ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах формування Української правової держави, проведення судово-правової реформи на одному з перших місць стоїть питання забезпечення чіткості й ефективності діяльності правоохоронних органів та інших державних інститутів.

Положення Загальної декларації прав людини [108, с. 6-9], Міжнародного пакту про цивільні і політичні права [203, с. 9-19], Конвенція про захист прав людини і основних свобод людини [157], відтворені в Конституції України, покладають на державу обов'язок створити таку правоохоронну систему, якій буде гарантовано діючий захист прав і свобод громадян, можливість їх повної реалізації.

Однією з форм правоохоронної діяльності є організаційна та правова діяльність військового прокурора по нагляду за додержанням слідчими військової прокуратури та військових органів дізнання вимог закону і прав громадян, у тому числі військовослужбовців, при здійсненні дізнання й досудового слідства у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

Актуальність зазначеної проблеми зумовлена також тим, що діяльність військового прокурора по нагляду за додержанням законів органами дізнання й досудового слідства має важливе значення для правильної й ефективної боротьби зі злочинністю, рівень якої у Збройних Силах України залишається високим, незважаючи на удаване зниження цифрових показників, однак його можна пояснити значним скороченням загальної чисельності військовослужбовців.

Викладене визначає вибір теми дисертаційного дослідження і свідчить про її актуальність і перспективність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри організації судових і правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і структурно входить у цільову комплексну програму № 0186.0.099031 «Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави».

Мета й задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне розв’язання організаційних та правових проблем діяльності органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, і наукове обґрунтування комплексу пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства України і правозастосовчої практики в цій сфері.

Відповідно до даної мети вирішувалися такі основні завдання:

- визначити місце прокуратури України в системі органів державної влади;

- з’ясувати правове становище військової прокуратури;

- проаналізувати систему правових норм, що визначають повноваження військового прокурора при здійсненні нагляду за розслідуванням злочинів;

- розглянути форми нагляду й особливості повноважень військового прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами дізнання й досудового слідства у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

- розглянути організаційні та правові проблеми проведення дізнання у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

- дослідити особливості організаційного та правового становища слідчого військової прокуратури;

- виявити специфічні особливості організації слідчої роботи у військовій прокуратурі та шляхи її оптимізації;

- розробити методику перевірки військовим прокурором виконання законів органами дізнання й досудового слідства;

- на базі проведеного дослідження сформулювати основні положення та пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства і правозастосовчої практики у сфері розслідування злочинів і проведення дізнання у Збройних Силах та інших військових формуваннях.

Об'єктом дослідження є нагляд військового прокурора за додержанням законів органами, що провадять дізнання й досудове слідство у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

Предметом дослідження виступають норми права, що регулюють процесуальні проблеми діяльності військового прокурора, пов'язані з наглядом за додержанням законів органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також окремі наукові методи: системно-структурний, формально-логічний, історичний, порівняльно-правовий, системний аналіз, статистичний, класифікацій, соціологічний. Підґрунтям дослідження виступає діалектичний метод наукового пізнання дійсності, відповідно до якого проблеми, що вирішуються в дисертації розглядаються в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. За допомогою системно-структурного методу і системного аналізу вироблені визначення військових органів дізнання, змісту нагляду військового прокурора за додержанням законів при розслідуванні злочинів у Збройних Силах та інші. Історичний метод використовувався при дослідженні питання про роль та місце прокуратури в системі поділу державної влади у різних історичних умовах на території України. Вимоги формальної логіки стосовно послідовності, визначеності, обґрунтованості й несуперечності суджень дотримувались як при формулюванні висновків, так і при висловлюванні пропозицій відповідно до мети дослідження. Застосування порівняльно-правового методу дозволило визначити правовий статус військової прокуратури, військового прокурора та військових органів дізнання. Метод класифікацій дозволив сформувати у групи існуючі на Україні військові органі дізнання виходячи з різних класифікаційних критеріїв. Статистичний та соціологічний методи дозволили проаналізувати існуючий стан роботи військових органів дізнання, визначити шляхи їх реформування, висвітили проблеми нагляду військового прокурора за розслідуванням злочинів у військових формуваннях.

У процесі дослідження також використовувалися загальні положення й висновки науки прокурорського нагляду, кримінального процесу, науки управління, військового права.

Теоретичною основою дисертації послужили відповідні наукові праці з філософії, логіки, соціології, теорії й історії держави і права, кримінально-процесуального права, а також теорії прокурорського нагляду і практики діяльності органів військової прокуратури, у тому числі дореволюційна й зарубіжна література, що стосується цієї тематики.

Питання організаційної та правової діяльності прокурора по нагляду за органами, що здійснюють боротьбу зі злочинністю, розглядалися в роботах багатьох учених України. Значний внесок у розробку цієї проблеми внесли С.А. Альперт, О.В. Баулін, Т.Б. Вільчик, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, Г.К. Кожевніков, В.Г. Клочков, Ф.А. Лопушанський, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, М.І. Мичко, М.А. Погорецкий, О.І. Поповченко, Н.В. Сібільова, Г.П. Середа, З.Д. Смітієнко, В.Д. Фінько, С.Ф. Шумилін, В.М. Ярін та ін.

Ця проблема також активно досліджувалася В.І. Басковим, О.І. Бастрикіним, О.Д. Бойковим, Й.М.Гуткіним, В.Г.Даєвим, Л.С. Жиліною, В.К. Звірбулем, Т.Ю. Івановою, І.Ф. Криловим, М.І.Рагінським, Р.Д. Рахуновим, В.М. Савицьким, О.Б. Соловйовим, В.І. Соломичевим, В.Я.Чекановим та ін. Особливості організації Збройних Сил України та інших військових формувань, правового регулювання їхньої діяльності, особливі вимоги пред’являються до дисципліни, додержання вимог Статутів тощо, обумовлюють і специфіку у діяльності військової прокуратури. Це, у свою чергу, викликає необхідність вивчення форм здійснення нагляду за додержанням кримінально-процесуального законодавства органами досудового слідства й дізнання у військових формуваннях і застосування спеціальних методик. Разом із тим слід зазначити, що спеціальне дослідження цих питань провадилося тільки в одній кандидатській дисертації ще в 1974 р.[ 69 ], яка присвячена проблемам діяльності військової прокуратури по нагляду за додержанням законів слідчими військової прокуратури.

Окремі аспекти діяльності правоохоронних органів у Збройних Силах і пов'язані з ними питання розглядаються в роботах О.Ю. Єпихіна, В.С. Клименка, В.В. Клочкова, М.В.Руденка, В.П. Рябцева, О.М. Савенкова, А.Я. Терешонка, П.І.Вострікова, В.О. Шамрая, В.Б. Ястребова та інших учених.

Однак слід зазначити, що питання діяльності військового прокурора в даній сфері ще не були предметом комплексного дисертаційного дослідження.

Емпіричну базу дослідження складають: законодавство України, державна статистична звітність Генеральної прокуратури України за 1998-2000 рр., дані, отримані в результаті вивчення прокурорської й судової практики (вивчено у військових судах Північного реґіону України й Харківського гарнізону понад 200 кримінальних справ і 310 наглядових проваджень), узагальнення кримінальних справ і матеріалів, що знаходяться у провадженні військових дізнавачів (близько 300), анкетування, проведене серед працівників військових прокуратур, а також 18-річний особистий досвід роботи автора в органах військової прокуратури.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в роботі вперше зроблено спробу комплексно дослідити організаційну та правову діяльність військового прокурора, слідчого військової прокуратури й військового дізнавача, визначити їх найбільш актуальні практичні і теоретичні проблеми, зокрема:

1) Викладені нові аргументи щодо необхідності визначення місця прокуратури в системі поділу влади, як передумови для визначення перспектив її подальшого реформування на шляху демократизації держави та суспільства. Обґрунтована точка зору про те, що діяльність прокуратури не укладається в рамки якої-небудь з гілок влади, тому прокуратуру пропонується віднести до органів, що здійснюють універсальну контрольно-наглядову функцію держави;

2) Вперше наводяться доводи на користь збереження військової прокуратури, як одного з видів спеціалізованих прокуратур, визначено її статус; Визначено, що військова прокуратура насамперед є військовим правоохоронним органом у складі прокуратури України відповідно до свого основного призначення, а додаткові повноваження військових прокурорів слід розглядати як спеціальні, що забезпечують виконання професійних завдань військовими прокурорами у специфічних умовах функціонування військових формувань в мирний і воєнний час, в разі введення в країні надзвичайного стану, при виконанні військами завдань,

пов'язаних з ліквідацією наслідків природних і техногенних катастроф, боротьби з терористичними угрупованнями, виконання миротворчих місій військовими формуваннями України відповідно до міжнародних зобов'язань, тощо.

Аргументовано необхідність нормативного врегулювання діяльності військової прокуратури шляхом доповнення Закону України «Про прокуратуру» відповідним розділом;

3) У дисертації вперше в Україні зроблена спроба розкрити особливості правового становища військового прокурора, яке має істотні особливості. По-перше, це статус військовослужбовця, який покладає на нього певні обов’язки, передбачені загальновійськовими статутами Збройних Сил України.

Пропонується обмежити виконання військовими прокурорами обов’язків військової служби, як це передбачено для військових суддів;

4) Вперше розроблена класифікація діючих на Україні військових органів дізнання, визначено місце в ній створюваному у відповідності з прийнятим Верховною Радою України 7 березня 2002 р. Законом «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» однойменному правоохоронному органу, однією з функцій якого є провадження дізнання на професійній основі. Зазначається, що діяльність Військової служби правопорядку буде охоплювати лише формування, які підпорядковані Міністру оборони України. Запропоновані шляхи подальшого реформування цього військового правоохоронного органу – надання йому права на проведення оперативно-розшукової роботи та його трансформування у військову поліцію, чия діяльність має охоплювати не тільки Збройні Сили (ЗС), а й усі військові формування України під керівництвом Верховного Головнокомандувача – Президента України;

5) Здійснено новий підхід до визначається правового становища військових дізнавачів, їх повноважень і взаємин з військовими прокурорами та начальниками військових органів дізнання.

Поставлене питання про скасування Інструкції про проведення дізнання у Збройних Силах України, оскільки її існування суперечить нормам Конституції України, а ряд її положень – КПК України;

6) Вперше обґрунтовується необхідність покладання нагляду за додержанням законів посадовими особами, у тому числі і дізнавачами Військової служби правопорядку (військової поліції), та її оперативно-розшуковими органами (в разі їх створення) на військових прокурорів гарнізонів, розширивши коло їх повноважень внесенням відповідних змін до чинного законодавства та наказів Генерального прокурора України;

7) Наводяться додаткові аргументи на користь забезпечення незалежності офіцерів військової прокуратури (прокурорів та слідчих) від місцевих органів військового управління. З цією метою пропонується комплексне вирішення вказаної проблеми шляхом зміни джерела фінансування витрат на матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності військових прокуратур, яке пропонується перекласти з Міністерства оборони на Генеральну прокуратуру України;

8) Вперше визначені методи прокурорського нагляду за виконанням законів у діяльності слідчих військової прокуратури та військових дізнавачів як система взаємозалежних і упорядкованих операцій, прийомів, способів використання військовим прокурором закріплених законом форм нагляду з метою успішного виконання завдань, що стоять перед ним;

9) Розроблена нова методика здійснення військовим прокурором нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів, направлених на: виявлення порушень законності, зокрема, при розгляді скарг; усунення порушень законності; попередження порушень законності; притягнення винних у порушенні закону начальників військових органів дізнання, підлеглих їм дізнавачів, а також слідчих військових прокуратур до відповідальності;

10) Запропоновано нову методику перевірки військовим прокурором матеріалів, що містять ознаки злочинів, та кримінальних справ на різних етапах їх розслідування.

Розглядаючи процесуальну природу згоди військового прокурора, автор обґрунтовує положення про те, що при отриманні від слідчого подання до суду про продовження строків тримання обвинуваченого під вартою (ст. 165-3 КПК України), прокурор не зв’язаний строком, вказаним у поданні останнього. Він може, склавши нове подання, порушити перед судом клопотання про зміну цього строку, не виходячи за межі процесуальних повноважень суду. Зазначається, що по кримінальним справам, пов’язаним з розслідуванням військових та інших злочинів, вчинених організованою групою, закінчити розслідування у встановлений КПК України двомісячний строк неможливо, тому пропонується встановити строк слідства по таких справах, а також строк утримання обвинувачених під вартою до чотирьох місяців;

11) У дисертації доводиться, що нагляд з боку військового прокурора за розслідуванням злочинів у ЗС України на початковому етапі має свої особливості. Він спрямований у першу чергу на концентрацію зусиль по виявленню причин та умов, що сприяли вчиненню злочину у військовому формуванні, бо дізнавачі, підпорядковані командиру військової частини, такої можливості не мають, так як їм заважає це робити військова субординація. Оскільки усунення вказаних передумов у військових формуваннях передбачає підвищення рівня військової дисципліни та боєздатності військ в умовах здійснення принципу єдиноначальності, нагляд військового прокурора на цьому етапі повинен бути спрямований на визначення ступеня відповідності діянь командирів й начальників вимогам військових статутів та необхідності застосування відповідних засобів прокурорського реагування;

12) Досліджено, що на стадії досудового слідства прокурор виступає:

а) як представник держави, який вживає заходи справедливого, правомірного покарання осіб, які вчинили злочини;

б) як представник держави, який захищає права та свободи військовослужбовців та інших громадян, інтереси держави, порушені вчиненим злочином.

Вперше визначено, що на цій стадії є особливим нагляд військового прокурора за дотриманням законів на гауптвахтах, куди командири військових частин можуть направляти правопорушників з числа рядового та сержантського складу у відповідності з вимогами Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України до обрання запобіжного заходу

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертаційному дослідженні висновки і пропозиції можуть бути використані в практичній діяльності органів військових прокуратур і військових органів дізнання, при розробці нових Закону України «Про прокуратуру» та Кримінально-процесуального кодексу. Їх також можна застосовувати при вдосконаленні Закону «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», в учбовому процесі вищих юридичних навчальних закладів і факультетів при вивченні відповідних розділів прокурорського нагляду, кримінально-процесуального законодавства та спецкурсів, у системі підвищення кваліфікації прокурорських працівників і військових дізнавачів. Результати дослідження можуть бути також використані у процесі підготовки науково-практичних посібників, методичних указівок з основних навчальних курсів: прокурорського нагляду, кримінального процесу, організації судових і правоохоронних органів та зі спецкурсу «Військові судові і правоохоронні органи».

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі організації судових і правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, де за темою дисертації автор виступав з науковими доповідями й повідомленнями. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися ним на науково-практичній конференції «Актуальні проблеми юридичної науки» в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (Харків, 2000 р.), на нарадах військових прокурорів у Генеральній прокуратурі України в 1998-2001 рр.

Низка положень дисертації врахована у прийнятому 7 березня 2002 р. Законі «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України».

Матеріали проведеного наукового дослідження використовувалися в навчальному процесі Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 4 наукові статті й тези наукової доповіді.

Структура дисертації відповідає логіці проведеного дослідження. Робота складається зі вступу, 3-х розділів, що поєднують 6 підрозділів, висновку, списку використаної літератури (395 найменувань) й додатку. Загальний обсяг дисертації — 195 сторінок (із них 36 сторінок – список використаної літератури і 2 сторінки — анкета).