1.3 Давність за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн

Ураховуючи євроінтеграційні процеси України, тенденції щодо приведення національного законодавства України (у тому числі кримінального) до міжнародних стандартів, а також необхідність вивчення зарубіжного досвіду, все більшої популярності набувають порівняльно-правові дослідження у кримінальному праві.

Для порівняльно-правового дослідження інституту давності були вивчені відповідні норми кримінальних кодексів окремих європейських країн (КК Австрійської Республіки [223], Королівства Нідерланди [227], Іспанського Королівства [230], Республіки Болгарія [237], Республіки Польща [241], Республіки Сан-Марино [242], Республіки Туреччина [248], Федеративної Республіки Німеччина [252], Швейцарської Конфедерації [254]), країн Південно-Східної Азії та Латинської Америки (КК Республіки Аргентина [225], Китайської Народної Республіки [231]), а також держав пострадянського простору (КК Азербайджанської Республіки [224], Грузії [228], Киргизької Республіки [232], Республіки Білорусь [236], Республіки Вірменія [235], Республіки Казахстан [238], Республіки Молдова [240], Республіки Таджикистан [243], Республіки Туркменістан [244], Республіки Узбекистан [245], Російської Федерації [246], Литовської Республіки [234], Латвійської Республіки [233], Естонської Республіки [255]) та Модельний КК для країн СНД [136, 137]^[3].

КК окремих європейських країн. Враховуючи специфіку встановлення кримінально-правових норм про давність у законодавстві європейських держав, вважаємо за необхідне не застосовувати порівняння, а проаналізувати те, як це здійснюється у кожній з них.

У КК Австрії інститут давності передбачається у самостійній структурній частині – розділі шостому «Давність», який складається з чотирьох параграфів. Два з яких присвячені давності кримінального переслідування, а інші – давності виконання обвинувального вироку. За австрійським кримінальним законодавством закінчення перебігу строків давності виключає кримінальне переслідування.

Початком перебігу давності кримінального переслідування відповідно до ч. 2 §57 КК є завершення діяльності, яка перебуває під загрозою покарання, або припиняється поведінка, заборонена під загрозою покарання.

Диференційовані строки давності кримінального переслідування (20, 10, 5, 3 та 1 рік) залежать від виду та розміру покарання, передбаченого за відповідне діяння (ч. 3 § 57). У ч. 1 § 57 закріплено схоже положення з тим, що знає національне кримінальне законодавство. Передбачено, що злочинні діяння, заборонені під загрозою покарання у виді довічного позбавлення волі або позбавлення волі на строк від десяти до двадцяти років давністю не погашаються. Однак після закінчення двадцятип’ятирічного строку замість довічного позбавлення волі може бути призначене лише позбавлення волі на строк від десяти до двадцяти років.

Австрійське кримінальне законодавство знає процедуру продовження строків давності кримінального переслідування (§ 58). Підставою для цього є випадок, коли наслідки, які належать до складу діяння настають лише після того, як закінчується діяльність, заборонена під загрозою покарання або припиняється поведінка, заборонена під загрозою покарання. У таких випадках строки давності починаються з настанням цих наслідків або з того моменту, коли строк, передбачені у ч. 2 § 57 перевищений у півтора рази, однак як мінімум, до закінчення трьох років.

У ч. 3 § 58 вказано, що у строки давності не зараховується час: 1) протягом якого відповідно до закону не може початися або продовжитися кримінальне переслідування, оскільки це по-іншому не визначено у Федеральному конституційному законі в редакції 1929 року; 2) протягом якого кримінальна справа щодо особи розглядалася судом; 3) до досягнення потерпілим повноліття у випадку вчинення злочинних діянь, передбачених § 201, 202, 205, 206, 207, 212 або 213 цього Кодексу.

Ч. 4 § 58 передбачає специфічне правило про перебіг строків давності у тих справах, які порушуються лише на вимогу, за скаргою або за приватним обвинуваченням уповноваженої особи. У такому випадку перебіг цих строків не зупиняється лише тому, що вимога кримінального переслідування не була пред’явлена, або не була подана скарга, або не було висунуте приватне обвинувачення.

§ 59 та § 60 закріплюють давність виконання обвинувального вироку. У ч. 1 § 59 передбачається, що давністю не погашаються виконання покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на строк понад десять років та запобіжних заходів у виді поміщення до установ для правопорушників з психічними відхиленнями і поміщення до установ для небезпечних рецидивістів.

Для інших випадків встановлені диференційовані строки давності виконання обвинувального вироку (15, 10 та 5 років), які залежать від призначеного особі покарання. При цьому строки давності починаються з моменту набрання законної сили рішенням, на підставі якого було призначене покарання, вилучення вигоди, вилучення предметів та запобіжний захід. У ч. 4 § 59 виписана процедура обрахування строків давності виконання обвинувального вироку у випадку призначення декількох покарань або покарання та інших заходів примусу. Якщо одночасно призначається декілька покарань або запобіжних заходів, то давність виконання обвинувального вироку щодо всіх цих покарань або заходів поширюється на покарання або захід, для яких передбачений найбільший строк давності. Якщо позбавлення волі та грошовий штраф призначаються одночасно, то для обрахування строку давності позбавлення волі, призначене замість грошового штрафу додається до позбавлення волі.

§ 59 КК передбачає випадки продовження строків давності виконання обвинувального вироку. Якщо засудженому під час строку давності призначається нове покарання або запобіжний захід, то давність виконання обвинувального вироку не настає, перш ніж не закінчиться виконання цього покарання або запобіжного заходу (ч. 1). У строк давності не зараховується: 1) випробувальний строк у випадку умовного засудження від покарання або від поміщення в установи для правопорушників, які страждають наркоманією або алкоголізмом, або у випадку умовно-дострокового звільнення від відбування покарання; 2) час, протягом якого засудженому надавалася відстрочка виконання покарання у виді позбавлення волі, за винятком випадків, коли покарання не може бути виконано або відстрочки виплати грошового штрафу; час, протягом якого засуджений утримувався відповідно до адміністративного припису; час, протягом якого засуджений був затриманий за кордоном (ч. 2).

Згідно з ч. 3 § 59 КК перебіг строку давності переривається виконанням покарання у виді позбавлення волі або запобіжного заходу, пов’язаного з позбавленням волі. Якщо переривання припиняється без кінцевого звільнення засудженого від відбування покарання або запобіжного заходу, то перебіг строку давності поновлюється.

На відміну від КК, в австрійському кримінальному законодавстві не вирішується питання щодо неможливості застосування давності до осіб, які вчинили злочини проти миру та безпеки людства.

У КК Голландії інститут давності кримінального переслідування передбачений у розділі VIII «Припинення дії права на кримінальне переслідування та припинення дії права на виконання покарання». У ст. 70 КК зафіксовано диференційовані строки давності, які залежать від тяжкості вчиненого злочину, а також від виду та розміру типової санкції. Такі строки становлять: 2 роки – за всі проступки; 6 років – за злочини, які караються штрафом, ув’язненням або тюремним ув’язненням не більше ніж на три роки; 20 років – за злочини, які караються тюремним ув’язненням строком більше ніж на три роки; 15 років – за серйозні злочини, які караються тюремним ув’язненням строком більше десяти років; 18 років – за злочини, які караються довічним тюремним ув’язненням.

Специфічним є порядок визначення початкового моменту строків давності. Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК Голландії перебіг строків давності кримінального переслідування починається лише на наступний день після вчинення злочину або проступку. У пунктах 1-5 передбачено особливі правила початку перебігу строків давності за окремі злочини. Наприклад, у п. 2 ч. 1 цієї статті встановлено, що у випадку підробки чи обрізання краю монет строк давності починає обраховуватися на наступний день після того, як підроблений предмет або предмет з обрізаним краєм був введений в обіг.

У ст. 72 КК Голландії закріплено випадок, коли перебіг строку давності переривається. Ним є вчинення будь-якого акта кримінального переслідування за умови, що про нього відомо особі, яку переслідують, або повідомлення про такий акт їй було вручено. З моменту переривання строку давності кримінального переслідування цей строк починає текти заново (ч. 2 ст. 72). Х. Ленсинг охарактеризував цей спосіб дії давності як «релевантний». За релевантної давності після будь-якого кримінального переслідування починає діяти новий строк давності. Однак і цей новий строк попередньо обмежений моментом винесення кінцевого рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню у вищестоящому суді [227, с. 45].

Ще однією особливістю КК Голландії є включення в основні положення про давність такої виняткової процесуальної обставини, як «угода з правосуддям». Зокрема, у ст. 73 КК цієї держави передбачається, що кримінальне переслідування зупиняється для вирішення попереднього спірного питання і припиняє дію строку давності. «Попереднє спірне питання» - це різноманітні заохочувальні (пільгові) заходи, які передбачені у цьому Кодексі та спрямовані на відшкодування шкоди у досудовому порядку та припинення кримінального переслідування з окремих категорій кримінальних справ. Відповідно до ст. 74 КК Голландії прокурор до судового розгляду може висунути одну або більше умов для того, щоб не порушувати кримінальне судочинство за злочин, за винятком злочинів, за вчинення яких закон передбачає покарання у виді тюремного ув’язнення більше ніж на шість років, а також за проступки.

КК Іспанії передбачає і давність злочину, і давність покарання. Початок перебігу строків давності визначає ч. 1 ст. 132 КК цієї держави. Ним (за загальним правилом) є день вчинення злочину. На відміну від КК, КК Іспанії встановлює початок перебігу строків давності у випадку вчинення продовжуваних та триваючих злочинів. Це день вчинення останньої дії або присікання незаконної ситуації. У ст. 131 КК встановлені диференційовані строки давності злочину, тривалість яких залежить від виду та розміру покарання, від виду самого злочину та від того, вчинений злочин або проступок. Диференційовані строки давності (20, 15, 10, 5 років) передбачені за вчинення злочинів різного ступеня тяжкості. Наприклад, п’ятнадцять років – якщо максимальним покаранням було позбавлення прав на строк від десяти років або позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років. Крім цього, як зазначається у ч. 1 ст. 131 КК, наклеп та образа припиняються за давністю в один рік. У ч. 3 цієї статті зафіксовано, що давність не скорочується у випадку, якщо покарання, передбачене законом, було пом’якшене, а відповідальність за геноцид за давністю не припиняється (ч. 4 ст. 131 КК).

У ч. 2 ст. 132 передбачено, що строк давності переривається у будь-який момент, якщо проти особи порушена кримінальна справа. Новий перебіг давності починається з моменту закриття кримінальної справи або її закінчення без винесення вироку.

У ст.ст 134 та 134 КК Іспанії передбачена давність вироку. Початок цієї давності – момент винесення вироку або момент відміни вироку, якщо почалося його виконання. Диференційовані строки давності (25, 20, 15, 10, 15, 5 та 1 рік) залежать від виду та розміру призначеного покарання. У ч. 2 ст. 133 також передбачається, що покарання за геноцид за давністю не припиняються.

Окремо у ст. 135 регламентуються строки давності заходів безпеки.

КК Болгарії виокремлює давність кримінального переслідування та давність виконання обвинувального вироку.

Безумовною перевагою кодексу цієї держави є встановлення диференційованого початку перебігу строків давності кримінального переслідування залежно від виду злочину. Відповідно до ч. 3 ст. 80 перебіг давності починається з моменту закінчення злочину, при замаху та готуванні – з дня вчинення останньої дії, а при триваючих та продовжуваних злочинах – після їх припинення. Диференційовані строки давності (35, 20, 15, 10, 5 та 2 роки) залежать від виду злочину, а також виду та розміру покарання, передбаченого за їх вчинення (ч. 1 ст. 80).

Як і в КК, КК Болгарії передбачає випадки, коли строки давності кримінального переслідування зупиняються та перериваються. Так, відповідно до ч. 1 ст. 81 КК перебіг давності зупиняється у тих випадках, коли порушення чи продовження кримінального переслідування залежать від вирішення судовим актом, який набрав законної сили, будь-якого попереднього питання. Перебіг давності переривається будь-якою дією належних органів, які були вжиті для переслідування осіб, проти якого спрямовано переслідування. Після вчинення дії, якою переривається давність, починається новий перебіг строків давності (ч. 2 ст. 81). У ч. 3 ст. 81 вказується, що кримінальне переслідування виключається незалежно від зупинення чи переривання строку давності, якщо закінчився строк, який перевищує половину строку, передбаченого у ст. 80 КК.

Згідно з ч. 2 ст. 82 визначається початковий момент давності виконання вироку. Ним є час набрання вироком законної сили, а щодо покарання, виконання якого було відстрочено – з моменту набрання законної сили вироком або ухвалою. Диференційовані строки давності (20, 15, 10, 5 та 2 роки) залежать від виду та розміру призначеного особі покарання.

Перебіг давності переривається будь-якою дією з боку уповноважених органів, виконаної безпосередньо щодо засудженого по виконанню вироку. Після вчинення дій, якими переривається давність, перебіг давності починається заново (ч. 3 ст. 82).

Незалежно від зупинення або переривання перебігу давності покарання не приводиться у виконання, якщо закінчився строк, який перевищує половину строку, передбаченого у ч. 1 ст. 82. Це правило не поширюється щодо штрафу, коли щодо його стягнення порушено виконавче провадження.

Ст. 84 КК окремо визначає випадки перебігу давності у випадку вчинення злочину, кримінальне провадження щодо якого порушується за скаргою потерпілого. У такому випадку кримінальне переслідування не порушується, незважаючи на те, що строки давності не закінчилися, якщо протягом шести місяців з дня, коли потерпілий дізнався про вчинення злочину, від нього не надійшла скарга. Якщо смерть потерпілого настала до закінчення строку подачі скарги, вона може бути подана його спадкоємцями до закінчення цього строку. Покарання за цим злочином не виконується, якщо скаржник просив про це до подання скарги.

Згідно з КК Польщі виокремлюється давність караності злочину та виконання покарання. Наслідком давності першого виду є припинення караності злочину (§ 1 ст. 101). Це відбувається після закінчення встановлених диференційованих строків (30, 20, 15, 10, 5 та 3 роки), які залежать від виду злочину, а також від покарання, яке передбачене за його вчинення (§ 1 ст. 101). У § 2 ст. 101 КК встановлене правило обрахування строків давності караності злочинів, які переслідуються в порядку приватного обвинувачення. Караність таких злочинів припиняється, якщо минув 1 рік з моменту, коли потерпілому стала відома особа, яка вчинила злочин, але не пізніше, ніж по закінченню 3 років з моменту його вчинення.

Початок давності караності злочину залежить від того, чи передбачені його наслідки у законі. За загальним правилом давність караності злочину починає перебіг з моменту його вчинення, а якщо закон пов’язує закінчення злочину з настанням вказаного у законі наслідку, то з моменту його настання (§ 1, 3 ст. 101).

Ст. 102 КК встановлює підставу припинення караності злочину. Нею є порушення кримінального переслідування протягом строків, визначених у § 1 ст. 101 цього кодексу. У такому випадку караність припиняється по закінченні 5 років після закінчення цього строку.

Початком перебігу строків давності виконання покарання за КК Польщі є набрання законної сили обвинувальним вироком (§ 1 ст. 103). У цьому параграфі передбачено лише 3 диференційованих строки – 30, 15 та 10 років, які залежать від тяжкості призначеного винуватому судом покарання.

У § 1 ст. 104 КК передбачається випадок, коли строк давності не тече. Це якщо положення закону не дозволяє порушити чи здійснювати подальше кримінальне переслідування. Це положення, як зазначається далі, не поширюється на випадки, коли відсутня заява або щодо справ приватного обвинувачення.

§ 1 ст. 104 КК визначає особливий порядок початку перебігу строків давності за вчинення окремих злочинів. Це такі злочини: ухилення від проходження строкової військової служби (ст. 144), ухилення від проходження альтернативної служби (ст. 145 § 2 або 3), самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 338 § 1 або 2), дезертирство (ст. 339). Строк давності у цих випадках починає перебіг з моменту початку виконання покладеного обов’язку або з моменту, коли цей обов’язок перестав діяти.

Ст. 105 КК Польщі закріплює перелік злочинів, за вчинення яких давність не застосовується: злочини проти миру, людяності, військові злочини (§ 1), умисне вбивство, умисне тяжке пошкодженню тіла, заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю або позбавлення волі, поєднане з особливими стражданнями, вчинене службовою особою у зв’язку з виконанням нею службових обов’язків (§ 2).

За КК Сан-Марино закінчення строків давності є однією з підстав погашення злочину (ст. 52) та покарання (ст. 112). У ст. 54 встановлюються сім диференційованих строків давності погашення злочину (1, 2, 3, 5, 8, 16 та 20 років), які залежать від покарання, передбаченого за вчинення злочину. Початковий момент перебігу строків давності – час вчинення злочину. Злочин вважається вчиненим, коли припиняються дії винного або в той день, коли припиняється тривалість або продовжуваність злочину (ст. 55 КК Сан-Марино).

Строки давності зупиняються на період, необхідний для кримінального або адміністративного судового розгляду щодо встановлення обставин вчинення злочину (попереднього розгляду) (ст. 56). Строк давності починає перебіг з дня, коли припиняє свою дію причина, яка викликала зупинення строку. Підставою для переривання перебігу давності є будь-яка процесуальна дія, вчинена судовими органами, а також процесуальна дія щодо потерпілого та обвинуваченого (ст. 57). У кожному випадку строки давності не можуть бути продовжені понад встановлену межу. Згідно зі ст. 58 дії, пов’язані з зупиненням та перериванням строку давності поширюються на співучасників та посередників, а також на обвинуваченого у вчиненні злочину.

У КК Сан-Марино також передбачені диференційовані строки погашення покарання – 30, 20, 10 та 5 років (ст. 114). Вони залежать від виду та розміру призначеного особі покарання. Так, втрачають силу за давністю після закінчення тридцяти років – тюремне ув’язнення на строк не менше двадцяти років.

Ст. 115 КК передбачено, що строк погашення покарання обраховується з дня, коли було оголошено остаточний вирок або коли засуджений звільняється від покарання, яке почало виконуватися. Якщо виконання покарання залежить від закінчення строку його дії або від виникнення необхідної для цього умови, то час, по закінченні якого покарання може бути погашено, обраховується з того дня, коли цей строк закінчується або коли наявність відповідної умови підтверджується.

КК Туреччини детально регламентує інститут давності у розділі дев’ятому «Припинення провадження по справі та відміна покарання». У ньому також, як і у вище проаналізованих кодексах, встановлюються диференційовані строки припинення провадження по справі (20, 15, 10, 5, 2 роки та 6 місяців), які залежать від тяжкості покарання, передбаченого за вчинення відповідних злочинів. У ст. 103 цього кодексу визначається початок перебігу давності, який залежить від виду вчиненого злочину. Так, для закінчених злочинів та проступків строк давності обраховується з дня вчинення діяння; для замаху на злочин – з дня вчинення останнього діяння; для продовжуваних та триваючих злочинів – з дня припинення продовжуваних або триваючих дій. Ст. 117 передбачає, що строк давності як по кримінальному переслідуванню, так і по виконанню вироку застосовується автоматично і від нього не можуть відмовитися ні обвинувачений, ні засуджений.

На відміну від КК, у ст. 104 КК Туреччини передбачається декілька підстав переривання строків давності кримінального переслідування: винесення обвинувального вироку, видача ордеру на затримання або арешт, направлення повістки або виклик до суду, початок допиту обвинуваченого у судових інстанціях, прийняття рішення про початок завершального розслідування щодо обвинуваченого або подання обвинувального висновку прокурором до суду. У ст. 106 КК зазначається, що перебіг давності кримінального переслідування переривається і щодо осіб, які взяли будь-яку участь у вчиненні цього правопорушення, проти яких не було порушене кримінальне переслідування або почато розслідування. З урахуванням множинності підстав переривання строків давності кримінального переслідування законодавець Туреччини передбачає, що у таких випадках перебіг строку давності поновлюється з дня його переривання. Якщо має місце декілька дій, які переривають строк давності, то він поновлюється з дня вчинення останньої дії. Однак ці обставини не можуть збільшити строк давності більше ніж на строк, який утворюється в результаті додавання половини строків, визначених у ст. 102. Особливий випадок переривання строків давності кримінального переслідування передбачений у випадках, коли давність по закону становить менше одного року. У ст. 105 зазначається, що вчинення будь-якої процесуальної дії перериває його перебіг. Однак якщо щодо правопорушень зі строком давності менше одного року вирок про покарання не був винесений протягом року з дати початку перебігу строку давності відповідно до ст. 103 КК, кримінальне переслідування припиняється.

У ст. 107 КК Туреччини передбачається підстава зупинення перебігу давності кримінального переслідування. Це якщо його порушення обумовлене отриманням дозволу або прийняттям рішення чи результатом розгляду питання, яке належить до компетенції іншої інстанції. Перебіг давності зупиняється до отримання дозволу або прийняття рішення чи розгляд питання.

У ст. 108 КК Туреччини передбачено особливий випадок перебігу строків давності кримінального переслідування за умови, якщо діяння переслідується лише на підставі особистого позову. У ній вказується, що якщо у такому випадку уповноважені особи не вжили ніяких дій протягом шести місяців, то кримінальне переслідування не може бути порушено. Цей період починає перебіг з того дня, коли особа, яка має право на подання позову, взнала про діяння, яке дає підставу для кримінального переслідування, а також про особу, яка його вчинила. Однак особа не може подати позов після закінчення строку давності. Пропуск шестимісячного строку однією з декількох осіб, які мають право на подання позову не позбавляє інших такого права.

У ст. 109 КК передбачається, що якщо особа була засуджена за правопорушення і кримінальна справа щодо неї з будь-яких причин повторно не була розглянута судом, який призначив їй більш легке покарання, то строк давності починає перебіг по останньому покаранню.

Припинення кримінального переслідування не зачіпає право особи на подання позову щодо повернення майна та відшкодування заподіяної шкоди (ст. 110).

Ст. 112 КК встановлює диференційовані строки відміни покарань (30, 24, 20, 10, 4 роки, 18 місяців), які залежать від виду та розміру призначеного покарання. В останній частині цієї статті міститься припис, що вироки, які передбачають покарання різних видів анулюються тоді, коли закінчилися строки, встановлені для найбільш тяжкого з призначених покарань. Ст. 114 КК передбачає такі випадки переривання цього строку давності: 1) вчинення будь-яких дій по виконанню вироку, повідомлення про які направлено засудженому уповноваженим органом відповідно до закону; 2) затримання засудженого для приведення у виконання вироку про покарання, яке обмежує волю; 3) вчинення протягом строку давності іншого правопорушення.

Специфічний перебіг давності виконання вироку передбачений у КК у випадку призначення особі таких додаткових покарань, як тимчасова заборона на публічну службу або інше позбавлення правоздатності, або позбавлення права займатися певною професією або ремеслом (або якщо призначення цих покарань випливає з вироку). У ст. 115 встановлено, що відповідні покарання зберігають силу до закінчення строку, який вдвічі більший, ніж строк, встановлений для цих додаткових покарань, а строк давності починає перебіг з дати відміни основного покарання.

Ст. 118 КК передбачає той випадок, коли злочини не мають строку давності у випадку їх вчинення за межами цієї держави. Це злочини, вказані у розділі першому книги другої цього кодексу, за які передбачені покарання у виді смертної кари або довічного ув’язнення (злочини проти інтересів держави (як проти її міжнародних інтересів – зокрема, передача всієї території держави або її частини під владу іноземної держави, або обмеження суверенітету, або порушення цілісності держави, або відділення її території, так і проти державної влади – насильницька зміна чи відміна повністю або частково Основного закону Турецької Республіки, вимушений розпуск Великих Національних Зборів або втручання в їх діяльність)).

Специфічне правило закріплене у ст. 119 КК Туреччини. У ній передбачено, що кримінальне переслідування не порушується щодо особи, яка вчинила правопорушення, яке карається лише грошовим штрафом або позбавленням волі, верхня межа якого згідно з законом складає не більше трьох місяців, якщо вона протягом десяти днів після повідомлення прокуратури заплатила у відповідний орган разом з видатками на розслідування справи або суму грошового штрафу, або суму, яка визначається для покарання, що обмежує свободу.

Згідно зі ст. 120 КК цієї держави відміна вироку про покарання не зачіпає положень, які пов’язані зі здійсненням особистих прав, поверненням майна, відшкодуванням заподіяної шкоди та оплатою судових витрат. Однак відміна вироку на підставі амністії тягне відміну вимог казни про відшкодування судових витрат.

КК ФРН також розмежовує давність кримінального переслідування та давність виконання вироку. § 78 встановлює диференційовані строки давності кримінального переслідування (30, 20, 10, 5 та 3 років), які залежать від виду та розміру покарання, передбаченого за злочин. Згідно з ч. 2 цього параграфу давність не застосовується до злочину, передбаченого у § 220а (геноцид) та § 211 (тяжке вбивство).

§78а передбачає початковий момент строку давності. Ним визнається день закінчення діяння. Якщо наслідки, які включаються у склад діяння, настають пізніше, то строк давності починає обраховуватися з цього моменту.

§78b та §78с встановлюють випадки зупинення та переривання строків давності кримінального переслідування. Підстави зупинення відповідних строків є: 1) до закінчення вісімнадцятого року життя жертви у випадку вчинення караних діянь, передбачених §§ 176–179; 2) на той час, поки переслідування не може початися або продовжитися (це правило не діє, якщо діяння не може переслідуватися лише тому, що відсутня заява, повноважне розпорядження або вимога кримінального переслідування). У ч. 2 § 78b передбачено, що якщо переслідуванню перешкоджає та обставина, що особа, яка вчинила злочин, є членом бундестагу або законодавчого органу землі, то строк давності зупиняється тільки до закінчення дня, в який прокуратура або орган влади чи службовець поліцейської служби запитають відомості про діяння та особу, яка його вчинила або поступить донесення органам влади про підготовлюване або вчинене діяння або заява потерпілого на особу, яка вчинила діяння. Підставами для переривання строків давності кримінального переслідування визнаються: 1) перший допит обвинуваченого та повідомлення йому про те, що проти нього почате попереднє розслідування або розпорядження про цей допит або повістка; 2) кожен допит обвинуваченого суддею або розпорядження про нього; 3) призначення кожної експертизи суддею чи прокурором, якщо обвинувачений раніше допитувався або йому було повідомлено про початок попереднього розслідування; 4) будь-яке розпорядження судді про накладення арешту чи обшук та судові рішення, які зберігають їх в силі; 5) наказ про затримання, наказ про поміщення в установи ізоляції, наказ про привід і судових рішень, які залишають чинними ці накази; 6) пред’явлення обвинувачення; 7) початок судового розгляду; 8) будь-яке призначення часу судового розгляду; 9) призначення покарання або іншого розпорядження, яке відповідає вироку; 10) тимчасове зупинення судового процесу через відсутність обвинуваченого, як і будь-якого розпорядження судді або прокурора, яке виноситься після такого зупинення судового процесу або в процесі проти відсутнього обвинуваченого для вияснення його місцеперебування або для забезпечення доказів; 11) тимчасове судове зупинення судового процесу через нездатність підсудного брати участь у судовому розгляді, а також будь-якого розпорядження судді чи прокурора, яке виноситься після такого зупинення судового розгляду для перевірки здатності обвинуваченого брати участь у судовому розгляді; 12) будь-яке клопотання судді про проведення слідчої дії за кордоном. При цьому чітко визначається, що перебіг давності переривається за письмовим розпорядженням або рішенням у момент підписання розпорядження або рішення про це. Якщо документ не відразу після підписання включається у справу, то визначальним є той момент, в який він фактично був долучений до справи. Після будь-якого переривання перебіг давності починає обраховуватися заново (ч. 3 § 78b). При цьому переслідування втрачає силу за давністю, якщо з часу, вказаного у § 78а, закінчився подвійний строк давності переслідування, і якщо згідно з особливими законами строк давності переслідування встановлений менше трьох років, і з цього часу пройшло як мінімум три роки. У ч. 5 § 78b передбачено випадок обрахування строків давності кримінального переслідування у випадку, якщо закон, який є чинним під час закінчення діяння, змінюється перед прийняттям рішення, і внаслідок цього зменшується строк давності. У цьому разі дії, що переривають строк давності, які були виконані до набрання новим законом чинності, залишаються в силі, навіть якщо в момент переривання перебігу давності переслідування за новим законом уже підпало б під дію правових норм про строк давності.

Диференційовані строки давності виконання покарання (25, 20, 10, 5 та 3 роки) залежать від виду та розміру покарання, призначеного особі (ч. 2 § 79). Щодо виконання покарання за геноцид (§ 220а) та покарання у виді довічного ув’язнення давність не застосовується (ч. 2 § 79). Перебіг давності починається з моменту набрання судовим рішенням законної сили (ч. 6 § 79).

У ч. 4 § 79 КК передбачаються особливі випадки застосування давності виконання покарання: 1) щодо виконання превентивного ув’язнення давність не застосовується; 2) при застосування інших заходів строк давності становить 10 років; 3) якщо призначено встановлення нагляду або перше поміщення в установу ізоляції, то строк давності складає 5 років. Якщо крім покарання у виді позбавлення волі та грошового штрафу або одночасно з покаранням у виді позбавлення волі призначена конфіскація, вилучення або приведення предмета у непридатний стан, то давність щодо виконання одного покарання або одного заходу застосовуються не раніше, ніж буде виконане інше покарання.

КК передбачає можливість зупинення строків виконання на такий час: 1) доти, поки за законом виконання не може початися або продовжитися; 2) доти, доки засудженому дозволені відстрочка або переривання виконання; умовне зупинення з випробуванням в результаті судового рішення або помилування; полегшення умов виплати грошового штрафу, конфіскації або вилучення; 3) якщо засуджений за офіційним розпорядженням перебуває в установі на території Німеччини або за кордоном. Згідно з § 79b суд за клопотанням органу, який виконує вирок, один раз може продовжити строк давності наполовину строку, передбаченого законом, перед його закінченням, якщо засуджений перебуває у місцевості, звідки не може бути здійснена його видача або доставка.

Давність у КК Швейцарії – це самостійний інститут, передбачений у третій главі першої частини «Загальні постанови». У ньому, як і в національному КК, здійснюється диференціація давності на давність кримінального переслідування та давність виконання обвинувального вироку. У ст. 70 КК Швейцарії передбачені три строки давності кримінального переслідування: 12, 10 та 5 років. Критерієм їх встановлення є вид покарання, передбачений за їх вчинення.

Безумовною перевагою КК Швейцарії є те, що у ньому визначаються диференційовані строки початку перебігу строків давності, які залежать від різновидів злочинів. Ст. 71 КК цього кодексу чітко визначає, що строк давності для єдиного злочину обраховується з дня, коли особа вчинить злочинне діяння; для продовжуваного злочину – з дня, кола вона виконує останню діяльність; для триваючого злочину – коли припиняється ця поведінка.

У ст. 72 КК передбачений порядок зупинення та переривання строків давності. Єдиною підставою для зупинення перебігу давності є відбування особою позбавлення волі за кордоном (ч. 1). Ч. 2 ст. 72 КК встановлює «релевантний» принцип обрахування давності, що мало місце і в КК Голландії. Переривання давності у Швейцарії пов’язане з певними процесуальними обставинами. Зокрема, строк давності переривається вчиненням кожної слідчої дії органу кримінального переслідування або розпорядженням суду щодо особи (викликом в суд, допитом, наказом про арешт чи постановою про обшук в квартирі, а також постановою про експертизу), а також вжиттям будь-яких правових заходів, спрямованих на оскарження цих рішень. Строк давності за КК має певні рамки. Адже після кожного переривання строк давності починає обраховуватися заново. Однак злочинне діяння у будь-якому випадку погашається давністю, якщо звичайний строк перевищений наполовину, а при вчиненні злочинних діянь проти честі та інших порушеннях перевищує всю його тривалість. Термін «звичайний строк» означає загальні строки давності, передбачені у ст. 70 КК.

КК Швейцарії встановлює спеціальні строки давності для деяких видів злочинів, зокрема, за злочини проти честі і порушень. Для злочинів проти честі (ст.ст. 173–178 КК Швейцарії), до яких належать наклеп та образа, встановлено дворічний строк давності, а для порушень – однорічний строк давності.

У КК Швейцарії також передбачається строк давності виконання обвинувального вироку. Він починаються з дня набрання вироком законної сили, а за умовного засудження та виконання заходу – з дня призначення відбування покарання. Диференційовані строки давності виконання обвинувального вироку (30, 25, 20, 15, 10 та 5 років) встановлені залежно від виду та розміру покарання. Так, найбільший строк давності 30 років передбачений у випадку призначення особі довічної каторжної тюрми (ст. 73). У ч. 2 ст. 73 КК Швейцарії закріплене правило, що із закінченням строків давності основного покарання закінчуються строки давності і для додаткових покарань.

Якщо при застосуванні статей 70-72 закінчився строк давності кримінального переслідування, то суддя може пом’якшити покарання на свій розсуд.

У ст. 75 КК встановлені випадки зупинення та переривання строків давності виконання обвинувального вироку. Так, відповідний строк давності позбавлення волі зупиняється під час безперервного виконання цього або іншого покарання у виді позбавлення волі або заходу безпеки, а також під час випробувального терміну за умовного засудження. Строк давності переривається виконанням кожною дією, спрямованою на виконання покарання, яка ставить в обов’язок виконанню. Після кожного переривання строк давності починається заново. Однак покарання у будь-якому випадку погашається давністю, якщо загальний строк давності перевищується наполовину.

Ст. 75 bis встановлює перелік ти злочинів, за вчинення яких давність не застосовується. Це, по-перше, злочини, спрямовані на знищення або пригнічення груп населення з мотивів їх державної належності, раси, релігії або їх етнічної, соціальної або політичної належності; по-друге, тяжкі злочини, вказані у Женевській Конвенції від 12 серпня 1949 року та в інших ратифікованих міжнародних угодах про захист жертв війни, оскільки діяння були особливо тяжкими за способом вчинення; по-третє, злочини, які ставили в небезпеку життя та здоров’я людей або могли заподіяти таку шкоду: з використанням засобів масового ураження, створення катастроф або у зв’язку з захопленням заручників як засобу для вимагання чи примушування.

Окремо необхідно зупинитися на співвідношенні перебігу строків давності та зворотної сили кримінального закону за КК Швейцарії. Враховуючи конфедеративність цієї держави та наявність законів у кантонах, федеративний законодавець запровадив єдине правило щодо обрахування строку давності для такого випадку у Третій книзі «Введення та застосування Закону» Другого розділу «Відношення цього Закону до раніше діючого права». За ст. 337 КК Швейцарії передбачається, що давність кримінального переслідування та давність виконання обвинувального вироку також застосовується, якщо діяння було вчинене перед набранням цим законом законної сили або особа була засуджена і цей закон більш м’який. При цьому зараховується проміжок часу, який минув перед вступом цього закону у законну силу.

Окрім того, за КК Швейцарії існують спеціальні строки давності, закріплені безпосередньо у статтях Особливої частини. Наприклад, у ст. 187 передбачена відповідальність за сексуальні дії з дітьми. Строк давності за цей злочин становить 10 років (ч. 6 ст. 187).

Давність у кримінальному законодавстві окремих країн Південно-Східної Азії та Латинської Америки. У процесі здійснення дисертаційного дослідження були проаналізовані норми КК Аргентини та КНР.

КК Аргентини з-поміж інших підстав припинення кримінальної відповідальності називає закінчення строків давності (ст. 59). При цьому розмежовується припинення кримінального переслідування та покарання. Диференційовані строки припинення кримінального переслідування (15, 12, 5, 2 та 1 рік) залежать від того покарання, яке передбачене за вчинення відповідного злочину, а строки припинення покарання (20 та 2 роки) – від покарання, яке призначене особі.

КК Аргентини визначає початок перебігу строків давності. Так, перебіг строків давності кримінального переслідування починається опівночі тієї доби, протягом якої був вчинений злочин, а якщо злочин був триваючим – то опівночі тієї доби, коли він був закінчений (ч. 2 ст. 62), а строк давності покарання починається з опівночі тієї доби, коли підсудному повідомляється остаточний вирок, або з моменту відміни покарання, якщо воно почало виконуватися (ст. 65).

Підстави зупинення та переривання перебігу строків давності єдині як для давності кримінального переслідування, так і для давності покарання. Підставами зупинення перебігу строків давності є: 1) якщо для винесення вироку необхідно попередньо вирішити ряд питань у ході іншого судового розгляду; 2) вчинення злочину у ході виконання державних функцій. У першому випадку перебіг строку давності поновлюється з того моменту, коли припиняться причини його зупинення. Що стосується другої підстави, то зупинення поширюється на всіх учасників цього злочину до того часу, поки хоча б один з них обіймає державну посаду. Специфічний випадок зупинення строку давності передбачений у випадку вчинення злочинів, передбачених статтями 226 та 227/2 (посягання на конституційний лад). Він зупиняється до того часу, доки не буде відновлений конституційний лад. Перебіг строку давності переривається внаслідок вчинення особою іншого злочину або порушення проти неї кримінальної справи.

«Каральна» спрямованість КК КНР простежується і за кримінально-правової регламентації інституту давності у § 8 розділу І «Строки давності притягнення до кримінальної відповідальності». У порівняльному аспекті інститут давності за КК цієї держави має подібну структуру з КК, однак існують певні особливості та відмінності. Так, у КК Китаю строки давності притягнення до кримінальної відповідальності значно збільшені та залежать від максимального строку покарання у вигляді позбавлення волі, встановленого законодавцем за конкретний злочин (5, 10, 15 та 25 років).

У ч. 2 ст. 87 КК КНР закріплене правило, що якщо через 20 років необхідно буде продовжити кримінальне переслідування, то це допускається з санкції Верховної народної прокуратури. Окрім цього, віднесення вирішення питання про застосування давності у такому випадку до компетенції Верховної народної прокуратури – орган, який вирішує обвинувальні завдання при здійсненні кримінального переслідування – ще один показник обвинувального ухилу кримінального права у цій державі. Адже суд усувається від вирішення притаманних йому завдань щодо здійснення правосуддя, у тому числі вирішення питання звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

У ч. 1 ст. 88 КК КНР встановлені випадки зупинення перебігу строків давності. Так, якщо після прийняття справи народним судом, народною прокуратурою або органами громадської безпеки особа ухилилася від слідства або суду, то перебіг строку давності кримінального переслідування зупиняється.

Строк давності кримінального переслідування не починає перебіг, якщо потерпілий подасть у строк, коли можливе проведення кримінального переслідування, а народний суд, народна прокуратура, органи громадської безпеки, які мають зареєструвати заяву, відмовляються це зробити (ч. 2 ст. 88 КК КНР).

Початком перебігу строків давності кримінального переслідування є день вчинення злочину (ст. 89 КК КНР). Далі зафіксоване більш прогресивне положення, ніж у КК: початком перебігу строків кримінального переслідування у випадку вчинення продовжуваних та триваючих злочинів є день закінчення злочинних діянь.

У ч. 2 ст. 89 КК КНР встановлено, що якщо протягом строку давності кримінального переслідування особа вчинить новий злочин, то строк давності кримінального переслідування обраховується з дня вчинення нового злочину.

На відміну від КК, у КК Китаю відсутні законодавчі положення про неможливість застосування строків давності до випадків вчинення злочинів проти миру та безпеки людства. Це ще раз свідчить про ту ж «закритість» кримінально-правової політики КНР.

КК країн пострадянського простору. Насамперед проаналізуємо Модельний КК для країн СНД, який було покладено в основу багатьох проаналізованих кодексів держав пострадянського простору.

У Модельному КК для країн СНД в окремих статтях передбачалися випадки звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 77) та звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 83).

Щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності були закріплені такі положення:

- імперативність звільнення особи від кримінальної відповідальності;

- початковий момент перебігу строків давності – день вчинення злочину;

- кінцевий момент перебігу строків давності – день набрання вироком законної сили;

- диференційовані строки давності, які залежать від ступеня тяжкості вчиненого злочину;

- спеціальне правило обрахування строків давності для осіб, які вчинили злочин до досягнення вісімнадцятирічного віку: їх тривалість вдвічі менша;

- розмежування зупинення та переривання строків давності;

- підстава для зупинення строків давності – ухилення від слідства або суду;

- момент відновлення строку давності – затримання особи або її явка з повинною;

- правило, що у випадку зупинення строків давності особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п’ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину;

- підстава для переривання строку давності – вчинення нового умисного злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого;

- правило, що у випадку переривання строків давності їх обрахування здійснюється заново з дня вчинення такого злочину, а строки давності обраховуються за кожен злочин;

- можливість для суду вирішувати питання про застосування строку давності до особи, яка вчинила злочин, що карається смертною карою або довічним позбавленням волі;

- правило про неможливість призначення особі смертної кари або довічного позбавлення волі у випадку, якщо суд не знайде за можливе звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності;

- неможливість застосування строків давності до осіб, які вчинили злочини проти миру та безпеки людства.

Щодо звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку були закріплені такі положення:

- підстава звільнення – обвинувальний вирок, який набрав законної сили та не був приведений у виконання;

- диференційовані строки давності, які залежать від ступеня тяжкості вчиненого злочину;

- розмежування зупинення та переривання строків давності;

- підстава зупинення строку давності – ухилення особи від відбування покарання;

- відновлення строку давності з моменту затримання особи або її явки з повинною;

- правило, що обвинувальний вирок не може бути приведений у виконання, якщо з часу його винесення минуло п'ятнадцять років і давність не була перервана;

- підстава переривання строку давності – вчинення нового умисного злочину;

- початок обрахування давності у цьому випадку з моменту вчинення нового злочину;

- можливість для суду вирішувати питання про застосування строків давності до особи, засудженої до смертної кари або довічного позбавлення волі;

- правило про заміну смертної кари або довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк у випадку, якщо суд не знайде за можливе звільнити особу від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку;

- неможливість застосування строків давності до осіб, які вчинили злочини проти миру та безпеки людства.

Отже, у КК відтворено фактично всі рекомендації, зафіксовані у Модельному кодексі для країн СНД.

Для висвітлення інституту давності особливо важливе значення має його порівняльно-правовий аналіз з аналогічними нормами кримінального законодавства держав пострадянського простору. Адже на терені цих країн законодавство (у тому числі кримінальне) формувалося практично однаково, ґрунтувалося на практично однакових засадничих ідеях та має багато спільних рис.

Насамперед, зауважимо, що у більшості проаналізованих КК норми про давність передбачені у двох самостійних розділах – «Звільнення від кримінальної відповідальності» та «Звільнення від покарання» (КК Азербайджану, Вірменії, Грузії, Киргизстану, Молдови, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану). Водночас у КК Білорусі, Латвії, Литви та Естонії відповідні норми передбачено в одній структурній частині.

Норми про звільнення від кримінальної відповідальності передбачена у таких статтях проаналізованих КК: мають ст. 75 КК Азербайджану, ст. 71 КК Грузії, ст. 75 КК Вірменії, ст. 83 КК Білорусі, ст. 69 КК Казахстану, ст. 67 Киргизстану, ст. 56 Латвії, ст. 95 КК Литви, ст. 60 КК Молдови, ст. 75 КК Таджикистану, ст. 74 КК Туркменістану, ст. 78 КК РФ, ст. 64 КК Узбекистану, ст. 53 Естонії. Практично всі вони мають таку ж назву, як і ст. 49 КК. Відрізняються лише назви відповідних статей КК Узбекистану («Звільнення від відповідальності за злочини внаслідок закінчення строків давності притягнення до відповідальності»), КК Киргизстану, Латвії, Естонії («Давність притягнення до кримінальної відповідальності»), КК Литви («Строки давності застосування обвинувального вироку), КК Молдови («Закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності»).

У проаналізованих КК передбачається або імперативний, або диспозитивний підхід до відповідного виду звільнення від кримінальної відповідальності. Так, особа обов’язково звільняється (як і в КК) за КК Білорусі, Вірменії, Грузії, Киргизстану, Казахстану, РФ, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану. Натомість за КК Молдови «особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності судовою інстанцією», за КК Азербайджану, Латвії та Естонії особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, а в КК Литви встановлено, що до особи не може застосовуватися обвинувальний вирок (тобто, у цих кодексах звільнення від кримінальної відповідальності має дискреційний характер).

Початковим моментом строків давності у проаналізованих КК є, як правило, день вчинення злочину (злочинного діяння). Кінцевий момент також, як правило – це день набрання вироком (судовим рішенням) законної сили (КК Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Молдови, РФ, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану). Водночас кінцевим моментом давності є день притягнення особи до відповідальності як обвинуваченого (КК Грузії), винесення вироку (обвинувального вироку) (КК Киргизстану, Литви), пред’явлення обвинувачення (КК Латвії).

Як і в КК, у КК проаналізованих держав встановлені диференційовані строки звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності залежно від ступеня тяжкості вчинених злочинів. У КК Латвії та Литви критерієм виділення строків давності виступає також вид вчиненого кримінального правопорушення – проступку чи злочину. Мінімальний строк давності встановлений у шість місяців (у випадку вчинення проступку, КК Латвії), два роки (КК Азербайджану, Киргизстану, Вірменії, Білорусі, Казахстану, Грузії, Литви, Молдови, Таджикистану, Туркменістану, Естонії, РФ); три роки (КК Узбекистану). А максимальний строк давності – десять років (КК Естонії), п’ятнадцять років (КК Азербайджану, Киргизстану, Вірменії, Білорусі, Казахстану, Латвії, Литви, Таджикистану, Туркменістану, РФ, Узбекистану), двадцять п’ять років (КК Грузії, Молдови). У всіх проаналізованих КК держав пострадянського простору передбачається спеціальне правило обрахування строків давності для неповнолітніх: вони зменшуються наполовину порівняно зі строками, які передбачені для осіб, яким на момент вчинення злочину виповнилося 18 років. На нашу думку, відповідний прийом законодавчої техніки необхідно взяти за озброєння законодавцю України при встановленні строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Можливість зупинення строків давності передбачена в усіх проаналізованих КК, окрім КК Латвії. Така ж підстава для зупинення строків давності – ухилення від досудового слідства або суду – передбачена і в інших КК держав пострадянського простору. Певне уточнення відповідного формулювання міститься у КК Молдови (переховування від кримінального переслідування або суду). Крім цього, у ст. 71 КК Грузії передбачено, що перебіг строків давності зупиняється на строк, коли особа була захищена імунітетом. Момент відновлення строку давності у проаналізованих КК також закріплений аналогічно з КК – день з’явлення особи із зізнанням або її затримання.

Як і в КК, у КК окремих держав пострадянського простору передбачене правило про те, що якщо з часу вчинення злочину минуло певна кількість років (за КК – п’ятнадцять), то особа звільняється від кримінальної відповідальності. Так, у ст. 95 КК Литви передбачено, що обвинувальний вирок не може бути прийнятий, якщо після вчинення злочину пройшло п’ятнадцять років, а після вчинення злочину, пов’язаного з умисним позбавленням життя іншої людини, – двадцять років і перебіг строків давності не зупинявся внаслідок вчинення нового злочину), у ст. 75 КК Вірменії (особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину невеликої тяжкості або середньої тяжкості минуло десять років, а з дня вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину – двадцять років і перебіг давності не був перерваний новим злочином). За ст. 83 КК Білорусі, ст. 53 КК Естонії – особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину минуло п’ятнадцять років і перебіг строків давності не був перерваний вчиненням нового умисного злочину. У ст. 69 КК Казахстану, ст. 60 КК Молдови, ст. 64 КК Узбекистану встановлено, що особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло двадцять п’ять років і давність не була перервана, а в ст. 75 Таджикистану – особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло двадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину. В інших проаналізованих КК це положення не зафіксовано.

Оригінальне положення про порядок обчислення строків давності у випадку їх переривання закріплено у КК Киргизстану: вони збільшуються удвічі, однак не можуть перевищувати п’ятнадцяти років.

Більшість КК держав пострадянського простору визначають випадки переривання строків давності, за винятком КК Азербайджану, Грузії та РФ. Однак навіть і у КК цих держав зафіксовано, що у випадку вчинення нового злочину строки давності обраховуються за кожен злочин окремо.

У проаналізованих КК окремих держав передбачається можливість переривання строків давності за вчинення злочинів лише певного ступеня тяжкості. Так, відповідно до ст. 69 КК Казахстану та ст. 64 КК Узбекистану строки давності перериваються лише у випадку, коли особа початково вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин.

Підстава для переривання строків давності у КК держав пострадянського простору така ж, як і в ст. 49 КК – вчинення нового злочину. В окремих з них строки давності перериваються вчиненням нового злочину незалежно від ступеня тяжкості або форми вини (КК Латвії, Литви, Туркменістану, Естонії).Однак, у більшості з них передбачається різна ступінь тяжкості або форма вини того злочину, який може перервати перебіг строків давності: новий умисний злочин (КК Киргизстану, Білорусі, Казахстану, Узбекистану), новий злочин середньої тяжкості, новий тяжкий або особливо тяжкий злочин (КК Вірменії), новий умисний злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий (КК Таджикистану), злочин, за який може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на строк понад 2 роки (КК Молдови).

У проаналізованих КК зафіксовано, що у випадку вчинення протягом перебігу строків давності нового злочину, строки давності за кожен з них обраховуються окремо (КК Азербайджану, Грузії, РФ, Білорусі, Молдови, Таджикистану, Туркменістану, Естонії). В окремих КК (зокрема, у КК Киргизстану, Литви, Вірменії, Молдови, Таджикистану) передбачено, що обрахування давності починається з дня (з моменту) вчинення нового злочину. У КК Латвії зафіксовано, що строк давності, передбачений за більш тяжкий з вчинених злочинних діянь, обраховується з моменту вчинення нового злочинного діяння.

У КК держав пострадянського простору передбачається особливе правило перебігу строків давності, коли суд вирішує питання про те, чи можна його застосовувати. При цьому в окремих державах критерієм вирішення питання про застосування (незастосування) давності до особи є не лише можливість призначення найбільш суворих покарань, а й віднесення вчиненого злочину до найбільш тяжкого (залежно від поділу злочинів у національному законодавстві).

У більшості проаналізованих КК критерієм застосування (незастосування) давності є лише можливість призначення за вчинення злочину найбільш суворого виду покарання: довічне (безстрокове) позбавлення волі (КК Азербайджану, Грузії, Вірменії); смертна кара (КК Киргизстану, Казахстану, Таджикистану, Узбекистану), довічне ув’язнення або смертна кара (КК Білорусі, РФ, Латвії). У КК Молдови та Туркменістану критерієм вирішення судом питання про застосування (незастосування) давності є лише ступінь тяжкості вчиненого злочину: надзвичайно тяжкий злочин (КК Молдови), особливо тяжкий злочин (КК Туркменістану). У єдиному кодексі – КК Латвії встановлено, що суд вирішує питання про застосування давності лише у випадку, коли з дня вчинення злочинного діяння пройшло більше тридцяти років.

Питання про застосування (незастосування) строків давності у зазначеному вище випадку – це право суду. А тому якщо він вважатиме за необхідне не застосовувати строки давності, то кримінальне законодавство окремих держав передбачає порядок заміни відповідного покарання іншим або незастосування певних видів покарань. Так, у КК Азербайджану, Вірменії, Таджикистану, РФ встановлено, що довічне позбавлення волі (або довічне ув’язнення) та (або) смертна кара не застосовується. У КК Грузії, Киргизстану, Латвії, Білорусі, Узбекистану, як і в КК зафіксовано, що довічне позбавлення волі (довічне ув’язнення) та (або) смертна кара не застосовується, а призначається покарання у виді позбавлення волі. В окремих КК законодавець не лише обмежується вказівкою на те, що довічне позбавлення волі (довічне ув’язнення) та (або) смертна кара замінюється позбавленням волі, а й чітко фіксує максимальний строк цього покарання: позбавлення волі на строк до двадцяти п’яти років або довічне позбавлення волі (КК Казахстану), позбавлення волі на строк двадцять п’ять років (КК Туркменістану), позбавлення волі на строк 35 років (КК Молдови). На нашу думку, саме останній підхід є найбільш прийнятним. Оскільки він дозволяє суду уніфікувати підходи щодо заміни покарань у випадку вирішення питання про незастосування строків давності до особи. Тому і в КК доцільно передбачити конкретний строк позбавлення волі у випадку, коли суд не визнає за можливе застосувати до особи давність (ч. 4 ст. 49 КК).

У КК держав пострадянського простору, як і в КК, передбачаються випадки, коли давність не застосовується. Як правило, відповідне правило зафіксовані в окремих частинах (окремій частині) статті, яка присвячена звільненню особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Лише у КК Латвії та Білорусі відповідне правило розташовано у самостійній статті. При цьому у проаналізованих КК спостерігається різний підхід до встановлення таких злочинів. Це злочини проти миру та безпеки людства (КК Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Литви, РФ, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану), злочини проти миру та безпеки людства і військові злочини (КК Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Естонії), злочини проти людства, злочини проти миру, військові злочини, участь у геноциді (КК Латвії), злочини проти миру і безпеки людства, військові злочини або інші злочини, передбачені міжнародними договорами, однією із сторін яких є Молдови (КК Молдови). За КК Грузії давність не застосовується у випадках, передбачених міжнародним договором Грузії. У КК Вірменії також зазначається, що давність не застосовується до осіб, які вчинили злочини, передбачені міжнародними договорами Республіки Вірменія, якщо цими договорами встановлена заборона на застосування строків давності.

В окремих КК законодавець закріплює виключно узагальнюючу назву тієї групи злочинів, при вчиненні яких давність не застосовується (КК Азербайджану, Киргизстану, Латвії). В інших КК перераховуються порядкові номери тих статей, в яких передбачається відповідальність за відповідні злочини (КК Вірменії, РФ). А ще в інших – і порядкові номери, і назви відповідних статей (КК Литви, Білорусі).

У більшості держав пострадянського простору передбачається звільнення особи від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку у самостійній статті КК.

Вкажемо, що у проаналізованих КК по-різному описана узагальнююча назва цього виду звільнення від відбування покарання: «звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку» (КК Білорусії, Киргизії), «звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності обвинувального вироку» (КК Азербайджану, Грузії, Вірменії, Казахстану, Таджикистану, Туркменістану, РФ), «давність виконання обвинувального вироку» (КК Латвії, Естонії), «строки давності приведення у виконання обвинувального вироку» (КК Литви), «строки давності виконання обвинувального вироку” (КК Молдови), «звільнення внаслідок закінчення строків давності виконання покарання» (КК Узбекистану).

Практично у всіх проаналізованих КК законодавець визначає лише початковий момент закінчення строків давності виконання обвинувального вироку – з дня набрання ним законної сили. І лише в КК Литви передбачений і кінцевий момент закінчення цього строку – до моменту початку виконання вироку.

Законодавець більшості держав пострадянського простору передбачає диференційовані строки давності виконання обвинувального вироку. Критерієм їх встановлення є ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також вид і розмір покарання, призначений особі, засудженому за його вчинення. У КК Молдови диференційовані строки давності виконання обвинувального вироку встановлені залежно від виду вчиненого злочину за ступенем його тяжкості. Лише в КК Естонії такі диференційовані строки не передбачені. У ст. 54 цього Кодексу закріплено, що обвинувальний вирок не приводиться у виконання, якщо він не був приведений у виконання протягом трьох років з дня набрання вироком законної сили. Вважаємо, що безсумнівним досягненням кримінального законодавства практично всіх країн пострадянського простору є встановлення в ньому диференційованих строків давності виконання обвинувального вироку. Адже вони допомагають врахувати при звільненні від відбування покарання у зв'язку з їх закінченням як категорію відповідного злочину, так і покарання, призначене засудженому за його вчинення. Вважаємо, що диференційовані строки давності мають бути спів розмірними з тривалістю строку призначеного особі покарання або покарання, передбаченого за вчинення злочину певного виду.

Ще один момент, на який хотілося б звернути увагу. Йдеться про випадки обчислення строків давності виконання обвинувального вироку у разі призначення особі і основного і додаткового покарання. У ч. 2 ст. 80 КК передбачено, що строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду. У більшості КК держав пострадянського простору це питання не вирішується (КК Азербайджану, Грузії, Латвії, Литви, Вірменії, Казахстану, Молдавії, Таджикистану, Туркменістану, РФ, Естонії). Законодавець Киргизії, Білорусії, Узбекистану, як і України, передбачає загальні диференційовані строки давності виконання обвинувального вироку як у випадку призначення тільки основного покарання, так і тоді, коли до особи одночасно з основним покаранням призначається додаткове (додаткові) покарання.

У ст. 80 КК передбачаються випадки, коли строки давності виконання обвинувального вироку зупиняються (ч. 3) та перериваються (ч. 4). У більшості проаналізованих КК держав пострадянського простору також вони виокремлюються, за винятком КК Латвії, Молдови, Естонії та РФ. У них вони об’єднані в єдиний випадок переривання таких строків. У КК Узбекистану немає вказівки на зупинення строків давності виконання обвинувального вироку, однак законодавець цієї держави виділяє в самостійній частині статті правові наслідки ухилення особи від відбування покарання і переривання строків давності. А тому можна зробити висновок, що зупинення строків давності виконання обвинувального вироку в кримінальному законодавстві Узбекистану все ж передбачено. У КК Киргизії ухилення від відбування покарання є підставою не для зупинення, а для переривання строків давності виконання обвинувального вироку. Проте їх переривання самостійно не виокремлюється.

Які ж підстави для зупинення та переривання строків давності виконання обвинувального вироку виділяють законодавці відповідних країн?

Для зупинення строків давності – це ухилення засудженого від відбування покарання (загальна підстава в усіх проаналізованих КК). У КК Грузії альтернативно також передбачається ще одна підстава зупинення строків давності – захищення особи імунітетом. У випадках переривання строків давності вони повинні поновлюватися з настанням встановленого юридичного факту. У порівнюваних нормах відповідні підстави поновлення строків давності практично ідентичні (з певними термінологічними відмінностями, які залежать від термінологічного поля законодавства відповідної держави). Так, за КК Молдавії та Естонії це день (момент) явки засудженого для відбування покарання або день (момент) його затримання. У нормах КК Азербайджану, Грузії, Киргизстану, Латвії, Вірменії, Білорусі, Казахстану, Таджикистану, Туркменістану, РФ перша підстава сформульована як день явки з повинною. За КК Литви – це день добровільної явки засудженого для відбування покарання.

У випадку зупинення строки давності виконання обвинувального вироку поновлюються. За КК Молдови та Естонії, як і в КК, вони відновлюються з дня з’явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. В інших проаналізованих КК також називається ці дві підстави відновлення строків давності, однак з певними редакційними відмінностями. Так, у більшості з них замість з’явлення засудженого для відбування покарання передбачається його явка з повинною (КК Азербайджану, Грузії, Киргизстану, Латвії, Вірменії, Білорусі, Казахстану, Таджикистану, Туркменістану, РФ). У КК Литви міститься вказівка на добровільність з’явлення засудженого для відбування покарання.

У більшості проаналізованих КК передбачається, що обвинувальний вирок не виконується, якщо з часу його винесення пройшла певна кількість років: 10 років (КК Естонії), 20 років (КК Таджикистану), 15 років (КК Білорусі, Латвії), 25 років (КК Узбекистану, Казахстану десять років (КК Естонії), 15 років, десять років за злочини невеликої тяжкості або середньої тяжкості, 20 років за тяжкі і особливо тяжкі злочини (КК Вірменії), 15 або 20 років – при засудженні до десяти років позбавлення волі або довічного позбавлення волі (КК Литви). При цьому відлік відповідного строку здійснюється з різного моменту – винесення обвинувального вироку (КК Латвії, Вірменії, Казахстану, Таджикистану, Естонії) або набрання вироком законної сили (КК Литви, Білорусі), або з часу призначення покарання (КК Узбекистану).

У деяких КК держав пострадянського простору встановлено, що строки давності, які закінчилися до моменту ухилення засудженого від відбування покарання підлягають зарахуванню (КК Грузії, Казахстану, Туркменістану, РФ).

Підстави для переривання строків давності законодавець цих держав визначає по-різному. Загалом нею є вчинення нового злочину. При цьому в одних КК давність переривається у результаті вчинення нового умисного злочину (КК Вірменії, Білорусії, Казахстану, Молдавії, Узбекистану), в інших – злочину, за вчинення якого призначено певне покарання (нове злочинне діяння, за яке суд призначає позбавлення волі не менше одного року – КК Латвії). У КК Литви, Естонії і Таджикистану давність виконання обвинувального вироку переривається вчиненням нового злочину. У КК Естонії передбачено додаткову підставу для переривання – надходження клопотання про приведення у виконання умовно призначеного покарання у виді позбавлення волі.

Порядок обчислення строку давності виконання обвинувального вироку у разі його переривання у кримінально-правових нормах проаналізованих КК практично однаковий: з дня вчинення нового злочину. Враховуючи додатково виділену підставу для переривання строків давності виконання обвинувального вироку в КК Естонії, у ньому передбачено і специфічне правили обчислення строку давності в такому випадку – з моменту винесення постанови про умовне призначенні покарання у вигляді позбавлення волі.

Проаналізовані КК передбачають можливість для суду вирішувати питання про те, чи можна застосувати давність до особи, яка засуджена до найбільш суворих покарань за законодавством відповідної держави (окрім КК Литви, Молдови та Естонії).

Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, то в одних державах зафіксовано положення, що довічне позбавлення волі (довічне ув'язнення) та (або) смертна кара не застосовується (КК Азербайджану, Вірменії, Таджикистану, РФ). У деяких проаналізованих КК передбачається, що довічне позбавлення волі (довічне ув’язнення) та (або) смертна кара в таких випадках не застосовується, а призначається покарання у виді позбавлення волі (КК Грузії, Киргизії, Латвії, Білорусії, Узбекистану). Іноді законодавець не лише обмежується вказівкою на те, що довічне позбавлення волі (довічне ув'язнення) та (або) смертна кара замінюється на позбавлення волі, а й чітко фіксує максимальний строк цього покарання: позбавлення волі на строк до 25 років або довічне позбавлення волі (КК Казахстану), позбавлення волі на строк 25 років (КК Туркменістану), позбавлення волі на строк 35 років (КК Молдови). Відповідні законодавчі положення обумовлені тим, що такі види покарань, як довічне позбавлення волі (довічне ув’язнення) та (або) смертна кара є винятковими. Відповідно загальні правила закінчення термінів давності не можуть бути застосовані до осіб, засуджених до таких покарань. Одночасно вважаємо, що законодавець не може обмежуватися загальним формулюванням про заміну цих покарань позбавленням волі. Він повинен встановити його максимальний термін.

Традиційно КК держав пострадянського простору фіксують, що давність виконання обвинувального вироку не поширюється на певні категорії злочинів. Вони такі ж, як і у випадку звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, що аналізувалися вище.

Самобутнім формулюванням, яке стосується звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку є положення ч. 2 ст. 80 КК, в якій встановлено, що строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду. Таке правило не зафіксоване у жодному КК держав пострадянського простору.

Специфічним законодавчим положенням є ч. 5 ст. 96 КК Латвії, яка приписує судам призначати покарання за новий злочин, вчинений особою під час перебігу строків давності виконання обвинувального вироку за правилами ст. 64 цього Кодексу (призначення покарання, коли при невідбутому покаранні вчинено нове злочинне діяння).

Висновки до розділу 1

Проведене дослідження правової природи давності за кримінальним правом України дозволило зробити такі висновки:

Проаналізовано статично-структурний та процесуально-генетичний підходи у теорії держави та права до розуміння суті юридичних конструкцій. За допомогою цього було доведено, що давність у кримінальному праві України є юридичною конструкцією. Виокремлено п’ять елементів давності як юридичної конструкції в кримінальному праві України: 1) строк, визначений у кримінальному законі України, що характеризується моментом часу, тривалістю та послідовністю; 2) підстава застосування давності: недоцільність реагування держави на вчинений у минулому злочин; 3) об’єктом є охоронні кримінально-правові відносини, які виникають з моменту вчинення злочину; 4) суб’єктами цих відносин є особа, яка вчинила злочин та держава в особі уповноважених органів; 5) юридичні наслідки, які настають в результаті закінчення строків давності: звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання, звільнення від застосування заходів кримінально-правового характеру.

Констатовано, що поняття «давність» та «строк давності» співвідносяться як ціле та частина. Давність – це юридична конструкція кримінального права (ціле), а строк давності – її елемент (частина). Запропоновано замість виразів «перебіг давності» (ч.ч. 2, 3 ст. 49, ч.ч. 3, 4 ст. 80 КК, ч.ч. 2,3 ст. 96-5 КК), «обчислення давності» (ч. 4 ст. 96-5 КК) вживати: «перебіг строків давності» та «обчислення строків давності». Також запропоновано частину речення ч. 3 ст. 106 КК викласти у такій редакції: «… встановлюються такі строки давності виконання обвинувального вироку…».

Виявлено недосконалість назви ст. 96-5 КК «Підстави для звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру», оскільки вона вужча за її зміст, у заголовку не вживається термін «давність», не співвідносність з назвами ст.ст. 49 та 80 КК. Запропоновано назву ст. 96-5 КК викласти у такій редакції: «Звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового впливу у зв’язку із закінченням строків давності»;

Виділено та охарактеризовано такі етапи становлення давності в кримінальному праві України.

Перший етап – зародження давності в кримінальному праві України (ХІІІ – XVIII століття). Згадки про давність містилися у таких пам’ятках кримінального права, як договір князя Олега з Візантією 911 року, керівництво для церковного суду «Правосуддя митрополиче» (ХІІІ – початку ХVІ століття), Литовський статут 1588 року.

Другий етап – розвиток давності в кримінальному праві України (ХІХ – ХХ століття). Норми про давність були закріплені у таких пам’ятках кримінального права України, як «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 року, Маніфест Катерини ІІ від 17 березня 1775 року на честь укладення миру з Туреччиною, Звід законів Російської імперії 1830 року (а також його видання 1842 року), Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 року (та в редакції 1866 року), Кримінальне уложення 1903 року, КК УСРР 1922 року, КК УРСР 1927 та 1960 років.

Третій етап – остаточне оформлення давності як юридичної конструкції в кримінальному праві України (ХХІ століття). Протягом цього періоду діє КК 2001 року, в якому відбулася диференціація видів давності залежно від юридичних наслідків: звільнення кримінальної відповідальності, від покарання, від відбування покарання, від застосування заходів кримінально-правового характеру.

Виявлено особливості встановлення давності у кримінальному законодавстві зарубіжних держав: об’єднання норм про давність в окремій структурній частині Кодексів (КК Австрії, Голландії, Болгарії, ФРН, Швейцарії); визначення початкового моменту строків давності не днем вчинення злочину, а наступним днем після його вчинення (КК Голландії, Аргентини); визначення початку перебігу строків давності у випадку скоєння продовжуваних та триваючих злочинів (КК Іспанії, Болгарії, Сан-Марино, Туреччини, Швейцарії, Аргентини, КНР); визначення початку перебігу строків давності у випадку невиконання військовослужбовцем або військовозобов’язаним обов’язку щодо несення військової служби (КК Польщі); особливий порядок обрахування строків давності у випадку, коли настають суспільно небезпечні наслідки злочину (КК Австрії, Польщі, ФРН); визначення початку перебігу строків давності у випадку скоєння незакінченого злочину (КК Болгарії, Туреччини); незастосування давності у випадку призначення особі покарань відповідного виду (зокрема, довічного позбавлення волі або позбавлення волі на тривалі строки, або покарання за геноцид (КК Австрії, ФРН); незастосування давності до інших злочинів, окрім злочинів проти миру, людяності та воєнних злочинів (КК Польщі, Туреччини, ФРН); визначення часу, який не зараховується у строк давності (КК Австрії); закріплення правила про перебіг строків давності у тих справах, які порушуються лише на вимогу, за скаргою або за приватним обвинуваченням уповноваженої особи (КК Австрії, Болгарії, Польщі); визначення правил обрахування строків давності виконання обвинувального вироку у випадку призначення декількох покарань або покарання та інших заходів примусу (КК Австрії); визначення початкового моменту давності виконання обвинувального вироку не лише днем набрання ним законної сили (КК Сан-Марино, Швейцарії); встановлення співвідношення між перебігом строків давності та зворотною силою кримінального закону (КК ФРН, Швейцарії); закріплення спеціальних строків давності за конкретний злочин у статтях Особливої частини (КК Швейцарії); дискреційний характер звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (КК Молдови); встановлення іншого кінцевого моменту строків давності притягнення до кримінальної відповідальності: день притягнення особи до відповідальності як обвинуваченого (КК Грузії), винесення вироку (обвинувального вироку) (КК Киргизстану, Литви), пред’явлення обвинувачення (КК Латвії); зменшення вдвічі строків давності для осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-річного віку (КК держав пострадянського простору); особливий порядок обчислення строків давності у випадку їх переривання (КК Киргизстану).