<<
>>

Суд присяжних в часи української революції

До судової системи України за часів влади Центральної Ради входили мирові суди та з’їзди мирових суддів, окружні суди, апеляційні суди (колишні судові палати) і Надвищий суд. Суди присяжних продовжували діяти при окружних судах: присяжні засідателі вирішували лише фактичні питання про винуватість особи при розгляді справ про злочини, за які законом визначалися покарання, що передбачали позбавлення майнових та особистих прав.

Присяжні засідателі обиралися порядком, встановленим законодавством Російської імперії, яке мало чинність в частині, що не суперечила законам нової влади. Участь суду присяжних передбачалася також і в апеляційних судах, що виступали судами першої інстанції при розгляді кримінальних справ про державні злочини замість скасованого інституту станових представників, коли покарання було «не нижче поправного закладу»[42].

17 грудня 1917 р. відбувся 2-й правничий з’їзд у Києві, на якому було розглянуто питання необхідності реформування судочинства з метою його пристосування до вимог, що склалися в суспільстві при розбудові нової незалежної держави. Зокрема, зазначалося, що для реформи суду присяжних потрібно реформувати інститут професійних суддів таким чином, щоб на посаду судді призначалися особи українського походження або іншої національності, але прихильні до української справи, які знають українську мову та місцеве життя[43] [44]. Ці перші умови вважалися найбільш важливими, без яких не могло бути ефективного суду на Україні. Негативним чинником було визнано відділення колегії суду присяжних від колегії професійних суддів, що не давало права присяжним вирішувати питання права і сприяло тим самим винесенню невиправдано великої кількості виправдувальних вердиктів. Практика розгляду справ окружним судом без участі присяжних засідателів мала бути скасована зовсім. Камера віддання до суду, що існувала раніше при судових палатах, мала бути перенесена до окружного суду через те, що суд присяжних функціонував при окружному суді, а не при палаті.

Для зменшення часу розгляду справ у камері пропонувалося скоротити відповідні інстанції (від прокурора суду до прокурора палати тощо). Саме таким чином, вважалося, можна досягти утворення народного суду, який буде «творити суд

44

правий і скорий» .

В часи Г етьманату міністр справ судових М.П. Чубинський розробив законопроект про тимчасові правила обрання присяжних засідателів і разом з пояснюючою запискою подав 24 травня 1918 р. на розгляд Ради Міністрів. Згідно проекту, в місцевостях, де списки присяжних засідателів не були складені на 1918 р., окружні суди могли призначати присяжних засідателів на основі чергових списків, складених у 1916 р., відповідно до Закону від 21 вересня 1917 р. Призначення присяжних засідателів для вирішення справи мало відбуватися за жеребом за умови наявності не менше 15 невідведених осіб. Ці правила мали силу до 1-го січня 1919 р. і повинні були діяти як додаток до чинних законів про вибори присяжних засідателів[45].

Подальше удосконалення діяльності інституту суду присяжних відбулося за часів влади Директорії. В цей період слід відзначити наявність не вирішеної двома попередніми урядами проблеми щодо складання списків присяжних засідателів на 1919 р., що ускладнювало відкриття судових сесій, про що регулярно повідомляли голови окружних судів з вимогою врегулювання даної проблеми законодавчим шляхом. В той же час слід зазначити про наявність ще однієї серйозної проблеми, а саме - неузгодженості в законодавстві порядку складання списків присяжних різними судовими установами. Так, відповідно до положень Постанови Тимчасового уряду від 31 березня 1917 р., справи про державні і службові злочини мали розглядатися судовими палатами та Державним сенатом за участю присяжних засідателів. Склад присяжних, згідно з Постановою Тимчасового уряду від 21 вересня 1917 р., повинен був обиратися судовими палатами на кожний період судових засідань за жеребом з чергових і запасних списків, складених за правилами вищезазначеної Постанови.

Згідно з цими правилами, чергові і запасні списки присяжних засідателів мали складатися окружними судами у розпорядчих засіданнях на основі загальних списків, що надавалися повітовими комісарами і міськими головами головам окружних судів. При цьому в чергові списки вносилися з числа осіб, що мали право бути присяжними засідателями тільки ті, які повинні були призиватися у поточному році за умови, що у повітах, в яких передбачалося на наступний рік не більше чотирьох періодів засідань окружних судів за участю присяжних засідателів, було внесено по 100 осіб на кожний період, а у повітах, в яких передбачалося більше чотирьох періодів, по 100 осіб на кожний з чотирьох періодів і по 60 осіб на кожний наступний період. Проблема полягала у тому, що судові палати не складали самі чергових і запасних списків присяжних засідателів для розгляду підсудних їм справ, а використовували списки окружних судів. Окружні суди, своєю чергою, при складанні списків враховували лише періоди своїх судових засідань і відповідно до їх чисельності вибирали певну кількість присяжних засідателів на наступний рік, не приймаючи до уваги потреби судових палат у присяжному контингенті для розгляду кримінальних справ. Через відсутність у цій Постанові вказівок про те, що при складанні таких списків окружні суди повинні складати відповідні списки присяжних засідателів на цей же період і для судових засідань судових палат за участю присяжних засідателів, на практиці виникали серйозні проблеми, які затримували розгляд справ у судових палатах за участю

• 46

присяжних засідателів .

1.1.2.

<< | >>
Источник: ВОЛОСКО ІРИНА РОМАНІВНА. СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Львів - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Суд присяжних в часи української революції:

  1. 1.3. Становлення та реформування місцевих загальних судів, як основної ланки системи правосуддя
  2. 1.3. Становлення та реформування місцевих загальних судів, як основної ланки системи правосуддя
  3. 1.1. Ґенеза й сутність правового регулювання форм захисту трудових прав працівників
  4. ЗМІСТ
  5. Суд присяжних в часи української революції
  6. 1.2. Історичний розвиток засади гласності кримінального судочинства