1.2. Засоби захисту трудових прав працівників

Застарілість норм національного трудового законодавства відбилась також і на засобах захисту трудових прав та інтересів працівників. У КЗпП України законодавцем не було окреслено чіткої системи засобів захисту трудових прав працівників.

Особливо проблематичною невизначеність засобів захисту в трудовому законодавстві України постає з тим фактом, що на сьогодні в світі відбувається комплексне узагальнення, систематизація та модернізація засобів захисту трудових прав працівника, у зв’язку з чим має місце формування інституту захисту трудових прав людини. У вітчизняній науці це питання також активно обговорюється провідними фахівцями в галузі трудового права [58–60], проте, дослідження й рекомендації по модернізації засобів захисту трудових прав жодним чином не були застосовані законодавцем у триваючому процесі реформування трудового законодавства.

У той же час, поряд із недосконалістю та застарілістю трудового законодавства України законодавець допустив можливість на практиці застосувати непередбачені законодавством дозволи захисту своїх прав.

Варто відмітити, що теоретично наявні в національному трудовому законодавстві засоби захисту трудових прав працівників, на нашу думку, можна систематизувати на підставі класифікації форм захисту трудових прав.

1. Юрисдикційна форма захисту трудових прав працівників:

а) відновлюючі засоби захисту. До цього виду можна віднести такий передбачений чинним трудовим законодавством засіб як поновлення на робочому місці працівника, якого звільнили без законних на те підстав (ч. 1 ст. 235 КЗпП України).

Порушення трудового права працівника у разі його звільнення має місце в наступних ситуаціях: роботодавець звільняє працівника: не обґрунтувавши при цьому передбачені законом обставини, за якими його звільнено; за порушення норм трудового законодавства чи умов договору, при цьому не довівши цього факту; за протиправні діяння, втім, за такі діяння трудове законодавство не передбачає можливості звільнення;

б) припиняючі засоби захисту. До цього виду можна віднести такі передбачені чинним трудовим законодавством засоби:

– визнання недійсними умов договорів про працю, що погіршують становище працівників (статті 9 і 16 КЗпП України).

Концепція визнання недійсними умов договору, що погіршують становище працівника, на думку Н.Б. Болотіної, є «основним принципом трудового права» [61, с. 53]. Варто зазначити, що чинним трудовим законодавством України не визначається компетентний орган, який має право розглядати спірні питання з приводу дійсності умов трудового договору.

Разом із цим, вітчизняні фахівці в царині трудового права зазначають, що чинне трудове законодавство не містить спеціальних правил, за якими б мало відбуватися визнання умов договорів про працю, що погіршують становище працівників, недійсними. Тому нерідко порушені трудові права, як зазначається в літературі, захистити не вдається. І лише звернення до комісії по трудових спорах чи суду працівника, який вважає, що існує порушення його трудових прав із боку роботодавця, відкриває можливості для оцінки стану трудового договору та визнання недійсними тих його умов, що погіршують права працівника як учасника трудових правовідносин [63, с. 55, 56].

На нашу думку, працівник, трудові права якого порушені, може звернутись до цього виду захисту, якщо умови договору: погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, колективним договором чи угодою; мають дискримінаційний характер;

– визнання формулювання причини звільнення помилковим або таким, що не відповідає чинному законодавству, у тому випадку, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі (ч. 3 ст. 235 КЗпП України);

– винесення припису прокурором про усунення порушень трудового законодавства;

в) відновлюючо-припиняючі. До цього виду можна віднести такий засіб захисту трудових прав працівника як страйк (ст. 44 Конституції України, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)») [64].

Страйк на виробництві є ефективним заходом захисту трудових прав працівників. Він оголошується рішенням загальних зборів працівників за поданням профспілкового органу чи іншої організації, уповноваженої представляти інтереси працівників, як правило, для відновлення порушеного права працівників підприємства чи цілої галузі або для припинення процесу порушення прав цих працівників.

г) штрафні засоби. До цього виду можна віднести наступні передбачені чинним трудовим законодавством засоби: виплата роботодавцем–порушником середньої заробітної плати працівникові, якого він незаконно звільнив, за період вимушеного прогулу або різниці в заробітку за період виконання нижчеоплачуваної роботи через таке незаконне звільнення (ч. 2 ст. 235 КЗпП України); покладення матеріальної відповідальності на порушника трудових прав, який незаконно звільнив або перевів працівника (ст. 237 КЗпП України); відшкодування роботодавцем моральної шкоди за завдання працівнику моральних страждань (ч. 1 ст. 238 КЗпП України).

Виходячи з дефініції моральної шкоди, що її сформулював законодавець в ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода, завдана роботодавцем працівникові, полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких працівник зазнав у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, які він пережив, виконуючи свої обов’язків; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації працівника; стягнення на користь працівника невиплачених йому підприємством сум заробітної плати та інших належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

2. Неюрисдикційна форма захисту трудових прав працівників:

а) правові форми. До цього виду потрібно відносити дії працівника, які ґрунтуються на передбачених законодавцем правових нормах, що регламентують право працівника, трудові права та законні інтереси якого були порушені роботодавцем, здійснювати самозахист: невиконання працівником роботи, яку роботодавець наказує виконати, якщо та не була обумовлена трудовим договором (ст. 31 КЗпП України); ігнорування працівником передбачених трудовим договором зобов’язань (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків, тощо);

б) неправові форми.

Таким чином, захист трудових прав здійснюється шляхом: визнання права; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право чи створюють загрозу його порушення; визнання трудового договору недійсним і застосування наслідків його недійсності; застосування наслідків недійсності нікчемного трудового договору; розірвання трудового договору за рішенням суду [65, с. 126]; визнання недійсним акту державного органу або органу місцевого самоврядування; присудження до виконання обов'язка в натурі; відшкодування збитків; компенсації моральної шкоди; встановлення, припинення або зміни правовідношення; зміни формулювання причини звільнення; незастосування судом нормативного правового акту, який регулює трудові відносини, що суперечить нормативним правовим актам, які мають більш високу юридичну силу; іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином, підводячи підсумок вищевикладеному, зазначимо, що способи захисту трудових прав працівників — це складові елементи практики по захисту цих прав, санкціоновані чи не заборонені законодавством про працю, які доцільно класифікувати відповідно до форм захисту, з яких вони виходять.

Слід констатувати також проблему застарілості засобів захисту трудових прав працівників, передбачених чинним законодавством. Саме тому законодавцю потрібно модернізувати та розширити способи захисту трудових прав працівників, головним чином, вивчивши теоретичні рекомендації вітчизняних і зарубіжних науковців, які досліджують цю тему, та імплементувавши ряд міжнародних норм, які регламентують нові засоби захисту й по-новому розуміють традиційні засоби.

Зокрема, доцільно доповнити чинне трудове законодавство та проект Трудового кодексу України нормами, що регламентують засоби здійснення неюрисдикційної форми захисту трудових прав працівником.