ІІ. ПОНЯТТЯ, СКЛАД ТА ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Поняття земель лісогосподарського призначення міститься у ст. 55 ЗК України, згідно з якою до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно із визначенням характерною ознакою цієї категорії земель є їх призначення для здійснення певної діяльності, а саме використання як засіб виробництва в лісовому господарстві. Стаття 5 ЛК України містить більш повне визначення земель лісогосподарського призначення. Так, до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Отже, до складу земель лісогосподарського призначення входять лісові землі:

а) вкриті лісовою рослинністю;

б) не вкриті лісовою рослинністю та нелісові землі.

Лісова ділянка відповідно до ст. 1 ЛК України - це ділянка лісового фонду з визначеними межами, виділена для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До невкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадами і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається землекористувачу чи власнику земельної ділянки або у них вилучається для ведення лісового господарства чи інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відносини в галузі використання і охорони земель лісогосподарського призначення регулюються земельним та лісовим законодавством України. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Важливим є питання встановлення режиму використання земелі лісогосподарського призначення, який залежить від категорії лісів, що ростуть на зазначених землях. Відповідно до ст. 39 ЛК ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії: 1) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції); 2) рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції); 3) ліси

природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо); 4) експлуатаційні ліси.

До категорії захисних лісів відносять лісові ділянки, що виконують функцію захисту навколишнього природного середовища та інженерних об'єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів, зокрема:

1) лісові насадження лінійного типу (полезахисні лісові смуги, державні захисні лісові смуги, лісові смуги уздовж незабудованих територій населених пунктів);

2) лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення каналів, залізниць та автомобільних доріг;

3) лісові ділянки (смуги лісів) у ярах, на легкорозвіюваних пісках, рекультивованих землях, кам'янистих розсипах, малопотужних кам'янистих ґрунтах, у високогірних зонах, на стрімких гірських схилах, у селенебезпечних басейнах та на схилах лавинонебезпечних басейнів (протиерозійні ліси);

4) лісові ділянки (смуги лісів), які прилягають до смуг відведення залізниць і виділяються з категорії експлуатаційних лісів на 500 метрів з кожного боку.

5) лісові ділянки (смуги лісів), що прилягають до смуг відведення автомобільних доріг державного значення і виділяються з категорії експлуатаційних лісів шириною 250 метрів з кожного боку дороги. Для забезпечення захисту зазначених доріг і безпеки руху у гірських районах ширина смуг лісів у разі потреби може бути збільшена з урахуванням результатів спеціальних обстежень;

6) лісові ділянки (смуги лісів) уздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів, які виділяються з категорії експлуатаційних лісів за нормативами згідно із законодавством; інші лісові ділянки.

До рекреаційно-оздоровчих лісів належать лісові ділянки, що виконують рекреаційну, санітарно-гігієнічну та оздоровчу функцію, використовуються для туризму, зайняття спортом, санаторно-курортного лікування та відпочинку населення і розташовані: 1) у межах міст, селищ та інших населених пунктів; 2) у межах округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій і курортів; 3) у межах поясів зон санітарної охорони водних об'єктів; 4) у лісах зелених зон навколо населених пунктів.

До лісів природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення відносять лісові ділянки, що виконують природоохоронну, естетичну функцію, є об'єктами науково-дослідних робіт на довгочасну перспективу, сприяють забезпеченню охорони унікальних та інших особливо цінних природних комплексів та історико-культурних об'єктів, зокрема: 1) розташовані в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду; 2) розташовані в межах історико-культурних заповідників, меморіальних комплексів, місць, пов'язаних з важливими історичними подіями, охоронних зон пам'яток історії, археології, містобудування та архітектури, монументального мистецтва.

До категорії експлуатаційних лісів відносять лісові ділянки, що не зайняті лісами природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення, рекреаційно- оздоровчими та захисними лісами (лісів з особливим режимом лісокористування).

Експлуатаційні ліси призначені для задоволення потреб національної економіки у державі.

Правові форми використання земель лісогосподарського призначення. Земельний кодекс закріплює можливість використання земель господарського призначення на праві власності і праві користування. Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Згідно зі ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених Земельним кодексом.

Лісорозведення провадиться на деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських землях, що підлягають консервації шляхом засенення; непридатних для використання в сільському господарстві землях (яри, балки, крутосхили, кам'янисті розсипи, піски); рекультивованих землях, галявинах і пустирях; землях сільськогосподарського та іншого призначення, виділених для створення захисних лісових насаджень лінійного типу (полезахисних лісових смуг, смуг уздовж перегів річок, каналів, водоймищ, залізниць, автомобільних доріг тощо). Землі для лісорозведення виділяються в порядку, встановленому земельним законодавством й належать до земель лісогосподарського призначення. Надання земельних ділянок лісогосподарського призначення у постійне користування відбувається у порядку, передбаченому ст.ст. 116, 122-126 ЗК України. Право постійного користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації цього права. Відповідно до ЛК України у постійне користування лісами на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природногосередовища. Право на постійне користування лісами в теоретико-правовому аспекті характеризується такими юридичними ознаками, які вирізняють його з-поміж інших прав на користування лісами: 1) об'єктом є ліси на земельних ділянках державної та комунальної власності;

2) суб'єктами можуть бути лише спеціалізовані державні або комунальні лісогосподарські підприємства, інші державні та комунальні підприємства, установи та організації, у яких створені спеціалізовані господарські підрозділи;

3) зміст становлять права і обов'язки постійних лісокористувачів, визначених законодавством та спеціальними дозволами;

4) право постійного лісокористування набувається у порядку надання або вилучення і наступного надання земельних ділянок державної або комунальної власності на невизначений строк для ведення лісового господарства;

5) неможливість вільного розпорядження лісами на земельних ділянках державної або комунальної власності без рішення органів державної влади або місцевого самоврядування;

6) може бути припинено лише з підстав, визначених законом.

Постійне користування земельними ділянками лісогосподарського призначення припиняється у випадках і порядку, передбачених статтями 141 -144 ЗК України. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Особливості використання земель лісогосподарського призначення. Особливий правовий режим земель лісогосподарського призначення визначає специфіку використання лісів та земель цієї категорії.

- для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг;

- для іншого лісогосподарського призначення;

- для збереження та використання земель природно-заповідного фонду. Відповідно до ст. 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. До потреб ведення лісового господарства також належить використання земельних ділянок для загального і спеціального використання лісових ресурсів, відтворення лісів шляхом їх відновлення та лісорозведення; здійсненя заходів щодо підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів та збереження біорізноманітності в лісах; організації охорони і захисту лісів тощо.

Главою 11 ЛК України регулюються питання щодо зміни цільового призначення земельних лісових ділянок, визначення місць будівництва об'єктів, що впливають на стан і відтворення лісів. Відповідно до ст. 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Висновки з другого питання

Таким чином, поняття правового режиму не є достатньо усталеним як у загальній теорії права, так і (особливо) в галузевих науках. Здебільшого обґрунтовано

йдеться про функціональні характеристики права, особливості порядку та механізму правового регулювання. Істотно, що ці ознаки переважно спрямовані на об'єкт правових відносин, але водночас вони мають бути засобами забезпечення прав та інтересів суб'єктів права.

Видається, що для розуміння змісту правового режиму важливий не особливий порядок правового регулювання, а його наслідок. Тому, якщо йдеться про земельний правовий режим, то це - наслідок правового регулювання суспільних земельних відносин на основі врахування природних і соціальних особливостей земель (як їх об'єкта), що забезпечує інтереси суб'єктів цих відносин та спеціальний порядок використання цих земель. Це сукупність правових норм, які встановили певний порядок землекористування різних вдів.