передмова

Актуальність теми дослідження. Україна переживає сьогодні період становлення та розбудови власної державності. У цей час відбуваються значні зміни економічних, політичних та соціальних орієнтирів суспільства, здійснюється формування власних політичних інститутів, національного законодавства тощо.

З прийняттям нової Конституції Україна вступила у принципово новий етап розбудови демократичної, соціальної, правової держави охоронного типу. Тому на сьогодні основним завданням суспільства і держави є впровадження прийнятих конституційних положень у життя. Конституція залишатиметься декларативним актом, якщо чинне законодавство якнайповніше і в найкоротші терміни не буде приведено у відповідність до її норм, якщо не буде сформована система дієздатних державних структур, здатних забезпечити реалізацію головного принципу Конституції, а саме: “…людина, її життя і здоров’я, честь і власна гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю для держави”. Тільки в такому випадку з впевненістю можна стверджувати, що Україна розвивається як демократична, соціальна, правова держава.

Однак чи діють ті закони, які вже є, чи буде діяти Конституція? Якщо не діють, то чому? На кожному кроці можемо побачити, що не всі вони діють, що, врешті, вони не забезпечують у повному обсязі прав людини, зокрема право на свободу слова та інформацію. На жаль, маємо і численні факти порушення чинного законодавства України, яке регулює відносини в інформаційній сфері. Це гальмує, а інколи створює значні труднощі у функціонуванні засобів масової інформації.

Гласність на сьогоднішній день стала однією з найбільш помітних ознак реформування життя нашого суспільства, його найбільш необхідною частиною. Це та конструктивна деталь демократії, без якої сама демократія неможлива, так само як гласність неможлива без демократії. Подальше розширення гласності розглядається як необхідна умова вияву демократичної сутності цивілізованого суспільства, його звернення до людини, залучення особи до всіх справ суспільства, держави, колективу, як гарантія проти деформації, яка реалізується силами громадського контролю за діяльністю всіх соціальних інститутів.

Отже, гласність – це один з найважливіших проявів демократичності держави, основа демократії, її фундамент, оскільки тільки інформованість громадян надає їм можливість із знанням справи брати участь в управлінні державою. Гласність виступає як гарант права на свободу слова, на свободу переконань і вільне їх вираження.

Широка, відверта, повна, правдива і вчасна інформація про всі сторони нашого державного і громадського життя свідчить про довіру і повагу до людей, їх здатності у всьому правильно розібратися і тим самим піднімає громадську активність людей, залучає їх до управління справами держави. Саме це і робить державу більш міцною та сильною. Гласність є “управою” на владу; гласність дає можливість громадянам контролювати законодавчу, виконавчу і судову владу, формувати про них певну думку і певним чином впливати на формування владних органів і їх діяльність.

Як довів у ще донедавна крамольній, а тому “забутій” статті “Торжество переможців” В.Г.Короленко, й у час свого владно-державного тріумфу правлячі політичні сили можуть “боятися вільного слова не менше, ніж боялося його самодержавство у періоди найбільшої могутності” [243, с.678].

Центральною ланкою будь-якої правової системи є судочинство. Це сфера державної діяльності і громадського життя, в якій ідеї правової держави знаходять найбільш яскраве втілення. Суд урівноважує фактичну нерівність між могутньою машиною обвинувальної влади і “маленькою людиною”, і тому саме в цій сфері гласність, в першу чергу, повинна бути нормою життя [186, с.19].

Питанням гласності кримінального судочинства у вітчизняній юридичній літературі приділялась значна увага. Та попри значний ступінь наукової розробки даної теми у наш час досить суперечливими залишаються поняття та зміст гласності кримінального судочинства, зокрема щодо поділу гласності судового процесу на “внутрішню” і “зовнішню” та включення до її змісту інститутів участі громадськості у здійсненні правосуддя.

Частини 1 і 2 ст. 20 КПК та частини 3 і 4 ст.

У зв’язку з цим особливої актуальності у сучасний період кодифікації кримінально-процесуального законодавства України набуває дослідження поняття, змісту, підстав обмеження та основних напрямів реалізації засади гласності кримінального судочинства.

Мета і завдання дослідження. Мета, яку поставив перед собою автор дослідження, полягає в тому, щоб: чітко визначити ознаки та поняття гласності кримінального судочинства як політико-правового явища та засади кримінального процесу; з’ясувати зміст засади гласності правосуддя у кримінальних справах і, з одного боку, відмежувати його від змісту інших засад та інститутів кримінального судочинства, а з іншого – показати їх зв’язок і взаємодію; обгрунтувати правову природу та загальні особливості охорони інститутів різного роду таємниць у сфері кримінального судочинства і визначити, таким чином, основні шляхи забезпечення від розголошення під час судового розгляду кримінальних справ конфіденційних відомостей на основі консенсусного розв’язання конфлікту публічного інтересу у відкритості судового процесу та приватних (у деяких випадках – державних) інтересів у забезпеченні охорони певної інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до поставленої мети у цій роботі зроблено спробу вирішити такі наукові завдання:

- визначити ознаки та обсяг гласності кримінального судочинства в усій сфері соціальної гласності і на підставі цього сформулювати її поняття (що має важливе значення для подальшого визначення поняття, змісту та шляхів реалізації даної засади);

- охарактеризувати нові підходи у дослідженні та тлумаченні поняття гласності, а саме: визначення її як “зовнішньої” гласності (для всіх громадян);

- дослідити історичний розвиток засади гласності в українському кримінальному процесі;

- обгрунтувати відповідність ознак гласності кримінального судочинства основним критеріям віднесення певного положення до принципів кримінального процесу та з’ясувати місце, роль і значення положень гласності кримінального судочинства у системі засад кримінального процесу;

- визначити зміст даної засади з урахуванням загальнотеоретичної характеристики норм-принципів і на підставі дослідження понять гласності кримінального судочинства та засади гласності кримінального судочинства;

- розмежувати зміст засад гласності кримінального судочинства та участі громадськості у здійсненні правосуддя у кримінальних справах;

- визначити систему таємниць кримінального судочинства, що слугуватимуть підставами для проведення закритого судового розгляду кримінальних справ, шляхом їх відокремлення від таємниць, які мають абсолютний характер (не підлягають розголошенню взагалі), та таємниць, які підлягають захисту у сфері кримінального судочинства лише за дотримання певних умов їх правомірності.

Практичне значення роботи. Дана робота носить, передусім, характер теоретичного дослідження. Але вона має і важливе практичне спрямування, оскільки чітке визначення поняття, змісту та основних підстав обмеження засади гласності кримінального судочинства буде сприяти та визначатиме основні шляхи подальшої належної реалізації цих принципових положень у кримінально-процесуальному законодавстві України.

Одержані результати дослідження можуть бути використані при проведенні подальших наукових досліджень цієї проблеми, при підготовці нового Кримінально-процесуального кодексу України, а також при підготовці інтерпритаційно-правових актів, у яких йдеться про роз’яснення та рекомендації щодо застосування положень змісту та підстав обмеження засади гласності кримінального судочинства. Крім того, результати даного дослідження використовувались під час викладання курсу “Кримінальний процес України” для студентів юридичного факультету Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.