ІІІ. НАБУТТЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ..

Виникнення права землекористування значною мірою залежить від виду цього права. Так, право постійного землекористування юридичних осіб виникає в результаті дій, які являють собою акт розпорядження землею державної чи комунальної власності.

Право землекористування виникає також при переході права власності на житловий будинок, будівлю або споруду (ст. 120 ЗК України). У цьому випадку, якщо об'єкт нерухомості розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, у разі його набуття у власність до набувача переходить право користування тією земельною ділянкою, на якій він розміщений, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Перехід права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання обумовлює перехід права на земельну ділянку на умовах, на яких вона належала попередньому землевласнику (землекористувачу). Якщо право власності на будівлю та споруду переходить до кількох осіб, то право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку вартості будівлі або споруди. Нарешті, при переході права власності на жилий будинок, будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля чи споруда, на умовах оренди.

Чинна редакція ст. 120 ЗК України встановлює, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки^[1] ,право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частки в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Виникнення права землекористування громадян закон також пов'язує з набувальною давністю. Так, відповідно до ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть претендувати на передачу цієї ділянки як у власність, так і в користування на підставі набувальної давності.

Надання земельних ділянок юридичним особам здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що приймаються на підставі проектів землеустрою щодо відведення цих ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нових земельних ділянок. Надання земельних ділянок у користування в інших випадках

здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки. В цьому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу наданого органом, уповноваженим здійснювати розпорядження цією земельною ділянкою.

Повноваження органів щодо передачі земельних ділянок у користування чітко визначає ст. 122 ЗК України. Цією нормою, зокрема, встановлено, що надання земельних ділянок суб'єктам для всіх потреб здійснюють сільські, селищні та міські ради із земель комунальної власності відповідних територіальних громад, а районні та обласні ради - з відповідних земель спільної власності територіальних громад.

Повноваження органів виконавчої влади щодо надання земельних ділянок із земель державної власності розмежовані з урахуванням рівня цих органів та місця розташування і цільового призначення земельних ділянок.

Територіальний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсні у галузі земельних відносин на його територіальні органи відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч. 8 статті 122, у користування для всіх потреб.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності юридичним особам, наприклад, у постійне користування, встановлює ст. 123 ЗК України. З аналізу змісту цієї норми випливає, що підставою виникнення цього права землекористування є сукупність юридичних фактів (клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; позитивний висновок Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою; рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки, визначення її меж на місцевості (у натурі); державної реєстрації цього права).

Окрім наведених підстав виникнення права землекористування, чинне земельне законодавство передбачає набуття права землекористування на договірних засадах. Ця підстава та порядок виникнення, наприклад, орендного чи сервітутного землекористування характеризується суттєвою специфікою. У процесі здійснення суб'єктивного права землекористування можливе його припинення, яке може настати як за бажанням землекористувача, так і у примусовому порядку.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою, перелік яких є вичерпним, передбачені у ст. 141 ЗК України. Так, за бажанням землекористувача його право на використання земельної ділянки припиняється в результаті добровільної відмови від цього права та припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій. У ряді інших випадків право землекористування припиняється у примусовому порядку за наявності певних підстав: вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених ЗК України; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; використання земельної ділянки з метою, що суперечить вимогам охорони

культурної спадщини.

Добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою - це результат самостійного волевиявлення землекористувача пов'язаного з потребою в земельній ділянці, яка відпала. Волевиявлення юридичної особи має бути оформлено у відповідній формі - письмовій заяві, яка адресується власникові земельної ділянки. Добровільна відмова може бути реалізована і мати правове значення, у разі, якщо її прийняв власник земельної ділянки, який на підставі прийнятого рішення повідомить про це органи державної реєстрації.

Припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій - самостійна підстава припинення права постійного землекористування. Юридична особа може припиняти свою діяльність у результаті передачі всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам або внаслідок ліквідації у порядку, передбаченому цивільним законодавством. Припинення її діяльності пов'язується з внесенням до Єдиного державного реєстру відповідного запису. Не розглядається як припинення юридичної особи її перетворення, тобто зміна організаційно-правової форми. У всіх інших випадках припинення діяльності зазначених юридичних осіб безумовно припиняє їх право землекористування.

Згідно зі ст. 24 ЗК України у разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням, а договори оренди земельних ділянок припиняються.

Припинення права, наприклад, сільськогосподарського землекористування може виступати наслідком приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій. У цьому випадку згідно зі ст. 25 ЗК України органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель у розмірі до 15 % площі всіх угідь які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій. Цей фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Специфічною підставою припинення права користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності є вилучення у випадках, передбачених ст. 149 ЗК України. Таке вилучення здійснюється для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Названа норма визначає систему органів, уповноважених вилучати земельні

ділянки для зазначених цілей, та підкреслює, що вилучення земельних ділянок проводиться за згодою постійних землекористувачів^[2].

Висновки з третього питання

Таким чином, право постійного землекористування виникає в результаті дій, які являють собою акт розпорядження землею. У зв'язку з цим земельні ділянки надаються на підставі рішень уповноважених органів, до компетенції яких входить право розпорядження землею. Право землекористування може виникнути також при переході права власності на будівлю або споруду до юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки (ч. 5 ст. 120 ЗК). Надання у постійне користування земельної ділянки, що вже перебуває у користуванні, провадиться лише після вилучення її у порядку, передбаченому статтями 149 -151 ЗК України.