<<
>>

Класична (англо-американська) модель.

Вивчаючи історію судового процесу англійців і французів у період ранньофеодальної монархії, можна виділити таку спільну рису, як участь представників місцевої громади у вирішенні спірного правового питання.

Так, у Франції правосуддя здійснювалося шляхом залучення членів місцевої громади через інститут журата (лат. jurata - клятвені завірення), що заснований на звичаєвому праві, та рекогніторес (лат. recognitores - розпізнавати, розглядати), заснований на позитивному праві. Суть призначення цих інститутів полягала у тому, що особи у кількості 12-ти осіб, які ймовірно могли знати про обставини справи, вирішували питання про спірний факт[52].

У англійців необхідною передумовою для створення суду присяжних став фріборг, своєрідна адміністративно-територіальна одиниця, члени якої несли солідарну матеріальну відповідальність, засновану на круговій поруці, як наслідок сусідської солідарності, що існувала в Англії ще в англосаксонський період. Збори сотні, на які поділявся фріборг, відбувалися щомісяця, де вирішувалися в першу чергу земельні спори, завірялися цивільні угоди - договори і заповіти, а також розглядались незначні кримінальні справи. На таких зборах всі місцеві мешканці спільно виконували суддівські обов’язки; головуючий (ельдормен) лише формально керував процесом проведення таких зборів і забезпечував виконання вироків[53].

Отже, і в англійців, і у французів функціонував інститут, який можна назвати прототипом суду присяжних: судова влада здійснювалася у процесі плідної співпраці постійних і тимчасових суддів. Однак з часом у Франції народні судді були витіснені із сфери судочинства професійними суддями остаточно, в той час як в Англії суд присяжних ніколи не переставав діяти.

Отже, незважаючи на твердження прихильників концепції французького походження суду присяжних про зародження даного інституту саме у Франції у 829 р.

за часів судових реформ короля Людовика І Благочестивого (814-840 рр.) та поширення його дії в Англії після норманського завоювання в XI ст. шляхом запровадження у судовій системі[54], слід визнати хибність цієї концепції, оскільки у Франції даний інститут не зміг розвинутись у суд присяжних у власному сенсі.

Тому більшість дослідників вважає, що суд присяжних суто англійський інститут, який міг зародитися лише на теренах англійських правових звичаїв, оскільки ні у Франції, ні у будь-якій іншій державі не було передумови для зародження журі, а саме - фріборгу, інституту суто англосаксонського. В той же час поєднання англосаксонських і французьких правових звичаїв після норманського завоювання, тобто запровадження французького інституту рекогніторес на ґрунті англійського звичаєвого права, сприяло розвитку журі з наступним утворенням дворівневої структури суду присяжних - великого (обвинувального) і малого (судового) журі.

Однак розгляд суду присяжних тільки як судового органу звузило б його значення. Надаючи величезного впливу на хід судового процесу, він ще більший вплив робить на долю самого суспільства. Таким чином, суд присяжних - це насамперед політичний інститут. Щоб оцінити його, потрібно стати саме на цю точку зору[55].

Навіть сильна і політично незалежна судова влада може бути надто політизована і занадто сильно залежати від громадської думки (як це буває в Сполучених Штатах, де при винесенні судом «непопулярного» рішення, в результаті якого виходить на свободу обвинувачений в «гучному» злочині, суддя може бути не переобраний на посаду на чергових виборах)[56].

Оскільки суд присяжних зародився саме у англо-американських державах, розглянемо особливості його функціонування у цих країнах.

Великобританія.

Будучи родоначальницею суду присяжних, кожна з країн, які входять до складу Великобританії, впродовж століть розробила та забезпечила функціонування власної моделі суду присяжних. Тож, розглянемо організацію і діяльність сучасного суду присяжних на прикладі Англії та Уельсу.

В даний час в Англії та Уельсі громадяни беруть участь як присяжні засідателі у здійсненні правосуддя у кримінальних справах в Суді Корони (Crown Court), у відділенні королівської лави (Queen’s Bench Division), а також у жюрі коронера ( coroner’s jury). Передбачено участь громадян в якості присяжних у складі судів графств (County Courts)[57].

Суд корони в Англії та Уельсі є вищим судом у кримінальних справах. Він розглядає у першій інстанції справи про найбільш тяжкі кримінальні злочини, за які передбачено переслідування за обвинувальним актом, і апеляції на рішення магістратських судів. Суд корони діє більш ніж в 90 місцях на території Англії та Уельсу.

Магістратські суди є судами сумарної юрисдикції. Вони розглядають до 95% всіх кримінальних справ про незначні кримінальні злочини, такі як крадіжки, порушення громадського порядку, автомобільні злочини, за які може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком до 6 місяців або штраф у розмірі 5000 фунтів стерлінгів.

У Суді корони і у відділенні королівської лави Високого суду правосуддя жюрі формуються у складі 12 присяжних. Але за згодою сторін допускається розгляд справ за участю жюрі в меншому складі, але при розгляді кримінальної справи повинні брати участь не менше 9 присяжних. Причому при розгляді кримінальної справи, у разі смерті присяжного або вибуття присяжних з іншої причини, суддя вправі розпустити жюрі, яке працює не в повному складі.

За формування складу суду присяжних в Англії та Уельсі відповідальний лорд-канцлер. Відбір присяжних проводиться на підставі виборчих реєстрів, в які включаються виборці для участі у виборах до парламенту і в місцеві органи влади. Чиновники виборчих органів зобов’язані надавати копії електоральних реєстрів лорду-канцлеру для підготовки списків кандидатів у присяжні.

Формування лави присяжних проводиться за жеребом з усього списку кандидатів у присяжні або з частини цих кандидатів. Як правило, склад жюрі формується у відкритому засіданні суду з групи кандидатів в складі 25-30 осіб.

При формуванні складу жюрі сторони вправі заявляти необмежену кількість індивідуальних мотивованих відводів, якщо суд визнає їх переконливими. Невмотивовані відводи з 1988 року в законодавстві не передбачені.

Присяжні вирішують питання факту. У кримінальному процесі вони не можуть задавати питання свідкам і підсудному. Присяжні можуть винести вердикт про винуватість, невинуватість обвинуваченого або про зміну обвинувачення, якщо це можливо на підставі фактів, досліджених у суді.

З 1967 р. в Англії та Уельсі допускається винесення мажоритарного вердикту. У разі якщо в складі жюрі є не менше 11 присяжних, вердикт про винуватість обвинуваченого може бути винесений 10 голосами присяжних. Якщо жюрі складається з 10 осіб, то вердикт може бути винесений 9 консолідованими голосами присяжних. Якщо до складу повного жюрі входило 8 осіб, то вердикт може бути винесений 7 голосами присяжних. Суд корони не приймає вердикт, винесений більшістю голосів, поки старшина присяжних у відкритому засіданні суду не оголосить кількість голосів, поданих за винесення вердикту і проти нього. Вердикт більшості не приймається також, якщо він був винесений поза межами розумного часу. Мажоритарний вердикт може бути винесений, якщо присяжні радилися принаймні не менше двох годин. Обвинувальні вироки Суду корони, винесені за участю присяжних, можуть бути оскаржені на підставі апеляцій, поданих до Апеляційного суду .

Громадяни також залучаються до участі в роботі коронерського жюрі, якщо старший коронер встановить, що смерть особи трапилась, в ході відбування нею покарання неприродним шляхом або причина її не зрозуміла, під час затримання особи або перебування її в поліції, або якщо настала в результаті нещасного випадку, отруєння або хвороби. Слідство може бути також проведено за участю жюрі, якщо коронер вважає, що на це є достатні підстави[58] [59] [60].

Канада.

Законодавством цієї країни передбачено розгляд кримінальних справ у першій інстанції за участю присяжних (jurors) в судах провінцій і територій, як правило, в Верховних судах (Superior Courts) та в Судах Королівської лави (Courts of Quin Banch).

Порядок розгляду кримінальних справ судами присяжних встановлюється федеральним законодавством.

Відповідно до ст. 11 (f) Канадської Хартії прав і свобод кожен

обвинувачений у вчиненні злочину має право, за винятком випадків вчинення

злочину, підсудного на основі військового права органам військової юстиції,

бути підсудним суду присяжних у разі коли мінімальний термін покарання за

правопорушення становить п’ять років позбавлення волі або тягне більш 60

суворе покарання .

Для розгляду кримінальних справ жюрі формуються у складі 12 присяжних. Присяжними згідно із законодавством провінцій і територій можуть бути громадяни Канади, які досягли 18-річного віку та постійно проживають в районі юрисдикції відповідного суду присяжних. У кожній провінції і території прийняті правила, за якими від виконання обов’язків присяжних звільняються особи, які займають важливі державні посади, юристи, а також особи, що виконують публічні обов’язки, зокрема пожежні та ін. Як правило, не можуть бути присяжними особи, засуджені за вчинення злочинів до позбавлення волі на строк понад один рік і не поновлені в громадянських правах.

Кожна провінція і територія формує свій власний список кандидатів у присяжні, відібраних на підставі різних джерел інформації. У одних випадках це бази даних водіїв транспортних засобів, в інших випадках - виборчі списки, реєстри власників майна, осіб, які підлягають обов’язковому медичному страхуванню та ін. При нестачі кандидатів у присяжні при формуванні складу жюрі в низці випадків в якості майбутніх присяжних можуть бути запрошені будь-які громадяни.

Незадовго до судового розгляду у кримінальній справі суддя повідомляє регіональному шерифу про необхідність виклику присяжних. Шериф відбирає 120 кандидатів, з яких потім буде відібрано 12. За рішенням судді можуть бути відібрані 1 або 2 запасних присяжних. Обвинувачений і прокурор вправі заявити відвід всьому списку кандидатів у присяжні (jury panel), якщо кандидати в цей список відібрані шерифом з порушенням встановлених вимог.

Відбір присяжних здійснюється в суді у відкритому засіданні клерком суду, який навмання виймає з урни попередньо перемішані бюлетені з іменами кандидатів. З метою забезпечення безпеки присяжних на бюлетенях може проставлятися і оголошуватися тільки ідентифікаційна цифра, що позначає відповідного їй кандидата у присяжні.

У канадських судах практикуються три види відводів: прохання залишатися в резерві (stand-by), невмотивовані відводи та мотивовані відводи. Перший із зазначених відводів може бути здійснений прокурором. Без зазначення мотивів державний обвинувач може попросити кандидата у присяжні стояти осторонь від основної групи. Даний кандидат не може брати участь у відборі присяжних до тих пір, поки у виборі не візьмуть участь інші кандидати. Якщо черга дійде до нього, то він повертається в групу кандидатів. Обвинувачення може попросити стояти осторонь до 48 кандидатів у присяжні.

Обвинувачення і обвинувачений мають право заявити по 20 невмотивованих відводів, якщо розглядається справа про державну зраду або про вбивство першої категорії; по 12 невмотивованих відводів, якщо підсудний обвинувачується у вчиненні злочину, крім вищезазначених, за які він може бути підданий покаранню у вигляді позбавлення волі на строк понад 5 років; по 4 невмотивовані відводи в інших випадках. Якщо за рішенням судді відбираються запасні присяжні, то кількість відводів збільшується на 1 для кожного запасного присяжного.

Кількість мотивованих відводів не обмежується, однак законодавство встановлює вичерпний перелік мотивів: якщо відібраний присяжний не з’являється в жюрі; якщо присяжний не індиферентний Короні або обвинуваченому; якщо присяжний іноземець; якщо присяжний був засуджений до смертної кари або до ув’язнення на термін понад 12 місяців; якщо присяжний, через свій фізичний стан навіть за підтримки помічників не в змозі брати участь у розгляді справи; якщо присяжний не володіє жодною з двох офіційних мов Канади[61].

Жюрі вирішує питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого. У виняткових випадках воно приймає спеціальні рішення про спростування наклепу (defamatory libel) або про визнання обвинуваченого невинним на підставі неосудності (insanity defense) або розладу психіки (defense of mental disorder)[62].

У Канаді зберігається вимога, за яким вердикт про винуватість або невинуватість обвинуваченого у кримінальних справах має виноситися одноголосно. Якщо у судді є підстави вважати, що жюрі не зможе винести вердикт, він може розпустити журі та призначити нові слухання. Рішення судів присяжних можуть бути оскаржені в апеляційних судах провінцій.

Австралія.

На федеральному рівні громадяни Австралії беруть участь у розгляді кримінальних справ у Федеральному суді Австралії (Federal Court of Australia) в якості присяжних (jurors).

Система присяжних в Конституції Австралії описана як «основний охоронець свободи відповідно до закону і суспільна гарантія суворого відправлення правосуддя в кримінальних справах» (ст. 80 Конституції Австралії)[63].

Інститут суду присяжних здійснює захист функцій кримінального процесу - відправлення правосуддя та обвинувачення, від поспішного судження та упередженості самої громади. Природа присяжних, як інституту, що складається з пересічних громадян покликаних від суспільства, щоб вирішити конкретну справу, вносить впевненість, що суспільство як таке, краще сприйме рішення присяжних, ніж рішення професійного судді чи державного діяча, які можуть бути сприйняті як над-відповідальними перед владою або ж віддаленими від відносин та турбот простих людей.

Участь громадськості, через присяжних у відправленні правосуддя, своєю чергою легітимізує систему кримінального судочинства. Це «сприяє ідеї рівноправності» та «допомагає гарантувати, що в інтересах суспільства, в цілому, здійснення кримінального правосуддя є і має вигляд неупередженого та об’єктивного». Власне залучення суспільства до відправлення правосуддя, можливо, і є основним аргументом для збереження системи присяжних. В той час, коли ефективність присяжних, як інститут, що досліджує і вирішує питання фактів, може бути спірним, суспільна впевненість у правосудді, що породжує саме існування суду присяжних, є безцінною[64].

Участь громадян у здійсненні правосуддя як присяжних передбачено Конституцією Австралії. Згідно з цим документом за участю присяжних розглядаються справи за обвинувальними актами, причому розгляд повинний здійснюватися в тому штаті, де скоєно злочин. Виходячи з цієї норми Конституції, розгляду за участю присяжних підлягають кримінальні справи про злочини, за які можливе призначення покарання від одного року позбавлення волі і більше.

Присяжними можуть бути особи, включені до реєстру кандидатів у присяжні (jury roll) для певного округу суду присяжних, які мають право голосу на виборах в Палату представників парламенту Австралії. Не можуть бути присяжними особи: засуджені впродовж 10-річного періоду, що передує відбору присяжних, за вчинення кримінального злочину до позбавлення волі на строк більше 12 місяців; особи, які тримаються під вартою, знаходяться в місцях ув’язнення; особи, яким пред’явлено обвинувачення в вчиненні злочину.

Вердикт у кримінальній справі жюрі має виносити одностайно. Суд має право розпустити журі, якщо воно не приймає одностайного рішення у справі. Суд розпускає жюрі, якщо цього вимагають інтереси правосуддя, або у випадку, якщо склад журі скоротився до неприпустимого числа присяжних. На рішення суду присяжних може бути подана апеляція до Високого суду Австралії.

На рівні штатів і територій найважливішою формою участі громадян у відправленні правосуддя є суди присяжних. Ці суди зазвичай діють в верховних судах штатів і територій, а також у районних судах, що займають проміжне становище між вищою судовою інстанцією - Верховним судом - і магістратськими, місцевими та іншими судами. За участю присяжних ці суди слухають у першій інстанції справи про тяжкі кримінальні злочини. Для участі у розгляді кримінальних справ жюрі, як правило, формуються у складі 12 присяжних. Присяжні беруть участь у судових розглядах з одним головуючим суддею.

Важливим питанням в Австралії є розмежування компетенції між суддею та присяжними. В австралійському суді присяжних завдання судді та присяжних розмежовані згідно з традиційним підходом. Основоположним для суду присяжних є те, що закон - це для суддів, а факти для присяжних.

Австралійські присяжні не беруть участі в засудженні тих, кого вони визнали винним, за винятком того, що вони можуть рекомендувати помилування. Разом з тим суддя не зобов’язаний приймати цю рекомендацію.

Таке розмежування функцій не означає що суддя не бере ніякої участі у процесі встановлення обставин. Наведемо зразок настанови головуючого судді у суді з участю присяжних:

«Функція судді - контролювати процес, вирішувати питання допустимості доказів та визначати питання, які підлягають встановленню. Також обов’язком судді є роз ’яснення присяжним закону, який застосовується у справі і практики оцінки та використання доказів, і ви зобов ’язані, згідно вашої присяги, дотримуватись настанов закону як я вам їх подаю»[65].

Цей обов’язок судді інструктувати присяжних про оцінювання доказів, так само, як і про застосування основних принципів кримінального права, реалізовується у зв’язку з тим, що суддя повинен підвести підсумки щодо досліджених доказів, перед тим, як присяжні вийдуть для ухвалення рішення. Суддя також може висловлювати свої власні міркування щодо досліджених доказів. Але при цьому важливо зазначити, що присяжним має бути роз’яснено, що міркування судді щодо доказів можуть бути ними проігноровані, якщо їх власні висновки з ними різняться.

У судовій практиці застосовується наступна формула інформування присяжних: «обставини справи є виключною прерогативою присяжних; ви є єдиними суддями доказів. Виключно ви вирішуєте, які докази є важливими у цій справі. Ви ігноруєте будь-яку думку судді, будь-яку думку консультанта, якщо трапиться так, що погляди висловлені суддею чи консультантом не співпадають з вашою думкою».

Проблема визначення меж компетенції у відносинах «суддя-присяжні» тривалий час викликала гостру дискусію в наукових колах Австралії: чи може, і якщо так, то за яких обставин суддя вправі приймати рішення. Більшість дебатів стосувалися процесу ухвалення виправдувальних вироків. Дослідження проведені у Новому південному Уельсі показали, що кількість таких вироків судів присяжних становить близько 2%[66]..

Судова практика свідчить, що суддя повинен спрямовувати присяжних на ухвалення виправдувального вироку, коли він вірить, що обвинувальний вирок буде «небезпечним та незадовільним». Рішення Вищого Суду Австралії 1990 р. задекларувало, що повинно бути схиляння присяжних до ухвалення виправдувального вироку, якщо «є недоліки у доказах, які при найретельнішій оцінці не дозволяють прийняти обвинувальний вирок»[67].

Законодавство всіх штатів і територій, за винятком Австралійської столичної території, допускає винесення супермажоритарних вердиктів. Якщо до складу журі входять 12 присяжних, то вердикт може бути винесений не менше ніж 10-11 голосами присяжних. Присяжні, згідно із законами штатів і територій, повинні прагнути до винесення одноголосних вердиктів. Після закінчення встановленого строку, зазвичай від 2 до 6 годин, вони вправі винести супермажоритарний вердикт. Однак це правило застосовується не до всіх складів злочинів. Всі штати і території, крім Північної території і Нового

Південного Уельсу, не допускають такого роду вердиктів в ході розгляду кримінальних справах про вбивства[68].

Нова Зеландія.

Громадяни беруть участь у здійсненні правосуддя як присяжні (jurors) в судах присяжних (jury courts), які вперше були запроваджені в 1841 р. На даний час суди присяжних функціонують при Високому суді (High Court) і в окружних судах (District Courts) Нової Зеландії.

Всі кримінальні справи, які розглядаються в цих судах можна розподілити на три групи. До першої групи належать кримінальні справи, які розглядаються виключно окружними судами. До них належать: хабарництво, богохульство, скотоложство, грабіж без обтяжуючих обставинах та підпал.

Друга група складається з кримінальних правопорушень, які умовно можна назвати злочинами середньої тяжкості. До них належать статеві злочини, викрадення дітей, умисні тілесні ушкодження і грабіж з обтяжуючими обставинами. При розгляді цієї категорії справ є альтернатива який суд буде їх розглядати. Так, після передачі до суду, суддя Високого Суду визначатиме в який суд ці злочини мають бути передані на розгляд з урахуванням доказів. Якщо суддя вирішить, що справа повинна розглядатись в окружному суді, вона передається туди. Суддя повинен розглянути наступні питання:

- ступінь тяжкості пред’явленого обвинувачення;

- складність питань, які можуть виникнути в процесі;

- можливість якнайшвидшого закінчення розгляду справи;

- інтереси правосуддя в цілому.

До третьої групи належать найтяжчі злочини, зокрема вбивства, державна зрада та інші злочини проти держави, злочини проти авторських прав, рабство, неумисні вбивства, вбивство ненародженої дитини. Злочини цієї категорії розглядаються виключно у Високому Суді[69] [70].

Присяжними можуть бути зареєстровані виборці (громадяни і не громадяни), які постійно проживають у межах відповідного судового округу, у віці від 20 до 65 років. Не можуть бути присяжними особи, засуджені коли- небудь до позбавлення волі на строк понад 3 роки або піддані превентивному ув’язненню, а також особи, які протягом п’яти попередніх років були позбавлені волі на строк 3 місяці і більше або до яких було застосовано

70

коригуюче навчання .

В Новій Зеландії можна виокремити наступні етапи формування складів та відбору присяжних: забезпечення представництва всіх верств суспільства у суді присяжних; забезпечення представництва «маорі» (корінного населення Нової Зеландії) серед присяжних; звільнення осіб від участі у судах присяжних; відбір потенційних присяжних; звільнення від виконання обов’язків присяжних, що вже раніше виконували такі обов’язки.

Присяжний індивідуально та присяжні повинні мати наступні якості: присяжний повинен бути дієздатним в плані розумової та фізичної здатності діяти як присяжний в судовому процесі; присяжні повинні бути незалежними від будь-яких обов’язків/зв’язків з системою правосуддя або правління державою. Основні методи випадкового відбору рекомендується

використовувати, так щоб відбір окремих присяжних знаходився поза контролем судових адміністрацій і відповідно держави; члени присяжних повинні бути неупередженими. Тим не менше у сучасному медіа-суспільстві існують практичні обмеження до вибору присяжних, які є абсолютно неупередженими у тому сенсі, що вони не володіють знаннями обставин справи; відбір присяжних, які б включали якомога більше верств суспільства підвищують цілі системи і у зв’язку з цим важливо, щоб усі верстви суспільства мали можливість бути представленими на лаві присяжних.

Різноплановість знань, інтересів та особистого досвіду серед членів присяжних підвищує колективну компетентність присяжних як осіб, котрі встановлюють та шукають факти, а також здатність приносити загальну думку для прийняття рішення у справі. В демократичному суспільстві, легітимність системи присяжних, лежить на всіх групах суспільства, що беруть участь в системі присяжних[71].

Відбір присяжних проводиться на основі випадкової вибірки зі списків кандидатів, підготовлених за зверненням суду службовцями, які займаються підготовкою списків виборців. З 1962 року в списки в обов’язковому порядку включаються представники корінного народу - маорі. Відбір кандидатів зі списку, наданого суду, здійснює реєстратор суду. Г ромадяни викликаються в якості присяжних до суду на один тиждень. Цей термін може бути продовжений, якщо необхідно завершити розгляд розпочатої справи.

Колегія присяжних, що бере участь у розгляді кримінальних справ, формується у складі 12 присяжних. Ці 12 присяжних відбираються за жеребом з групи кандидатів в складі 30 осіб, викликаних до суду. При формуванні складу колегії присяжних сторони мають право заявити по 4 невмотивовані відводи кандидатам у присяжні. Якщо є два або більше обвинувачених, то сторони мають право заявити по 8 невмотивованих відводів кандидатам у присяжні. У разі вибуття кого-небудь з присяжних у ході судового розгляду колегія присяжних за згодою суду і обох сторін може працювати в скороченому складі, але не менше 10 присяжних, а її рішення буде вважатися рішенням колегії присяжних у повному складі.

Після приведення присяжних до присяги, але перед тим як розпочато слухання справи або особі пред’явлено обвинувачення, присяжні повинні видалитись для обрання голови колегії присяжних. Суд може продовжуватись з менше ніж 10 присяжними, лише якщо всі учасники процесу на це

погодились, а суд, враховуючи інтереси правосуддя, вважає, що такий стан

-72

можливий .

Суд може розпустити колегію присяжних засідателів, якщо присяжні не винесуть вердикт після закінчення чотирьохгодинної наради. Вердикти в судах присяжних повинні виноситися одноголосно. Однак Новозеландською законодавчою комісією (New Zealand Law Commission) прийнята рекомендація, згідно з якою суди можуть виносити мажоритарні вердикти після закінчення встановленого часу наради присяжних .

Великою проблемою функціонування судів присяжних в Новій Зеландії є представництво народу маорі у складі судів присяжних. Маорі часто притягуються до кримінальної відповідальності як обвинувачені, в той час, як суд присяжних чужий культурі корінного народу, у зв’язку з чим важко забезпечити представництво маорі в судах. Тож, маорі є недостатньо представлені в присяжних. Проблеми виникають в ході формування списку потенційних присяжних-Маорі. Виходом з цієї ситуації може бути доповнення виборчого списку з таких ресурсів як досьє маорійської громади та списки Маорі у земельних судах[72] [73] [74].

Грузія.

Серед пострадянських держав класичну (англо-американську модель) сприйняла Г рузія. Відповідно до ст. 27 КПК Г рузії суд присяжних засідателів складається з 12 основних засідателів і 2 запасних засідателів. У складі суду присяжних засідателів має бути не менше шести засідателів у справах про злочини, що належать до категорії середньої тяжкості, не менше восьми - у справах про злочини, що належать до категорії тяжких, не менше десяти - у справах про злочини, що належать до категорії особливо тяжких.

Особа має право брати участь у судовому процесі в якості присяжного засідателя, за наявності наступних умов: а) вона зафіксована в базі даних

Цивільного реєстру Грузії, як особа що досягла 18 років; б) володіє мовою кримінального судочинства; в) проживає на території, підвідомчій суду, в якому ведеться процес; г) немає фізичних або психічних вад, які перешкоджають виконанню обов’язків присяжного засідателя.

Важливою гарантією забезпечення безпеки присяжних засідателів, є норма закріплена в ч. 6 ст. 182 КПК Грузії, згідно якої, якщо в судовому засіданні беруть участь присяжні засідателі, то фотозйомка, кіно -, відео аудіозапис і трансляція засідання в ефір повинні здійснюватися без зйомки присяжних засідателів, розголошення відомостей про їх особу, зовнішніх ознак або інших персональних даних.

Процедура добору присяжних полягає в тому, що у судовому засіданні з відбору присяжних засідателів суддя з єдиного списку громадян, які досягли 18 років, заслухавши думки сторін, за принципом випадкової вибірки складає список кандидатів у присяжні засідателі в складі не менше ніж з 100 осіб. Кандидатам у присяжні засідателі в розумний строк до засідання з відбору засідателів на адресу за місцем проживання направляється затверджений суддею опитувальник. Кандидат у присяжні засідателі зобов’язаний відповісти на питання в строк, вказаний в опитувальнику. Опитувальник затверджується суддею на підставі наради зі сторонами.

Сторона провадження має право заявити клопотання про відвід кандидата в засідателі. Право на відвід спочатку здійснює сторона обвинувачення, а потім - сторона захисту. Суддя перевіряє всі обставини, що можуть стати підставою для відводу (самовідводу) кандидата в засідателі, і надає сторонам можливість поставити питання кандидату в засідателі і подати додаткові матеріали щодо відводу. Суддя має право вимагати від сторін попереднього подання йому для ознайомлення питань, які вони мають намір задати кандидатам в засідателі; однак, це не обмежує можливість сторін ставити уточнюючі питання. Кандидат в засідателі зобов’язаний дати правильні і вичерпні відповіді на поставлені йому запитання, надати іншу необхідну інформацію, що стосується його особи та участі в справі, що

розглядається, а також про всі обставини, які можуть перешкоджати йому в об’єктивному та неупередженому розгляді справи.

Старшина засідателів після розгляду справи присяжними засідателями послідовно ставить кожне питання на відкрите голосування в черговості та формулюванні, визначеній головуючим у засіданні. Спочатку ставиться на голосування виправдувальний вердикт за всіма обвинуваченнями. У разі неприйняття вердикту ставиться на голосування обвинувальний вердикт у наростаючій послідовності, що відповідає тяжкості обвинувачення.

Головуючий у засіданні вправі скасувати обвинувальний вердикт суду присяжних засідателів і призначити дату засідання з відбору нового складу присяжних засідателів, якщо зазначений вердикт явно суперечить сукупності доказів, безпідставний і скасування обвинувального вердикту є єдиним засобом відправлення справедливого правосуддя. Головуючий в засіданні не вправі скасовувати вердикт з тих підстав, що він не згоден з оцінкою присяжними засідателями правдивості показань свідка або значення якогось доказу.

Виправдувальний вирок, винесений судом присяжних засідателів, є остаточним і оскарженню не підлягає.

Таким чином, підводячи підсумки аналізу класичної моделі суду присяжних можна зауважити, що станом на 2017 рік, класична модель суду присяжних притаманна двом групах держав:

- держави системи загального права (США, Велика Британія, Австралія, Канада, Нова Зеландія, Мальта, Ірландія);

- держави, які запозичили суд присяжних (Австрія, Бельгія, Данія, Бразилія, Гана, Іспанія, Швейцарія, Росія, Грузія).

1.2.2.

<< | >>
Источник: ВОЛОСКО ІРИНА РОМАНІВНА. СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Львів - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Класична (англо-американська) модель.:

  1. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  2. ЗМІСТ
  3. Класична (англо-американська) модель.
  4. Європейська (континентальна) модель.
  5. Формування списків присяжних у різних правових системах та Україні: критерії та суб’єкти відбору.
  6. Дослідження ісламського деліктного права в теоретико- правовій думці