ВИСНОВКИ

У дослідженні здійснено теоретичне визначення особливостей конституційно-правового статусу адвокатури в механізмі реалізації права на правову допомогу, а також формування на цій основі науково обґрунтованих рекомендацій та пропозицій щодо вдосконалення конституційного механізму захисту прав людини і громадянина.

1. Дослідження конституційного права особи на правову допомогу необхідно здійснювати, використовуючи весь арсенал методологічних підходів, оскільки жоден окремий метод не здатний цілком охопити предмет пізнання. Наявність різних методологічних підходів дослідження конституційного права особи на правову допомогу свідчить про те, що це право людини є складним, багатогранним поняттям, важливим у правовій, соціальній державі, а поєднання філософських, загальнонаукових і спеціальних методів надасть можливість об’єктивно, повно й усебічно розкрити його зміст.

Методологія дослідження інституту адвокатури в механізмі реалізації права людини і громадянина на правову допомогу є чіткою системою теоретико-правових знань, які використовуються вченими-юристами в якості основних принципів, методів наукового пізнання і конкретних засобів реалізації вимог проведення наукового дослідження інституту адвокатури в в механізмі реалізації права людини і громадянина на правову допомогу.

2. Методологічні засади дослідження інституту адвокатури в механізмі реалізації права людини і громадянина на правову допомогу побудовані на широкому міждисциплінарному підході, що враховує об’єктивні закономірності та досягнення правової науки, загальної філософії, політології, соціології інших наук про людину та суспільство. Практичне застосування такого підходу дозволяє зробити висновок засадничого змісту щодо виключного значення підвищення ефективності діяльності інституту адвокатури в механізмі реалізації права людини і громадянина на правову допомогу шляхом внесення змін та доповнень до чинного конституційного та поточного законодавства України з метою досягнення відповідності правових норм досліджуваного інститут сучасному стану суспільних відносин та вимогам сучасності взагалі.

3. Інститут адвокатури в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина виступає одним із засобів для самообмеження державної влади шляхом створення та активного функціонування незалежного правозахисного інституту, що є активним актором процесу реалізації основної конституційної функції Української держави - реалізація та захист прав і свобод людини і громадянина. Конституційно-правовий статус адвокатури дозволяє їй активно забезпечувати прав не тільки кожної особи, але і усього громадянського суспільства, ефективно реалізувати правозахисну функцію держави шляхом забезпечення належної взаємодії в діяльності органів державної влади та громадянського суспільства.

Основними ознаками адвокатури, що розкривають її сутність в механізмі надання правової допомоги є: 1) адвокатура виступає окремим правозахисним інститутом; 2) статус адвокатури спеціально визначений в Конституції України; 3) адвокатура активно взаємодіє з органами державної влади та інститутами громадянського суспільства як рівноправний партнер в механізмі захисту прав та свобод людини і громадянина; 4) в межах професіонального обов’язку захисту прав та інтересів своїх клієнтів адвокати відіграють суттєву роль у справедливому відправленні правосуддя. Будучи активним учасником механізму правозастосування, займаючи самостійне місце у механізмі правосуддя, адвокатура виконує (повинна виконувати) важливу функцію суспільного контролю у цій сфері.

4. Демократичний характер розвитку сучасного конституційного процесу в Україні створює важливі умови для модернізації інституту адвокатури на конституційному та законодавчому рівні. Досягнення цього можливе, зокрема, шляхом виокремлення розділу “Адвокатура”, в якому було б закріплено організаційно-правові гарантії функціонування досліджуваного інституту. Як альтернатива на сьогоднішній день, доцільним є також викладення ч. 2 ст. 59 Основного Закону України в наступній редакції:

“Представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення здійснює виключно адвокат.

5. Правова допомога - це закріплена в Конституції України та

деталізована в поточному галузевому законодавстві сукупність видів юридичної допомоги, що надається адвокатами, нотаріусами,

юрисконсультами громадських об’єднань та інших уповноважених на це суб'єктів, що функціонує з метою забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина, захисту цих прав, а також відновлення у разі порушення.

Конституційну вимогу кваліфікованості правової допомоги слід розуміти не тільки як кваліфікацію суб'єкта надання (передумову його діяльності, необхідну, але не достатню для характеристики її якості), але і як вимогу якості самої правової допомоги, яка має бути реалізована в кожному разі звернення за правовою допомогою.

Під кваліфікованою правовою допомогою слід розуміти будь-яку самостійну діяльність з надання на постійній професійній основі правових послуг на території України. При цьому, суб'єктами надання кваліфікованої правової допомоги на постійній професійній основі можуть бути тільки фізичні особи, які мають згідно чинного законодавства нашої держави статус адвоката, нотаріуса або науковий ступінь кандидата або доктора юридичних наук, а також у передбачених законодавством випадках їх професійні об’єднання, створені відповідно до законодавства України.

Правову допомогу слід розглядати як вид правозахисної діяльності, один з головних інструментів громадського контролю за діяльністю публічної влади. Її відмінність від інших способів правозахисної діяльності полягає в тому, що саме правова допомога як сприяння реалізації індивідуальних інтересів конкретних осіб здійснюється юридичними засобами, закріпленими в чинному позитивному праві. При цьому, правозахисна функція держави в повному обсязі виявляється в практичній діяльності інституту адвокатури і лише частково - в діяльності інших суб'єктів надання правової допомоги.

6. Під конституційним правом на отримання правової допомоги слід розуміти гарантоване Конституцією право людини і громадянина на звернення до адвоката, органів нотаріату, юрисконсульта, державного, муніципального чи іншого органу за отриманням юридичної консультації, представництва інтересів в суді, інших органах держави з метою захисту порушених конституційних прав і свобод, а також попередження їх можливого порушення в майбутньому.

Оскільки право отримувати правову допомогу закріплено в Конституції України, то воно відноситься до основних, тобто конституційних права і свобод. Інші, похідні від нього права (право на захисника, право на нотаріальне посвідчення прав, право на юридичну консультацію, право на інформацію в питаннях права і т. п.) закріплюються в інших нормативно- правових актах. Вони не є похідними та менш значущими; забезпечення цих

прав знаходиться на рівні з конституційними правами захистом держави.

Змістом конституційного права на правову допомогу є такі принципово важливі положення, що відносять дане право до предмета правового регулювання в конституційному праві: 1) норма Конституції про право на правову допомогу носить установчий характер; 2) конституційне право на правову допомогу входить до правового інституту основних прав і свобод людини і громадянина, який лежить в основі правового статусу особи; 3) положення про правову допомогу в Конституції є правовстановлюючою нормою; 4) особливістю закріплення права людини і громадянина на правову допомогу є той факт, що воно було здійснено матеріальною конституційною нормою; 5) право на правову допомогу не може бути обмежене; 6) конституційне положення про право на правову допомогу носить уповноважуючий, а не зобов'язуючий характер.

Юридична природа права на отримання правової допомоги походить з «другого покоління» прав і свобод людини і громадянина, закріпленого в дусі позитивістської доктрини прав і свобод. Це право не є природне право людини, а є позитивним правом, яке закріплено Конституцією України подібно до того, як й інші основні права і свободи людини і громадянина.

7. Інститут адвокатури на сьогодні день є фактично єдиним інститутом надання правової допомоги при розгляді справ у судах, статус якого врегульований належним чином нормативно; володіє системою допуску та перевірки кваліфікації кандидатів, а також механізмами відповідного контролю за діяльністю адвокатів. В той же час, надання правової допомоги іншими фахівцями в галузі права позбавлене нормативних обмежень та контролю.

8. Вважаємо, запровадження монополії адвоката на представництво інтересів особи в суді значно підвищить стандарти надання правової допомоги. Ці стандарти повинні передбачати необхідність володіння певним рівнем юридичних знань, дотримання важливих етичних норм, обмеження гонорару, який має відшкодувати сторона, що програла справу та ін. Відповідно, наявність такого стандарту вимагає й певного рівня відповідальності адвоката, як мінімум дисциплінарної відповідальності перед своїми колегами, яка полягає в загрозі втрати можливості займатися такою роботою.

В той же час, законодавцю необхідно встановити певні градації справ (від малозначущих до важливих), в яких визначити можливість представництва інтересів не тільки адвокатами та відшкодування витрат на юридичні послуги: в адміністративних справах - стягнення незначних штрафів (їх ведення, доцільно дозволити будь-яким юристам, встановивши обмеження суми відшкодування вартості їхніх послуг з боку держави у випадку програшу; у цивільних справах можливим було б установлення грошової межі, коли представництво було б дозволено будь-якому спеціалісту в галузі права, але сума відшкодування також мала б бути обмежена.

9. Слід виділити наступні ознаки принципу незалежності адвокатури: 1) незалежність адвокатури не є абсолютною категорією, вона обмежена законом, процедурними рамками, в межах яких здійснює свою процесуальні повноваження; 2) незалежність адвокатури легітимна лише при здійсненні процесуальної діяльності адвокатом; 3) незалежність адвокатури передбачає незалежність як від зовнішнього (від факторів, що знаходяться в межах судового процесу), так і внутрішнього (від факторів усередині самого інституту адвокатури) впливу на процес виконання адвокатом своїх повноважень, спрямованих на захист конституційних прав і свобод людини і громадянина.

10. Незалежність адвоката слід відмежовувати від його самостійності. Так, якщо незалежність адвоката означає здійснення ним своїх нормативних повноважень, процесуальної діяльності без будь-якого незаконного впливу, то самостійність адвоката передбачає вільну його участь у судовому процесі, у процедурі дослідження доказів, заслуховуванні показів свідків і т.д.

Під принципом незалежності адвоката слід розуміти передбачене чинним законодавством про адвокатуру базисне положення, що гарантує здійснення адвокатом своєї діяльності без будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. При цьому, незалежність адвоката при здійсненні своїх повноважень обов'язково передбачає їх підпорядкування тільки закону, інакше вона може привести до беззаконня і свавілля. Разом з тим, без належного забезпечення принципу незалежності адвоката не можна повною мірою реалізувати ефективний судовий захист прав і свобод людини і громадянина.

Примусове членство в Національній асоціації адвокатів України незаконним, і таким, що порушує принцип незалежності адвокатури, тому що асоціація є звичайною громадською організацією. Крім того, стаття 45 Закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” суперечить Конституції України, законам і міжнародним зобов'язанням України.

Реалізація принципу незалежності діяльності інституту адвокатури в процесі реалізації конституційного права людини і громадянина на правову допомогу, безпосередньо випливає з його дуалістичної природи в механізмі функціонування правової та демократичної держави, оскільки, з одного боку, адвокатура є необхідним елементом існуючої в державі системи правосуддя, а з іншого - професійним консультантом людини і громадянина.

11. На сучасному етапі розвитку суспільства адвокатура є єдиною недержавною структурою в системі правоохоронних органів; це добровільне професійне громадське об’єднання, звідси - громадський характер цього правозахисного інституту. Місце адвокатури в суспільстві визначається через взаємодію інституту адвокатури та держави.

12. Держава перебуває на етапі формування нового правового обґрунтування діяльності інституту адвокатури, яка за час свого існування набула значимості. Зафіксувавши в статті 59 Конституції України волю народу, гарантувавши кожному право на отримання правової допомоги, прийнявши Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», держава істотно розширила офіційне визнання сфери дії адвокатури та її вихід за рамки судової системи, підвищивши соціальний статус у суспільстві, визнавши її окремим правовим інститутом.

13. Сутністю інституту адвокатури є те, що він є важливим складником судової системи (інституту держави). Як неможлива побудова правової держави без висококваліфікованої і незалежної адвокатури, так і здійснення незалежного судочинства можливе лише за умови, коли функція правосуддя здійснюватиметься через реалізацію конституційного права кожної особи вільно обирати захисника своїх прав.

14. У системі органів, які здійснюють правозахисну діяльність, особливе місце належить як адвокатурі, так і нотаріату, основним напрямом діяльності яких є правове забезпечення захисту прав і свобод людини, законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Забезпечуючи охорону прав і свобод людини, адвокатура і нотаріат своєю діяльністю сприяють утворенню правової держави і, по суті, гарантують правовий захист людини, що згідно з Конституцією є найбільшою соціальною цінністю держави.