<<
>>

Участь присяжних у дослідженні доказів під час судового розгляду.

На думку Г. Гроса, враховуючи той факт, що присяжні, будучи людьми не компетентними в юридичних питаннях, слідчому з метою уникнення можливого неправильного тлумачення присяжними доказів у суді, а також визнання їх недопустимими потрібно пам’ятати, що вони «досить ретельно вникають в досудове розслідування, прийоми і способи, які застосовував слідчий, і при цьому намагаються з’ясувати, чи заслуговує слідчий на довіру чи ні.

Результат, звичайно, виходить відповідно до ступеня компетентності та кваліфікованості слідчого. Будь-яка неістотна неточність, абсолютно незначне протиріччя, невелика помилка, яку виявив присяжний на досудовому розслідуванні, є підставою для того, щоб слідчий втратив довіру. Присяжний буде вважати усе розслідування недостовірним та винесе виправдувальний вердикт, хоча б судовий розгляд і встановив вагомі докази вини обвинуваченого. Тому, пам’ятаючи про це, слідчий кожен акт досудового розслідування, який може бути оголошений в суді (протоколи огляду, освідування, допиту свідків і т.п.), повинен складати просто, ясно і зрозуміло, показання свідків, особливо слова третіх осіб, передані свідком, повинні бути записані в протоколі дослівно, у власних висловлюваннях, причому потрібно переконати свідка, щоб він давав показання в точності, як було насправді. З тієї ж причини слідчий повинен уникати у таких справах будь-якої помилки навіть в дрібницях: хто-небудь з присяжних зверне на неї увагу, і доля всієї справи буде поставлена в залежність від цього незначного промаху» .

Залежно від того, яка модель суду присяжних існує в державі класична чи шефенська, відрізняються й особливості дослідження доказів в суді присяжних. Оскільки існуюча в КПК України модель суду присяжних не встановлює жодних особливостей дослідження доказів судом присяжних, варто дослідити можливі шляхи вдосконалення дослідження доказів в українському суді присяжних, враховуючи зарубіжний досвід доказування в суді присяжних та з поправкою на особливості формування та функціонування суду присяжних в Україні.

.

У кримінально-процесуальному праві, як відомо, історично сформувалися дві теорії розподілу компетенції між присяжними і головуючим суддею. Перша теорія, загальновідома і найбільш поширена, полягає в тому, що судді вирішують питання права, а присяжні - питання факту (de jure respondent judices, de facto juratores).

У 1860-х рр. теорія факту і права піддалася серйозній критиці в німецькій літературі. Правники Ю. Глазер, Р. Гнейст, Р. Гейнце, К. Бар, Г. Мейер доводили її невідповідність завданням правосуддя та сутності інституту присяжних. В результаті була запропонована інша теорія, що отримала панування в німецькому законодавстві того періоду, - «вини та покарання». Відповідно до неї присяжні вирішують питання про винність в повному обсязі як з фактичної, так і з правової сторони, а коронні судді застосовують до визнаної винуватості передбачене покарання і водночас

245

вирішують процесуальні питання, що виникають під час розгляду справи . [240] [241]

Основні аргументи прихильників теорії «вини та покарання» зводяться до наступного:

1) питання про винність підсудного не може бути віднесено тільки до фактичних питань, оскільки являє собою результат морально-правової оцінки присяжними діяння підсудного, яке вони визнали доведеним;

2) у багатьох випадках поділ на факт і право просто неможливий: чимало таких злочинів, де не можна міркувати про факт, без використання правових знань, або ж, навпаки, не можна визнати вину без можливості повно вникнути в фактичну сторону справи[242] [243].

Варто погодитися з думкою, що вимога чіткого розмежування питань факту від питань права практично нездійсненна навіть у класичному суді присяжних. Візьмемо основну тріаду питань, які підлягають вирішенню колегією присяжних. Кожне з поставлених питань є одночасно і питанням факту, і питанням права. Що таке «відповідне діяння», як не конкретний злочин, передбачений законом, і як вирішити: «чи мало воно місце» і «вчинив його обвинувачений» якщо не шляхом зіставлення скоєного з ознаками

247

конкретного складу злочину?

Слушно з цього приводу зазначає С.О.

Пашин, що визнаючи за присяжними роль встановлювачів фактів, Верховний Суд Росії забирає у них право встановлювати важливі для справи юридичні факти. Звідси виникають парадоксальні заборони на постановку перед присяжними питань про наміри підсудного, про мотиви його дій, про стан афекту, а також практика розчленування питань про винність на складові, з яких одні вирішуються присяжними, а інші суддею на власний розсуд. В результаті подібних маніпуляцій вирок суду за участю присяжних є химерним симбіозом думки

- С. 36.

присяжних про факти, які їх змушують встановлювати в термінології

• • • • 248

«винуватості» і думки судді про винуватість .

Проблема меж судового розгляду в суді присяжних була характерна і для дореволюційного суду присяжних в Російській імперії. Відповідно до ст. 760 Статуту кримінального судочинства «... в справах, що розглядаються за участю присяжних, пропоновані їм питання викладаються в загальновживаних виразах, за істотними ознаками злочину і винуватості підсудного, а не у вигляді прийнятих в законі термінів». В результаті, як відзначав С. Хрулєв, така вимога закону і касаційної практики призвела до того, що багато загальнозрозумілих визначень і термінів були вигнані з практики судів і замінені висловами хоча і «загальновживаними», але не всім зрозумілими (наприклад, слова «крадіжка», «вкрав», «зґвалтував» замінялися висловами «таємне викрадення», «таємно викрав», «вступив в статеві зносини проти її волі, не зважаючи на її опір»)[244] [245].

Таким чином, вважаємо правильним підхід українського законодавця щодо закріплення єдиної спільної колегії професійних суддів та присяжних, які разом досліджують як питання факту так і прав. Така модель цілком вписується в європейську континентальну модель кримінального процесу та в сучасних умовах із врахуванням попередніх наших пропозицій щодо вдосконалення суду присяжних дозволить забезпечити належну участь народу у відправлені правосуддя у кримінальних провадженнях.

Важливу групу питань, що вирішуються судом, складають питання, пов’язані з забезпеченням та дослідженням доказів в ході судового розгляду. Складність вирішення цих питань у суді за участю присяжних обумовлена тим, що від участі присяжних у судовій процедурі доказування залежить і ефективність виконання ними своєї функції, але, водночас, сама ця процедура має форму певного правозастосовного рішення. Закон визначає умови і підстави для прийняття будь-якого процесуального рішення. Наприклад,

обмежене волевиявлення суду щодо призначення судових експертиз (ст. 332 КПК) та формулювання питань, що ставляться на вирішення експерта (ч. 1 ст. 242 КПК). З іншої сторони, правові питання, пов’язані з доказуванням, мають безпосередній зв’язок з формуванням у присяжних внутрішнього переконання щодо обставин кримінального провадження.

Дуалістичний характер цих питань змушує підходити диференційовано до процедури їх вирішення. Присяжні повинні бути на рівних із суддями допущені до їх вирішення. Проте, беручи до уваги, що існує й правова сторона питання, серед більшості зі складу суду, яка приймає відповідне рішення, повинен бути хоча б один голос судді. Водночас, було б виправданим приймати рішення про вчинення певної процесуальної дії у суді за клопотанням сторони захисту більшістю голосів без урахування правового статусу членів судової колегії. В такому випадку, для прийняття рішення буде достатньо голосів трьох присяжних, а головуючий буде зобов’язаний надати

250

їм допомогу у складанні такого процесуального рішення .

Варто погодитись з думкою, що насправді присяжні керуються в своїх рішеннях не сухою буквою закону, а своїм емоційно-оціночним ставленням до самого злочину, до обвинуваченого, до потерпілого, до сторони обвинувачення і сторони захисту і, нарешті, до головуючого судді[246] [247].

Судовий розгляд дає основний матеріал присяжним для формування внутрішнього переконання у справі. Думка присяжних про доведеність події злочину, про винуватість (або невинуватість) у його вчиненні обвинуваченим має формуватися в ході судового розгляду.

Якщо ця стадія добре організована головуючим, якщо сторони вміло представляють докази, досліджують їх, то в свідомості присяжних складається цілісна картина скоєного злочину, або ж навпаки, судовий розгляд руйнує обвинувачення, переконує присяжних в невинуватості підсудного. Саме в цій стадії, коли перед присяжними проходить низка доказів, різних за змістом, значенням, що свідчать на користь підсудного і проти нього, складається об’єктивна та неупереджена думка

252

присяжних .

Роль головуючого судді полягає в керуванні ходом судового розгляду. Він дає присяжним можливість скористатися всіма законнми засобами для ґрунтовного і об’єктивного розгляду справи, на їхнє прохання в простих і зрозумілих для присяжних словах дає пояснення того, що відбувається в ході судового розгляду. Дотримуючись неупередженості, головуючий суддя створює умови для змагальності сторін, їх рівноправної участі в процесі, спрямовуючи судовий розгляд на забезпечення зясування всіх обставин справи. Влада головуючого поширюється на всіх осіб, які беруть участь в судовому розгляді, якщо вони ухиляються від передбаченого законом способу дій, в тому числі і на прокурора.

Судовий розгляд в суді присяжних починається з оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта, якщо учасники судового провадження не заявили клопотання про оголошення обвинувального акта в повному обсязі. Закон забороняє державному обвинувачу згадувати про факти які стосуються судимостей обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру обвинуваченого (ч. 1 ст. 88 КПК України). Якщо в кримінальному провадженні пред’явлено цивільний позов, цивільний позивач або його представник чи законний представник, а в разі їх відсутності - головуючий оголошує короткий виклад позовної заяви. Вважаємо, що після оголошення короткого змісту позовної заяви головуючий повинен надати присяжним можливість ознайомитись із повним її текстом.

[248]

Після оголошення обвинувачення головуючий встановлює особу обвинуваченого, з’ясовуючи його прізвище, ім’я, по батькові, місце і дату народження, місце проживання, заняття та сімейний стан, роз’яснює йому суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання.

Суддя повинен детально роз’яснити присяжним, що мовчання обвинуваченого, його відмова від давання показань жодною мірою не повинні сприйматися ними як визнання підсудним своєї вини, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе. Таке право є частиною засади свободи від самовикриття, і відповідно до ч. 2 ст. 18 КПК України, кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права. В судовій практиці зустрічаються випадки, коли особа визнає свою вину, однак відмовляється давати показання. Так, у справі про обвинувачення К. у вчиненні злочину, передбаченого ст. 348 КК України, обвинувачений свою винуватість у вчиненому злочині визнав повністю, щиро розкаявся. Суду ж обвинувачений відмовився надавати будь - які показання та відповідати на питання. Пояснив це тим, що весь час він

• *253

знаходився в поганому та пригніченому стані . В цій ситуації головуючий, правильно, роз’яснив присяжним, що потрібно провести судовий розгляд в повному обсязі, незважаючи на визнання обвинуваченим своєї вини.

Істотне значення в суді присяжних має порядок дослідження доказів. Він повинен бути розрахований на краще сприйняття, з’ясування присяжними обставин кримінального провадження, щоб присяжні могли усвідомити весь об’єм доказової бази, який потім їм належить оцінювати. Порядок дослідження доказів у суді повинен бути побудований таким чином, щоб у [249]

присяжних створилося цілісне уявлення про обставини, які підлягають

•254

доведенню у справі .

Досить цікаві у цьому зв’язку є новели, закріплені у судовому розгляді судом присяжних в Іспанії. Так відповідно до ст. 49 Органічного закону , після того, як будуть досліджені докази обвинувачення, захист може вимагати у головуючого (це рішення має право прийняти і сам головуючий) прийняти рішення про розпуск суду присяжних, якщо буде визнано, що доказів обвинувачення недостатньо для винесення вироку обвинуваченому. Якщо недостатність доказів стосується тільки одного діяння або обвинуваченого, головуючий може вважати, що вердикт може бути винесено без зазначених епізодів. В такому випадку на третій день він оголошує виправдувальний вирок стосовно вказаної частини обвинувачення[250] [251] [252].

Для формування у присяжних переконаності в доведеності висунутого обвинувачення важливе значення має право державного обвинувача висловити суду пропозиції про порядок дослідження наданих ним доказів. Дана вимога випливає із змісту ч.1 ст. 349 КПК України, згідно якої докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту - у другу. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені. В зв’язку з цим виникає запитання чи повинні присяжні вирішувати це питання спільно з професійними суддями, чи це питання належить до виключної компетенції останніх. Виходячи із логіки ч. 3 ст. 383 КПК України, усі питання, пов’язані з судовим розглядом, судді і присяжні вирішують спільно, тому обсяг доказів та порядок їх дослідження визначається ними спільно.

У вирішенні питання про порядок дослідження доказів, прокурор і захисник повинні використовувати право вносити пропозиції з цього приводу

з урахуванням обставин конкретного провадження і особливостей сприйняття присяжних, реалізуючи таким чином засаду змагальності.

Як слушно зазначає Т.В. Моісеєва, порядок дослідження доказів у кримінальному провадженні створює умови для об’єктивного дослідження присяжними обставин кримінального провадження, формуванню у них певних переконань і уявлень про обставини досліджуваної події. При цьому головуючий, на її думку, повинен обережно підходити до вирішення питання про зміну початково встановленого порядку дослідження доказів. В деяких випадках, краще оголосити перерву в судовому засіданні, ніж змінити порядок дослідження доказів, наприклад, не допитавши усіх свідків обвинувачення,

257

приступити до дослідження доказів, представлених стороною захисту . Перед прокурором постає важливе питання: в якій послідовності подавати зібрані докази, щоб у суддів, а головне - у присяжних склалося чітке уявлення про обставини злочину[253] [254].

Сторонам доцільно визначати порядок дослідження доказів, який є оптимальним для обґрунтування позиції обвинувачення і захисту, формування у присяжних правильного внутрішнього переконання. Встановлення оптимального порядку дослідження доказів дозволяє розумно організувати судовий розгляд, провести його найбільш раціонально, цілеспрямовано, щоб забезпечити дослідження всіх доказів, необхідних для з’ясування виникаючих у справі питань, при найменших витратах сил і часу суду, сторін і викликаних в судове засідання громадян. Це особливо важливо, наприклад, в ході розгляду великих, багатоепізодних кримінальних проваджень, вчинених групою осіб, де необхідно визначити черговість судово-слідчих дій, перш за все допитів обвинувачених, потерпілих, свідків: допитувати їх щодо кожного з епізодів обвинувачення або послідовно досліджувати докази стосовно кожного з обвинувачених або іншим чином. Видається доцільним спочатку

представляти присяжним в логічній послідовності докази події злочину, наприклад: показання осіб, які виявили труп; протоколи оглядів місця події та трупа; показання потерпілих з кола родичів жертви і т.д. Потім досліджуються інші обставини, що утворюють об’єктивну сторону складу злочину (спосіб вчинення злочину, кваліфікуючі обставини і т.д.); після цього - дані про характер, ступінь і форму вини обвинуваченого; і нарешті, обставини, що обтяжують і пом’якшують відповідальність.

Прокурору варто обдумати пропозиції про порядок проведення допитів і дослідження інших доказів таким чином, щоб вони сприймалися слухачами в логічній послідовності. Особливо це важливо у справах, де обвинувачення ґрунтується головним чином на непрямих доказах. Коли, наприклад, такими доказами підтверджується обвинувачення у вбивстві, доцільно спочатку допитати свідків, які дають показання про неприязні стосунки між потерпілим і обвинуваченим, про погрози з боку останнього; потім тих, хто бачив обвинуваченого разом з потерпілим незадовго до його смерті; далі досліджувати висновок експерта про те, що поранення потерпілому могло бути нанесено ножем, виявленим згодом у обвинуваченого, що на цьому ножі виявлені сліди крові, що збігаються по групі з кров’ю потерпілого і т.д.

Варто погодитися з думкою Н.Ф. Вороніної про те, що основною причиною більшої, порівняно із звичайним судочинством, кількості необґрунтованих виправдувальних вироків, постановлених судом за участю присяжних, полягає в досить складній процедурі дослідження доказів у суді присяжних, яка значно підвищує вимоги до якості матеріалів досудового

259

розслідування .

Розслідування у кримінальних провадженнях, які надалі будуть розглядатися в суді за участю присяжних, необхідно завжди проводити з особливою ретельністю і професіоналізмом, дотримуючись всіх норм кримінального процесуального закону. Оскільки, як слушно зазначає [255]

В.В. Конін, саме недоведеність обвинувачення призводить присяжних до висновку про невинуватість обвинуваченого[256].

Варто погодитися з думкою, що якщо будь-який доказ, на думку державного обвинувача, виявився незрозумілим для присяжного, йому необхідно вжити додаткових заходів задля того, щоб присяжні зрозуміли суть цих фактичних даних[257]. Для досягнення бажаного результату прокурор вправі, наприклад, задавати допитаним особам, учасникам уточнюючі запитання, акцентувати увагу на складних юридичних моментах, доступно роз’яснювати зміст доказової інформації тощо[258].

Для забезпечення ефективного переконання присяжних особливого значення набуває забезпечення прокурором принципу безпосередності і усності судового розгляду в процесі подання та дослідження найбільш важливих доказів обвинувачення. У кожному конкретному випадку необхідно використовувати всі можливості для забезпечення допиту потерпілих і свідків у судовому засіданні. Проте, допит у режимі відеоконференції, здійснюється в умовах, що виключають безпосередній візуальний контакт з обвинуваченим. Тож у разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. В зв’язку з цим на головуючого покладається обов’язок роз’яснити присяжним наявність підстав для проведення процесуальних дій у режимі відео конференції, передбачених ч. 1 ст. 336 КПК України, чому саме потрібно задовольнити таке клопотання і чому іншим чином неможливо провести процесуальну дію.

Потерпілих і свідків варто допитувати в хронологічній послідовності, щоб створити у присяжних враження цікавої розповіді, в ході якої потрібно представляти документи та речові докази, що підтверджують озвучену інформацію. Повинні оголошуватися лише ті документи або їх фрагменти, які дійсно потрібні для правильного вирішення справи. Як свідчить практика, зміст обвинувального акту стане більш зрозумілим для присяжних, якщо прокурор буде супроводжувати його оголошення демонстрацією схем місця події, фототаблиць, вилучених у обвинувачених мобільних телефонів, зброї і т.д. Демонструючи такі докази, прокуророві необхідно звертати увагу присяжних на істотні їх деталі.

Досить часто свідки у справі дають показання, які загалом є подібними, але суперечливими в якихсь деталях. Тому, прокурор повинен наголосити, що такі розбіжності не є недоліком досудового розслідування, а нормальним процесом сприйняття різними людьми однакових обставин. Доцільно також в цьому аспекті навести мотивацію Європейського суду з прав людини, який в одному з своїх рішень зазначив, «суд вважає дивовижним той факт, що через два роки після подій заявник і С. дали досить докладні показання, які, на думку слідчого, не містили ніяких розбіжностей або суперечливих моментів. Такий ступінь узгодженості між показаннями заявника і співобвинуваченого в його справі дають підстави для підозри, що їхні пояснення було ретельно

263

скоординовано» .

Складно переоцінити значення наочних способів представлення жоказів в суді присяжних. Прокурор навіть за наявності прямих доказах винуватості особи може зазнати фіаско, якщо не зуміє дохідливо і переконливо довести до присяжних доказову інформацію. Великий обсяг інформації багато в чому може ускладнити її сприйняття, аналіз, оцінку і, як наслідок, прийняття рішення у конкретному кримінальному провадженні. Тому державному обвинувачу необхідно представляти інформацію, що міститься в матеріалах [259] кримінального провадження, таким чином, щоб учасники судового розгляду, зокрема присяжні, отримали повну та об єктивну картину того, що сталося .

Наявні в матеріалах справи докази, особливо такі складні для сприйняття, як документи (в традиційній - письмовій формі або, тим більше, в іншій формі, з використанням сучасних технічних можливостей), речові докази, висновки експертів, повинні бути продемонстровані в судовому засіданні наочно, переконливо, так, щоб їх зміст та значення їх стало зрозумілими не тільки професійним суддям, а також представникам народу- присяжним, які, як правило, не є фахівцями в галузі кримінального процесу[260] [261].

Варто погодитися з думкою, що якими б переконливими з точки зору професійних юристів не були матеріали кримінального провадження, для присяжних вони не будуть переконливі, якщо державний обвинувач не зможе тактично правильно упорядкувати і досліджувати в суді зібрані в ході досудового розслідування докази[262].

З огляду на те, що більшість людей - візуалісти, прокурору варто для суду присяжних підібрати необхідну кількість ілюстрацій, плакатів, зорових образів, словесних картинок, використовувати у своїй доповіді такі звороти, як «дивіться», «ясно і чітко», «уявіть собі», «я бачу це таким чином». Коментуючи відеозаписи, фотоматеріали, схеми, доцільно використовувати спеціальну проекційну техніку[263].

Наприклад, в Японії є деякі особливості судового розгляду з участю присяжних (судових засідателів). Насамперед у вступній заяві прокурор викладає факти, які він має намір доказувати, і докази, які він має намір подати. Захисник теж оголошує вступну заяву, в якій викладається основна позиція сторони захисту з приводу обвинувачення. Зазвичай і прокурор, і захисник надають суддям і присяжним письмовий конспект своєї основної позиції, який складається з однієї або двох сторінок. На робочих місцях суддів і присяжних, прокурора і захисника встановлені екрани невеликого розміру, а на стіні судової зали - великі екрани, на які може дивитися публіка. На екранах показується факт, який в цей час доказується стороною, конкретні докази, наприклад креслення, якісь документи. Це пов’язано з тим, що одним з гасел нової судової системи в Японії є «зрозуміле правосуддя». Присяжні можуть безпосередньо задати запитання свідкам і підсудному[264].

Для подання в судовому засіданні висновків судових експертиз слід запрошувати експертів, які в судовому засіданні можуть пояснити спеціальні терміни, наявні у висновку, а також «простою мовою» розповісти, на підставі яких даних були зроблені відповідні висновки. Крім того, прокурору варто наводити аналогії, які дозволять присяжним правильно зрозуміти певні математичні обрахунки чи біологічні ознаки схожості. Так, у ході представлення наступного висновку молекулярно-генетичної експертизи: «... генетичні ознаки клітин з ядрами у вирізках з кишень та виворотної сторони пояса збігаються між собою та збігаються з генетичними ознаками зразка крові Ш.. Сукупність генетичних ознак, встановлених у вказаних об’єктах, зустрічається не частіше, ніж в 1 серед 8,86x10 (тобто в 1 серед 8,86 септильйонів осіб)»[265], прокурор зазначив присяжним, «для довідки населення планети Земля станом на липень 2013 року складає 7 млрд. осіб»[266]. Такі ремарки дозволяють наголосити на важливості інформації та її достовірності. Не варто боятися визнавати незручні для обвинувачення факти і приховувати їх від присяжних. Наприклад, замовчувати інформацію про протиправні дії потерпілого, що сприяли вчиненню обвинуваченим злочину. Така інформація, озвучена прокурором, а не стороною захисту, може бути своєчасно представлена як несуттєва для встановлення вини обвинуваченого.

В ході дослідження доказів прокурор повинен уважно спостерігати за реакцією присяжних. Якщо якийсь доказ виявився незрозумілим присяжним, необхідно вжити додаткових заходів для того, щоб вони усвідомили зміст обставини, що підтверджується відповідним доказом. Допитуючи обвинувачених, свідків, інших учасників процесу, досліджуючи докази у справі, прокурор повинен постійно враховувати той факт, що його завданням є переконати присяжних у винуватості обвинувачених. Варто погодитися з думкою, що при цьому він повинен враховувати їх юридичну непідготовленість до сприйняття доказів, необізнаність у правових, процесуальних, криміналістичних питаннях, які є загальновідомими для професійних юристів, і з урахуванням цього будувати тактику участі в основній частині судового розгляду[267].

Свідомість присяжних - «чистий аркуш». Ніщо не повинно заважати їм зробити об’єктивний висновок про те, чи мала місце подія злочину, чи вчинив даний злочин обвинувачений та про інші обставини предмету доказування.

Серед різних способів перевірки і дослідження доказів за участю присяжних основне місце займають судові допити (обвинуваченого, потерпілого, свідків і експертів), за допомогою яких отримується найбільша кількість інформації про обставини, що підлягають доказуванню.

Різновидом огляду речових доказів є їх пред’явлення обвинувачем насамперед присяжним для огляду. Така дія переслідує і процесуальну, і певну тактико-криміналістичну мету. Спочатку обвинувач оголошує витяг з протоколу слідчої дії, в ході якого під час досудового розслідування, наприклад, в житлі обвинуваченого було виявлено та вилучено річ, яка фігурує в справі як речовий доказ. Речові докази, як правило вже знаходяться в суді, тому прокурор просить головуючого дослідити речові докази, документи і при цьому звернути увагу суду, особливо присяжних, на певні їх особливості для підтвердження своєї тези. Після цього дана річ пред’являється присяжним, з тим щоб вони могли переконатися в наявності у неї ознак, зазначених в протоколі відповідної слідчої дії. При цьому обвинувач пропонує їм звернути увагу на характерні ознаки даної речі. Після цього потерпілий або його родичі допитуються про прикмети речі, яка зникла у потерпілого в результаті вчинення стосовно нього злочину. В ході такого огляду обвинувач зобов’язаний звертати увагу учасників судового розгляду на ті ознаки підданих огляду об’єктів, які дають підставу визнати їх речовими

272

доказами .

Ч. 1 ст. 361 КПК передбачає, що огляд на місці (місця події) не може проводитися під час здійснення провадження судом присяжних. Доцільність цієї норми викликає сумніви. У класичному суді присяжних особливі порядки

5 • • -273

дослідження доказів пов язані із недопущенням виникнення упередженості , у тому числі й при дослідженні даних про обвинуваченого. У Федеральних правилах про докази США передбачено, що незважаючи на свою належність, доказ може бути визнано недопустимим у разі, якщо його доказова цінність істотно зменшується через небезпеку упередження, плутанини або введення в оману присяжних, а також на підставі міркувань про невиправдану затримку, витрат часу або непотрібному поданні дублюючих один одного доказів (правило 403)[268] [269] [270]. До даних, здатних викликати упередження присяжних щодо підсудного, крім відомостей про його особу, відносяться т. зв. «шокуючі» докази - речові докази, фотографії тощо, здатні спричинити на присяжних надмірний емоційний вплив і сформувати негативне ставлення до підсудного та винесення вердикту[271]. Для огляду на місці це не характерно. Тим більше, зважаючи на українську модель суду присяжних, таке обмеження є недоцільним, враховуючи, що присяжні беруть участь у проведенні усіх інших судово-дослідницьких дій.

Складнощі для розуміння присяжними, як джерел доказів, викликають протоколи негласних слідчих (розшукових) дій та матеріали оперативно - розшукових заходів. Це зумовлено специфікою цих матеріалів, зокрема важливо роз’яснити присяжним, з якою метою в протоколах змінено анкетні дані осіб, які брали участь в негласних слідчих (розшукових) діях, щоб усунути будь-які сумніви в достовірності цих документів. Прокурору варто роз’яснити присяжним, загальні умови проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Зокрема й те, що під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій слідчий, уповноважений оперативний підрозділ, який виконує доручення слідчого, прокурора, має право залучати осіб до конфіденційного співробітництва, у тому числі й для проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Використання таких осіб здійснюється за умови гарантування їх безпеки, а засобом безпеки в кримінальному провадженні, як правило, використовується зміна у протоколах та інших документах анкетних даних цих осіб[272].

Так, в ході розгляду кримінального провадження було змінено анкетні дані П., оскільки він, будучи учасником спеціального слідчого експерименту, прийняв пропозицію К. за кошти в сумі 30 000 доларів США ліквідувати заступника прокурора Харківської області. Замовник надав виконавцю фото особи, яку потрібно було вбити, її будинку і інформацію про маршрут пересування. Судом присяжних в ході розгляду цієї справи правильно було оцінено результати негласних слідчих (розшукових) дій та постановлено обвинувальний вирок[273] [274].

Також складнощі виникають в ході дослідження показань, які давалися особами в ході досудового розслідування слідчому судді у встановлених законом випадках (ст. 225 КПК України), оскільки суд присяжних безпосередньо не сприймає показання цих осіб. Показовою в цьому плані є наступна справа. У судовому засіданні потерпілий З. категорично заперечував, що до нього приходили працівники міліції до лікарні і відбирали якісь пояснення, категорично заперечував, що його допитували у слідчого судді, заперечував свій голос на аудіозаписі, стверджував, що він у слідчого судді не був і його ніхто не допитував. Він наполягав на тому, що в той час, коли проводився допит у слідчого судді його взагалі не було в м. Києві, він був в Автономній Республіці Крим на роботі. Його показання під час судового розгляду були зовсім протилежні тим показанням, які він давав у слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва під час проведення слідчої дії - допиту потерпілого від 01.11.2013 р. Крім того, З. підтримував всі клопотання, заявлені обвинуваченими, підтримував захисника обвинуваченого під час дослідження аудіо-, відеоматеріалів та інших матеріалів, які містяться на дисках, під час дослідження письмових доказів та кожного разу покладався на думку захисника обвинуваченого. Останній у судовому засіданні неодноразово надавав консультації потерпілому З., на

278

зауваження головуючого з цього приводу захисник не реагував .

В зв’язку з цим, головуючим правильно було звернуто увагу потерпілому, що адвокат обвинуваченого не є його представником у даному кримінальному провадженні, а тому не вправі давати консультації та роз’яснення потерпілому. Однак, вважаємо, що в цій чи подібних ситуаціях

суд повинен ініціювати притягнення захисника до дисциплінарної відповідальності за порушення правил адвокатської етики.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України слідчим суддею. В зв’язку з цим, виникає колізія, яким показанням надавати перевагу, отриманим безпосередньо судом в ході судового розгляду чи отриманим на досудовому розслідуванні слідчим суддею. В описаній ситуації суд присяжних, зробив висновок, що покази потерпілого З., які надані ним у судовому засіданні про те, що він обвинувачених не знає і вони не вчиняли стосовно нього насильницьких злочинів є такими, що вводять суд в оману і намаганням потерпілого допомогти обвинуваченим уникнути кримінальної відповідальності або понести ними більш м’яке покарання. На думку суду присяжних, потерпілий З. змінив свої покази під тиском на нього з боку обвинувачених та їх захисників. Підстав піддавати сумніву покази потерпілого З., які він надавав у слідчого судді, не було, а тому суд присяжних

279

вважав такі покази правдивими і поклав їх в основу вироку .

Після з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні з’ясовує в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме. За відсутності клопотань або після вирішення клопотань, якщо вони були подані, суд постановляє ухвалу про закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.

В ході проведеного анкетування щодо активності присяжних в ході судового розгляду під час дослідження доказів, респонденти дійшли до наступних висновків: 47,8% вважають, що активність присяжних залежить від обставин справи, 34,4% вважають, що присяжні пасивні, 12,2% схиляються до [275] думки, що активність присяжних залежить від активності сторін, 5,6% стверджують про високу активність присяжних.

У судових дебатах учасники судового розгляду з урахуванням даних, отриманих в ході судового розгляду, обґрунтовують свою позицію у справі відповідно до виконуваної ними кримінальної процесуальної функції. Судові дебати у суді присяжних мають деякі особливості, що випливають як безпосередньо з процедури, так і з особливостей її сприйняття присяжними, зокрема:

- межі дебатів встановлюються межами судового розгляду, що особливо важливо для присяжних, які оцінюють фактичні обставини, представлені під час судового розгляду;

- сторони, як обвинувачення, так і захисту, повинні дбати не тільки про обґрунтування своєї позиції в процесі, але й про об’єктивність рішення, яке буде прийняте судом присяжних;

- присяжні сприймають і усвідомлюють в ході судових дебатів лише таку промову прокурора та захисника, яка проста і доступна для їх розуміння, до того ж роз’яснює незрозумілі для них моменти судового розгляду;

- зростає керівна роль головуючого судді в дебатах сторін під час розгляду справи присяжними, коли він має право зупинити виступ учасника дебатів, якщо він після зауваження повторно вийшов за межі кримінального провадження, що здійснюється, чи повторно допустив щодо учасників провадження висловлювання образливого або непристойного характеру, і надати слово іншому учаснику дебатів.

Судові дебати складаються з промов прокурора, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача, його представника, обвинуваченого, його законного представника, захисника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

Виступ прокурора з судовою промовою є підсумком всієї діяльності прокурора з підтримання державного обвинувачення. На цьому етапі судового розгляду він повинен чітко і ясно викласти свою позицію у конкретній кримінальній справі і таким чином вплинути на формування внутрішнього переконання присяжних з питань, які будуть вирішуватися ними у нарадчій кімнаті. Якщо в судовому розгляді брали участь декілька прокурорів, у судових дебатах на їхній розсуд має право виступити один прокурор або кожен із них обґрунтовує у промові позицію обвинувачення у певній частині.

Таким чином, обвинувач у своїй промові повинен переконати суд і насамперед присяжних у правильності своїх висновків, схилити слухачів до своєї позиції, зробити їх своїми однодумцями. При цьому переконання повинно бути не явним, а непомітним і ненав’язливим, щоб слухачі сприймали умовиводи прокурора як свої власні, а не як нав’язані кимось ззовні.

Для того щоб промова прокурора звучала переконливо, важливо, щоб всі висновки, до яких він приходить, були аргументовані і викладалися в логічній послідовності. Саме це і дозволить присяжним поставитися до його промови з довірою, правильно сприйняти її. Переконлива судова промова повинна спростовувати позицію захисту, при цьому необхідно апелювати до елементарної логіки, адже часто зовні переконлива позиція сторони захисту може бути зруйнована під впливом аналізу сказаного обвинуваченим чи його адвокатом і зіставлення цього з дійсністю. Прокурору важливо використати у своїй промові прийоми, які дозволять присяжним пригадати ключові моменти кримінального провадження, особливо якщо, воно здійснювалось тривалий час.

Так, у справі яка розглядалась судом присяжних більше року, прокурор у виступі в судових дебатах використовував спеціально підготовлені фотоматеріали, які відображали хід вчинення кримінального правопорушення та спростовували можливі аргументи захисту. Зокрема, було використано наступну тактику для спростування показань обвинуваченого щодо маршруту руху. Процитуємо витяг з промови прокурора: «... обвинувачений, згідно його ж показів, пройшовши відносно невелику відстань від клубу «Шоколад», «зрізаючи» дорогу по вул.Зеленій, Левицького, Тершаківців, дійшовши до вул. Пекарської - відстань, яка долається за часом до 7-8 хвилин, так змучився, що присів, закурив і задрімав, не дійшовши до місця проживання товариша - відстань, яка за часом її долання склала б 3-4 хвилини. Звертаю увагу суду, що людина, чи твереза, чи в стані алкогольного сп’яніння, йдучи дорогою у темну пору доби, керується одним інстинктом - йти по освітленій території чи намагатись у темному місці вийти на освітлену ділянку. Таким же інстинктом керуються навіть нічні метелики та інші комахи, які з темноти летять на світло ліхтарів. У нашому ж випадку, згідно показів обвинуваченого, він навпаки, йдучи у напрямку вул. Мечнікова, вибрав шлях та ділянку дороги, яка абсолютно не освітлюється. До уваги суду присяжних представляю фото №1. Далі, згідно показів обвинуваченого, він вийшов через парк до пам’ятника Данку. При цьому, не сів на одну з лавок чи мармурових на підвищенні плит, якими викладена досить велика територія навколо пам’ятника, а, пройшовши цю ділянку (біля 50 метрів), вийшов на вул. Пекарську і сів біля дерева (де сидіти взагалі незручно), оскільки випивав вночі та вирішив перепочити. Прошу звернути увагу суду присяжних на фото №2, на якому відображено шлях Ш. від кафе «Чікен-хот» - кут пл. Петрушевича та вул. Зеленої до вул. Тершаківців. Цей відрізок шляху обвинувачений проходив, ніде не «зрізаючи» між будинками, а йшов освітленою частиною дороги. Окрім цього, хочу також звернути увагу суду присяжних, для чого Ш. наголошувалось на пройдений ним шлях, про який мною говорилось вище і який зафіксований на фото №1. На думку сторони обвинувачення, це свідомо зроблено для того, щоби у подальшому переконувати суд присяжних, що на відео з камер зовнішнього спостереження, на яких зафіксовані потерпілий Ф. та особа, схожа на обвинуваченого Ш., не міг бути Ш., оскільки, згідно його схеми руху, він не потрапляв у зону дії камер відеоспостереження з храму «Добрий самарянин» по вул. Пекарській у м. Львові. Попри вищенаведене, хочу представити суду для огляду фото №3 та фото № 4, на яких зафіксовано вулиці Тершаківців та

Пекарська з найбільш ймовірним маршрутом пересування 19.10.2012 Ш.»[276]. Демонстрація прокурором фото із можливим маршрутом пересування обвинуваченого дозволили переконати присяжних, що обвинувачений рухався саме таким маршрутом та був на місці події.

Мова прокурора повинна бути зрозуміла для слухачів. У суді присяжних це вимога набуває особливого значення.

У своєму виступі прокурору необхідно використовувати загальновживані слова і вирази. Помилковим буде применшувати значення цієї вимоги. Найчастіше нехтування ним, нездатність прокурора висловлювати свої думки зрозумілою мовою є причиною того, що виступ не може переконливо впливати на присяжних, оскільки їм складно вловити зміст промови і сенс сказаного не досягне їх свідомості. Недотримання цієї вимоги завдає великої шкоди виступу прокурора ще й тому, що перешкоджає встановленню і підтриманню психологічного контакту з присяжними, навіть незважаючи на те, що судова промова буде логічною і виразною.

Правильним кроком буде також заздалегідь спланований план промови в дебатах. Не має великого значення, буде прокурор при підготовці писати всю промову повністю або обмежиться лише тезами, а можливо і просто планом. Вибір форми підготовки судової промови в більшості своїй залежить від її зручності для самого оратора. Разом з цим видається більш правильним при підготовці до судових дебатів письмово викладати весь текст виступу, не обмежуючись тільки планом. Це дозволить в повному обсязі розкрити зміст промови, не загубивши незначні на перший погляд, але часом дуже важливі для вирішення справи, деталі.

У будь-якій судовій промові повинні крім основної частини бути наявними вступ і висновок.

Вступ, своєю чергою, повинний допомогти встановити між прокурором і присяжними психологічний контакт, викликати інтерес до промови, підготувати їх до сприйняття основної частини промови, але в той же час не бути занадто довгим. У вступі найчастіше дається загальна оцінка інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, розкриваються особливості даної справи. Також можливо у вступі коротко описати картину злочину, не вдаючись у подробиці, оскільки всі деталі будуть проаналізовані в основній частині виступу.

В основній частині необхідно детально проаналізувати всі досліджені докази, які мають значення для встановлення фактичних обставин справи. Варіанти викладу досліджених доказів, спосіб їх представлення в кожному конкретному випадку залежать від державного обвинувача. Щоб привернути увагу присяжних, зробити їх уважними слухачами судових дебатів, можна використовувати різні прийоми. Наприклад, запитально-відповідний хід, коли прокурор органічно, розкриваючи картину того, що сталося, вплітаючи в неї досліджені в ході судового засідання докази, задає собі і слухачам питання, згодом відповідаючи на них.

Ще одна важлива складова судових дебатів - репліки. Законодавець передбачає, що після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. Прокурору потрібно уважно проаналізувати сказане учасниками судового провадження у їхніх промовах, зокрема, щодо відповідності викладеного фактичним обставинам справи, точності інтерпретації досліджених доказів, спотворення промови державного обвинувача. При наявності зазначених підстав прокурор, у всякому разі, зобов’язаний скористатися своїм правом на репліку. В іншому випадку, якщо прокурор відмовляється скористатися наданим йому правом, для присяжних це фактично означатиме його згоду зі сказаним стороною захисту, що згодом може негативно позначитися на прийнятому присяжними рішенні.

Існує думка, що якусь частину висновків прокурор може не висвітлювати в дебатах сторін, а залишити на етап реплік, передбачаючи сказане в дебатах стороною захисту. Такий прийом дозволить прокурору ще

раз зосередити увагу слухачів на ключових моментах у справі . Але з такою думкою погодитися ризиковано. Адже, залишення присяжним незрозумілих та нез’ясованих питань, може призвести до їх сумнівів у винуватості обвинуваченого та відповідного його виправдання.

Актуальність цієї проблеми визначається тим, що від переконливості обвинувальної промови залежать ефективність дебатів сторін у суді, здатність державного обвинувача виконати своє основне завдання - з позиції обвинувачення підвести підсумок судового розгляду.

Труднощі, що виникають у прокурорських працівників з розглядом

кримінальних проваджень у суді присяжних досить зрозумілі. Можна

говорити про відносно новий для практики підтримання державного

обвинувачення український інститут суду присяжних, про недостатню

апробацію науково практичних рекомендацій з підтримання державного

обвинувачення, а також про недостатню підготовку кадрів стосовно питань

тактики і процесу доказування у кримінальних провадженнях, що

розглядаються в суді присяжних. Однак у цих складних умовах, потрібно

застосовувати системний підхід до представлення матеріалів кримінального

провадження присяжним, так як їм, як і всім присутнім у залі, для винесення

правильного рішення необхідно об’єктивно, послідовно, системно

представити інформацію, що міститься в матеріалах кримінального

провадження. Варто погодитись з міркуванням, що державний обвинувач

повинен використовувати положення теорії управління увагою і пізнанням

людини. Варто зазначити, що мова йде не про маніпулювання, а управління

увагою всіма доступними інноваційними засобами і методами візуалізації

інформації, а це вже складає окреме правове мистецтво в рамках теорії 282

доказів . [277] [278]

Прокурор і захисник, працюючи в умовах змагальності в суді присяжних, повинні знати, яка промова справить більше враження на присяжних, буде більш ефективною. Існуюча думка про те, що присяжні легко стають жертвами адвокатського красномовства, глибоко помилкова. Ні прокурор, ні захисник не повинні гнатися за красномовством і ефектами, перетворювати свої промови в публічні лекції з суспільних питань, втомлюючи присяжних великою кількістю пов’язаних слів, викликаючи роздратування за безцільно витрачений час.

Якщо присяжні щось не усвідомили в ході судового розгляду, вони завжди будуть схильні винести рішення на користь обвинуваченого. Цим часто пояснюються виправдувальні рішення суду присяжних за наявності достатніх доказів вини обвинуваченого.

Доцільним видається в ході судових дебатів, робити присяжним нагадування про ті докази які візуально найкраще запам’яталися в ході судового розгляду. Так, наприклад, у справі Ш. захисник у судових дебатах неодноразово звертався до присяжних з формулюваннями «прошу суд присяжних пригадати відео з процесуальної дії ...», «як ви пам’ятаєте на відео з камери спостереження ... «[279] [280], такі висловлювання призвели до формування у присяжних внутрішнього переконання у правильності позиції захисту та постановленні виправдувального вироку.

Оскільки мета судових дебатів - переконати суд з участю присяжних у правильності своєї позиції, сторони що виступають в дебатах, звертаючись до присяжних, повинні говорити ясно, переконливо і головне - емоційно-

284

виразно .

Змагальність і рівноправність сторін у кримінальному провадженні є не самоціллю, а засобом встановлення обставин, що підлягають доказуванню, на підставі об’єктивного, повного і всебічного дослідження матеріалів справи з урахуванням позиції не тільки обвинувачення, але й захисту.

Судові промови тільки тоді сприяють винесенню судом за результатами судового розгляду правильного і справедливого рішення, коли позиції обвинувачення і захисту викладені досить яскраво і переконливо, за всіма правилами судового ораторського мистецтва.

Виступ у судових дебатах не повинний будуватися на складних, юридичних термінах, а навпаки максимально наближений до побутового мовлення, містити життєві афоризми, цитати класиків, приклади і досягати свідомості присяжних.

Особливості психології людей свідчать про те, що присяжні головним чином запам’ятовують останні слова, в зв’язку з цим не можна недооцінювати роль реплік для ефективного впливу на присяжних у тих випадках коли протилежна сторона допускала замовчування чи перекручення фактів.

3.3.

<< | >>
Источник: ВОЛОСКО ІРИНА РОМАНІВНА. СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Львів - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Участь присяжних у дослідженні доказів під час судового розгляду.:

  1. Стаття 386. Права і обов’язки присяжного
  2. 1.1. Ґенеза й сутність правового регулювання форм захисту трудових прав працівників
  3. АНОТАЦІЯ
  4. ЗМІСТ
  5. ВСТУП
  6. Зародження суду присяжних в Україні
  7. Суд присяжних в Російській імперії
  8. Класична (англо-американська) модель.
  9. Особливості суду присяжних в Україні: його надбання і недоліки.
  10. Формування списків присяжних у різних правових системах та Україні: критерії та суб’єкти відбору.