2.2. По­ря­док при­тя­г­нен­ня су­д­дів до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті

Ди­с­ци­п­лі­на­р­на від­по­ві­да­ль­ність ре­а­лі­зу­єть­ся в ко­ж­но­му кон­к­ре­т­но­му випадку порушення особою професійної дисципліни в ре­зуль­та­ті пра­во­за­сто­со­в­ної ді­я­ль­но­с­ті, шля­хом вста­но­в­лен­ня по­дії пра­во­по­ру­шен­ня (йо­го су­б'єк­тів), зби­рання не­об­хід­них ма­те­рі­а­лів і до­ка­зів, їх­ пе­ре­ві­р­ки, ви­зна­чен­ня наявності юри­ди­ч­них і фа­к­ти­ч­них під­став від­по­ві­да­ль­но­с­ті[44] ¹⁾.

Ді­я­ль­ність су­б'єк­тів ди­с­ци­п­лі­на­р­ної вла­ди щодо роз­гля­ду і ви­рі­шен­ню пи­тан­ня про ди­с­ци­п­лі­на­р­ні про­сту­п­ки (ди­с­ци­п­лі­на­р­ний про­цес) здій­с­ню­єть­ся в по­ряд­ку ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня.

У лі­те­ра­ту­рі од­ні ав­то­ри під ди­с­ци­п­лі­на­р­ним про­ва­джен­ням ро­зу­мі­ють про­це­ду­ру за­сто­су­ван­ня за­хо­дів ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті[60]²⁾, ін­ші – про­це­су­а­ль­ну фо­р­му, зміст якої полягає в офі­цій­ній впо­ря­д­ко­ва­ній ді­я­ль­но­с­ті по ви­рі­шен­ню пи­тан­ня про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність [44] ³⁾. У п.1 ст. 97 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» за­крі­п­ле­но, що ди­с­ци­п­лі­на­р­не про­ва­джен­ня – це про­це­ду­ра роз­гля­ду ви­зна­че­ним за­ко­ном ор­га­ном офі­цій­но­го зве­р­нен­ня, в яко­му мі­с­тять­ся ві­до­мо­с­ті про по­ру­шен­ня су­д­дею ви­мог що­до йо­го ста­ту­су, по­са­до­вих обо­в'я­з­ків чи при­ся­ги[13] ⁴⁾.

Не вда­ю­чись до ана­лізу на­ве­де­них то­чок зо­ру, від­зна­чи­мо, що в будь-­яко­му ви­па­д­ку ди­с­ци­п­лі­на­р­не про­ва­джен­ня як ком­плекс взаємопов’язаних і вза­є­мо­обу­мо­в­ле­них про­це­су­а­ль­них дій ви­ма­гає ви­со­ко­го сту­пе­ня пра­во­вої і про­це­ду­р­но-­про­це­су­а­ль­ної ре­г­ла­ме­н­та­ці­ї.

Як і всім про­це­су­а­ль­ним юрис­ди­к­ційним фо­р­мам, ди­с­ци­п­лі­на­р­но­му про­ва­джен­ню при­та­ман­на ста­дій­ність роз­ви­т­ку, оскі­ль­ки спра­ва про ди­с­ци­п­лі­на­р­ний про­сту­пок про­хо­дить де­кі­ль­ка ста­дій від сво­го ви­ни­к­нен­ня до ви­ко­нан­ня або у певних ви­па­д­ках – при­пи­нен­ня [44] ¹⁾.

Ди­с­ци­п­лі­на­р­не про­ва­джен­ня від­по­ві­д­но до п.1 ст.99 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» пе­ред­ба­чає на­сту­п­ний по­ря­док ви­рі­шен­ня пи­тань про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність: здій­с­нен­ня пе­ре­ві­р­ки да­них про на­яв­ність під­став для при­тя­г­нен­ня су­д­ді до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті, від­крит­тя ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви, роз­гляд ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви і при­йн­ят­тя рі­шен­ня [13] ²⁾. За­кон Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» (ст.39) мі­с­тить такі ста­дії ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня відносно су­д­дів Вер­хо­в­но­го Су­ду Укра­ї­ни та ви­щих спе­ці­а­лі­зо­ва­них су­дів: пе­ре­ві­р­ка да­них про ди­с­ци­п­лі­на­р­ний про­сту­пок; від­крит­тя ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня; роз­гляд ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви; при­йн­ят­тя рі­шен­ня [81] ³⁾.

Як вида­єть­ся, для суддів судів усіх рівнів ста­дії ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня, по­ви­нні бу­ти за­га­ль­ни­ми. Між тим, у п.4 ст. 39 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» при­йн­ят­тя рі­шен­ня по ди­с­ци­п­лі­на­р­ній спра­ві ви­ді­ля­єть­ся як са­мо­стій­на ста­дія, що су­пе­ре­чить п.1 ст.99 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про су­до­устрій Укра­ї­ни. Як самостійну, стадію прийняття рішення по дисциплінарній справі, виділяє і В.О. Гринюк [51] ⁴⁾. З цим не можна погодитися.

За­зна­че­но, що будь-­яка ча­с­ти­на юри­ди­ч­но­го про­це­су мо­же бу­ти на­зва­на ста­ді­єю ли­ше то­ді, ко­ли їй вла­с­ти­ві: а) спе­ци­фі­ч­ність кон­к­ре­т­них за­вдань і б) своє­рі­д­ність ко­ла су­б'єк­тів, змісту і зна­чен­ня їх­ про­це­су­а­ль­ної ді­я­ль­но­с­ті [164] ⁵⁾. У цьо­му розумінні, не­ві­р­но від­но­си­ти роз­гляд ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви і ви­не­сен­ня по ній рі­шен­ня до рі­з­них ста­дій, оскі­ль­ки ви­дан­ням ак­та, що містить рі­шен­ня по справі, са­ме і за­ве­р­шу­єть­ся роз­гляд спра­ви, юри­ди­ч­но офо­р­м­ля­єть­ся її ре­зуль­тат. У свою чер­гу ст. 42 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» визначає роз­гляд ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви і ух­ва­лен­ня рі­шен­ня як од­ну ста­ді­ю.

Згі­д­но з п.1 ст.35 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» пе­ре­ві­р­ка ві­до­мо­с­тей про ди­с­ци­п­лі­на­р­ний про­сту­пок судді здій­с­ню­єть­ся у мі­ся­ч­ний строк із дня їх надходження го­ло­вою ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії або за йо­го до­ру­чен­ням, а так само на під­ста­ві рі­шен­ня ко­мі­сії – чле­на­ми ко­мі­сії[14]²⁾. По­ді­б­не по­ло­жен­ня ві­до­бра­же­но й у ч.1 ст.40 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї». По за­кін­чен­ні пе­ре­ві­р­ки ма­те­рі­а­ли спра­ви пе­ре­да­ють­ся у від­по­ві­д­ну ква­лі­фі­ка­цій­ну ко­мі­сію су­д­дів (Ви­щу ра­ду юс­ти­ції), яка ви­рі­шує пи­тан­ня про до­ці­ль­ність по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня. Од­нак зрозуміло, що в цей час ди­с­ци­п­лі­на­р­не про­ва­джен­ня вже здій­с­ню­єть­ся, оскільки від­по­ві­д­но до ст.39 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» пе­ре­ві­р­ка да­них про ди­с­ци­п­лі­на­р­ний про­сту­пок су­д­ді вже є ста­ді­єю ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня. Та­кий ви­сно­вок ви­пли­ває і зі змі­с­ту п.1 ст.99 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» [13] ³⁾.

І.­О. Ка­р­ту­зо­ва зве­р­тає ува­гу на пра­г­нен­ня за­ко­но­да­в­ця про­ве­с­ти пе­ре­ві­р­ку да­них про ди­с­ци­п­лі­на­р­ний про­сту­пок до від­крит­тя ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня з ме­тою ство­рен­ня пе­в­них га­ра­н­тій не­за­ле­ж­ної ді­я­ль­но­с­ті су­д­дів су­дів Укра­ї­ни, уни­к­ну­ти зай­вих ви­трат ча­су, сил і за­со­бів, що йдуть на про­ве­ден­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня у ви­па­д­ках, ко­ли та­ке про­ва­джен­ня на­віть не по­трі­б­но бу­ло від­кри­ва­ти через від­су­т­ні­с­ть до­ста­т­ніх, до­сто­ві­р­них і за­кон­них ві­до­мо­с­тей. При цьо­му автор вва­жає, що по­ча­т­ко­вою ста­ді­єю ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня мо­же бу­ти тіль­ки по­ру­шен­ня (від­крит­тя) ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня і ні­яка ін­ша [41] ¹⁾.

У разі ви­ни­к­нен­ня сум­ні­вів у до­ста­т­но­с­ті чи за­кон­но­с­ті да­них для по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня їх пе­ре­ві­р­ка мо­же і повин­на ма­ти мі­с­це, од­нак та­ку пе­ре­ві­р­ку не мо­ж­на вва­жа­ти ста­ді­єю ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня, оскі­ль­ки за її ре­зуль­та­тами ви­рі­шу­єть­ся пи­тан­ня про по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня. І. О. Ка­р­ту­зо­ва вва­жає, що в да­но­му ви­па­д­ку мо­ж­на те­о­ре­ти­ч­но го­во­ри­ти про по­пе­ре­дню ста­дію ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня[41] ³⁾.

Пе­в­ний ін­те­рес у цьо­му зв'я­з­ку становить по­ря­до­к при­тя­г­нен­ня до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті су­д­дів Гру­зії [165] ⁴⁾.

Так, від­по­ві­д­но­ до ст.9 За­ко­ну Гру­зії «Про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність і ди­с­ци­п­лі­на­р­не про­ва­джен­ня су­д­дів за­га­ль­них су­дів Гру­зі­ї» за на­яв­но­с­ті приводів та під­став (ска­р­га чи за­ява, по­ши­рен­ня ЗМІ ін­фо­р­ма­ції про вчинення су­д­дею ді­ян­ня, яке мо­ж­на вва­жа­ти ди­с­ци­п­лі­на­р­ним проступком, та ін­ших, за­зна­че­них у ст.8 За­ко­ну) упо­в­но­ва­же­на осо­ба (п.1 ст.9) по­пе­ре­дньо пе­ре­ві­ряє їх для по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го пе­ре­слі­ду­ван­ня.

На під­ста­ві ви­сно­в­ку, скла­де­но­го за ре­зуль­та­та­ми по­пе­ре­дньої пе­ре­ві­р­ки, ком­пе­те­н­т­ний су­б'єкт (Го­ло­ва Вер­хо­в­но­го Су­ду Гру­зії, го­ло­ви ви­щих су­дів ав­то­но­м­них ре­с­пу­б­лік, Ра­да юс­ти­ції (пра­во­су­д­дя) Гру­зії чи ав­то­но­м­них ре­с­пу­б­лік) при­ймає рі­шен­ня про по­ру­шен­ня від­нос­но су­д­ді ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го пе­ре­слі­ду­ван­ня (з обо­в'я­з­ко­вим по­си­лан­ням на під­ста­ву, пе­ред­ба­че­ну в за­ко­ні) або про від­мо­ву в йо­го по­ру­шен­ні. Цим же рі­шен­ням (у разі по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го пе­ре­слі­ду­ван­ня) утво­рю­єть­ся ди­с­ци­п­лі­на­р­на ко­мі­сія в скла­ді не менш ніж трьох чле­нів, якій до­ру­ча­єть­ся по­в­но­цін­не роз­слі­ду­ван­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви (п.1 ст.12; ст.14).

Рі­шен­ня про від­мо­ву в по­ру­шен­ні ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го пе­ре­слі­ду­ван­ня при­йма­єть­ся, як­що: по­пе­ре­дня пе­ре­ві­р­ка під­став по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го пе­ре­слі­ду­ван­ня, а та­кож пред­ста­в­ле­ні у від­по­ві­д­ну Ра­ду юс­ти­ції чи суд ма­те­рі­а­ли не вка­зу­ють на вин­не вчинення су­д­дею пе­ред­ба­че­но­го за­ко­ном ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­сту­п­ку; ми­нув строк для по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го пе­ре­слі­ду­ван­ня чи на­кла­ден­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня; одержані ма­те­рі­а­ли або ма­те­рі­а­ли по­пе­ре­дньої пе­ре­ві­р­ки яв­но вка­зу­ють на вчинення су­д­дею зло­чи­ну – в цьо­му ви­па­д­ку від­по­ві­д­ні ма­те­рі­а­ли пе­ре­да­ють­ся ор­га­ну, який має пра­во на по­ру­шен­ня кри­мі­на­ль­ної спра­ви (ст.11).

Та­ким чи­ном, із за­зна­че­но­го За­ко­ну ви­пли­ває, що пе­ре­ві­р­ка по­ви­нна здій­с­ню­ва­ти­ся як до, так і пі­с­ля по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня. Та­ке по­ло­жен­ня Т.Г. Мо­р­ща­ко­ва ви­знає пра­ви­ль­ним, оскільки «…і­с­ну­ю­че ре­гу­лю­ван­ня­…­не по­ви­нно ви­клю­ча­ти мо­ж­ли­вість зби­ран­ня не­об­хід­них ма­те­рі­а­лів як до, так і пі­с­ля по­ру­шен­ня спра­ви. Але ва­ж­ли­во, щоб сам акт по­ру­шен­ня спра­ви не був пе­ред­ча­с­ним та не­об­ґру­н­то­ва­ним» [47] ¹⁾.

Тро­хи ін­ак­ше це пи­тан­ня ві­до­бра­же­но в за­ко­но­дав­ст­ві Укра­ї­ни [14; 81] ²⁾. На під­ста­ві п.1 ст.34 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів», ст.38 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» (під­ста­ви для по­ру­шен­ня (від­крит­тя) ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня) мо­ж­на зро­би­ти ви­сно­вок про те, що рі­шен­ня про по­ру­шен­ня (від­крит­тя) ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня при­йма­єть­ся на­чеб­то зо­всім не­за­ле­ж­но від пе­ре­ві­р­ки си­г­на­лів про ди­с­ци­п­лі­на­р­ний про­сту­пок су­д­ді, що на­дій­ш­ли.

За­ко­но­да­вець у п.2 ст.34 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус суддів» і ч.4 ст. 97 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» за­крі­п­лює, що не мо­жуть бу­ти під­ста­вою для по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня за­яви і по­від­ом­лен­ня, які не мі­с­тять ві­до­мо­с­тей про на­яв­ність під­став для при­тя­г­нен­ня до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті [14; 13] ¹⁾.

З цьо­го при­во­ду від­зна­чи­мо на­сту­п­не. По­-пе­р­ше, слід переглянути на­зву ст.34 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» і ст.38 За­ко­ну України «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» (під­ста­ви для по­ру­шен­ня (від­крит­тя) ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня) з огляду на те, що са­мі по со­бі по­від­ом­лен­ня су­б'єк­тів, за­зна­че­них у да­них стат­тях, ще не є під­ста­вою для по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня, а слу­гу­ють приводом для об­го­во­рен­ня пи­тан­ня про мо­ж­ли­вість або не­мо­ж­ли­вість по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня.

Під­ста­вою є ви­ключно фа­к­ти­ч­ні да­ні, що сві­д­чать про ре­а­ль­ну на­яв­ність у ді­ях (без­ді­я­ль­но­с­ті) су­д­ді ознак ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­сту­п­ку. Во­ни як мо­жуть (у та­ко­му ви­па­д­ку про­во­дить­ся пе­ре­ві­р­ка їх­ ві­ро­гі­д­но­с­ті, тоб­то від­по­ві­д­но­с­ті ознак про­сту­п­ку, ви­кла­де­них у від­по­ві­д­но­му іні­ці­а­ти­в­но­му ма­те­рі­а­лі з пі­зна­ни­ми при са­мо­стій­но­му до­слі­джен­ні), так і не мо­жуть у по­в­но­му об­ся­зі мі­с­ти­ти­ся в за­зна­че­них по­дан­нях чи по­від­ом­лен­нях (у цьо­му ви­па­д­ку та­кож про­во­дить­ся пе­ре­ві­р­ка на на­яв­ність ознак про­сту­п­ку).

Про­ва­джен­ня мо­же бу­ти по­ру­ше­но тіль­ки в тих ви­па­д­ках, ко­ли є до­сто­ві­р­ні і до­ста­т­ні да­ні, що вка­зу­ють на на­яв­ність ознак про­сту­п­ку, тоб­то вин­не по­ру­шен­ня по­зи­ти­в­но­го обо­в'я­з­ку, вста­но­в­ле­но­го в за­ко­но­дав­ст­ві або Ко­де­к­сі про­фе­сій­ної по­ве­ді­н­ки, шкі­д­ли­ві на­с­лід­ки (на­при­клад, по­ру­шен­ня чи об­ме­жен­ня прав осіб, що бе­руть участь в су­до­чин­с­т­ві або зве­р­та­ють­ся за су­до­вим за­хи­с­том). До то­го ж не­об­хід­не вста­но­в­лен­ня об­ста­вин, що ви­клю­ча­ють про­ва­джен­ня по спра­ві, на­при­клад, за­кін­чен­ня стро­ків чи незаперечна на­яв­ність ознак скла­ду зло­чи­ну. Оче­ви­д­но, що роз­в'я­за­ти це пи­тан­ня мо­ж­ли­во тіль­ки шля­хом по­пе­ре­дньої (сто­со­в­но по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня) пе­ре­ві­р­ки іні­ці­а­ти­в­но­го ма­те­рі­а­лу. Та­ким чи­ном, ст.34 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» і ст. 38 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» не­об­хід­но іме­ну­ва­ти – «су­б'є­к­ти іні­ці­ю­ван­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті су­д­дів».

Іні­ці­ю­ван­ня цьо­го пи­тан­ня зав­жди по­ви­нно роз­гля­да­ти­ся як дія, що об­ме­жує не­за­ле­ж­ність су­д­дів. У цьо­му зв'я­з­ку по­зи­ти­в­ним видається за­крі­п­лен­ня за­ко­но­да­в­цем у п.3 ст.97 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» по­ло­жен­ня про те, що не до­пу­с­ка­єть­ся зло­вжи­ван­ня пра­вом іні­ці­ю­ван­ня пи­тан­ня від­по­ві­да­ль­но­с­ті су­д­дів без до­ста­т­ніх під­став і, як на­слі­док, ви­ко­ри­с­тан­ня йо­го як спо­со­бу ти­с­ку на су­д­дю в зв'я­з­ку із здій­с­нен­ням пра­во­су­д­дя[13] ¹⁾.

По­-дру­ге, положення п.1 ст.35 За­ко­ну «Про ста­тус су­д­дів» слід ви­ді­ли­ти в окре­му стат­тю – «пе­ре­ві­р­ка іні­ці­а­ти­в­но­го ма­те­рі­а­лу» (щодо на­яв­но­с­ті під­став для по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня), адже на­зва ст.35 цього закону «ро­з­г­ляд ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви», що­най­ме­н­ше, не­ко­ре­к­т­на, то­му що в п.1 йдеться са­ме про пе­ре­ві­р­ку. В ре­зуль­та­ті пе­ре­ві­р­ки іні­ці­а­ти­в­но­го ма­те­рі­а­лу ро­бить­ся ви­сно­вок про на­яв­ність або від­су­т­ність під­став для по­ру­шен­ня дисциплінарного провадження.

Іні­ці­а­ти­в­ний ма­те­рі­ал – це да­ні, на­да­ні упо­в­но­ва­же­ни­ми су­б'єк­та­ми (ст.34 За­ко­ну «Про ста­тус су­д­дів»; ст.38 За­ко­ну «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ції»; п.2 ст.97 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни»), що сві­д­чать чи да­ють ре­а­ль­ну під­ста­ву говорити про мо­ж­ли­ву на­яв­ність в ді­ях (без­ді­я­ль­но­с­ті) су­д­ді ознак ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­сту­п­ку.

Під­ста­вою для по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня є одержані в ре­зуль­та­ті по­пе­ре­дньої пе­ре­ві­р­ки, як від­зна­ча­ло­ся ви­ще, фа­к­ти­ч­ні да­ні, що сві­д­чать про на­яв­ність ознак ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­сту­п­ку, шля­хом до­слі­джен­ня або під­тве­р­джен­ня ві­ро­гі­д­но­с­ті да­них, ви­кла­де­них в іні­ці­а­ти­в­но­му ма­те­рі­а­лі.

«Я­к­що пе­ре­ві­р­ка до по­ру­шен­ня спра­ви не про­во­ди­ла­ся, – слушно пи­ше Т.Г. Мо­р­ща­ко­ва, – то її ма­те­рі­а­ли і одержані від су­д­ді по­яс­нен­ня вже не бу­дуть вра­хо­ва­ні при по­ру­шен­ні спра­ви, хо­ча по суті ка­жу­чи мо­жуть при­ве­с­ти до ви­сно­в­ків, що спро­с­то­ву­ють не­об­хід­ність цьо­го ак­ту»[47] ¹⁾. То­му мо­мент по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня є ва­ж­ли­вим.

У цьо­му зв'я­з­ку, треба звернути увагу і на осо­б­ли­вий пси­хо­ло­гі­ч­ний стан су­д­ді, від­но­сно яко­го про­во­дить­ся пе­ре­ві­р­ка. Од­на спра­ва, ко­ли пе­ре­ві­р­ка здій­с­ню­єть­ся в ре­зуль­та­ті по­да­ної ска­р­ги ще при не від­кри­то­му про­ва­дже­нні, а зо­всім ін­ша – в ра­м­ках вже порушено­го. Не­хай рі­шен­ня про по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня і не тягне кі­н­це­вого рі­шен­ня – про на­кла­ден­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня, але са­ме йо­го від­крит­тя мо­же сві­д­чи­ти про бі­ль­шу імо­ві­р­ність ви­знан­ня су­д­ді вин­ним. Фа­к­ти­ч­но по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня рівносильне по­ру­шен­ню ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го об­ви­ну­ва­чен­ня, що у свою чер­гу мо­же спри­я­ти «по­с­ту­п­ли­во­с­ті» су­д­ді, а от­же, істотно об­ме­жувати йо­го не­за­ле­ж­ні­с­ть.

Та­ким чи­ном, про­ве­ден­ня пе­ре­ві­р­ки іні­ці­а­ти­в­но­го ма­те­рі­а­лу до ви­не­сен­ня рі­шен­ня про по­ру­шен­ня (від­мо­в­у в по­ру­шен­ні) ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня є не­об­хід­ним.

Особи, упо­в­но­ва­ж­ені здій­с­ню­ва­ти пе­ре­ві­р­ку, всту­па­ють у вза­є­мо­дію з суб’єктами ін­фо­р­ма­ції про озна­ки кон­к­ре­т­но­го про­сту­п­ку, а відтак, спроможні оде­р­жу­вати не­об­хід­ні і до­ста­т­ні да­ні, які у кі­н­це­во­му ра­ху­н­ку ство­рюють під­ста­ву для по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня.

По­-тре­тє, від­по­ві­д­но до п.2 ст.35 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» пі­с­ля про­ве­ден­ня пе­ре­ві­р­ки ма­те­рі­а­ли пе­ре­да­ють­ся на роз­гляд ко­мі­сії, яка, ви­хо­дя­чи з за­га­ль­но­го змі­с­ту п.п.3,4 цієї ж стат­ті, при­ймає рі­шен­ня по суті про при­тя­г­нен­ня чи непри­тя­г­нен­ня су­д­ді до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті. Од­нак не­об­хід­но роз­рі­з­ня­ти рі­шен­ня про при­тя­г­нен­ня до від­по­ві­да­ль­но­с­ті, що ви­зна­чає кон­к­ре­т­ний вид ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня (у цьо­му ви­па­д­ку має мі­с­це ос­та­то­ч­на кон­к­ре­ти­за­ція від­по­ві­да­ль­но­с­ті), і рі­шен­ня про по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня, що є по­ча­т­ком ре­а­лі­за­ції від­по­ві­да­ль­но­с­ті в її про­це­ду­р­но­му ви­ра­жен­ні і кі­н­це­вим мо­ме­н­том по­пе­ре­дньої кон­к­ре­ти­за­ції від­по­ві­да­ль­но­с­ті (в да­но­му ви­па­д­ку по­ча­т­ко­вим мо­ме­н­том по­пе­ре­дньої кон­к­ре­ти­за­ції є пе­ре­ві­р­ка на­яв­но­с­ті під­став для по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня) [66; 52] ¹⁾.

Та­ким чи­ном, у За­ко­ні Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» не зна­йшла сво­го ві­до­бра­жен­ня но­р­ма, що ре­гу­лює по­ря­док по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня. У ст.33 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ква­лі­фі­ка­цій­ні ко­мі­сії, ква­лі­фі­ка­цій­ну ате­с­та­цію і ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність су­д­дів су­дів Укра­ї­ни» та­кий по­ря­док був пе­ред­ба­че­ний, пе­ред­ба­че­ний він, хо­ча і не по­зба­в­ле­ний не­до­лі­ків, і в ст.31 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ції». Законодавець, прийнявши За­ко­н Ук­ра­їни «Про судоустрій України» та скасувавши За­ко­н України «Про ква­лі­фі­ка­ці­йні комісії, ква­лі­фі­ка­ційну ате­с­та­цію і ди­с­ци­п­лі­на­р­ну відповідальність су­ддів су­дів Ук­ра­ї­ни», не вніс відповідні зміни до нього, а також до Закону «Про статус суддів» як в цій частині, так і в частині розкриття змісту стадій дисциплінарного провадження, створивши тим самим прогалини в регулюванні цих питань.

Су­б'єк­та­ми іні­ці­ю­ван­ня пи­тан­ня про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність су­д­дів мо­жуть бу­ти:

· Мі­ні­с­тер­с­т­во юс­ти­ції Укра­ї­ни і йо­го ор­га­ни на мі­с­цях за ре­зуль­та­та­ми пе­ре­ві­рок за­яв та по­від­ом­лень гро­ма­дян;

· го­ло­ва від­по­ві­д­но­го су­ду, на­род­ний де­пу­тат Укра­ї­ни, ке­рі­в­ник або за­сту­п­ник ке­рі­в­ни­ка дер­жа­в­но­го ор­га­ну, уста­но­ви чи ор­га­ну мі­с­це­во­го са­мо­вря­ду­ван­ня;

· за­со­би ма­со­вої ін­фо­р­ма­ції (ч.1 ст.34 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів») [14] ¹⁾.

У п.2 ст.97 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» в якості су­б'єк­тів іні­ці­ю­ван­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті су­д­дів мі­с­це­вих, апе­ля­цій­них і Ка­са­цій­но­го су­ду Укра­ї­ни, визначені:

· на­род­ні де­пу­та­ти Укра­ї­ни;

· Упо­в­но­ва­же­ний Вер­хо­в­ної Ра­ди Укра­ї­ни з прав лю­ди­ни;

· Го­ло­ва Вер­хо­в­но­го Су­ду Укра­ї­ни (го­ло­ва ви­що­го спе­ці­а­лі­зо­ва­но­го су­ду – що­до су­д­ді від­по­ві­д­но­го спе­ці­а­лі­зо­ва­но­го су­ду, за винятком звільнення судді);

· Мі­ністр юс­ти­ції Укра­ї­ни;

· го­ло­ва від­по­ві­д­ної Ра­ди су­д­дів;

· чле­ни Ра­ди су­д­дів Укра­ї­ни [13] ¹⁾.

В ст. 38 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» іні­ці­а­то­ра­ми пи­тан­ня про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність суддів ви­щих спе­ці­а­лі­зо­ва­них су­дів і Вер­хо­в­но­го Су­ду Укра­ї­ни на­зва­ні:

· на­род­ні де­пу­та­ти Укра­ї­ни;

· Упо­в­но­ва­же­ний Вер­хо­в­ної Ра­ди Укра­ї­ни з прав лю­ди­ни;

· член Ви­щої ра­ди юс­ти­ції за ре­зуль­та­та­ми пе­ре­ві­р­ки по­від­ом­лень [81] ²⁾.

Від­по­ві­д­но до п.7 рі­шен­ня Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду Укра­ї­ни в спра­ві про кон­сти­ту­цій­ність ря­ду по­ло­жень За­ко­ну «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ції»[166] ³⁾ пун­к­ти 1, 2 ст.38 За­ко­ну, що передбача­ють на­род­них де­пу­та­тів і Упо­в­но­ва­же­но­го Вер­хо­в­ної Ра­ди Укра­ї­ни з прав лю­ди­ни як іні­ці­ю­ю­чих від­по­ві­да­ль­ність су­б'єк­тів, ви­зна­ні не від­по­ві­д­ни­ми Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни. От­же, можна вважати некон­сти­ту­цій­ни­ми й ана­ло­гі­ч­ні по­ло­жен­ня п.2 ст.97 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни».

На наш погляд зазначене рішення Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду Укра­ї­ни носить суперечливий характер. З одного боку Суд вважає не від­по­ві­д­ни­ми Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни по­ло­ження За­ко­ну України «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ції» (пун­к­ти 1, 2 ст.38), що передбача­ють на­род­них де­пу­та­тів і Упо­в­но­ва­же­но­го Вер­хо­в­ної Ра­ди Укра­ї­ни з прав лю­ди­ни як суб’єктів іні­ці­ю­ю­чих від­по­ві­да­ль­ність суддів, а з другого боку стверджує, що «… Вища рада юстиції зобов’язана перевіряти звернення народних депутатів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини так само, як і звернення інших посадових осіб, органів державної влади і місцевого самоврядування, кожного громадянина, якщо в них містяться відомості про наявність… підстав для звільнення судді з посади, про факт дисциплінарного проступку судді Верховного Суду України або судді вищого спеціалізованого суду, і за результатами перевірки приймати відповідне рішення» [166] ¹⁾.

Ви­кла­де­не сві­д­чить про розбіжності щодо визначення су­б'єк­тів іні­ці­ю­ван­ня пи­тан­ня про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність су­д­дів. По­-пе­р­ше, це торкається су­б'єк­тів, іні­ці­ю­ю­чих да­не пи­тан­ня, від­но­сно су­д­дів мі­с­це­вих, апе­ля­цій­них і Ка­са­цій­но­го су­ду Укра­ї­ни, за­крі­п­ле­них (ма­ють­ся на ува­зі су­б'єк­ти) в за­ко­нах «Про ста­тус су­д­дів» і «Про су­до­устрій Укра­ї­ни». По­-дру­ге, існують рі­з­ні су­б'єк­ти іні­ці­ю­ван­ня пи­тан­ня про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність, з од­но­го бо­ку – мі­с­це­вих, апе­ля­цій­них і Ка­са­цій­но­го су­ду Укра­ї­ни, з ін­шо­го – ви­щих спе­ці­а­лі­зо­ва­них та Вер­хо­в­но­го Су­ду Укра­ї­ни, тоб­то су­б'єк­ти, по­зна­че­ні в за­ко­нах «Про ста­тус су­д­дів», «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» та «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» від­по­ві­д­но. Очевидно, що дане питання вимагає свого термінового вирішення.

Вважаємо, що не слід ви­зна­ва­ти по­зи­ти­в­ною мо­ж­ли­вість при­ве­ден­ня ч.1 ст.34 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» у від­по­ві­д­ність до п.2 ст.97 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни», яка ви­пли­ває зі змі­с­ту роз­ді­лу VII п.5 (за­клю­ч­ні та пе­ре­хі­д­ні по­ло­жен­ня) За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни». Перелік суб’єктів ініціювання дисциплінарної відповідальності суддів, що закріплений у п.2 ст.97 Закону «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» (на­род­ні де­пу­та­ти Укра­ї­ни; Упо­в­но­ва­же­ний Вер­хо­в­ної Ра­ди Укра­ї­ни з прав лю­ди­ни; Го­ло­ва Вер­хо­в­но­го Су­ду Укра­ї­ни; го­ло­ва ви­що­го спе­ці­а­лі­зо­ва­но­го су­ду – що­до су­д­ді від­по­ві­д­но­го спе­ці­а­лі­зо­ва­но­го су­ду; Мі­ністр юс­ти­ції Укра­ї­ни; го­ло­ва від­по­ві­д­ної Ра­ди су­д­дів; чле­ни Ра­ди су­д­дів Укра­ї­ни) дає підстави вважати проблематичною можливість ініціювання відповідного питання, особливо з огляду на таких суб’єктів як голову відповідної Ради суддів та членів Ради суддів України. Адже Рада суддів – це орган суддівського самоврядування, до складу якого входять лише судді, а отже у деяких випадках існує велика імовірність прояву корпоративної солідарності та блокування вирішення питання про ініціювання відповідальності суддів.

Не зрозуміло, що мав на увазі законодавець, коли передбачав як суб’єкта ініціювання дисциплінарної відповідальності суддів голову «…вищого спеціалізованого суду – щодо судді відповідного спеціалізованого суду, за винятком ініціювання звільнення судді…» (виділено нами. – С.П.) [13] ¹⁾. Постає питання, чи може голова суду заздалегідь передбачити застосування такої міри дисциплінарного реагування?

На наш погляд, потребує розширення коло суб’єктів, що мають право ініціювати дисциплінарну відповідальність відносно суддів. В цьому зв’язку слід звернути увагу на зазначене вище рішення Конституційного Суду України від 21 травня 2002 р. в справі про Закон України «Про Вищу раду юстиції», де в якості можливих суб’єктів ініціювання відповідальності, окрім народних депутатів України, Упо­в­но­ва­же­ного Вер­хо­в­ної Ра­ди Укра­ї­ни з прав лю­ди­ни зазначаються і посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, громадяни. Дійсно, виділення на законодавчому рівні виключно якихось спеціальних суб’єктів ініціювання розглядаємого питання тільки ускладнює механізм реалізації відповідальності, бо вони виступаючи в якості свого роду «посередників» між кваліфікаційними комісіями суддів та зацікавленою особою можуть на свій розсуд вирішувати – приймати або не приймати рішення про внесення до відповідного суб’єкта дисциплінарної влади подання чи звернення. Крім того, така ситуація не надає суддям якихось гарантій, бо в любому випадку рішення про порушення дисциплінарного провадження буде приймати лише кваліфікаційна комісія суддів [167] ²⁾.

Пі­с­ля оде­р­жан­ня від­по­ві­д­но­го іні­ці­а­ти­в­но­го ма­те­рі­а­лу (по­дан­ня, за­яви, ска­р­ги) про­во­дить­ся йо­го пе­ре­ві­р­ка. При­зна­чен­ня да­ної пе­ре­ві­р­ки по­ля­гає в то­му, щоб у зв'я­з­ку з іні­ці­ю­ван­ням пи­тан­ня про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність су­д­ді за­без­пе­чи­ти упо­в­но­ва­же­но­го су­б'єк­та ін­фо­р­ма­ці­єю, не­об­хід­ною для по­ста­но­влення рі­шен­ня про по­ру­шен­ня чи від­мо­ву в по­ру­шен­ні ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня. Ін­ши­ми сло­ва­ми пе­ре­ві­ря­ють­ся ві­до­мо­с­ті про фа­к­ти, що об­ґру­н­то­ву­ють не­об­хід­ність по­ру­шен­ня спра­ви, та від­по­ві­д­ність пе­ред­ба­че­ним в за­ко­ні чи Ко­де­к­сі про­фе­сій­ної по­ве­ді­н­ки судді під­ста­вам при­тя­г­нен­ня су­д­ді до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті.

Певний інтерес становить пи­тан­ня про су­б'єк­тів здій­с­нен­ня пе­ре­ві­р­ки, їх­ кі­ль­кі­с­ний склад, стро­ки її про­ве­ден­ня.

Зі змі­с­ту п.1 ст.35 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» ви­пли­ває, що пе­ре­ві­р­ку про­во­дять го­ло­ва ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії або за йо­го до­ру­чен­ням, а так само на під­ста­ві рі­шен­ня ко­мі­сії, чле­ни ко­мі­сі­ї [14] ¹⁾. У п.1 ст.31 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ква­лі­фі­ка­цій­ні ко­мі­сії, ква­лі­фі­ка­цій­ну ате­с­та­цію і ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність су­д­дів су­дів Укра­ї­ни» як су­б'єк­ти бу­ли за­зна­че­ні го­ло­ва ко­мі­сії, йо­го за­сту­п­ник або з їх­ до­ру­чен­ня один або де­кі­ль­ка чле­нів ко­мі­сі­ї [82] ²⁾. Згі­д­но з ч.1 ст.40 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» пе­ре­ві­р­ка здій­с­ню­єть­ся од­ним із чле­нів ра­ди [81] ³⁾.

Із змі­с­ту за­зна­че­них та ін­ших ста­тей за­ко­нів «Про ста­тус су­д­дів», «Про ква­лі­фі­ка­цій­ні ко­мі­сії, ква­лі­фі­ка­цій­ну ате­с­та­цію і ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність су­д­дів су­дів Укра­ї­ни» не мо­ж­ли­во ви­зна­чи­ти, в яких ви­па­д­ках пе­ре­ві­р­ка здій­с­ню­єть­ся од­но­осо­бо­во, в яких її про­во­дять де­кі­ль­ка чле­нів (виняток становить пе­ре­ві­р­ка від­но­сно го­ло­ви або чле­на ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії су­д­дів, яку про­во­дять за до­ру­чен­ням ко­мі­сії три її чле­ни).

На наш по­гляд, пе­ре­ві­р­ка зав­жди по­ви­нна про­во­ди­ти­ся трьо­ма чле­на­ми ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сі­ї. У та­ко­му ви­па­д­ку іс­нує бі­ль­ша імо­ві­р­ність ре­те­ль­но­го та об­ґру­н­то­ва­но­го роз­слі­ду­ван­ня. При цьо­му як­що в од­но­го із чле­нів ко­мі­сії ви­ни­к­не пе­ре­ко­нан­ня ін­ше, ніж в ін­ших пе­ре­ві­ря­ю­чих, він зо­бо­в'я­за­ний ви­кла­с­ти йо­го і пред­ста­ви­ти ра­зом з до­ві­д­кою за ре­зуль­та­та­ми і ма­те­рі­а­ла­ми пе­ре­ві­р­ки.

Ви­ни­кає та­кож пи­тан­ня: чи по­ви­нні осо­би, які бра­ли участь у пе­ре­ві­р­ці, бра­ти участь у ви­не­сен­ні ос­та­то­ч­но­го рі­шен­ня по ди­с­ци­п­лі­на­р­ній спра­ві? У ці­ло­му, з по­гля­ду об'­єк­ти­в­ної іс­ти­ни, пи­тан­ня зво­ди­ти­ся до то­го, чи від­по­ві­дає прин­ци­пу не­упе­ре­дже­но­с­ті по­єд­нан­ня обо­в'я­з­ків по роз­слі­ду­ван­ню і при­йн­ят­тю рі­шень по спра­вах.

В спра­ві Withrow v. Larkin Вер­хо­в­ний суд США з'я­со­ву­вав, чи є по­ру­шен­ням ви­мог на­ле­ж­ної про­це­ду­ри те, що про­фе­сій­на ра­да роз­слі­дує спра­ви, ви­но­сить об­ви­ну­ва­чен­ня і рі­шен­ня: тве­р­джен­ня, що по­єд­нан­ня обо­в'я­з­ків з роз­слі­ду­ван­ня та при­йн­ят­тя рі­шень по спра­вам обо­в'я­з­ко­во ство­рює ри­зик упе­ре­дже­но­с­ті, до­ве­с­ти важ­ко. Для цьо­го не­об­хід­но спро­с­ту­ва­ти пре­зу­м­п­цію че­с­но­с­ті і сум­лін­но­с­ті тих, хто ви­ко­нує да­ні фу­н­к­ції, і пе­ре­ко­на­ти спо­сте­рі­га­ча, що при ре­а­лі­с­ти­ч­ній оці­н­ці пси­хо­ло­гі­ч­них те­н­де­н­цій і люд­сь­ких сла­бо­стей по­кла­дан­ня обо­в'я­з­ків по роз­слі­ду­ван­ню і при­йн­ят­тю рі­шень по спра­вах на од­ну і ту ж осо­бу ство­рює та­кий ри­зик ре­а­ль­ної упе­ре­дже­но­с­ті. В рі­шен­ні по спра­ві FTC v. Cement Institute суд під­кре­с­лив, що це іс­то­т­на про­бле­ма і од­но­зна­ч­ну від­по­відь по­ки не знай­де­но. Од­не те, що по­єд­нан­ня фу­н­к­цій з роз­слі­ду­ван­ня і при­йн­ят­тя рі­шень не є по­ру­шен­ням на­ле­ж­ної про­це­ду­ри, в окре­мих ви­па­д­ках, ра­зом з тим, ви­зна­чає – ри­зик не­спра­ве­д­ли­во­с­ті не­ви­пра­в­да­но ве­ли­кий [103] ¹⁾.

На на­шу ду­м­ку, осо­би, які беруть участь у пе­ре­ві­р­ці, не по­ви­нні бу­ти по­зба­в­ле­ні пра­ва бра­ти участь у роз­гля­ді спра­ви і при­йн­ят­тя по ньо­му ос­та­то­ч­но­го рі­шен­ня. У будь-­яко­му ви­па­д­ку ко­ле­гі­а­ль­ний по­ря­док роз­гля­ду спри­яє об'­єк­ти­в­ному по­ста­но­вленню рі­шен­ня.

Стосовно стро­ків про­ве­ден­ня пе­ре­ві­р­ки від­зна­чи­мо, що оскі­ль­ки йдеться про пе­ре­ві­р­ку іні­ці­а­ти­в­но­го ма­те­рі­а­лу на на­яв­ність під­став для ух­ва­лен­ня рі­шен­ня про по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня чи від­мо­ву в йо­го по­ру­шен­ні, вста­но­в­ле­ний в п.1 ст. 35 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» мі­ся­ч­ний строк вида­єть­ся ве­ли­ким. На­при­клад, у п.2 ст.9 За­ко­ну Гру­зії «Про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність і ди­с­ци­п­лі­на­р­не про­ва­джен­ня су­д­дів за­га­ль­них су­дів Гру­зі­ї» що­до по­пе­ре­дньої пе­ре­ві­р­ки під­став для по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня вста­но­в­лю­єть­ся строк – два ти­ж­ні з мо­ме­н­ту оде­р­жан­ня від­по­ві­д­ної ска­р­ги чи по­дан­ня. Вважаємо, що та­кий строк є оп­ти­ма­ль­ним.

Актуальним є питання забезпечення на початковому етапі конфіденційного розгляду звинувачення і скарги, що надійшли на суддю, з огляду на авторитет судової влади та її носіїв. Це передбачено п.17 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених Генеральною Асамблеєю ООН [11] ¹⁾ і потребує сприйняття законодавством про дисциплінарну відповідальність суддів.

З ма­те­рі­а­ла­ми про­ве­де­ної пе­ре­ві­р­ки, повинен бу­ти озна­йо­м­ле­ний су­д­дя. У разі від­мо­в­и су­д­ді, від­но­сно до яко­го про­во­ди­ла­ся пе­ре­ві­р­ка, від озна­йо­м­лен­ня з до­ві­д­кою та ма­те­рі­а­ла­ми пе­ре­ві­р­ки про це скла­да­єть­ся про­то­кол, який під­пи­су­ють осо­би, що здій­с­ню­ють пе­ре­ві­р­ку. Су­д­дя мо­же за­яви­ти кло­по­тан­ня про до­да­т­ко­ву пе­ре­ві­р­ку пе­в­них об­ста­вин. Про строк, на який пе­ре­ві­р­ка мо­же бу­ти про­до­в­же­на, вка­зу­єть­ся тіль­ки в ст.46 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї», та й то сто­со­в­но ви­па­д­ків роз­гля­ду ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви по ска­р­зі (два мі­ся­ці). На наш по­гляд, пе­ре­ві­р­ка мо­же бу­ти про­до­в­же­на, але не більше, ніж на та­кий же, як і для здій­с­нен­ня пе­ре­ві­р­ки, строк, тоб­то два ти­ж­ні.

Ди­с­ци­п­лі­на­р­не про­ва­джен­ня по­ру­шу­єть­ся упо­в­но­ва­же­ни­ми на те су­б'єк­та­ми, пе­ре­лік яких за­крі­п­ле­но в ст. 33 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» і ст.41 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» [14; 81] ¹⁾. Так, згі­д­но з ст. 33 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» при на­яв­но­с­ті під­став ди­с­ци­п­лі­на­р­не про­ва­джен­ня від­но­с­но су­д­ді по­ру­шу­єть­ся по­ста­но­вою го­ло­ви від­по­ві­д­ної ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії су­д­дів, го­ло­ва­ми ви­щих спе­ці­а­лі­зо­ва­них або апе­ля­цій­них су­дів. У ст.41 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» як су­б'єк­т пе­ред­ба­ча­єть­ся та­кож Ви­ща ра­да юстиції, що сво­єю по­ста­но­вою мо­же по­ру­ши­ти ди­с­ци­п­лі­на­р­не про­ва­джен­ня. Пункт 1 ст.33 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ква­лі­фі­ка­цій­ні ко­мі­сії, ква­лі­фі­ка­цій­ну ате­с­та­цію і ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність су­д­дів су­дів Укра­ї­ни» пе­ред­ба­чав та­кож від­по­ві­д­ну ква­лі­фі­ка­цій­ну ко­мі­сію як су­б'єк­та по­ру­шен­ня [82] ²⁾.

Уяв­ля­єть­ся, що го­лів від­по­ві­д­них су­дів (їх­ за­сту­п­ни­ків) слід ви­клю­чи­ти із су­б'єк­т­но­го скла­ду осіб, які мають пра­во по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня, на під­ста­ві, при­най­м­ні, двох при­чин. По-перше, порядок при якому скарга подається голові суду для вирішення питання про початок дисциплінарного переслідування є складним. Голові суду (його заступнику) для прийняття рішення про по­ру­шен­ня або про відмову в порушенні про­ва­джен­ня необхідно передусім звернутися до кваліфікаційної комісії суддів для проведення перевірки. Тільки за наслідками перевірки можливо прийняти відповідне рішення, а проводити дисциплінарну перевірку повинна виключно кваліфікаційна комісія суддів. На­ба­га­то про­с­ті­ше коли скарга подається безпосередньо до ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії (її го­ло­ви) яка здійснює пе­ре­ві­р­ку та при наявності підстав приймає рішення про по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня або відмову в його порушенні.

По­-дру­ге, голови відповідних судів (їх заступники), бу­ду­чи ке­рі­в­ни­ка­ми, ма­ють пе­в­ний ав­то­ри­тет у су­д­дів­сь­ко­му се­ре­до­ви­щі, що мо­же по­зна­ча­ти­ся на при­йн­ят­ті ква­лі­фі­ка­цій­ни­ми ко­мі­сі­я­ми (які у бі­ль­шо­с­ті скла­да­ють­ся із су­д­дів) в на­сту­п­но­му рі­шен­нях по порушених го­ло­ва­ми су­ду (його заступниками) про­ва­джен­нях. Думається, з цієї ж причини в ч.2 п.1 ст.76 Закону України «Про судоустрій України» закріплено, що до складу кваліфікаційних комісій суддів (Вищої кваліфікаційної комісії суддів) України не можуть бути обрані Голова Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, Касаційного суду України та апеляційних судів, а також їх заступники. В противному разі, на наш погляд, справляв би вплив на членів комісії, зокрема суддів, той факт, що дисциплінарна справа розглядується по порушеному головою суду провадженню, авторитет якого для інших суддів вагомий і який до того ж бере участь у засіданні кваліфікаційної комісії. Заступники голів судів хоча і не мають повноважень по порушенню дисциплінарних проваджень, однак також володіючи авторитетом у суддівському середовищі, мають можливість впливати на членів комісії при прийнятті рішень по дисциплінарних справах. До ска­за­но­го до­да­мо: деякі ма­те­рі­а­ли ди­с­ци­п­лі­на­р­ної прак­ти­ки сві­д­чать про те, що го­ло­ви від­по­ві­д­них су­дів, ви­ко­ри­с­то­ву­ю­чи по­в­но­ва­жен­ня по по­ру­шен­ню ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня, по­пе­ре­дньо пе­ре­ві­ря­ють і під­ста­ву для йо­го по­ру­шен­ня, зо­к­ре­ма, витребуючи від­по­ві­д­ні по­яс­нен­ня, до­слі­джу­ю­чи рі­з­но­ма­ні­т­ні дже­ре­ла ін­фо­р­ма­ції, що ці­л­ком ло­гі­ч­но і не­об­хід­но для по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня. Од­нак здій­с­ню­ва­ти пе­ре­ві­р­ку, в то­му чи­с­лі витребуючи по­яс­нен­ня в зв'я­з­ку з іні­ці­а­ти­в­ним ма­те­рі­а­лом, що на­дій­шов, ма­ють пра­во тіль­ки го­ло­ва ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії, а та­кож за йо­го до­ру­чен­ням чи на під­ста­ві рі­шен­ня ко­мі­сії – чле­ни ко­мі­сі­ї.

Та­ким чи­ном, су­б'єк­та­ми пра­ва по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня від­но­сно су­д­ді по­ви­нні бу­ти: го­ло­ва ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії або ква­лі­фі­ка­цій­на ко­мі­сі­я.

В свою чер­гу го­лів су­дів (їх­ за­сту­п­ни­ків) слід від­не­с­ти до су­б'єк­тів, які мають пра­во іні­ці­ю­вати пи­тан­ня про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність су­д­дів. Да­на об­ста­ви­на не­хай повністю і не ви­клю­чає про­бле­ми впли­ву го­ло­ви су­ду (за­сту­п­ни­ків) в цих пи­тан­нях, але зна­ч­но її зни­жує. До то­го ж са­ме го­ло­ва су­ду бу­де ви­сту­па­ти з іні­ці­ю­ван­ням ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті, наприклад, у ви­па­д­ках, ко­ли ви­ще­с­то­я­ща су­до­ва ін­ста­н­ція за ре­зуль­та­та­ми пе­ре­гля­ду спра­ви вба­чи­ла в ді­ях су­д­ді озна­ки ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­сту­п­ку.

За­кон Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» не мі­с­тить пря­мої вка­зі­в­ки на строк з мо­ме­н­ту за­кін­чен­ня пе­ре­ві­р­ки, впро­довж яко­го про­ва­джен­ня по­ви­нно бу­ти по­ру­ше­не. У вся­ко­му ра­зі фо­р­му­лю­ван­ня п.п.2, 3, 4 ст.35 кон­к­ре­т­но про по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня ні­чо­го не го­во­рить. Йдеться про рі­шен­ня, що при­пи­няє ди­с­ци­п­лі­на­р­не про­ва­джен­ня, та про при­тя­г­нен­ня до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті [14] ¹⁾.

Згі­д­но з ст.41 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» про­ва­джен­ня по­ру­шу­єть­ся (від­кри­ва­єть­ся) у десятиден­ний строк із дня оде­р­жан­ня да­них про ди­с­ци­п­лі­на­р­ний про­сту­пок су­д­ді. У ви­па­д­ку, ко­ли ці да­ні ма­ють по­тре­бу в пе­ре­ві­р­ці, – у строк не більш десяти днів із дня за­кін­чен­ня пе­ре­ві­р­ки [81] ²⁾. Ана­ло­гі­ч­не по­ло­жен­ня бу­ло ві­до­бра­же­но й у п.3 ст.33 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ква­лі­фі­ка­цій­ні ко­мі­сії, ква­лі­фі­ка­цій­ну ате­с­та­цію і ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність су­д­дів су­дів Укра­ї­ни» [82] ³⁾.

У зв'я­з­ку з тим, що про­ве­ден­ня пе­ре­ві­р­ки да­них, які на­дій­ш­ли, зав­жди обо­в'я­з­ко­во, строк по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня повинен об­чи­с­лю­ва­ти­ся з мо­ме­н­ту її за­кін­чен­ня, тоб­то з мо­ме­н­ту пред­ста­в­лен­ня від­по­ві­д­но­го ви­сно­в­ку. Та­ким чи­ном, рі­шен­ня про по­ру­шен­ня чи від­мо­ву в по­ру­шен­ні ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня по­ви­нно бу­ти при­йн­я­те в строк не більше десяти днів із дня за­кін­чен­ня пе­ре­ві­р­ки.

Чин­не за­ко­но­дав­ст­во пря­мо не вста­но­в­лює мо­ж­ли­вість оска­р­жен­ня рі­шен­ня про від­мо­ву в по­ру­шен­ні ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня. В п.4 ст.33 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ква­лі­фі­ка­цій­ні ко­мі­сії, ква­лі­фі­ка­цій­ну ате­с­та­цію і ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність су­д­дів су­дів Укра­ї­ни» та­ка мо­ж­ли­вість бу­ла пе­ред­ба­че­на: від­мо­ва в по­ру­шен­ні ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня мо­г­ла бу­ти оска­р­же­на до Ви­щої ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії су­д­дів Укра­ї­ни. При цьо­му все­-та­ки ви­ни­ка­ло пи­тан­ня: а чо­му не до Ви­щої ра­ди юс­ти­ції, яка є ви­ще­с­то­я­щою ди­с­ци­п­лі­на­р­ною ін­ста­н­ці­єю?

Зда­ва­ло­ся, із змі­с­ту ст.83 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» (оска­р­жен­ня рі­шен­ня ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії су­д­дів), яка до то­го ж зна­хо­дить­ся в гла­ві 12, що ві­до­бра­жає за­га­ль­ні по­в­но­ва­жен­ня та ор­га­ні­за­цію ро­бо­ти ква­лі­фі­ка­цій­них ко­мі­сій су­д­дів, ви­пли­ває, що осо­ба, що­до яко­ї при­йн­я­те рі­шен­ня ко­мі­сії або на під­ста­ві по­дан­ня якої ви­рі­шу­ва­ло­ся пи­тан­ня, у разі не­зго­ди з цим рі­шен­ням мо­же оска­р­жи­ти йо­го в по­ряд­ку і стро­ки, пе­ред­ба­че­ні цим за­ко­но­м [13] ¹⁾. Од­нак за­ко­но­да­вець у гла­ві 14 да­но­го За­ко­ну, яка ре­гу­лює ди­с­ци­п­лі­на­р­ні по­в­но­ва­жен­ня ко­мі­сій, пе­ред­ба­чив мо­ж­ли­вість оска­р­жен­ня тіль­ки рі­шен­ня про при­тя­г­нен­ня до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті.

Мо­ж­ли­во, з по­гля­ду про­це­су­а­ль­ної еко­но­мії рі­шен­ня про по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня і не слід оскаржувати (цим пра­вом го­ло­вним чи­ном бу­де ко­ри­с­та­ти­ся осо­ба, яка при­тя­гується до від­по­ві­да­ль­но­с­ті), оскільки за­ко­но­да­в­чо пе­ред­ба­че­но пра­во пе­ре­гля­ду за ска­ргою кі­н­це­во­го рі­шен­ня ко­мі­сії про на­кла­ден­ня кон­к­ре­т­но­го ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня, що є га­ра­н­ті­єю від не­об­ґру­н­то­ва­но­го при­тя­г­нен­ня до від­по­ві­да­ль­но­с­ті. До то­го ж як­що це рі­шен­ня ста­не оска­р­жу­ва­ти су­д­дя, то, без­пе­ре­ч­но, ви­ни­к­не пи­тан­ня про при­зу­пи­нен­ня по­да­ль­шо­го про­ва­джен­ня в спра­ві, що в де­яких ви­па­д­ках не­до­пу­с­ти­мо, на­при­клад, у разі гру­бо­го і оче­ви­д­ного по­ру­шен­ня за­ко­ну, вчинення амо­ра­ль­но­го про­сту­п­ку.

Ра­зом з тим пра­во оска­р­жи­ти рі­шен­ня про від­мо­ву в по­ру­шен­ні ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня по­ви­нно іс­ну­ва­ти, оскільки в про­ти­в­но­му разі ду­же важ­ко пе­ре­бо­ро­ти ко­р­по­ра­ти­в­ний ін­те­рес, який іно­ді тяжіє над су­д­дя­ми – чле­на­ми ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сі­ї. При цьо­му семиден­но­го стро­ку з мо­ме­н­ту оде­р­жан­ня від­по­ві­д­но­го рі­шен­ня для оска­р­жен­ня бу­де до­сить. У п.5 ст.82 Закону «Про судоустрій України» закріплено, що копія рішення кваліфікаційної комісії суддів протягом 7 днів надсилається особі, за поданням якої вирішувалося питання, та особі, щодо якої вирішувалося питання. На наш погляд, доцільно говорити про строк, упродовж якого зацікавлений суб'єкт повинен бути ознайомлений з відповідним рішенням.

Та­ким чи­ном, під­биваючи під­су­мок ви­кла­де­но­му, зно­ву за­зна­чи­мо, слу­ж­бо­ва пе­ре­ві­р­ка мо­же здій­с­ню­ва­ти­ся як до, так і пі­с­ля по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня. У цьо­му зв'я­з­ку ви­ни­кає низка пи­тань: яка їх мета і в чо­му рі­з­ни­ця, які кон­к­ре­т­ні дії пе­ре­ві­ря­ю­чих у ко­ж­ній з них? Чи є сенс роз­гля­да­ти пе­ре­ві­р­ку під­став для по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня як етап ста­дії по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня або це са­мо­стій­на ста­дія, що вза­га­лі пе­ре­дує ди­с­ци­п­лі­на­р­но­му про­ва­джен­ню?

В юри­ди­ч­ній лі­те­ра­ту­рі з цьо­го при­во­ду не­має од­но­зна­ч­ної від­по­ві­ді. На­при­клад, Ю.С. Аду­ш­кін пи­ше, що в ря­ді ви­па­д­ків, ко­ли іні­ці­а­ти­в­но­го ма­те­рі­а­лу, яким по­ру­шу­єть­ся та обґрунтовується пи­тан­ня про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність, для по­ста­но­влення по ньо­му об'­єк­ти­в­но­го рі­шен­ня бу­ває не­до­ста­т­ньо і роз­гля­ду спра­ви то­ді пе­ре­дує ди­с­ци­п­лі­на­р­не роз­слі­ду­ван­ня чи слу­ж­бо­ва пе­ре­ві­р­ка об­ста­вин по­ру­шен­ня [44] ¹⁾. На на­шу ду­м­ку, не мо­ж­на по­ру­шу­ва­ти про­ва­джен­ня, ґру­н­ту­ю­чись на не­до­ста­т­ніх да­них. Для ви­рі­шен­ня пи­тан­ня про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність су­д­дів та­кий під­хід на­вряд чи застосовуваний. Да­лі, го­во­ря­чи про ста­дію по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня, Ю.С. Аду­ш­кін зве­р­тає ува­гу на про­ве­ден­ня в цій ста­дії не­об­хід­но­го роз­гляду, яким і охо­п­лю­ють­ся пра­во­від­но­си­ни з при­тя­гу­ва­ним до від­по­ві­да­ль­но­с­ті. Да­на озна­ка (тоб­то роз­гляд), на ду­м­ку ав­то­ра, від­ме­жо­вує фа­к­ти­ч­не по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня від над­хо­джен­ня ма­те­рі­а­лу, що мо­же зго­дом спри­чи­ни­ти це по­ру­шен­ня[42] ¹⁾. Тим са­мим ви­зна­єть­ся і не­об­хід­ність про­ве­ден­ня пе­ре­ві­р­ки на ста­дії по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня.

І.­ О. Ка­р­ту­зо­ва сто­со­в­но цьо­го вва­жає, що те­о­ре­ти­ч­но мо­ж­на го­во­ри­ти про по­пе­ре­дню ста­дію ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня, при цьо­му роз­гля­да­ю­чи пе­ре­ві­р­ку і як ста­дію про­ва­джен­ня, що йде пі­с­ля йо­го по­ру­шен­ня [41] ²⁾.

Де­які ав­то­ри вза­га­лі не ви­ді­ля­ють ста­дію по­ру­шен­ня. На їх­ ду­м­ку, ди­с­ци­п­лі­на­р­не про­ва­джен­ня роз­па­да­єть­ся на на­сту­п­ні ста­дії: 1) ди­с­ци­п­лі­на­р­не роз­слі­ду­ван­ня, 2) роз­гляд спра­ви про ди­с­ци­п­лі­на­р­ні про­сту­п­ки, 3) оска­р­жен­ня рі­шен­ня по ди­с­ци­п­лі­на­р­них спра­вах і 4) ви­ко­нан­ня рі­шень про за­сто­су­ван­ня за­хо­дів ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го впли­ву [168] ³⁾.

Мо­ж­ли­во, рі­з­но­бі­ч­ні під­хо­ди до роз­гля­ду­ваного пи­тан­ня обу­мо­в­ле­ні спро­бою роз­ро­би­ти уні­вер­са­ль­ний по­ря­док при­тя­г­нен­ня до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті. Од­нак він у будь-­яко­му ви­па­д­ку бу­де ви­яв­ля­ти свої спе­ци­фі­ч­ні від­мін­но­с­ті, обу­мо­в­ле­ні ста­ту­сом осо­би, яка при­тя­гується до від­по­ві­да­ль­но­с­ті. Осо­б­ли­вість по­ря­дку обумовлена необхідністю наявності га­ра­н­тій за­кон­но­го і об­ґру­н­то­ва­но­го ви­рі­шен­ня пи­тан­ня про від­по­ві­да­ль­ність та суддівської незалежності в широкому сенсі. У абз.1 п. 7 ст. 14 Закону «Про судоустрій України», окрім іншого, прямо вказано на те, що особливим порядком притягнення до відповідальності та звільнення суддів забезпечуються гарантії самостійності судів і незалежності суддів [13] ⁴⁾.

У за­ко­но­дав­ст­ві [82; 81; 13] ⁵⁾ слу­ж­бо­ва пе­ре­ві­р­ка ви­ді­ля­єть­ся як са­мо­стій­на ста­дія ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня. При цьо­му все­-та­ки не­яс­но, про яку пе­ре­ві­р­ку – до чи пі­с­ля по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня – йдеться. Вста­но­в­ле­но, що за її ре­зуль­та­тами при­йма­єть­ся рі­шен­ня про до­ці­ль­ність по­ру­шен­ня, од­нак при цьому во­на за­крі­п­лю­єть­ся в стат­ті, що ві­до­бра­жає ста­дії ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня як по­ча­т­ко­ва, але ж по­ча­т­ко­вою мо­же бу­ти тіль­ки стадія по­ру­шен­ня.

Зве­р­не­мо­ся до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної прак­ти­ки кваліфікаційних комісій суддів Донецької, Полтавської, Рівненської та Харківської областей. Вона по­ка­зує, що в бі­ль­шо­с­ті ви­па­д­ків (бли­зь­ко 71 %) пі­с­ля одержання від­по­ві­д­но­го по­дан­ня чи ска­р­ги, що іні­ці­ю­ють пи­тан­ня про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність, по­чи­на­єть­ся їх­ пе­ре­ві­р­ка. Пе­ре­ві­р­ка спря­мо­ва­на як на вста­но­в­лен­ня по­дії, що з по­гля­ду за­ко­ну є ди­с­ци­п­лі­на­р­ним про­сту­п­ком, йо­го по­пе­ре­дню ква­лі­фі­ка­цію, з'я­су­ван­ня об­ста­вин, при яких по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня не­мо­ж­ли­во, так і на оці­н­ку ма­те­рі­а­лів з по­гля­ду їх до­ста­т­но­с­ті для роз­гля­ду спра­ви і ви­не­сен­ня по ній за­кон­но­го та об­ґру­н­то­ва­но­го рі­шен­ня про при­тя­г­нен­ня (про на­кла­ден­ня стя­г­нен­ня) чи непритягнення до від­по­ві­да­ль­но­с­ті. На­яв­ність кло­по­тан­ня су­д­ді про до­да­т­ко­ву пе­ре­ві­р­ку певних об­ста­вин тя­г­не за собою їх­ пе­ре­ві­р­ку та­кож до по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня.

У ря­ді ви­па­д­ків (бли­зь­ко 29 %) про­ва­джен­ня по­ру­шу­єть­ся на під­ста­ві по­дан­ня упо­в­но­ва­же­но­го су­б'єк­та, без пе­ре­ві­р­ки від­по­ві­д­но­го іні­ці­а­ти­в­но­го ма­те­рі­а­лу. Пе­ре­ві­р­ка здій­с­ню­єть­ся до на­пра­в­лен­ня спра­ви на роз­гляд.

По­пе­ре­дня пе­ре­ві­р­ка під­став для по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня по­ви­нна про­во­ди­ти­ся зав­жди, оскі­ль­ки в про­ти­в­но­му разі іс­нує ве­ли­че­з­ний ри­зик при­йн­ят­тя не­об­ґру­н­то­ва­но­го, а от­же, не­за­кон­но­го рі­шен­ня про по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня, що не­допу­с­ти­мо з огля­ду на прин­цип не­за­ле­ж­но­с­ті су­д­дів. У той же час пе­ре­ві­р­ка в ра­м­ках по­ру­ше­но­го про­ва­джен­ня мо­же і не про­во­ди­ти­ся, як­що да­ні, одержані в ре­зуль­та­ті по­пе­ре­дньої пе­ре­ві­р­ки, до­сто­ві­р­но і до­ста­т­ньо вка­зу­ють на вин­не вчинення про­сту­п­ку і до­зво­ля­ють йо­го ква­лі­фі­ку­ва­ти. При цьо­му осо­ба, яка іні­ці­ю­ва­ла пи­тан­ня про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність су­д­ді і яка при­тя­гу­є­ться до від­по­ві­да­ль­но­с­ті (су­д­дя), в будь-­яко­му разі мо­же кло­по­та­ти про про­ве­ден­ня перевірки, як­що, на її ду­м­ку, не всі об­ста­ви­ни, зда­т­ні впли­ну­ти на ре­зуль­тат спра­ви, бу­ли до­слі­дже­ні.

Ко­ло кон­к­ре­т­них дже­рел одержання ін­фо­р­ма­ції як в пер­шо­му, так і дру­го­му ви­па­д­ку, вважаємо, прак­ти­ч­но од­на­ко­ве. Воно обу­мо­в­лю­єть­ся спе­ци­фі­кою ви­кла­де­но­го в іні­ці­а­ти­в­но­му ма­те­рі­а­лі (пе­р­ший ви­па­док) і до­ві­д­ці за ре­зуль­та­та­ми пе­ре­ві­р­ки, по­ста­но­ві про по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня (дру­гий ви­па­док) пе­ред­ба­чу­ва­но­го чи вчиненого про­сту­п­ку від­по­ві­д­но, на­при­клад, вчинення амо­ра­ль­но­го проступку та по­ру­шен­ня про­це­су­а­ль­них стро­ків. У ви­па­д­ку з амо­ра­ль­ним проступ­ком, бе­з­у­мо­в­но, ак­цент бу­де ро­би­ти­ся на оде­р­жан­ня від­по­ві­д­них по­яс­нень від су­д­ді, роз'­яс­нень від іні­ці­а­то­ра ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­це­су, витребуванні ха­ра­к­те­ри­с­тик. Як­що ж має мі­с­це по­ру­шен­ня про­це­су­а­ль­них стро­ків, то, крім оде­р­жан­ня по­яс­нень від су­д­ді, не­об­хід­но за­про­си­ти да­ні і про кі­ль­кість роз­гля­ну­тих су­д­дя­ми справ у да­но­му су­ді (мо­ж­ли­вий їх не­рі­в­но­мі­р­ний роз­по­діл), з'я­су­ва­ти те, яких заходів бу­ло вжито з бо­ку су­д­ді для за­по­бі­ган­ня тя­га­ни­ни і т.д.

Вза­га­лі ж ко­ло дій при про­ве­ден­ні пе­ре­ві­р­ки мі­с­тить у со­бі: оде­р­жан­ня пись­мо­во­го по­яс­нен­ня від су­д­ді та ін­ших осіб, які мо­жуть і не бу­ти су­д­дя­ми, але ма­ють ві­до­мо­с­ті про ди­с­ци­п­лі­на­р­не пра­во­по­ру­шен­ня; ви­тре­бу­ван­ня ма­те­рі­а­лів су­до­вих справ; оде­р­жан­ня ін­шої ін­фо­р­ма­ції, по­в'я­за­ної з роз­гля­дуваним по­ру­шен­ням від будь-­яких ор­га­нів, ор­га­ні­за­цій, уста­нов, під­при­ємств, гро­ма­дян або їх­ об'­єд­нань (ч.1 ст.40 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї»). Сто­со­в­но цьо­го в п.2 ст.77 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» пе­ред­ба­ча­єть­ся, що по­са­до­ві осо­би, які без­під­с­та­в­но від­мо­в­ля­ють у на­дан­ні ін­фо­р­ма­ції або ухи­ля­ють­ся від її на­дан­ня, не­суть пе­ред­ба­че­ну за­ко­ном від­по­ві­да­ль­ність. А як­що від­мо­в­ля­ють у на­дан­ні та­кої ін­фо­р­ма­ції гро­ма­дя­ни? Ви­хо­дя­чи з цьо­го сло­во «по­са­до­ві» не­об­хід­но убра­ти.

Наприклад, згідно з п.g ч.2 ст.2 Закону Грузії “Про дисциплінарну відповідальність і дисциплінарне провадження суддів загальних судів Грузії” перешкоджання з боку суддів діяльності органів дисциплінарної влади або прояв неповаги до них є підставами їх дисциплінарної відповідальності. Це може бути виражено: у створенні штучних перешкод при дослідженні дисциплінарного проступку; в забезпеченні суб’єкта дисциплінарної влади або його посадових осіб, неправдивою інформацією, введенні їх в оману; в відмові давати пояснення; в переконанні працівників суду та інших осіб у необхідності забезпечити суб’єкта дисциплінарної влади неправдивою інформацією відносно дисциплінарного проступку; в грубих та ображаючих висловлюваннях відносно представників суб’єкта дисциплінарної влади і т.н. При цьому йдеться не тільки про суддю, відносно якого здійснюється розгляд, а й інших суддів.

Ці­ка­вим є пи­тан­ня і про те, чи мо­ж­на ви­тре­бу­ва­ти для озна­йо­м­лен­ня су­до­ві спра­ви, що не за­ве­р­ше­ні про­ва­джен­ням. Із змі­с­ту п.2 ст.12 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» ви­пли­ває, що су­д­дя не зо­бо­в'я­за­ний да­ва­ти будь-­які по­яс­нен­ня що­до сут­но­с­ті роз­гля­ну­тих справ або справ, які зна­хо­дять­ся в йо­го про­ва­джен­ні, а та­кож да­ва­ти їх ко­му-­не­будь для озна­йо­м­лен­ня, крім як у ви­па­д­ках і по­ряд­ку, пе­ред­ба­че­них за­ко­но­м. Крім то­го, в п.5 ст.14 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» від­зна­ча­єть­ся: «Втру­чан­ня у здій­с­нен­ня пра­во­су­д­дя, вплив на суд або су­д­дів у будь-­який спо­сіб … з ме­тою … впли­ну­ти на не­упе­ре­дже­ність су­ду за­бо­ро­ня­єть­ся і тя­г­не пе­ред­ба­че­ну за­ко­ном від­по­ві­да­ль­ність» [14; 13] ¹⁾.

Слу­ж­бо­ва пе­ре­ві­р­ка є са­ме од­нією із за­ко­но­да­в­чо вста­но­в­ле­них під­став, що до­зво­ля­ють зна­йо­ми­ти­ся з ма­те­рі­а­ла­ми су­до­вих справ. Ра­зом з тим яс­но і те, що ре­а­лі­за­ція від­по­ві­да­ль­но­с­ті по­ви­нна здій­с­ню­ва­ти­ся без без­по­се­ре­д­ньо­го втру­чан­ня в ді­я­ль­ність по здій­с­нен­ню пра­во­су­д­дя.

Конституційний Суд України в п.6 рішення від 21 травня 2002 р. № 1-3/2002 (справа про Закон України «Про Вищу раду юстиції») зазначив, що ознайомлення з матеріалами справи (без права витребування), розгляд якої не закінчено, не означає перевірку судової справи по суті і не є втручанням у процес здійснення правосуддя [166] ¹⁾. Це ознайомлення обумовлене конкретними особливостями справи, що розглядається суб’єктом дисциплінарної влади, перевіркою матеріалів і обставин, інформація щодо яких міститься саме в судовій справі.

На наш погляд, видається, що озна­йо­м­лен­ня з ма­те­рі­а­ла­ми су­до­вих справ по­ви­нно від­бу­ва­ти­ся в остан­ню чер­гу, у ви­па­д­ках, ко­ли ви­че­р­па­но весь ре­сурс дже­рел оде­р­жан­ня ін­фо­р­ма­ції, а будь-­яке од­но­зна­ч­не рі­шен­ня при­йн­я­ти не було мо­ж­ли­вості або у ви­па­д­ках гру­бо­го і оче­ви­д­но­го по­ру­шен­ня за­ко­ну.

В загалі ж під втру­чан­ням слід ро­зу­мі­ти усі­ля­кі вка­зі­в­ки, про­хан­ня поводитися пе­в­ним чи­ном при роз­гля­ді ті­єї чи ін­шої спра­ви, а так само та­ка по­ве­ді­н­ка пред­ста­в­ни­ків ди­с­ци­п­лі­на­р­ної вла­ди, яка ство­рює в су­д­ді пе­ре­ко­нан­ня в то­му, що йо­го «по­б­ла­ж­ли­вість» у де­яких пи­тан­нях по су­ті справ, які зна­хо­дять­ся в йо­го про­ва­джен­ні чи пе­ред­ба­чу­ються до роз­гля­ду, до­зво­лить пом'я­к­ши­ти від­по­ві­да­ль­ні­с­ть або уникнути її.

Та­ким чи­ном, пе­ре­ві­р­ка під­став по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня є по­ча­т­ко­вим ета­пом ста­дії йо­го по­ру­шен­ня. Вна­слі­док цьо­го, під­кре­с­лю­ю­чи зна­чущість та­кої пе­ре­ві­р­ки, зо­к­ре­ма для при­йн­ят­тя за­кон­но­го і об­ґру­н­то­ва­но­го рі­шен­ня про по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня, цю ста­дію слід іме­ну­ва­ти ди­с­ци­п­лі­на­р­ною пе­ре­ві­р­кою і по­ру­шен­ням про­ва­джен­ня.

На­сту­п­ною є ста­дія роз­гля­ду ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви та при­йн­ят­тя рі­шен­ня. Ста­дія роз­гля­ду ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви та при­йн­ят­тя рі­шен­ня – центра­ль­на ста­дія ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня. Її при­зна­чен­ня по­ля­гає в ос­та­то­ч­но­му вста­но­в­лен­ні сту­пе­ня вин­но­с­ті су­д­ді, який при­тя­гу­ється до від­по­ві­да­ль­но­с­ті, у вчиненні ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го пра­во­по­ру­шен­ня, а та­кож в за­кон­но­му і об­ґру­н­то­ва­но­му ви­рі­шен­ні пи­тан­ня про йо­го від­по­ві­да­ль­ність.

У ст.42 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» строк з дня по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня, упро­довж яко­го спра­ва по­ви­нна бу­ти роз­гля­ну­та, не вста­но­в­ле­ний: «Ви­ща ра­да юс­ти­ції роз­гля­дає ди­с­ци­п­лі­на­р­ну спра­ву на най­бли­ж­чо­му за­сі­дан­ні пі­с­ля над­хо­джен­ня ви­сно­в­ку і ма­те­рі­а­лів пе­ре­ві­р­ки» [81] ¹⁾. Від­по­ві­д­но до п.2 ст.35 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» ква­лі­фі­ка­цій­на ко­мі­сія роз­гля­дає ма­те­рі­а­ли (ди­с­ци­п­лі­на­р­ну спра­ву) у де­ся­ти­ден­ний строк з мо­ме­н­ту за­кін­чен­ня пе­ре­ві­р­ки да­них про про­сту­пок і ви­не­сен­ня від­по­ві­д­но­го ви­сно­в­ку [14] ²⁾. В п.1 ст.34 За­ко­ну «Про ква­лі­фі­ка­цій­ні ко­мі­сії, ква­лі­фі­ка­цій­ну ате­с­та­цію і ди­с­ци­п­лі­на­р­ну відповідальність су­д­дів су­дів Укра­ї­ни» від­зна­ча­лось, що ди­с­ци­п­лі­на­р­на спра­ва по­ви­нна бу­ти роз­гля­ну­та в де­ся­ти­ден­ний строк із дня по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня[82] ³⁾.

Вважаємо, що та­кий строк є до­ста­т­нім, крім то­го, і для по­вто­р­ної пе­ре­ві­р­ки окре­мих об­ста­вин.

Ана­ліз ди­с­ци­п­лі­на­р­ної прак­ти­ки сві­д­чить про те, що строк по­ча­т­ку роз­гля­ду ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви до­держу­єть­ся не зав­жди. При цьо­му да­ні, що вка­зу­ють на по­ва­ж­ність йо­го про­пу­с­ку, від­су­т­ні ⁴⁾.

Під час роз­гля­ду спра­ви ко­мі­сія згі­д­но з ч.4 ст.35 За­ко­ну України «Про ста­тус су­д­дів» і ч.3 ст. 42 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ції» по­ви­нна за­слу­ха­ти по­яс­нен­ня су­д­ді. Не­яв­ка су­д­ді на за­сі­дан­ня ко­мі­сії без по­ва­ж­них при­чин не пе­ре­шко­джає роз­гля­ду спра­ви.

По­яс­нен­ня яв­ля­ють со­бою іс­то­т­ну га­ра­н­тію про­ти не­об­ґру­н­то­ва­но­го за­сто­су­ван­ня стя­г­нен­ня. В них про­яв­ля­єть­ся ставлення по­ру­ш­ни­ка до ді­ян­ня, а це ва­ж­ли­во для ви­рі­шен­ням пи­тан­ня про по­ка­ран­ня, а та­кож мі­с­тить­ся цінна ін­фо­р­ма­ція про при­чи­ни і умо­ви йо­го вчинен­ня. Від­мо­в­а по­ру­ш­ни­ка від да­вання по­яс­нень не є пе­ре­шко­дою для на­кла­ден­ня стя­г­нен­ня[169] ¹⁾.

В усякому ра­зі, як об­ґру­н­то­ва­но зазначає Ю.С. Аду­ш­кін, ви­тре­бу­ван­ня по­яс­нень – обо­в'я­зок су­б'єк­та ди­с­ци­п­лі­на­р­ної вла­ди, їх­ на­дан­ня – пра­во, але не обо­в'я­зок того, хто при­тя­гу­ється до від­по­ві­да­ль­но­с­ті. Від­мо­в­а від да­вання по­яс­нень не пе­ре­шко­джає по­да­ль­шо­му ру­ху спра­ви. Мо­ж­ли­ва пе­р­с­пе­к­ти­ва пе­ре­гля­ду спра­ви пе­ред­ба­чає для су­б'єк­та ди­с­ци­п­лі­на­р­ної вла­ди обо­в'я­зок на­ле­ж­ним чи­ном офо­р­ми­ти від­мо­в­у від да­вання по­яс­нень, для то­го, щоб при пе­ре­гля­ді не ви­ни­к­ло сум­ні­вів у вжитті всіх заходів для вста­но­в­лен­ня дій­с­них об­ста­вин по­ру­шен­ня [44] ²⁾.

З обо­в'я­з­ком ви­тре­бу­ван­ня по­яс­нень ті­с­но пов’язане пи­тан­ня про тя­гар до­ка­зу­ван­ня. За за­про­по­но­ва­ною Р.О. Ха­л­фі­ною те­о­ре­ти­ч­ною конс­тру­к­цією для ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті ха­ра­к­те­р­ною є пре­зу­м­п­ція вин­но­с­ті [68] ³⁾, тоб­то обо­в'я­зок до­ка­зу­ван­ня по­кла­да­єть­ся на осо­бу, яка при­тя­гу­єть­ся до від­по­ві­да­ль­но­с­ті.

Ми зго­д­ні з Ю.С. Аду­ш­кі­ним, який вва­жає, що це не так, оскі­ль­ки за­ко­но­да­вець зо­бо­в'я­зує су­б'єк­та ди­с­ци­п­лі­на­р­ної вла­ди ре­те­ль­но ро­зі­бра­ти­ся в учиненому по­ру­шен­ні, пе­ред­ба­ча­ю­чи мо­ж­ли­вість слу­ж­бо­вої пе­ре­ві­р­ки. Одержані по­яс­нен­ня аж ні­як не при­пу­с­ка­ють па­си­в­ної зго­ди (і тим бі­ль­ше не­зго­ди) су­б'єк­та ди­с­ци­п­лі­на­р­ної вла­ди (ква­лі­фі­ка­цій­них ко­мі­сій) з їх­ до­во­да­ми. Він повинен сам ужи­ти за­хо­дів до вста­но­в­лен­ня при­чин та ін­ших об­ста­вин по­ру­шен­ня (при­зна­чи­ти пе­ре­ві­р­ку, про­ве­с­ти опи­ту­ван­ня осіб і т.ін.) [44] ⁴⁾. Це дає під­ста­ву пе­в­ною мі­рою го­во­ри­ти про іс­ну­ю­чий роз­по­діл тя­га­ря до­ка­зу­ван­ня.

Вза­га­лі ви­тре­бу­ван­ня по­яс­нень мо­ж­ли­во на рі­з­них ста­ді­ях про­ваджен­ня.

Роз­гляд ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви про­во­дить­ся тіль­ки в ме­жах об­ви­ну­ва­чен­ня, ви­кла­де­но­го в по­ста­но­ві (рі­шен­ні) про по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня (п.3 ст.34 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ква­лі­фі­ка­цій­ні ко­мі­сії, ква­лі­фі­ка­цій­ну ате­с­та­цію і ди­с­ци­п­лі­на­р­ну відповідальність су­д­дів су­дів Укра­ї­ни»).

На за­сі­дан­ні ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії мо­жуть бу­ти за­слу­ха­ні по­від­ом­лен­ня осіб, за­про­ше­них за кло­по­тан­ням як су­д­ді, так і ко­мі­сії, ого­ло­ше­ні до­ку­ме­н­ти і роз­гля­ну­ті ін­ші ма­те­рі­а­ли, що є в спра­ві чи до­да­т­ко­во пред­ста­в­ле­ні під час за­сі­дан­ня (ч.2 ст.34 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ква­лі­фі­ка­цій­ні ко­мі­сії, ква­лі­фі­ка­цій­ну ате­с­та­цію і ди­с­ци­п­лі­на­р­ну відповідальність су­д­дів су­дів Укра­ї­ни»). Хід і ре­зуль­та­ти за­сі­дан­ня ко­мі­сії фі­к­су­ють­ся в про­то­ко­лі, який під­пи­су­єть­ся го­ло­ву­ю­чим на за­сі­дан­ні та осо­бою, яка ве­ла цей про­то­кол (се­к­ре­тар) (ч.4 ст.35 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів») ¹⁾.

Ква­лі­фі­ка­цій­на ко­мі­сія по­ви­нна вста­но­ви­ти: чи вчи­нив су­д­дя ді­ю (без­ді­я­ль­ність), за яку йо­го при­тя­гу­ють до від­по­ві­да­ль­но­с­ті; чи є ця дія (без­ді­я­ль­ність) ди­с­ци­п­лі­на­р­ним про­сту­п­ком від­по­ві­д­но до за­ко­ну; вин­ний чи не­вин­ний су­д­дя в учиненому.

Від­по­ві­д­но до п.4 ст.79 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» за­сі­дан­ня ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії су­д­дів є пра­во­мо­ч­ним, як­що в ньо­му бе­ре участь не менше двох тре­тин скла­ду ко­мі­сі­ї. При цьо­му сам склад є по­в­но­ва­ж­ним за умо­ви при­зна­чен­ня (об­ран­ня) не менше де­в'я­ти чле­нів ко­мі­сії, а для Ви­щої ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії – не менше оди­на­д­ця­ти (п.7 ст.76) [13] ²⁾.

В п.3 ст.100 цьо­го За­ко­ну за­крі­п­ле­но, що при на­кла­ден­ні на су­д­дю ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня вра­хо­ву­ють­ся ха­ра­к­тер про­сту­п­ку, йо­го на­с­лід­ки ( ті, що на­ста­ли, чи ті, що мо­г­ли на­ста­ти), осо­ба су­д­ді, сту­пінь йо­го ви­ни, об­ста­ви­ни, що впли­ва­ють на об­ран­ня заходу ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті. Фа­к­ти­ч­но ана­ло­гі­ч­не по­ло­жен­ня бу­ло від­ображене й у п.5 ст.34 За­ко­ну «Про ква­лі­фі­ка­цій­ні ко­мі­сії, ква­лі­фі­ка­цій­ну ате­с­та­цію і ди­с­ци­п­лі­на­р­ну відповідальність су­д­дів су­дів Укра­ї­ни», а та­кож ч.3 ст.42 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї».

Ди­с­ци­п­лі­на­р­на від­по­ві­да­ль­ність зна­хо­дить своє ви­ра­жен­ня в ди­с­ци­п­лі­на­р­них са­н­к­ці­ях. Сто­со­в­но да­но­го ви­ду від­по­ві­да­ль­но­с­ті роз­рі­з­ня­ють дві гру­пи са­н­к­цій: за­хо­ди стя­г­нен­ня та за­хо­ди впли­ву. Остан­ні – по­нят­тя більш ши­ро­ке, це будь-­який за­хід, спря­мо­ва­ний про­ти по­ру­ш­ни­ка з ме­тою впли­ву на ньо­го. За­хо­ди стя­г­нен­ня скла­да­ють ча­с­ти­ну за­хо­дів впли­ву [140] ¹⁾.

В ст.32 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» пе­ред­ба­ча­єть­ся мо­ж­ли­вість за­сто­су­ван­ня до су­д­дів таких ви­дів стя­г­нень: до­га­на; по­ни­жен­ня ква­лі­фі­ка­цій­но­го кла­су. Крім то­го, за ре­зуль­та­та­ми ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня від­по­ві­д­на ква­лі­фі­ка­цій­на ко­мі­сія мо­же при­йн­я­ти рі­шен­ня про на­пра­в­лен­ня ре­ко­ме­н­да­ції до Ви­щої ра­ди юс­ти­ції для вирі­шен­ня пи­тан­ня про вне­сен­ня подання про зві­ль­нен­ня су­д­ді з по­са­ди [14] ²⁾. При цьо­му кон­к­ре­т­но на за­хо­ди ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го впли­ву за­кон не вка­зу­є. Ви­сно­вок про їх на­яв­ність мо­ж­на зро­би­ти ви­хо­дя­чи із ана­лі­зу ди­с­ци­п­лі­на­р­ної прак­ти­ки. В де­яких ви­па­д­ках ква­лі­фі­ка­цій­ні ко­мі­сії не ви­но­сять пе­ред­ба­че­но­го п.1 ст. 32 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» за­хо­ду ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня. Так, у 16 % ви­па­д­ків ква­лі­фі­ка­цій­ні ко­мі­сії об­ме­жи­ли­ся об­го­во­рен­ням про­сту­п­ку і по­пе­ре­джен­ням про не­до­пу­щен­ня по­ру­шень у май­бу­т­ньо­му. При цьо­му сам роз­гляд ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви, як видаєть­ся, впли­ває на по­ру­ш­ни­ка.

На­при­клад, у ст.5 За­ко­ну Гру­зії “Про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність і ди­с­ци­п­лі­на­р­не про­ва­джен­ня су­д­дів за­га­ль­них су­дів Гру­зі­ї” (ти­пи ди­с­ци­п­лі­на­р­них за­хо­дів) окре­мо пе­ред­ба­че­но ди­с­ци­п­лі­на­р­ні стя­г­нен­ня (за­ува­жен­ня, до­га­на, су­во­ра до­га­на, зві­ль­нен­ня) і за­хо­ди ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го впли­ву (зве­р­нен­ня до су­д­ді з окремим ре­ко­ме­н­да­цій­ним ли­с­том, зві­ль­нен­ня з по­са­ди го­ло­ви су­ду, пер­шо­го за­сту­п­ни­ка або за­сту­п­ни­ка го­ло­ви, го­ло­ви су­до­вої ко­ле­гії чи па­ла­ти).

Окремим ре­ко­ме­н­да­цій­ним ли­с­том є пись­мо­ве зве­р­нен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­ної ко­ле­гії до су­д­ді, який вчинив ди­с­ци­п­лі­на­р­не пра­во­по­ру­шен­ня, де да­на не­га­ти­в­на оці­н­ка цьо­го фа­к­ту. В ньо­му мі­с­тять­ся та­кож по­ра­ди і на­ста­нови ди­с­ци­п­лі­на­р­ної ко­ле­гії про шля­хи і за­со­би ви­ко­рі­ню­ван­ня по­ру­шень, по­до­лан­ня скла­д­но­с­тей і про­блем, пов’язаних із здій­с­нен­ням обо­в'я­з­ків су­д­ді. Ва­ж­ли­во, що зміст окремого ре­ко­ме­н­да­цій­но­го ли­с­та є кон­фі­де­н­цій­ним (як і вся про­це­ду­ра при­тя­г­нен­ня до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті). Він надсилається тіль­ки су­д­ді, який вчинив ди­с­ци­п­лі­на­р­ний про­сту­пок, а на­діслан­ня ко­пії ін­шо­му ор­га­ну чи по­са­до­вій осо­бі не до­пу­с­ка­є­ть­ся. Ко­пія да­но­го ли­с­та до­да­єть­ся до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви у ви­гля­ді за­пе­ча­та­но­го кон­ве­р­ту. Роз­кри­ти йо­го мо­ж­на ли­ше під час роз­гля­ду в ди­с­ци­п­лі­на­р­ній ко­ле­гії спра­ви в разі по­вто­р­но­го вчинен­ня су­д­дею ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­сту­п­ку. Вважаємо, що до­свід Гру­зії в цих пи­тан­нях бу­де ко­ри­с­ний.

Згі­д­но з п.1 ст.100 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» рі­шен­ня по ди­с­ци­п­лі­на­р­ній спра­ві при­йма­єть­ся бі­ль­ші­с­тю го­ло­сів чле­нів ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії, при­су­т­ніх на її за­сі­дан­ні [13] ¹⁾. Го­ло­су­ван­ня про­во­ди­ти­ся під час від­су­т­но­с­ті особи від­нос­но якої ви­рі­шу­єть­ся пи­тан­ня, та за­про­ше­них.

Окре­ма ду­м­ка ви­кла­да­єть­ся чле­ном ко­мі­сії в пи­сьмовій фо­р­мі і та­кож при­єд­ну­єть­ся до спра­ви. Про це го­ло­ву­ю­чий ого­ло­шує на за­сі­дан­ні, од­нак не роз­кри­ває її зміст (п.4 ст.82 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни»).

Рі­шен­ня по ди­с­ци­п­лі­на­р­ній спра­ві по­ви­нно мі­с­ти­ти на­зву ко­мі­сії, прі­зви­ще, ім'я, по ба­ть­ко­ві і по­са­ду су­д­ді, який при­тя­гу­єть­ся до від­по­ві­да­ль­но­с­ті, об­ста­ви­ни дій, що тя­г­нуть за собою ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність, по­яс­нен­ня від су­д­ді і ві­до­мо­с­ті, що ха­ра­к­те­ри­зу­ють йо­го осо­бу, мо­ти­ви при­йн­я­то­го рі­шен­ня з по­си­лан­ням на до­ка­зи, вка­зі­в­ку на заходи ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті (в ч.2 ст. 42 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» йдеться про вид ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня), за­сто­со­ва­ні до су­д­ді, або під­ста­ви за­крит­тя спра­ви, а та­кож по­ря­док і строк оска­р­жен­ня рі­шен­ня (п.2 ст.100 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни»).

В за­ко­но­дав­ст­ві не зна­хо­дить сво­го за­крі­п­лен­ня по­ло­жен­ня про те, що на ста­ді­ях ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня по­ви­нен іс­ну­ва­ти обо­в'я­зок осіб, що здій­с­ню­ють пе­ре­ві­р­ку або роз­гля­да­ють ди­с­ци­п­лі­на­р­ну спра­ву, пе­ре­да­ти ма­те­рі­а­ли про пра­во­по­ру­шен­ня, за вчи­нен­ня яких вста­но­в­ле­на кри­мі­на­ль­на від­по­ві­да­ль­ність, від­по­ві­д­ним ор­га­нам. З огля­ду на не­об­ґру­н­то­ва­ність при­тя­г­нен­ня осо­би за од­не й те са­ме по­ру­шен­ня як до кри­мі­на­ль­ної, так і до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті, бу­ло б пра­ви­ль­ним у та­ких ви­па­д­ках пе­ред­ба­чи­ти в за­ко­но­дав­ст­ві, що ква­лі­фі­ка­цій­на ко­мі­сія, яка вба­чає в ді­ян­ні су­д­ді озна­ки скла­ду зло­чи­ну, при­пи­няє ди­с­ци­п­лі­на­р­не про­ва­джен­ня, ви­рі­шує пи­тан­ня про при­зу­пи­нен­ня по­в­но­ва­жень су­д­ді, а та­кож пе­ре­дає ма­те­рі­а­ли, що сві­д­чать про вчинення су­д­дею зло­чи­ну, ком­пе­те­н­т­ним ор­га­нам.

Осо­б­ли­во слід зу­пи­ни­ти­ся на пи­тан­ні, по­в'я­за­но­му з при­зу­пи­нен­ням по­в­но­ва­жень су­д­дів при роз­гля­ді від­носно них ди­с­ци­п­лі­на­р­них справ. У зако­но­дав­с­т­ві не­до­ста­т­ньо вре­гу­льо­ва­ним є пи­тан­ня як про під­ста­ви, так і про про­це­ду­ру при­зу­пи­нен­ня су­д­дів­сь­ких по­в­но­ва­жень.

У лі­те­ра­ту­рі від­зна­ча­єть­ся, що тим­ча­со­ве усу­нен­ня дер­жа­в­но­го слу­ж­бо­в­ця від ви­ко­нан­ня по­са­до­вих обо­в'я­з­ків не є заходом ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня [42] ¹⁾. О.О. Гри­ш­ко­вець пи­ше, що за свої­м змі­с­том во­но є не чим ін­шим, як про­це­су­а­ль­ним за­хо­дом за­без­пе­чен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня, який як­що і за­сто­со­ву­єть­ся, то тіль­ки в най­більш скла­д­них ви­па­д­ках, ко­ли по­да­ль­ше пе­ре­бу­ван­ня потенційного по­ру­ш­ни­ка в по­са­ді мо­же іс­то­т­но на­шко­ди­ти ін­те­ре­сам дер­жа­в­ної слу­ж­би [43] ¹⁾.

Згі­д­но з п.1 ст.38 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» по­в­но­ва­жен­ня су­д­ді мо­жуть бу­ти зу­пи­не­ні у ви­па­д­ках роз­гля­ду ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви на під­ста­ві по­ру­шен­ня ви­мог, що ста­в­лять­ся до су­д­ді (ст.5 За­ко­ну) [14] ²⁾.

В цьо­му зв'я­з­ку ре­зон­но ви­ни­кає де­кі­ль­ка запи­тань. По­-пе­р­ше, чи до­ста­т­ньо ві­до­бра­жен­ня не­об­хід­но­с­ті зу­пи­нен­ня по­в­но­ва­жень су­д­дів при роз­гля­ді ди­с­ци­п­лі­на­р­них справ, як­що під­ста­вою є тіль­ки по­ру­шен­ня ви­мог що­до не­су­мі­с­но­с­ті? По­-дру­ге, чи до­ці­ль­не по­да­ль­ше здій­с­нен­ня про­фе­сій­них обо­в'я­з­ків су­д­дею при ви­не­сен­ні від­по­ві­д­ною ква­лі­фі­ка­цій­ною ко­мі­сі­єю рі­шен­ня про на­пра­в­лен­ня ре­ко­ме­н­да­ції до Ви­щої ра­ди юс­ти­ції для ви­рі­шен­ня пи­тан­ня про вне­сен­ня по­дан­ня про зві­ль­нен­ня су­д­ді з по­са­ди в ор­ган, що при­зна­чив чи об­рав йо­го? Чи є сенс в цьо­му ви­па­д­ку зу­пи­ня­ти су­д­дів­сь­кі по­в­но­ва­жен­ня?

Як­що сто­со­в­но ви­па­д­ків ви­яв­лен­ня не­до­ста­т­ньо­го для здій­с­нен­ня пра­во­су­д­дя рі­в­ня про­фе­сій­них знань су­д­ді не­об­хід­ність за­ко­но­да­в­чо­го вста­но­в­лен­ня мо­ж­ли­во­с­ті зу­пи­нен­ня йо­го по­в­но­ва­жень на строк, на­да­ний для під­ви­щен­ня ква­лі­фі­ка­ції, у нас не ви­кли­кає сум­ні­ву [170] ³⁾, то щодо роз­гля­ду ди­с­ци­п­лі­на­р­них справ та­кої од­но­зна­ч­ної від­по­ві­ді зро­би­ти не мо­ж­на.

Скла­д­ність да­но­го пи­тан­ня по­ля­гає в то­му, що, з од­ного боку, осо­б­ли­вий по­ря­док зу­пи­нен­ня по­в­но­ва­жень є за­со­бом за­без­пе­чен­ня су­д­дів­сь­кої не­за­ле­ж­но­с­ті, а з ін­шо­го – мо­же іс­то­т­но об­ме­жу­ва­ти пра­во гро­ма­дян на спра­ве­д­ли­вий су­до­вий роз­гляд неупередженим су­дом.

Ду­же ва­ж­ли­вим є ви­зна­чен­ня іє­ра­р­хі­ч­них пріо­ри­те­тів, уяв­лень про пра­ва лю­ди­ни і незалежність су­до­вої вла­ди. Чи мо­ж­на на­зва­ти пра­во­су­д­ни­ми, та­ки­ми, що від­по­ві­да­ють прин­ци­пам і між­на­ро­д­но-­пра­во­вим но­р­мам, рі­шен­ня, які ви­но­сять­ся су­д­дею, стосовно яко­го при­йн­я­те рі­шен­ня про не­до­ці­ль­ність по­да­ль­шо­го пе­ре­бу­ван­ня в по­са­ді? Оче­ви­д­но, що ні, оскі­ль­ки осо­ба су­д­ді, який при­пу­с­тився амо­ра­ль­них про­явів, гру­бих по­ру­шен­ня слу­ж­бо­вих обо­в'я­з­ків, під­ри­ває ав­то­ри­тет су­до­вої вла­ди, ви­кли­кає сум­нів у спра­ве­д­ли­во­с­ті, не­упе­ре­дже­но­с­ті і мо­ж­ли­во­с­ті по­да­ль­шої ді­я­ль­но­с­ті. То­му є до­ці­ль­ним за­ко­но­да­в­чо за­крі­пи­ти, що по­в­но­ва­жен­ня су­д­ді по­ви­нні бу­ти зу­пи­не­ні до при­йн­ят­тя від­по­ві­д­но­го рі­шен­ня Ви­щою ра­дою юс­ти­ції у ви­па­д­ку ви­не­сен­ня ква­лі­фі­ка­цій­ною ко­мі­сі­єю рі­шен­ня про на­пра­в­лен­ня ре­ко­ме­н­да­ції для ви­рі­шен­ня пи­тан­ня про вне­сен­ня по­дан­ня про зві­ль­нен­ня су­д­ді з по­са­ди в ор­ган, що йо­го при­зна­чив чи об­рав (Пре­зи­дент або Вер­хо­в­на Ра­да). В цьо­му зв'я­з­ку, бе­з­у­мо­в­но, зро­с­тає ви­мо­га до прин­ци­по­во­с­ті су­б'єк­та ди­с­ци­п­лі­на­р­ної вла­ди.

По­ря­док зу­пи­нен­ня по­в­но­ва­жень су­д­дів ві­до­бра­же­но в п.2 ст.38 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» [14] ¹⁾. Так, про­тягом се­ми днів з дня по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня ква­лі­фі­ка­цій­на ко­мі­сія на своє­му за­сі­дан­ні по­ви­нна роз­гля­ну­ти і роз­в'я­за­ти це пи­тан­ня. На на­шу ду­м­ку, ко­мі­сія по­ви­нна ви­рі­ши­ти це пи­тан­ня од­но­ча­с­но з при­йн­ят­тям рі­шен­ня про на­пра­в­лен­ня ре­ко­ме­н­да­ції до Ви­щої ра­ди юс­ти­ції для ви­рі­шен­ня пи­тан­ня про вне­сен­ня по­дан­ня про зві­ль­нен­ня су­д­ді з по­са­ди, тоб­то пі­с­ля роз­гля­ду ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви, а не до ньо­го.

Не­яс­но, чо­му за­ко­но­да­вець в но­р­мі, що коментується, сто­со­в­но до по­від­ом­лен­ня про ре­зуль­та­ти роз­гля­ду пи­тан­ня про зу­пи­нен­ня по­в­но­ва­жень су­д­ді як су­б'єк­та оде­р­жан­ня від­по­ві­д­но­го рі­шен­ня на­зи­ває тіль­ки го­ло­ву від­по­ві­д­но­го су­ду, хо­ча і ви­ко­ри­с­то­вує те­р­мін «та­кож» ²⁾. Бе­з­у­мо­в­но, із за­га­ль­но­го змі­с­ту п.2 ст.38 да­но­го За­ко­ну мо­ж­на зро­би­ти ви­сно­вок про те, що і су­д­дя, відносно яко­го роз­гля­да­єть­ся спра­ва, є осо­бою, якій по­від­ом­ля­єть­ся про при­йн­я­ті щодо ньо­го рі­шен­ня. Од­нак у цьо­му ж пун­к­ті від­зна­ча­єть­ся: «Го­ло­ва ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії од­но­ча­с­но з по­ру­шен­ням ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви... над­си­лає су­д­ді, що­до яко­го по­ру­шу­єть­ся спра­ва, по­пе­ре­джен­ня про мо­ж­ли­вість зві­ль­нен­ня йо­го з по­са­ди». Тоб­то, без­по­се­ре­д­ньо су­д­дя оде­р­жує ві­до­мо­с­ті не про зу­пи­нен­ня йо­го по­в­но­ва­жень (чи по­те­н­цій­не зу­пи­нен­ня), а про мо­ж­ли­ве йо­го зві­ль­нен­ня, ін­ак­ше од­но­осо­бо­во го­ло­вою ко­мі­сії ­ви­рі­шу­єть­ся наперед пи­тан­ня, від­не­се­не до ком­пе­те­н­ції ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії в ці­ло­му як ко­ле­гі­а­ль­но­го ор­га­ну.

Як уяв­ля­єть­ся, ця за­ко­но­да­в­ча фо­р­му­льо­в­ка по­в'я­за­на з вста­но­в­лен­ням у п.1 ст.38 За­ко­ну тіль­ки по­ру­шен­ня ви­мог що­до не­су­мі­с­но­с­ті як під­ста­ви зу­пи­нен­ня по­в­но­ва­жень при роз­гля­ді ди­с­ци­п­лі­на­р­них справ. Вста­но­в­лен­ня по­ру­шень та­кої ка­те­го­рії слу­ж­бо­вих обо­в'я­з­ків не є скла­д­ним і од­но­зна­ч­но по­ви­нно тя­г­ти за собою для су­д­ді не­га­ти­в­ні на­с­лід­ки у ви­гля­ді зві­ль­нен­ня з по­са­ди або ж не­гай­не при­пи­нен­ня за­нят­тя ді­я­ль­ні­с­тю, не­су­мі­с­ною із су­д­дів­сь­ко­ю. Од­нак, по­вто­ри­мо­ся і від­зна­чи­мо, що рі­шен­ня про зві­ль­нен­ня (а не по­пе­ре­джен­ня про мо­ж­ли­ве зві­ль­нен­ня, що мо­ж­на за пе­в­них об­ста­ви­н роз­гля­да­ти і як фо­р­му впли­ву на су­д­дів) по­ви­нно при­йма­ти­ся ви­ключно ква­лі­фі­ка­цій­ною ко­мі­сі­єю пі­с­ля від­по­ві­д­но­го роз­гля­ду ма­те­рі­а­лів ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви.

З мо­ме­н­ту по­від­ом­лен­ня про зу­пи­нен­ня по­в­но­ва­жень су­д­дя усу­ва­єть­ся від здій­с­нен­ня сво­їх слу­ж­бо­вих обо­в'я­з­ків із збе­ре­жен­ням за­ро­бі­т­ної пла­ти (п.3 ст.38 За­ко­ну «Про ста­тус су­д­дів»).

З точки зору правил законодавчої техніки абз.2 п.2 ст.38 викликає суцільні питання. Процитуємо: «Голова кваліфікаційної комісії суддів одночасно з порушенням дисциплінарної справи з підстав, передбачених пунктом 4 статті 37 цього Закону надсилає судді, щодо якого порушується справа попередження про можливість звільнення його з посади. Протягом семи днів з дня порушення дисциплінарного провадження з підстав, зазначених в ч.1 цієї статті, кваліфікаційна комісія суддів розглядає і вирішує питання про зупинення повноважень судді…» По-перше, ст. 37 у відповідності з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус суддів» виключена [171] ¹⁾. По-друге, до якої статті належить займенник цієї у другому реченні фрагменту, що цитується? До статті 37, яка виключена, чи до ст. 38? А якщо мова йде все ж таки про ст.38, то чому законодавець відсилає до частини першої означеної статті, де наданий перелік підстав зупинення повноважень судді, а не до абз.3 ч.1 ст.38, де закріплено, що повноваження судді можуть бути зупинені у зв’язку з розглядом дисциплінарної справи з відповідних підстав. Адже з чинної редакції даної статті можна зробити висновок, що дисциплінарне провадження може бути порушене, наприклад, в зв’язку з пред’явленням судді обвинувачення у вчиненні злочину.

Проте, у всякому випадку при вирішенні питання про тимчасове усунення судді від посади або його звільнення слід враховувати положення п.18 Основних принципів незалежності судових органів щодо незаперечної наявності таких причин, як нездатність судді виконувати свої обов’язки або поведінка, невідповідна до посади, яку він займає [11] ²⁾.

Далі. Ю.С. Аду­ш­кін, роз­гля­да­ю­чи пи­тан­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня, пра­во­мі­р­но ви­ді­ляє ста­дії ви­ко­нан­ня рі­шен­ня по спра­ві та пе­ре­гляд рі­шен­ня по ска­р­зі [44] ³⁾. Ана­ло­гі­ч­ної ду­м­ки додержуються й ін­ші уче­ні [172; 41] ⁴⁾.

Та­ким чи­ном, на­сту­п­ною ста­ді­єю є ви­ко­нан­ня рі­шен­ня по спра­ві. При­зна­чен­ня ста­дії ви­ко­нан­ня рі­шен­ня по спра­ві по­ля­гає у ви­рі­шен­ні пи­тан­ня про зу­пи­нен­ня су­д­дів­сь­ких по­в­но­ва­жень (у ра­зі по­тре­би), про що йшлося ви­ще, а та­кож за­без­пе­чен­ні прак­ти­ч­ної ре­а­лі­за­ції на­кла­де­но­го стя­г­нен­ня, йо­го врахування і знят­тя. В цьо­му зв'я­з­ку ко­ло мо­ж­ли­вих про­це­су­а­ль­них дій вклю­чає ого­ло­шен­ня про на­кла­ден­ня стя­г­нен­ня, озна­йо­м­лен­ня з рі­шен­ням по ди­с­ци­п­лі­на­р­ній спра­ві, вжит­тя за­хо­дів для без­по­се­ре­д­ньо­го за­сто­су­ван­ня стя­г­нен­ня, а та­кож йо­го знят­тя.

Ква­лі­фі­ка­цій­на ко­мі­сія по­ви­нна озна­йо­ми­ти пра­во­по­ру­ш­ни­ка з рі­шен­ням по спра­ві. Ко­пія рі­шен­ня (ви­сно­в­ку) ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії су­д­дів про­тя­гом се­ми днів над­си­ла­єть­ся осо­бі, на під­ста­ві по­дан­ня якої ви­рі­шу­ва­лось пи­тан­ня, та осо­бі, від­но­сно якої ви­рі­шу­ва­ло­ся пи­тан­ня (п.5 ст.83 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни»). На на­шу ду­м­ку, до­ці­ль­но го­во­ри­ти про строк, про­тягом яко­го за­ці­ка­в­ле­ний су­б'єкт по­ви­нен бу­ти озна­йо­м­ле­ний з від­по­ві­д­ним рі­шен­ням.

Од­ні­єю з го­ло­вних умов ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті, яка но­сить ви­хо­в­ний ха­ра­к­тер, є опе­ра­ти­в­ність на­кла­ден­ня стя­г­нен­ня. Опе­ра­ти­в­ність спри­яє до­ся­г­нен­ню ви­хо­в­но­го ефе­к­ту. То­му за­ко­но­да­в­цем у п.1 ст.36 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» і п.5 ст.100 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» вста­но­в­ле­ні да­в­ні­с­т­ні стро­ки за­сто­су­ван­ня стя­г­нен­ня: ди­с­ци­п­лі­на­р­не стя­г­нен­ня за­сто­со­ву­єть­ся до су­д­ді не пі­з­ні­ше ше­с­ти мі­ся­ців пі­с­ля ви­яв­лен­ня про­сту­п­ку [14; 13] ¹⁾. При цьо­му не вра­хо­ву­єть­ся час тим­ча­со­вої не­пра­це­зда­т­но­с­ті су­д­ді або пе­ре­бу­ван­ня йо­го у від­пу­с­т­ці.

Днем ви­яв­лен­ня про­сту­п­ку слід вва­жа­ти день, ко­ли су­б'єк­ту ди­с­ци­п­лі­на­р­ної вла­ди ста­ло про ньо­го ві­до­мо, тоб­то день оде­р­жан­ня до­ві­д­ки за ре­зуль­та­та­ми пе­ре­ві­р­ки. При цьо­му строк про­ве­ден­ня слу­ж­бо­вої пе­ре­ві­р­ки та­кож не по­ви­нен за­ра­хо­ву­ва­ти­ся в строк да­в­но­с­ті (з мо­ме­н­ту ви­яв­лен­ня та з мо­ме­н­ту здій­с­нен­ня) при­тя­г­нен­ня до від­по­ві­да­ль­но­с­ті. Та­ким чи­ном, у разі під­тве­р­джен­ня пе­ре­ві­р­кою на­яв­но­с­ті в ді­ях су­д­ді ознак ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­сту­п­ку днем його ви­яв­лен­ня фа­к­ти­ч­но вва­жа­ти­меться день оде­р­жан­ня іні­ці­а­ти­в­но­го ма­те­рі­а­лу від упо­в­но­ва­же­них су­б'єк­тів.

Ма­те­рі­а­ли ди­с­ци­п­лі­на­р­них про­ва­джень сві­д­чать про те, що ква­лі­фі­ка­цій­ні ко­мі­сії припу­с­ка­ються по­ру­шен­ня чинного за­ко­но­дав­ст­ва в цій ча­с­ти­ні ¹⁾.

Зве­р­тає на се­бе ува­гу від­су­т­ність за­ко­но­да­в­чо­го за­крі­п­лен­ня об­чи­с­лен­ня стро­ку з мо­ме­н­ту вчинення про­сту­п­ку в п.1 ст.36 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» і п.5 ст.100 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни», пі­с­ля за­кін­чен­ня яко­го ди­с­ци­п­лі­на­р­не стя­г­нен­ня не мо­же бу­ти на­кла­де­но. В той же час у ст. 43 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» та­кий строк вста­но­в­ле­но: «Ди­с­ци­п­лі­на­р­не стя­г­нен­ня до су­д­ді за­сто­со­ву­єть­ся Ви­щою ра­дою юс­ти­ці­ї... не пі­з­ні­ше ро­ку з дня вчинення про­сту­п­ку» [81] ²⁾.

Стат­тя 32 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» пе­ред­ба­чає мо­ж­ли­вість за­сто­су­ван­ня до су­д­дів таких ви­дів ди­с­ци­п­лі­на­р­них стя­г­нень: до­га­на; по­ни­жен­ня ква­лі­фі­ка­цій­но­го кла­су. Крім то­го, за ре­зуль­та­та­ми ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня від­по­ві­д­на ква­лі­фі­ка­цій­на ко­мі­сія мо­же при­йн­я­ти рі­шен­ня про на­пра­в­лен­ня ре­ко­ме­н­да­ції до Ви­щої ра­ди юс­ти­ції для ви­рі­шен­ня пи­тан­ня про вне­сен­ня по­дан­ня про зві­ль­нен­ня су­д­ді з по­са­ди. За ко­жен ди­с­ци­п­лі­на­р­ний про­сту­пок мо­же бу­ти на­кла­де­не тіль­ки од­не стя­г­нен­ня (п.2 ст.32 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів»). Роз­гля­не­мо ці пи­тан­ня до­кла­д­ні­ше.

До­га­на, як захід дисциплінарного впливу, но­сить ха­ра­к­тер пра­во­во­го впли­ву на мо­ра­ль­ну сфе­ру, сві­до­мість вин­но­го. Во­на прямо не пов’язана з об­ме­жен­ням будь-­яких прав пра­во­по­ру­ш­ни­ка, але ра­зом з тим ство­рює не­га­ти­в­ну слу­ж­бо­ву ха­ра­к­те­ри­с­ти­ку су­д­ді, що пе­ре­шко­джає йо­го слу­ж­бо­во­му про­су­ван­ню, під­ви­щен­ню ква­лі­фі­ка­цій­но­го кла­су. В той же час по­ни­жен­ня ква­лі­фі­ка­цій­но­го кла­су як вид ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня становить со­бою ма­те­рі­а­ль­ні по­зба­в­лен­ня (оскі­ль­ки за­ро­бі­т­на пла­та су­д­дів скла­да­єть­ся у то­му чи­с­лі з до­плат за ква­лі­фі­ка­цій­ні кла­си), пе­ре­шко­джає ка­р'є­р­но­му ро­с­ту су­д­дів, бо сві­д­чить про йо­го не­на­ле­ж­ний про­фе­сій­ний рі­вень ро­бо­ти.

Вжит­тя за­хо­дів до прак­ти­ч­ної ре­а­лі­за­ції та­ких ви­дів ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня, як до­га­на та по­ни­жен­ня ква­лі­фі­ка­цій­но­го кла­су, полягає в по­від­ом­лен­ні про стя­г­нен­ня і за­не­сен­ні ві­до­мо­с­тей (ко­пія рі­шен­ня) в осо­би­с­ту спра­ву су­д­ді.

Пи­тан­ня про зві­ль­нен­ня з по­са­ди ви­рі­шу­єть­ся шля­хом вне­сен­ня ква­лі­фі­ка­цій­ною ко­мі­сі­єю від­по­ві­д­но­го по­дан­ня до Ви­щої ра­ди юс­ти­ції (ч.1 ст.32 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів»; п.3 ст.30, ст.32 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї»). Спра­ве­д­ли­во від­мі­че­но, що зві­ль­нен­ня з по­са­ди – це захід, який но­сить «…ві­д­но­влюваль­ний ха­ра­к­тер і ви­ра­жа­єть­ся в при­му­со­во­му «ви­ве­ден­ні» осіб із скла­ду ор­га­ні­за­ції чи їх­ си­с­те­ми («ві­д­но­в­лю­ють» становище, що іс­ну­ва­ло до вклю­чен­ня того, кого наказують, в ор­га­ні­за­цію)» [44] ¹⁾.

Із змі­с­ту ст.32 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» ви­пли­ває, що надіслан­ня від­по­ві­д­ної ре­ко­ме­н­да­ції ав­то­ма­ти­ч­но не тя­г­не за собою ви­рі­шен­ня пи­тан­ня про зві­ль­нен­ня су­д­ді з по­са­ди [81] ²⁾. В усіх ви­па­д­ках Ви­ща ра­да юс­ти­ції про­во­дить до­да­т­ко­во са­мо­стій­ний роз­гляд ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви, в то­му чи­с­лі і з обо­в'я­з­ко­вим за­про­шен­ням су­д­ді, спра­ва яко­го роз­гля­да­є­ть­ся. Мо­ж­ли­во, та­ке становище ґру­н­ту­єть­ся на то­му, що рі­шен­ня від­по­ві­д­ної ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії про зві­ль­нен­ня су­д­ді з по­са­ди зав­жди бу­де ним оска­р­же­но, а так само слугує га­ра­н­ті­єю від не­об­ґру­н­то­ва­но­го зві­ль­нен­ня з по­са­ди.

Від­по­ві­д­но до п.1 ст.131 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни, ч.1 ст.31 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» по­дан­ня про зві­ль­нен­ня су­д­дів з по­са­ди вно­сить­ся в ор­ган, який їх при­зна­чив або об­рав [2; 81] ¹⁾. Та­кими ор­га­нами (по­са­до­вою осо­бою) згі­д­но з п.1 ст.128 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни є Вер­хо­в­на Ра­да Укра­ї­ни і Пре­зи­дент Укра­ї­ни від­по­ві­д­но.

На наш по­гляд, іс­нує не­об­хід­ність роз­ши­рен­ня ви­дів ди­с­ци­п­лі­на­р­них са­н­к­цій. В та­ко­му ви­па­д­ку від­кри­ва­єть­ся мо­ж­ли­вість більш ди­фе­ре­н­ці­йо­ва­но під­хо­ди­ти до їх­ ви­бо­ру при при­зна­чен­ні по­ка­ран­ня, за­ле­ж­но від ха­ра­к­те­ру вчинених про­сту­п­ків і сту­пе­ня ви­ни су­д­ді (на­при­клад, за по­ве­ді­н­ку го­ло­ви су­ду, яка по­ру­шує прин­цип рі­в­но­сті су­д­дів, або по­ру­шен­ня ним обо­в'я­з­ків з ор­га­ні­за­цій­но­го ке­рі­в­ни­ц­т­ва су­дом). Це під­тве­р­джу­єть­ся до­сві­дом деяких дер­жав, де зви­чай­ною спра­вою є за­крі­п­лен­ня в за­ко­но­дав­ст­ві та за­сто­су­ван­ня на прак­ти­ці ду­же ши­ро­ко­го спе­к­т­ру ди­с­ци­п­лі­на­р­них стя­г­нень. Так, у Фран­ції за вчинення ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­сту­п­ку су­д­дею пе­ред­ба­че­ні такі ди­с­ци­п­лі­на­р­ні са­н­к­ції: до­га­на з за­не­сен­ням в осо­би­с­ту спра­ву; пе­ре­мі­щен­ня по слу­ж­бі; усу­нен­ня від ви­ко­нан­ня де­яких фу­н­к­цій; по­ни­жен­ня в ра­н­зі (ма­гі­с­т­ра­ти у Фран­ції по­ді­ля­ють­ся на два сту­пе­ні, а в се­ре­ди­ні сту­пе­нів – на ра­н­ги); по­ни­жен­ня в по­са­ді; зві­ль­нен­ня із по­са­ди з зу­пи­нен­ням чи без зу­пи­нен­ня пра­ва на пе­н­сію; від­ста­в­ка без на­дан­ня пе­н­сії [173; 174] ²⁾.

У Німеччині до суддів застосовуються: догана; грошовий штраф; зменшення суми посадових виплат; пониження в посаді; звільнення з посади. Відносно судді, якого призначено з випробним строком, може бути застосовано тільки догану. При вчиненні посадового проступку, який для судді з безстроковим призначенням міг би привести до прийняття більш суворих заходів дисциплінарного впливу, передбачено тільки звільнення. Крім того дисциплінарні стягнення застосовуються і до суддів які знаходяться на пенсії, а саме: зменшення суми пенсійних виплат; позбавлення пенсії [158] ¹⁾.

Законодавство Італії як дисциплінарні санкції закріплює такі: попередження; догана; позбавлення вислуги років; зміщення з посади. Крім того, у випадках накладення перших трьох санкцій Вища Рада Магістратури може без згоди судді перевести його в інший суд [175] ²⁾.

Ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність не мо­ж­на зво­ди­ти ли­ше до за­сто­су­ван­ня і ре­а­лі­за­ції стя­г­нень. Су­д­дя, під­да­ний ди­с­ци­п­лі­на­р­но­му стя­г­нен­ню, збе­рі­гає стан «по­ка­ра­но­с­ті» про­тя­гом ка­ле­н­да­р­но­го ро­ку. Вчинення в цей пе­рі­од но­во­го про­сту­п­ку тя­г­не за собою більш су­во­рі пра­во­ві на­с­лід­ки, оскі­ль­ки йдеться вже про си­с­те­ма­ти­ч­не по­ру­шен­ня су­д­дів­сь­кої ди­с­ци­п­лі­ни.

Під си­с­те­ма­ти­ч­ним по­ру­шен­ням ди­с­ци­п­лі­ни ро­зу­мі­єть­ся по­вто­р­не її по­ру­шен­ня про­тя­гом од­но­го ро­ку з дня на­кла­ден­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня (крім ви­па­д­ків, ко­ли стя­г­нен­ня бу­ло до­ст­ро­ко­во зня­те). Ця об­ста­ви­на, бе­з­у­мо­в­но, є об­тя­жу­ю­чою від­по­ві­да­ль­ність і по­ви­нна вра­хо­ву­ва­ти­ся при по­вто­р­но­му на­кла­ден­ні ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня. Ін­ши­ми сло­ва­ми, по­вто­р­не вчинення ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­сту­п­ку (до то­го ж ана­ло­гі­ч­но­го по­пе­ре­дньо­му) тя­г­не за собою на­кла­ден­ня більш су­во­ро­го стя­г­нен­ня. Од­нак в окре­мих ви­па­д­ках ква­лі­фі­ка­цій­ні ко­мі­сі­ї при­пу­с­ка­ють­ся по­ми­л­ок при на­кла­ден­ні ди­с­ци­п­лі­на­р­них стя­г­нень ³⁾.

Ана­ліз ди­с­ци­п­лі­на­р­ної прак­ти­ки сві­д­чить про те, що най­ча­с­ті­ше до су­д­дів за­сто­со­ву­єть­ся та­ке ди­с­ци­п­лі­на­р­не стя­г­нен­ня, як до­га­на (бли­зь­ко 60%). По­ни­жен­ня ква­лі­фі­ка­цій­но­го кла­су та зві­ль­нен­ня з по­са­ди від­зна­ча­ють­ся при­бли­з­но в рі­в­ній кі­ль­ко­с­ті ви­па­д­ків (11% і 13% від­по­ві­д­но).

Як уже зазначалося, да­ні ди­с­ци­п­лі­на­р­ної прак­ти­ки сві­д­чать: у ря­ді ви­па­д­ків (при не­зна­ч­них по­ру­шен­нях) ква­лі­фі­ка­цій­ні ко­мі­сії не застосовують пе­ред­ба­че­ний п.1 ст. 32 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» за­хід ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня і об­ме­жу­ють­ся об­го­во­рен­ням про­сту­п­ку, по­пе­ре­джен­ням про не­до­пу­щен­ня по­ру­шень в май­бу­т­ньо­му (16 % ви­па­д­ків). Про­по­ну­ва­лося вва­жа­ти об­го­во­рен­ня про­сту­п­ку з обо­в'я­з­ко­вим ви­кли­ком су­д­ді за­хо­дом ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го впли­ву, не по­в'я­за­ним зі ста­ном «по­ка­ра­но­с­ті». В цьо­му ви­па­д­ку вже сам факт роз­гля­ду ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви впли­ває на су­д­дю.

До­да­мо, по­пе­ре­джен­ня на від­мі­ну від об­го­во­рен­ня про­сту­п­ку вва­жа­є­мо за не­об­хід­не ви­ді­ли­ти в окре­мий вид ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня. Дійсно, спе­ци­фі­ка по­пе­ре­джен­ня, на від­мі­ну від ін­ших ди­с­ци­п­лі­на­р­них стя­г­нень, ви­ра­жа­тиметь­ся в ме­н­шо­му стро­ку ста­ну «по­ка­ра­но­с­ті», на­при­клад, шість мі­ся­ців.

Знят­тя стя­г­нен­ня та­кож належить до ста­дії ви­ко­нан­ня рі­шен­ня по спра­ві. Так, від­по­ві­д­но до ч.2 ст. 36 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів», ч.1 ст. 44 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї», як­що пі­с­ля за­кін­чен­ня ро­ку (в разі по­пе­ре­джен­ня – шість мі­ся­ців. – С.П.) із дня на­кла­ден­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня су­д­дя не бу­де під­да­ний но­во­му стя­г­нен­ню, він вва­жа­єть­ся та­ким, що не мав йо­го [14; 81] ¹⁾.

За­ко­но­да­в­чо пе­ред­ба­ча­єть­ся мо­ж­ли­вість до­ст­ро­ко­во­го знят­тя ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня від­по­ві­д­ною ква­лі­фі­ка­цій­ною ко­мі­сі­єю за по­дан­ням го­ло­ви су­ду; в разі, ко­ли ди­с­ци­п­лі­на­р­на са­н­к­ція бу­ла за­сто­со­ва­на до го­ло­ви су­ду, – за по­дан­ням го­ло­ви ви­ще­с­то­я­що­го су­ду (ч.3 ст.36 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів»).

Згі­д­но з ч.2 ст.44 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» ди­с­ци­п­лі­на­р­не стя­г­нен­ня, на­кла­де­не на су­д­дю Вер­хо­в­но­го Су­ду Укра­ї­ни та ви­що­го спе­ці­а­лі­зо­ва­но­го су­ду, мо­же бу­ти до­ст­ро­ко­во зня­то Ви­щою ра­дою юс­ти­ції за за­явою су­д­ді, до яко­го за­сто­со­ва­но стя­г­нен­ня, але не ра­ні­ше ше­с­ти мі­ся­ців із дня за­сто­су­ван­ня.

Вка­зі­в­ку на те, що стя­г­нен­ня не мо­же бу­ти зня­те до­ст­ро­ко­во до за­кін­чен­ня ше­с­ти мі­ся­ців (у разі по­пе­ре­джен­ня – трьох) з дня йо­го за­сто­су­ван­ня, на наш по­гляд, слід за­крі­пи­ти у відповідній статті За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів». Це спри­я­тиме, по­-пе­р­ше, єд­но­с­ті ди­с­ци­п­лі­на­р­ної прак­ти­ки, по­-дру­ге – мі­ні­ма­ль­но про­ло­н­го­ва­но­му ди­с­ци­п­лі­ну­ю­чо­му (ви­хо­в­но­му) впли­ву на по­ру­ш­ни­ка.

Рі­шен­ня про до­ст­ро­ко­ве знят­тя на­кла­де­но­го ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня при­ймає ква­лі­фі­ка­цій­на ко­мі­сія (Ви­ща ра­да юс­ти­ції).

І як­що по­пе­ре­джен­ня чи до­га­на зні­ма­єть­ся фа­к­ти­ч­но ви­лучен­ням від­по­ві­д­но­го рі­шен­ня про за­сто­су­ван­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня із осо­би­с­тої спра­ви, то в знят­ті та­ко­го стя­г­нен­ня, як по­ни­жен­ня ква­лі­фі­ка­цій­но­го кла­су, по­ря­док ін­ший. Бе­з­у­мо­в­но, на ньо­го та­кож має по­ши­рю­ва­ти­ся пра­во мо­ж­ли­во­с­ті до­ст­ро­ко­во­го по­га­шен­ня. Та­ким чи­ном, пі­с­ля за­кін­чен­ня ше­с­ти­мі­ся­ч­но­го або рі­ч­но­го стро­ку із дня за­сто­су­ван­ня стя­г­нен­ня су­д­дя на­бу­ває пра­во на ква­лі­фі­ка­цій­ну ате­с­та­цію для по­но­в­лен­ня ква­лі­фі­ка­цій­но­го кла­су.

Від­по­ві­д­но до п.п. 5 п.2 ст.87 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» рі­шен­ня про за­сто­су­ван­ня до су­д­ді ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня є під­ста­вою для про­ве­ден­ня ква­лі­фі­ка­цій­ної ате­с­та­ції (зро­зу­мі­ло, пі­с­ля за­кін­чен­ня стро­ку ста­ну «по­ка­ра­но­с­ті») [13]¹⁾. При цьо­му по­ря­док і фо­р­ми її про­ве­ден­ня та­кі ж, як і для ін­ших під­став, тоб­то за­кін­чен­ня стро­ку пе­ре­бу­ван­ня су­д­ді у від­по­ві­д­но­му ква­лі­фі­ка­цій­но­му кла­сі, за­нят­тя су­д­дею по­са­ди більш ви­со­ко­го рі­в­ня та ін­ші, за­зна­че­ні в за­ко­ні.

На осо­бу, що під­ля­гає ква­лі­фі­ка­цій­ній ате­с­та­ції, го­ло­ва від­по­ві­д­но­го су­ду скла­дає ха­ра­к­те­ри­с­ти­ку. В ній ві­до­бра­жа­ють­ся ді­ло­ві і мо­ра­ль­ні яко­с­ті су­д­ді, да­єть­ся оці­н­ка йо­го про­фе­сій­ної ді­я­ль­но­с­ті (п.3 ст.90). Ха­ра­к­те­ри­с­ти­ку на го­ло­ву су­ду скла­дає го­ло­ва від­по­ві­д­но­го ви­ще­с­то­я­що­го су­ду (п.4 ст.90). Су­д­дя повинен бу­ти озна­йо­м­ле­ний з ха­ра­к­те­ри­с­ти­кою і оде­р­жа­ти її ко­пію не пі­з­ні­ше як за п'ят­на­д­цять днів до про­ве­ден­ня ква­лі­фі­ка­цій­ної ате­с­та­ції (п.5 ст.90).

Ква­лі­фі­ка­цій­на ко­мі­сія про­во­дить своє за­сі­дан­ня з цьо­го пи­тан­ня не пі­з­ні­ше двох мі­ся­ців пі­с­ля над­хо­джен­ня від­по­ві­д­ної за­яви чи по­дан­ня (п.1 ст.79; п.2 ст.90). Оскі­ль­ки ав­то­ма­ти­ч­но­го по­га­шен­ня да­но­го ви­ду ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня не від­бу­ва­єть­ся, пра­вом зве­р­нен­ня з від­по­ві­д­ною за­явою в ква­лі­фі­ка­цій­ну ко­мі­сію, по за­кін­чен­ні рі­ч­но­го стро­ку, повинен во­ло­ді­ти і сам су­д­дя (го­ло­ва су­ду при до­ст­ро­ко­во­му знят­ті стя­г­нен­ня), що спри­я­тиме йо­го не­за­ле­ж­но­с­ті від ке­рі­в­ни­ка су­ду в цих пи­тан­нях.

Ква­лі­фі­ка­цій­на ате­с­та­ція про­во­дить­ся у фо­р­мі спів­бе­сі­ди, так са­мо як і для осіб, що пре­те­н­ду­ють на при­сво­єн­ня більш ви­со­ко­го кла­су (п.8 ст.90; п.5 ст.92). Су­д­дя, не зго­д­ний з рі­шен­ням ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії що­до йо­го ате­с­та­ції, мо­же оска­р­жи­ти це рі­шен­ня до Ви­щої ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії су­д­дів Укра­ї­ни в п'ят­на­д­ця­ти­ден­ний строк із дня оде­р­жан­ня ко­пії рі­шен­ня. Ска­р­га по­да­єть­ся че­рез ква­лі­фі­ка­цій­ну ко­мі­сію су­д­дів, яка ух­ва­ли­ла рі­шен­ня. Ко­мі­сія, оде­р­жа­в­ши ска­р­гу, зо­бо­в'я­за­на не пі­з­ні­ше три­ден­но­го стро­ку від­пра­ви­ти її ра­зом з ма­те­рі­а­ла­ми спра­ви (п.1,2,3 ст.95). Рі­шен­ня Ви­щої ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії су­д­дів Укра­ї­ни з пи­тань ква­лі­фі­ка­цій­ної ате­с­та­ції мо­же бу­ти оска­р­же­не до су­ду тіль­ки у разі по­ру­шен­ня вста­но­в­ле­но­го за­ко­ном по­ряд­ку роз­гля­ду пи­тан­ня (п.6 ст.95).

Зміст ч.5 ст.35 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів», п.4 ст.3, ст.46 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї», ст.101 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» сві­д­чить про те, що рі­шен­ня ква­лі­фі­ка­цій­них ко­мі­сій, Ви­щої ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії про при­тя­г­нен­ня до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті мо­же бу­ти оска­р­же­но [14; 81; 13] ¹⁾.

Пе­ре­гляд рі­шен­ня по ска­р­зі є фа­ку­ль­та­ти­в­ною ста­ді­єю ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня і має сво­їм при­зна­чен­ням пе­ре­ві­р­ку ви­щою ін­ста­н­ці­єю за­кон­но­с­ті та об­ґру­н­то­ва­но­с­ті рі­шен­ня про за­сто­су­ван­ня стя­г­нен­ня. Тим са­мим за­без­пе­чу­ють­ся пра­ва і за­кон­ні ін­те­ре­си осо­би, на яку накладено стя­г­нен­ня.

За за­га­ль­ним пра­ви­лом ска­р­га по­да­єть­ся ли­ше осо­бою, від­но­сно якої при­йн­я­те рі­шен­ня про за­сто­су­ван­ня стя­г­нен­ня [44] ²⁾.

В п.п. 1, 3 ст.101 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» вка­зу­єть­ся, що су­д­дя мі­с­це­во­го су­ду або су­д­дя, при­тя­г­ну­тий до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті рі­шен­ням Ви­щої ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії (су­д­ді апе­ля­цій­них і ка­са­цій­но­го су­ду), мо­же оска­р­жи­ти йо­го про­тя­гом од­но­го мі­ся­ця з на­сту­п­но­го дня пі­с­ля вру­чен­ня йо­му ко­пії та­ко­го рі­шен­ня [13] ³⁾. Ана­ло­гі­ч­не по­ло­жен­ня ві­до­бра­же­но й у ч.1 ст.46 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ції»: ска­р­га на рі­шен­ня ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії по спра­ві про при­тя­г­нен­ня до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті мо­же бу­ти по­да­на до Ви­щої ра­ди юс­ти­ції не пі­з­ні­ше од­но­го мі­ся­ця з на­сту­п­но­го дня пі­с­ля вру­чен­ня су­д­ді та­ко­го рі­шен­ня [81] ⁴⁾.

Разом з тим у ч.5 ст.35 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів» йдеться про мо­ж­ли­вість оска­р­жен­ня рі­шен­ня про на­кла­ден­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го стя­г­нен­ня до Ви­щої ра­ди юс­ти­ції про­тя­гом десяти днів із дня вру­чен­ня ко­пії рі­шен­ня, а су­б'єкт оска­р­жен­ня рі­шен­ня не за­зна­че­ний [14] ⁵⁾.

Із за­га­ль­но­го змі­с­ту ч.1 ст.12 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ква­лі­фі­ка­цій­ні ко­мі­сії, ква­лі­фі­ка­цій­ну ате­с­та­цію і ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність су­д­дів су­дів Укра­ї­ни», який діяв раніше, ви­пли­ва­ло, що про­тя­гом десяти днів з дня оде­р­жан­ня ко­пії рі­шен­ня або ви­сно­в­ку ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії су­д­дів йо­го мо­г­ли оска­р­жи­ти: а) су­д­дя, відносно яко­го по­ста­но­в­ле­но рі­шен­ня або да­но ви­сно­вок ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сі­ї; б) осо­ба, на під­ста­ві по­дан­ня якої ви­рі­шу­ва­ло­ся пи­тан­ня; в) го­ло­ва ви­ще­с­то­я­що­го су­ду [82] ¹⁾ .

На на­шу ду­м­ку, крім су­д­ді, відносно яко­го бу­ло при­йн­я­те рі­шен­ня по ди­с­ци­п­лі­на­р­ній спра­ві, як су­б'єк­та оска­р­жен­ня слід пе­ред­ба­чи­ти й осо­бу, що є іні­ці­а­то­ром пи­тан­ня про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність, тоб­то таку, яка на­пра­ви­ла від­по­ві­д­не по­дан­ня до ква­лі­фі­ка­цій­ної комісії.

Ска­р­га по­да­єть­ся че­рез ква­лі­фі­ка­цій­ну ко­мі­сію, яка ви­не­с­ла рі­шен­ня (Ви­щу ква­лі­фі­ка­цій­ну ко­мі­сію), тоб­то че­рез ор­ган, який за­сто­су­ва­в стя­г­нен­ня (п. п. 1, 3 ст.101 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни»). Ко­мі­сія зо­бо­в'я­за­на в три­ден­ний строк пі­с­ля оде­р­жан­ня ска­р­ги су­д­ді ві­ді­сла­ти її та ма­те­рі­а­ли спра­ви до Ви­щої ра­ди юс­ти­ції (п.п. 2, 3 ст.100).

Оче­ви­д­ни­ми є суперечності між по­ло­жен­ням п.5 ст.35 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ста­тус су­д­дів», в яко­му вста­но­в­ле­но десятиден­ний строк для оска­р­жен­ня рі­шен­ня ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії, і ч.1 ст.46 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї», п.1 ст.101 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни», що вста­но­в­лю­ють для цьо­го мі­ся­ч­ний строк [14; 81; 13] ²⁾.

Як ви­ня­ток Ви­ща ра­да юс­ти­ції мо­же про­до­в­жи­ти строк по­да­чі ска­р­ги, як­що ви­знає, що він був по­ру­ше­ний з по­ва­ж­них при­чи­н. Вважаємо, десятиден­но­го стро­ку ці­л­ком до­ста­т­ньо для при­йн­ят­тя за­ці­ка­в­ле­ним су­б'єк­том (су­д­дею або осо­бою, яка іні­ці­ю­ва­ла пи­тан­ня про йо­го від­по­ві­да­ль­ність) дій по оска­р­жен­ню рі­шен­ня від­по­ві­д­ної ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сі­ї.

Ви­ща ра­да юс­ти­ції роз­гля­дає ска­р­ги на рі­шен­ня не пі­з­ні­ше од­но­го мі­ся­ця з дня їх­ над­хо­джен­ня (ст.45, ч.3 ст.46 За­ко­ну «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї»). При цьо­му су­д­дя, до яко­го бу­ло накладено стя­г­нен­ня, під­ля­гає обо­в'я­з­ко­во­му ви­кли­ку до Ви­щої ра­ди юс­ти­ції (ст.46 За­ко­ну).

На наш по­гляд, за­ко­но­да­вець обґрунтовано за­крі­пив обо­в'я­з­ко­вість присутності су­д­ді при роз­гля­ді йо­го ска­р­ги. Ця об­ста­ви­на є од­ним із фа­к­то­рів які спри­я­ють за­хи­с­ту прав і ін­те­ре­сів осо­би, яка притягається до від­по­ві­да­ль­но­с­ті. Су­д­дя повинен ви­кли­ка­ти­ся до Ви­щої ра­ди юс­ти­ції в усіх ви­па­д­ках, тоб­то і у то­му, ко­ли іні­ці­а­то­ром ска­р­ги був не він, а, на­при­клад, осо­ба, за по­дан­ням якої ви­рі­шу­ва­ло­ся пи­тан­ня. Вка­зі­в­ка в за­ко­ні на мо­ж­ли­вість роз­гля­ду ска­р­ги без з’явлення су­д­ді ці­л­ком від­по­ві­дає прин­ци­пу еко­но­мі­ч­но­с­ті ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня. Од­нак зав­жди не­об­хід­но з’ясовувати при­чи­ни від­су­т­но­с­ті.

В ра­зі необхідності до­да­т­ко­вої пе­ре­ві­р­ки об­ста­вин і ма­те­рі­а­лів спра­ви мі­ся­ч­ний строк з мо­ме­н­ту їх над­хо­джен­ня, про­тя­гом яко­го ска­р­га по­ви­нна бу­ти роз­гля­ну­та, збі­ль­шу­є­ть­ся. Од­нак не­зро­зу­мі­ло, чо­му за­ко­но­да­вець у ст.45 і ч.3 ст.46 Закону України «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї» за­крі­пив зо­всім рі­з­ні стро­ки: три і два мі­ся­ці від­по­ві­д­но, для про­до­в­жен­ня в ра­зі необхідності, стро­ків пе­ре­ві­р­ки ма­те­рі­а­лів і об­ста­вин спра­ви [81] ¹⁾. Не­яс­но та­кож й те, на­ві­що бу­ло не­об­хід­но фа­к­ти­ч­не ду­б­лю­ван­ня по­ло­жень ст.45 у ч.3 ст. 46.

Ви­ща ра­да юс­ти­ції роз­гля­дає ди­с­ци­п­лі­на­р­ну спра­ву (ска­р­гу) на най­бли­ж­чо­му за­сі­дан­ні пі­с­ля над­хо­джен­ня ви­сно­в­ку і ма­те­рі­а­лів пе­ре­ві­р­ки. Пі­с­ля роз­гля­ду ска­р­ги за до­по­ві­ддю чле­на ди­с­ци­п­лі­на­р­ної се­к­ції ра­дою при­йма­єть­ся од­не з на­сту­п­них рі­шень:

- про за­до­во­лен­ня ска­р­ги су­д­ді, ска­су­ван­ня рі­шен­ня про при­тя­г­нен­ня йо­го до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті і при­пи­нен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня;

- про за­до­во­лен­ня ска­р­ги повністю або ча­с­т­ко­во і змі­ну рі­шен­ня від­по­ві­д­ної ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії;

- про за­ли­шен­ня ска­р­ги без за­до­во­лен­ня, а рі­шен­ня від­по­ві­д­ної ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії – без змі­ни (ч.5 ст.46).

Як ви­д­но із змі­с­ту ч.5 ст.46 За­ко­ну «Про Ви­щу ра­ду юс­ти­ці­ї», йдеться про ска­р­гу тіль­ки су­д­ді. На­ми ви­ще бу­ла ви­сло­в­ле­на про­по­зи­ція, згідно з якою мо­ж­ли­вість оска­р­жен­ня рі­шен­ня від­по­ві­д­ної ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії по­ви­нна на­ле­жа­ти і су­б'єк­ту, який іні­ці­ю­вав пи­тан­ня про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність су­д­ді.

За­ко­но­да­в­чо не­ви­рі­ше­ним за­ли­ша­єть­ся пи­тан­ня про те, ко­му по­від­ом­ля­єть­ся про при­йн­я­те по ска­р­зі рі­шен­ня. При цьо­му слід ви­хо­ди­ти з на­сту­п­но­го. У п.5 ст.82 За­ко­ну «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» (при­йн­ят­тя рі­шен­ня ква­лі­фі­ка­цій­ної ко­мі­сії суддів) вста­но­в­лю­ють­ся су­б'єк­ти, яким про­тя­гом се­ми днів пі­с­ля при­йн­ят­тя рі­шен­ня (ви­сно­в­ку) ко­мі­сії надсила­єть­ся йо­го ко­пі­я [13] ¹⁾. Та­ки­ми є осо­би: 1) по по­дан­ню яких ви­рі­шу­ва­ло­ся пи­тан­ня; 2) відносно яких ви­рі­шу­ва­ло­ся пи­тан­ня. Вва­жа­є­мо за не­об­хід­не по­ши­ри­ти да­не по­ло­жен­ня і на при­йн­я­те від­по­ві­д­но до ска­р­ги рі­шен­ня Ви­щої ра­ди юс­ти­ці­ї.

Цікавим є питання про можливість оскарження до суду рішень Вищої ради юстиції з дисциплінарних справ. Зазначимо, що Закон України «Про Вищу раду юстиції» безпосередньо таке положення не закріплює, хоча за­ко­но­да­в­ець у ч.2 ст.42 цього за­ко­ну до ви­мог рі­шен­ня, яке ви­но­сить­ся по ди­с­ци­п­лі­на­р­ній спра­ві, від­носить вка­зі­в­ку на по­ря­док і строк йо­го оска­р­жен­ня [81] ²⁾. Наявність такого законодавчого формулювання, на наш погляд, пояснюється недоліками нормопроектування. В Законі «Про су­до­устрій Укра­ї­ни» у п.6 ст.95 прямо вказується на те, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України може бути оскаржене до суду, але тільки з питань кваліфікаційної атестації та лише у разі порушення встановленого законом порядку розгляду питання. Про можливість оскарження до суду рішень із дисциплінарних справ у цьому законі також не зазначається.

В той же час, наприклад, у Російській Федерації, в п.2 ст.26 Закону РФ «Про органи суддівського співтовариства в Російській Федерації» передбачено можливість для зацікавленої особи оскаржити до суду рішення кваліфікаційних колегій суддів про притягнення до дисциплінарної відповідальності протягом десяти днів з дня отримання копії відповідного рішення. Так, рішення Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації можуть бути оскаржені в Верховний Суд Російської Федерації, а кваліфікаційних колегій суддів суб’єктів РФ – в відповідні верховні суди республік, краєві, обласні суди, суди міст федерального значення, суд автономної області і суди автономних округів [116] ¹⁾.

На можливість оскарження рішення дисциплінарного органу до суду зазначено в п.3 принципу VI (невиконання обов’язків і дисциплінарні порушення) Рекомендації № R (94) 12 Комітету міністрів державам-членам щодо незалежності, дієвості та ролі суддів: «… держава має розглянути можливість створення … спеціального повноважного органу, який повинен накладати санкції та вживати дисциплінарних заходів, якщо таких заходів не вживає суд. Рішення такого органу повинні контролюватися судовим органом найвищої інстанції…» (виділено нами. – С.П.) [12] ²⁾.

З огляду на зазначене та враховуючи положення ч.2 ст.55 (кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб), ч.2 ст.124 (юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі) Конституції України[2] ¹⁾, вважаємо за необхідне прямо закріпити в законі положення про можливість оскарження до суду рішень Вищої ради юстиції з дисциплінарних справ.

Ви­кла­де­не ви­ще, ана­ліз ди­с­ци­п­лі­на­р­ної прак­ти­ки, що скла­ла­ся, сві­д­чать про не­об­хід­ність до­по­в­нен­ня за­ко­но­да­в­чо вста­но­в­ле­но­го пе­ре­лі­ку ста­дій ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня та­ки­ми: ви­ко­нан­ня рі­шен­ня по спра­ві і пе­ре­гляд рі­шен­ня по ска­р­зі. Як ре­зуль­тат, ди­с­ци­п­лі­на­р­не про­ва­джен­ня відносно су­д­дів має сво­їм змі­с­том си­с­те­му ста­дій: ди­с­ци­п­лі­на­р­на пе­ре­ві­р­ка і по­ру­шен­ня про­ва­джен­ня; роз­гляд ди­с­ци­п­лі­на­р­ної спра­ви та при­йн­ят­тя рі­шен­ня; ви­ко­нан­ня рі­шен­ня по спра­ві; пе­ре­гляд рі­шен­ня по ска­р­зі (фа­ку­ль­та­ти­в­на ста­дія).

Від­мі­ти­мо, що з усіх ви­дів юри­ди­ч­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті са­ме ди­с­ци­п­лі­на­р­на ха­ра­к­те­ри­зу­єть­ся най­меншим сту­пе­нем її пра­во­вої ре­г­ла­ме­н­та­ці­ї. Сутність про­бле­ми не сті­ль­ки в за­га­ль­ній ма­ло­чи­с­ель­но­с­ті пра­во­вих при­пи­сів, що ре­гу­лю­ють про­це­ду­ру при­тя­г­нен­ня до да­но­го ви­ду від­по­ві­да­ль­но­с­ті, скі­ль­ки в їх­ не­до­ста­т­но­с­ті і су­пе­ре­ч­ли­во­с­ті з ду­же ва­ж­ли­вих питань. Са­ме то­му на­ле­ж­не ве­ден­ня про­це­су по ди­с­ци­п­лі­на­р­ній спра­ві (ре­те­ль­ність роз­гля­ду, об'­єк­ти­в­ність і об­ґру­н­то­ва­ність ви­сно­в­ків та ін.) ба­га­то в чо­му за­ле­жить від су­б'єк­та ди­с­ци­п­лі­на­р­ної вла­ди. До то­го ж на­яв­ні суперечності і не­то­ч­но­с­ті в іс­ну­ю­чих но­р­мах, що ре­гу­лю­ють ме­ха­нізм ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті су­д­дів, у кі­н­це­во­му результаті мо­жуть при­ве­с­ти до не­га­ти­в­них для ме­ти за­без­пе­чен­ня су­д­дів­сь­кої ди­с­ци­п­лі­ни на­с­лід­ків: не­об­ґру­н­то­ва­но­му при­тя­г­нен­ню осо­би до від­по­ві­да­ль­но­с­ті або непри­тя­г­нен­ня дій­с­но­го пра­во­по­ру­ш­ни­ка.

На за­кін­чен­ня від­зна­чи­мо, що не­до­лі­ки ме­ха­ні­з­му при­тя­г­нен­ня су­д­дів до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті обу­мо­в­ле­ні, при­най­м­ні, дво­ма об­ста­ви­на­ми:

1) не­до­с­ко­на­лі­с­тю пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня (за­ко­но­да­в­чо­го за­крі­п­лен­ня) ін­сти­ту­ту ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті су­д­дів;

2) у де­яких ви­па­д­ках су­б'єк­ти­в­ним під­хо­дом, а іно­ді не­ро­зу­мін­ням змі­с­ту за­ко­ну (що по­в'я­за­но з не­до­лі­ком пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня) чле­на­ми ква­лі­фі­ка­цій­них ко­мі­сій при здій­с­нен­ні ди­с­ци­п­лі­на­р­но-­вла­д­них по­в­но­ва­жень.

Ви­сно­в­ки до під­роз­ді­лу 2.2.

Іс­ну­ю­чий по­ря­док при­тя­г­нен­ня су­д­дів до ди­с­ци­п­лі­на­р­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті має низку не­до­лі­ків. На­сам­пе­ред по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня – рі­шен­ня про яке (як це випливає із змі­с­ту за­ко­но­дав­ст­ва та ана­лі­зу ни­з­ки ма­те­рі­а­лів ди­с­ци­п­лі­на­р­ної прак­ти­ки) при­йма­єть­ся не­за­ле­ж­но від пе­ре­ві­р­ки си­г­на­лів, що на­дій­ш­ли. Пе­ре­ві­р­ка іні­ці­а­ти­в­но­го ма­те­рі­а­лу до по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня по­ви­нна здій­с­ню­ва­ти­ся зав­жди, оскі­ль­ки в про­ти­в­но­му разі пе­ред­ча­с­не при­йн­ят­тя рі­шен­ня про по­ру­шен­ня ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го про­ва­джен­ня, а фа­к­ти­ч­но про ди­с­ци­п­лі­на­р­не об­ви­ну­ва­чен­ня є об­ме­жен­ням су­д­дів­сь­кої не­за­ле­ж­но­с­ті.

Го­лів від­по­ві­д­них су­дів не­об­хід­но ви­клю­чи­ти із су­б'єк­т­но­го скла­ду осіб, які мають пра­во по­ру­шувати ди­с­ци­п­лі­на­р­не про­ва­джен­ня від­носно су­д­дів, оскі­ль­ки, крім ін­шо­го, іс­нує про­бле­ма впли­ву ав­то­ри­те­ту ке­рі­в­ни­ка су­ду на ква­лі­фі­ка­цій­ні ко­мі­сі­ї ( що у бі­ль­шо­с­ті скла­да­ють­ся із су­д­дів), які в на­сту­п­но­му приймають рі­шен­ня по по­ру­ше­ним го­ло­ва­ми су­ду ди­с­ци­п­лі­на­р­ним про­ва­джен­ням. При цьо­му го­лів су­дів (їх­ за­сту­п­ни­ків) мо­ж­на від­не­с­ти до су­б'єк­тів іні­ці­ю­ван­ня пи­тан­ня про ди­с­ци­п­лі­на­р­ну від­по­ві­да­ль­ність су­д­дів. Да­на об­ста­ви­на повністю не роз­в'я­зує за­зна­че­ну про­бле­му, але зна­ч­но зни­жує її.

Має мі­с­це не­об­хід­ність за­ко­но­да­в­чо­го за­крі­п­лен­ня ста­дій: ви­ко­нан­ня рі­шен­ня по спра­ві та пе­ре­гляд рі­шен­ня по ска­р­зі.

Слід ви­зна­ти по­зи­ти­в­ним роз­ши­рен­ня пе­ре­лі­ку ви­дів за­со­бів ди­с­ци­п­лі­на­р­но­го впли­ву: по­пе­ре­джен­ня, зві­ль­нен­ня з ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­ної по­са­ди (го­лів су­дів і па­лат (їх­ за­сту­п­ни­ків), що до­зво­лить більш ди­фе­ре­н­ці­йо­ва­но під­хо­ди­ти до при­зна­чен­ня по­ка­ран­ня.