<<
>>

Особливості суду присяжних в Україні: його надбання і недоліки.

Проаналізувавши ґенезу та зарубіжний досвід функціонування суду присяжних у низці держав обох правових систем, ми можемо зробити висновок, що український законодавець запровадив континентальну модель участі народу в кримінальному судочинстві назвавши її популярним терміном «суд присяжних».

Хоча як зазначають європейські експерти ця модель цілком сумісна з Європейською конвенцією[102], проте слід було ще поміркувати над тим, чи підходить Україні така модель суду присяжних[103].

Можна погодитись з думкою С.Оверчука, що запроваджена в Україні процесуальна форма участі присяжних у здійсненні кримінального судочинства спільно з професійними суддями в складі однієї колегії, суперечить правовій сутності цього інституту, оскільки вона призвела до його ототожнення з інститутом народних засідателів (шефенів). Виходячи з цього, можна стверджувати, що конституційна вимога щодо створення в Україні суду присяжних залишається невиконаною[104].

В сучасних умовах, варто враховувати, що суд присяжних здатний захистити судову систему від деяких тенденцій, що виникають у суддівському корпусі, які можуть підірвати справедливу систему оцінки кримінальної відповідальності та покарання, і зокрема таких як: 1) можлива залежність суддів від органів виконавчої влади або від політичних партій; 2) надмірна залежність суддів від громадської думки; 3) у суспільстві з серйозними класовими, етнічними або соціальними протиріччями - приналежність суддів до правлячого класу, основної етнічної групи або соціальної еліті; 4) формалізованість в ході відправленні правосуддя або професійна деформація суддів в результаті багаторічної судової практики; 5) надмірна бюрократизація судової влади, що полягає, наприклад, у прийнятті судових рішень під впливом бажання піднятися по кар’єрній драбині; 6) надлишковий судовий формалізм у процесі, практиці і мові судочинства.

Навіть сильна судова влада, яка не залежить від інших гілок влади або від громадської думки, може надмірно концентруватися на захисті своїх власних корпоративних інтересів за рахунок інших інтересів, які заслуговують захисту. У таких судових системах може панувати інституційна або інтелектуальна, якщо не класова зарозумілість. Сильна судова влада у Франції, Іспанії, Італії та Німеччині зазвичай була затятою противницею народної участі в процесі. Судді в цих країнах розглядали своє завдання як

наукове, виконання якої вимагало глибоких правових знань, що було за

- 105

межами можливостей простого представника народу .

Дуже часто в оцінці інституту присяжних на перший план висувається його політична сторона. У ньому вбачають одну з форм допущення народу до управління в державі, в результаті чого одні з запалом його захищають, a інші - не менш гаряче відкидають. У ньому іноді бачать прекрасну школу права для народу або навіть коректив, що дозволяє виправити деякі недоліки законодавства та привести останнє до гармонії з потребами народу. Але всі подібні точки зору повинні бути з самого ж початку рішуче відкинуті. Суд присяжних повинен в науці розглядатися і оцінюватися тільки як механізм суду, призначений служити завданням кримінального судочинства. Суд ніколи не повинен бути ні провідником певних політичних тенденцій або знаряддям політичних партій, ні корективом закону, який він покликаний лише виконувати і застосовувати; тільки залишаючись строго підзаконним, він буде неупередженим, справедливим судом[105] [106].

Як стверджує В.М. Тертишник, за новим КПК України судочинство повертається не до ідеї суду присяжних у його класичній формі, а до ідеї народних засідателів[107]. Самостійного рішення присяжні за концепцією, запропонованою новим КПК України, не будуть приймати. Вони також не зможуть відповідати за свої рішення, що, безперечно, не сприятиме об’єктивному та неупередженому ухваленню вироку. Передбачаючи правову норму, за якою судді спільно з присяжними повинні вирішувати всі питання при ухваленні рішення, законодавець може спричинити ситуацію колективної безвідповідальності як самих присяжних, так і професійних суддів, оскільки останні свої помилки та зловживання зможуть перекладати на недосвідчених присяжних, що стануть своєрідним прикриттям судового беззаконня[108].

На даний час суди в масовій свідомості громадян України, на жаль, не асоціюються із законом та справедливістю. За даними соціологічного опитування, найнижчий рівень довіри серед інститутів державної влади має суд. Тільки 8 % респондентів зазначили, що вони цілком довіряють судовій системі, 34 % - відповіли, що на суд вони не можуть покладатися, коли йде мова про справедливість і більш ніж 43 % громадян заявили, що суди не викликають у них довіру[109] [110]. Цікавим є результати опитування, яке проведене серед громадян які брали участь в судових засіданнях і які ніколи не були в суді. Так, рівень довіри до судової влади України серед осіб, які брали участь у судових процедурах, складає 40 %, а серед осіб, які не були учасниками судових процедур, - 13% . За результатами порівняльного дослідження 2015

2016 років, проведеного USAID, помітною є слабка тенденція підвищення довіри до суду, судовій владі довіряли 5% у 2015 році, у 2016 — 10%. При цьому рівень недовіри до суду скоротився з 79% у 2015р. до 69% у 2016 році. Це, може свідчити скоріше про суспільні очікування від розпочатих реформ, ніж про реальні зміни[111].

За умов тотальної недовіри населення до судів запровадження повноцінного суду присяжних з широкими повноваженнями може істотно збільшити прихильність суспільства до влади[112].

Щодо судів присяжних, то кількість справ розглянутих судами присяжних в період дії нового КПК України є незначною. Так, За 20132014 роки судом присяжних розглянуто 71 справу: у 2013 році - 29, у 2014 році - 42.[113] [114], у 2015 році присяжними було розглянуто 45 справ (з них 40 з ухваленням обвинувальних вироків, 2 з ухваленням виправдувальних вироків, у 3 справах інформація заборонена до оприлюднення), за 6 місяців 2016 року - 26 справ (з них 24 з ухваленням обвинувальних вироків, 2 ухваленням виправдувальних вироків).

Щодо присяжних у системі кримінального судочинства, то значна увага досліджень приділяється уявленням про те, яким повинен бути ідеальний присяжний.

Наприклад, Л.Райтсман виділяє п’ять подібних уявлень:

• присяжні є «чистою дошкою», тобто, входячи в зал суду, вони «залишають за дверима» свої ставлення, цінності та життєвий досвід ;

• присяжні приймають рішення, ґрунтуючись виключно на доказах, пред’явлених в ході судового процесу, не беручи до уваги ніяку іншу інформацію;

• присяжні ретельно збирають, запам’ятовують і використовують всі ті докази, які були пред’явлені їм у ході судового слідства ;

• присяжні відкладають прийняття рішення до обговорення, що відбувається у нарадчій кімнаті;

• індивідуальні думки присяжних не змінюються під впливом інших

•••114

членів колегії .

На тлі уявлень про те, якими мають бути ідеальні присяжні, здається, що результати проведених досліджень дискредитують цей правовий інститут. Ці результати говорять про те, що поведінка реальних присяжних далека від ідеалу. Так, присяжним важко водночас відмовитися від своїх уявлень і минулого досвіду, запам’ятати і використовувати всі пред’явлені докази, відмовитися від прийняття будь-якого рішення до початку процедури обговорення і бути незалежним від оточуючих, працюючи в групі.

Однак ця дискредитація тільки видима. Перша причина «видимості» даної дискредитації полягає в тому, що цілий ряд обмежень, що виникають у ході винесення вердикту, пов’язаний з обмеженістю людської уваги, сприйняття і пам’яті. Такі обмеження властиві всім людям, в тому числі і професійним юристам. Зокрема, результати американських досліджень говорять про те, що характер рішення, що приймається суддею, залежить від його віку, віросповідання, попереднього заняття , членства в політичній партії , раси і уявлень про цілі покарання. Крім того аналіз літератури показує, що судді також піддані впливу неприпустимих доказів, наприклад знання про наявність у підсудного кримінального минулого, як і більшість присяжних[115] [116] [117] [118]. Таким чином, рішенням суддів властива та ж суб’єктивність, що і вердиктам присяжних.

Розбіжність, що спостерігається між вердиктами присяжних і рішеннями професійних суддів, визначається, з одного боку, різною інформацією, якою володіють ці учасники судового процесу, а з іншого - різною оцінкою важливості цієї інформації.

Найбільш відоме дослідження, присвячене порівнянні рішень присяжних і професійних суддів, належить Г.Кальвіну і Г.Зейцелу. У їх розпорядженні були вердикти з 3576 кримінальних судових процесів за участю присяжних, котрі проходили в США. У той момент, коли присяжні йшли до нарадчої кімнати виносити вердикт, дослідники просили суддю висловити власну думку у справі, що розглядається. Виявилося, що в 13,4 % випадків і судді, і присяжні погоджувалися з виправданням підсудного, а в 62 % - з обвинуваченням. Таким чином, судді і присяжні були згодні більш ніж у 75 % випадків. Тільки у 2,2 % випадків судді говорили про виправдання, а присяжні - про звинувачення. Зворотна ситуація спостерігалася в 16, 9 % випадків.

У ході дослідження ці дослідники опитували суддів про те, які на їх думку, причини відмінності їх рішення від вердикту присяжних. Судді приводили п’ять основних причин.

• Найбільш часто зустрічається причина, що стосувалася розбіжності в інтерпретації доказів, яке було обумовлено їх неясністю : в одному судовому процесі докази чіткі і прості, а в іншому - складні і неясні.

• Друга причина була пов’язана з інтерпретацією закону. На думку суддів, у деяких випадках присяжні вважають, що закон, завдяки якому людина опинилася на лаві підсудних, несправедливий. В інших випадках їм здається, що при винесенні обвинувального вердикту підсудного чекає занадто суворе покарання, неспівмірне з тим, що він вчинив. Не бажаючи карати підсудного, вони виносять виправдувальний вердикт.

• Третя причина незгоди суддів і присяжних, на думку першого, криється в почуттях по відношенню до обвинуваченого. Вони дають про себе знати особливо яскраво, коли докази неясні, і дуже багато залежить від того, доказам якої зі сторін повірять присяжні.

• Крім того, на думку дослідників, існують ситуації, коли суддя і присяжні володіють різною інформацією. Наприклад, в деяких випадках суддя, на відміну від присяжних, знає про наявність у підсудного кримінального досвіду, чого не знають (і не повинні знати) присяжні. Крім того, в низці випадків присяжні мають деяку інформацією про свідків і підсудного, яка не є доказом і невідома судді.

• Останньою причиною є відносна ефективність виступу адвоката і

119

прокурора .

Аналогічні результати були отримані в англійському дослідженні, автори якого проаналізували близько 400 судових процесів у кримінальних справах. Згідно з результатами цього дослідження, англійські судді, так само як і американські, частіше не погоджувалися з виправдувальним вердиктом, ніж з обвинувальним. Вони були впевнені, що в деяких випадках присяжні [119]

керуються при винесенні вердикту не нормами закону, а уявленням про

справедливість. Як основні причин відмінності свого рішення від вердиктів

•120

присяжних судді називали нерозуміння доказів та інструкції судді .

У ході проведення дослідження перед Г.Кальвіном і Г.Зейцелом постало питання про те, наскільки уявлення суддів про причини відмінності їх рішень від вердиктів колегії присяжних відповідає дійсності. особливий інтерес авторів викликали дві причини : нерозуміння присяжними доказів і неправильна інтерпретація ними норм закону.

Для з’ясування ролі нерозуміння доказів вони просили суддів оцінити ступінь складності доказів, пред’явлених в ході судового процесу. Вони вважали, що якщо в основі відмінності рішень суддів та вердиктів присяжних лежить нерозуміння доказів, то вираженість цієї відмінності повинна збільшуватися із збільшенням складності доказів. Проте автори дослідження не виявлено очікуваної зв’язку, що означає, що нерозуміння доказів не є причиною розбіжності рішень суддів та вердиктів присяжних.

Розглянемо другу причину - інтерпретацію норм закону.

• Деякі автори вважають, що деякі положення закону непопулярні у

суспільстві. У США до них відносяться кримінальна відповідальність за

азартні ігри або водіння у нетверезому вигляді. У цих випадках присяжні

121

намагаються виправдати підсудного, незважаючи на докази .

• Друга група справ, в якій присяжні не погоджуються з законом, пов’язана з самообороною. Присяжні часто інтерпретують самооборону більш ліберально, ніж це робить закон.

• Третя група включає випадки, у яких до уваги береться роль жертви у скоєнні злочину.

• І нарешті, справи, що входять до складу четвертої групи, передбачають занадто суворе покарання підсудного, невідповідне, на думку присяжних, з тим, що він вчинив. [120] [121]

Ілюстрацією цього положення можуть служити результати дослідження, проведеного за участю експериментальних колегій присяжних в рамках Оксфордського проекту. У експериментальну колегію входили люди, які могли виконувати обов’язки присяжних. Вони сиділи в залі і слухали всі докази, як і члени справжньої колегії. Після цього вони обговорювали справу і виносили вердикт.

Аналіз записів обговорення показав, що члени експериментальної колегії часто говорили про презумпцію невинності, навіть перед тим, як винести вердикт «винен». У невеликому відсотку випадків експериментальні колегії виправдовували підсудних, навіть коли докази говорили на користь їх винності. Це відбувалося тоді, коли присяжні відчували, що підсудному має бути дано ще один шанс, або вірили, що самооборона заслуговує більш поблажливого ставлення, ніж це випливає з інструкції судді[122] [123].

Аналогічні результати були отримані і в проведеному експериментальному дослідженні, автори якого показали, що коли результатом застосування закону є несправедливе, з точки зору присяжних, покарання, члени колегії керуються при винесенні вердикту нормами дистрибутивної справедливості (справедливості розподілу винагороди і покарання). Для того, щоб виправдати ухвалення відповідного рішення, в ході обговорення вони аналізують, в основному, ті докази, які відповідають їх

123

очікуванням .

Судова влада, перш за все, є тією гілкою влади, повага до якої має слугувати становленню правової держави. Тому введення суду присяжних континентальної моделі стане фундаментальним фактором формування суспільної свідомості, оскільки громадяни, які брали участь у відправленні правосуддя в статусі присяжного, будуть вносити свій вклад у розвиток демократичних принципів правосуддя. Суд присяжних вплине на формування громадянського суспільства, зокрема через залучення особи до прийняття рішення про долю іншого, усвідомлення людської гідності, взяття відповідальності за подальше життя іншої людини. Присяжні беруть участь у судовому розгляді справи для того, щоб знайти й реалізувати справедливість, яка в силу певних обставин в українському судочинстві не може реалізуватися

•124

в судовій системі .

Доцільно в цьому аспекті звернутися до висновку Верховного суду України, який, в одній з своїх постанов у конкретній справі, зазначив:

а) право на розгляд кримінального провадження судом присяжних є невід’ємною складовою права обвинуваченого на захист;

б) порушення такого права свідчить про невиконання прокурором, судом вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на розгляд його справи в порядку кримінального провадження судом, утвореним відповідно до закону, і є порушенням права на розгляд його справи судом, визначеним законом;

в) прокурор під час досудового розслідування, але у будь-якому разі до моменту складання обвинувального акта, повинен роз’яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних. Письмове роз’яснення прокурора повинно бути додано до обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування;

г) суд під час підготовчого судового засідання повинен роз’яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних. Право на суд присяжних обвинуваченого у вчиненні злочину, за яке передбачено покарання [124] у виді довічного позбавлення волі, повинно міститись у переліку прав обвинуваченого, які закріплені у письмовій пам’ятці про права та обов’язки;

д) невиконання прокурором вимог статті 384 КПК, в силу вимог пункту третього частини третьої статі 314 КПК, є підставою для повернення обвинувального акта прокуророві;

е) невиконання судом під час підготовчого судового засідання вимог статті 384 КПК є безумовною підставою для скасування судових рішень вищими судами[125].

Таким чином, Верховний суд України зробив акцент на тому, що інформування обвинуваченого про можливість розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних ще до початку судового розгляду надасть йому можливість підготуватись до реалізації такого права і його рішення з цього питання буде виваженим та обґрунтованим. Тільки у такому випадку будуть дотримані засади кримінального провадження, в тому числі й забезпечення права на захист, а судовий розгляд буде справедливим.

Кримінальне провадження судом присяжних є альтернативою його розгляду професійними суддями і може здійснюватися лише за клопотанням обвинуваченого щодо певної категорії злочинів. Згідно ст. 31 КПК України кримінальне провадження може розглядатись судом присяжних щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі. Кримінальний кодекс України передбачає на сьогодні п’ятнадцять складів таких злочинів. На наш погляд, таке звуження компетенції суду присяжних видається недоречним у демократичному суспільстві, в якому свобода людини є однією з найважливіших цінностей та заслуговує на належне забезпечення правовими гарантіями. Так, для порівняння, у США право заявити клопотання про розгляд справи судом присяжних може кожен обвинувачений у злочині, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком понад 6 місяців[126] [127] [128]. У Великобританії усі злочини поділяються на три види за їх тяжкістю: кримінальні проступки (злочини невеликої тяжкості), злочини середньої тяжкості та тяжкі злочини. Усі справи про тяжкі злочини розглядаються з обов’язковою участю присяжних, а щодо злочинів середньої тяжкості обвинувачений має право заявити клопотання про їх розгляд Королівським судом із залученням присяжних засідателів . Враховуючи на даному етапі розвитку української державності фінансування судової системи, фінансові можливості держави, вважаємо, за доцільне, надати обвинуваченому право клопотати про його розгляд судом присяжних у всіх кримінальних провадженнях про злочини, за які може бути призначено покарання більше п’яти років позбавлення волі. Наступним етапом повинно бути надання обвинуваченому права клопотати про його розгляд судом присяжних у всіх кримінальних провадженнях за які може бути призначено покарання більше одного року позбавлення волі.

Така пропозиція кореспондує з рекомендаціями європейських експертів, які вважають, що у тих системах, де демократія ще не дуже вкорінена і потребує підтримки, використання суду присяжних можна розглядати як дуже корисний інститут для уникнення або зменшення ризиків, які загрожують судовій владі та її незалежності. Так само і в системі, що рухається від «інквізиційного» процесу до «змагального», створення суду присяжних підштовхуватиме трансформацію в бік усного, концентрованого судового розгляду безстороннім суддею, де сторони відіграють вирішальну роль у поданні доказів і врешті й у результатах самого

судового розгляду. Отож, обмежену сферу застосування суду присяжних треба

128

переглянути .

В зв’язку з цим постає питання в якому напрямі необхідно реформувати суд присяжних в Україні. Виходячи із конституційного принципу участі народу у здійсненні правосуддя та забезпечення демократизму кримінального провадження вважаємо, що участь народу у кримінальному судочинстві необхідна з метою як безсторонності судового розгляду, так і підвищення правового виховання населення.

Не можна погодитися з думкою, що із запровадженням суду присяжних зміняться підходи та критерії оцінки категорії «злочин», оскільки присяжні не на підставі правового аналізу, а з позицій правової культури . Таке твердження на нашу думку є передчасним, оскільки правова культура із введенням суду присяжних кардинально не зміниться, оскільки це довгий та поступовий процес.

Слушним видається міркування про те, чи можна змінити ієрархічну, інквізиційну радянську систему правосуддя, вводячи чужі інститути зі сфери загального права? І чи будуть учасники процесу - судді, прокурори, слідчі й адвокати - чинити опір тому, щоб ці інститути стали каталізаторами справжніх змін? Той факт, що Росія, де всі критикують плачевну якість кримінальних розслідувань, може підтримувати свою систему, в якій відсутні виправдувальні вироки, незважаючи на введення змагальної процедури і суду присяжних, змушує поставити наступне питання: чи не є ця доктрина змагальності лише «потьомкінським селом», за якої стара система, заснована на зізнаннях і інквізиційному досудовому розслідуванні, продовжує становити

130

дійсність кримінального судочинства Росії ?

У Верховній раді України було зареєстровано (однак згодом відкликано) два законопроекти щодо суду присяжних. Так, згідно першого пропонувалося запровадити суд присяжних у формі малого журі (12 присяжних) та великого журі (24 присяжних), які за наслідками кримінального провадження постановляють вердикт з питань, віднесених до його компетенції . Згідно [129] [130] [131]

даного проекту мале журі розглядає кримінальні провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять та більше років, а велике журі провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання на строк понад десять років або довічне позбавлення волі. Згідно другого законопроекту передбачалося, що судом присяжних є мале журі (шість присяжних) та велике журі (дванадцять присяжних) .

Доцільним видається поступове запровадження інституту суду присяжних. Така думка також підтверджується результатами анкетування суддів, з яких континентальну модель участі народу у здійснені правосуддя підтримали 83% респондентів (Додаток N°5). Можна запропонувати наступну континентальну модель участі народу в кримінальному судочинстві України:

Судова колегія (у складі трьох професійних суддів та шести присяжних) розглядає справи про особливо тяжкі злочини, а у всіх кримінальних провадженнях, у яких може бути призначене покарання понад п’ять років розбавлення волі, судовий розгляд здійснюється у складі одного професійного судді та двох присяжних.

Така модель участі народу у кримінальному провадженні буде сприяти переважанню непрофесійного елементу у здійсненні правосуддя, підвищенню довіри населення до судової системи та забезпеченню змагальності у кримінальному провадженні. [132]

<< | >>
Источник: ВОЛОСКО ІРИНА РОМАНІВНА. СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Львів - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Особливості суду присяжних в Україні: його надбання і недоліки.:

  1. ЗМІСТ
  2. Особливості суду присяжних в Україні: його надбання і недоліки.