1.4 Кримінальна відповідальність за незаконну міграцію у законодавстві інших держав

Вивчення досвіду інших держав щодо встановлення кримінальної відповідальності за окремі злочини є надзвичайно важливим та актуальним. На думку А. В. Савченка, «без вивчення і використання позитивного іноземного досвіду неможливо здійснювати розвиток власного законодавства, вирішувати інші правові проблеми, забезпечувати обмін правової інформації та наукових ідей, розбудовувати національну правову систему та зближувати її з правовими системами розвинених держав світу» [279, с.

Для порівняльного аналізу кримінально-правової протидії незаконній міграції необхідно проаналізувати кримінально-правові норми, що встановлюють відповідальність за цей злочин (и) залежно від особливостей законодавчої системи протидії такому суспільно небезпечному діянню. Існування одного або кількох суміжних складів злочинів, що полягають у здійсненні незаконної міграції, обумовлено особливостями її кримінально-правової політики.

З метою порівняльно-правового дослідження проаналізовані норми КК таких країн пострадянського простору: Азербайджанської Республіки [311], Республіки Вірменія [312], Республіки Білорусія [313], Республіки Казахстан [314], Республіки Киргизстан [315], Республіки Молдова [316], Російської Федерації [317], Республіки Таджикистан [318], Республіки Узбекистан [319], Республіки Грузія [320] Республіки Туркменістан [321], Литовської Республіки [322], Латвійської Республіки [323], Республіки Естонія [324], що передбачають відповідальність за незаконну міграцію^[1].

З аналізу відповідних норм випливає, що незаконна міграція у більшості з них належить до злочинів проти порядку управління (Глава 30 КК Вірменії, Глава 34 КК Азербайджану, Глава XL КК Грузії, Глава 32 КК Киргизії, Глава 33 КК Білорусії, Глава 14 КК Казахстану, Глава 31 КК Таджикистану, Глава 32 КК Росії, Глава 25 КК Туркменії, Глава XV КК Узбекистану, Глава XXII КК Латвії, Глава XLII КК Литви).

У проаналізованих КК по-різному диференціюється відповідальність за незаконну міграцію. Так, відповідальність лише за порушення правил перетинання державного кордону передбачено в КК Вірменії (ст. 329), Грузії (ст. 44), Киргизстану (ст. 346), Узбекистану (ст. 223), Туркменістану (ст. 214). Відповідальність і за порушення правил перетинання державного кордону, і за незаконну міграцію встановлена в КК Азербайджану (ст.ст. 318, 318-1), Білорусі (ст.ст. 371, 371-1), Казахстану (ст.ст. 330, 330-2), Молдови (ст.ст. 362, 362-1), Таджикистану (ст.ст. 335, 335-1, 335-2), РФ (ст.ст. 322, 322-1), Естонії (ст.ст. 81-1, 81-2), Латвії (ст.ст. 284, 285), Литви (ст.ст. 291, 292, 293).

Як було зазначено у підрозділі 1.3, у КК доцільно повернути статтю, яка б передбачала відповідальність за незаконне перетинання державного кордону України. Проте, слід враховувати, що суспільну небезпеку також становлять незаконні мігранти, які незаконно перетинають цей кордон з метою заподіяння шкоди інтересам держави, або ж здійснюють такі дії всупереч діючої заборони на в’їзд щодо них.

У ч. 1 ст. 332 КК відповідальність настає як за незаконне переправлення осіб через державний кордон України, так і за організацію, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню. За ст. 332 КК кваліфікується вчинення незаконної міграції як іноземців, осіб без громадянства, так і громадян України.

В аналогічних статтях КК держав пострадянського простору передбачена відповідальність за такі дії, що становлять незаконну міграцію: організація незаконної міграції (в’їзду, перебування, транзиту територією) (КК Азербайджану, РФ); організація або керівництво чи сприяння незаконній міграції (КК Білорусі); організація незаконної міграції шляхом надання транспортних засобів або підроблених документів, або житлового чи іншого приміщення, а також надання громадянам, іноземцям та особам без громадянства інших послуг для незаконного в'їзду, виїзду, переміщення по території Казахстану (КК Казахстану); організація незаконної міграції з метою отримання, прямо або опосередковано, фінансової та матеріальної вигоди від незаконного в'їзду, перебування, транзиту або виїзду з території держави особи, яка є ні громадянином, ні резидентом даної держави (КК Молдови); незаконне переміщення особи через державний кордон (КК Естонії, Латвії); незаконне переправлення через державний кордон Литви громадянина іноземної держави, який не має постійного місця проживання в Литві, організація таких дій, а також організація незаконної міграції громадян Литви (КК Литви); організація незаконного в'їзду або незаконний транзитний проїзд цих осіб через територію Таджикистану (КК Таджикистану).

На нашу думку, диспозиція ч. 1 ст. 332 КК найбільш повно відповідає міжнародним зобов'язанням (ч.ч. 1 і 2 ст. 6 Протоколу), оскільки відповідальність за незаконну міграцію настає як за організацію, так і за керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню в аспекті відповідальності за організацію незаконного в’їзду на територію України або ж виїзду з неї в треті країни. На думку М. І. Хавронюка «специфікою побудови диспозиції ч. 1 ст. 332 КК виступає те, що особа, яка організувала незаконне переправлення, керівництво такою переправленням або сприяло таким діям, визнається виконавцем цього злочину, тому такі дії треба кваліфікувати за ст. 332 без посилання на ч.ч. 3 або 5 ст. 27 КК» [180, с. 957].

Водночас, доцільно, на нашу думку, запозичити позитивний досвід законодавця Казахстану та Молдови в частині встановлення відповідальності за організацію незаконного перебування на території України іноземців або осіб без громадянства шляхом надання транспортних засобів або підроблених документів, або житлового чи іншого приміщення, а також надання іноземцям та особам без громадянства інших послуг для незаконного переміщення по території держави з метою отримання, прямо або опосередковано, фінансової та матеріальної вигоди. Така необхідність обумовлюється не лише суспільною небезпекою надання допомоги іноземцям або особам без громадянства перебувати на території України без законних на те підстав, а й забезпечить реалізацію вимог п. «с» ст. 6 Протоколу в частині обов’язкової криміналізації окремих діянь, пов’язаних із незаконною міграцією.

Кваліфікуючими ознаками незаконної міграції передбачено: вчинення тих самих дій способом, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яку незаконно переправляли через державний кордон (КК Азербайджану, Білорусі); щодо кількох осіб (КК Латвії, Молдови); що супроводжувалося жорстоким або принижуючим гідність осіб поводженням (КК Білорусі), мета заняття протиправною діяльністю (КК Таджикистану); мета, – вчинення злочину на території РФ (КК РФ); поєднане з насильством чи погрозою застосування насильства стосовно особи, що припиняє вчинення злочину (КК Естонії), повторність (КК Латвії, Таджикистану, Білорусі, Азербайджану), вчинення злочину у співучасті: за попередньою змовою групою осіб (КК Білорусі, Молдови, Таджикистану, Естонії), організованою групою (КК Азербайджану, Казахстану, РФ), вчинення службовою особою з використанням службового становища (КК Азербайджану, Білорусі, Казахстану, Таджикистану, Естонії, Латвії); з корисливих мотивів (КК України); заподіяння шкоди в особливо великому розмірі суспільним інтересам чи законним правам та інтересам фізичних та юридичних осіб (КК Молдови).

З усього переліку кваліфікуючих ознак, що містяться у проаналізованих Кодексах, вважаємо за доцільне передбачити у ст. 332 КК таку ж ознаку, що і в КК Білорусія: що супроводжувалося жорстоким або принижуючим гідність осіб поводженням. Така пропозиція обґрунтована у підрозділі 1.2.

Злочинами, пов’язаними з незаконним перетинанням державного кордону, в проаналізованих КК також є: порушення терміну заборони в'їзду в Білорусь (ст. 371-2 КК Білорусі); невиконання рішення про видворення (ст. 330-1 КК Казахстану); порушення режиму державного кордону (ст. 336 КК Таджикистану, ст. 283 КК Латвії); порушення правил перебування в Узбекистані (ст. 224 КК Узбекистану); фіктивна реєстрація громадянина РФ за місцем перебування або за місцем проживання в житловому приміщенні в РФ та фіктивна реєстрація іноземного громадянина або особи без громадянства за місцем проживання в житловому приміщенні в РФ (ст. 322-2 КК РФ), фіктивна постановка на облік (ст. 322-3 КК РФ); приховування ідентичності особистості (ст. 281 КК Латвії).

Виходячи з проведеного аналізу КК країн пострадянського простору, можна зробити висновок про те, що практично у кожному з них у самостійній статті передбачена відповідальність за організацію незаконної міграції (Азербайджан, Білорусь, Казахстан, Молдова, Таджикистан, РФ, Естонія, Латвія, Литва).

Зважаючи на те, що у ст. 332 КК визначено відповідальність за незаконне переправлення через державний кордон іноземців, осіб без громадянства, а також громадян України (незаконний виїзд в треті країни), необхідним видається криміналізувати окремі дії, пов’язані із організацією незаконного перебування на території України іноземців або осіб без громадянства всупереч встановленому законодавством порядку. Тому, доцільно з урахуванням відповідних статей в КК Казахстану та Молдови у ч. 4 ст. 332 КК передбачити відповідальність за організацію незаконного перебування на території України іноземців або осіб без громадянства шляхом надання транспортних засобів або підроблених документів, або житлового чи іншого приміщення, а також надання іноземцям та особам без громадянства інших послуг для незаконного переміщення по території держави з метою отримання, прямо або опосередковано, фінансової та матеріальної вигоди.

З аналізу кримінального законодавства держав пострадянського простору випливає, що в усіх державах, окрім України, передбачена кримінальна відповідальність за незаконне перетинання державного кордону. В Україні криміналізовані на сьогоднішній день тільки порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї. Як було обґрунтовано у підрозділі 1.3, у КК доцільно повернути норму, яка б передбачала відповідальність за незаконне перетинання державного кордону України. Це, як бачимо, підтверджується і висновками, отриманими у ході порівняльно-правового дослідження КК України та кримінальних кодексів держав пострадянського простору.

Разом з цим, кримінальна відповідальність за вищезазначені дії повинна наставати у виключних випадках, зокрема якщо такі дії вчинено з метою заподіяння шкоди інтересам держави, або особою, якій заборонено в’їзд на територію України протягом дії такої заборони.

У зв’язку із євроінтеграційними процесами, які відбуваються в Україні, важливим є вивчення досвіду країн ЄС у сфері протидії незаконній міграції. С. О. Філіппов наголошує, що «глобальний характер загроз, що стоять перед Україною, спонукає до вивчення досвіду країн ЄС із метою його врахування в Україні для формування готовності до вчасного та адекватного реагування на транскордонні загрози» [352, с. 353]. У країнах ЄС, як правило, встановлено відповідальність як за організацію незаконної міграції, так і за незаконну еміграцію осіб до третіх країн. Це пов’язано із тим, що країни ЄС за кримінологічним поділом віднесені до країн призначення, до яких мігранти прагнуть потрапити.

У Главі XXXII КК Республіки Польща міститься ст. 264, в якій встановлено відповідальність за перетинання всупереч приписам кордону Республіки Польща (§. 1), Кваліфікуючими ознакам передбачено такі: використання насильства, погрози, обману або вчинення злочину у співучасті з іншими особами (§ 2). У§ 3 передбачається можливість збільшення покарання організатору незаконного перетинання кордону Республіки Польща [329].

У Главі 8 КК Республіки Болгарія встановлено окремі статті, які забезпечують протидію незаконній міграції. Так, у ч. 1 ст. 279 КК цієї держави встановлено відповідальність за виїзд за кордон або в’їзду країну без дозволу належних органів влади або хоча з дозволу, але не через встановлені для цього місця. У ч. 2 цієї статті передбачено таку кваліфікуючу ознаку, як повторність вчинення злочину. При цьому не підлягає покаранню за в’їзд в країну особа, яка користується згідно з Конституцією правом притулку.

У ч. 1 ст. 280 КК Республіки Болгарія встановлено відповідальність за переміщення через кордон країни особи або групи осіб без дозволу належних органів влади або хоча з дозволу, але не через встановлені для цього місця. У ч. 2 цієї статті передбачено такі кваліфікуючі ознаки злочину: переміщення через кордон особи, яка не досягла 16-річного віку; переміщення здійснено без відома переміщеної особи; переміщена через кордон особа не є болгарським громадянином; використано механічний, повітряний або інший транспортний засіб; переміщення організовано групою або організацією або вчинено з участю посадової особи, що скористалася своїм службовим становищем [330].

У Главі 6 КК Турецької Республіки міститься ст. 201, яка передбачає відповідальність за дії, спрямовані на забезпечення незаконного в’їзду до Туреччини іноземних громадян і осіб без громадянства або перебування в країні осіб, проживання в Туреччині яких не дозволено уповноваженими органами, виїзду з Туреччини цих осіб або турецьких громадян незаконними способами, з корисливою метою, вважається сприянням незаконній міграції.

До відповідальності за цією статтею також притягаються особи, які сприяють незаконній міграції, або особи, які виготовляють для незаконних мігрантів підроблені документи, що посвідчують особу або проїзні документи в корисливих цілях. Кваліфікуючими ознаками відповідного злочину названо: переміщення, небезпечне для життя або здоров’я мігранта або з нелюдським або таким, що принижує людську гідність, поводженням, переміщення, вчинене організованою групою [334].

У Розділі 13 КК Швейцарської конфедерації міститься ст. 269 (Порушення територіального суверенітету), в якій передбачено відповідальність запроникнення на територію державиз порушенням міжнародного права. Кваліфікуючими ознаками злочину закріплено: застосування насильства, обману, погроз або переміщення, небезпечне для життя і здоров’я [326].

У КК Королівства Швеція містяться окремі кримінально-правові норми, що забезпечують протидію незаконній міграції. Зокрема, у ст. 3 Глави 4 цього Кодексу встановлено, відповідальність для особи, яка шляхом незаконного примушування або обману спонукає когось відправитися або залишатися в будь-якому місці за кордоном, де він чи вона можуть перебувати в небезпеці бути підданими переслідуванню, або іншим чином може потрапити в скрутне становище [327].

У КК Королівства Норвегія також містяться окремі кримінально-правові норми, направлені на протидію незаконній міграції. Так, згідно зі ст. 141передбачено відповідальність за підбурювання до еміграції з Королівства або сприяння цьому за допомогою неправдивих обіцянок чи іншим обманним способом. У ст. 301 Глави 30 «Злочини на морі» встановлено відповідальність за піднімання на борт корабля або приховування в ньому осіб з метою незаконно прослідувати разом з кораблем в іноземний порт або з нього, або в рибопромисловий район за межами Королівства.Окрім того, у ст. 335 Глави 34 передбачено кримінальну відповідальність юридичних осіб за отримання коштів у зв’язку з допомогою іншим шукати роботу, а мігрантам – у виїзді за кордон, якщо вона не веде реєстр осіб, яким була надана допомога відповідно до правил, запропонованими Королем, або у разі відмови надати такий реєстр в розпорядження офіційної влади.

У ст. 342 зазначено, що покаранню у виді штрафу, ув’язнення на строк до 6 місяців або в їх сукупності підлягає особа, яка після висилки з Королівства без дозволу знову з’являється на його території [335]. Варто зазначити, що з огляду на агресію РФ починаючи з 2014 року значна зросла кількість осіб, яким органами влади України (зокрема, СБУ) заборонено в’їзд на територію України. Це, як правило, громадяни РФ. Також все частіше суди приймають рішення про видворення (депортацію) з України іноземців та осіб без громадянства, що без законних на те підстав перебувають на території України. Очевидно, що такі рішення органів влади мають мати кримінально-правову охорону.

З огляду на наведене, доцільним вважаємо використати досвід законодавця Королівства Норвегії та встановити кримінальну відповідальність за незаконний в’їзд на територію України осіб, яким такий в’їзд заборонено протягом строку відповідної заборони. Відповідальність за зазначені дії може бути передбачена у статті Особливої частини КК, що встановлює відповідальність за незаконне перетинання державного кордону з метою заподіяння шкоди інтересам держави.

У ст. 206 КК Королівства Данія встановлено покарання для особи, яка в професійних цілях шляхом обману чи інших шахрайських методів схиляє кого-небудь до еміграції. Така особа підлягає штрафу або простому взяттю під варту, або тюремному ув’язненню на будь-який термін, що не перевищує 1 року [331].

У КК Королівства Іспанії також міститься декілька статей, що передбачають відповідальність за незаконну міграцію. Так, у ст. 312 Розділу XV встановлено відповідальність особи, яка здійснить найм осіб або примусить їх залишити своє місце роботи, пропонуючи шляхом обману роботу або умови роботи, а також використовує як підлеглих іноземців, у яких немає дозволу працювати, в умовах, які завдають шкоди, відміняють чи обмежують їх права, визнані у законах, колективних договорах або індивідуальних контрактах.

За ст. 313 відповідальності підлягає особа, яка схиляє до нелегальної імміграції працівників до Іспанії чи сприятиме цьому будь-яким чином, а також особа, яка, симулюючи контракт або влаштування на роботу або, використовуючи будь-який інший подібний обман, змусить або сприятиме еміграції особи в іншу країну [333].

У КК Королівства Нідерланди встановлено декілька кримінально-правових норм, що забезпечують протидію незаконній міграції. Так, у ст. 197 Розділу VIII встановлено відповідальність особи, яка з корисливих мотивів допомагає іншій особі потрапити в Нідерланди або залишитися в Нідерландах, або потрапити або залишитися в будь-якій державі, що здійснює прикордонний контроль, або яка з корисливих мотивів надає цій особі можливість, кошти або інформацію для цієї мети, якщо вона знає або має серйозні підстави припускати, що проникнення і перебування цієї особи є незаконним. Кваліфікуючою ознакою цього злочину передбачено використання свого службового становища. У ст. 197Ь встановлено відповідальність особи, яка дозволяє іншій особі, що незаконно проникла в Нідерланди або незаконно залишається на території Нідерландів, виконувати роботу або за контрактом, або на публічно призначеній посаді, якщо вона знає або має серйозну підставу припускати, що проникнення або перебування цієї особи незаконні. Кваліфікуюча ознака – така ж, як і у першому випадку [332].

У КК Республіки Франція відповідальність за незаконну міграцію передбачена у ст. L 622-1 (відповідальність за пряму або непряму допомогу в нелегальному в'їзді іноземців, їх пересуванні або перебування на території Франції). У ст. L 622-5 встановлено кваліфікуючі ознаки ст. L 622-1, зокрема, якщо злочин вчинено: 1) у складі організованої злочинної групи; 2) в умовах, які піддають іноземців ризику померти або отримати поранення, і в результаті яких вони отримують хворобу або каліцтво; 3) якщо вони ставлять іноземних громадян в умови життя, переміщення, роботи і проживання, які принижують людську гідність; 4) якщо вони вчинені за допомогою використання повноважень або права пересування в службовій зоні аеродрому або порту; 5) якщо в результаті злочину неповнолітні іноземні громадяни віддаляються від сім'ї або звичного середовища проживання [325].

У КК Федеративної Республіки Німеччинапередбачена одна стаття, в якій передбачено відповідальність за незаконну міграцію. Згідно зі ст. 234 Розділу 18 встановлено відповідальність за переправлення іншої особи за межі території країни або примушування її до цього або перешкоджання її поверненню на цю територію обманом, погрозами або застосуванням насильства, чим піддає цю особу небезпеці переслідування за політичними мотивами, що заподіює шкоду її здоров’ю і життю, позбавлення волі або заподіює значну шкоди його професійному або матеріальному становищу. Також передбачено окрему статтю (276 а), згідно з якоювстановлено відповідальність за підготовку підробки або купівлю фальшивих документів на право проживання на території країни [328].

Таким чином, аналіз кримінального законодавства окремих країн ЄС в частині встановлення відповідальності за незаконну міграцію вказує на те, що у цих країнах підлягає відповідальності будь-яка особи, яка сприяє перетинанню державного кордону незаконними мігрантами, надає можливість мігрантам, які уже перетнули кордон залишатися в країні будь-якими засобами (надання фінансової допомоги, житла, роботи тощо).

На нашу думку, у КК доцільно використати позитивний досвід таких держав та встановити відповідальність за незаконне перетинання державного кордону України незаконними мігрантами, які депортовані з країни із забороною в’їзду на її територію під час дії відповідної заборони щодо них (КК Королівства Норвегії).

Враховуючи досвід практично усіх пострадянських країн, пропонуємо криміналізувати незаконне перетинання державного кордону України з метою заподіяння шкоди інтересам держави, або ж особою, яка депортована з України із забороною в’їзду на її територію під час дії відповідної заборони щодо неї.

Окремо зупинимося на тому, що кримінальне законодавство країн ЄС у сфері охорони міграційних процесів передбачає також відповідальність за незаконну еміграцію громадян цих держав, що не лише демонструє особливості правової політики, направленої на забезпечення порядку переміщення своїх громадян до інших держав, а і свідчить про прагнення цих держав в умовах глобалізації забезпечити проживання на своїх територіях корінного населення, а також не допускати порушення прав своїх громадян, які здійснюють зовнішню трудову міграцію до третіх країн.

Зазначимо, що згідно положень ч. 3 ст. 20 Закону України «Про зовнішню трудову міграцію» суб’єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону, засоби масової інформації, інші підприємства, установи та організації або фізичні особи, які поширюють недостовірну інформацію щодо зовнішньої трудової міграції, яка може спричинити негативні наслідки для трудових мігрантів та членів їхніх сімей, несуть відповідальність згідно із законом [245].

Таким чином, законодавство містить положення про юридичну відповідальність за обман або шахрайство щодо зовнішніх трудових мігрантів. Вважаємо, що за вищезазначені дії кримінальна відповідальність може наставати за ст. 149 КК (торгівля людьми), що не є предметом дослідження.

Також у випадках підроблення документів, що надають можливість отримати дозвіл як для виїзду за кордон, так і для працевлаштування за кордоном шляхом обману трудових мігрантів, кваліфікація таких дій здійснюється за сукупністю статей, передбачених ст.ст. 190, 332, 358 КК. До прикладу, як вбачається з ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2016 р. в період з жовтня 2012 р. по 3 грудня 2015 р. Особа-3, діючи за попередньою змовою з Особою-5, керуючись корисливим мотивом, організувала злочинну діяльність, направлену на незаконне переправлення осіб через державний кордон України, заволодіння чужим майном шахрайським шляхом, для чого безпідставно замовляла печатки та штампи підприємств, які використовували для виготовлення підроблених документів [346].

Таким чином, КК не містить прогалин в частині криміналізації порушення порядку працевлаштування за кордоном громадян України, які є трудовими мігрантами.

З огляду на уніфікацію законодавства країн ЄС у сфері протидії незаконній міграції доцільно проаналізувати спеціальні Директиви ЄС, що регламентують зазначене вище питання та які в обов’язковому порядку підлягають виконанню в країнах ЄС. Так, з метою посилення кримінально-правових засобів протидії незаконній міграції 28 листопада 2002 р. прийняте Рамкове рішення Ради ЄС 2002/946/ПВД «Про підвищення стандартів кримінальної відповідальності з метою покарання за допомогу незаконному в'їзду, транзиту і перебуванню», а також Директиву Ради ЄС № 2002/90/ЕС «Про визначення допомоги незаконному в'їзду, транзиту і перебуванню», у якій зазначається про необхідність вжити заходи проти допомоги, яка надається нелегальній імміграції. Відповідно до ст. 1 цієї Директиви, встановлено, що кожна держава-член встановлює відповідні санкції: a) відносно всякої особи, яка умисно допомагає особі, що не належить до громадянства держави-члена, проникнути на територію або вчинити транзитний проїзд через територію держави-члена, порушуючи законодавство цієї держави про в'їзд та транзит іноземців; b) відносно всякої особи, яка умисно та в корисливих цілях допомагає особі, що не належить до громадянства держави-члена, залишатися на території держави-члена в порушення законодавства [74].

Таким чином, згідно з Директивами Ради ЄС країни-члени ЄС зобов’язані криміналізувати не лише дії, що полягають у незаконному переправленні осіб через державний кордон у різних формах, а й будь-які дії, спрямовані на надання можливості залишатися на території країни нелегальному мігранту всупереч законодавству. На нашу думку, в рамках Угоди про асоціацію з ЄС України слід виконати вимоги цієї Директиви з метою уніфікації кримінально-правової протидії незаконній міграції. Тим більше, що з аналізованих нами країн зазначену кримінально-правову норму містять КК Турецької Республіки, Королівства Норвегія, Королівства Іспанія, Королівства Нідерланди.

Також враховуючи те, що під час дослідження статей КК Казахстану та Молдови нами встановлено доцільність криміналізації дій, що полягають у наданні можливості залишатися на території країни нелегальному мігранту всупереч законодавству, відповідальність за такі дії пропонуємо встановити у ст. 332 КК, доповнивши цю статтю новою частиною четвертою.

Таким чином, у кримінальному законодавстві окремих держав пострадянського простору, а також країн, членів ЄС вироблено підхід, відповідно до якого у кодексах цих країн передбачається одна або декілька норм, в яких передбачається відповідальність за незаконну міграцію. Проаналізувавши їх, було зроблено висновок про доцільність певного коригування відповідних статей КК.

З урахуванням позитивного досвіду законодавця Турецької Республіки, Королівства Норвегія, Королівства Іспанія, Королівства Нідерланди,Республіки Казахстан та Республіки Молдова у ч. 4 ст. 332 КК пропонується встановити окремий склад злочину, в якому передбачити відповідальність за організацію незаконного перебування на території України іноземців або осіб без громадянства шляхом надання транспортних засобів або підроблених документів, або житлового чи іншого приміщення, а також надання іноземцям та особам без громадянства інших послуг для незаконного переміщення по території держави з метою отримання, прямо або опосередковано, фінансової та матеріальної вигоди.

Окрім того, у цьому підрозділі внесено й інші пропозиції, спрямовані на вдосконалення КК.

Висновки до розділу 1

У ході дослідження загальнотеоретичних засад кримінально-правової та кримінологічної протидії незаконної міграції було зроблено ряд основних висновків.

Питання кримінально-правової та кримінологічної протидії незаконній міграції були предметом дослідження науковців в частині аналізу ознак складів злочинів, передбачених у ст.ст. 332, 332¹ КК, а також виявлення причин та умов незаконної міграції. Однак ураховуючи те, що після оновлення кримінального законодавства у частині відповідальності за незаконну міграцію, комплексні монографічні дослідження не здійснювалися, комплексне вивчення кримінально-правових та кримінологічних проблем протидії незаконній міграції є своєчасним та актуальним.

Виокремлено такі ознаки незаконної міграції: територіальне переміщення (в’їзд, транзитний проїзд, виїзд); населення (іноземці, особи без громадянства, громадяни України); перетинання державного кордону, або адміністративного кордону тимчасово окупованої території та (або) перебування на території держави; порушення норм міжнародного права та (або) національного права. З їх урахуванням запропоновано таку дефініцію цього поняття. Незаконна міграція – це територіальне переміщення населення через державний кордон або адміністративний кордон тимчасово окупованої території та (або) перебування на території держави з порушенням норм міжнародного права та (або) національного права.

Національне законодавство України (у тому числі і КК) мають відповідати міжнародним зобов’язанням у частині протидії незаконній міграції. Основними міжнародними документами у цій сфері є Конвенція ООН та Протокол. Проаналізувавши ці міжнародні документи, зроблено висновок, що КК потребує окремих змін. Зокрема, запропоновано передбачити таку кваліфікуючу ознаку злочину, передбаченого у ст. 332 КК, як незаконне переправлення осіб через державний кордон України, пов’язане з нелюдським поводженням або поводженням, що принижує гідність особи. Обгрунтовано необхідність виконання міжнародним зобов’язань, що містяться у ст. 6 Протоколу в частині криміналізації дій, що пов’язані із сприянням незаконному перебуванню іноземця, або особи без громадянства на території держави.

Під час тлумачення окремих ознак складів злочинів, передбачених ст.ст. 332 та 332¹ КК, а також з’ясування змісту права особи на свободу пересування слід ураховувати положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та Протоколів № 4 та 7 до цієї Конвенції. З урахуванням застережень, зроблених Україною у заяві про відступ від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод зроблено висновок, що спеціальний правовий режим окремих районів Донецької та Луганської областей, обумовлений проведенням АТО, передбачає певні обмеження реалізації прав особи на свободу пересування на території держави.

Єдиною підставою криміналізації є суспільна небезпека діяння, яка залежить, насамперед, від цінності тих суспільних відносин, на які воно посягає, характеру посягання, характеристики суб’єкта злочину. Визначено, що соціальна сутність злочинів у сфері незаконної міграції повністю відповідає розумінню соціальної сутності злочину і, як наслідок, є підставою криміналізації таких діянь. За криміналізації правопорушень у сфері незаконної міграції (ст.ст. 332 та 332¹ КК) дотримано підстави, умови, приводи та принципи криміналізації, а тому існування цих кримінально-правових норм є закономірним та доцільним.

З урахуванням вимоги повноти визначення поняття, доведено, що інтерпретація такого поняття, як тимчасово окуповані території у ст. 332¹ КК, має здійснюватися шляхом сукупного врахування тих дефініцій, що передбачені у Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та у постанові ВРУ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями».

Запропоновано правило тлумачення кримінально-правових понять: якщо визначення кримінально-правового поняття у КК не передбачено, однак воно міститься у різних нормативно-правових актах, що прийняті з метою необхідності регулювання одних і тих же суспільних відносин, то слід використовувати сукупну дефініцію поняття, що враховує тлумачення, що міститься у цих актах.

Встановлено такі основні підходи до законодавчого регулювання кримінальної відповідальності за незаконну міграцію у законодавстві інших держав за такими критеріями: 1) за встановленням відповідальності за незаконний перетин державного кордону: 2) за диференціацією відповідальності за організацію незаконної міграції.

З урахуванням досвіду законодавства Турецької Республіки, Королівства Норвегія, Королівства Іспанія, Королівства Нідерланди, Казахстану та Молдови у ч. 4 ст. 332 КК пропонується встанови відповідальність за організацію незаконного перебування на території України іноземців або осіб без громадянства шляхом надання транспортних засобів або підроблених документів, або житлового чи іншого приміщення, а також надання іноземцям та особам без громадянства інших послуг для незаконного переміщення по території держави з метою отримання, прямо або опосередковано, фінансової та матеріальної вигоди.

З урахуванням забезпечення рівності кримінально-правової охорони усіх ділянок державного кордону та адміністративного кордону тимчасово окупованої території, а також враховуючи досвід практично усіх пострадянських країн, слід доповнити Особливу частину КК новою ст. 331¹ та встановити відповідальність за незаконне перетинання державного кордону України з метою заподіяння шкоди інтересам держави.

Також вважаємо за необхідне запозичити досвід законодавця Королівства Норвегія (ст. 342) та у пропонованій нами диспозиції ст. 331¹ КК встановити відповідальність спеціального суб’єкта злочину – особи, яка депортована з України із забороною в’їзду на її територію, яка під час дії відповідної заборони щодо неї вчинила незаконне перетинання державного кордону України.