Методологія дослідження інституту адвокатури в процесі реалізації конституційного права на правову допомогу
Концепції, які відображені в працях, що містять найбільш загальні, філософські судження з проблем, які прямо або опосередковано належать до предмета конституційно-правової науки, дуже різноманітні, часто суперечливі, мають неоднакову методологічну основу пояснення процесів суспільного розвитку [99, с.
35]. Цей висновок справедливий не тільки щодо загальних і філософських суджень.Методологічна ситуація юридичної науки також далека від ідеальної, що пов'язано, з одного боку, з перехідним характером процесів і тенденцій в економіці, політиці, державі, а з іншого - із загальною проблемою кризи наукової свідомості, науки як домінуючого способу пізнання світу. У зв'язку з цим, цілком можна погодитися з Д. Бєловим, про актуальність рекомендації щодо необхідності нового звернення правознавців до найбільш фундаментальних та усталених положень своєї науки, в тому числі тих, що вважалися “непорушними істинами”, осмислення їх на сучасному філософсько-методологічному, наукознавчому рівні [26, с. 121].
На сьогодні у вітчизняній юридичній науці утверджується визначення системи конституційного права України як історично сформованої та зумовленої об’єктивними чинниками суспільного розвитку системи природного й позитивного, загального та особливого, матеріального та процесуального, типового та колізійного, національного й міжнародного (європейського) конституційного права, які, своєю чергою, складаються з інститутів і норм конституційного права та регулюють політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні), екологічні й інші найважливіші суспільні відносини, що є предметом конституційного права України, а також постають системоутворювальною складовою національної правової системи [240, с. 15].
У дореволюційній юридичній науці були зроблені спроби щодо висвітлення методології права. Пізнання права передбачалося у використанні догматичного, філософського (діалектичного), історичного та порівняльного методів і в необхідності їх поєднання [210, с.
126]. Проте, даний підхід далеко не вичерпує методологію такого складного явища як право.На наш погляд, методологія будь-якої науки повинна давати чітке уявлення - як необхідно вивчати її предмет, у зв'язку з цим методологія повинна бути вільна від політичних настроїв в суспільстві та різних ідеологічних штампів.
У сучасній юридичній науці відомим ученим, теоретиком права Д. Керімовим так визначається роль методології в науці: “Визначаючи шлях мислення до істини, і забезпечуючи цей рух відповідними засобами, методологія разом з тим сама є результатом наукового пошуку, не менш важливим і цінним, ніж вже отримані з її допомогою інші онтологічні знання” [91, с. 63].
У різноманітті визначень даного поняття у філософській літературі та роботах з інших суспільних наук, у тому числі правових, можна виділити два підходи, що розрізняються обсягом вкладеного в назване поняття змісту. Як вважає Д. Бєлов, для одного з них характерно звуження сфери прояву методології, ототожнення її лише з методами, під якими розуміється сукупність прийомів і способів вивчення явищ і процесів, що складають предмет тієї чи іншої науки. При іншому підході до розуміння методології в її зміст включаються світоглядні, в тому числі ідеологічні, а можливо, і політичні орієнтири для дослідника, при певній ситуації, що переростають у категоричні вимоги. Поєднання названих підходів дає найбільш широке розуміння методології [26, с. 31]. Мабуть, з цим твердженням вченого цілком можна погодитися.
Крім спорів про змістовну характеристику методології, дискусії ведуться й щодо її функцій, а також структури та рівнів [91, с. 18]. Враховуючи, що даний аспект не є предметом нашого дослідження, звернемося до методології парадигми конституціоналізму в системі конституційного права.
Стан усвідомлення на державному рівні проблеми забезпечення прав і свобод людини та громадянина, у тому числі і права на правову допомогу, відображений у законодавчій базі, свідчить, що вітчизняний законодавець досить активно й успішно використовує наукові розробки.
Але існують в різних нормативно-правових актах і колізії, суперечності між окремими положеннями, що стосуються питання забезпечення особі права на правову допомогу. Отож, важливим завданням є пошук найоптимальнішого комплексу методологічних підходів, методологічних принципів, методів та способів (прийомів), за допомогою яких можна всебічно дослідити конституційне право особи на правову допомогу, ролі та місця в механізмі його реалізації інституту адвокатури, що сприятиме чіткому розумінню проблем у цій сфері. Реалії суспільного життя актуалізують комплексне дослідження теоретичних і методологічних проблем забезпечення конституційного права особи на правову допомогу.Відзначимо, будь-яка діяльність, що відбувається в соціальному середовищі та має певну спрямованість, повинна розглядатися не тільки з точки зору її змістовності або середовища, в якому здійснюється, а ще й з інших боків - наскільки це може її охарактеризувати як соціальне явище та визначити практичну цінність для певної групи суб'єктів (суспільства в цілому) [72, с. 43]. Тому, характеризуючи інститут адвокатури, як елемент механізму захисту прав і свобод людини та громадянина, необхідно мати на увазі, що він існує в досить специфічному соціальному середовищі, його діяльність впливає лише на ті об'єкти, що знаходяться під захистом права як певна система соціальних цінностей.
Безсумнівно, знання методології дослідження інституту адвокатури вкрай важливе не тільки для вчених-правників. Саме досвідчений практик не просто застосовує норму права у відповідній ситуації. У своїй роботі він опрацьовує цілий масив законодавства, відшуковує необхідну норму, аналізує її, перевіряє її чинність, враховує її відношення до пов’язаних з нею інших норм, і лише внаслідок цього застосовує відповідно до конкретної вимоги ситуації. Отже, саме тому не лише науковцю, а й практику не достатньо лише вказівки на застосування тієї чи іншої норми, йому потрібно знати шлях, спосіб, підхід до пізнання цієї норми та інструментарій для її реалізації [24, с.
11].Таким чином, питання методології досліджень інституту адвокатури є, мабуть, одними з найважливіших за рівнем свого значення для юридичної теорії та відповідної юридичної практики. Це пояснюється тим, що залежно від сутності висхідних методологічних принципів, на яких базується правове мислення, тип правової культури, здійснюється не тільки наукове пізнання права, але й його практичне втілення у реальну площину життя [72, с. 45]. Формування теоретико-методологічних основ інституту адвокатури, як елементу механізму захисту прав і свобод людини і громадянина та його складових елементів вимагає усталення відповідної комплексної методології, або ж своєрідної “схеми пояснення в науковому пізнанні” [257, с. 90].
Без сумніву, кожен новий етап у прогресивному розвитку науки ознаменований подальшим зростанням значення методологічного порядку. Методологія пізнання, будучи спільною проблемою формування та розвитку науки в цілому, має особливості свого застосування до окремих наукових напрямів, конкретних наукових галузей і дисциплін. Вона робить, на думку Д. Бєлова, істотний вплив на зміст і систематизацію наукового знання, якісні характеристики одержуваних результатів, загальний стан будь-якої проблеми та науки. Її значимість пов'язується з виконанням завдань всебічного пізнання відповідного предмета [25, с. 45]. Як зазначав Н. Алексєєв “істинно зрозуміле методологічне дослідження повинне служити вступом до вивчення проблем за їх суттю, має давати матеріал і вказувати шлях для їх вирішення” [3, с. 23].
Отже, основні сучасні напрямки розвитку методології дослідження інституту адвокатури визначають насамперед зміни в загальній системі методології дослідження окремих правових явищ, серед яких, український вчений П. Рабінович відзначає наступні процеси: 1) фундаменталізації - широкого застосування методологічних напрацювань філософії права;
2) антропологізації - визнання людини центральним об’єктом
загальнотеоретичного праводержавознавства; 3) глобалізації - актуалізації вивчення не лише національних правових систем, а й їх “сімей”, а також міжнародно-правових систем; 4) деформалізації об’єкта та предмета правознавчих досліджень [199, с.
21].Методологія дослідження реалізації права людини і громадянина на правову допомогу через органи адвокатури виконує наступні функції: функція встановлення способу для отримання нових науково-теоретичних знань, що відтворюють динаміку реалізації права людини і громадянина на правову допомогу через органи адвокатури; функція спрямування та передбачення специфічного шляху, для досягнення науково-дослідницької мети реалізації права людини і громадянина на правову допомогу органами адвокатури; функція забезпечення отримання всебічної об’єктивної інформації щодо реалізації права людини і громадянина на правову допомогу через органи адвокатури; допоміжна функція щодо запровадження нової інформації до джерел наукової теорії реалізації права людини і громадянина на правову допомогу через органи адвокатури; забезпечувальна функція спрямована на уточнення, збагачення та систематизацію всього понятійно- категоріального апарату як у юридичній науці в цілому, так і в межах інституту адвокатури; системоутворююча функція спрямована на впорядкування наукової інформації, що базується на конкретних фактах об’єктивної дійсності та логіко-аналітичному інструменті науково- теоретичного пізнання процесу реалізації права людини і громадянина на правову допомогу через органи адвокатури.
Цілком поділяємо думку вітчизняного конституціоналіста В. Федоренка, що методологія сучасного правознавства базується на ряді принципів, серед яких особливо варті уваги такі: системність; деідеологізація та свобода здійснення наукових досліджень; історизм; усебічность; діалектичність, об’єктивність, детермінізм, універсальність та ін. [239, с. 118]. Спробуємо розглянути ці принципи більш докладно:
1) принцип системності, на думку І. Безклубого, відіграє ключову роль у формуванні цілісної системи інституту адвокатури з урахуванням нерозривних зв’язків між її елементами та взаємодії з іншими складовими системи вищого порядку, яким є українське право [24, с. 15];
2) реалізація принципу деідеологізації полягає, в першу чергу в
свідомому нехтуванні вчених-правників необхідністю підтвердити
результатами своїх наукових досліджень догмати наперед встановленої політичної ідеології.
При цьому, практика застосування цього принципу в дослідженнях інституту адвокатури яскраво проявляється в еволюції закріплення кваліфікаційних вимог до практикуючих адвокатів: від марксистсько-ленінської ідейності, політичної цілеспрямованості у радянський період [92, с. 152] до пріоритету професіоналізму та морально- етичних вимог на сучасному етапі розвитку держави [253, с. 30];3) сутність принципу історизму полягає у відстеженні еволюції правових явищ, дослідженні динаміки їхнього становлення та розвитку, що, на думку В. Федоренка повинно супроводжуватися відновленням т.зв. «правової пам’яті» [239, с. 123-124] в дослідженнях інституту нотаріату, реабілітацією несправедливо забутих вчених дорадянського періоду (відсутність цензури на сьогодні надає можливість усім науковцям суттєво впливати на систему науки, викладаючи матеріал відповідно до власного розуміння), використання їх кращих надбань, в тому числі й у сфері методології проведення наукових досліджень інституту адвокатури [24, с.
15];
4) принцип дїалектичностї породжує, на думку Д. Бєлова потребу встановлення та подальшого пізнання закономірностей буття i взаємозв’язків правових явищ інституту адвокатури [267, с. 56]. Практична реалізація цього принципу дає можливість краще з’ясувати не тільки зміст, але й сукупність досліджуваної системи захисту прав і свобод людини та громадянина, встановити її зв’язок із середовищем правового буття інституту адвокатури;
5) зміст об’єктивізму як методологічного принципу здійснення наукового дослідження полягає, на думку Д. Бєлова, у реалізації бажання отримати максимально правдиву інформацію щодо досліджуваного явища [267, с. 57]. Вчений-правник зобов’язаний свідомо відмовитися від будь-яких намірів підправити отримані ним результати наукового дослідження інституту нотаріату в той чи інший бік (суб’єктивізм) [239, с. 129]. Таким чином, правопізнавальні конструкції, що застосовуються в процесі дослідження інституту адвокатури слід узгоджувати з об’єктивною реальністю в процесі реалізації права людини і громадянина на правову допомогу;
6) в основу принципу детермінізму покладено основоположні категорії щодо визначеного, не довільного характеру буття; теорії відносин опосередкування, завдяки яким виникають явища та речі, з’ясовується їхня природа, а також способи їхнього існування [43, с. 161]. Отже, практична реалізація принципу детермінізму при дослідженні інституту адвокатури в механізмі реалізації права людини і громадянина на правову допомогу дозволяє пізнати його як явище у напрямку від можливого до дійсного, від причини до наслідку, від змісту до форми тощо [239, с. 13];
7) реалізація принципу універсальності при дослідженні ролі та місця інституту адвокатури в процесі реалізації права людини і громадянина на правову допомогу передбачає формування на основі отриманих знань цілого ряду юридичних категорій, моделей, понять, що можуть можливо використовувати для пізнання інших видів юридичної діяльності та дослідженні правової реальності в цілому [24, с.14];
8) реалізація принципу конкретності закликає здійснити детальний аналіз зовнішнього середовища функціонування об’єкту пізнання, виділення основних, змістовних якостей, зв’язків та тенденцій його розвитку [267, с. 57]. В контексті дослідження інституту адвокатури дотримання принципу конкретності особливо важливе при вивченні деяких систем вищого порядку, зокрема системи національного механізму захисту прав людини, системи правоохоронних та правозахисних органів, громадянського суспільства в цілому тощо [24, с. 14].
Коли йдеться про конкретні методи правознавства, юристи тією або іншою мірою визначеності розрізняють використовувані у юриспруденції методи філософського, загальнонаукового та спеціально наукового рівня (типу) [100, с 59]. При цьому, до першого рівня прийнято відносити взяті у
методологічній функції філософські категорії і поняття (історичне та логічне, конкретне та абстрактне тощо) [91, с 5] та систему світоглядно зумовлених принципів пізнання. До загальнонаукових методів відносять ті, які використовуються більшістю наук (логіки різного роду) і до
спеціальнонаукових - методи, що діють у межах однієї чи кількох близьких наук (в юриспруденції це, наприклад, метод порівняльного правознавства, техніко-юридичний метод і т.д.) [126, с 30-32].
Відзначимо, у своїй дисертаційній роботі А. Крусян дає визначення та змістовно-структурну характеристику методології сучасного українського конституціоналізму. Так, нею запропоновано визначення методології сучасного українського конституціоналізму як вчення про сукупну цілісність (єдність) взаємопов’язаних та взаємообумовлених концептуальних
принципів, підходів (напрямів) та методів, які використовуються у процесі дослідницької діяльності щодо пізнання сутності, змісту, принципів, мети та інших інституціональних і функціональних характеристик конституціоналізму в сучасних умовах українських реалій [110, с. 15].
При цьому автором запропоновано чотирирівневу структуру методології: перший рівень - діалектико-філософський (визначає загальну основу та принципи пізнання, філософською світоглядною основою такого пізнання є діалектика); другий рівень - спеціальний (включає сутнісний, інтегративний та системний методологічні підходи (напрями) у дослідженні); третій рівень - універсальний (складається з:
1) загальнонаукових методів - історико-генетичного, логічного,
синергетичного, аксіологічного; 2) приватно-наукових методів -
соціологічного та статистичного, порівняльно-правового, формально- юридичного (догматичного), прогностичного (конституційно-наукового прогнозування); четвертий рівень - практично-перетворювальний (представлений методом моделювання) [110, с. 15].
Цікавим на нашу думку є підхід С. Гусарєва, який ми цілком можемо використати в рамках нашого подальшого дослідження. Так, на думку вченого, базис методології дослідження становлять структурно- функціональний, діяльніший, соціологічний, аксіологічний, формально- догматичний методи [72, с. 33]. Разом з цим, як вірно стверджує І. Безклубий, для цілісного дослідження слід також ураховувати й світоглядні методи (діалектичний, метафізичний, ідеалістичний, феноменологічний,
раціоналістичний, емпіричний, системний методи, метод скептицизму), методи формальної логіки (метод гіпотез, узагальнення та абстрагування, метод моделювання, індукції, дедукції, аналізу, синтезу, аналогії тощо), а також порівняльно-правовий, історико-ретроспективний, прогностичний методи. Більш детально розглянемо окремі з них.
1) Структурно-функціональний метод, базисом якого є особливий симбіоз двох основних поширених у юридичній науці методів - функціонального та структурного аналізів [24, с. 14]. Змістовне поєднання цих компонентів надає можливість виділяти основні елементи, а також рівні функціонування певної досліджуваної системи, досліджувати їх у динаміці, а, отже, дієвість всієї системи в цілому [239, с. 139].
Цілком погоджуємося, структурно-функціональна характеристика явища діяльності адвокатури в механізмі реалізації права людини і громадянина на правову допомогу передбачає не тільки виявлення її складових елементів (зокрема функцій інституту адвокатури), але й з'ясування їх ролі один щодо одного в середині самої системи [71, с. 116].
На думку С. Гусарєва, найбільш важливими поняттями слід вважати, передусім, поняття структури, змісту й форми, які знаходять своє пояснення у очолюваному ними понятійному ряду [71, с. 116]. Так, наприклад, зміст практичної діяльності адвоката можна розкрити через поняття «суб'єкти» та «учасники», «діяльність адвоката», «засоби», «результати адвокатської діяльності» тощо. Поняття форми пояснюється за допомогою категорій зовнішньої та внутрішньої форми, а також режиму, стадій провадження, правового акту, рішення тощо.
У висвітленні структури діяльності інституту адвокатури можуть бути використані два підходи, на підставі чого вирізняють два види структури: всезагальну та сумарну. Остання полягає у виявленні типології, визначенні видів адвокатської діяльності, які класифікуються за різними критеріями та разом характеризують сумарну структуру. У сумарній структурі виявляють структурні рівні, класи, типи, види, підвиди [71, с. 116].
Крім того, структурно-функціональний аналіз відіграє важливу роль при дослідженні правової природи інституту адвокатури, а також дає змогу глибше осягнути його значення для правової системи та суспільства загалом. Так, розмежування функцій інституту адвокатури за критерієм репрезентованого інтересу допомагає встановити співвідношення публічних та приватних інтересів у практичній діяльності адвоката [24, с. 14].
2) Діалектичний метод, на думку М. Булатова, є способом та особливим мистецтвом вирішення проблем, які тісно пов’язані з парністю та полярністю категорій, шляхом встановлення протилежностей, аналізу й розмежування, синтезу їх в одне ціле, розкриття розвитку відповідних структур, специфічних тенденцій їх розвитку [43, с. 161]. Використання діалектичного методу дає можливість шляхом викриття протилежностей у досліджуваному явищі визначає рівень його необхідності у соціумі, дає змогу пояснити онтологічну сутність [215, с. 377].
Так, зокрема, сутність, соціальну цінність та функції інституту адвокатури в механізмі реалізації права людини і громадянина на правову допомогу визначає поєднання як публічного так і приватного інтересу. Окрім цього, досліджуючи закономірності функціонування інституту адвокатури вчений звертається як до теорії, так і до практики, що за своєю сутністю є взаємопохідними, проте, в той же час, суперечать одна одній, тобто знаходяться у діалектичному взаємозв’язку [215, с. 378].
3) Використання вище проаналізованих методів викликає потребу віднесення до методології дослідження інституту адвокатури також й діяльністного методу [26, с. 61]. Цей метод, є, по суті, логічним продовженням інтегрального структурно-функціонального методу та передбачає дослідження відповідних конституційно-правових явищ крізь призму їх фактичної діяльності [240, с. 21].
Отже, з одного боку, система інституту адвокатури та, відповідно, всі її складові частини перебувають у постійному русі та вдосконаленні, а з іншого, досліджувана система зберігає свою цілісність та логічну завершеність на кожному окремому етапі свого існування. Таким чином, систему інституту адвокатури можна об’єктивно визнавати саме завдяки дослідженню її в дії. Динамічний аспект інституту адвокатури проявляється в процесі адвокатської діяльності. При цьому, на думку І. Безклубого, важливою складовою діяльнісного методу дослідження є методика оцінювання ефективності та соціальної цінності роботи щодо захисту прав і свобод людини та громадянина [24, с. 14], в основу якої, як вірно зауважує О. Синєокого, слід покласти саме вимоги законності дій адвоката, дотримання правил професійної етики та максимально можлива в цій ситуації відповідність наслідків надання правової допомоги законним інтересам людини і громадянина [217, с. 35].
Застосування досліджуваного методу дозволяє нам стверджувати, що інститут адвокатури існує не як абстрактна самодостатня цінність в системі захисту прав і свобод людини і громадянина, а є активним механізмом системного упорядкування конституційно-правових регуляторів, утілених, передусім, у нормах та інститутах відповідної галузі права, з метою оптимізації їх цілеспрямованого впливу на суспільні відносини [26, с. 62].
Крім того, варте нашої уваги те, що аналіз статики інституту адвокатури, а також сталих правових зв’язків між її складовими елементами не дає повного уявлення про сутність і зміст досліджуваного нами конституційно-правового явища без урахування діяльнісних характеристик як усієї системи інституту адвокатури взагалі, так і його окремих структурних елементів.
4) Системний метод розглядає досліджуване явище як системне, що входить до вищого порядку, в результаті, предметна область теорій набуває вигляду певної ієрархічності. Значний потенціал наведеного методу щодо дослідження інституту адвокатури в механізмі реалізації права людини і громадянина на правову допомогу зумовлюється тим, що він, залишаючись складовим правової системи суспільства, в той же час, здійснює вплив на динаміку останньої. При цьому, діяльність виражається через активну взаємодію із зовнішнім середовищем і пов’язана з визначенням завдань та цілей, визначенням засобів їх досягнення та активним їх використанням, накопиченням ресурсної бази з метою задоволення потреб [156, с. 125].
При використанні для дослідження інституту адвокатури в механізмі реалізації права людини і громадянина на правову допомогу інтегрованого системного методу виникають деякі проблемні аспекти. Так, в першу чергу, побудова ієрархії системи, до якої б входили система інституту адвокатури, а також система права як детермінанта такої діяльності, слід, в першу чергу встановити співвідношення цілого ряду понять в рамках інституту адвокатури.
Інша проблема, що виникає при застосуванні системного методу в дослідженнях інституту адвокатури, - невизначеність місця адвокатського права у системі права України. З цього приводу досить вірно відмічає П. Матвеєв, який стверджує, що адвокатське право набуло виразних ознак відокремленості, що дають всі підстави визнавати його окремою галуззю права [129, с. 14-15], в той же час, логічні підстави такого виокремлення на сьогодні поки що є предметом наукових дискусій [117, с. 16; 216, с. 35].
5) Безсумнівно, одним з найперспективніших для дослідження теоретичних засад, а також практики функціонування інституту адвокатури виступає порівняльно-правовий метод [170, с. 189], який використовується з метою здійснення аналізу інституту адвокатури в зарубіжних країнах як у статиці, так і в динамці. Цей метод застосовується також для пізнання спільних та відмінних властивостей складових елементів досліджуваних систем. Крім того, на думку І. Безклубого, порівняльно-правовий метод доцільно застосовувати в межах правової системи України з метою здійснення одночасного аналізу положень різних галузей права [24, с. 15], зокрема для визначення функцій адвокатури, а також місця адвокатського права в системі права України.
Важливість порівняльно-правового методу проявляється й при вирішенні питання щодо впровадження у правове регулювання інституту адвокатури в Україні міжнародних стандартів у цій галузі. Крім того, вивчення практичного досвіду функціонування інституту адвокатури в зарубіжних країнах (у тому числі й негативний), надає можливість з мінімальними прорахунками вдосконалювати українське законодавство та правозастосовчу практику [176, с. 45]. В той же час, за вірним твердженням В. Федоренка, порівняльно-правовий метод слід використовувати дуже обережно, обов’язково враховуючи традиції правової системи-донора та реципієнта, історичні особливості становлення інституту адвокатури [239, с. 143].
Втім, на думку вченого, слід звернути увагу на те, що порівняльно- правовий метод у конституційно-правових дослідженнях не у всіх випадках можна ототожнювати з методом конституційної компаративістики. З його точки зору, порівняльно-правовий метод має ширшу сферу застосування [240, с. 22]. Тобто, цей метод дозволяє співвідносити складові інституту адвокатури не тільки зі спорідненими правовими явищами, процесами та категоріями, а й із іншими публічно- та приватноправовими системами: а саме з системами адміністративного, фінансового, інформаційного, кримінального, цивільного, господарського та інших галузей права. У цьому випадку порівняльно-правовий метод сприяє виявленню найбільш важливих кваліфікуючих юридичних ознак інституту адвокатури порівняно з іншими галузевими поняттями та системами.
Так, наприклад, видатний дослідник історії походження інституту адвокатури Є. Васьковський за допомогою порівняльно-правового методу порівнював соціальний та правовий статус адвокатів у всіх досліджуваних ним країнах, а саме їх права та обов’язки, вимоги до кандидатів в адвокати тощо. Ним було розроблено стрункий план дослідження адвокатської професії, що включав такі положення: походження та коротка історія адвокатури кожної країни; професійна корпорація адвокатів, а саме - їх об’єднання в окремий стан, у тому числі органи самоврядування та дисциплінарні ради; вимоги до кандидата в адвокати, у тому числі вимога несумісності адвокатської діяльності з іншими заняттями; види адвокатської діяльності; права та обов’язки адвокатів [47].
Порівняльно-правовий метод дослідження інституту адвокатури на теперішній час є затребуваним, зокрема, він становить методологічну основу курсу порівняльної адвокатури. Її предметом, за визначенням М. Аракеляна, є порівняльно-правове вивчення особливостей правового статусу адвокатури, організації адвокатської діяльності, порядку формування та допуску до адвокатської діяльності, правового становища адвокатів у різних державах сучасного світу [8, с. 132]
6) Важливим елементом дослідження правових явищ є метод моделювання, що, в свою чергу, тісно пов’язаний із системним підходом.
Модель є складною чи слабо структурованою системою. За допомогою упорядкування хаотичної маси різновимірних елементів досліджуваного правового явища, модель дозволяє відкинути другорядні чинники та зосередитися на сутнісних властивостях досліджуваної системи в межах правової науки, стимулюючи таким чином комплексне осмислення об’єкта [24, с. 15].
Основними змінними моделі інституту адвокатури є поняття: належне - можливе - бажане. Вони є привабливими тому, що схильні до уточнення при збереженні багатовимірності моделювання конституційного законодавства в цілому. При цьому, як стверджує О. Оніщенко, створення моделі починається з визначення ідеальних параметрів; далі встановлюються реальні наявні засоби конституційно-правового регулювання, формулюється найбільш доцільний тип конституційно-правових відносин і визначаються оптимальні шляхи їх встановлення, найбільш ефективні, енергоємніші й такі, що скорочують часову відстань до бажаного результату [157, с. 78].
Застосування моделі в процесі здійснення дослідження інституту адвокатури дозволяє подолати відсутність емпіричного матеріалу, оскільки системність взаємозв’язків між елементами моделі допомагає певним чином «реконструювати» відсутні ланки [113]. А. Кулик звертає увагу на те, що здійснення оціночної діяльності під час дослідження інституту адвокатури, адвокатської практики в межах держави, законодавства, що її регламентує, ми встановлюємо рівень ефективності, визначаємо основні напрямки розвитку, свідомо чи підсвідомо, порівнюємо реальність із певною ідеальною моделлю, яка існує в нашій уяві. Отже, актуальним завданням сучасної правознавчої науки є здійснення максимально можливої уніфікації принципів побудови пізнавальних моделей, що застосовуються для дослідження правових явищ в межах інституту адвокатури [113].
7) Застосування історичного методу дає нам можливість пізнавати закономірності становлення законодавства про адвокатуру, його окремих інститутів, норм; інших регуляторів адвокатської діяльності, зокрема норм професійної етики, організаційної структури адвокатури, правового статусу адвоката тощо [24, с. 15].
Крім того, цей метод розвиває та конкретизує методологічний принцип історизму та дозволяє пізнати закономірності генези інституту адвокатури як в Україні та і за кордоном. Зокрема, його застосування дозволяє виявити передумови і час виникнення та утвердження нових складових механізму захисту прав людини, періодизувати основні етапи розвитку та вдосконалення інституту адвокатури, а також визначити передбачувані шляхи його подальшого генезису в реаліях сьогодення.
Так, окремим питанням Є. Васьковський виносить історію розвитку адвокатури в інших, ніж Європа, частинах світу. Викладені історичні факти зі стародавніх часів розвитку адвокатури надали змогу ученому зробити певні висновки щодо походження адвокатури: по-перше, з них видно, що хоча адвокатура не виникає одночасно із судом, проте, зародження правозаступництва з’являється на найнижчих рівнях розвитку права. Є. В. Васьковський особливо підкреслює, що судове представництво стародавній адвокатурі не є властивими; по-друге, першими
правозаступниками стають особи, пов’язані із позивачами родинними зв’язками друзі або сусіди; по-третє, особливий клас адвокатів, тобто осіб, що цілком присвятили себе правозаступництву та перетворили його на професію, виникає лише на вищому рівні розвитку юриспруденції; по- четверте, навіть у тих країнах, де існує особливий клас адвокатів, ще не можна знайти жодних вказівок на процес організації адвокатської професії [47, с. 78].
8) Щодо формально-догматичного, або ж юридичного методу, то тут основна увага зосереджується на вивченні діючого позитивного права. Цей метод є одним із найдавніших у державно-правовій науці [210, с. 51]. Попри давні витоки, цей метод зберігає свої особливості не лише в позитивістській, а й у постпозитивістській методології пізнання правової реальності [26, с. 64], а в нашому випадку дозволяє пізнавати сутність, зміст і властивості інституту адвокатури, виходячи із усталених законів формальної логіки. Так, становлення, розвиток та припинення складових інституту адвокатури відбуваються переважним чином логічно й послідовно, тому знання та використання законів логіки дає змогу прогнозувати основні моделі генезису цього інституту в Україні загалом.
Формально-юридичний метод може бути використаний при дослідження нормативно-правових актів, які регламентують право особи на правову допомогу з точки зору формальної логіки, їх місця в ієрархії нормативно-правових актів, їх законності та конституційності [74, с. 3].
9) Процес практичної діяльності інституту адвокатури відповідно до відомого з теорії імовірності закону великих чисел завжди має приховані закономірності, що можна виявити за допомогою статистичного аналізу [24, с. 15]. Статистичний метод допомагає аналізувати ефективність дії
конституційно-правових норм, їх вплив на суспільні процеси. До статистичних прийомів відносять: статистичні звіти, що узагальнюють показники, а також відношення частини до цілого, або відношення інтенсивності. Це дає змогу обґрунтувати правові, політичні й організаційні заходи, які можуть сприяти подоланню негативних явищ, що знижують потенціал, закладений у демократичні за формою правові приписи. Кількісний фактор - важливий показник реальності демократичних інститутів, що їх закріплюють правові норми. [193, с. 45].
Статистичний метод дає змогу шляхом накопичення та вивчення цілого масиву емпіричних відомостей про інститут адвокатури, встановити, зокрема стан дотримання адвокатами, вимог чинного законодавства України, визначити засади, якими керуються ці особи в своїй практичній діяльності, з’ясувати рівень ефективності окремих нормативно-правових регуляторів тощо.
Крім того, цей метод є незамінним для дослідження громадської думки, що може бути одним з найважливіших критеріїв ефективності діяльності адвоката в механізмі реалізації права на правову допомогу, оскільки дозволяє встановити, рівень задоволення цієї діяльності потреб окремих громадян та суспільства в цілому. Емпіричні відомості, отримані з використанням статистичного методу, потребують подальшого узагальнення та абстрагування з метою наступного відокремлення несуттєвого та акцентуванні уваги вченого на основних закономірностях діяльності інституту адвокатури.
Статистичний метод допоможе, наприклад, проаналізувати узагальнені статистичні дані за різні роки щодо кількості осіб, які звернулися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з заявами, що стосуються неналежного судового захисту, а саме: неможливість досягти справедливості в судах та залучити до розгляду справи професійного адвоката. Також статистичний метод допоможе провести аналіз статистичних даних щодо кількості звернень громадян, які належать до малозабезпечених та малозахищених верств населення, більшість з яких мають право на безоплатну вторинну правову допомогу [74, с. 3].
10) З метою різнобічного пізнання досліджуваного об’єкта опрацьовується значний обсяг інформаційних джерел, чільне місце серед яких поряд із законодавством займає наукова юридична література. При цьому, більшість наукових праць містять відбиток авторського світогляду, а часто ще й панівної суспільної ідеології, що, звичайно ж, не сприяє об’єктивності проведення наукового дослідження інституту адвокатури. Отже при аналізі таких джерел інформації, на думку І. Безклубого, варто використовувати метод скептицизму [24, с. 15]. Метод скептицизму ставить під сумнів істинність знань [230, с. 380]. Тобто, вчений, навіть беручи ті чи інші досягнення своїх попередників за відправну точку власного дослідження, не повинен покладатися на них як на абсолютну істину [24, с.
15].
11) Особливості існування та дієвості інституту адвокатури, як предмета відповідних юридичних досліджень зумовлюють важливість застосування прогностичного методу. В основу цього методу покладено цілий ряд прийомів, які дозволяють здійснити науково обґрунтовані припущення (прогнози) щодо майбутнього розвитку інституту адвокатури в Україні. Відзначимо, як вірно стверджує В. Федоренко, наукове прогнозування подальшого розвитку та вдосконалення відповідної галузевої системи права не слід ототожнювати з футурологією [240, с. 24].
Прогностичний метод - комплекс прийомів, які дають змогу здійснювати науково обґрунтовані припущення щодо майбутнього розвитку інституту нотаріату в Україні. Ці припущення ґрунтуються на виявлених тенденціях розвитку всього інституту. Отже, прогностичний метод спрямований не лише на побудову моделі майбутнього функціонування інституту нотаріату, а й сприяє його «внутрішньому аудиту», виявленню перспективних елементів, що вимагають удосконалення [239, с. 147].
В той же час, вищенаведений перелік методів дослідження інституту адвокатури в механізмі реалізації права людини і громадянина на правову допомогу є невичерпним. Окремі аспекти інституту адвокатури та його діяльності є предметом вивчення соціології, психології, політології, теорії управління із застосуванням методів, характерних для цих наук [253, с. 180181]. Сучасна теорія права та галузеві юридичні науки поступово сприймають теоретико-методологічні принципи та підходи, що базуються на нових або заборонених в колишньому СРСР нематеріалістичних ученнях щодо пізнання правової реальності, наприклад, використання у правовій науці методів синергетики [239, с. 103-104]. Вагомий методологічний арсенал як правило цілком позитивно впливає на якість результатів проведеного дослідження. В той же час, не можна забувати, що методологія наукового дослідження є засобом, а не самоціллю, тобто, методологічні підходи, що обрані дослідником, не можуть перетворюватися на жорсткі рамки, що могли б обмежити його творчий пошук [257, с. 92].
1.2
Еще по теме Методологія дослідження інституту адвокатури в процесі реалізації конституційного права на правову допомогу:
- СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- ЗМІСТ
- ВСТУП
- Методологія дослідження інституту адвокатури в процесі реалізації конституційного права на правову допомогу
- Висновки до розділу 1:
- ВИСНОВКИ
- СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: