ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Формування сучасних інститутів громадянського суспільства та розбудова соціальної і правової держави вимагають суттєвих змін в організації та діяльності всієї системи захисту прав і свобод людини і громадянина України.

За своєю природою адвокатура є одним з інститутів демократичного суспільства, оскільки виконує найважливішу громадянську функцію - захист прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб. Адвокатура, як незалежна громадська організація, певною мірою покликана виконувати роль гаранта в дотриманні суб’єктивних прав громадян і організацій. Зважаючи на це, зростає науковий інтерес до сучасних проблем, пов’язаних із роллю та місцем адвокатури України в механізмі реалізації права на правову допомогу, зміна її правового статусу на сучасному етапі конституційної реформи в державі має стійку тенденцію до зростання.

Все це вимагає глибокої розробки концептуальних конституційно- правових засад організації та діяльності інституту адвокатури в механізмі реалізації права на правову допомогу, що б органічно поєднувала у собі теоретичні та практичні аспекти існування системи правозахисних органів та випливала б із сучасних тенденцій розвитку правозахисної системи України й міжнародних стандартів у цій галузі.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження стали роботи вітчизняних і зарубіжних теоретиків та істориків права, а саме: С.С. Алексєєва, М.Й. Байтіна, Ю.А. Ведєрнікова, С.П. Головатого, О.М. Головка, В. А. Греченка, С.Д. Гусарєва, М.С. Кельмана, Д.А. Керімова, С.О. Комарова, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, А.Ф. Крижановського, В.В. Лазарєва, М.М. Марченка, О.В. Малька, Л.Р. Наливайко,

О.В. Петришина, П.М. Рабіновича, Є.Б. Ручкіна, О.Ф. Скакун,

О.Д. Тихомирова, В.Д. Ткаченка, О.Н. Ярмиша, М.М. Яцишина та ін.

Значний внесок у розробку теоретичних засад організації та діяльності органів адвокатури, що можуть слугувати доктринальним підґрунтям дослідження, зробили як вітчизняні, так і зарубіжні вчені: М.О. Баймуратов, О.М. Бандурка, Ю.Г. Барабаш, Д.М. Бєлов, Ю.М. Бисага, Т.В.Варфоломєєва, А.М. Колодій, В.П. Колісник, А.Т. Комзюк,

В.В. Кравченко, М.В. Лошицький, С.І. Мінченко, Н.А. Мяловицька,

О.В. Марцеляк, О.В.Негодченко, А.Ю. Олійник, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, В. О. Серьогін, О.В. Синєокий, О.В. Скрипнюк, Л.В. Тацій, О.В. Тимощук, Ю.М. Тодика, О.Д. Тихомиров, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 роки, затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 року № 14-10, а також згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри конституційного права та порівняльного правознавства ДВНЗ «Ужгородський національний університет» на 2012-2015 роки. Тема дослідження є складовою частиною комплексної теми «Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ-ХХІ ст.», яка розробляється науковцями Ужгородського національного університету (номер державної реєстрації 0198U007793).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у вирішенні конкретної теоретичної проблеми, пов’язаної з розробкою науково- обґрунтованої концепції конституційно-правових засад організації діяльності органів адвокатури України в механізмі реалізації права на правову допомогу.

Досягнення визначеної дослідницької мети зумовило вирішення таких задач:

- розкрити методологічні засади дослідження інституту адвокатури в процесі реалізації конституційного права на правову допомогу;

- встановити роль та місце інституту адвокатури в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина;

- визначити конституційно-правові засади концепції правової допомоги виходячи зі специфічних рис діяльності інституту адвокатури в Україні;

- розкрити сутність та зміст конституційного права людини і громадянина на правову допомогу та механізм його реалізації за допомогою інституту адвокатури;

- окреслити теоретико-прикладні проблеми, пов’язані з

реалізацією принципу незалежності адвокатури як основної гарантії її діяльності;

- визначити основи відносин адвокатури та держави в процесі надання правової допомоги.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина, і пов’язані з діяльністю адвокатури щодо забезпечення права на правову допомогу.

Предметом дослідження є інститут адвокатури в механізмі реалізації права людини і громадянина на правову допомогу: конституційно-правовий аспект.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали світоглядний діалектичний, загальнонаукові та інші конкретно-наукові методи пізнання явищ державно-правової дійсності.

Так, зокрема, формально-логічні методи аналізу та синтезу дали змогу розкрити зміст понять, які становлять предмет дослідження, провести їх класифікацію, а також сформулювати проміжні та загальні висновки (підрозділи 1.1, 2.1). Системний метод використаний для дослідження органів адвокатури України як елементу механізму захисту прав і свобод людини і громадянина, як інституту громадянського суспільства та самостійного правозахисного інституту (підрозділ 2.1, 2.2, 3.2). За допомогою історичного методу визначено процес зміни місця та ролі адвокатури в механізмі реалізації права на правову допомогу (підрозділ 2.2). Структурно-функціональний метод дав змогу з’ясувати внутрішню будову механізму конституційно-правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина, організації та функціонування органів адвокатури, а також визначити функціональне призначення кожного з елементів цього механізму (підрозділи 1.1, 1.2).

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що ця дисертація є одним із перших комплексних наукових досліджень, в якому запропоновано науково обґрунтовану концепцію конституційно-правових засад організації та діяльності адвокатури в механізмі реалізації конституційного права людини і громадянина на правову допомогу. У межах проведеного дослідження одержані такі результати, що мають наукову новизну та виносяться на захист:

уперше:

- обґрунтовано та сформульовано методологію дослідження інституту адвокатури в механізмі реалізації права людини і громадянина на правову допомогу;

- визначено кваліфіковану правову допомогу як будь-яку самостійну діяльність із надання на постійній професійній основі правових послуг на території України;

- встановлено коло суб’єктів надання кваліфікованої правової допомоги, якими є фізичні особи, які мають згідно з чинним законодавством статус адвоката, нотаріуса або науковий ступінь кандидата або доктора юридичних наук, а також у передбачених законодавством випадках їх професійні об’єднання, створені відповідно до законодавства України;

удосконалено:

- підхід до розуміння конституційної вимоги кваліфікованості правової допомоги, яку слід розуміти не тільки як кваліфікацію суб’єкта надання, але і як вимогу якості самої правової допомоги, яка має бути реалізована в кожному разі звернення за правовою допомогою;

- визначення особливостей конституційно-правового статусу органів адвокатури в Україні;

- твердження про те, що, хоча адвокатура не входить до системи органів державної влади та місцевого самоврядування, завдання, покладені на неї, мають державне значення та відображають публічний інтерес суспільства;

- обґрунтування принципу незалежності діяльності інституту адвокатури, що безпосередньо випливає з дуалістичності його природи в механізмі функціонування правової та демократичної держави (адвокатура є необхідним елементом існуючої в державі системи правосуддя, а також професійним консультантом людини і громадянина);

набули подальшого розвитку:

- характеристика основних ознак адвокатури, що розкривають її сутність у механізмі надання правової допомоги, серед яких: 1) адвокатура виступає окремим правозахисним інститутом; 2) статус адвокатури спеціально визначений у Конституції України; 3) адвокатура активно взаємодіє з органами державної влади та інститутами громадянського суспільства як рівноправний партнер у механізмі захисту прав та свобод людини і громадянина; 4) в межах професіонального обов’язку - захисту прав та інтересів своїх клієнтів - адвокати відіграють суттєву роль у справедливому відправленні правосуддя;

- твердження про необхідність запровадження монополії адвоката на представництво інтересів особи в суді, що значно підвищить стандарти надання правової допомоги;

- визначення поняття правової допомоги як закріпленої в Конституції України та деталізованої в поточному галузевому законодавстві сукупності видів юридичної допомоги, що надається адвокатами, нотаріусами, юрисконсультами громадських об’єднань та інших уповноважених на це суб’єктів, яка функціонує з метою забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина, захисту цих прав, а також їх відновлення у разі порушення;

- твердження, що інститут адвокатури на сьогодні є фактично єдиним інститутом надання правової допомоги під час розгляду справ у судах, статус якого врегульований належним чином нормативно, який володіє системою допуску та перевірки кваліфікації кандидатів, а також механізмами відповідного контролю за діяльністю адвокатів.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження. Теоретична та практична значущість дисертаційного дослідження полягає в тому, що викладені в ньому висновки та пропозиції можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій діяльності - для подальших наукових

досліджень інституту адвокатури України, конституційно-правового

регулювання його організації та діяльності;

- у сфері правотворчості - для вдосконалення конституційного законодавства з питань організації та діяльності цих правозахисних органів держави, оновлення законодавчої бази у сфері реалізації конституційного права людини і громадянина на правову допомогу;

- у правозастосуванні - для підвищення ефективності правозахисної діяльності органів адвокатури в Україні;

- у навчальному процесі - під час розробки навчальної та навчально-методичної літератури з дисциплін «Теорія держави і права», «Конституційне право України», «Державне право зарубіжних країн», «Забезпечення прав людини органами адвокатури», «Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина», «Судові та правоохоронні органи України».

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного права та порівняльного правознавства юридичного факультету ДВНЗ «Ужгородський національний університет».

Результати дослідження були оприлюднені на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Верховенство права та правова держава» (м. Ужгород, 18-19 травня 2013 р.), «Реформування законодавства України та розвиток суспільних відносин в Україні: питання взаємодії» (м. Ужгород, 28-29 березня 2014 р.), «Ponatie a character prava» (Bratislava, 27. februara 2014), «Верховенство права та правова держава» (м. Ужгород, 16-17 жовтня 2015 р.), «Pravna veda a prax v tret’om tisicroch) (Kosice, 27.-28. februara 2015).

Публікації. Основні положення дисертації викладені у п’яти наукових статтях у фахових виданнях, у тому числі в одному зарубіжному науковому виданні, а також у п’яти тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки. Список використаних джерел налічує 273 найменувань і займає 30 сторінки.