ІІІ. ПОНЯТТЯ, СКЛАД ТА ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ВОДНОГО ФОНДУ

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі водного фонду є самостійнійною складовою земель України. До їх складу згідно зі ст. 58 ЗК України і ст. 4 ВК України належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та коло водоймів, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами видних шляхів.

Чинний ЗК України виділяє кілька видів земель водного фонду. Г оловна частина цих земель вкрита водою. Фактично всі водні об'єкти займають земельні ділянки, на яких вони розташовані. Виняток становлять лише підземні води і джерела, тому що вони розміщені в надpax землі. До водопокритих земель належать лише земельні ділянки які вкриті водою значну частину року. Землі, вкриті водою незначний час, не належать до водопокритих земель. Не належать до цих земель і земельні ділянки, на яких розташовані штучні плавальні басейни системи комунальних і промислових водопроводів тощо.

Ще один вид земель водного фонду становлять землі, зайняті болотами і островами. Відповідно до ВК України болота не належать до водних об'єктів. Це надмірно зволожена земельна ділянка із застояним водним режимом і специфічним рослинним покривом. Вони є особливим типом наземних екосистем, для яких характерні надлишкове зволоження, наявність вологолюбивої рослинності і процес формування торфу.

Особливість островів полягає в тому, що вони фактично відділені від суші з усіх боків водами і їх правовий режим залежить від режиму водних об'єктів. Острови, зайняті лісами, належать не до земель водного фонду, а до земель лісогосподарського призначення.

До виду земель водного фонду відносять землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; береговими смугами водних шляхів; виділені під смуги відведення для гідротехнічних та інших водогосподарських споруд і каналів.

Прибережні захисні смуги є складовою водоохоронних зон і встановлюються в їх межах. Вони безпосередньо прилягають до водних об'єктів. Головна мета виділення земель під прибережні захисні смуги полягає в охороні поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності. Прибережні захисні смуги встановлюються вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина смуги подвоюється (ст. 60 ЗК України).

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів прибережна захисна смуга встановлюється шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Вона визначається на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту. При цьому у межах цих смуг додатково з 1 січня 2011 року закріплюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно- формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води. Відповідно до ст. 1 ВК України пляжна зона - це прилегла до урізу води частина прибережної захисної смуги уздовж морів, навколо морських заток і лиманів з режимом обмеженої господарської діяльності.

На землях у межах існуючих населених пунктів розміри прибережної захисної смуги встановлюються з урахуванням містобудівної документації. Контроль за створенням прибережних захисних смуг, а також за дотриманням режиму використання їх територій здійснюється місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами місцевих рад, органами Мінекології та природних ресурсів України.

Смуги відведення виступають самостійною складовою земельного водного фонду. Вони включають земельні ділянки водного фонду в яких встановлюється особливий правовий режим їх використання для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження та руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних спорудах, а також водойм і гребель на берегах річок.

Розміри та режим використання цих земельних ділянок визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються водокористувачами після погодження зі спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з охорони навколишнього природного середовища і органами водного господарства.

Берегові смуги водних шляхів - також самостійний елемент земель водного фонду. Відповідно до ст. 64 ЗК України і ст. 92 ВК України вони встановлюються тільки на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів. Згідно зі ст. 67 ВК України перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України Постановою від 12 червня 1996 року № 640 затвердив Перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних1, у якому окремо виділені річкові і морські шляхи. Річковий шлях має певні особливості. Зокрема, його індивідуальними ознаками є назва річки, довжина судноплавної ділянки, нижня та верхня межа ділянки, а також його адміністративна розташованість.

Берегові смуги водних шляхів повинні використовуватися зацільовим призначенням. Вони встановлюються з єдиною метою - для проведення робіт, пов'язаних із судноплавством. Конкретні розміри земельних ділянок берегових смуг водних шляхів визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються Міністерством інфроструктури України за погодженням з відповідними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства і земельних ресурсів.

Окремий вид земель водного фонду становлять землі, зайняті безпосередньо гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами.

У складі водоохоронних зон виділяються прибережні захисні смуги, які належать до земель водного фонду. Тому землі водоохоронних зон частково відносять до земель водного фонду, оскільки в їх межах розташовані прибережні захисні смуги. Водоохоронні зони встановлюються з метою створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення, вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм.

Водоохоронна зона має визначені межі - внутрішню і зовнішню. Внутрішня межа водоохоронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об'єкті. При цьому не має значення категорія водного об'єкта, його правовий режим та цілі використання. Зовнішня межа водоохоронної зони залежить від категорії земель, видів населених пунктів, а також від природних характеристик водних об'єктів.

На землях водного фонду відповідно до ВК України можуть бути виділені земельні ділянки для створення зон санітарної охорони й окремі пояси особливого режиму цих зон. Зона санітарної охорони - це територія й акваторія, на якій запроваджується особливий правовий режим для запобігання погіршенню якості води джерел централізованого водопостачання у районах забору води та забезпечення охорони водопровідних споруд. Межі таких зон визначаються проектом землеустрою і встановлюються органами місцевого самоврядування за погодженням з державними органами земельних ресурсів, санітарно- епідеміологічного нагляду, органами з охорони навколишнього природного середовища, водного господарства і геології.

Зони санітарної охорони джерел і об'єктів централізованого водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчиків водопровідних споруд і водовідвідного каналу; другий пояс (обмежень) - територія, на якій установлюються певні обмеження господарської діяльності; третій пояс (спостереження) - територія, призначена для спостереженням за станом водних об'єктів і за веденням господарської діяльності з метою охорони джерел водопостачання від забруднення.

Відповідно до ст. 59 ЗК України земельні ділянки цієї категорії земель можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, їм притаманні певні особливості. По-перше, берегові смуги водних шляхів можуть перебувати здебільшого в державній або приватній власності. Можливість їх перебування в комунальній власності обмежена, тому що вони встановлюються за межами населених пунктів. По-друге, згідно зі ст. 88 ВК України землі прибережних зихисних смуг з 1 січня 2011 року перебувають виключно у державній чи комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей визначених ЗК України. Крім того, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть

безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 га).

ІІравові форми використания земель водного фонду. Використання земель водного фонду регулюється ЗК України, ВК України та іншими нормативними актами.

Земельний кодекс закріплює можливість використання земель водного фонду на праві власності і праві користування. Користування цими землями може бути постійним або на умовах оренди.

Право постійного користування цими землями обмежено як за формою власності юридичних осіб, так і за цілями використання. На праві постійного землекористування відповідні земельні ділянки надаються за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфрастуктури;

в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури.

Всім іншим юридичним і фізичним особам земельні ділянки водного фонду надаються в користування на умовах оренди. Орендарями земельних ділянок водного фонду можуть бути підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, релігійні організації, громадяни України, іноземні юридичні і фізичні особи.

Право користування земельною ділянкою водного фонду виникає за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування після встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання відповідного документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації. Право користування на умовах оренди підтверджується договором оренди, який укладається між власником земель водного фонду і юридичною або фізичною особою та реєструється відповідно до закону.

Земельним кодексом України (ст. 59) встановлено, що із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Особливість оренди цих земель полягає в тому, що згідно з вимогами ЗК України вона не залежить від значення і правового режиму відповідного водного об'єкта. Крім того, орендне землекористування має здійснюватися з додержанням вимог щодо охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічених у Законі України від 18 вересня 2012 року «Про аквакультуру». Порядок використання земель водного фонду регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 року № 502, і на користувачів цих земель покладаються певні права й обов'язки.

Висновки з третього питання

Поняття та особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення зумовлюють спеціальний суб'єктний склад цього виду землекористування. Суб'єктами права сільськогосподарського землекористування є лише ті особи, які мають спеціальну, тобто земельну правоздатність; вона виникає на підставі земельного законодавства.

Для земель сільськогосподарського призначення земельна, а не цивільна правоздатність особливо наочна. Так, якщо відведенням земельної ділянки під будівництво (землі житлової і громадської забудови) по-суті обмежуються подальші земельні відносини, то для сільськогосподарських суб'єктів це є лише правовстановлюючим фактом для подальшого їх функціонування у процесі використання цих земель. Останнє особливо повно проявляється у системі земельних прав власників земельних ділянок, а також орендарів.

IV.