І. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ УКРАЇНИ

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Це положення Основного Закону країни відображено і деталізовано у Земельному кодексі України, Законі України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року та інших актах земельного законодавства.

За роки проведення земельної реформи в нашій країні основна увага приділялася питанням реформування відносин земельної власності, створення ефективно господарюючих формувань у всіх галузях економіки. А питанням охорони земельних ресурсів не надавалося пріоритетного суспільного значення. У результаті, як констатується у Законі України від 21 грудня 2010 року «Про Основні засади державної екологічної політики України на період до 2020 року» стан земельних ресурсів України близький до критичного. За період проведення земельної реформи значна кількість проблем у сфері земельних відносин не лише не розв'язана, а й загострилася. Так, на всій території поширені процеси деградації земель, серед яких найбільш масштабним ерозія (близько 57,5 % території), забруднення (близько 20 % території), підтоплення (близько 12 % території). В умовах економічної та екологічної кризи при переході до ринкових відносин та різних форм власності без ефективних заходів з боку держави процес деградації земель, а також генофонду флори і фауни, екосистем та ландшафтів може стати незворотним. Саме тому у чинному ЗК України питанням підвищення ефективності охорони земельних ресурсів приділено значну увагу.

Правова охорона земель являє собою систему врегульованих нормами права організаційних, економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціонального використання земельного фонду країни, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захисту земельних ресурсів від шкідливих антропогенних впливів, а також відтворення та підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого правового режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Основним завданням правової охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпеки України. Тому важливу роль у здійсненні завдань правової охорони земель відіграє держава шляхом виконання ряду своїх функцій, закріплених у чинному законодавстві, зокрема, законодавчого регулювання земельних відносин; розробки та реалізації загальнодержавної та місцевих програм раціонального використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земельних ресурсів у комплексі з іншими природоохоронними заходами; передачі (продажу) земельних ділянок у власність та надання їх у

користування, вилучення (викупу) земель для суспільних потреб; державної реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно; поділу земельного фонду країни на категорії земель її визначення цільового призначення земельних ділянок; організації землеустрою; ведення державного земельного кадастру; здійснення моніторингу ґрунтів; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

У процесі здійснення правової охорони земель держава виконує чотири основні функції: регулюючу, стимулюючу, контрольну та каральну.

Регулююча функція правової охорони земель полягає у встановлені правил раціонального використання земельних ресурсів. Перш за все такі правила встановлюються у формі обов'язків власників і користувачів земельних ділянок щодо їх раціонального використання, нормативів допустимої експлуатації земель, та допустимого антропогенного навантаження на земельні ресурси.

Так, у статтях 91 та 96 ЗК України визначені обов'язки осіб, що використовують земельні ділянки. Власники землі і землекористувачі зобов'язані додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі, дотримуватися обмежень, пов'язаних із встановленням охоронних зон, зберігати протиерозійні споруди, мережі зрошувально-осушувальних систем тощо.

Характерним проявом здійснення регулюючої функції держави у галузі охорони земель є встановлення навколо окремих земельних ділянок територій земельних охоронних зон, у яких обмежується господарська та інша діяльність людей саме в інтересах охорони землі. Так, охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних систем тощо; з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропологічних впливів (ст. 1 1 2 ЗК України). Навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності створюються зони санітарної охорони таких об'єктів. У межах цих зон забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (ст. 113 ЗК України). Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водних об’єктів з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення а засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних з'являються земельні ділянки під прибережні захисні смуги, тобто природоохоронні території з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водоймі на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім технічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; г) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів, виробити кладовища, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

які не відповідають всім встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг (ст. 61 ЗК України).

Стимулююча функція правової охорони земель полягає в запровадженні економічних стимулів раціонального використання та охорони земельних ресурсів. Такі стимули передбачені в ст. 205 ЗК України.

Згідно із цією статтею, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель спрямовано на підвищення зацікавленості власників і користувачів земельних ділянок у виконанні вимог законодавства щодо охорони земельних ресурсів. Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель включає: а) надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель; б) виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини; в) звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами; г) компенсацію з бюджетних коштів за зниження доходів власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини. Контрольна функція правової охорони земель зводиться до здійснення відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування державного контролю за використанням та охороною земель. Провідна роль у здійсненні такого контролю належить Держзем інспекції України Держагенства земельних ресурсів України, у складі якого діють державні інспектори з використання та охорони земель. Крім того, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюють Міністерство екології та природних ресурсів України, Державне агентство лісових ресурсів України, Міністерство охорони здоров'я України та інші центральні органи виконавчої влади.

Каральна функція правової охорони земель проявляється у встановленні санкцій за порушення правил раціонального використання і охорони земель та їх застосуванні до порушників земельного законодавства. Санкції за порушення норм земельного законодавства застосовуються судами, а також державними інспекторами Держземінспекції та деякими іншими посадовими особами.

Висновки з першого питання

Таким чином, можна визначити, що охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпеки країни. Тому важливу роль у здійсненні завдань правової охорони земель відіграє держава шляхом виконання ряду своїх функцій.

Правова охорона земель являє собою систему врегульованих нормами права організаційних, економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціонального використання земельного фонду країни, запобігання

необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захисту земельних ресурсів від шкідливих антропогенних впливів, а також щодо відтворення та підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого правового режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. її основне завдання полягає в забезпеченні збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Охорона земельних ресурсів здійснюється також шляхом рекультивації порушених земель, що включає комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель.

Важливе значення у забезпеченні охорони земель має юридична відповідальність за порушення земельного законодавства. Особи, винні в недодержанні передбачених законодавством вимог щодо охорони земель, можуть бути притягнуті до адміністративної, цивільної, а в ряді випадків і до кримінальної відповідальності.