3.3. Практичні та адміністративно-процесуальні законодавчі аспекти зарубіжного досвіду у сфері розвитку електронного урядування та його використання в Україні

Підвищення ефективності діяльності органів державного управління за допомогою інформаційних технологій – це складний процес, який полягає у реформуванні комплексу соціальних відносин та пошуку адекватної раціональної відповіді на виклики сучасності.

З цього приводу Яковлев Д. В. зазначає, що глобальне розповсюдження інформаційних технологій, передусім мережі Інтернет, яка включає інформаційну та комунікативну технології, у поєднанні зі змінами у соціальній та економічній структурі суспільства та з реформами державного управління, робить електронний уряд важливою, якщо не визначальною, ланкою модернізації та демократизації. Головним завданням для електронного уряду стає урядування, тобто робота з модернізації та регулювання усього суспільства, а не лише сфери державного управління [160, с. 79].

Зростання ефективності урядування в умовах глобалізації відбувається завдяки успішному розумінню потреб громадян («споживачів» управлінських послуг) та спрощенню структури зворотного зв’язку між громадянами та владою. У процесі впровадження електронного уряду користувач послуг онлайн може не розумітись на сфері відповідальності окремих урядових структур, але отримує послугу. Тобто електронний уряд потенційно здатний надавати послуги громадянам якісно і в достатній кількості так, щоб вони були пристосовані до їхніх потреб і умов та були скоординовані через різні канали комунікації [159, с.

Варто зауважити, що для успішної та ефективної онлайн-комунікації, швидкого отримання послуг через онлайн-портали, які функціонують у системі органів державної влади та органів місцевого самоврядування, потрібна обов’язкова наявність практично-правових елементів, які переводять вказану комунікацію у площину реальної взаємодії. Як уже було зазначено нами у попередніх частинах дослідження, такими елементами виступають процесуальні норми.

Це вказує на те, що з розвитком інформаційного суспільства та суспільних відносин виникає необхідність надання адміністративних та інших публічних послуг в електронній формі.

Відповідно до останніх досліджень ООН (United Nations Е-government Survey 2016) щодо розвитку електронного урядування (E-Government Development Index) Україна посіла 62 місце серед 193 держав [155].

Наведене свідчить про значне відставання України від світових темпів розвитку електронних послуг та необхідність розроблення єдиної скоординованої державної політики у зазначеній сфері.

У зв’язку з цим, у даній частині даного наукового дослідження перед нами стоять завдання, пов’язані із: а) дослідженням сучасних наукових поглядів на концепцію електронного урядування в державному управлінні; б) аналізом досвіду зарубіжних країн у трансформації державного управління шляхом тотального переходу до електронної онлайн-взаємодії суб’єктів суспільних взаємовідносин на прикладі: Канади, країн Прибалтики, Норвегії, Швеції; в) визначенням складових частин зарубіжного досвіду застосування процесуальних норм у системі електронної онлайн-взаємодії суб’єктів суспільних відносин, які варто запровадити та використовувати в Україні; г) висновками та рекомендаціями до даного підрозділу.

Перш, ніж перейти до вирішення першого завдання даного підрозділу у нашому дисертаційному дослідженні потрібно відзначити, що питання електронного урядування у сфері державного управління та використання процесуальних норм у побудові та реалізації (в більшій мірі) концепції електронної онлайн-взаємодії, – відносно нове для української наукової теорії.

У роботах авторів, що досліджують глобальні зміни у сучасному світі, робиться наголос на тому, що ключову роль у процесі глобалізації відіграють інформатизація та комунікація. Зрозуміло, що виклики інформаційної доби стосуються економічного, політичного, соціального, культурного простору суспільного життя. Вони приводять до появи нових форм взаємодії і висувають принципово нові вимоги до традиційних управлінських та соціальних інституцій. Однією з нових форм взаємодії – є концепція електронного урядування у державному управлінні.

Пов’язуючи зміни традиційних вимог до організації влади та урядування з інформаційною хвилею людської цивілізації, Френсіс Фукуяма пише: «Перед сьогоднішньою демократією інформаційного століття постає серйозний виклик – підтримати громадський порядок в еру технологічних і економічних змін» [161, с. 21]. Це, безумовно, завдання влади, яке реалізується (або не реалізується) у процесі виконання суспільних функцій, у процесі урядування.

Парадигми суспільних змін, які по-різному оцінюють сутність та складові електронного урядування, єдині у тому, що саме електронне урядування в умовах глобалізації здатне поєднати два виміри політичної взаємодії – вертикальний та горизонтальний. На думку Г. Колбеча: «…вертикальний вимір бачить політику з точки зору передачі згори донизу повноважних рішень. Повноважні особи, які приймають рішення, обирають порядок заходів, що максимізує цінності, які є в їхньому розпорядженні, й передають їх підпорядкованим органам для впровадження… Цей вимір підкреслює інструментальні дії, раціональний вибір і силу законних повноважень… Горизонтальний вимір стосується природи цих зв’язків між організаціями, того, як вони сформовані й організовані, структури інтерпретації учасниками проблем політики й тих інституційних утворень, через які відбувається їхнє залучення» [162, с. 49].

На думку Г. Колбеча, у процесі реалізації електронного урядування не можна протиставляти горизонтальний та вертикальний виміри публічної політики: «спільне розуміння, досягнуте на горизонтальній площині, має запроваджуватися за допомогою інструментів вертикального виміру» [143, с.

Як ми бачимо, позиції американського політолога, спеціаліста по міжнародних відносинах Ф. Фукуями та австралійського науковця Г. К. Колбеча збігаються у тому, що електронне урядування є обов’язковим елементом розвитку ефективного державного управління в умовах сучасності.

Крім цього, вважаємо за необхідне в контексті питання, що нами розглядається взяти до уваги наукові підходи вітчизняних вчених. Так, на думку І. Б. Коліушка, замість «електронного уряду» доречніше говорити про державну мережеву інформаційну інфраструктуру, як інформаційно-комунікаційну систему, що забезпечує оптимальне, з погляду суспільства, функціонування всіх гілок і рівнів державної влади [163, с. 140].

Розглядаючи «електронне урядування» як ідею, В. А. Шеверда звертає увагу на її певну суперечливість. З одного боку, широке застосування комп’ютерних технологій може спричинити зменшення ролі органів влади в процесі прийняття управлінських рішень, бо в умовах «електронної демократії» забезпечується можливість участі в прийнятті управлінських рішень широким верствам населення. З іншого, впровадження он-лайн технологій може призвести до збільшення ролі державних установ, підвищення результативності їхньої діяльності і відповідного збільшення значимості [164, с. 168].

Звичайно, обидві позиції мають право на існування, однак друга, на наш погляд, є більш реальною, враховуючи наявність у відповідних державних структур функції адміністрування, з одного боку, та переважну пасивність громадян – з іншого.

Як вдало зазначає В. В. Єганов, для успішного втілення електронного урядування як ідеї та забезпечення повної реалізації всіх його переваг нашій державі, безперечно, необхідно пройти складний шлях наближення системи державного управління до європейських стандартів. Для цього Україні необхідний певний час, оскільки остаточний перехід до електронного врядування потребує багато проміжних етапів від декларування на найвищому державному рівні цього напрямку в якості пріоритетного до удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, які будуть безпосередньо здійснювати відповідні функціональні обов’язки.

Підводячи підсумок першого завдання даної частини дисертаційного дослідження необхідно відзначити, що відповідно до позицій зарубіжних та вітчизняних науковців, з якими ми погоджуємося (в контексті питання, що розглядається), електронне урядування є обов’язковим елементом розвитку ефективного державного управління в умовах сучасності. Також варто зазначити, що практична реалізація ідеї електронного урядування, як зазначає Лабач В., має сприяти вирішенню основних проблем, характерних для влади: знизити рівень бюрократизації через перехід на електронний документообіг; зробити діяльність органів державного управління та місцевого самоврядування більш прозорою завдяки впровадженню електронної форми спілкування з громадянами, тим самим наблизивши її до потреб і запитів громадян [166].

Переходячи до наступного завдання, яке потрібно вирішити у даній частині наукової роботи, зазначимо, що у сучасному світі держава зобов’язана вчасно та влучно реагувати на швидкі зміни політичних та економічних реалій, кризові явища, бути гнучкою і мобільною. В даному контексті, погоджуємось із думкою Максимової О. І., про те, що Україна є молодою країною, яка не має у розпорядженні тих століть на поступовий розвиток демократії, які мали сучасні європейські та північно-американські країни. Саме тому, розробляючи адміністративні реформи в Україні, необхідно здійснювати ґрунтовний аналіз сучасних світових тенденцій у сфері державного управління та перспективи їхнього розвитку, застосовувати інструменти «нового публічного менеджменту», упроваджувати принципи «належного врядування», а також шукати нові підходи до розв’язання існуючих проблем [167].

Важливим, на нашу думку, і таким, що варте уваги для подальшого впровадження в Україні є те, що переважно в іноземних країнах не існує порталів надання послуг в онлайн-режимі щодо окремих міністерств та відомств.

Із середини минулого століття розпочалася епоха технічного прогресу, відбувся перехід від індустріального до інформаційного суспільства, яке з кожним днем розвивається все швидше й інтенсивніше. Як справжні представники цієї доби канадські громадяни прагнули отримувати точну інформацію про урядові програми та послуги; швидкий, зручний, безперебійний та під'єднаний до Інтернету доступ до урядових послуг; послуги найвищої якості та зручні шляхи їх отримання. У результаті ефективного впровадження електронного урядування в Канаді надання послуг, розрахункові операції та взаємодія з громадянами та представниками бізнесу (наприклад, реєстрація нових підприємців, отримання водійських прав, ліцензій на рибальство і мисливство, оплати штрафів за неправильне паркування тощо) стали здійснюватися в електронному вигляді через електронні кіоски або мережу Інтернет. Такий спосіб надання послуг користується попитом 95% канадців. При цьому позиція уряду Канади полягає в тому, що надання послуг через електронні засоби зв'язку має доповнювати, а не замінювати інші засоби комунікації [167].

Безумовно, досвід Канади є цікавим для нашої країни, а тому у роботі ми використовуємо інформацію, яка уже досліджувалася іншими науковцями у питанні розвитку електронного урядування в Україні на прикладі Канади та спробуємо визначити у яких конкретно напрямках розвитку електронного урядування, вдосконалення адміністративно-процесуальних норм Україні потрібно рухатися.

Завдяки використанню електронного уряду в Канаді відбулось посилення співпраці в наданні послуг між федеральним рівнем влади та владою провінцій. Діяльність уряду Канади стала більш відкритою та прозорою для громадян, адже будь-хто може ознайомитись зі звітами і планами будь-якого канадського державного органу на його офіційному веб-сайті. Електронне урядування дало змогу канадцям брати активнішу участь у державних справах та контролювати дії уряду, а отже суттєво сприяло посиленню громадянського суспільства [167]..

Канадський досвід створення та розвитку електронного урядування вартий уваги, особливо, в частинах прозорості та доступності роботи електронних сервісів для громадян. Вважаємо, що саме таким шляхом потрібно рухатися і Україні. Але, тут важливо розуміти, що для створення такої системи електронного урядування потрібно одночасно розвивати дві складові: нормативно-правову та технічну, оскільки, між ними існує тісний взаємозв’язок.

Далі у роботі пропонуємо розглянути досвід деяких країн пострадянського простору.

На просторі колишнього СРСР першими впроваджувати електронне урядування почали країни Балтії – Естонія і Латвія [168].

У пострадянських країнах у даний час реалізуються різні проекти, які становлять основу «електронного уряду»: удосконалюється телекомунікаційна інфраструктура починається широке вживання корпоративних систем в митній, фінансовій, податковій областях; формуються різні електронні реєстри, кадастри [168].

Цікавим та вартим уваги, на наш погляд, є досвід Естонії щодо побудови електронного урядування.

Розподілена природа естонської системи робить її більш захищеною, ніж якби вона була централізованою. Така структура дає можливість використовувати наявні системи і бази даних з публічного і приватного секторів, а деякі з них існують ще з радянських часів. Іншим ключовим елементом Естонської системи електронного урядування була обов’язковість використання цифрової ідентифікації. Кожен громадянин Естонії отримав ідентифікаційну кратку з чіпом, яка дає можливість підписувати документи електронним підписом [169].

Варто зауважити, що обов’язковість використання цифрової ідентифікації, яке існує в естонській системі електронного урядування є яскравим прикладом злагодженої та ефективної роботи такої системи. Також, це дає змогу користувачам системи, окремих сервісів, які функціонують у її структурі, бути більш захищеними від небажаного стороннього доступу. Це, в свою чергу, лише підсилює довіру до роботи системи, зокрема, та до діяльності органів державної влади, загалом.

Продовжуючи розглядати естонський досвід електронного урядування, варто звернути увагу і на таке. На сайті державних послуг, який забезпечує доступ до 3000 послуг, громадяни можуть бачити, хто нещодавно отримував надані ними дані. Приватний бізнес також став постійним користувачем системи. До прикладу, банки використовують деякі дані щодо сплати податків для прийняття рішення щодо тих, хто хоче отримати позику. Комунальні служби і комунікаційні компанії також надають доступ до даних користувачів через систему [169].

Завдяки своїй мережевій природі естонська система електронного урядування може бути масштабована до безкінечності. І завдяки тому, що Естонія розробила базову структуру, інші країни мають можливість впровадити свої версії таких систем навіть швидше і більш ефективно [169].

Характерною особливістю естонської системи електронного урядування є її уніфікованість та простота використання. Так, естонський веб-портал «Дверь в е-государство» у розділі «Послуги» розподілений на 3 частини, відповідно до категорій осіб: «Громадянину», «Підприємцю», «Чиновнику» та окрема, 4 частина під назвою «Послуги від А до Я» [170].

Звичайно, що в даному дисертаційному дослідженні ми залишаємо поза увагою повний перелік послуг, представлений на естонському веб-порталі електронного уряду та їхню деталізацію. Однак, вказане вище свідчить про те, що естонська модель електронного уряду є масштабною, простою та зрозумілою та, як показує практика, має високий коефіцієнт ефективності використання. Це, на наш погляд, заслуговує уваги і вважаємо, що доцільно було б використати досвід Естонії і в нашій державі, особливо в частинах створення уніфікованої системи онлайн-сервісів, як цілісного комплексу електронного урядування та ідентифікації особи за допомогою електронного цифрового підпису, інших способів ідентифікації.

Ще однією країною, досвід якої, у системі трансформації державного управління шляхом повного переходу до електронної онлайн-взаємодії суб’єктів суспільних відносин заслуговує на увагу є Норвегія. Сьогодні Норвегія є державою з одним із найвідкритіших урядів у світі, що досягла надвисокого рівня інформатизації всіх сфер державного управління. Як і в інших державах Скандинавії, Норвегія прагне зробити уряд якомога більш відкритим, прозорим і демократичним. Громадяни Норвегії мають змогу моніторити діяльність уряду, отримувати всі необхідні послуги в режимі онлайн, ефективно захищати власні права і таким чином здійснювати значний вплив на внутрішньодержавні справи [171].

У Норвегії успішно функціонує спеціальне Міністерство модернізації, до сфери відповідальності якого був включений розвиток електронного урядування (портал Norway.no). До 2008 року у Норвегії, разом із Міністерством модернізації функціонував Державний секретаріат з електронних закупівель. У 2008 році відбулося злиття Державного секретаріату з електронних закупівель, порталу Norway.no та державного консультативного агентства Statsconsult у єдине Агентство публічного управління та електронного урядування (Difi), яке дотепер є відповідальним за надання якісних публічних послуг. А ще того ж року була впроваджена система електронної ідентифікації (eID; у подальшому розроблені такі її різновиди: MinID, Buypass ID та Commfides e-ID) для впровадження єдиного доступу до всіх електронних публічних сервісів [172].

Досліджуючи питання електронного урядування Андрєєва О. М. заначає, що законодавство у сфері електронного урядування в Норвегії дуже розвинене й ефективне, передусім через те, що встановлює мінімальні обмеження для його впровадження. Уряд усвідомлює потреби інформаційного суспільства, тому прагне до спрощення законодавства, зменшення адміністративного тиску на громадян і бізнес. Загалом, законодавством встановлена рівність між паперовою та електронною обробкою документів, і остання майже вже витіснила першу [173].

Отже, можна стверджувати, що Норвегія не дарма посідає місце серед світових лідерів електронного урядування. Спектр надання державою послуг громадянам і бізнесу надзвичайно широкий. Це пояснюється продуманою законодавчою базою, ефективністю та прогресивністю впроваджуваних урядом заходів, економічною та соціальною стабільністю всередині держави. Крім того, розвитку електронного урядування сприяє інноваційність економіки Норвегії, високий рівень інформатизації держави [173].

На прикладі побудови та розвитку електронного урядування у країнах, які досліджено вище, прослідковується важлива спільна, на наш, погляд, риса. З одного боку, побудова електронного урядування у вказаних країнах може здатися досить схожою, однак, кожна з цих країн йшла та продовжує іти своїм шляхом, відбираючи позитивні та такі, що знайшли своє сприйняття в країні, серед населення концепції побудови та механізми функціонування і розвитку електронних урядів, залишаючи позаду неприйнятні.

Шведський досвід побудови електронного уряду теж є цікавим. Швеція першою серед скандинавських країн, ще 2002 року, завершила роботу щодо легітимізації електронного підпису. Бюро патентів стає першою установою, що приймає електронні підписи. Упроваджено сертифікати з електронним підписом для населення. Створено сайт, де повідомлялись усі новини з процесу впровадження електронного уряду. Запускається урядовий портал (sverige.se). Портал слугує свого роду базою даних і посилань на всі урядові ресурси в системі електронного уряду.

У 2005 році шведський уряд запровадив «офіційну» електронну ідентифікаційну картку, яка не замінює паперовий аналог, хоча і містить ті ж дані, але значно допомагає при подорожах для засвідчення особи в межах Шенгенської зони.

Сьогодні шведи широко користуються електронними ідентифікаційними картками BankID (створеними найбільшими банками) та SteriaeID для доступу до визначених сервісів eGovernment, які є неофіційними. Кожна людина має право отримати електронну ID card (номер записується на мікрочіпі), якщо вона має звичайний ідентифікаційний код. Картки для юридичних осіб включають таку інформацію: назву організації, унікальний номер, URL. Ті, хто користуються такою карткою, мають особистий код доступу та вказується їхня посада. Зазначені ID cards можуть бути у вигляді звичайних смарт-карт або у вигляді файлів, записаних на жорсткому диску [173. 174].

Отже, розглянувши досвід Канади, Естонії, Норвегії та Швеції у побудові цілісної та дієвої системи електронного урядування з точки зору запозичення досвіду, можна з упевненістю констатувати, що Україні потрібно зосередити власні зусилля на двох напрямках і розвивати їх одночасно. В першу чергу, нам потрібно вдосконалити законодавче забезпечення діяльності електронного уряду шляхом внесення змін у вже існуюче законодавство відповідно до Європейських директив. На прикладі скандинавських країн доведено, що такий підхід має право на існування і є ефективним. Наступний крок має бути здійснений в сторону підготовки висококваліфікованих кадрів – державних службовців для впровадження цих технологій у життя і заохочення простих громадян-користувачів для співпраці з урядом у режимі онлайн.

Поступово ми перейшли до ще одного, ключового, завдання даної частини дослідження. Вирішуючи дане завдання нам потрібно визначити складові частини зарубіжного досвіду застосування процесуальних норм у системі електронної онлайн-взаємодії суб’єктів суспільних взаємовідносин, які варто запровадити та використовувати в Україні.

Вище, розглядаючи питання про досвід електронного урядування у зарубіжних країнах, ми частково підняли тему законодавчого забезпечення державного управління і електронного урядування.

Аналіз функціонування електронного уряду на прикладі досвіду Естонії, а також ознайомлення з електронним веб-порталом (www.eesti.ee) цієї країни приводить до висновку, що однією спільною рисою послуг, які наявні на порталі та надаються користувачам є обов’язкова авторизація на державному порталі за допомогою ID-карти чи МobileID [175]. Тобто, це є свого роду приписом, який запускає процес отримання потрібної користувачу послуги у дію. Подібні приписи існують і у системах електронного урядування інших країн: Норвегії, Швеції. У Швеції, ще у 2002 році відбулася легітимізація електронного цифрового підпису на законодавчому рівні. В подальшому, у вказаних країнах було впроваджено обов’язкове використання ID-карт та МobileID.

Як, уже було зазначено, в Естонії для електронного урядування на першому місці визначено надання послуг для громадян, потім послуги для бізнесу і окрема увага приділяється електронній демократії. Доступ до послуг організовано через основний портал е-уряду – http://www.eesti.ee . Цей портал державних послуг був запущений ще у 2003 році. Він складається з двох секцій: інформаційної (що забезпечує практичну інформацію про права і обов'язки громадян, контакти з естонською владою та ін.) та громадської, що дає змогу громадянам працювати з різноманітними національними базами даних, заповнювати аплікаційні форми (заяви, анкети), підписувати і відправляти документи тощо.

Завдяки можливості ідентифікації особи через національну ID Card користувачі порталу можуть заповнювати і подавати документи з електронним підписом, мають доступ до закритих для широкого загалу інформаційних баз, можуть здійснювати різноманітні операції з муніципальними та загальнодержавними органами державної влади (на даний момент близько 60 установ і організацій). Кожен власник ідентифікаційної картки підписується на офіційну e-mail адресу Forename.Surname@eesti.ee, яка є головним каналом отримання інформації від урядових установ.

Законодавчою основою електронного врядування в Естонії слугують такі документи: «The Public Information Act» (РІА) (Закон про публічну інформацію) [176] - був затверджений у листопаді 2000 р. і вступив в силу в червні 2001 р. Він стосується загальнодержавних і регіональних органів влади, юридичних осіб, що провадять соціальні послуги. Відповідно до цього закону будь-яка людина може звернутися до того чи іншого органу із запитом на отримання певної інформації, і в п'ятиденний термін їй повинні відповісти. Відповіді реєструються. Також, відповідно до положень вказаного закону, має бути забезпечений електронний доступ до цієї інформації.

Наявність такого базового та достатньо деталізованого законодавчого акту дає можливість для дійсно ефективного функціонування електронного уряду та забезпечує вільний доступ суб’єктів (громадян, представників бізнесу, інших установ) для взаємодії та співпраці.

«The Personal Data Protection Act» (PDPA) (Закон про захист анкетних даних) - був введений у діюу 1996 р. Цей закон забезпечує фундаментальні права і свободи особи на захист її особистої інформації. PDPA розподіляє особисту інформацію на три групи: персональна інформація, приватна персональна інформація та таємна інформація.

«The Information Society Services Act» (Закон про інформаційні послуги). Даний закон здійснював забезпечення директиви ЄС - 2000/31/EC щодо визначення юридичних аспектів інформаційних послуг, зокрема у сфері комерції, електронної торгівлі на внутрішньому ринку.

Вказані вище закони, як і базовий, що прийняті в Естонії дійсно є зразково-показовим прикладом для наслідування. І, навіть, із такого лаконічного аналізу їх змісту та структури вбачається їх простота та націленість на широку суспільну аудиторію.

«Тhe Digital Signatures Act» (DSA) (Закон про цифровий підпис [177]. Цей законодавчий акт визначає, що цифровому підпису надається така ж юридична сила, яку має підпис, зроблений від руки, і зобов'язує всі державні установи приймати до розгляду документи з цифровим підписом.

«Тhe Databases Act» (Закон про бази даних) [178] – затверджений ще у 1997 р. Вказаний нормативно-правовий акт регулює створення і обслуговування електронних баз даних. Відповідно до цього закону створюється реєстр баз даних, він окреслює необхідний для них ступінь захисту. ІD-картки в Естонії почали випускати у січні 2002 р. Вони стали відповіддю на закон про цифровий підпис. Відповідно до цього закону всі естонці віком від 15 років і старше обов'язково повинні отримати таку картку. До кінця 2005 р. такі мали вже близько 80% населення. Зараз охоплення практично повне. Паспорт, посвідчення водія, проїзний квиток, кредитку, амбулаторну карту поліклініки та багато чого іншого в Естонії замінює особиста ІD-картка. За допомогою пристрою для персонального комп'ютера та цієї картки можна побачити всю інформацію, яку зібрала про особу держава в об'єднаній базі даних, навіть більше – скористатися нею за будь-якої потреби.

У будь-якому разі, жодна державна структура не вимагатиме від вас інформації, яка вже є в цій системі. Переглядати дані про особу має право лише обмежене коло представників влади, за наявності повноважень передбачених законодавством і необхідності. Державні органи не мають права запитувати особисті дані про особу повторно, якщо громадянин уже їх надавав, причому не важливо, в яке відомство. Питання конфіденційності поставлене на гідний рівень. Доступ представників влади до персональної інформації обмежений: кожний запит персональних даних автоматично залишає слід у системі. Будь-який громадянин може подивитися, що знає про нього держава і хто конкретно з державних службовців ним цікавився

Тут потрібно зробити особливий акцент та відмітити те, що і закон про електронний цифровий підпис, і закон про бази даних є тими важливими нормативно-правовими документами, за допомогою яких відбувається ефективне регулювання суспільних відносин у сфері здійснення електронного урядування. А, детальна регламентація і визначені законодавчі механізми взаємодії усіх суб’єктів електронного урядування – робить вказаний процес простим, доступним, злагодженим, доцільним та своєчасним.

Розглядаючи далі приклад Естонії у сфері здійснення електронного урядування потрібно зазначити, що традиційна ID-картка знайшла свій розвиток у MobileID (посвідчення особи через мобільний телефон). У випадку з MobileID звичайна SIM-картка стає ідентифікаційним документом, як уже традиційна в Естонії ID-картка. Цифровий підпис, здійснений за допомогою мобільного телефону, має таку саму силу, як і той, що ставиться за допомогою ID-картки. Єдина різниця полягає в тому, що не потрібен спеціальний пристрій для зчитування, як у випадку з традиційною карткою, телефон поєднує дві функції одразу [179].

Вважаємо що Україні, в процесі розвитку електронного урядування є чого повчитися у Естонії. І, перше що потрібно взяти у розробку – це створення сучасної і ефективної законодавчої бази у сфері електронного урядування, яка, в першу чергу, буде спрямована на створення єдиної електронної системи внутрішньої міжвідомчої взаємодії та координації між різними органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Також, на законодавчому рівні потрібно закріпити положення про використання громадянами, представниками бізнесу ID-карток та MobileID у системі електронного уряду, при замовленні-отриманні онлайн-послуг через єдиний уніфікований державний веб-портал.

Важливо також наголосити, що підзаконні нормативно-правові акти, які уже використовуються у системі відповідних державних органів і установ, а також ті, які знаходяться у процесі розробки мають відповідати законам та узгоджуватися між собою. Тобто, адміністративно-процесуальні норми, які містяться у таких актах і завдяки яким можливе їхнє використання, мають відповідати єдиному алгоритму функціонування електронних сервісів державних органів.

Наслідуючи приклад Естонії у розвитку ефективного електронного урядування Україні на законодавчому рівні потрібно закріпити:

- основні принципи та понятійну складову діяльності електронного уряду;

- обов’язковість запровадження дієвої електронної міжвідомчої взаємодії;

- порядок доступу та використання електронних порталів державних органів та органів місцевого самоврядування. Особливе місце у цьому має бути відведено відповідним центральним органам державної влади, як головним розпорядникам тих чи інших електронних сервісів. Мається на увазі, що саме вказані органи покликанні розробляти та затверджувати відповідні порядки та положення (в разі потреби) про функціонування своїх електронних онлайн-сервісів;

- забезпечення безпеки інформаційних даних.

Оскільки розвиток та вдосконалення електронного урядування є надзвичайно масштабним заходом, то вказаний процес має відбуватися у тісній та активній співпраці науковців, законодавців, фахівців у сфері ІТ-технологій та інформаційно-комунікаційних технологій.

Розкриваючи чергове питання нашого дисертаційного дослідження, вважаємо за необхідність ще раз, більш детально зупинитися на досвіді Швеції, зокрема, і в частині законодавчого забезпечення діяльності електронного урядування у цій крані.

Говорячи про шведську модель електронного урядування, зауважимо те, що вона презентована у такому вигляді, де публічна адміністрація тісно співпрацює з різними урядовими установами. Таким чином, постачання електронних послуг функціонує, незважаючи на розподіл відповідальності між урядовими установами або громадськими організаціями.

Сучасне бачення е-врядування для Швеції – наявність всесвітнього найпростішого і найефективнішого е-уряду і е-урядування, яке поважає права громадян, заохочує заповзятих і компетентних державних службовців.

Що ж стосується нормативно-правового забезпечення у сфері електронних комунікацій, в тому числі і в частині адміністративно-процесуальних норм, які регулюють діяльність публічної адміністрації та місцевих органів у сфері електронного урядування, то варто зазначити наступне. Законодавство Швеції щодо електронного урядування умовно можна поділити на декілька груп. Перша стосується свободи інформаційного законодавства. Швеція була першою країною у світі, що ввела свободу інформаційного законодавства (Закон про свободу преси) ще в 1766 р., яке переглядалось у 1949, а останні поправки були зроблені у 1998. Так, у вказаному акті зазначено, що «кожен громадянин Швеції повинен мати вільний доступ до офіційних документів». Державні органи мають негайно відповісти на запити щодо офіційної документації [180]. Запити можуть бути в будь-якій формі, навіть анонімні. Кожен орган влади повинен мати список усіх офіційних документів і більшість каталогів з ними мають бути публічно доступні [181]. Наступна група стосується законодавства у сфері захисту конфіденційності даних. Воно включає список певних фундаментальних вимог з приводу обробки особистих даних. У цих вимогах зазначається, що особисті дані можливо обробляти, лише маючи специфічні, підтверджені цілі [181]. До третьої групи законодавства відносяться нормативні акти щодо електронних комунікацій та електронного підпису. Перші визначають, що електронні комунікації повинні підтримуватися і бути придатними до застосування, пристосованими до потреб майбутнього. Мета цього - зробити електронні комунікаційні послуги доступними для громадян у всіх регіонах. Інші визначають поняття електронного підпису, і те, що є лише кілька установ, які можуть забезпечити впровадження компетентних електронних підписів. Крім того закон містить вимоги для рукописного підпису, і якщо такий підпис може задовольнятися електронними засобами, то він повинен вважатися достовірним чи таким, що відповідає вимогам [181].

Важливим і цікавим для України, на наш погляд, може бути і те, що електронне урядування у Швеції функціонує на державному (центральному) та на місцевому рівнях. На державному рівні підтримує та відповідає за електронне урядування Міністерство фінансів Швеції. На державному рівні електронного урядування створені декілька агентств.

Так, одним із них є Шведське Агентство адміністративного розвитку – Verva. Бєлік Ю. С. зазначає, що дане агентство відповідальне за координування розвитку центрального уряду у Швеції. Воно є одним із центральних консультативних агентств уряду. Як експерт у сфері розвитку публічного адміністрування, агентство втручається у кілька ключових сфер, у тому числі: електронне врядування; стратегії для поєднання громадян і влади; координацію державної закупівлі в галузі інформації і технології комунікації [180, 182].

Шведське Агентство державного управління забезпечує підтримку уряду та урядових органів. Його завданнями є проведення вивчення і оцінки за запитом уряду, а також модернізація державного управління через використання інформаційних технологій [183].

Місія Національного поштового і телекомунікаційного агентства - гарантувати, що кожен у Швеції має доступ до ефективних і безпечних послуг комунікації. Агентство є суспільним авторитетом, що доповідає Міністерству промисловості, зайнятості і комунікацій та управляється правлінням, призначеним урядом [180].

Також, у Швеції є Швецький Національний контрольний офіс, який уповноважений здійснювати два головних завдання: річні перевірки урядових організацій - фінансова перевірка, і перевірка ефективності та продуктивності урядових дій – виконавча перевірка [184].

Якщо спробувати провести аналогію вказаних державних органів Швеції із українськими, то потрібно зазначити, що в Україні подібні функції здійснюються Державне агентство з питань електронного урядування України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство юстиції України.

На місцевому рівні у Швеції існує так звана Платформа кооперативного використання (The Platform for Cooperative use - Sambruk). Це платформа кооперації для місцевих органів влади. Її мета – обмінюватись кращою практикою та підвищити розвиток електронного врядування в муніципалітетах [185].

Стратегія електронного уряду «The e-Governmeny strategy: Bringing the Citizen to the Heart of Government», яка прийнята у Швеції, розрахована включно до 2018 року та спрямована на розвиток цифрового державного сектора [186]. Основними напрямами розвитку є: спрощена інфраструктура для електронної аутентифікації кожного, хто має намір скористатись послугами електронного уряду; різноманітні урядові установи спільно розробляють загальні державні електронні технології; прозорі механізми фінансування та постійне оновлення законодавства; можливість для громадян та бізнесу брати участь в процесі прийняття рішень в області електронного уряду за допомогою електронних засобів масової інформації.

З вищевикладеного ми побачили, що Швеція досягла досить великих результатів у впровадженні електронного урядування і продовжує розвиватися та вдосконалюватися у цьому напрямку. І, як зазначає Ковбасюк Ю. В., уряд та муніципальні органи організовують інші інформаційні джерела так, щоб можна було більше надавати інформацію електронним шляхом, надавати електронні послуги для громадськості та бізнесу. У світлі зазначеного продовжує набирати обертів робота практичного й законодавчого характеру з розвитку інформаційного менеджменту, відкритості, співпраці та відповідальності у новому електронному середовищі [187]. Вважаємо, що досвід Швеції у сфері розвитку електронного урядування є корисним і потрібним для нашої країни, зокрема, в контексті законодавчого забезпечення та диференціації у побудові електронного урядування за рівнями (національний та місцевий).

Підводячи підсумок до даної частини нашого дисертаційного дослідження потрібно зробити наступні висновки.

На основі аналізу окремих позицій вітчизняних та зарубіжних науковців, з якими ми погоджуємося (в контексті питання, що розглядається), визначено що електронне урядування є обов’язковим елементом розвитку ефективного державного управління в умовах сучасності.

Розглянувши досвід Канади, Естонії, Норвегії та Швеції у побудові цілісної та дієвої системи електронного урядування з точки зору запозичення досвіду, можна з упевненістю констатувати, що Україні потрібно зосередити власні зусилля на двох напрямках і розвивати їх одночасно. В першу чергу, нам потрібно вдосконалити законодавче забезпечення діяльності електронного уряду шляхом внесення змін у вже існуюче законодавство відповідно до європейських директив.

Наступний крок має бути здійснений в сторону підготовки висококваліфікованих кадрів – державних службовців для впровадження цих технологій у життя і заохочення простих громадян-користувачів для співпраці з урядом у режимі онлайн. Крім того, нові та уже існуючі онлайн-сервіси електронного урядування повинні бути представлені в максимально простій для розуміння формі та на зрозумілій користувачам мові.

Також, нами було зроблено висновок відносно того, що наслідуючи приклад Естонії у розвитку ефективного електронного урядування Україні на законодавчому рівні потрібно закріпити: основні принципи та понятійну складову діяльності електронного уряду; обов’язковість запровадження дієвої електронної міжвідомчої взаємодії; порядок доступу та використання електронних порталів державних органів та органів місцевого самоврядування. Особливе місце у цьому має бути відведено відповідним центральним органам державної влади, як головним розпорядникам тих чи інших електронних сервісів. Мається на увазі, що саме вказані органи покликанні розробляти та затверджувати відповідні порядки та положення (в разі потреби) про функціонування своїх електронних онлайн-сервісів; забезпечення безпеки інформаційних даних.

Також, на законодавчому рівні потрібно закріпити положення про використання громадянами, представниками бізнесу ID-карток та MobileID у системі електронного уряду, при замовленні-отриманні онлайн-послуг через єдиний уніфікований державний веб-портал.

Крім цього, вважаємо, що досвід Швеції у сфері розвитку електронного урядування є корисним і потрібним для нашої країни, зокрема в контексті законодавчого забезпечення та рівневої диференціації у побудові електронного урядування.

На прикладі країн, які досліджувалися, доведено, що завдяки використанню технологій електронного урядування відбувається скорочення часу, коштів та ризиків, водночас підвищується ефективність, якість, правильність, гарантія виконання роботи.