<<
>>

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що виявилося у розробці теоретичних засад давності у кримінальному праві України. Проведене дослідження дало можливість зробити ряд теоретичних висновків та внести деякі практичні рекомендації щодо вдосконалення норм кримінального законодавства України.

1. Давність доцільно розглядати з позицій реалізації цієї юридичної конструкції у кримінальному праві України. Це обумовлено необхідністю вдосконалення норм кримінального законодавства України, усунення у ньому прогалин, а також розробленням алгоритму конструювання у ньому давності, що дозволить урахувати всі необхідні елементами цієї юридичної конструкції. Давність у кримінальному праві України – це результат теоретико-правової побудови, яка дозволяє створити типізовану модель впливу фактору часу на охоронні кримінально-правові відносини.

2. Елементами давності як юридичної конструкції кримінального права є: а) строк, визначений у кримінальному законі України; б) підстава застосування давності – недоцільність реагування держави на вчинений у минулому злочин; в) об’єкт – охоронні кримінально-правові відносини, які виникають з моменту вчинення злочину; г) суб’єкти відносин: особа, яка вчинила злочин, та держава в особі уповноважених органів; д) юридичні наслідки, які настають в результаті закінчення строків давності: звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання, звільнення від застосування заходів кримінально-правового характеру.

3. Додатковим аргументом на користь того, що давність є юридичною конструкцією кримінального права України (а отже історико-генетичною передумовою такого висновку) є історична ґенеза її становлення та розвитку у пам’ятках кримінального права України. У дисертаційному дослідженні виокремлено та охарактеризовано три етапи розвитку давності у кримінальному праві України.

Перший етап – зародження давності в кримінальному праві України (ХІІІ – XVIII століття). Другий етап – розвиток давності в кримінальному праві України (ХІХ – ХХ століття). Третій етап – остаточне оформлення давності як юридичної конструкції кримінального права України (ХХІ століття). Протягом цих етапів поняття давності розроблялося для потреб кримінального права з урахуванням суб’єктного складу охоронних кримінально-правових відносин на тому чи іншому етапі історичного розвитку. При цьому відмінними були такі елементи давності, як її строк, юридичні наслідки, які настають в результаті закінчення строків давності. Однак незмінним залишалося те, що у пам’ятках кримінального права України момент закінчення певного строку мав властивість впливати на охоронні кримінально-правові відносини.

4. Нормативно-догматичною передумовою визнання давності юридичною конструкцією кримінального права України є відображення у КК України різноманітних юридичних наслідків, які настають у результаті закінчення строків давності (звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання, звільнення від застосування заходів кримінально-правового характеру). При цьому конструювання давності у кримінальному праві України перебуває у постійному розвитку, що свідчить про її важливість для цієї галузі права. Однак «мобільність» конструкції давності не зачіпає її основні елементи. Вони залишаються незмінними протягом багатьох століть.

5. Дослідження давності як юридичної конструкції має не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки у кожному випадку, коли законодавець у КК України використовує термін «давність», він повинен включити елементи цієї юридичної конструкції у відповідну норму права. Наслідком «недостачі» того чи іншого елемента конструкції давності може бути наявність прогалин в її описанні, нечіткості кримінально-правових приписів та неможливості досягнути однакового застосування «давнісних» норм на практиці.

6. З метою досягнення найбільшої ефективності реалізації давності як юридичної конструкції кримінального права України, виробленню єдиного підходу до її описання та розуміння, у кожному випадку згадки про давність у КК України необхідно зберігати її структурну цілісність.

Це передбачає, насамперед, встановлення змісту кожного елемента давності як юридичної конструкції кримінального права України, вироблення чітких критеріїв їх закріплення. При цьому особливої уваги заслуговує чітке визначення та описання строків давності (критеріїв їх тривалості, початку та закінчення перебігу строків давності, їх неперервності та відновлення тощо).

7. Обґрунтовано внесення таких змін у КК України:

1) вилучити ст. 49 КК України;

2) доповнити КК України статтею 74-1 такого змісту:

«Стаття 74-1. Звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.

1. Особа звільняється від покарання, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) десять років – у разі вчинення тяжкого злочину;

4) п'ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

2. Якщо особа вчинила готування до злочину, то строки давності визначаються в розмірі половини строку, встановленого за відповідний закінчений злочин у частині першій цієї статті.

3. Якщо особа вчинила замах на злочин, то строки давності визначаються в розмірі двох третин строку, встановленого за відповідний закінчений злочин у частині першій цієї статті.

4. Перебіг строків давності зупиняється, якщо особа, яка вчинила злочин, переховується від органів досудового слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та її місцезнаходження невідоме. У цих випадках перебіг строків давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-4 частини першої цієї статті, подвоюються, якщо перебіг давності не був перерваний вчиненням нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину.

5. Перебіг строків давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий умисний злочин.

Обчислення строків давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

6. Питання про застосування строків давності до особи, яка вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на строк п’ятнадцять років.

7. Давність не застосовується щодо осіб, які вчинили злочини проти миру та безпеки людства, злочини проти порядку несення військової служби (військові злочини) або інші злочини, передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Примітка. 1. У статтях 74-1, 80, 96-5 та 106 цього Кодексу строк давності починає перебіг з нуля годин наступної доби після тієї, протягом якої було вчинено злочин або набрав чинності обвинувальний вирок суду.

2. У статтях 74-1, 80, 96-5 та 106 цього Кодексу строк давності закінчується до нуля годин відповідної доби, на який припадає останній день строку давності.

3. Якщо особа вчинила злочин, обов’язковою ознакою складу якого є спричинення суспільно небезпечних наслідків, то днем вчинення злочину є день повного виконання суспільно небезпечного діяння.

4. Якщо особа вчинила готування до злочину або замах на злочин, то днем вчинення злочину є день, протягом якого було припинено злочинну діяльність особи з причин, що не залежали від її волі.

5. Якщо особа вчинила продовжуваний або триваючий злочин, то днем вчинення злочину є день, протягом якого було вчинено останню тотожну дію, що в сукупності з іншими утворює продовжуваний злочин або день, коли був фактично припинений злочинний стан з волі або поза волею особи, яка вчинила злочин.

6. Якщо злочин було вчинено у співучасті з розподілом ролей, то днем вчинення злочину є день, протягом якого співучасник вчинив діяння, обумовлені рольовим розподілом ролей»;

3) внести такі зміни у ст.

80 КК України:

– у частині першій строки давності виконання обвинувального вироку поставити у залежність від ступеня тяжкості злочину та встановити таку їх тривалість: два роки – у разі засудження за злочин невеликої тяжкості; п’ять років – у разі засудження за злочин середньої тяжкості; десять років – у разі засудження за тяжкий злочин; п’ятнадцять років – у разі засудження за особливо тяжкий злочин;

– зафіксувати, що у випадку зупинення перебігу строків давності виконання обвинувального вироку строки давності, визначені у цій статті, подвоюються, якщо перебіг давності не був перерваний вчиненням нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого умисного злочину;

– закріпити, що підставою переривання строків давності може бути вчинення умисного злочину (середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий умисний злочин);

– передбачити, що у випадку, коли суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі на строк п'ятнадцять років;

– встановити, що давність не застосовується щодо осіб, які вчинили злочини проти миру та безпеки людства, злочини проти порядку несення військової служби (військові злочини) або інші злочини, передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

4) внести такі зміни у ст. 96-5 КК України:

– змінити назву цієї статті на: «Звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру у зв’язку із закінченням строків давності»;

– передбачити строк давності у разі вчинення уповноваженою особою юридичної особи злочину тривалістю два роки;

– визначити тривалість строків давності у випадку скоєння нею готування до злочину та замаху на злочин;

– зафіксувати, що у випадку зупинення перебігу строків давності застосування заходів кримінально-правового характеру строки давності, визначені у цій статті, подвоюються, якщо перебіг давності не був перерваний вчиненням нового злочину, зазначеного у ст. 96-3 КК України;

– визнати підставою переривання строків давності застосування заходів кримінально-правового характеру вчинення уповноваженою особою юридичної особи вчинила будь-якого умисного злочину, зазначеного у ст. 96-3 КК України;

– передбачити, що у випадку, коли суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі на строк п'ятнадцять років;

– встановити, що давність не застосовується щодо осіб, які вчинили злочини проти миру та безпеки людства, злочини проти порядку несення військової служби (військові злочини) або інші злочини, передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

5) передбачити у ст. 106 КК України, що строки давності щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, скорочуються вдвічі порівняно з тими строками, що визначені у статтях 74-1 та 80 цього Кодексу.

<< | >>
Источник: ГОЛОВЧАК МАР’ЯН МИХАЙЛОВИЧ. ДАВНІСТЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2014. 2014

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. Стаття 411. Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження
  2. Стаття 101. Вимоги до висновку експерта
  3. Стаття 102. Вимоги до висновку експерта.
  4. Стаття 98. Вимоги до висновку експерта
  5. ВИСНОВКИ
  6. ВИСНОВКИ
  7. ВИСНОВКИ
  8. Висновки до розділу 1
  9. Висновки до розділу 2
  10. ВИСНОВКИ
  11. Висновки до Розділу 1
  12. Висновки до Розділу 3
  13. Висновки до розділу 1
  14. Висновки до розділу 2
  15. Висновки до розділу 1.
  16. ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ
  17. ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ
  18. ВИСНОВКИ
  19. ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ