Кримінальна відповідальність за фіктивне підприємництво: врахування факторів криміналізації та відповідність її принципам

Фіктивне підприємництво є проявом зростання криміналізації економіки, яке охопило практично всі сфери господарського життя - відносини власності, кредитно-фінансову систему, виробництво, торгівлю і послуги, зовнішньоекономічні відносини, і стає реальною загрозою економічній безпеці країни [78, с.

При цьому кримінально-правова політика покликана вчасно відображати зміни в динаміці й структурі злочинності, суворо диференціювати відповідальність (тут, як видається, більш правильно казати про диференціацію заходів кримінально- правового впливу, а не лише відповідальності як одного з його проявів [116, с. 85]), оперативно виробляти найбільш доцільні кримінально-правові заходи впливу, у тому числі й покарання за вчинені злочини [22, с. 31-32].

В той же час, цей процес має відбуватися вкрай зважено, адже, як зазначає О.П. Горелов, більшість статей, що передбачають відповідальність у сфері підприємництва у РФ, не затребувані правозастосовною практикою. Причиною цього називають недбалість законодавця, виявлена ним як при порушенні правил криміналізації низки діянь, так і у супутніх вадах юридико-технічного характеру [63, с. 41].

Загалом, серед вад вітчизняного законодавства називають внутрішню суперечливість у регулюванні суспільних відносин, декларативність та безадресність законодавчих актів, відсутність механізму реалізації, неузгодженість та дублювання правових норм, недостатню наукову обґрунтованість та безсистемність законодавства в цілому [37, с. 93]. З наведеного випливає, що ця проблематика має бути врахована при визначенні способу криміналізації фіктивного підприємництва у двох аспектах: з огляду на проблеми у галузевому законодавстві, яке має суттєве значення для застосування цієї бланкетної норми, а також у розрізі важливості формування такого механізму кримінально-правового регулювання відносин фіктивного підприємництва, який би дозволяв робити висновки щодо наявності системності у діяльності законодавця.

М.І. Мельник вважає за необхідне перед криміналізацією глибоко й ретельно вивчати проблеми, які держава намагається вирішити через кримінальне право, та шукати відповідей на такі питання: 1) чи взагалі існує у цьому випадку проблема, яка може бути розв’язана за допомогою криміналізації; 2) чи є характер та ступінь шкідливості (небезпечності) діяння достатнім для визнання його злочином; 3) чи є необхідність у створенні нової кримінально-правової норми, яка передбачила б відповідальність за таке діяння (чи вичерпані інші можливі засоби для розв’язання цієї проблеми, чи придатні для її розв’язання кримінально-правові засоби і наскільки вони можуть бути ефективними; 4) як правильно зафіксувати у кримінальному законі сутність криміналізованого діяння (які істотні ознаки передбачити як обов’язкові) [176].

Загалом, криміналізацією у науці [130] вважають процес виявлення суспільно небезпечних форм індивідуальної поведінки, визнання допустимості, можливості й доцільності кримінально-правової протидії їм і фіксації їх у законі як злочинних і кримінально караних. Кримінально-правова заборона породжується об’єктивними потребами суспільства в кримінально-правовій охороні суспільних відносин. Форма його вираження в законі повинна відповідати змісту діяння, що забороняється. Небезпека невідповідності підстерігає на будь-якій стадії процесу криміналізації або як наслідок недостатньо повного врахування тих або інших факторів або помилкового прогнозу, або як результат недосконалості законодавчої техніки. Недоліки кримінально-правової законотворчості, витрати криміналізації можуть привести до двох протилежних, але однаково небажаних наслідків: наявності прогалин у кримінальній караності або, навпаки, до її надмірності [22, с. 55-56].

У процесі аналізу обґрунтованості криміналізації того чи іншого діяння важливе значення мають певні обставини (фактори), які призвели, обумовили чи іншим чином зчинили вплив на цей процес.

На думку П.Л. Фріса, необхідно розглянути дві групи чинників, що впливають на криміналізацію: а) підстави кримінально-правової заборони, які є об’єктивними передумовами її встановлення; б) принципи криміналізації, що належать до законодавчої техніки [314, с.

Д.О. Балобанова підтримує цю тезу та відносить до підстав кримінально- правової заборони: 1) суспільну небезпеку - не можливо встановити універсальний критерій, за яким можна було б визначити достатню для криміналізації ступінь суспільної небезпеки; 2) типовість і достатня поширеність антигромадської поведінки, але з урахуванням ступеня їхньої суспільної небезпеки; 3) динаміка суспільно небезпечних діянь із урахуванням причин і умов, що їх породжують; 4) необхідність впливу кримінально-правовими заходами, при цьому необхідно враховувати, що кримінальна репресія - крайня форма протидії найнебезпечнішим формам девіантної поведінки; 5) врахування можливостей системи кримінальної юстиції в протидії тим або іншим формам антигромадської поведінки, і як їхня складова - наявність матеріальних ресурсів для реалізації кримінально-правової заборони; 6) співвідношення позитивних і негативних наслідків криміналізації [22, с. 177-178].

А.В. Наумов загальною підставою криміналізації називає переоцінку ступеню суспільної небезпеки діяння [189, с. 282]. М.І. Хавронюк, розуміючи під криміналізацією законодавче визнання тих чи інших діянь злочинними, встановлення за них кримінальної відповідальності, вважає, що слід виділяти підстави, приводи та умови криміналізації. На його думку, єдиною підставою криміналізації є відповідний ступінь і характер їхньої суспільної небезпеки, який характеризується їхньою здатністю заподіювати об’єктам кримінально-правової охорони (а не будь-яким іншим об’єктам) істотну (а не будь-яку іншу) шкоду. Умови криміналізації є такими: 1) соціально-психологічного характеру; 2) кримінологічного характеру; 3) загально-правового характеру; 4) кримінально- правового характеру; 5) кримінально-процесуального характеру. Також, за М. Хавронюком, існують такі приводи криміналізації (які за своїм характером не є ані підставами криміналізації, ані її умовами): 1) необхідність виконання зобов’язань за міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою України [317, с.

Підстава - це те головне, на чому базується, основується що-небудь, або те, чим пояснюються, виправдовуються вчинки, поведінка і т. ін. [194, с. 665; 245, с. 506; 47, с. 782] Згідно з філософськими підходами, підставою є вихідна умова, передумова існування певного явища або системи явищ [311, с. 170]; судження або ідея, з дійсності якого необхідно випливає дійсність іншого судження або ідеї [312].

З урахуванням цього, на нашу думку, концепція визнання єдиною підставою криміналізації соціальної сутності діяння є виправданою. У свою чергу, підхід Д.О. Балобанової видається таким, що може спричинити «розмивання» змісту підстави криміналізації як певного узагальненого критерію віднесення діяння до кола злочинів. Зрештою, запропоновані автором такі підстави, як необхідність впливу кримінально-правовими заходами, при цьому необхідно враховувати, що кримінальна репресія - крайня форма протидії найнебезпечнішим формам девіантної поведінки; 5) врахування можливостей системи кримінальної юстиції в протидії тим або іншим формам антигромадської поведінки, і як їхня складова - наявність матеріальних ресурсів для реалізації кримінально-правової заборони, на нашу думку слід віднести до умов криміналізації, а решта є складовими єдиного поняття «соціальна сутність вчиненого діяння».

Також, нам не видається безсумнівною точка зору, згідно з якою суспільна небезпека віднесена до принципів криміналізації авторами, що підтримують концепцію В.М.

Отже, при подальшій характеристиці відповідності чинної статті 205 КК України теоретичним підходам щодо криміналізації, ми виходитимемо з наступного:

1) єдиною підставою криміналізації є соціальна сутність діяння, яка виражається у його здатності завдавати шкоду охоронюваним законом цінностям або створювати небезпеку завдання такої шкоди;

2) до факторів криміналізації (обставин, які опосередковано впливають на цей процес) варто відносити умови криміналізації (соціально-психологічного, кримінологічного, загально-правового, кримінально-правового та кримінально- процесуального характеру) та приводи (перелік яких може різнитися залежно від характеру майбутньої кримінально-правової заборони);

3) у процесі здійснення криміналізації необхідно враховувати її принципи (при цьому орієнтуватимемося на їх перелік, запропонований Д.О. Балобановою: 1) відсутність прогалин у законі й ненадмірність заборони; 2) визначеність і єдність термінології; 3) доцільність - можливість створення, зміни й послідуючого застосування положень кримінального закону, виходячи з потреб суспільства й держави, для досягнення певних цілей, з урахуванням загально-правових принципів у строго встановлених законодавчих межах, що проявляється в побудові норм кримінального закону, визначенні їхньої структури, місця розташування в самому кримінальному законі й встановленні співвідношення з іншими положеннями КК [22, с. 179]).

Що стосується статті 205 КК, то вчені зазначають, що вона, на жаль, не повністю відповідає новітнім тенденціям і вимогам сучасного етапу боротьби з економічною злочинністю, оскільки зберегла низку недоліків своєї попередниці і не в повній мірі врахувала пропозиції провідних учених щодо удосконалення законодавства, спрямованого на боротьбу з фіктивним підприємництвом, зокрема:

- не охоплює фіктивне підприємництво, яке може прикриватись організаційно-правовою формою індивідуального підприємництва, коли суб’єктом підприємницької діяльності виступає фізична особа, яка діє без створення юридичної особи;

- не охоплює випадки створення непідприємницьких товариств, громадських організацій, благодійних фондів, споживчих кооперативів та інших неприбуткових організацій для прикриття незаконної, у тому числі злочинної, діяльності;

- законодавець не сприйняв ідею про виділення в якості самостійної форми фіктивного підприємництва, альтернативної створенню і придбанню юридичних осіб - підприємницьких структур, укладання службовими особами або власниками діючих суб’єктів підприємництва господарських чи фінансових угод без наміру їх виконання [34, с.

Окремі автори ставлять питання, в чому полягає соціальна обумовленість запровадження кримінальної відповідальності за готування до діянь, які злочином не визнаються (мається на увазі «незаконна діяльність» як складова диспозиції статті 205 КК - В.Б.) [320, с. 131].

Разом з тим, не підлягає сумніву теза про те, що соціальна сутність фіктивного підприємництва повністю відповідає розумінню соціальної сутності злочину і, як наслідок, є підставою криміналізації такого діяння.

Зазначаючи, що криміналізація фіктивних дій в підприємництві відповідає підставам криміналізації суспільно небезпечних діянь, Е.П. Соловйов підкреслює, що при здійсненні криміналізації суспільно небезпечних діянь у сфері господарської діяльності не повною мірою використовуються можливості об’єднання в єдиний склад злочину діянь, які посягають на єдиний безпосередній об’єкт, мають значні подібності в об’єктивній стороні та не відрізняються за суб’єктивними й кваліфікуючими ознаками [248, с. 5, 10].

М.Л. Давиденко вказує на те, що криміналізація діяння, передбаченого статтею 205, та суміжних злочинів була викликана тим, що ринкова економіка у цивілізованих її формах може існувати лише там, де існує вільне підприємництво, засноване на ініціативній, самостійній діяльності громадян. Держава, заінтересована у розвитку економіки, повинно забезпечити не лише підтримку вільного підприємництва, але й правопорядок у відповідній сфері, одним із засобів чого є встановлення кримінальної відповідальності [75, с. 35].

Що стосується умов криміналізації фіктивного підприємництва, то тут слід зазначити наступне.

Варто констатувати наявність умов криміналізації фіктивного підприємництва соціально-психологічного характеру. Вони полягають у тому, що фіктивне підприємництво суперечить основам економічного укладу сучасної України, який базується на принципам вільного підприємництва. Громадська думка, а також законодавець не можуть толерантно ставитися до дій, внаслідок яких завдається шкода економічним інтересам учасників ринкових відносин.

Характеризуючи умови кримінологічного характеру, слід зауважити, що історія існування кримінально-правової заборони фіктивного підприємництва, а також сучасний світовий та національний досвід застосування таких норм свідчать про те, що ефективною є протидія таким проявам саме засобами кримінально - правового характеру. При цьому прогнозовані негативні наслідки криміналізації (втягнення підприємців у злочинну субкультуру, порушення виробничих та інших економічних ланцюгів внаслідок припинення діяльності підприємств, які були фіктивними частково тощо) не переживають позитивні наслідки криміналізації. Останніми є забезпечення режиму законності у підприємницькій діяльності, створення атмосфери толерантного ставлення до норм права та до контрагентів в ході господарської діяльності. Разом з тим, будь-яка редакція кримінально-правової норми не є сталою назавжди. Так, вчені, які досліджували статтю 173 КК РФ у період її чинності якраз виходячи із кримінологічних аргументів пропонували додати як кваліфікуючу ознаку вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою [166, с. 506].

Серед умов загально-правового характеру виділяються відповідність кримінально-правової заборони Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, іншим законам України, техніко-юридичним вимогам.

Конституція України закріплює, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (стаття 15). При цьому, кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (стаття 23). З цього випливає, що використання фіктивних підприємств порушує конституційні засади економічного життя в Україні, а тому криміналізація таких дій відповідатиме інтересам суспільства.

Так само, міжнародні договори, учасницею яких є Україна, декларують цінності поваги до прав людини та ринкової економіки. Серед них Загальна декларація прав людини (стаття 22), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Статут Ради Європи, Статут ООН, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та Протокол №1 до неї та інші. В той же час, зауважимо, що, на відміну від діянь терористичного характеру; пов’язаних з організованою злочинною діяльністю, корупцією, легалізацією злочинних доходів; у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів; діянь, що посягають на довкілля чи моральність, «економічні» злочини і фіктивне підприємництво зокрема не отримали детальної регламентації на рівні законодавства Ради Європи, ЄС та ООН [317], хіба що посилена увага міжнародної спільноти приділяється протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом [127, с. 152-158].

Відповідає кримінально-правова заборона фіктивного підприємництва й іншим законам, основні положення яких щодо порядку здійснення підприємницької діяльності були розглянуті у підрозділі 1.1. (Цивільний, Податковий, Г осподарський кодекси тощо).

При цьому варто врахувати, що окремими вченими обґрунтовано ставиться під сумнів така характеристика чинного КК в цілому, як системність [141, с. 265270], що значно ускладнює коректне внесення до нього наступних змін.

Зауважимо, що віднесення суперечності кримінально-правових на інших норм до підстав криміналізації [332, с. 350] ми не підтримуємо, і вважаємо цю обставину однією з її умов.

В цілому статті 205 КК відповідає техніко-юридичним вимогам, в тому числі щодо її розташування, конструкції та термінології, яка використовується. Разом з тим, серед вад техніко-юридичного характеру можна назвати множинність потерпілих у частині першій, а також неодноманітний підхід до визначення потерпілого у частині другій, де передбачено завдання шкоди одному банку, але декільком кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам.

До умов кримінально-правового характеру варто віднести наступні обставини:

- фіктивне підприємництво посягає на права і свободи людини і громадянина, а також на відносини власності в частині здійснення підприємницької діяльності, які згідно з частиною першою статті 1 КК України є об’єктом кримінально-правової охорони;

- конструкція основного та кваліфікованого складу злочину, передбачених статтею 205 в цілому відповідає усталеним традиціям викладення ознак складу злочину, визначаючи характер суспільно небезпечного діяння як ознаки об’єктивної сторони, особливості суб’єктивної сторони основного складу злочину та суспільно небезпечні наслідки як ознаку складу кваліфікованого складу злочину;

- КК України не містить складу злочину, який перебуває у відносинах конкуренції із злочином, передбаченим статтею 205.

Умовами кримінально-процесуального характеру є можливість доведення вини особи у вчиненні фіктивного підприємництва. З цього приводу зазначимо, що КПК України 2012 року містить усі необхідні правові механізми для доведення обставин, які підлягають доказуванню у провадженні щодо фіктивного підприємництва.

Таким чином, є всі підстави констатувати наявність необхідних умов для криміналізації фіктивного підприємництва.

Серед приводів для криміналізації цього діяння зазначимо наступні: необхідність виконання зобов’язань за міжнародними угодами, а також в межах співпраці із міждержавними об’єднаннями; необхідність реалізації конституційних положень щодо економічної багатоманітності та вільної конкуренції як одних із засад конституційного ладу; необхідність забезпечення реалізації цивільного та господарського законодавства, яке регламентує порядок реалізації громадянами права на розпорядження власністю та підприємницьку діяльність тощо.

В контексті відповідності чинної статті принципам криміналізації, перелік яких нами підтримано раніше, зазначимо, що прогалиною закону (чинної редакції статті 205) можна вважати обмеження можливих об’єктів створення/придбання лише юридичними особами, в той час, коли фізичні особи - підприємці ведуть достатньо активну економічну діяльність і потенційно можуть використовуватися для тих самих злочинних цілей, що й юридичні особи. У свою чергу, конструкцію попередньої редакції статті 173 КК РФ обґрунтовано критикували у літературі, зазначаючи, що сама по собі реєстрація підприємства не може стати причиною завдання шкоди (такою причиною є незаконна діяльність) [63, с. 127].

Що стосується принципу визначеності та єдності термінології, зазначимо, що відповідно до статті 80 ЦКУ, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, тобто створити організацію ще не означає створити юридичну особу. Це підтверджується статтею 87 ЦКУ: юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (частина четверта). У свою чергу, цивільне та господарське законодавство не визначають чітко поняття «придбання юридичної особи». Цивільне законодавство регламентує припинення та набуття права власності на об’єкт права власності, тому доцільним є розгляд питання про узгодження термінології статті 205 із положеннями цивільного законодавства.

Таким чином, в контексті очевидної необхідності вдосконалення норми про кримінальну відповідальність за фіктивне підприємництво, підкреслимо, що під час цього процесу не варто забувати основні правила законодавчої техніки, до яких відносяться логічна послідовність викладу, взаємозв’язок нормативних приписів; відсутність протиріч всередині проекту, в системі законодавства; максимальна компактність викладу норм права за умови збереження глибини і всебічності відображення їх змісту; ясність і чіткість, простота і доступність мови законопроекту; точність і визначеність формулювань і термінів; скорочення до мінімуму кількості актів з того самого питання [38, с. 5].

Наприклад, у разі формулювання висновку щодо конструюванні основного складу злочину фіктивного підприємництва в сенсі de lege ferenda як матеріального, не варто повторювати вже виявлені вади законодавчої техніки у чинних редакціях, коли кваліфікований склад злочину визначається за допомогою конструкції «те саме діяння», що ставить під питання законність включення до цього складу злочину й наслідків як ознаки основного складу [103, с. 115].

І, насамкінець, підкреслимо, що існування статті 205 КК видається таким, що повністю відповідає принципу доцільності криміналізації - це відповідає сучасним потребам захисту економічного інтересу учасника підприємницької діяльності, інтересам суспільства та держави в частині забезпечення нормального функціонування економічної системи. При цьому не варто допускати необгрунтованого зниження рівня кримінально-правової репресії через

лібералізацію санкцій, коли розмір покарання видається меншим за завдану шкоду [230, с. 21].

Таким чином, ми підтримуємо точку зору про те, що лише розвиток та вдосконалення соціальних умов разом із раціональним підходом до реформування кримінального закону дозволить запровадити ефективну кримінально-правову політику [191, с. 155], яка би повністю відповідала таким її принципам, як соціально-економічна обумовленість, законність, справедливість, демократизм, рівність громадян перед законом, невідворотність відповідальності, гуманізм, економія заходів кримінальної репресії, пріоритет попередження та профілактики злочинів, відповідність національного законодавства міжнародним актам, науковості [274, с. 47-56].

Висновки до розділу 1

Проведений у розділі 1 аналіз історичних умов виникнення, формування та розвитку на теренах України підприємництва та відповідальності за правопорушення у цій царині, досвіду іноземних країн та відповідності чинної кримінально-правової заборони теоретичним надбанням теорії криміналізації суспільно небезпечних діянь дозволив зробити наступні висновки.

1. Підприємництво як один з ключових аспектів сучасного ліберально - демократичного суспільства володіє всіма характеристиками соціальної цінності і в цій ролі має отримати статус об’єкта кримінально-правової охорони.

2. Фіктивне підприємництво, як форма господарської діяльності, що характеризується невідповідністю задекларованого її змісту відносинам, які реально відбуваються, завдає шкоди принциповим основам підприємництва, закріпленим Конституцією України, нормами цивільного та господарського законодавства.

3. Враховуючи особливості розвитку підприємництва як форми соціальної діяльності, законодавства, що регулювало ці відносини, в тому числі відповідальність за правопорушення у цій сфері, а також з огляду на загальні тенденції визначення та закріплення права власності на теренах України (як ключову детермінанту ставлення законодавця до відносин підприємництва), пропонуємо наступну періодизацію історичного процесу розвитку відповідного законодавства: 1) дорадянський період (до 1917 р.); 2) період перебування України в межах радянського державно-правового утворення (1917 р. - 1991 р.); 3) період незалежності України (1991 р. - по т.ч.).

4. Дорадянський період розвитку законодавства про відповідальність за фіктивне підприємництво можна характеризувати як початковий, коли підхід законодавця до таких злочинних діянь ще формувався, що, разом з тим, є об’єктивно обумовленим соціально-економічними обставинами, за яких відбувався цей розвиток. В цей час дії, які об’єктивно можна сьогодні кваліфікувати як аналог псевдо підприємництва, отримували кримінально-правову оцінку переважно в контексті шахрайства та різного роду порушень порядку здійснення господарської діяльності.

З 1927 по 1960 рік криміналізованим в Україні було лише створення псевдо кооперативу, тобто тільки одна з багатьох можливих форм псевдопідприємництва. З прийняттям КК 1960 року псевдопідприємництво кваліфікувалося як шахрайство, оскільки панівна політико-правова парадигма ставила поза законом більшість форм приватної господарської діяльності. 28.01.94 р. до КК України була внесена стаття 148-4, яка започаткувала сучасний етап криміналізації фіктивного підприємництва і заклала передумови закріплення у чинному КК статті 205.

5. Застосування методу порівняльного правознавства дозволяє дійти висновку, що криміналізація фіктивного підприємництва за своїми характеристиками суттєво відрізняється залежно від типу правової сім’ї, до якої належить відповідна правова система.

6. Кримінальне законодавство країни СНД у цьому аспекті має багато спільних рис, зокрема, помітно, що при конструюванні національних кримінальних законів використано Модельний КК СНД. При цьому стаття 257 останнього має суттєві відмінності від статті 205 КК України. По-перше, злочином є тільки створення організації, в той час як вітчизняний КК криміналізує також придбання. По-друге, злочином є створення вже однієї організації, на відміну від українського підходу, де буквальне тлумачення змушує говорити про необхідність наявності як мінімум двох організацій. По-третє, основний склад злочину за КК СНД є матеріальним, що було піддано обґрунтованій критиці з огляду на складність доведення причинового зв’язку між створенням (придбанням організації) та завданою шкодою учасникам суспільних відносин.

При цьому, варто уважно вивчати досвід РФ, де з різницею у рік і вісім місяців фіктивне підприємництво як окремих злочин було виключено з тексту КК, а згодом на його місці з’явилися дві норми: ст. 173¹ «Незаконне створення юридичної особи» та ст. 173² «Незаконне використання документів для утворення (створення, реорганізації) юридичної особи». Загалом, російський законодавець в цілому вдосконалив кримінально-правове регулювання протидії псевдо підприємництву і ці норми можуть бути використані для вдосконалення КК України.

7. Кримінальне законодавство інших країн доволі рідко містить норми, які можна вважати аналогічними статті 205 КК України (КК Латвії, КК Болгарії)

Здебільшого, криміналізованими є різні форми обману, ухилення від оподаткування або порушення порядку ведення обліку, способами чого можуть виступати різні варіанти використання фіктивних підприємницьких структур (кримінальне законодавство Польщі, Туреччини, Швейцарії, Сан-Марино, Австралії, Республіки Корея).

8. В контексті аналізу обґрунтованості криміналізації фіктивного підприємництва ми підтримуємо концепцію М.І. Хавронюка, згідно з якою єдиною підставою криміналізації є відповідний ступінь і характер їхньої суспільної небезпеки, який характеризується їхньою здатністю заподіювати об’єктам кримінально-правової охорони (а не будь-яким іншим об’єктам) істотну (а не будь- яку іншу) шкоду.

9. До факторів криміналізації (обставин, які опосередковано впливають на цей процес) варто відносити умови криміналізації (соціально-психологічного, кримінологічного, загально-правового, кримінально-правового та кримінально- процесуального характеру) та приводи (перелік яких може різнитися залежно від характеру майбутньої кримінально-правової заборони).

10. Соціальна сутність фіктивного підприємництва повністю відповідає розумінню соціальної сутності злочину і, як наслідок, є підставою криміналізації такого діяння.

У результаті аналізу відповідності криміналізації фіктивного підприємництва вченню про умови криміналізації встановлене, що на даний час існують всі умови такого роду і з цієї точки зору криміналізація фіктивного підприємництва є доцільною. Разом з тим, серед вад техніко-юридичного характеру можна назвати множинність потерпілих у частині першій, а також неодноманітний підхід до визначення потерпілого у частині другій, де передбачено завдання шкоди одному банку, але декільком кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам.

До умов кримінально-правового характеру варто віднести наступні обставини:

- фіктивне підприємництво посягає на права і свободи людини і громадянина, а також на відносини власності в частині здійснення підприємницької діяльності, які згідно з частиною першою статті 1 КК України є об’єктом кримінально-правової охорони;

- конструкція основного та кваліфікованого складу злочину, передбачених статтею 205 в цілому відповідає усталеним традиціям викладення ознак складу злочину, визначаючи характер суспільно небезпечного діяння як ознаки об’єктивної сторони, особливості суб’єктивної сторони основного складу злочину та суспільно небезпечні наслідки як ознаку складу кваліфікованого складу злочину;

- КК України не містить складу злочину, який перебуває у відносинах конкуренції із злочином, передбаченим статтею 205.

Прогалиною закону (чинної редакції статті 205) можна вважати обмеження можливих об’єктів створення/придбання лише юридичними особами, в той час, коли фізичні особи - підприємці ведуть достатньо активну економічну діяльність і потенційно можуть використовуватися для тих самих злочинних цілей, що й юридичні особи.