ІІІ. Форми права власності на землю в Україні.

Стаття 78 ЗК України встановлює, що земля може перебувати у приватній, комунальній і державній власності.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЗК громадяни та юридичні особи визначаються суб'єктами права власності на землі приватної власності.

Громадяни, як і інші суб'єкти права власності на землю, мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі договорів міни, дарування, а також шляхом успадкування та укладання інших цивільно-правових угод (ст. 81 ЗК).

Юридичні особи в земельних відносинах користуються тими самими правами й обов'язками, що і громадяни України; вони набувають у приватну власність земельні ділянки для здійснення завдань, передбачених їх статутами. Юридична особа набуває право власності на земельну ділянку від свого імені і вирішує це питання самостійно в установленому статутом порядку.

Особливою формою набуття права власності на землю юридичною особою є внесення земельних ділянок до статутного фонду. До інших підстав набуття права власності на земельну ділянку юридичною особою можна віднести приватизацію державних земель.

Відповідно до ст. 121 ЗК установлюються норми земельних ділянок, що їх громадяни можуть набувати у власність безоплатно із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де розташоване фермерське господарство.

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше ніж 2,0 га;

в) для ведення садівництва - не більше ніж 0,12 га;

г) для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше ніж 0,25 га, у селищах — не більше ніж 0,15 га, у містах - не більше ніж 0,10 га;

д) для індивідуального дачного будівництва - не більше ніж 0,10га;

е) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше ніж 0,01 га. Повноваженнями щодо надання земельних ділянок у постійне користування юридичним особам наділені суб'єкти права власності на землю, тобто сільські, селищні, міські ради - із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, а також районні і обласні ради - із відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб. Районні державні

адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності в постійне користування

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної і приватної власності. ЗК України визначає перелік земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну і приватну власність. Так, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі атомної енергетики, космічної системи, землі оборони, землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення, а також об'єкти, що мають особливу екологічну,оздоровчу, історико-культурну цінність.

Держава набуває права власності на землю у тих самих випадках і за тими самими правилами, за якими її набувають у власність суб'єкти права приватної і суб'єкти права комунальної власності на землю.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;

в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;

г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення;

ґ) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади. Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

д) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі оборони;

г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову цінність.

Українській державі можуть належати на праві власності й земельні ділянки, розташовані за її територіальними межами. Так, згідно з ч. 3 ст. 18 ЗК Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

Суб’єктом права власності на державні землі та конкретні земельні ділянки, що входять до їхнього складу, завжди залишається держава як політико-правова організація суспільства.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. У комунальній власності можуть знаходитись і землі поза межами населених пунктів, якщо на них знаходяться різні об'єкти комунальної власності, тобто лікарні, побутові, транспортні підприємства, інші споруди та будівлі, які належать на праві комунальної власності територіальним громадам.

Стаття 83 визначає окремі категорії земель, які знаходяться тільки в комунальній власності і не можуть надаватися іншим власникам. За своїм правовим становищем, зазначені землі виконують переважно суспільні функції на користь всьому населенню, використовуються для забезпечення належних умов життя мешканців, діяльності органів місцевого самоврядування або належать до земель, які мають особливу функцію, наприклад, екологічну, оздоровчу, історико- культурну тощо.

В статті 83 передбачені основні підстави виникнення права комунальної власності. Це в першу чергу безкоштовна передача земель, які знаходилися у державній власності, до власності територіальних громад. У комунальну власність можуть переходити землі і за заповітом від громадян, власників земельних ділянок, або в порядку успадкування у разі відсутності спадкоємців за заповітом або законом. В загально-цивільному порядку територіальні громади можуть набувати право власності на земельні ділянки за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Договір відчуження земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; г) землі лісового, водного фонду, крім випадків, визначених Земельним Кодексом; д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; в) прийняття спадщини; г) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом. Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюють районні або обласні ради.

Суттєвим положенням ЗК України є право спільної власності на землю, що являє собою відносини, коли кілька суб’єктів права об'єднують свої земельні ділянки в один земельний об'єкт.

Так, згідно з ч. 1 ст. 86 ЗК України земельна ділянка може перебувати у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників цієї власності (спільна часткова власність) або без визначення часток (спільна сумісна власність).

Правовий режим спільної часткової власності на земельну ділянку залежить від узгодження волі її учасників, а також від порядку та способу її набуття. Найбільш поширеним способом виникнення спільної часткової власності є об’єднання власниками належних їм земельних ділянок. Наприклад, згідно із п. 1 ст. 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатись із земельної ділянки, що належить господарству як юридичній особі. Пунктом 1 статті 25 ЗК України встановлено, що у випадку приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, а також пенсіонерам з їх числа з виділенням кожному а них земельної частки (паю).

Згідно зі ст. 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельного ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Спільна сумісна власність характеризується тим, що земельна ділянка на такому праві може належати лише громадянам. Вона відрізняється від попереднього виду власності тим, що у ній не визначаються заздалегідь частки учасників земельної ділянки і права на неї. Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України у спільній сумісній власності можуть перебувати земельні ділянки подружжя, членів фермерського господарства (якщо інше не передбачено угодою між ними), співвласників житлового будинку. Цей перелік є вичерпним. Згідно з ч. 4 ст. 89 ЗК України співвласники земельної ділянки, що перебувають у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюється за законом щодо земельної ділянки подружжя (якщо інше не передбачено шлюбним контрактом), членів фермерських господарств (якщо

інше не передбачене угодою між ними), співвласників багатоквартирних жилих будинків, а також належних до них будівель, споруд та прибудинкових територій.

Висновки з третього питання

Таким чином, земля може перебувати у приватній, комунальній і державній власності. Відносини державної та комунальної власності на землю регулюються публічним правом, а відносини приватної власності - суб’єктами.

Суб'єктами права державної власності на землю виступають органи державної влади у межах, встановлених законодавством України, та юридичні особи, а комунальної власності - територіальні громади села, селища, міста, які здійснюють правомочності власника як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування у порядку, встановленому законом.

IV.