ВСТУП

Актуальність теми. Проголошення України правовою державою, навряд чи викликатиме зараз у когось заперечення того, що значною мірою наведене конституційне положення є не стільки констатацією певного існуючого і реального політико-правового стану.

Ефективна та правомірна виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління є невід’ємним елементом розвитку правової держави і відіграє важливу роль у житті суспільства. Вона, як вдало зазначає колектив авторів Битяк Ю.П., Гаращук В.М., Дьяченко О.В., опосередковує порядок розв'язання широкого кола індивідуально-конкретних справ органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, адміністрацією підприємств, установ, організацій. Значною мірою ці справи зачіпають інтереси громадян, нерідко, незалежно від їхнього бажання. Оформлюючи куплений автомобіль, одержуючи необхідну довідку, вчинивши адміністративне правопорушення, громадяни вступають у адміністративно-процесуальні відносини, врегульовані нормами адміністративно-процесуального права, які спрямовано на правильне й оптимальне вирішення конкретної адміністративної справи. Ці норми дозволяють реалізувати на практиці вимоги матеріально-правових норм [2, с.213].

Розділяючи науковий підхід вищевказаного колективу авторів, підтримуємо позицію стосовно того, що впорядкованість адміністративного процесу обумовлена наявністю чіткої системи дій щодо проведення операцій з приписами норм права. Очевидно, що без дій по вибору та аналізу приписів правових норм, без з'ясування їхнього змісту - неможливе розв'язання завдань процесу та досягнення його мети [2, с.215]. Окрім того, розглядаючи та досліджуючи адміністративне право, як цілісну систему, що має складну будову, не можемо обійти увагою первинну категорію даної системи, якою, на нашу думку, виступає адміністративно-процесуальна норма.

Обрана нами тема дослідження є актуальною ще й тому, що адміністративне право України, станом на сьогодні, є конгломератом матеріальних та процесуальних норм. І єдиного підходу щодо до того, яким чином виокремлювати в адміністративному праві процесуальні норми не існує, а ті розробки, які є у правовій науковій теорії не повністю розкривають та вирішують проблематику теми, що нами досліджується.

До того ж, з урахуванням процесів глобалізації, курс розвитку нашої країни направлений на вдосконалення існуючих та розвиток нових автоматизованих інформаційно-комунікаційних ресурсів як допоміжних елементів у відносинах суб’єктів суспільних відносин. Архипська О. І. з цього приводу зазначає, що державна програма розвитку спрямована на вирішення завдань із забезпечення ефективності системи державного управління, доступності інформаційно-комунікаційної інфраструктури, створення інформаційного середовища для соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, а також розвитку вітчизняного інформаційного простору. Також зазначається, що застосування на всіх рівнях державних органів інформаційних технологій забезпечить упорядкованість у питаннях контролю, виключить дублювання бізнес-процесів і даних, що в підсумку дозволить скоротити бюджетні витрати та збільшити якість послуг, що надаються [3, с.123].

Тому, у даній дисертаційній роботі, висвітлені основні проблемні питання, які стосуються ролі процесуальних норм в адміністративному праві, а також у здійсненні державного управління через центри надання адміністративних послуг та за допомогою електронних онлайн-сервісів.

Дослідження питання про роль процесуальних норм в адміністративному праві проводилося багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими адміністративістами та конституціоналістами. Так, аналізу та вивченню проблемних питань процесуальних норм в адміністративному праві в Україні, присвятили свою увагу: Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, І.П. Голосніченко, Є.В. Додін, Н.І. Золотарьова, С. В. Ківалов, А.П. Клюшніченко, Л.В. Коваль, Ю.М. Козлов, В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, В.А. Лорія, В.М. Манохін, М.Я. Маслєнніков, В.І. Новосьолов, В.Г. Перепелюк, Г.І. Петров, М.І. Піскотін, Н.Г. Саліщєва, А.В. Самойленко, В.Д. Сорокін, М.Ф. Стахурський, С.С. Студєнікін, М.С. Студєнікіна, В.С. Тадевосян, В.П. Тимощук, М.М. Тищенко, Б.Б. Хангельдиєв, Ю.О.Тихомиров, П.М.Рабінович, О.В.Міцкевич, В.В.Оксамитний, Н.Р.Нижник, В.Н.Протасов, В.В.Лазарев, А.В. Малько, А.М. Колодій, Р.В. Шагієва, Т.О. Гуржій, В.Б. Авер`янов, В. М. Горшеневий, С. Л. Лисенков, О.Д. Тихомиров, В.С. Ковальський, С.Д. Гусарєв та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до: Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, прийнятої у 2013 році Кабінетом міністрів України, Концепції розвитку системи електронних послуг в Україні, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України у 2016 році. У дисертаційному дослідженні розглядаються питання, що пов’язанні із роллю процесуальних норм у здійсненні державного управління, в тому числі: через центри надання адміністративних послуг та за допомогою електронних онлайн-сервсів (електронне урядування), які функціонують у системі органів державної влади, зокрема у системі Міністерства юстиції України та підпорядкованих йому органів.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу питання про роль процесуальних норм в адміністративному праві. Така мета зумовила постановку і розв’язання наступних завдань:

- визначити правову природу процесуальних норм в адміністративному праві;

- проаналізувати систему процесуальних норм адміністративного права;

- встановити місце процесуальних норм в адміністративно-забезпечувальних і правозахисних провадженнях;

- визначити роль процесуальних норм в адміністративно-юрисдикційних провадженнях;

- визначити місце процесуальних норм у системі надання адміністративних послуг через центри надання адміністративних послуг та мережу електронних онлайн-сервісів;

- визначити, які проблеми застосування процесуальних норм існують у здійсненні владно-управлінської діяльності, реалізації ряду проваджень та наданні адміністративних послуг та шляхи вирішення вказаних проблем;

- проаналізувати досвід зарубіжних країн у трансформації державного управління шляхом повного переходу до електронної онлайн-взаємодії (електронного урядування) суб’єктів суспільних взаємовідносин на прикладі Канади, Естонії, Норвегії, Швеції та визначити окремі аспекти зарубіжного досвіду застосування процесуальних норм у системі електронної онлайн-взаємодії суб’єктів суспільних відносин, які варто запровадити в Україні.

Об’єктом дослідження є адміністративне (адміністративно-процесуальне) право України і система тих суспільних відносин, регулювання яких здійснюється завдяки процесуальним нормам даної галузі права.

Предмет дослідження. Процесуальні норми в адміністративному праві України.

Методи дослідження. Підготовка дисертаційної роботи здійснена на основі методів, які відповідають основній меті та завданням дослідження. Також, при виборі методів наукового дослідження до уваги взято особливості досліджуваних об’єкта та предмета. У дисертації використовуються філософські, загальнонаукові, логічні та спеціальні методи.

Серед спеціальних методів використовувалися: метод юридичної логіки, інтерпретаційний тощо. Метод юридичної логіки було використано нами при аналізі ознак і формулюванні визначень процесуальної норми, її сутнісних характеристик, її місця в системі адміністративного права України (підрозділ 1.1).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є однією з перших монографічних робіт, яка присвячена комплексному дослідженню питання про особливість, роль та місце процесуальних норм в адміністративному праві України, зокрема, у здійсненні державного управління через центри надання адміністративних послуг та за допомогою електронних онлайн-сервісів. Новизною у роботі виступає те, що в ній висунуто пропозицію про створення єдиної системи ефективного міжвідомчого обміну між електронними інформаційними ресурсами державних органів.

В роботі сформульовано положення і висновки, які відрізняються науковою новизною або містять її елементи:

вперше:

- визначено, що адміністративне законодавство в Україні є конгломератом матеріальних та процесуальних норм і з урахуванням викладеного запропоновано наступні перспективи його розвитку;

- з’ясовано, що процесуальні норми в адміністративному праві, мають цілком «автономне» значення, і не зв'язані безпосередньо з потребами реалізації матеріальних норм саме цієї галузі;

- проведено аналіз наукових думок, відповідно до яких адміністративно-процесуальні норми поділяють на: визначаючі (коло суб’єктів, компетенцію управлінського елемента державної влади, правовий статус інших суб’єктів); закріплюючі (закріплюють коло прав і обов’язків суб’єктів управлінських правовідносин); регулюючі (регулюють забезпечення законності у сфері суспільних відносин, де обов’язковим елементом виступає суб’єкт державної влади); встановлюючі (встановлюють міру відповідальності, за правопорушення, які не є злочинами);

- обґрунтовано те, що адміністративно-процесуальна норма виступає правовим елементом, який має свою специфіку, особливості та структуру. Це досить чітко прослідковується на прикладі того, що окрема складова частина норми (гіпотеза, санкція, диспозиція) не завжди знаходиться у тому ж нормативно-правовому документі, що і сама норма. Вона може мати відсилочний характер на інший законодавчий (найчастіше) або підзаконний нормативно-правовий акт;

- з’ясовано, що специфіка адміністративно-процесуальних норм прослідковується, у першу чергу, в їхньому співвідношенні з матеріальними адміністративно-правовими нормами і відносинами;

- доповнено існуючий перелік основних характеристик адміністративно-процесуальних норм власними характеристиками: адміністративно-процесуальні норми в окремих випадках виконують службову, забезпечувальну роль щодо матеріальних адміністративно-правових норм; мають встановлену структуру (будову); містяться у визначених джерелах; забезпечуються державним примусом; порушення адміністративно-процесуальних норм передбачає притягнення винних до юридичної відповідальності;

- запропоновано на законодавчому рівні врегулювати питання про правове становище юридичних осіб в адміністративно-юрисдикційних провадженнях;

- розроблено визначення поняття «застосування процесуальних норм», яке інтерпретується у дослідженні, як впорядкована, організаційно-імперативна взаємодія уповноважених органів державної влади та їхніх посадових осіб з іншими суб’єктами суспільних відносин, у процесі якої відбувається реалізація правових норм матеріального і процесуального права;

- запропоновано закріпити на законодавчому рівні поетапне впровадження bank-ID та mobile-ID при отриманні адміністративної послуги від суб’єкта її надання через електронні веб-ресурси;

удосконалено:

- понятійну складову питання застосування процесуальних норм у різних видах проваджень;

- розуміння того, що адміністративно-юрисдикційні провадження, які приводяться в дію за допомогою процесуальних норм та в кінцевому результаті свого здійснення мають обов’язкове винесення рішення, що, як правило, оформлюється у формі акта. Станом на сьогоднішній день вищевказаний акт (мається на увазі документ, що виноситься в результаті розгляду однорідного кола справ) не має єдиної утвердженої загальноприйнятої назви та форми. Це ускладнює подальше виконання винесеного рішення відповідного компетентного органу щодо певної справи;

дістали подальший розвиток:

- положення про створення універсальних процесуальних норм, які будуть сприяти реалізації норм матеріального права із групи однорідних суспільних відносин в рамках адміністративно-забезпечувального провадження;

- обґрунтування того, що раціональне впровадження міжнародно-правових норм, у тому числі, і процесуальних – це необхідна і важлива складова трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні, і саме завдяки подібним запровадженням удосконалюється вітчизняне законодавство, що, відповідно, забезпечує створення якісно нового типу відносин в управлінні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки та пропозиції спрямовані на подальше вдосконалення національного законодавства в частині здійснення адміністративно-забезпезпечувальних, правозахисних та адміністративно-юрисдикційних провадженнях, а також у сфері надання адміністративних послуг в електронній формі; на розвиток науки адміністративного права, підвищення рівня професійної підготовки спеціалістів юридичного профілю, які можуть бути використані у:

- законотворчій діяльності – розроблено пропозиції щодо створення Положення та Порядку для забезпечення ефективної роботи електронного онлайн-сервісу Міністерства юстиції України «Он-лайн будинок юстиції». Вказані пропозиції розроблені по алгоритму: назва послуги – норма законодавчого акту, яка забезпечує нормативне закріплення послуги, або проект норм, які потрібно включити у відповідні нормативно-правові акти – нормативні та технічні шляхи реалізації пропозицій. Вказані пропозиції містяться у Додатку 1 до дисертаційного дослідження. Також розроблено проект Положення про «Он-лайн будинок юстиції» (Додаток 2), яке на даний час передано на затвердження у Міністерство юстиції України.

- науково-дослідній роботі – при подальшому науковому дослідженні проблем процесуальних норм в адміністративному праві України, зокрема, в частині використання електронних онлайн-сервісів у наданні адміністративних послуг населенню та бізнесу (акт впровадження Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» від 21.12.2016 року);

- практичній діяльності – органами виконавчої влади та місцевого самоврядування під час здійснення відповідних проваджень та надані адміністративних послуг за допомогою електронних он-лайн сервісів; при налагодженні міжвідомчої взаємодії та координації між електронними реєстрами різних органів влади;

- навчальному процесі – використання результатів дисертаційного дослідження під час викладання дисципліни «Адміністративне право» та розробці курсу дисципліни «Адміністративне-процесуальне право» (акт впровадження Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» від 23.12.2016 року).

Апробація результатів дисертації. Окремі пропозиції, що наведенні у дослідженні, використано під час розробки проектів Положення та Порядку роботи онлайн-сервісу «Он-лайн будинок юстиції». Теоретичні положення та рекомендації практичного характеру викладені у дисертаційній роботі, оприлюднені дисертантом на таких всеукраїнських та наукових конференціях: «Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні» (м. Київ), «Правовий захист людини та громадянина в Україні», (м. Київ), «Сутність та значення впливу законодавства на розвиток суспільних відносин» (м. Одеса), «Міжнародне та національне законодавство: способи удосконалення» (м. Дніпро).

Публікації. Основні теоретичні положення і практичні рекомендації дисертаційного дослідження відображені у 5 наукових статтях, які опубліковано у фахових виданнях, затверджених МОН України, 1 статті у зарубіжному науковому виданні та 4 тезах доповідей на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел – 188 найменувань на 17 сторінках та чотирьох додатків. Загальний обсяг дисертації – 288 стор., з них основний текст – 182 стор.

.