<<
>>

Правовий захист присяжного під час його діяльності по відправленню правосуддя.

Незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права, не є прерогативою чи привілеєм та надається не для захисту власних інтересів суддів, а для захисту верховенства права і всіх тих, хто прагне й очікує справедливості.

Суддівська незалежність є засобом, яким забезпечується неупередженість суддів, тому вона є передумовою гарантії, що всі громадяни будуть рівними перед судом. Незалежність є основоположною вимогою, яка дозволяє судовій владі охороняти демократію та права людини.

Повага до суду є невід’ємною складовою поваги особи до державної влади в цілому та важливою гарантією здійснення своєчасного, об’єктивного, неупередженого правосуддя в Україні, а тому особливої державної ваги набуває питання забезпечення та практичної реалізації конституційних гарантій незалежності суддів та присяжних - суб’єктів, що здійснюють правосуддя.

Органами державної влади не враховується, що присяжні постійно перебувають у центрі правового конфлікту, зіткнення протилежних інтересів і пов’язаного із цим ризику, несуть значне психологічне навантаження, нерідко піддаються суспільному осуду, зазнають погроз, посягань на життя й здоров’я від учасників судового розгляду, їх родичів та інших осіб.

Вказані факти призводять до дестабілізації діяльності судової системи, руйнують сподівання громадськості на ефективність діяльності суду, що в підсумку ставить під сумнів законність судових рішень, а також становить загрозу утвердженню в Україні принципу верховенства права, підриває основи правопорядку в державі та авторитет України на міжнародній арені .

Професійні судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої [198]

влади. При здійсненні правосуддя судді повинні утверджувати гарантовану

Конституцією та законами України незалежність та самостійність судів,

підвищувати авторитет судової влади, забезпечувати обов’язковість судових

рішень шляхом справедливого, неупередженого і своєчасного розгляду та

вирішення судових справ, дотримання присяги судді, належного правового

реагування на факти тиску на них, втручання в судову діяльність та інші

протиправні посягання на правосуддя.

За наявності підстав вважати, що

відбувається посягання на незалежність судді щодо неупередженого

вирішення судових справ, він повинен вжити заходів для припинення такого

посягання та притягнення винних осіб до встановленої законом •202

відповідальності .

На присяжних поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів на час виконання ними обов’язків зі здійснення правосуддя. Незалежність присяжних забезпечується: передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; забороною, під загрозою юридичної відповідальності, будь-якого втручання в діяльність правосуддя; встановленим порядком відбору присяжних; недоторканністю присяжного; наданням за рахунок держави матеріального і соціального забезпечення присяжним.

З кожним роком кількість кримінальних правопорушень, спрямованих на втручання в діяльність суддів та посягання на їх життя і майно зростає, що відображає наступна таблиця. [199]

Таблиця 1.

Кількість злочинів спрямованих на втручання в діяльність суддів

.. • - 203

та посягання на їх життя і майно

Вид злочину 2013 2014
Погроза або 15 27
насильство щодо
судді, народного
засідателя чи
присяжного

(ст.377

України)

КК
Втручання в 21 44
діяльність судових
органів (ст.
376 КК
України)
Умисне знищення 2 5
або пошкодження
майна судді,
народного
засідателя чи
присяжного (ст.
378 КК України)
Посягання на 1 4

2015 2016

(9 місяців)

27 22

81 43

4 5

3 0 [200]

життя судді,
народного
засідателя чи
присяжного у
зв’язку з їх
діяльністю,
пов’язаною із
здійсненням
правосуддя (ст.379
КК України)

Під втручанням у діяльність судових органів потрібно вважати вплив на суддю та присяжного у будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи у зв’язку з її розглядом тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення.

При цьому не має значення, за допомогою яких засобів, на якій стадії процесу та в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання.

Незалежність присяжних гарантується їх недоторканністю. Недоторканність присяжного включає в себе недоторканність його особи, недоторканність займаних ним житлових і службових приміщень, особистих і службових транспортних засобів, які використовуються ним, належних йому документів, багажу та іншого майна, таємницю листування та іншої кореспонденції (телефонних переговорів, поштових, телеграфних, електронних та інших прийнятих і відправлених повідомлень). Присяжний, у тому числі після закінчення терміну його повноважень, не може бути притягнутий до будь-якої відповідальності за висловлену ним при здійсненні правосуддя думку і прийняте судом рішення.

Присяжним за час виконання ними обов’язків у суді в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, виплачується винагорода. Їм відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові. Зазначені виплати здійснюються територіальними управліннями Державної судової адміністрації України за рахунок коштів Державного бюджету України[201] [202].

Присяжному за час виконання ним обов'язків у суді виплачується винагорода, розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду з урахуванням фактично відпрацьованого часу. Виплата винагороди присяжному за час виконання ним обов'язків у суді здійснюється відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України за рахунок коштів бюджетної програми на здійснення правосуддя на підставі письмової заяви присяжного. Територіальне управління Державної судової адміністрації України не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви присяжного звертається до відповідного суду для отримання підтвердження виконання присяжним обов'язків у суді. Суд не пізніше трьох робочих днів з дня отримання звернення територіального управління Державної судової адміністрації України надає територіальному управлінню Державної судової адміністрації України довідку, підписану головуючим суддею у справі за участю присяжного, про виконання/невиконання присяжним обов'язків у суді із зазначенням фактично відпрацьованого часу на підставі табелю обліку робочого часу.

Табель обліку робочого часу присяжного складається секретарем судового засідання на підставі відомостей журналу судового засідання за відповідний місяць, в якому відбувався розгляд

205

справи за участю присяжного .

За обґрунтованим клопотанням присяжного щодо нього можуть застосовуватися заходи безпеки. Відповідно до цього на присяжних поширюється ст. 5 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 року[203], згідно з якою для убезпечення працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин можуть вживатися відповідно до законодавства такі заходи: а) особиста охорона, охорона житла і майна; б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку; в) встановлення телефону за місцем проживання; г) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження; д) тимчасове розміщення в місцях, що забезпечують безпеку; е) забезпечення конфіденційності даних про об’єкти захисту; є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та ст. 22 Закону «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23.12.1993 року [204] у разі надходження письмової чи усної заяви особи, яка має право на державний захист, за наявності загрози життю, здоров’ю, житлу чи майну цієї особи або її близьких родичів голова суду або суд, у провадженні якого перебуває справа, зобов’язаний негайно прийняти постанову (ухвалу) про застосування заходів безпеки. У невідкладних випадках, коли згоду особи на її захист одержати неможливо, така постанова (ухвала) може бути винесена за ініціативою голови суду (суду) і за відсутності заяви з обов’язковим повідомленням про це особи, щодо якої прийнято рішення про її захист.

У разі відмови такої особи від захисту потрібно керуватися ст. 17 вказаного Закону[205].

При необхідності перевірити факти, на які посилається заявник, голова суду (суд) повинен не пізніше як у триденний строк здійснити перевірку та винести відповідну постанову (ухвалу). Про прийняте рішення заявник повідомляється в письмовій формі.

Реальність загрози встановлюється в кожному окремому випадку виходячи з конкретних обставин з урахуванням як об’єктивного, так і суб’єктивного критеріїв (змісту, часу, способу, інтенсивності погрози, даних, що характеризують особу, яка її висловлює, стосунків останньої з особою, яка бере участь у судочинстві). Терміновість заходу безпеки означає негайне виконання постанови суду чи судді. Якщо при перевірці факт загрози не підтвердиться, голова суду (суд) виносить постанову (ухвалу) про відмову в застосуванні заходів безпеки, яка може бути оскаржена до суду вищого рівня. Така скарга розглядається головою зазначеного суду невідкладно.

У п. 23 ст. 3 КПК дається визначення поняття «суддя», під яким розуміється - голова, заступник голови, суддя Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів, які відповідно до Конституції України на професійній основі уповноважені здійснювати правосуддя, а також присяжний. І це є цілком справедливо, що сюди включено присяжного, оскільки відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» присяжні під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді, а також на них поширюються такі обов’язки судді: своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики; виявляти повагу до учасників провадження; додержуватися присяги; не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, в тому числі й таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання.

Розглянемо гарантії незалежності присяжних. Так відповідно до ст. 389 КПК України, прокурору, обвинуваченому, потерпілому та іншим учасникам кримінального провадження протягом усього судового розгляду забороняється спілкуватися з присяжними інакше, ніж у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом. У цій статті втілено конституційний принцип незалежності та недоторканності суддів. Згідно зі ст. 126 Конституції України, вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Це означає заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, громадян та їх об’єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов’язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.

У рішенні Конституційного Суду України з цього приводу наголошується, що незалежність суддів (присяжних) полягає передусім у їхній самостійності, непов’язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею[206].

Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності присяжних закріплено також у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Основних принципах незалежності судових органів[207] [208] [209], Європейській хартії «Про статус суддів» , Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» та в низці інших міжнародних документів.

Так, відповідно до п. 2 Основних принципів незалежності судових органів, судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь- якого боку і з будь-яких би то не було причин. А згідно п. d Рекомендацій КМРЄ «Незалежність, дієвість та роль суддів», судді повинні приймати свої рішення цілком незалежно і мати змогу діяти без обмежень, без неправомочного впливу, підбурення, тиску, погроз, неправомочного прямого чи непрямого втручання, незалежно, з чийого боку та з яких мотивів воно б не здійснювалось. У законі мають бути передбачені санкції проти осіб, які намагаються у такий спосіб впливати на суддів. Судді мають бути цілком вільними у винесенні неупередженого рішення у справі, яку вони розглядають, покладатись на своє внутрішнє переконання, власне тлумачення фактів та чинне законодавство. Судді не зобов’язані давати звіт щодо справ, які знаходяться в їх провадженні, ніякій особі, яка не належить до системи судової влади.

Поширеною причиною відмови громадян від участі в суді присяжних є присутність у них страху, пов’язаного з виконанням таких функцій, та, на їхню думку, неминучість помсти за невигідний конкретним особам результат розгляду кримінального провадження, на що неодноразово зверталась увага

• • • • 213

науковців і юристів-практиків .

Реальне забезпечення гарантій незалежності та недоторканності присяжного має передбачати незалежність і недоторканність як від незаконного впливу на них зі сторони злочинних угруповань, інших зацікавлених осіб, а також і зі сторони різних державних, у тому числі правоохоронних структур.

Проблема набуває особливої гостроти у зв’язку з виключною підсудністю суду присяжних справ про обвинувачення осіб у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які законом передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Як правило, у таких кримінальних провадженнях [210] обвинувачені та їхні спільники, які перебувають на волі, відносяться до категорії осіб, що здатні до вжиття крайніх заходів, у тому числі всіма можливими способами можуть вдаватись до тиску, як психічного, так і фізичного характеру (погрози, побиття, викрадення родичів із погрозою їх вбивства, знищення майна тощо). У всіх подібних випадках присяжним, а в окремих випадках і їх родичам, загрожує серйозна небезпека. Очевидним є висновок, що за такої реально існуючої ситуації українське законодавство має передбачати спеціальні норми, які дозволяли б повною мірою гарантувати особисту, майнову захищеність і безпеку для близьких присяжних[211], оскільки наявність лише кримінальної відповідальності за посягання на життя присяжного є недостатньою гарантією забезпечення їх прав.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» підставою для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки присяжних, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров’ю або майну. Поняття «реальна» загроза передбачає собою певні матеріальні наслідки для особи,але таке визначення підстав вжиття заходів безпеки унеможливлює превентивний аспект цієї категорії, а також випадки, коли для впливу на присяжного використовуються засоби психологічного впливу, що може виявитись у завуальованій формі: мовчазне слідування за особою, тривале перебування людей неприйнятної зовнішності біля будинку, в якому мешкає присяжний, підкидання під двері квартири або будинку трупів тварин або малюнків такого змісту, створення в колективі атмосфери ігнорування особи тощо. Такі форми впливу не містять у собі реальної загрози життю, здоров’ю, житлу й майну особи, але спрямовані на досягнення необхідної і бажаної мети - схилити особу до відмови сприяти правосуддю. До того ж заходи безпеки мають бути застосовані не лише за наявності реальної загрози, а й для попередження виникнення такої загрози. Таким чином, вплив зацікавлених осіб на присяжних спрямований не лише на заподіяння останнім шкоди у будь-якому виді, а ґрунтується на досягненні головної мети - схилити їх до відмови сприяти правосуддю, припинити сприяння правосуддю або помститися за вже здійснене сприяння. Тобто вплив може бути вираженим у різних формах: і протиправних, і таких, які не містять у собі протиправності, вплив може бути виражений як прямо, так і завуальовано, але головним чинником виступає мета, з якою він здійснюється[212] [213].

Отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози

життю, здоров’ю, житлу й майну осіб, які мають право на забезпечення

безпеки, може відбуватися як під час кримінального провадження, так і під

час здійснення оперативно-розшукової діяльності. Орган (підрозділ), що

здійснює оперативно-розшукову діяльність щодо осіб, які беруть участь або

сприяють виявленню, попередженню, припиненню злочинів, повинен

з’ясовувати наявність таких загроз, вчасно приймати рішення про

застосування заходів безпеки. Перевірка даних, що свідчать про загрозу

життю, здоров’ю, житлу й майну особам, які мають право на забезпечення

безпеки, є обов’язковим елементом, що визначає якість отриманої інформації

та можливість її подальшого використання. Якщо взяти до уваги такі наслідки

процесу забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, як

залучення значних сил і засобів, відволікання правоохоронців від

повсякденних завдань, великі фінансові витрати, то якісній перевірці повинна

216

приділятися значна увага .

Забезпечення особистої охорони осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві у разі виникнення реальної загрози їх життю та здоров’ю, раніше покладалось на спеціальний підрозділ міліції, створений для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб,які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів і для охорони установ судових експертиз[214] [215]. Таким підрозділом був спеціальний підрозділ судової міліції «Грифон». Однак з прийняттям ЗУ «Про національну поліцію» підрозділи судової поліції були ліквідовані, а здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників суду та їх близьких родичі щодо суддів, працівників апарату суду та їх близьких родичів покладено на підрозділи відомчої воєнізованої охорони Державної судової адміністрації України, які так і не були створені, що призводить до фактичної відсутності режиму забезпечення безпеки суддів та присяжних. Новий закон «Про судоустрій і статус суддів» передбачив, що підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони. Однак, оскільки даний орган, ще не створений, то тимчасово, на період до початку виконання в повному обсязі повноважень Служби судової охорони, виконання її функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу здійснюється підрозділами Національної поліції України та Національної гвардії України.

Згідно даних Державної судової адміністрації 407 судів (а це понад 50% їх загальної кількості) не охороняються взагалі, 230 судів (28,7%) охороняються тільки вдень, 5 судів (0,62%) - тільки вночі, і лише 159 (19%) судових органів підрозділу Національної поліції охороняють цілодобово .

Здійснення спеціальними підрозділами заходів безпеки щодо забезпечення особистої охорони осіб передбачає широкий спектр заходів: а)

прогнозування можливих методів і способів здійснення спроб нападів на особу, що охороняється; б) підтримання зв’язку з особою,взятою під державний захист, зокрема за допомогою технічних засобів, для своєчасного обміну інформацією стосовно графіка роботи, незапланованих переміщень, наявних погроз та конфліктів тощо; в) інформування особи, відносно якої застосовуються заходи особистої охорони, про повідомлення, що надійшли і пов’язані з можливою їй загрозою, вживати заходів до їх недопущення; г) обладнання у разі необхідності житла та майна осіб, взятих під державний захист, засобами протипожежної та охоронної сигналізації, відповідно до чинного законодавства; ґ) за поданням органів, які здійснюють заходи безпеки заміну номерів, квартирних телефонів і державних номерних знаків транспортних засобів, що їм належать, в порядку, передбаченому чинним

219

законодавством .

На думку Р.В. Тарасенка, часто трапляються випадки продовження заходів безпеки навіть після виконання судового рішення. За їхніми словами, найчастіше така ситуація обумовлена наступними причинами:

- реальна загроза безпеці учасника кримінального судочинства продовжує існувати й після притягнення винного до кримінальної відповідальності та відбуття ним покарання внаслідок ряду причин (наявність спільників,організована злочинна діяльність тощо);

- такий процесуальний документ як постанова про забезпечення безпеки не відміняється (скасовується) компетентною особою (слідчим, прокурором, суддею) після завершення процесу, тож правових підстав для припинення заходів безпеки не має[216] [217].

Цікавим в плані захисту присяжних є досвід зарубіжних країн. Зокрема, КПК Франції виділяє дві основні категорії суб’єктів кримінально- процесуальних відносин, до яких може застосовуватися державна програма захисту учасників кримінального судочинства:

- посадові особи системи правосуддя (магістрат, присяжний, арбітр, перекладач, експерт, адвокат однієї з сторін та ін.):

- потерпілий, свідок.

Кримінально-процесуальне законодавство Франції містить норми, що гарантують захист учасників кримінального судочинства. Зокрема, до них можна віднести: можливість взяття підозрюваного, обвинуваченого під варту з метою виключити з його боку тиск на учасників провадження, заборона контактів між особами, визначеними слідчим; проведення закритого судового засідання; збереження в таємниці даних про місце проживання особи, до якої застосовуються заходи безпеки.

З метою забезпечення безпеки присяжних, КПК Франції дозволяє їм, вказувати не свою домашню адресу, а адресу найближчого комісаріату або бригади жандармерії[218].

Таким чином, вважаємо, що важливою передумовою запровадження ефективної моделі суду присяжних в сучасних умовах є забезпечення реальної незалежності суду присяжних, створення державної програми забезпечення безпеки присяжних у кримінальному провадженні.

<< | >>
Источник: ВОЛОСКО ІРИНА РОМАНІВНА. СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Львів - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Правовий захист присяжного під час його діяльності по відправленню правосуддя.:

  1. 2.1. Поняття та сутність організації роботи місцевих загальних судів
  2. 2.1. Поняття та сутність організації роботи місцевих загальних судів
  3. ЗМІСТ
  4. ВСТУП
  5. Європейська (континентальна) модель.
  6. Формування списків присяжних у різних правових системах та Україні: критерії та суб’єкти відбору.
  7. Відбір присяжних для участі в розгляді кримінальної справи.
  8. Правовий захист присяжного під час його діяльності по відправленню правосуддя.
  9. Участь присяжних у дослідженні доказів під час судового розгляду.
  10. 1.3. Поняття засади гласності кримінального судочинства, її суть та значення
  11. 2.2. Участь громадськості у розгляді та вирішенні кримінальних справ як складова змісту засади гласності