Висновки до Розділу 3:

1. Слід виділити наступні ознаки принципу незалежності адвокатури: 1) незалежність адвокатури не є абсолютною категорією, вона обмежена законом, процедурними рамками, в межах яких здійснює свою процесуальні повноваження; 2) незалежність адвокатури легітимна лише при здійсненні процесуальної діяльності адвокатом; 3) незалежність адвокатури передбачає незалежність як від зовнішнього (від факторів, що знаходяться в межах судового процесу), так і внутрішнього (від факторів усередині самого інституту адвокатури) впливу на процес виконання адвокатом своїх повноважень, спрямованих на захист конституційних прав і свобод людини і громадянина.

2. Незалежність адвоката слід відмежовувати від його самостійності. Так, якщо незалежність адвоката означає здійснення ним своїх нормативних повноважень, процесуальної діяльності без будь-якого незаконного впливу, то самостійність адвоката передбачає вільну його участь у судовому процесі, у процедурі дослідження доказів, заслуховуванні показів свідків і т.д.

3. Під принципом незалежності адвоката слід розуміти передбачене чинним законодавством про адвокатуру базисне положення, що гарантує здійснення адвокатом своєї діяльності без будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. При цьому, незалежність адвоката при здійсненні своїх повноважень обов'язково передбачає їх підпорядкування тільки закону, інакше вона може привести до беззаконня і свавілля. Разом з тим, без належного забезпечення принципу незалежності адвоката не можна повною мірою реалізувати ефективний судовий захист прав і свобод людини і

громадянина.

4. Примусове членство в Національній асоціації адвокатів України незаконним, і таким, що порушує принцип незалежності адвокатури, тому що асоціація є звичайною громадською організацією. Крім того, стаття 45 Закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” суперечить Конституції України, законам і міжнародним зобов'язанням України.

5. Реалізація принципу незалежності діяльності інституту адвокатури в процесі реалізації конституційного права людини і громадянина на правову допомогу, безпосередньо випливає з його дуалістичної природи в механізмі функціонування правової та демократичної держави, оскільки, з одного боку, адвокатура є необхідним елементом існуючої в державі системи правосуддя, а з іншого - професійним консультантом людини і громадянина.

6. На сучасному етапі розвитку суспільства адвокатура є єдиною недержавною структурою в системі правоохоронних органів; це добровільне професійне громадське об’єднання, звідси - громадський характер цього правозахисного інституту. Місце адвокатури в суспільстві визначається через взаємодію інституту адвокатури та держави.

7. Держава перебуває на етапі формування нового правового обґрунтування діяльності інституту адвокатури, яка за час свого існування набула значимості. Зафіксувавши в статті 59 Конституції України волю народу, гарантувавши кожному право на отримання правової допомоги, прийнявши Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», держава істотно розширила офіційне визнання сфери дії адвокатури та її вихід за рамки судової системи, підвищивши соціальний статус у суспільстві, визнавши її окремим правовим інститутом.

8. Сутністю інституту адвокатури є те, що він є важливим складником судової системи (інституту держави). Як неможлива побудова правової держави без висококваліфікованої і незалежної адвокатури, так і здійснення незалежного судочинства можливе лише за умови, коли функція правосуддя здійснюватиметься через реалізацію конституційного права кожної особи вільно обирати захисника своїх прав.

9. У системі органів, які здійснюють правозахисну діяльність, особливе місце належить як адвокатурі, так і нотаріату, основним напрямом діяльності яких є правове забезпечення захисту прав і свобод людини, законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Забезпечуючи охорону прав і свобод людини, адвокатура і нотаріат своєю діяльністю сприяють утворенню правової держави і, по суті, гарантують правовий захист людини, що згідно з Конституцією є найбільшою соціальною цінністю держави.