ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

1. Доступність сприйняття ходу та результатів судового розгляду для публіки, яка вже присутня у залі судового засідання, як ознака гласності кримінального судочинства, обов'язково повинна бути доповнена безпосередністю такого сприйняття.

2. Гласність кримінального судочинства не включає елементи процесу розповсюдження розголошеної про судочинство у справі інформації. Цей процес розміщений за межами кримінально-процесуальної сфери. А, отже, і право будь-якої особи розповсюджувати все почуте і побачене на відкритому судовому засіданні також не є складовою частиною гласності кримінального судочинства.

3. Предмет гласності кримінального судочинства складає інформація, яка безпосередньо пов’язана із реалізацією правових норм у судовій діяльності. Але якщо на досудовому розслідуванні та постановленні вироку в нарадчій кімнаті ця інформація повинна бути процесуально оформленою, цілісною та завершеною, то в процесі судового розгляду вона, крім того, може полягати і в розголошенні окремих показань, матеріалів, документів тощо, тобто характеризуватися ще й повнотою та послідовністю.

4. Засади безпосередності, усності, змагальності, забезпечення обвинуваченому права на захист і рівності учасників процесу набувають першочергового значення у визначенні необхідності участі сторін та інших суб'єктів кримінального процесу у судовому засіданні. Тому під гласністю кримінального судочинства слід розуміти тільки загальну (зовнішню) гласність. І в будь-якому випадку, гласність сторін не є елементом змісту засади гласності кримінального судочинства.

5. З урахуванням вищенаведених ознак можна визначити гласність кримінального судочинства як вид соціальної гласності, що полягає у відкритості судочинства, надає всім громадянам право безпосередньо знайомитися у доступній формі з його ходом, тобто отримувати з можливістю розповсюдження інформацію, яка безпосередньо пов’язана з реалізацією правових норм у сфері судочинства, характеризується цілісністю і завершеністю при досудовому слідстві, а при судовому розгляді – ще й повнотою та послідовністю.

6. Характерною особливістю українського процесуального права завжди, окрім 30-50 рр. ХХ століття, була відкритість (прилюдність, гласність) судочинства. Навіть у часи середньовіччя інститут прилюдності судочинства не обмежувався так, як у західноєвропейських державах.

Засада прилюдності (гласності) була особливо притаманна звичаєвому процесу в Україні. Повноту свого розвитку звичаєвий процес здобув у громадських копних судах, які діяли до кінця XVIII ст. паралельно із загальними судами.

Iсторiя розвитку радянського кримiнального процесу переконливо показала, що закріплення засади гласності судової дiяльностi, навiть на конституцiйному рiвнi, ще зовсiм недостатньо для послiдовного здiйснення її на практицi.

7. Конституційна вимога гласного судового розгляду кримінальних справ відповідає всім властивостям, загальним ознакам процесуального принципу і входить до системи засад кримінального судочинства.

8. Засаду гласності кримінального судочинства можна визначити як звернену до суду конституційно-правову вимогу про відкритий розгляд справ, яка визначає спрямованість та напрямки реалізації певної групи норм кримінального процесу, впливає на порядок провадження у справі на різних стадіях, спрямована на реалізацію завдань кримінального судочинства, є засобом формування громадської думки про судочинство, підвищення соціальної активності громадян, рівня їх правової, моральної та політичної культури, гарантією прав і законних інтересів громадян, реалізації інших засад кримінального судочинства, має важливе судоустрійне значення, а також порушення якої тягне застосування санкцій (може бути підставою для скасування вироку).

9. Зміст засади гласності кримінального судочинства складають правові вимоги, звернені безпосередньо до суду (процесуальний зміст), і положення, які закріплюють права громадян (публіки), що виникають у зв’язку з проведенням відкритого судового розгляду.

10. Хоча формулювання ч. 1 ст. 20 КПК України чітко вказує, що “розгляд справ у всіх судах відкритий…”, судами воно розуміється буквально тільки при розгляді справ по першій інстанції.

Ч. 2 ст. 12 проекту КПК України слід викласти так: “Розгляд справ у всіх судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій, при перегляді судових рішень у порядку виключного провадження і про застосування примусових заходів медичного та виховного (щодо осіб у віці від 16 до 18 років) характеру, а також при вирішенні питань, пов’язаних із виконанням вироку, є відкритим…”.

11. Правило про прилюдність проголошення судових вироків повинно поширюватись і на ухвали та постанови, якими закінчується розгляд справи.

12. Щодо використання технічних засобів при фіксуванні судового процесу висуваються дві умови: 1) вони не повинні заважати ходу судового розгляду; 2)необхідно отримати дозвіл суду на їх використання. Перша стосується абсолютно всіх технічних засобів, як диктофона, так і стаціонарної апаратури (технічні засоби призначені для обслуговування судового засідання, а не навпаки). Друга стосується фото- і кінозйомки, теле-, відео- і звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури (без транслювання судового засідання).

У проекті КПК України необхідно передбачити норму про заборону теле- і радіотранляції із судових засідань. А стосовно матеріалів звуко-, відеозапису чи кінозйомки, то їх використання у засобах масової інформації слід проводити тільки для підготовки відповідних репортажів, без будь-яких форм (часткової чи повної) трансляції судового процесу.

Таким чином, відповідне положення ч. 2 ст. 12 проекту КПК України слід викласти у такій редакції: “Присутні на відкритому судовому засіданні особи вправі робити письмові нотатки, вести стенограму і звукозапис без застосування стаціонарної звукозаписуючої апаратури. Використання у залі судового засідання звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, відеозапису, фото- і кінозйомки допускається з дозволу суду”.

13. Як видається, недоцільним є також окреме виділення у ч. 2 ст. 12 проекту КПК України серед присутніх осіб, які мають право на фіксацію судового процесу технічними засобами, учасників судового розгляду, оскільки це буде вносити непотрібні сумніви у тлумачення гласності кримінального судочинства саме як "зовнішньої” гласності.

14. Що ж стосується ч. 6 ст. 12 проекту КПК України – “Перебіг судового процесу повністю фіксується технічними засобами”, то вона має бути виділена в окрему статтю або ж поміщена у ст. 7 проекту КПК України (“Законність”) як гарантія законності, прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

15. Розглянувши правові аспекти організації та функціонування інститутів участі громадськості у здійсненні правосуддя, ми приходимо до наступних висновків:

- хоча інститути громадської поруки (як запобіжного заходу і форми звільнення від кримінальної відповідальності) значно розширюють сферу реалізації засади гласності кримінального судочинства, їх збереження у новому КПК України є недоцільним і буде позначатися цілою низкою негативних факторів – складність у застосуванні, низька ефективність щодо поставлених перед ними завдань, загроза незалежності суддів внаслідок прямого впливу на них громадської думки;

- цілком виправдана відмова нашого законодавця від звітності народних засідателів та прирівнення процесуального статусу народних засідателів і присяжних до статусу професійних суддів (із забезпеченням їм відповідних гарантій незалежності та неупередженості у здійсненні правосуддя) не дозволяють нам виділити будь-яких положень у цих інститутах, які можна було б віднести до змісту засади гласності кримінального судочинства.

Отже, участь народу у здійсненні правосуддя і гласність кримінального судочинства – це окремі кримінально-процесуальні засади, які мають різний зміст. І якихось спільних положень у змісті чи реалізації цих засад ми не знаходимо. Ми можемо говорити тут лише про взаємодію цих засад кримінального процесу задля здійснення завдань кримінального судочинства.

А підвищений інтерес громадськості, який викликатимуть судові процеси за участю народних засідателів і суду присяжних, можна розглядати тільки як засіб (умову) підсилення гласності правосуддя.

16. Видається, що більш демократичним буде встановлення порядку формування корпусу народних засідателів шляхом їх обрання на альтернативній основі за місцем проживання громадян таємним голосуванням. Тоді, і тільки тоді народні засідателі будуть представниками громадськості – виразниками інтересів якомога ширшого кола людей, носіями громадської правової ідеології. Цей порядок має бути єдиним для виборів народних засідателів у всі суди. Інша річ, що висування кандидатів у народні засідателі може проходити як за місцем роботи, так і за місцем проживання громадян, а також з ініціативи самого суду як це передбачено у ч. 3 ст. 65 Закону України від 7.02.2002 р. “Про судоустрій України”.

17. Враховуючи і народних засідателів, і присяжних (за умови запровадження англо-американської моделі суду присяжних), ми зможемо констатувати наявність у нас свого роду змішаної моделі участі громадськості у здійсненні правосуддя. Участь народних засідателів буде відповідати континентальній моделі, а суд присяжних – англо-американській.

18. Систему таємниць у кримінальному судочинстві можна зобразити наступним чином:

І. Таємниці особистого і сімейного життя громадян:

1) особисті (недовірені) таємниці – таємниця особистої документації і відомості інтимного характеру про особу;

2) професійні (довірені) таємниці – адвокатська, судового захисту та представництва, сповіді, діяльності психолога, нотаріальна, медична, банківського вкладу, страхування, кореспонденції (що передається засобами зв’язку), усиновлення, голосування та при умові закріплення в законодавстві – податкова (декларування доходів).

ІІ. Таємниці у сфері підприємницької діяльності – відомості, які складають банківську, комерційну таємницю (у тому числі таємницю страхування), а також інші відомості конфіденційного характеру у сфері підприємництва.

ІІІ. Державна та службова таємниці.

IV. Таємниці слідства і судочинства – дізнання і досудового слідства; конфіденційні відомості, які оголошувалися і досліджувалися у закритому судовому розгляді; таємниця наради суддів; конфіденційна інформація про особу, яка бере участь у кримінальному судочинстві і щодо якої здійснюються заходи забезпечення безпеки.

V. Конфіденційні відомості про хід судового розгляду окремих категорій справ – про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості людини та про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку (в окремих випадках – вісімнадцятирічного).

19. П. 1 ч. 1 ст. 69 КПК та п. 1 ст. 141 проекту КПК України після слів “адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, …” слід доповнити словами “…їх помічники та члени технічного персоналу, …”.

20. П. 1 ст. 69 КПК України (п. 1 ст. 141 проекту КПК України) слід доповнити словами: “…, та у визначеному нею обсязі;…”.

21. У випадку притягнення адвоката до відповідальності (кримінальної чи дисциплінарної) президія колегії адвокатів чи суд зобов’язані вжити заходів до того, щоб довірена адвокату таємниця була збережена. Справа у такому випадку повинна слухатись у закритому судовому засіданні, а також іншим суддею (складом суду), ніж у справі, в якій цей адвокат здійснював судове представництво. Однак і в цих випадках не можна допускати розголошення тих обставин, які були довірені чи стали відомі адвокату при наданні юридичної допомоги, а коли дана справа вже була розглянута у суді – тих обставин, які не стали відомими для суду та інших суб’єктів кримінального процесу.

22. Основну правову та економічну мету громадянина при укладенні договору банківського вкладу складають: а) забезпечення збереження кількості грошових коштів, недопущення її зменшення внаслідок, наприклад, крадіжки – ця мета досягається у результаті повернення банком суми вкладу; б) забезпечення збереження купівельної спроможності грошей вкладника (якості його грошових засобів, яка може знизитися через інфляцію) – ця мета досягається через виплату відсотків на суму вкладу. Іншими словами, основна мета громадянина-вкладника – збереження своїх грошових коштів (а не отримання прибутку).

Таким чином, таємниця банківського вкладу громадян набуває специфічних ознак, що дозволяє відносити її до таємниці особистого і сімейного життя людини.

23. На відміну від існуючої в юридичній літературі позиції про віднесення таємниці кореспонденції (що передається засобами зв’язку) до особистих (недовірених) таємниць, ми констатуємо існування довірчого характеру відносин між користувачами та операторами засобів зв’язку. Визначального значення тут набуває не тільки сам факт ознайомлення з конфіденційною інформацією, а й реальна можливість ознайомлення з нею.

Отже, таємниця кореспонденції, що передається засобами зв’язку, є видом професійної таємниці і полягає у довіренні громадянами певної інформації або забезпечення її технічного захисту працівникам підприємств зв’язку з метою задоволення потреби вільного обміну інформацією.

24. Відповідальність за організацію голосування, забезпечення таємниці волевиявлення виборців, обладнання приміщень і підтримання у них необхідного порядку несуть члени дільничної виборчої комісії. Таким чином, створюються довірчі відносини між громадянами і членами виборчих комісій з приводу забезпечення таємниці голосування. Це вимагає забезпечення охорони таємниці голосування і під час судового розгляду справ за ст. 159 КК України. В інших випадках таємниця голосування набуває в кримінальному судочинстві статусу абсолютної, тобто не підлягає розголошенню взагалі.

25. Що стосується порядку розсекречування відомостей, які складають комерційну, банківську і таємницю страхування, для розгляду їх у відкритому чи закритому судовому засіданні, то він повинен бути єдиним для цих інститутів: з одного боку – відомості, які підпадають під перелік, встановлений постановою Кабінету Міністрів України “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці”, повинні розглядатись у відкритому судовому засіданні; з іншого – комерційна, страхування чи банківська таємниця правомірних її власників потребує охорони й у сфері кримінального судочинства, що забезпечується проведенням закритого судового розгляду певної кримінальної справи.

26. Предмет службової таємниці становлять відомості, що є конфіденційною інформацією інших осіб, але стали відомі представникам державних органів і органів місцевого самоврядування у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків. Тобто службова таємниця не набуває якогось особливого самостійного змісту, а слугує (обслуговує) захисту іншої таємної інформації, що потрапила у сферу діяльності державних органів. Відповідальність за розголошення службової таємниці повинна визначатися у кожному конкретному випадку згідно з нормами, що встановлюють відповідальність за розголошення конфіденційної інформації певного виду (державної, комерційної чи банківської таємниці, таємниці телефонних розмов та поштово-телеграфної кореспонденції, усиновлення і т.д.).

Винятком із цього правила може бути тільки група таємниць у сфері судочинства: з одного боку, ця діяльність (дізнання, досудове слідство і здійснення правосуддя) є державною діяльністю, але з іншого, – згадані таємниці не є державними.

27. Однозначно не можна стверджувати, що видалення публіки із зали суду виключить можливість неадекватної поведінки неповнолітнього підсудного, оскільки залишаються ще й інші фактори, які цьому сприяють (незнайома обстановка, зіткнення зі стресом тощо). Але те, що присутність на судовому розгляді сторонніх, а особливо осіб, які мали негативний вплив на неповнолітнього раніше, може виступати чи не основним “каталізатором” вибору ним неадекватного стилю поведінки (демонстративність, бравада, замкнутість, агресія і т. п.), є очевидним. Таким чином, при проведенні закритого судового засідання у справах про злочини неповнолітніх значно зменшується ймовірність деструктивної поведінки підлітка, а в кінцевому результаті – й судової помилки.

Крім того, усвідомлення неповнолітнім підсудним широкого розголошення обставин вчиненого ним злочину може виступати додатковим психотравмуючим фактором, який буде ускладнювати процес його подальшої соціалізації (виховання) як при його звільненні від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, так і в умовах відбування покарання у виховно-трудовій колонії для неповнолітніх.

28. З урахуванням ступеня довіри щодо надання конфіденційної інформації у відносинах між особою та представниками певних професій, а саме – абсолютного характеру певних професійних таємниць, пункти 1 і 2 ч. 1 ст. 69 КПК та 1 і 2 ст. 141 проекту КПК України слід замінити такими пунктами:

“Не можуть бути допитані як свідки:

1) адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, їх помічники та члени технічного персоналу, а також психологи (крім випадків залучення їх до участі у судочинстві як спеціалістів чи експертів) – з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності;

2) захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, представник потерпілого, позивача, відповідача – про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;

3) нотаріуси – з приводу того, що їм довірено або стало відомо при наданні юридичних консультацій для вчинення нотаріальних дій і не відображено в нотаріально посвідчених документах;

4) лікарі та інші медичні працівники – про обставини особистого і сімейного життя хворого, які стали відомими їм при наданні медичної допомоги за місцем проживання хворого чи довірені ним;

5) священнослужителі – з приводу того, що стало їм відомо на сповіді громадян;

6) судді, народні засідателі і присяжні – про міркування, що висловлювались у нарадчій кімнаті при винесенні вироку (постанови, ухвали), за винятком випадків провадження у справі про постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст.375 КК України)”.

Крім того, статті 69 КПК та 141 проекту КПК України слід доповнити частинами, відповідно, третьою і другою такого змісту:

“Особи, зазначені у пунктах 2-4, з приводу вказаних довірених відомостей можуть бути звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, та у визначеному нею обсязі”.

29. Виключити з переліку осіб, забезпечення безпеки яких може потребувати проведення закритого судового розгляду справи (п. 2 ч. 3 ст. 12 проекту КПК України), працівників суду, правоохоронних органів, членів їх сімей та близьких родичів.

Слід погодитися з редакцією ч. 2 ст. 20 КПК України – “…у разі, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист”, а у п. “є” ст. 2 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” та п. 2 ч. 3 ст. 12 проекту КПК України – термін “близькі родичі” необхідно замінити терміном “близькі”.

Відповідно п. 2 ч. 3 ст. 12 проекту КПК України слід викласти так:

“2) коли цього вимагають інтереси забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких, якщо при застосуванні інших заходів безпеки повністю не забезпечується конфіденційність даних про підзахисних осіб”.

30. Як видається, редакція ч. 3 ст. 12 проекту КПК України (за винятком п. 2) є правильною і не потребує змін чи доповнень, враховуючи й те, що дана норма є загальною нормою-принципом.

У зв’язку з цим викликає сумнів доцільність вміщення частини 4 у ст. 12 проекту КПК України: “4. Особисті нотатки, листи, записи особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні тільки за згодою особи, яка вела записи, листувалась, робила чи одержувала повідомлення, вела телефонні чи інші розмови. В іншому випадку ці докази досліджуються в закритому судовому засіданні”.

Якщо таємниця особистої документації та кореспонденції, що передається засобами зв’язку, поставлені під охорону закону, то не має сенсу надавати їм особливого статусу порівняно з іншими охоронюваними законом таємницями і вводити до ст. 12 проекту КПК України. При необхідності ж проведення закритого судового розгляду з метою охорони цих таємниць суди посилатимуться у своєму рішенні на п. 1 ч. 3 ст. 12 проекту КПК України та відповідну спеціальну норму, яка регулюватиме порядок вирішення питання про проведення закритого засідання у згаданих випадках.

31. Ст. 20 КПК та ст. 12 проекту КПК України “Гласність і відкритість судового розгляду” слід викласти у такій редакції:

“1. Розгляд справи в суді здійснюється гласно. Ніхто не може бути позбавлений інформації про час і місце розгляду справи та про прийняте у ній рішення.

2. Розгляд справ у всіх судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій, при перегляді судових рішень у порядку виключного провадження і про застосування примусових заходів медичного та виховного (щодо осіб у віці від 16 до 18 років) характеру, а також при вирішенні питань, пов’язаних із виконанням вироку, є відкритим.

3. Присутні на відкритому судовому засіданні особи вправі робити письмові нотатки, вести стенограму і звукозапис без застосування стаціонарної звукозаписуючої апаратури. Використання у залі судового засідання звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, відеозапису, фото- і кінозйомки допускається з дозволу суду.

4. Розгляд справи в закритому судовому засіданні допускається за рішенням суду:

1) коли відкритий судовий розгляд справи може призвести до розголошення охоронюваної законом таємниці;

2) коли цього вимагають інтереси забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких;

3) у справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку;

4) у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості людини;

5) з метою запобігання розголошення відомостей про інтимні сторони життя особи чи таких даних, що принижують гідність особи.

5. Розгляд справи в закритому судовому засіданні здійснюється з додержанням усіх правил судочинства, встановлених цим Кодексом. Рішення про розгляд справи в закритому судовому засіданні може стосуватись всього судового розгляду чи окремих його частин.

6. Вироки, ухвали і постанови, якими закінчується розгляд справи, у всіх випадках проголошуються прилюдно”.

32. Ст. 121 КПК та ст. 218 проекту КПК України слід викласти у такій редакції:

Стаття 121 (218). “Недопустимість розголошення даних дізнання і досудового слідства”.

“Дані дізнання і досудового слідства можуть бути розголошені лише з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого або прокурора і в тому обсязі, у якому вони визнають за можливе, з урахуванням завдань розслідування, прав і законних інтересів учасників процесу.

Забороняється розголошувати дані дізнання і досудового слідства, які можуть слугувати в подальшому підставою для проведення закритого судового розгляду справи згідно з чч. 1 і 2 ст. 20 (ч. 2 ст. 12) цього Кодексу.

Особа, яка провадить дізнання, слідчий або прокурор у письмовій формі попереджають свідків, потерпілого, позивача, відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про їх обов’язок не розголошувати без дозволу даних дізнання і досудового слідства та про кримінальну відповідальність у разі порушення цього обов’язку за ст. 387 КК України.

У необхідних випадках у протоколі слідчої дії або іншому документі зазначається про відсутність такого попередження чи дозвіл на розголошення даних дізнання і досудового слідства у визначеному особою, яка провадить дізнання, слідчим або прокурором обсязі”.

33. КПК та проект КПК України слід доповнити такою нормою:

“Недопустимість розголошення даних закритого судового засідання”.

“При розгляді справи повністю або частково у закритому судовому засіданні головуючий попереджає всіх осіб, які беруть участь у справі, про недопустимість розголошення відомостей, що будуть оголошуватися і досліджуватися у закритому судовому розгляді, і про відповідальність за статтею Кримінального кодексу України, відповідною до виду розголошеної конфіденційної інформації, про що робиться відмітка у протоколі судового засідання і відбирається підписка”.

34. На розвиток (конкретизацію) ч. 4 ст. 12 проекту КПК України слід в окремій нормі законодавчо закріпити вичерпний перелік підстав можливого призначення розгляду кримінальних справ у закритому судовому засіданні:

- коли відкритий судовий розгляд справи може призвести до розголошення особистих (недовірених) таємниць – таємниці особистої документації і відомостей інтимного характеру про особу;

- коли відкритий судовий розгляд справи може призвести до розголошення професійних (довірених) таємниць – медичної (крім відомостей про захворювання алкоголізмом, наркоманією чи токсикоманією особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та справ про застосування примусових заходів медичного характеру), кореспонденції (що передається засобами зв’язку), усиновлення, голосування (у справах про розголошення таємниці голосування), службової, а також при дотриманні умов правомірності їх охорони – нотаріальної, банківського вкладу, страхування та – за умови закріплення в законодавстві – податкової (декларування доходів);

- коли відкритий судовий розгляд справи може призвести до розголошення професійних (довірених) таємниць – судового захисту та представництва, адвокатської (адвокатів та інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, їх помічників та членів технічного персоналу), діяльності психолога, нотаріальної (відомості, які довірені нотаріусу при наданні ним юридичних консультацій для вчинення нотаріальних дій і не відображені в нотаріально посвідчених документах), медичної (про обставини особистого і сімейного життя хворого, які стали відомими при наданні медичної допомоги за місцем проживання хворого чи довірені ним) – якщо суб’єкти вказаних таємниць звільнені від обов’язків зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

- коли відкритий судовий розгляд справи може призвести до розголошення таємниць у сфері підприємницької діяльності – банківської, комерційної (у т. ч. страхування), інших відомостей конфіденційного характеру у сфері підприємництва – при дотриманні умов правомірності їх охорони;

- коли відкритий судовий розгляд справи може призвести до розголошення державної таємниці;

- у випадках провадження в справі про постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК України) – при дослідженні міркувань суддів, народних засідателів і присяжних, що висловлювались у нарадчій кімнаті при винесенні неправосудного вироку (рішення, ухвали);

- коли цього вимагають інтереси забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких, якщо при застосуванні інших заходів безпеки повністю не забезпечується конфіденційність даних про цих осіб;

- коли відкритий судовий розгляд справи може призвести до розголошення конфіденційних відомостей про хід судового розгляду окремих категорій справ – про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості людини і про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку (в окремих випадках – вісімнадцятирічного).

35. Пропозиції до Кримінального кодексу України:

- оскільки розголошення таємниці сповіді виходить за рамки внутрішньої діяльності церкви, ця таємниця потребує кримінально-правового захисту;

- чинний КК України при встановленні відповідальності за розголошення державної таємниці не враховує ступінь секретності розголошеної інформації, який, як видається, визначає ступінь суспільної небезпеки діянь даної групи. У зв'язку з цим ст.328 КК України слід розділити на частини залежно від того, якого ступеня секретності відомості (що складають державну таємницю) було розголошено;

- для усунення можливих зловживань із застосуванням ст. 121 КПК України видається за доцільне ст. 387 КК України доповнити частиною 2 такого змісту: “Не вважається розголошенням даних дізнання і досудового слідства звернення до правоохоронного органу чи суду із заявою (іншим повідомленням) про порушення службовою особою органів розслідування вимог закону, а також прав і законних інтересів учасників розслідування”.

________________________

Право тільки тоді має цінність для особи, суспільства і держави, якщо воно реалізується. Особливість реалізації норм-принципів полягає як у можливості прямого застосування диспозиції цієї норми, так і в опосередкованій реалізації положень, закріплених нею, через застосування норм, які деталізують чи конкретизують її зміст. Саме тому необхідно розробити спеціальні норми, які б детально визначали (регулювали) вирішення судом питання про відкритий чи закритий судовий розгляд з урахуванням засадничих положень ст. 12 проекту КПК України, системи таємниць у кримінальному судочинстві та особливостей окремих категорій кримінальних справ.

Сподіваємось, що висновки і пропозиції даної роботи будуть враховані в процесі подальшого розширеного закріплення засади гласності кримінального судочинства та підстав її обмеження у кримінально-процесуальному законодавстві України.