Висновки до розділу 3

Проведені у розділі 3 дослідження дають підстави для таких висновків.

Аналіз складів проступків дев’ятої глави КУпАП дає підставу для класифікації адміністративних деліктів у галузі сільського господарства, яка виділяє чотири основні групи адміністративних деліктів у цій сфері.

1) потрава посівів, зіпсуття або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, пошкодження насаджень колективних сільськогосподарських підприємств, інших державних і громадських чи фермерських господарств (ст. 104); порушення порядку та умов ведення насінництва та розсадництва (ст. 104-1); порушення правил щодо боротьби з карантинними шкідниками і хворобами рослин та бур’янами (ст. 105); вивезення матеріалів, що не пройшли карантинну перевірку або відповідну обробку (ст. 106);

2) невжиття заходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць їх зберігання та переробки (ст. 106-1); незаконні посів та вирощування снотворного маку чи конопель (ст. 106-2);

3) порушення правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог (ст. 107); порушення законодавства про племінну справу у тваринництві (ст. 107-1);

4) грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації сільськогосподарських машин і техніки безпеки (ст. 108).

Перша група деліктів у сільському господарстві посягає на суспільні відносини у галузі рослинництва, друга – на суспільні відносини у галузі рослинництва особливого роду, порушення яких становить підвищену суспільну небезпеку (наркотична сировина), третя група – на суспільні відносини у галузі тваринництва, четверта – на суспільні відносини у сфері використання технічних засобів, тобто там, де існує підвищена небезпека для життя та здоров’я людини. Очевидно, що основою критерію наведеного поділу є видовий об’єкт суспільних відносин.

Дослідивши склади адміністративних проступків у сільському господарстві можна стверджувати, що всі вони характеризуються:

1) за ступенем суспільної небезпеки – основні, виключення становить стаття 108 КУпАП де присутні кваліфіковані ознаки (грубе порушення правил технічної експлуатації сільськогосподарських машин і техніки безпеки);

2) за характером шкоди – формальні;

3) за суб’єктом проступку бувають як особисті, так і службові;

4) за структурою бувають як однозначні (статті 104-1; 105; 106-1; 107-1; 108), так і альтернативні (статті 104, 106, 106-2, 107);

5) за особливостями конструкції бувають як описові (статті 104; 106; 106-1; 106-2), так і бланкетні (статті 104-1; 105; 107; 107-1; 108).

Вбачається обгрунтованим відступ від усталеної лексики та підставним вживання терміну „аграрний сектор економіки”, а не „сільське господарство”, оскільки останнє не повною мірою охоплює зміст аграрного виробництва, адміністративні правовідносини щодо якого досліджуються.

Під адміністративним правопорушенням у сільському господарстві слід розуміти протиправне діяння (дія або бездіяльність), яке посягає на встановлений у державі порядок, яким врегульовано суспільні відносини у аграрному секторі економіки, та яке завдає шкоди рослинному, тваринному фонду або містить реальну загрозу її спричинення, за яке законодавством передбачено застосування заходів адміністративного впливу.

Аналіз адміністративних санкцій за проступки у галузі сільського господарства дає підстави стверджувати, що найпоширенішим адміністративним стягненням за ці правопорушення є штраф.

Розмежування адміністративної відповідальності за проступки, вчинені у галузі сільського господарства, від кримінальної відповідальності залежить від тяжкості наслідків, що настали у результаті вчинення протиправного діяння. Ознака суспільної небезпеки властива лише злочинам, а інші правопорушення позбавлені такої якості. До адміністративного правопорушення застосовується інше поняття – „суспільна шкідливість”. Однак акцентувати увагу на відмінності термінів „суспільна шкідливість” і „суспільна небезпечність” не варто, оскільки така відмінність, на нашу думку, є досить умовною, а спричинені цим суперечки мають переважно термінологічний характер. Варто зауважити, що ні окремо взяте адміністративне правопорушення, ні навіть злочин не можуть становити небезпеки для суспільства в цілому, а певної шкоди вони дійсно завдають. Тому з огляду на це більш прийнятним є термін „суспільна шкідливість”.

Оскільки на сучасному етапі розміри штрафів визначаються у відношенні до неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а в деяких випадках у розмірі, кратному певній вартості (ст. 135 КУпАП), або у відношенні до мінімальної заробітної плати (наприклад, у МК України), доречно і виправдано чітко і однозначно визначити єдиний критерій обчислення розміру адміністративних штрафів (неоподаткований мінімум доходів громадян, мінімальна заробітна плата тощо).

Виправданим є також перегляд розмірів адміністративних штрафів у бік їх істотного збільшення задля адекватності покарання за вчинене протиправне діяння та підвищення результативності превентивної функції адміністративних штрафів. При цьому, необхідно підкреслити, що деякі автори, наприклад Т.О. Коломоєць, вважають за необхідне для забезпечення реальності сплати штрафних сум максимальний розмір штрафу для громадян (враховуючи зменшення добробуту населення, наявність заборгованості по заробітній платі тощо) передбачити у межах середньої заробітної плати у державі за винятком штрафів за правопорушення з підвищеним рівнем суспільної шкідливості, які повинні застосовуватися виключно у судовому порядку і в розмірах, чітко визначених законодавцем. Вбачається, що погодитися з такою позицією можливо, але з деякими застереженнями. Використання такого коефіцієнту як середня заробітна плата, можливо, на мій погляд, лише у випадку визначення розміру штрафу, виходячи із середньомісячного заробітку конкретного правопорушника або керуватися статистичними даними щодо розміру середньої заробітної плати у місцевості, де вчинене правопорушення чи проживає правопорушник. Таке розмежування є доцільним, оскільки середні доходи громадян у різних регіонах України значно різняться.

Адміністративна відповідальність посадових та службових осіб, являючись елементом правового статусу посадової особи, може реалізуватися у разі вчинення порушення встановленого порядку управління. Тобто шляхом встановлення адміністративної відповідальності законодавець головним чином захищає правопорядок у сфері здійснення державної влади. Проте, виходячи з аналізу загальнотеоретичних положень, кожне правопорушення у сфері управління потенційно порушує також і права громадян та юридичних осіб, щодо яких це управління здійснюється, і які мають право на належне здійснення управління, в порядку, встановленому законодавством. Такий юридичний факт, як притягнення посадової особи – правопорушника до адміністративної відповідальності, зумовлює не тільки відновлення правомірного порядку управління, але також і поновлює права фізичних та юридичних осіб, що були порушені правопорушником.

Адміністративна відповідальність посадових та службових осіб органів державної влади у сільському господарстві (аграрному секторі економіки) є гарантією побудови системи належних взаємовідносин по осі орган виконавчої влади – суб’єкти господарювання в галузі. За умови, коли держава майже не здійснює управління сільськогосподарським виробництвом, а відбувається лише регулювання шляхом квотування, ліцензування, податкової політики та інших, в основному економічних важелів, суб’єкти господарювання в АПК мають бути озброєні адекватними засобами захисту від можливих зловживань з боку виконавчої влади.