Участь присяжних у прийнятті проміжних процесуальних рішень під час судового розгляду.

Обсяг і характер повноважень присяжних визначено ч. 2 ст. 383 КПК України - усі питання, пов’язані з судовим розглядом, крім тих, що передбачені ч. 3 ст. 331 КПК, судді і присяжні вирішують спільно.

Як зазначає А.А. Солодков, вказаний виняток стосовно повноважень присяжних, може бути пояснено тим, що вирішення даного питання потребує застосування юридичних знань і оцінки правозастосовниками низки обставин, що у сукупності надають змогу прийняти законне, обґрунтоване та справедливе рішення стосовно продовження строку застосування даного запобіжного заходу. Відповідне судове рішення має містити як чітке визначення законодавчих підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення злочину, врахування особи винного та інших обставин (ризиків, наведених у

ч. 1 ст. 177 КПК України). На момент прийняття такого рішення присяжні поки що не обізнані із обставинами вчиненого злочину та доказами, якими підтверджується обвинувачення і обґрунтовується застосування саме тримання під вартою, а тому, не будучи професійними юристами, вони не можуть адекватно оцінити наявність підстав для вирішення питання про доцільність продовження тримання обвинуваченого під вартою, що має бути здійснено до спливу двомісячного строку застосування цього запобіжного заходу^[226].

За результатами опитування суддів щодо того, чи повинні присяжні разом з суддею розглядати питання факту і права, і приймати спільне рішення думки респондентів розділилися фактично порівну. Так, 47,8% респондентів вважають, що присяжні повинні разом з суддею розглядати питання факту і права, а 52,2% проти цієї позиції.

Таким чином, однією з процесуальних особливостей провадження у суді присяжних є те, що питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ч. 3 ст. 331 КПК) вирішується головуючим. Однак у судовій практиці ця норма фактично не дотримується. Доказом цього є судова практика. Так, Святошинським районним судом м. Києва повним складом суду присяжних було розглянуто питання про: продовження двом обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою^[228]; скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого^{[229] [230]; продовження}

запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою^[233] продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою^[234].

Слушною щодо цього видається думка І.В. Гловюк про те, що викликає сумнів логічність самої норми, адже обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може суд у повному складі, а вирішити питання про обґрунтованість його продовження - лише головуючий^[235].

Застосування у кримінальному провадженні заходів процесуального примусу дозволено лише в порядку і з підстав, що прямо передбачені у законі. Як наслідок, обмеження в залученні присяжних до вирішення цих питань повинно обумовлюватись, прямою забороною розширеного тлумачення правових норм (умов, підстав), а також неможливістю прийняття такого рішення лише з огляду на емоційну складову (внутрішнє переконання). Адже, суддя на відміну від присяжного сприймає заходи процесуального примусу не як кару за неналежну поведінку, а як передбачений законом спосіб запобігання негативним наслідкам для кримінального провадження. Окрім цього, враховується не лише сукупність встановлених судом обставин, але й правовий досвід оцінки настання можливого ризику та вибору адекватного йому заходу примусу, якого у присяжних просто немає. Визначаючи суб’єкта вирішення цього питання, необхідно враховувати декілька процесуальних аспектів. Насамперед, необхідність викладення рішення у формі окремого процесуального документу, що потребує видалення суду до нарадчої кімнати. Друге, наявність у складі суду відразу двох суддів, які мають необхідну кваліфікацію та рівень правових знань. Третє, перебування в нарадчій кімнаті всього складу суду, тобто присяжних в тому числі. Виходячи з зазначеного, модель діяльності суду мала б бути наступною. Рішення про застосування заходу процесуального примусу приймається у нарадчій кімнаті спільно двома суддями, що входять до складу суду. Присяжні можуть висловити свої міркування, але участі у прийнятті рішення не беруть, за винятком випадку, коли судді не можуть дійти до спільного рішення. У такому разі, висловлені суддями дві позиції ставляться на голосування всьому складу суду, а рішення приймається простою більшістю голосів^[236].

В подальшому, до закінчення судового провадження алгоритм вирішення питання про доцільність продовження тримання обвинуваченого під вартою під час здійснення судового провадження судом присяжних залишається незмінним - головуючий зобов’язаний щоразу розглядати це питання перед настанням строку закінчення дії відповідної ухвали (ч. 3 ст. 331 КПК України). В зв’язку з цим, вважаємо, що потрібно розширити сферу участі присяжних в ході застосування заходів процесуального примусу, зокрема надавши присяжним право брати участь у всіх питаннях, що стосуються обрання, зміни, продовження та скасування запобіжних заходів.

Варто погодитись з думкою, що залучення присяжних до вирішення правових питань повинно здійснюватись виважено. Дійсність така, що за КПК України присяжні разом із суддями складають єдину колегію, тому й цілковито усунути їх від вирішення правових питань не вдасться. Але й правові питання є різними за своєю спрямованістю. Про усвідомлення цього законодавцем свідчить все та ж ч. 3 ст. 331 КПК України. Отож, поточні правові питання, які виникають та вирішуються в ході судового провадження, можуть бути поділені на декілька груп:

- питання, пов’язані із належною організацією судового розгляду (зокрема: залучення чи заміна учасника судового провадження; відкладення судового засідання; визначення порядку дослідження доказів, визначення порядку виступів учасників судового провадження у судових дебатах);

- питання пов’язані із застосуванням, зміною чи скасуванням заходів процесуального примусу (заходів забезпечення кримінального провадження, за винятком тих, що стосуються одержання доказів у кримінальному провадженні; звернення застави у дохід держави; видалення особи із залу судового засідання; поміщення неповнолітнього у приймальник- розподільник);

- питання, пов’язані з доказовою діяльністю щодо встановлення обставин кримінального провадження (судовий виклик за клопотанням учасника; тимчасовий доступ до речей і документів; витребування певних речей чи документів; призначення експертизи, направлення судового доручення; вирішення питання про допустимість доказу).

Тому можна погодитися з думкою, що без жодних втрат для належної організації судового розгляду вирішення згаданих організаційних питань можна було б віднести до повноважень головуючого, що в цілому узгоджується з його процесуальними повноваженнями, визначеними у ст. 321 КПК^[237].

Типовим в ході розгляду справи судом присяжних є заявлення стороною захисту клопотань про відвід когось з присяжних або всього складу суду присяжних. При цьому всупереч вимогам ч. 4 ст. 80 КПК України заяви про відвід під час судового провадження подаються не до початку судового розгляду, а безпосередньо в його ході з надуманих підстав, з метою затягування судового розгляду. Відповідно до правил ст. 81 КПК України у разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям чи присяжним, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду.

Наприклад, в судовому засіданні, було подано заяви обвинувачених та їх захисників про відвід всьому складу суду присяжних, так як, на їх думку, суд присяжних є упередженим та займає обвинувальний ухил, порушує право на захист, допускає інші процесуальні порушення кримінально- процесуального закону. Однак, як вбачається, з підстав, викладених в заявах обвинувачених та їх захисників, а також матеріалів кримінального провадження обвинуваченими та їх захисниками не наведено обставин, що виключають участь всього складу суду в кримінальному провадженні, які передбачені ст. 75 КПК України. Суд присяжних правомірно зробив висновок, що такі дії обвинувачених та захисників свідчать про їх намагання затягнути процес розгляду провадження, що може призвести до порушення розумних

• • • • • 242

строків розгляду справи і відмовив у задоволенні заяв про відвід .

Ще одним способом затягування розгляду справи в суді присяжних є неявка захисників у судові засідання без поважних причин. Судова практика правильно вирішує це питання шляхом призначення захисника для проведення окремих процесуальних дій. Так, судове засідання було призначене для розгляду на 14 жовтня 2014 р.

243

іншого захисника не залучив .

Відповідно до положень ст. 53 ч. 1 КПК України суд залучає захисника для проведення окремої процесуальної дії в порядку, передбаченому ст. 49 ^{[238] [239]}

КПК України, виключно у невідкладних випадках, коли є потреба у проведенні невідкладної процесуальної дії за участю захисника, а завчасно повідомлений захисник не може з’явитися до судового засідання. Враховуючи, що в даному кримінальному провадженні, потерпілий у судовому засіданні змінив свої покази та після 21.10.2014 р. він був етапований до місць відбування покарання, дослідження відеозапису його допиту у слідчого судді та допиту свідків було невідкладною процесуальною дією.

Тож у наведеному випадку суд присяжних прийняв правильне рішення щодо необхідності залучення захисника з числа адвокатів Київського міського центру безоплатної вторинної правової допомоги для здійснення захисту обвинуваченого в ході проведення окремої процесуальної дії.

3.2.2.