ІУ. ПОНЯТТЯ, СКЛАД ТА ВИКОРИСТАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ЗЕМЕЛЬ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТРАНСПОРТУ, ЗВ'ЯЗКУ, ЕНЕРГЕТИКИ, ОБОРОНИ ТА ІНШОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Землі промисловості. Землями промисловості визнаються землі, надані для розміщення й експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративних, побутових будинків та інших споруд (ст.

Закон не встановлює обмежень щодо кола суб'єктів, які можуть використовувати ці землі на праві власності або праві користування. Розмір та внутрішнє зонування земельних ділянок промислових підприємств визначаються проектною документацією на підставі будівельних норм і правил. (СНиП П-89-90 «Генеральные планы промышленных предприятий» Дата введения 1982-01-01). Вони, зокрема, визначають нормативи мінімальної щільності забудови, що впливає на площу необхідної земельної ділянки, передбачають функціональне зонування території, визначають конфігурацію забудови, відстані між будівлями та ін. Норми і правила передбачають поділ території на зони з урахуванням технологічних зв'язків, санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог конкретних умов підприємства тощо.

Встановлення навколо промислових підприємств як джерел небезпечного впливу на їх території санітарно-захисних зон здійснюються на підставі Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом МОЗ України від 19.07.1991 № 173. Ці зони являють собою території з обмеженим режимом використання. В їх межах, зокрема, забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей (ст. 114 ЗК України). Внутрішня організація території промислового підприємства визначається проектом будівництва, а в подальшому - потребами його виробничої діяльності. Земельні права і обов'язки цих суб'єктів визначаються в тому числі актами відомчого управління землекористуванням промислових підприємств відповідного виду.

Використання земель підприємствами гірничодобувної промисловості законом має певні особливості. Так, закон встановлює додаткові вимоги до процедури надання в користування земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами. Відповідно до ч. 4 ст. 66 ЗК України надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Індустріальні парки на земельних ділянках, переданих в оренду, можуть створюватися з ініціативи орендарів після внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки та прийняття орендодавцем рішення про погодження концепцій індустріального парку.

Керуюча компанія, що набула право оренди на землі індустріального парку, передає земельні ділянки в суборенду з правом їх забудови учасникам відповідно

до земельного законодавства України. Забудова здійснюється об'єктами нерухомості, необхідними для здійснення господарської діяльності.

У разі створення індустріального парку на землях державної чи комунальної власності земельна ділянка надається в оренду на строк не менше 30 років (ч. 9 ст. 93 ЗК).

Землі транспорту. Самостійне місце у складі категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення займають землі транспорту. Правові приписи щодо цих земель зосереджені у статтях 67-74 ЗК. Загальне визначення цих земель закріплене у ст. 67 ЗК України та у Законі України «Про транспорт» (ст. 11). До земель транспорту закон відносить землі, надані в користування підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

Законом України «Про транспорт» передбачено, що єдину транспортну систему України становлять: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування. Належне функціонування системи транспорту нерозривно пов'язане з користуванням землею.

Об'єкти транспортної системи перебувають переважно в державній та комунальній власності. У зв'язку із цим відповідні підприємства та організації використовують землі державної та комунальної власності на титулі постійного користування. Чинне законодавство допускає перебування земель транспорту у власності будь- яких суб'єктів, тобто закріплює багатосуб'єктні права власності на землі транспорту.

Разом з тим ст. 83 ЗК України містить заборону щодо передачі з комунальної власності у приватну земель під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту. Аналогічну заборону передбачає ст. 84 ЗК України щодо передачі у приватну власність державних земель під аналогічними об'єктами державної власності.

Визначення цих земель залежно від виду транспорту відповідної норми закону здійснюють через їхній склад. Так, до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

До складу земель морського транспорту ст. 69 ЗК України відносить землі під: а) морськими портами з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об'єктами загального портового і комплексного обслуговування флоту; б) гідротехнічними спорудами і засобами навігаційної обстановки, судноремонтними заводами, майстернями, базами,

складами, радіоцентрами, службовими та культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, що обслуговують морський транспорт.

Самостійною складовою в межах морського порту виступає його акваторія. Межі акваторії морських портів визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України без порушення меж акваторії суміжних рибних портів та річкових портів.

Відведення акваторії морського порту (надання в користування) адміністрації морських портів України здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України відповідно до закону.

Згідно із Законом України «Про морські порти» (ст. 8) території акваторія морського порту можуть включати відокремлені від основної території та акваторії земельні ділянки та водні об'єкти (їх частини), які мають однаковий з основною територією та акваторією правовий режим використання.

Земельні ділянки, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, можуть бути відчужені у їх власників для задоволення потреб розвитку морських портів чи будівництва нових морських портів у порядку, визначеному законом. На землях, прилеглих до земель морського транспорту, можуть встановлюватися обмеження у використанні цих земель. Такі обмеження, зокрема, передбачені ч. З ст. 25 Закону України «Про транспорт».

Стаття 70 ЗК України землями річкового транспорту вважає землі під:

а) портами, спеціалізованими причалами, пристанями і затонами з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт;

б) пасажирськими вокзалами, павільйонами і причалами;

в) судноплавними каналами, судноплавними, енергетичними та гідротехнічними спорудами, службово-технічними будівлями;

г) берегоукріплювальними спорудами й насадженнями;

ґ) вузлами зв'язку, радіоцентрами і радіостанціями;

д) будівлями, береговими навігаційними знаками та іншими спорудами для обслуговування водних шляхів, судноремонтними заводами, ремонтно- експлуатаційними базами, майстернями, складами, матеріально-технічними базами, інженерними мережами, службовими та культурно-побутовими будівлями, іншими об'єктами, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Організація земельних ділянок під гідротехнічними спорудами здійснюється відповідно до спеціальних норм^[5].

Поняття земель автомобільного транспорту та дорожнього господарства містить ст. 71 ЗК України, яка до їх складу відносить землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливо роздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, аеторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

До земель дорожнього господарства ч. 2 ст. 71 ЗК України відносить землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючи з'їзди;

б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу;

в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;

г) захисні насадження.

Склад земель дорожнього господарства більш детально визначається Законом України «Про автомобільні дороги» стосовно кожного з різновиду доріг (наприклад, загального користування, відомчих (технологічних) автомобільних доріг та ін.).

Правовий режим земельних ділянок дорожнього господарства визначається Законом України «Про автомобільні дороги». Законом передбачено, що розміщення об'єктів сервісу та зовнішньої реклами здійснюється за погодженням з органами державного управління автомобільними дорогами (Державною службою автомобільних доріг України - Укравтодор) та відповідним державним органом безпеки дорожнього руху (Державною адміністрацією автомобільного транспорту).

Стаття 72 ЗК України, визначаючи землі авіаційного транспорту через їхній склад, називає складові цих земель, зайняті:

а) аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об'єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту;

б) вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами;

в) ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден;

г) службовими об'єктами, що забезпечують роботу транспорту.

До земель трубопровідного транспорту ст. 73 ЗК України відносить земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів.

Використання цих земель певною мірою залежить від поділу трубопроводів на магістральні та промислові (ст. 1 Закону України «Про трубопровідний

транспорт»). Так, для розміщення промислових трубопроводів окремі земельні ділянки здебільшого не надаються. Розміри ж земельних ділянок, які відводяться для магістральних трубопроводів, визначаються нормативними документам у галузі будівництва^[6].

До земель міського електротранспорту ст. 74 ЗК України відносить землі під відокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням, метрополітеном, коліями і станціями фунікулерів, канатними дорогами, ескалаторами, трамвайно- тролейбусними депо, вагоноремонтними заводами, спорудами енергетичного і колійного господарства, сигналізації і зв'язку, службовими і культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи міського електротранспорту.

Землі зв'язку та енергетичної системи.Ст. 75 ЗК України відносить до цих земель земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні та супутникові засоби зв'язку.

Земельні ділянки для потреб зв'язку надаються у власність і користування (у тому числі на умовах оренди) для розміщення, будівництва та експлуатації повітряних і кабельних телефонно-телеграфних та супутникових засобів зв'язку.

Землі оборони та іншого призначення. Землі оборони, як і деякі інші різновиди в межах окремої категорії, фактично виділяються не за цільовим призначенням, а за суб'єктами їх використання.

Земельний кодекс України (ст. 77) землями оборони визнає надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, військово-навчальних закладів, підприємств і організації збройних Сил. До складу Збройних Сил входять також військові формування прикордонних військ, Національної гвардії, СБУ, які тісно взаємозв’язані собою. Аналогічне визначення закріплене в Законі України «Про використання земель оборони» (ст. 1).

До ознак, притаманних цьому виду земель, слід віднести: а) землі оборони забезпечують виконання функцій держави як у сфері оборони, так і безпеки; б) землі оборони використовують територіальний базис для розміщення та постійної діяльності збройних Сил України, утворених відповідно до закону військових формувань, окремих правоохоронних органів; в) ці землі не утворюють єдиних значних за площею земельних масивів, а розташовуються в межах земель інших категорій; г) ділянки цього виду земель відмежовані від інших земельних ділянок природними і штучними облаштуваннями.

У складі земель оборони можуть бути виділені їх різновиди із урахуванням: кола суб'єктів, що використовують ці землі; виду збройного формування, у складі якого функціонують користувачі землями оборони; суб'єкта управління; функцій, які використовує об'єкт, що розмішений на цих землях.

Землі оборони можуть бути класифіковані за суб'єктами користування на: а) землі військових частин; б) землі військових установ; в) землі військово-навчальних закладів; г) землі військових підприємств; д) землі військових організацій, що функціонують у складі Збройних Сил України або інших військових формувань. Контроль за використанням і відчуженням земель оборони здійснює спеціальна комісія, яка є постійно діючим робочим органом Кабінету Міністрів України. Статус цієї комісії визначений Положенням, затвердженим Постановою Кабінету

Міністрів України від 2 червня 2010 року № 439. Згідно із цим Положенням основним завданнями комісії є: а) сприяння забезпеченню координації дій центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо проведення аналізу законності прийняття за значеними та іншими органами рішень про відчуження земельних ділянок, які перебували (перебувають) у користуванні військових частин та інших військових формувань, організації проведення інвентаризації земельних ділянок; виконання робіт, пов'язаних з виявленням осіб, винних у неправомірному відчуженні земельних ділянок; б) подання Кабінету Міністрів України пропозиції та рекомендацій щодо: визначення розміру зон відчуження земельних ділянок; погодження, відмова або згоди на вилучення або відчуження земельної ділянки за пропозиціями Міністерства оборони, МВС, Держприкордонслужби, інших центральних органів виконавчої влади повернення у державну власність протиправно відчужених земельних ділянок, продажу таких ділянок, а також ділянок, які використовуються нераціонально та не за цільовим призначенням, шляхом проведення аукціонів.

Визначення земель «Іншого призначення» та їх складу чинне законодавство не містить. Такими землями можна вважати землі, які не охоплюються визначенням, по-перше, інших категорій земель України, по-друге, інших видів земель у межах цієї категорії земель, тобто земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та оборони. Разом з тим цим землям мають бути притаманні риси, які в цілому характеризують землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та оборони. До земель іншого призначення можна віднести землі культового (церковного) фонду, державного матеріального резерву, водно-болотних угідь та торф'яного фонду, родовищ корисних копалин, мисливського фонду та підвищеної екологічної небезпеки, а також земельні ділянки відведені для розміщення полігонів твердих побутових відходів.

Правові приписи, які визначають особливості складу та режим використання земель іншого призначення, розпорошені по численних нормативно-правових актах. «Про мисливське господарство та полювання», «Про дежавний матеріальний резерв», «Про правовий режим території, що постраждала від активного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ін.

Висновки з четвертого питання

Таким чином, у межах охоронних зон без письмової згоди підприємств, у віданні яких перебувають лінії зв'язку, а також без присутності їх представника забороняється: проводити сільськогосподарські та земляні роботи на глибині більше як 0,3 м; виконувати різного виду будівельні, монтажні, вибухові і земляні роботи, а також розрівнювати ґрунт за допомогою бульдозера, екскаватора, скрепера, грейдера тощо