<<
>>

1.3. Поняття засади гласності кримінального судочинства, її суть та значення

Термін “засада” (основа, початок, принцип) означає те головне, на чому базується, будується щось [175, c.95]. Його використав законодавець у ст. 129 Конституції України (“Основні засади судочинства”).

Зміст категорії “засада” слід розкривати через синонім іншомовного походження – “принцип” (у перекладі з латинської слово “принцип” означає основа, першооснова, начало [219, с.547]).

Принципи або засади – це узагальнений вираз суті певного явища, що відображає об’єктивно існуючу реальність і закономірності, які існують у ній. У філософському розумінні принцип є теоретичним узагальненням найбільш типового, що констатує і виражає закономірність, покладену в основу пізнання взагалі або в основу будь-якої галузі знань [104, с.6]. Стосовно ж до практичної діяльності (зокрема, кримінального судочинства) принцип означає одну із основних, загальних вимог, якій повинна відповідати дана діяльність.

У теорії пізнання під категорією “принцип” розуміють загальне положення, найбільш універсальний елемент у понятійному апараті науки [155, с.96].

У загальній теорії держави і права категорія “принцип права” – основна засада, відправна ідея права, яка наділена універсальною властивістю, найвищою імперативністю і значущістю. Принципи права виражають головний зміст права, найважливіші закономірності і підвалини суспільства [232, с.212-215]. Категорія “принцип (засада) кримінального судочинства” належить до понятійного апарату теорії кримінально-процесуального права.

Сучасна наука кримінально-процесуального права до критеріїв визнання певного положення, вимоги принципом кримінального судочинства відносить таку сукупність властивостей: 1) це найбільш загальні, вихідні положення, ідеї, які мають фундаментальне значення для кримінального процесу, визначають його спрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів; 2) принципи виражають панівні в даній державі політичні та правові ідеї, які стосуються завдань, способу формування і здійснення правосуддя в кримінальних правах; 3) вони повинні бути закріплені в нормах права (окремих чи кількох); 4) принципи мають діяти у всіх або кількох стадіях кримінального процесу й обов’язково в його центральній стадії – стадії судового розгляду; 5) порушення будь-якого принципу означає незаконність рішення у справі та обов’язкове його скасування [137, с.29].

Тому саме названими властивостями в першу чергу нам слід скористатися при визначенні поняття засади гласності кримінального судочинства.

1. Значення засад судочинства полягає у тому, що вони у стислому вигляді, концентровано відображають найсуттєвіші риси судочинства, є начебто його квінтесенцією, “обличчям” [207, с.82]. Засада гласності кримінального судочинства визначає в організації і діяльності органів, що ведуть кримінальний процес, головні, вихідні моменти, із яких, своєю чергою, випливають положення більш деталізованого характеру[5]. На думку Т.Н.Добровольської, у засадах кримінально-процесуального права не формулюються всі сторони дозволеної чи обов’язкової поведінки відповідних суб’єктів [104, с.8]. Це твердження видається правильним, оскільки якостей правових норм засади набувають тільки разом (через) із різними конкретними нормами даної галузі права, у взаємодії з якими вони і здійснюють регулювання суспільних відносин. Тому засада гласності кримінального судочинства – це положення, яке визначає основний соціальний зміст відповідних конкретних правових норм і діяльності, що здійснюється на їх основі. Тобто правова вимога, сформульована в засаді гласності кримінального судочинства, пролягає “суцільною лінією” через увесь хід розслідування, розгляду та вирішення кримінальної справи, чим і підкреслюється її фундаментальне значення для кримінального процесу.

2. Правові норми є продуктом певної історичної епохи. Пізнавши об’єктивні закономірності суспільного розвитку, законодавець вибирає форми і методи правового регулювання суспільних відносин, намагаючись вибрати із можливих варіантів найбільш оптимальний. Тому правові засади, які визначають сутність і спрямованість діяльності органів, що здійснюють розслідування, розгляд і вирішення кримінальних справ, обумовлені перш за все природою держави, в якій вони діють.

У період “військового” комунізму, існування загальної зрівнялівки, централізації виробництва та розподілу, формування командно-адміністративної системи, зростання надзвичайних повноважень її різних ланок, карально-показних форм і методів управління, будь-які ідеї про обмеження держави правом, про взаємну відповідальність держави і особистості не могли дістати підтримки ні від влади, ні від розгромлених нею наукових кіл.

Дещо змінилася ситуація, починаючи з 60-х років, після ХХ з’їзду КПРС та прийняття постанови про подолання наслідків культу Сталіна. Ці події сприяли обгрунтуванню доктрини переростання держави диктатури пролетаріату в загальнонародну [108, с.3].

Проголошений на державному рівні в середині 80-х років курс на перебудову та демократизацію створив сприятливіші умови для розвитку у вітчизняній науці теоретичних концепцій про соціалістичну правову державу [111, с.30].

Ідеї демократичної правової соціальної держави входять до скарбниці загальнолюдських цінностей, які після здобуття незалежності набули в Україні пріоритетного значення, що підтверджується у ст. 1 Конституції України.

Правова держава – це держава реальних прав людини [207, с.24]. Важливою складовою державної політики захисту прав і свобод людини, спрямованої на демократичну трансформацію українського суспільства на розвиток демократії як загального принципу життя, як форми організації і публічної влади, і громадянського суспільства, є гласність кримінального судочинства.

Соціальна цінність засади гласності кримінального судочинства проявляється зовні у тому, що впровадження в життя її вимог наглядно демонструє демократизм, гуманність і справедливість правосуддя, є дійовим засобом виховання громадян у дусі неухильного виконання законів [236, с.7].

Велике значення має засада гласності кримінального судочинства і для реалізації завдань кримінального судочинства.

Мета норми права, як і права в цілому, полягає у впорядкуванні суспільних відносин певного виду, у підпорядкуванні їх відповідному правовому режимові, у сприянні їх розвитку в бажаному для держави напрямку. Конкретизований вираз мети кримінально-процесуального права ми можемо знайти в його завданнях [167, с.254], передбачених у ст. 2 КПК України.

Оскільки кримінальне судочинство в цілому – це засіб досягнення мети (завдання) кримінально-процесуального регулювання, то досить важливим є питання про порядок організації кримінального процесу як однієї із найважливіших гарантій його ефективності.

Значну роль у цій сфері діяльності відіграють засади кримінального судочинства. Якщо категорія “мета” відповідає на запитання – на що спрямована діяльність певних суб’єктів, то поняття “засада (принцип)” – як, яким чином вона здійснюється [104, с.31].

Отже, засади кримінального судочинства є, свого роду, проміжною ланкою щодо реалізації завдань кримінально-процесуального закону в конкретних його нормах. Вони визначають спрямованість кримінального судочинства, побудову в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів.

На здійснення завдань кримінального судочинства спрямована і дія засади гласності, яка виступає як одна з найглибинніших, найзагальніших засад судочинства.

3. Більшість процесуалістів вважає, що принципами процесу є тільки такі керівні ідеї, які отримали своє закріплення в нормах права [226, с.73; 173, с.26-27; 104, с.9; 236, с.13-15]. Нам ця думка видається правильною.

Оскільки кримінально-процесуальна діяльність може здійснюватися тільки на підставах і у формах, передбачених законом, то й положення, які визначають цю діяльність, повинні бути закріплені законом. Ідеї самостійно не можуть регулювати правові дії та правові відносини до тих пір, поки вони не набудуть державно-владного, а тому і загальнообов’язкового характеру, тобто до тих пір, поки вони не стануть правовими нормами.

Законодавець може вибрати і вибирає різні прийоми нормативного закріплення засад процесу, як може і по-різному розмістити відповідні норми всередині того чи іншого правового акта. Аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства переконує в тому, що своє закріплення в законі засади кримінального судочинства отримують двояко. У більшості випадків ці засади отримують прямий і повний вираз в окремій нормі закону; в інших – зміст засади випливає із ряду правових норм, кожна із яких формулює тільки окрему, складову частину її (наприклад, засада об’єктивної істини). Тобто про засади судять не по тому, в якому розділі законодавчого акта вони містяться і як названі, а по тому, який їх справжній зміст, що вони виражають і характеризують, яку роль відіграють у здійсненні завдань кримінального судочинства [236, с.11-12].

Конституція України 1996 року проголосила, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне висловлення своїх поглядів і переконань (ч. 1 ст.34), закріпила право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір (ч. 2 ст. 34), право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та до посадових і службових осіб (ст. 40), право кожного знати свої права і обов’язки (ч. 1 ст. 57). Водночас Основний Закон встановив, що засідання Верховної Ради України проводяться відкрито (ч. 1 ст. 84), Президент України звертається з посланням до народу про внутрішнє і зовнішнє становище України (п. 2 ст. 106), а однією із засад судочинства є засада гласності судового процесу і його повна фіксація технічними засобами (п. 7 ч. 3 ст. 129).

Все це дає підстави стверджувати, що засада гласності дістала в Україні не тільки певне конституційне закріплення, але й загальні умови та гарантії її реалізації.

Вимога гласного проведення судочинства у кримінальних справах зафіксована у ст. 20 КПК України, яка складає загальну норму права. Зміст цієї статті свідчить про високий рівень нормативного узагальнення.

Винятки із засади гласності кримінального судочинства прямо передбачені цією ж статтею. Вони в цілому відповідають переліку винятків, які містяться у ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Як у нашому законодавстві, так і в даному міжнародному документі підстави для розгляду справ у закритому судовому засіданні можна поділити на два види: які обумовлюють обов’язок суду розглядати справу в закритому засіданні і які надають йому право на це з урахуванням конкретних обставин справи [89, с.14-15].

4. Оскільки органічна властивість кримінального процесу – рух провадження у справі від його виникнення до остаточного вирішення по суті (у тому числі вирішення судом питань, пов’язаних з виконанням вироку), процес повинен розділятися на певні етапи чи стадії, кожна з яких має свої безпосередні і специфічні завдання.

Характер і специфіка цих завдань породжують і відповідні особливості застосування в кожній із них загальних єдиних засад судочинства [104, с.26].

До цього питання ми вже зверталися при визначенні предмета гласності кримінального судочинства (див.: глава 1.1 “Гласність як соціально-правове явище”). Але саме тут слід підкреслити, що питання оголошення даних досудового розслідування віднесено на розсуд слідчого або прокурора, а розглядати справу у відкритому чи закритому (у передбачених законом випадках) засіданні – це процесуальний обов’язок суду, що підтверджується п. 10 ст. 253 КПК України. Згідно з цією нормою суддя одноособово під час попереднього розгляду справи вирішує питання про її розгляд у відкритому чи закритому судовому засіданні.

Аналіз ст.ст. 20 і 121 КПК України дає підставу стверджувати, що свій повний вираз засада гласності отримує в центральній стадії процесу – стадії судового розгляду.

Вимоги засади гласності поширюються і на стадії апеляційного провадження (п. 7 ст. 358 КПК України) та виконання вироку (ч. 1 ст. 411 КПК України) [173, с.579-580], а також на порядок судового розгляду справ про застосування примусових заходів медичного (ч. 2 ст. 419 КПК України) та виховного характеру (ч. 3 ст. 447 КПК України).

Однак прямої вказівки про відкритий розгляд справ касаційним судом та в порядку виключного провадження чинний КПК України не містить (ст.ст. 394 і 400-10).

5. Гласність кримінального судочинства – це звернена до суду нормативна вимога, яка породжує правовідношення між судом і учасниками процесу та допускає у разі її порушення застосування санкцій [188, с.36].

КПК України до внесення змін і доповнень у червні-липні 2001 року безумовною підставою для скасування вироку визначав і порушення вимог засади гласності кримінального судочинства (ст. 20 КПК України). Ця підстава відносилась до істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону (п. 9 ч. 2 ст. 370 КПК України), істотність яких наперед була визначена законом і в разі виявлення яких вирок обов’язково скасовувався.

Однак ст.ст. 367 (ч. 3) і 370 КПК України (у новій редакції) прямо не вказують на порушення вимог засади гласності кримінального судочинства як на безумовну підставу для скасування вироку. Але це ще не означає, що порушення засади гласності не є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Мабуть тут слід виходити з таких міркувань: порушення засади гласності безпосередньо (прямо) ще не доводить, що рішення суду є неправильним; але воно постановлене всупереч встановленому законом порядку, – а отже, є незаконним. Тому при обгрунтуванні необхідності скасування судового рішення судам слід керуватися вимогами ст. 20, п. 3 ст. 367 і ч. 1 ст. 370 КПК України.

Таким чином, визнавши, що засади правосуддя мають характер норм права, потрібно вказати, що вони мають безпосередню дію, тобто в ряді випадків можуть бути реалізовані самостійно, без більш конкретних правових норм, які доповнюють і розвивають їх. Практично це означає, що, скасовуючи вирок, вищестоящий суд вправі зіслатися на статтю (норму) Конституції, яка була порушена, або на загальну норму-принцип кримінального процесу, а не відшукувати підстави для скасування вироку тільки в поточному законодавстві.

Вищесказане дає підстави вважати, що конституційна вимога гласного судового розгляду кримінальних справ відповідає всім властивостям, загальним ознакам процесуального принципу і входить до системи засад кримінального судочинства.

Але саме поняття “система” – це не тільки повний сумарний (неорганізований) набір системних компонентів. Система – це “впорядкована певним чином множина елементів, що взаємопов’язані між собою і створюють цілісну єдність” [216, с.98].

Для того, щоб подати поняття засади гласності кримінального судочинства, слід визначити її місце в системі кримінально-процесуальних засад, тобто визначити соціально-політичне, виховне та процесуальне значення цієї засади та її взаємозв’язок з іншими засадами судочинства.

Гласність є основою реформування діяльності суду і правоохоронних органів, тому що провадження у кримінальних справах ставиться під контроль суспільства. Гласність дає можливість узагальнити позитивний досвід у розслідуванні та розгляді кримінальних справ, вловити головні тенденції судової практики і застерегти від помилок.

Достовірна інформація про справу та її розгляд формує громадську думку про діяльність суду і правоохоронних органів. Завдяки гласності кримінального судочинства змінюються неправильні уявлення про правосуддя, закони, роль професійних учасників процесу, конкретну справу і конкретний вирок і тим самим створюється ситуація, за якої суд та інші державні органи, знаходячись під контролем громадськості, самі виступають організаторами громадської думки [228, с.144; 183, с.172].

Гласність є сильнодіючим “ліком” від багатьох “хвороб”. Порушення норм закону і моралі, бюрократизм, міщанство, відомча замкнутість, неймовірні чутки мають місце там, де немає гласності і контролю знизу [157, с.18]. Знаючи, що вся робота судових і слідчих органів буде “витягнута” на суд гласності, судові та слідчо-прокурорські працівники, учасники процесу з більшою відповідальністю виконують свої обов’язки, а значить, працюють якісніше та ефективніше, підвищуючи свою професійну культуру.

Гласність кримінального судочинства ставить діяльність державних органів під громадський контроль, є дійовою формою всенародного контролю. І якщо за умов широкої гласності розгляд і вирішення кримінальних справ є законними, справедливими та об’єктивними, коли суспільство переконується у тому, що жодне порушення норм закону не залишається безкарним, тоді громадяни зможуть відчути себе рівноправними членами суспільства.

Інертна маса людей, які вимучені марними намаганнями добитися справедливості, стає байдужою до більшості порушень законності у різних сферах і на різному рівні, якщо це тільки їх самих не стосується. Тому громадянам потрібно показати, що свої права можна і необхідно відстоювати і захищати, і це можна робити успішно. Людям потрібно повернути віру у справедливість, виховати почуття нетерпимості до будь-яких порушень законності. Це допоможе підняти авторитет судових та правоохоронних органів, викликати довіру до їхніх працівників і правосуддя в цілому. А все це, своєю чергою, є передумовами, без яких неможлива побудова правової держави в Україні.

Природа гласного відправлення правосуддя тісно пов’язана з природою права. Гласність судочинства тут виступає засобом перевірки соціальної сутності самого права, а також фактором впливу (через формування громадської думки та її подальше врахування законодавцем у своїй діяльності) на процес творення самого права.

Цей зв’язок можна зобразити такою схемою:

При здійсненні судочинства найбільш яскраво проявляється соціальна спрямованість правового регулювання. Відкритість судочинства дає можливість довести реальний зміст правових норм до відома громадськості, яка через інститути представницької чи безпосередньої демократії (референдум, вибори, всенародне обговорення законопроектів тощо) може впливати на подальшу “долю” цих правових норм (прийняття, зміну чи скасування окремих законів). Іншими словами, гласність відправлення судочинства є показником демократії в державі та суспільстві, своєрідним “лакмусовим папірцем” здійснення, охорони і захисту основних прав людини, в тому числі і на рівні закону.

Гласність – це важливий фактор у вихованні громадян, бо тільки коли широка публіка інформована про хід і результати провадження у справі, з’являється можливість певним чином впливати на неї. І чим ширшою є гласність кримінального процесу, чим якісніше здійснюють свою діяльність його професійні учасники, тим ефективнішим є його попереджувально-виховний вплив.

Гласність кримінального судочинства є дійовим засобом виховання правової, моральної та політичної культури громадян.

Громадяни, які безпосередньо були присутні в залі судового засідання, набувають знань про норми права, розуміють суть і соціальне призначення законів, засвоюють засади моральності [149, с.42].

Естетична свідомість формується, головним чином, культурою судового процесу. Високі моральні якості судді та інших професійних учасників процесу можуть бути сильним впливовим стимулом для оточуючих, набуваючи об’єктивної можливості повторюватися у тій чи іншій мірі в інших людях.

Процесуальна і загальна культура кожного судового процесу залежать від правової культури, професійного мистецтва, моральної зрілості судді та інших професійних учасників процесу. А.Ф.Коні, вказуючи на моральні засади в кримінальному процесі, писав, що вони можуть втратити своє значення в недосвідчених, грубих або недобросовісних руках [122, с.20]. Більше того, неправильне, з відступом від норм моралі, а то й некультурне за своєю формою застосування правил судочинства може привести до протилежних головному призначенню результатів, повністю втратити виховний заряд, що міститься у цих правилах [153, с.73].

Через гласність правосуддя у громадян формуються уявлення про соціальну суть і призначення діяльності суду, прокуратури, адвокатури, органів слідства та дізнання і правової системи в цілому. Таким чином, громадяни зможуть об’єктивно оцінити ту політику, яка здійснюється у державі, в тому числі і кримінально-правову.

Особливо слід підкреслити важливе значення гласного судового розгляду для правового виховання громадян. Вони спостерігають “живий” процес, тобто мають можливість простежити шляхи практичної реалізації змісту тих чи інших правових норм. Широка гласність у кримінальному судочинстві дає можливість скласти уявлення про роль, процесуальний статус професійних учасників провадження у кримінальних справах.

У кримінально-процесуальній науці існував поділ усіх засад судочинства на судоустрійні та процесуальні [227, с.125]. Надалі такий суто формальний поділ справедливо був підданий критиці [104, с.11-16; 236, с.15-17; 200, с.126-128]. Т.Н.Добровольська вважає, що в кожній із засад є і організаційні, і процесуальні (функціональні) елементи, але в одних на перший план виступає організаційний, а в інших – процесуальний бік [104, с.12].

Так, засада гласного розгляду кримінальних справ судом, яка носить ніби суто процесуальний характер, має і певний судоустрійний зміст: із засадою гласності може бути (при умові закріплення в кримінально-процесуальному законодавстві [129, с.222-226]) органічно пов’язано право суду на проведення судових засідань поза межами приміщення суду у випадках, коли справа викликає підвищений громадський інтерес, а зала суду розрахована на значно меншу кількість осіб, ніж є бажаючих бути присутніми при судовому розгляді справи. Таким, на нашу думку, може бути судоустрійне (організаційне) значення засади гласності кримінального процесу.

В чому ж полягає процесуальне значення засади гласності кримінального судочинства? Для цього знову слід звернутися до завдань кримінального судочинства, які визначені в ст. 2 КПК України, і з’ясувати, яким чином засада гласності сприяє їх досягненню.

Згідно зі ст. 10 Загальної декларації прав людини, кожна людина, для визначення її прав і обов’язків та для встановлення обгрунтованості пред’явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута гласно і з дотриманням усіх вимог справедливості, незалежним і безстороннім судом. Ст. 11 Загальної декларації встановлює, що кожна людина, яка обвинувачується у вчиненні злочину, має право вважатися невинною до того часу, доки її винність не буде встановлена законним порядком шляхом гласного судового розгляду, в якому їй забезпечуються усі можливості для захисту [197, с.20].

Таким чином, гласність кримінального процесу забезпечує дотримання всіх прав, свобод і законних інтересів громадян, які беруть участь у справі, бо будь-яке їх порушення стає відомим громадськості, яка реагує на них, вимагає їх усунення і недопущення у майбутньому. Тому громадянин є зацікавленим у гласному судочинстві [157, с.23].

Конституція України (ст. 64) встановлює порядок обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина. При провадженні у кримінальних справах таке обмеження допускається. Основною метою його є захист прав та законних інтересів інших осіб і воно є можливим тільки з підстав і в порядку, які передбачені законом. А встановлення права обвинуваченого та потерпілого вимагати гласного судового розгляду їх справи має стати важливою гарантією прав та законних інтересів громадян.

Гласність як конституційна засада кримінального судочинства тісно пов’язана з іншими кримінально-процесуальними засадами. Вона виступає або гарантією дії певних засад кримінального судочинства, або сама реалізується за допомогою тих чи інших засад.

Так, гласність є важливою гарантією забезпечення права на захист, бо тільки за її умов обвинувачений (підсудний) може бути впевнений у тому, що його “почують”. Гласний розгляд справи дозволяє переконатися в тому, чи досліджені всі обставини справи для доведеності вини відповідно до презумпції невинуватості, чи дійсно всі учасники процесу є рівними перед законом і судом, чи реалізується в судовому засіданні змагальність сторін і т.д.

Згідно з конституційним принципом поділу державної влади та системою засобів стримувань і противаг між гілками влади є достатня кількість законних засобів реагування на порушення законності, прав і законних інтересів громадян у кримінальному процесі (акти прокурорського реагування, судовий контроль, відомчий контроль та інші). А завдяки гласності проходить інформування широкої громадськості, у тому числі й інших державних органів та посадових осіб. Таким чином, гласність є важливою умовою додержання законності в кримінальному судочинстві.

Незалежність і високозначуще становище судових органів слід розглядати як важливий фактор побудови правової держави [207, с.27-28], тому що тільки незалежний владний орган може захистити права і законні інтереси громадян, забезпечити панування справедливості і права в державі. Гласність виступає гарантією незалежності суддів і підкорення їх лише закону (ч. 1 ст. 129 Конституція України).

І.Я.Фойніцький вказував, що на судову владу покладається обов’язок “доставити правосуддя населенню” [251, с.161]. Тільки повна інформація про дії і рішення судової влади дає громадянам уявлення про ефективність, самостійність чи несамостійність суду; виконання чи невиконання ним вимог Конституції і законів України, іншими словами – про відповідність своєму призначенню в державі і суспільстві.

Своєю належною реалізацією гласність теж зобов’язана, певним чином, процесуальним засадам. Так, безпосередність і усність дозволяють ознайомитися з матеріалами справи, їх правовою і моральною оцінкою. Дуже важливого значення в цьому плані набуває засада державної мови судочинства. А принцип участі народу у здійсненні правосуддя у кримінальних справах (у формі народних засідателів і присяжних) є засобом підсилення гласності кримінального судочинства. Отже, суть гласності кримінального судочинства проявляється в дії даних засад, і гласність реалізується з їх допомогою.

Наведене дає підставу визначити характерні ознаки гласності як засади кримінального судочинства, зокрема:

- вона є найбільш узагальненою, вихідною правовою вимогою;

- має фундаментальний характер і визначає основний соціальний зміст певної групи правових норм;

- визначає зміст судових стадій кримінального процесу;

- з її допомогою реалізуються завдання кримінального судочинства, які відображають пріоритетні напрямки розбудови української держави як соціальної, демократичної і правової;

- отримує своє закріплення в окремій статті КПК, яка має вираз загальної правової норми;

- закріплює і розвиває положення міжнародно-правових актів;

- свій повний вираз отримує на стадіях судового розгляду, апеляційного провадження, виконання вироку та при розгляді справ про застосування примусових заходів медичного характеру – нормативна вимога звернена до суду;

- її порушення може бути підставою для скасування вироку;

- її здійснення є формою реалізації громадського контролю і дійовим засобом формування громадської думки про кримінальне судочинство, підвищення соціальної активності громадян і зміцнення авторитету судових та правоохоронних органів (соціально-політичне значення);

- є дійовим засобом виховання правової, моральної та політичної культури громадян (виховне значення);

- впливає на організацію судочинства у кримінальних справах (судоустрійне значення);

- є гарантією прав і законних інтересів громадян та реалізації інших засад кримінального судочинства, підвищує якість та ефективність діяльності професійних учасників кримінального процесу (процесуальне значення).

На підставі вищенаведених ознак можна визначити поняття засади гласності кримінального судочинства як звернену до суду конституційно-правову вимогу про відкритий розгляд справ, яка визначає спрямованість і напрямки реалізації певної групи норм кримінального процесу, впливає на порядок провадження у справі на різних стадіях, спрямована на реалізацію завдань кримінального судочинства, є формою реалізації громадського контролю та засобом формування громадської думки про судочинство, підвищення соціальної активності громадян, рівня їх правової, моральної та політичної культури, гарантією прав і законних інтересів громадян, реалізації інших засад кримінального судочинства, має важливе судоустрійне значення, а також порушення якої тягне застосування санкцій (може бути підставою для скасування вироку).

<< | >>
Источник: Король Володимир Володимирович. ЗАСАДА ГЛАСНОСТІ ТА ЇЇ ОБМЕЖЕННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ. Львів-2002. 2002

Еще по теме 1.3. Поняття засади гласності кримінального судочинства, її суть та значення:

  1. 1.1. Правовий захист особи, щодо якої вчинено кримінальне правопорушення
  2. 1.2. Кримінальна процесуальна характеристика потерпілого на стадії досудового розслідування
  3. 1.3. Реалізація кримінальних процесуальних гарантій прав потерпілого при здійсненні досудового розслідування
  4. 3.2. Проблеми та шляхи вдосконалення відшкодування (компенсації) шкоди потерпілому у кримінальному провадженні
  5. Участь народу в кримінальному судочинстві в радянський період
  6. Король Володимир Володимирович. ЗАСАДА ГЛАСНОСТІ ТА ЇЇ ОБМЕЖЕННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ. Львів-2002, 2002
  7. ЗМІСТ
  8. РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ЗАСАДИ ГЛАСНОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА
  9. 1.1. Гласність кримінального судочинства як політико-правове явище та її предмет
  10. 1.2. Історичний розвиток засади гласності кримінального судочинства
  11. 1.3. Поняття засади гласності кримінального судочинства, її суть та значення
  12. РОЗДІЛ 2 ЗМІСТ ЗАСАДИ ГЛАСНОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА
  13. 2.1. Відкритий судовий розгляд кримінальних справ та його повне фіксування технічними засобами