ВИСНОВКИ

Дисертаційне дослідження дозволило вирішити наукове завдання, яке полягало у всебічному аналізі, з’ясуванні сутності й особливостей гармонізації норм національного трудового законодавства та міжнародних норм у сфері захисту трудових прав працівників.

1. Чинне трудове законодавство на належному рівні не врегульовує сучасні правовідносини між працівником і роботодавцем, котрі ґрунтуються на принципах ринкової економіки, а його норми характеризуються суперечливістю, нестабільністю. Головним чином, законодавець захищає права працівників лише в сфері охорони здоров’я та безпеки виробництва, залишаючи за межами регулювання цілий ряд нових правовідносин між працівником і роботодавцем, що зупиняє процес формування в законодавстві про працю ефективного галузевого механізму захисту трудових прав та інтересів працівників.

2. Форми захисту трудових прав працівників у національному трудовому законодавстві, на відміну від законодавств Російської Федерації, Казахстану та ряду інших держав, не розмежовуються за ознаками юрисдикційної та неюрисдикційної природи захисту цих прав.

До юрисдикційної форми необхідно відносити міжнародні (контрольний механізм МОП, Європейський суд з прав людини) та національні органи (національні суди, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини), органи нагляду й контролю за додержанням трудового законодавства (Генеральний прокурор і підпорядковані йому прокурори, центральні органи державної виконавчої влади), органи громадського контролю за додержанням трудового законодавства (професійні спілки та їх об’єднання), які є компетентними захищати, відновлювати порушені або оспорювані трудові права працівників.

До неюрисдикційної форми захисту потрібно віднести таку прямо не передбачену чинним законодавством про працю форму захисту, як самозахист працівником своїх трудових прав. Проект Трудового кодексу України необхідно доповнити главою «Неюрисдикційні форми захисту», в якій була б окреслена чітка система норм, котрі визначили б правовий зміст поняття «самозахист», обставини, за якими виникає право вчиняти самозахист, засоби здійснення, заборону вчинення протиправних діянь роботодавця, що спрямовані проти працівника, який вчиняє самозахист під час і з приводу вчинення самозахисту, та визначити адміністративну та кримінальну відповідальність у відповідних нормативних актах за такі протиправні діяння роботодавця.

3. Найбільш ефективними міжнародними спеціалізованими організаціями у сфері захисту та контролю за дотриманням трудових прав працівників є:

– Міжнародна організація праці, система контролю якої складається з таких елементів: а) регулярний контроль (зобов’язує держави надавати в секретаріат Організації (МБП) щорічні доповіді про заходи, які вони застосовують для реалізації конвенцій, учасницями котрих вони є; б) загальний контроль приватного обвинувачення (скарга організацій на порушення уряду); в) загальний контроль публічного обвинувачення (скарга держави на порушення іншої держави); г) спеціальний контроль (процедурний контроль у сфері свободи асоціації);

– Європейський суд з прав людини, який став регіональним центром захисту прав людини.

4. Спеціалізований трудовий суд – це особливий спеціалізований орган державної влади, котрий здійснює судову владу шляхом відправлення правосуддя при розгляді справ, що виникають з трудових відносин, у порядку, встановленому процесуальним законодавством. Основна причина створення спеціалізованих трудових судових органів полягає, головним чином, у необхідності врахування специфіки зазначених справ під час їх розгляду.

У більшості європейських країн сформована спеціалізована трудова юстиція у вигляді трудових судів чи адміністративних органів. Ці структури наділені функціями з вирішення деяких трудових спорів, що становить характерну особливість правового регулювання праці в країнах розвиненої ринкової економіки.

5. Поряд із функціональними питаннями існування трудових судів у світі важливим питанням залишається процесуальне вирішення трудових конфліктів цими судами. Саме тому необхідними в Україні є розробка та прийняття Трудового процесуального кодексу, який повинен регламентувати такі специфічні процесуальні правила захисту трудових прав працівників, як: 1) право працівників позиватись до суду як за місцем свого проживання, так і за місцезнаходженням роботодавця; 2) обов’язок доведення повинен покладатись на роботодавця; 3) залучення до кола суб’єктів трудового процесу свідків та експертів; 4) участь прокурора у процесі.

_{6. Сучасні норми трудового законодавства України є результатом адаптації застарілих норм колишнього соціалістичного законодавства до сучасних ринкових умов, що існують у нашій державі. Концептуальна позиція радянських норм і принципів ґрунтувались радянським законодавцем на специфічній для соціалістичної системи нормативістській теорії права. Концептуальна зміна природи такого законодавства може відбутись лише за застосування юридично-технічних засобів забезпечення відповідності національного законодавства міжнародному праву чи регіональним нормам ЄС. Такими засобами є позитивна рецепція (включення в національне законодавство норм міжнародного права без змін) та негативна (виключення норм, що не відповідають міжнародним актам).}

7. За роки незалежності України законодавець провів масштабну роботу з адаптації національного законодавства до міжнародного, головним чином, шляхом: 1) прямого застосування міжнародних актів після ратифікації; 2) внесення міжнародних норм до тексту законів; 3) реалізації положень ратифікованих або нератифікованих актів засобами національного законодавства.

8. Положення Трудового кодексу України не відповідають принципам міжнародного трудового права тому, що цим документом передбачений ряд статей, котрі знищують чи зводять до мінімуму ефективність існуючих форм і засобів захисту трудових прав працівників.

_{9. Новий Трудовий кодекс України повинен відповідати принциповим нормам міжнародного трудового права, зокрема: 1) бути вільним від ідеологічних стереотипів і декларативних норм законодавства радянського режиму; 2) відповідати соціально-економічним і культурним процесам сучасності; 3) систематизувати в цілісну систему всі трудові норми та принципи України й міжнародного трудового права, всі загальні та універсальні правові норми галузі (ліквідація прогалин у правовому регулюванні, усунення дублюючих норм); 4) детально прописувати повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері регулювання трудових відносин.}

_{Для створення такого нормативно-правового акта потрібно дослідити досвід прийняття таких документів іншими державами світу, урахувати рекомендації МОП та, головним чином, використати позитивний досвід нормотворення та правозастосування в міжнародному праві та національних правових системах держав світу.}

10. Процес гармонізації українського законодавства з міжнародно-правовими актами в сфері захисту трудових прав працівників уповільнюється через: а) лобіювання інтересів роботодавців на державному рівні; б) праворозуміння багатьох чиновників сформовано на нормативному стереотипі радянського періоду; в) об’єктивну відмінність історичного та соціокультурного розвитку правових систем, корупцію державних службовців і бюрократичну систему в Україні.