ВИСНОВКИ

Діяльність і поведінка суддів повинні відповідати виробленим професійним стандартам. У випадках невідповідності (порушення суддівської дисципліни) завдається шкода авторитету судової влади, ставиться під сумнів, а іноді і робиться неможливим виконання її соціальної ролі – розв’язання виникаючих у суспільстві та державі юридично значущих справ, захист законних прав і свобод людини.

1. Регулювання суддівської поведінки, як і сама суддівська діяльність, здійснюється на підставі професійних стандартів. Стандартами професійної діяльності і поведінки суддів є закріплена у нормативних актах сукупність вимог, що пред’являються, покладених обов’язків і наданих суддям прав, що служить і сприймається (уявляється) як зразок їх поведінки і діяльності. Такий зразок виражає (втілює) уявлення в сучасному суспільстві про місце, роль і завдання суддів, судової влади в цілому, способи і порядок вирішення завдань, що стоять перед судом, тому встановлення даних стандартів здійснюється з урахуванням ролі суддів у суспільстві, особливостей їх соціального становища.

У цьому зв'язку суддівська дисципліна являє собою відповідність діяльності і поведінки суддів виробленим у суспільстві і державі професійним стандартам їх діяльності і поведінки.

2. Дисциплінарна відповідальність суддів як вид юридичної відповідальності, полягає в перетерпіванні порушником суддівської дисципліни несприятливих позбавлень морального, матеріального та організаційного характеру, і є одним із засобів забезпечення відповідності діяльності і поведінки суддів професійним стандартам (суддівської дисципліни).

Не можна погодитися з аргументами противників інституту дисциплінарної відповідальності суддів, оскільки всі вони стосуються недосконалості механізму його реалізації.

Гарантіями обґрунтованої реалізації відповідальності суддів мають бути: точне визначення її підстав, встановлення строків притягнення до відповідальності, належна процедура розгляду питання (змагальність, можливість оскарження рішення, особливий порядок формування і склад дисциплінарного органу тощо).

3. Особливості дисциплінарної відповідальності суддів виявляються в специфіці підстав, порядку її реалізації і статусі органів дисциплінарної влади, обумовлених службовим становищем суб'єкта, який притягається до відповідальності. Органи, що притягують суддів до дисциплінарної відповідальності (спеціальні органи дисциплінарної юрисдикції), не мають повноважень по безпосередньому призначенню суддів на посади, а, в свою чергу судді не перебувають з ними у відносинах функціонального підпорядкування.

В зв'язку з тим, що кваліфікаційні комісії є спеціально створеними атестаційно-дисциплінарними органами, не слід говорити про дешевизну дисциплінарного провадження як складовий елемент принципу процесуальної економії стосовно дисциплінарної відповідальності суддів.

4. Підставою дисциплінарної відповідальності суддів є вчинення дисциплінарного проступку, тобто винного, протиправного порушення службових обов'язків, що виражається в обмеженні або порушенні законних прав та інтересів осіб, які беруть участь у судочинстві або звертаються за судовим захистом, порушенні суддівських обмежень, а також загальновизнаних моральних вимог.

Поняття «проступок, що порочить звання судді» входить до змісту загального поняття «дисциплінарний проступок». Проступками, що порочать звання (честь і гідність) судді, є дії (бездіяльність), які суперечать положенням Кодексу професійної поведінки судді та дають реальну і достатню підставу вважати, що обов'язок судді незалежно, чесно, неупереджено виконувати свої професійні обов'язки порушено, а також дії, що тягнуть за собою стійку негативну думку про моральне обличчя судді.

Для конкретизації поняття «проступок, що порочить звання судді» необхідно якнайшвидше прийняти Кодекс професійної поведінки судді. Крім того, у системі органів суддівського самоврядування можливе створення «Комісії з професійної поведінки», до завдань якої слід віднести давання роз'яснень і рекомендацій з питань, пов'язаних з регулюванням суддівської поведінки. Це дозволить суддям заздалегідь узгоджувати свою поведінку зі стандартами, позначеними в Кодексі.

5. Судді володіють індемнітетом, що означає неможливість переслідування (мається на увазі переслідування, засноване на законі, тобто можливість притягнення до відповідальності, у тому числі дисциплінарної) судді за думки, виражені їм при виконанні своїх посадових обов'язків, його правову позицію по розглянутій справі, що заснована на законі і відображена у відповідних процесуальних документах.

У цьому зв'язку дисциплінарний проступок слід відрізняти від помилки судді, дії (бездіяльності), яка має зовнішні ознаки проступку, але позбавлена елемента вини. Помилка детермінована особистою переконаністю судді в правильності, законності та обґрунтованості прийнятого ним рішення. Вона не є підставою дисциплінарної відповідальності.

6. Слід відмовитися від закріплення у п.2 ст.31 Закону України «Про статус суддів» терміна «несумлінність», що має у своєму змісті етичну категорію «нечесність» і характеризує необережну форму вини суддів. Нечесність не можна розглядати як елемент необережності, оскільки нечесним можна бути тільки навмисно.

Не можна говорити і про суддівську самовпевненість як вид необережної форми вини. Якщо суддя передбачає суспільно шкідливі наслідки своєї дії і легковажно розраховує на їх відвернення, він тим самим усвідомлює і порушення закону, і фактично навмисно його порушує. Передбачення шкідливості наслідків можливо лише при розумінні суддею шкідливості дій, оскільки неможливо, передбачаючи негативні наслідки, не брати до уваги характер дій, які тягнуть такі наслідки. У цьому зв'язку доцільно вести мову про недбалість як необережну форму вини судді, що полягає в його неуважному ставленні до роботи.

7. Початковою стадією дисциплінарного провадження відносно суддів є дисциплінарна перевірка і порушення провадження. Дисциплінарну перевірку слід розглядати як етап, що передує безпосередньому порушенню провадження, з огляду на особливу важливість попередньої перевірки матеріалу щодо дисциплінарної відповідаль­ності суддів, для забезпечення суддівської незалежності. В той же час це не виключає проведення додаткової перевірки в рамках порушеного дисциплінарного провадження.

Необхідно виключити із суб'єктного складу осіб, які мають право безпосередньо порушувати дисциплінарне провадження, голів відповідних судів (їх заступників), з одночасним наданням їм повноважень щодо ініціювання питання про відповідальність суддів – це дозволить знизити вплив керівників суду в дисциплінарних питаннях.

Законодавчо закріплений перелік стадій дисциплінарного провадження не є повним і повинен бути доповнений стадіями: виконання рішення по справі і перегляд рішення по скарзі (факультативна стадія).

Слід доповнити і встановлений перелік дисциплінарних заходів: обговорення проступку, звільнення з посади голови суду (його заступника), тобто заходами дисциплінарного впливу; попередженням – заходом дисциплінарного стягнення, пов'язаним зі станом «покаранності» (6 місяців).

8. Законодавче регулювання інституту дисциплінарної відповідальності суддів має ряд недоліків: відсутня низка процедурних моментів (неповнота правового регулювання); невідповідність назв статей змісту; суперечливість і дублювання деяких положень; недостатня чіткість і ясність у викладі існуючих законодавчих приписів. До того ж ситуація ускладнена «розірваністю» інституту між декількома законами.

Правовий інститут дисциплінарної відповідальності суддів необхідно закріпити в одному законодавчому акті – Законі «Про статус суддів», що забезпечить його належну реалізацію і дозволить зменшити кількість помилок у застосуванні. При цьому має бути розкрито зміст стадій дисциплінарного провадження, визначені суб'єкти, правомочні здійснювати конкретні процесуальні дії, відображено відповідні строки в дисциплінарному провадженні. Запропоновано структуру глави VI Закону України «Про статус суддів» – «Дисциплінарна відповідальність суддів»: ст.31. «Підстава дисциплінарної відповідальності суддів»; ст.32. «Види дисциплінарних мір»; ст.33. «Стадії дисциплінарного провадження»; ст.34. «Суб'єкти ініціювання дисциплінарної відповідальності суддів»; ст.35. «Перевірка ініціативного матеріалу»; ст.36. «Порушення дисциплінарного провадження»; ст.37. «Розгляд дисциплінарної справи»; ст.38. «Оскарження рішення по дисциплінарній справі»; ст.39. «Перегляд рішення по скарзі»; ст.40. «Виконання рішення по дисциплінарній справі».

Для забезпечення єдності дисциплінарної практики процедура притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів усіх рівнів повинна бути однаковою.