3.2. Методика нагляду військового прокурора за додержанням законів при розслідуванні злочинів

Кримінальна справа — це сукупність документів, що відбивають хід і завершення кримінального процесу [174, с. 37]. Для того, щоб прокурорський нагляд у ході розслідування кримінальної справи був діючим, прокурор повинен володіти системою прийомів, що забезпечують цей нагляд, а також засобами його здійснення.

Понятійний апарат методу, методики, засобів, прийомів тощо розглядається насамперед як загальнонаукові категорії у філософській і спеціальній літературі, що об’єднуються в методологію — відповідний спосіб бачення й організації дослідження. У філософії методологія визначається як система принципів і способів організації й побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему [362, с. 365]. Методологія містить у собі систему засобів і прийомів, які становлять загальний підхід до вирішення проблем, що стоять перед даною наукою. Звідси випливає, що в науці прокурорського нагляду застосовуються не тільки теоретичні методи пізнання, а і методи пізнання практичної діяльності, до яких можна віднести перевірку процесуальних документів. Під методами розуміють спосіб досягнення якої-небудь мети, вирішення конкретного завдання, сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного засвоєння дійсності [326, с. 806]. Методи пізнавальної діяльності складаються із процедур і процесів, технічних прийомів і засобів дослідження, аналізу, перевірки й оцінки даних і спрямовані насамперед на досягнення гідної якості знань і контролю над ними, що дозволяє уникнути помилок при здійсненні названої діяльності. Система методів являє собою методику [317, с. 823; 316, с. 307; 226, с. 200] — сукупність взаємозалежних правил, технологічних прийомів і наукових положень, що вказують на оптимальні шляхи і способи реалізації методів пізнання й перебудови дійсності [119, с. 210].

Очевидно, що наука кримінального процесу, будучи однієї з наук про боротьбу зі злочинністю, користується певними засобами, що досліджувалися у спеціальній літературі з різних боків.

Дійсно, поняття методики як системи методів прийомів, технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій тривалий час розроблялося криміналістикою [20; 45; 67; 99; 102; 107; 137, с. 3-5; 154; 155; 158; 185; 218; 225]. Під криміналістичною методикою прийнято розуміти систему наукових положень і практичних рекомендацій, розроблювальну на їх основі по розкриттю і розслідуванню злочинів [195]. Під криміналістичною тактикою прийнято розуміти сукупність заснованих на законі найбільш ефективних прийомів розкриття і розслідування злочинів, які обираються відповідно до умов слідчої ситуації і які спрямовані на подолання протидії заінтересованих осіб та усунення чинників, що перешкоджають встановленню істини [360, с. 11].

Висновок про можливість використання досягнень криміналістики не тільки на стадії досудового слідства, а й на інших стадіях кримінального процесу вперше сформулював у 1938 р. А.Л. Ципкін, відзначаючи необхідність упровадження даних криміналістики в діяльність суду, в стадію судового розгляду, де застосовується зовсім інша тактика [366, с. 44-46].

Згодом, на рубежі 50-60-х років багато вчених висловлювали вже в цілому визначену думку про необхідність використання прийомів і методів криміналістики в діяльності суду [49, с. 15; 70, с. 9, 10; 350, с. 15].

У 70-ті роки серед криміналістів побудувала точка зору, що криміналістична тактика — це система наукових положень і розроблених на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудового й судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, і прийомів проведення окремих процесуальних дій, спрямованих на збирання й дослідження доказів, на встановлення причин та умов, що сприяють учиненню і прихованню злочину [28, с.

У монографії Л.Ю. Аpоцкера [12] вперше всебічно розглядалися проблеми криміналістики у вирішенні завдань правосуддя, планування судового слідства, побудови судових версій, пропонувалися також тактичні прийоми проведення окремих судових дій. Потім С.П. Сухов, В.Г. Тихиня, Г.А. Воробйов та інші вчені розробили загальнотеоретичні проблеми тактики судового слідства. Перелічені правники визначали предмет тактики останнього як систему найбільш доцільних прийомів і способів проведення судом процесуальних дій з метою встановлення події злочину, винуватості особи, яка його вчинила, і винесення обґрунтованого вироку, а також виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню цього злочину [60, с. 13; 339, с. 7; 351, с. 16].

Тактика військового прокурора, який здійснює нагляд за розслідуванням злочинів у Збройних Силах, є підсистемою (елементом) криміналістичної тактики. У науковій процесуальній літературі зроблено спробу класифікувати тактичні прийоми проведення слідчих дій [77, с. 13; 85, с. 211; 154, с. 12, 13; 358, с. 129]. Одні вчені дають класифікацію тактичних прийомів проведення конкретних слідчих дій, інші — класифікацію прийомів безвідносно до конкретних слідчих дій. Зазначимо, що специфіка предмета нашого дослідження спонукає нас звернутися до проблеми класифікації прийомів, що мають значення для процесу розслідування в цілому. За цією ознакою В.С. Комарков поділяв тактичні прийоми на: а) загальні (планування, висунення версій, використання можливостей оперативно-розшукової діяльності і допомоги громадськості); б) проведення окремих слідчих дій та їх груп (огляду, обшуку, допиту тощо) [154, с. 12, 13]. Що стосується такої класифікації, зауважимо, що планується не тільки процес розслідування в цілому, а й проведення кожної слідчої дії, що обумовлює застосування загальних тактичних прийомів планування окремих слідчих дій.

На наш погляд, слід приєднуватися до позиції А.Н. Васильєва, який вважає, що система тактичних прийомів повинна будуватися залежно від сфери взаємин слідчого з учасниками слідчих дій, а також з урахуванням даних спеціальних наук, використовуваних у тому чи іншому тактичному прийомі.

Теоретичні і практичні засади тактики професійного захисту по кримінальних справах були успішно досліджені Т.В. Варфоломєєвою, М.О. Баєвим і О.Я. Баєвим [42, с. 36-40; 43; 18; 19], яким належить важливий висновок про те, що тактичні прийоми діяльності слідчого не можна механічно переносити в царину виконання специфічних професійних повноважень інших осіб [29; 43].

Безумовно, при розробці такого понятійного апарату, як методика і тактика здійснення військовим прокурором нагляду за додержанням законів органами, які здійснюють дізнання й попереднє слідство у Збройних Силах, ми повинні виходити не тільки із загальнонаукових сформованих уявлень про ці категорії, а й досліджень В.С. Зеленецького про методологію й методику загальної теорії боротьби зі злочинністю [119, с. 122-170]. Спираючись на запропоновану вченим класифікацію методів пізнання, помітимо, що методика прокурорського нагляду в цій сфері є праксеологічною (безпосередньо практичною) галузевою, індивідуальною, призначеною для реалізації конкретного засобу боротьби зі злочинністю. Щоб охарактеризувати конкретну методику, безумовно, потрібно описати хід здійснення у відповідній послідовності всієї системи дій, які у своїй єдності утворюють зміст цієї методики [119, с. 213].

Елементами змісту методики виступають правила застосування конкретного методу і вказівки на прийоми, що забезпечують техніку реалізації методу за відповідними правилами методики [119, с.

У юридичній науці під методикою прокурорського нагляду мається на увазі сукупність організаційних, тактичних і технічних прийомів та засобів, застосовуваних для найбільш ефективного здійснення нагляду за точним виконанням законів [106, с. 97; 174, с. 39].

Під методикою прокурорського нагляду за додержанням законів органами досудового слідства варто розуміти засновану на досягненнях науки і практики систему відповідних методичних правил, технічних прийомів і положень, спрямованих на оптимізацію шляхів і способів реалізації методів пізнання конкретної кримінальної справи шляхом її досудового сприйняття і формування запасу знань з метою встановлення істини у справі.

Що стосується теми даного дослідження, зауважимо, що методику прокурорського нагляду можна визначити як систему правил, методів виявлення, усунення й попередження порушень законів у діяльності органів досудового слідства, а також органів дізнання у Збройних Силах України та інших військових формуваннях [114, с. 19].

Методичні рекомендації пропонують використовувати різні методи для виявлення порушень кримінально-процесуального законодавства слідчими і військовими дізнавачами, усунення правопорушень та їх попередження.

На сьогодні існує досить значна кількість методичних розробок по здійсненню прокурорського нагляду за додержанням законів у діяльності органів дізнання й досудового слідства на різних стадіях кримінального процесу [106; 309, с. 10], однак, на наш погляд, питанням, пов'язаним із додержанням форми процесуальних документів, приділяється ще недостатня увага.

Процесуальна форма обумовлює письмовий характер кримінального судочинства, у тому числі й досудового слідства. Складання передбачених законом процесуальних документів — необхідна умова успішного провадження по кримінальній справі. Процесуальні документи засвідчують виконання вимог закону, лужать засобом фіксації додержання процесуальної форми.

З огляду на важливість розглядуваної проблеми, а також на те, що в ході досудового слідства згідно з кримінально-процесуальним законодавством складається близько 20-ти різних видів процесуальних документів, ми вважаємо за доцільне зупинитися на методиці їх перевірки. Процес перевірки кримінальної справи та інших матеріалів, що містять ознаки злочинів, є пізнавальною діяльністю військового прокурора, що полягає в триманні інформації про додержання законів при розслідуванні злочинів, її переробці і висновках, до яких він приходить на підставі виконаної діяльності.

Як справедливо вказує Ю.М. Грошевий, пізнання по кримінальній справі є специфічним різновидом соціального пізнання, яке умовно можна назвати процесуальним або судовим і в результаті якого об'єкт одержує специфічний тип соціального знання, обумовлений особливостями об'єкта пізнання і процесуальними засобами його оволодіння [73, с. 17-19].

Н.В. Сібільова вважає, що «в основі процесу пізнання по кримінальній справі лежать загальні гносеологічні, соціальні і психологічні закономірності, властиві процесу пізнання в будь-якій сфері людської діяльності» [310, с. 14].

Із цього приводу досить вдало помітив М.М. Михеєнко: «Шлях встановлення об'єктивної істини у кримінальному процесі – це рух від незнання до знання, від неповного, неточного знання обставин, що входять у предмет доказування по справі, до більш повного і точного знання їх, тобто він відбиває діалектику пізнання» [199, с. 100].

В.С. Зеленецький переконує, що сутність пізнання у кримінальному процесі точніше належить іменувати «кримінально-процесуальне пізнання дійсності» [121, с. 75].

Погоджуючись із наведеними вище висловленнями, хотілося б звернути увагу на те, що особливості процесу пізнання в кожному конкретному виді соціальної діяльності визначаються завданнями і предметом останньої, а також способами пізнання, властивими тільки цьому виду діяльності. Щодо предмета нашого дослідження, то особливості процесу пізнання вчиненого злочину полягає у тому, що кримінально-процесуальний закон визначає: предмет пізнавальної діяльності (статті 23 і 64 КПК України); вимоги, що пред’являються до результату пізнання (ст. 323 КПК); органи й особи, на яких покладається обов'язок по розслідуванню і розгляду матеріалів, що містять ознаки злочинів (статті 4, 14, 101 і 102 КПК); повноваження цих осіб та органів (ст. 114 і 260 КПК); способи й засоби, за допомогою яких встановлюються обставини, що мають значення для справи (гл. 11-18 КПК) [310, с. 14, 15].

Одержання інформації являє собою активний процес планомірного й цілеспрямованого сприйняття відомостей про діяльність слідчих військової прокуратури й дізнавачів військової служби правопорядку у ЗС України за допомогою вивчення кримінальних справ та інших витребуваних матеріалів. Успіх виявлення порушень законів багато в чому залежить від того, наскільки систематично, планомірно й цілеспрямовано військовий прокурор вивчає необхідні матеріали.

На практиці військові прокурори для збереження й використання всієї інформації, яка їх цікавить, при ознайомленні зі складними й об'ємними справами провадять систематизацію відомостей, що стосуються розслідуваних кримінальних справ, яку класифікують за різними підставами, наприклад, за стадіями провадження досудового слідства, за співучасниками злочину, за епізодами злочинного діяння тощо.

Опрацювання отриманої інформації і висновки на її підставі – це розумова діяльність військового прокурора, що включає використання таких логічних категорій як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, індукція, дедукція та ін. Суворе додержання і правильне застосування ним при перевірці правил і законів логіки багато в чому допомагає своєчасності й повноті виявлення порушень законів та умов їх виникнення. Звертаючи увагу на значення логіки для права, В.Н. Кудрявцев справедливо підкреслює: «Мабуть, немає ніякої іншої царини громадського життя, де порушення законів логіки, побудова неправильних умовиводів, наведення помилкових аргументів могли б заподіяти настільки істотну шкоду, як у сфері права» [177, с. 139].

Використовуючи при перевірці аналітичний метод, військовий прокурор думкою розчленовує отримані відомості на складові елементи. Насамперед він виділяє відомості про дії, що містять порушення закону, а потім уже розглядає складові частини процесу порушення: у чому конкретно воно виразилося (наприклад, при однобічності слідства не досліджено всіх можливих версій, не установлено всіх співучасників злочину тощо); які причини спонукали слідчого чи дізнавача військової служби правопорядку у ЗС України порушити закон (особиста заінтересованість у результаті справи, прагнення закінчити розслідування в найкоротший строк, незнання закону та ін.); до яких наслідків призвели порушення закону (притягнення до кримінальної відповідальності невинуватого, заподіяння матеріальної чи моральної шкоди і т.д.).

Кожен із названих елементів військовий прокурор ретельно досліджує, абстрагуючи від іншої діяльності осіб, за якими ним здійснюється нагляд. За допомогою аналізу він більш глибоко пізнає сутність кожного допущеного порушення закону.

Узяті ізольовано, поза зв'язком між собою, складові частини, сторони процесу порушення закону не можуть бути до кінця зрозумілими, тому, використовуючи метод синтезу, військовий прокурор поєднує допущені слідчими військової прокуратури й дізнавачами військової служби правопорядку у ЗС України порушення законів у єдине ціле. Це дозволяє розкрити сутність порушень (неповнота, однобічність чи необ'єктивність розслідування тощо), встановити їх сукупність і взаємозв'язок, прийняти правильне рішення. За допомогою синтезу відомості про діяльність слідчих і дізнавачів відтворюються у всій складності й багатогранності їх зв'язків, сторін, сукупності.

При дослідженні отриманої інформації військовий прокурор поряд з аналізом і синтезом застосовує порівняльний метод. Без порівняння неможливо виявити порушення законів, допущені слідчими і дізнавачем. Використовуючи цей метод, він насамперед порівнює інформацію про провадження тих чи інших процесуальних дій з вимогою законів. Другий напрямок порівняльного дослідження полягає в зіставленні складових частин процесуальних документів, що перевіряються, а також змісту цих документів між собою (підлягають порівнянню між собою результати допитів підозрюваних, обвинувачуваного, свідків, висновку експертиз і т.д.), що дозволяє виявити наявні у справі протиріччя або ж перевірити їх усунення.

Метод узагальнення застосовується військовим прокурором для об'єднання подібних властивостей допущених порушень законів з метою розгляду їх як самостійних явищ. За допомогою узагальнення військовий прокурор установлює закономірності порушень, причини й умови їх учинення з боку слідчих і дізнавачів.

Користуючись індуктивним методом, військовий прокурор переходить від приватних фактів до загальних висновків. При цьому індукція дозволяє йому розібратися в отриманій інформації шляхом дослідження окремих сторін діяльності слідчих і дізнавачів, послідовного накопичування відомостей про цю діяльність і одержання в остаточному підсумку вичерпних знань.

Поряд з індукцією військовий прокурор застосовує й дедуктивний метод, що дозволяє на підставі загальних положень і закономірностей перейти до пізнання окремих сторін діяльності особи, яка перевіряється, дає можливість зробити достовірні окремі висновки за умови істинності загальних положень. Знання закономірностей порушень, що допускаються, полягає йому розкрити конкретні порушення при перевірці кримінальних справ.

Слід зауважити, що нагляд з боку військового прокурора за розслідуванням злочинів у ЗС України на початковому етапі має свої особливості. Він спрямований у першу чергу на концентрацію зусиль по виявленню причин та умов, що сприяли вчиненню злочину у військовому формуванні, бо дізнавачі, підпорядковані командиру військової частини, такої можливості не мають, так як їм заважає це робити військова субординація. Оскільки усунення вказаних передумов у військових формуваннях передбачає підвищення рівня військової дисципліни та боєздатності військ в умовах здійснення принципу єдиноначальності, нагляд військового прокурора на цьому етапі повинен бути спрямований на визначення ступеня відповідності діянь командирів й начальників вимогам військових статутів та необхідності застосування відповідних засобів прокурорського реагування;

Для проведення перевірки військовий прокурор вправі зажадати кримінальну справу та інші матеріали на будь-якому етапі розслідування злочину. Однак варто мати на увазі, що використовуваний метод перевірки залежить від того, що саме перевіряється: конкретний документ, частина кримінальної справи чи вся справа повністю.

При перевірці конкретного процесуального документа з'ясовується його відповідність закону як за формою, так і за змістом. Ми вважаємо, що будь-який документ необхідно починати вивчати з наступних питань: а) чи реґламентована кримінально-процесуальним законом закріплена протоколом (постановою) процесуальна дія (рішення);^[15] 2) чи компетентною посадовою особою складено цей документ.

Потім доцільно перейти до перевірки відповідності форми документа вимогам закону (чи містить всі необхідні реквізити цей документа), оскільки порушення правил складання протоколу слідчої чи іншої процесуальної дії викликає сумнів у правдивості викладених у ньому відомостей і в низці випадків спричиняє неприпустимість використання їх у справі [202, с. 183; 200, с. 118, 119]. Наприклад, не будуть мати доказового значення у справі протоколи допиту, огляду місця події та ін., якщо вони не підписані допитуваним, понятими і т.д.

Як показує узагальнення судової практики, не поодинокими є випадки, коли протоколи не підписуються понятими, адвокатами та іншими особами, які беруть участь у проведенні слідчих дій, що призводить до виключення їх із числа доказів [356, с. 16]. У п. 7 Постанови Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» говориться, що висновки суду не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих із порушенням процесуального порядку їх зібрання» [259, с. 278].

У зв'язку із зазначеним, вважаємо, що слід приєднатися до точки зору Ю.І. Стецовського про необхідність законодавчого закріплення положення про недійсність таких актів [329, с. 118], тому що недодержання кримінально-процесуальної форми при розслідуванні злочинів належить розглядати як порушення кримінально-процесуального закону [285, с. 13].

Перевіряючи конкретний документ (прокурор), встановлює: чи зазначені місце й дата його складання, посада і прізвище особи, яка провадить слідчу дію, прізвища осіб, які брали участь у проведенні цієї дії, адреси цих осіб; чи роз'яснено їм їхні права й обов'язки. Необхідно звертати також увагу на зміст слідчої дії, час її початку й закінчення, на всі істотні для справи обставини, виявлені в ході проведення дії, тобто чи відповідає вона вимогам статей 82, 85 та іншим статтям КПК України, що реґламентують провадження окремих слідчих дій.

Військовий прокурор при дослідженні процесуальних документів у разі потреби вживає заходів до використання інших форм нагляду, таких як участь у провадженні досудового розслідування, дача письмових указівок про повторне проведення конкретної слідчої дії, розгляд скарг (клопотань), що надійшли на дії військового слідчого, та ін.

Перевірка змісту кожного процесуального документа (протоколу, постанови тощо) полягає у з'ясуванні наступних питань: чи є він законним, повним, обґрунтованим і мотивованим; чи відповідає вимогам норм кримінально-процесуальних, кримінальних та норм інших галузей права (цивільного, адміністративного, трудового), застосовуваних при розслідуванні кримінальної справи.

Відповідність процесуального документа вимогам кримінально-процесуального законодавства означає суворе додержання встановлених законом форми і змісту при його складанні.

Зміст протоколу слідчої дії являє собою фіксацію в ньому порядку й умов провадження конкретної слідчої дії. Змістом же постанови є виклад у цьому документі доводів, на підставі яких приймаються рішення, а також виклад самого рішення.

Перевірка змісту протоколу слідчої дії спрямована головним чином на з'ясування сутності закріплених ним дій (їх обсяг, послідовність та умови виконання) і їх відповідності вимогам кримінально-процесуального закону, а змісту постанови – на встановлення наявності наведених у ньому даних, їх відповідності, з одного боку, зібраним у справі доказам, а з іншого – прийнятому рішенню. Вона включає також зіставлення цих даних і рішень з положеннями відповідних статей КК України, що реґламентують конкретні процесуальні акти.

Власне кажучи, при дослідженні будь-якого процесуального документа перевіряється відповідність його форми і змісту кримінально-процесуальному закону, виявляється кожне порушення, допущене дізнавачами військової служби правопорядку у ЗС України і слідчими військової прокуратури.

Генеральний прокурор України зобов'язує всіх прокурорів зосередити зусилля на підвищенні рівня організації прокурорського нагляду, для ефективного впливу на результативність і якість дізнання і слідства, сприяння розкриттю злочинів, захисту особистості, конституційних прав та інтересів держави й суспільства від злочинних зазіхань при неухильному додержанні органами слідства й дізнання вимог закону (п. 2 Наказу Генерального прокурора України № 4-98) [271, с. 186].

Процесуальні документи, що складаються слідчими військової прокуратури і військовими дізнавачами, будуть законними, якщо використані в них положення статутів, інструкцій, порадників, тощо застосовано правильно [69, с. 137]. При розслідуванні військових злочинів не зрідка доводиться встановлювати, чи були порушені конкретні норми, наприклад, Дисциплінарного статуту [255]. Так, не можна правильно вирішити питання про кваліфікацію злочинних порушень статутних правил внутрішньої служби (ст. 252 КК України), не з'ясувавши, які конкретно вимоги Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України [281] були порушені.

Перевірка повноти протоколу слідчої дії включає з'ясування відповідності зафіксованого в ньому порядку проведення фактично виконаним діям і зафіксованого в ньому змісту слідчої дії її призначенню (меті). Наприклад, очна ставка може бути проведена слідчим військової прокуратури між двома раніше допитаними особами, у показаннях яких істотні протиріччя (статті 172, 173 КПК). При цьому метою проведення очної ставки є не тільки усунення останніх, а й перевірка правдивості раніше отриманих свідчень, тому у протоколі повинні міститися відомості про причини виникнення цих протиріч.

Перевірка мотивування процесуальних актів (постанов, обвинувального висновку) полягає у з'ясуванні достатності обґрунтування викладених у них висновків і рішень шляхом наведення зібраних у справі доказів, викладу логічних і правових доводів [109, с. 8]. У низці випадків у законі міститься пряма вказівка про винесення мотивованих постанов (статті 98¹, 109, 120, 123, 124, 129 КПК та ін.).

Що ж стосується наведення у процесуальних актах доказів, то воно міститься лише у статтях 132 і 223 КПК, що реґламентують порядок винесення постанови про притягнення особи як обвинувачуваного і складання обвинувального висновку. Мотивування постанов є гарантією їх законності й обґрунтованості, необхідність якого вимагає ретельного аналізу доказів, усебічної їхньої оцінки, а також осмислення норм закону з позиції прийнятого рішення. Наявність мотивування дозволяє військовому прокуророві перевірити і розкрити помилки, допущені слідчими військової прокуратури.

Загальний аналіз методики перевірки військовим прокурором матеріалів кримінальної справи свідчить про те, що в процесі цієї діяльності ним використовуються всілякі прийоми і способи. У цілому ж, як показує дослідження, перевірка результатів діяльності слідчих військової прокуратури і військових дізнавачів протягом усього розслідування злочину ґрунтується на принципах як послідовного, так і вибіркового дослідження результатів цієї діяльності.

На закінчення хотілося б підкреслити, що застосування того чи іншого методу перевірки залежить від низки обставин, зокрема, від характеру кримінальної справи, стадії розслідування, ділових якостей слідчого й дізнавача, їх досвіду, кількості кримінальних справ, що знаходяться в них у провадженні, матеріалів та ін. Тому успіх нагляду багато в чому визначається тим, наскільки широко використовуються різні методи перевірки, чи враховуються при цьому конкретні умови розслідування злочину, чи використовується комбіноване застосування різних методів перевірки.

Важливо, щоб при її здійсненні мало місце виконання наступних дій:

1) дослідження всього об'єкта (конкретного документа, кримінальної справи), який підлягає перевірці;

2) всебічний аналіз об'єкта, що перевіряється, з позиції його законності, обґрунтованості, мотивування і повноти;

3) підпорядкування процесу перевірки відповідній системі, яка, виключивши елемент випадковості, забезпечила б закономірне виявлення допущених порушень законів [69, с. 140-145].