Стан наукової розробки проблем злочинності у сфері нотаріальної діяльності

Перш ніж розглянути сферу нотаріальної діяльності як об’єкту кримінологічного дослідження необхідно, на нашу думку, визначити методологію обраного дослідження та методи за допомогою яких нами надано характеристику стану злочинності у сфері нотаріальної діяльності в Україні, визначено її рівень, динаміку та структуру; підтверджено гіпотезу щодо високої латентності цих злочинів та виокремлено особистісні властивості представників нотаріальної професії, які вдаються до протиправних дій.

Згідно із загальновизнаними уявленнями про методологію наукового кримінологічного дослідження, потреба в ньому «має бути зумовлена наявністю наукової кримінологічної проблеми, що пов’язана з кримінологічною ситуацією» [85, С. 97]. В свою чергу, як зазначає А.П. Закалюк, структурно вона включає проблемний об’єкт (прояв проблеми у реальній дійсності), проблемні умови (реальні відносини, в яких виникла та існує проблема) і проблемні цілі, тобто сукупність знань, на підставі яких має бути вирішена (розв’язана) проблема [85, С. 100]. Сучасна методологія на цей час набуває статусу самостійної галузі науки у виді системи знань про організацію наукової діяльності і включає в себе філософсько-психологічні, наукознавські, етичні, естетичні, системотехнічні, організаційні, технологічні та інші аспекти забезпечення валідності результатів наукових досліджень.

Метод (від грецького methodos - шлях дослідження) визначається як спосіб досягнення будь-якої мети, сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного пізнання дійсності. В науковій літературі з гносеології та методології прийнято поділяти методи наукових досліджень на емпіричні (тобто які сприймаються органами відчуття) і теоретичні (які є результатами розумової діяльності людини). Останні, в свою чергу, поділяються на методи пізнання і методи теоретичного дослідження.

Аналогічний розподіл існує серед емпіричних методів дослідження.

До теоретичних методів наукового дослідження відносяться наступні:

1. Методи-операції - аналіз; синтез; порівняння; абстрагування; конкретизація; узагальнення; формалізація; індукція; дедукція; ідеалізація; аналогія; моделювання.

2. Методи-дії - діалектика; наукові теорії, які перевірені практикою; докази, метод аналізу системних знань; аксіоматичний метод; індуктивно- дедуктивний метод; з’ясування та вирішення протиріч.

До емпіричних методів наукового дослідження:

1. Методи-операції - вивчення літератури, документів і результатів діяльності, спостереження, вимірювання; запитання (усні чи письмові); експертні оцінки; тестування.

2. Методи-дії - це методи спостереження об’єкта; обстеження; моніторинг; вивчення і узагальнення досвіду; методи перетворення об’єкту [103, с. 76-77; 188].

Серед методів дослідження нами були використані наступні:

1. Метод контент-аналізу (англійською «content analysis» - аналіз змісту). Узагальнення інформації за методом контент-аналізу дозволяє аналізувати різні погляди з різних джерел на одне питання, підкреслюючи при цьому точку зору дослідника.

2. Метод безпосереднього спостереження.

3. Метод введеного (включеного) спостереження.

4. Конкретно-соціологічні методи: метод опитування; метод інтерв’ю;

метод анкетування; метод експертних оцінок; метод експерименту.

5. Методи статистичного аналізу за допомогою яких було проаналізовано судову практику та результати опитування.

6. Метод аналізу нормативно-правових документів.

Наведений перелік методів дослідження не є вичерпним, оскільки теоретико-методологічні аспекти зрозуміння сучасної злочинності у сфері нотаріальної діяльності, безумовно потребують окремих спеціальних наукових досліджень.

Загальною метою застосування вищезазначених загальнонаукових методів досліджень є отримання достовірної інформації про об’єкт дослідження, що характеризує злочинність у сфері нотаріальної діяльності як соціальний феномен та пов’язані з її існуванням суспільні відносини.

Нами повністю сприймається вказана раніше позиція А. П. Закалюка, що для визначення наукової кримінологічної проблеми, перш за все необхідно звернутися до кримінологічної ситуації. Саме таких підхід дозволить нам говорити про актуальність і своєчасність дослідження.

Кримінологічна ситуація у сфері нотаріальної діяльності може бути проілюстрована прикладами майже з кожного регіону України, що дозволило нам зробити висновки на винести на розгляд пропозиції щодо запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності. Наведемо окремі з таких прикладів.

Так, у Львові широкого резонансу свого часу набула справа Мітчел Маргарет Джін, від імені якої шахраї у Львові придбали квартиру за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Ф., на підставі підроблених та таких, що втратили чинність, документів. Зокрема, згаданий нотаріус посвідчила договір купівлі-продажу квартири, правовстановлювальні документи на яку 4 роки як вже були недійсними, а на самий продаж була встановлена заборона.

У 2002 р. у Вільнянському районі Запорізької області державний нотаріус незаконно видала зловмисникам свідоцтво про право на спадщину на майно, щодо якого існував заповіт, про який нотаріус достовірно знала. Внаслідок таких дій неповнолітня дівчинка-сирота, яка була спадкоємцем за законом, залишилась без єдиного житла. За цим фактом прокуратурою Запорізької області лише влітку 2013 р. було відкрито кримінальне провадження [249]. Аналогічні факти останнім часом зафіксовані у Києві, на Волині, на Рівенщині.

Вже цих окремих прикладів достатньо для того, щоб констатувати - у сфері нотаріальної діяльності вчиняються правопорушення, у тому числі злочини. При цьому суб’єктами цих злочинів стають як нотаріуси, так й інші особи. Злочини ці завдають значної шкоди потерпілим. Однак яке місце це явище посідає у загальній картині злочинності в Україні? Чи можна говорити про злочинність у сфері нотаріальної діяльності як про самостійний об’єкт кримінологічного дослідження? Як і якими особливостями характеризується злочинність у сфері нотаріальної діяльності? Відповіді на вказані питання до сьогодні кримінологічна наука не надавала, а тому пошуком відповідей і є це дослідження.

Виходячи з уявлень про «головні питання кримінології», кримінологічна характеристика злочинності у сфері нотаріальної діяльності має охоплювати дослідження:

а) поняття нотаріальної діяльності та її основних змістовних, кількісно - якісних проявів;

б) кримінологічної ситуації у сфері нотаріальної діяльності та її детермінантів у сучасних конкретно-історичних умовах;

в) характерних ознак особи, що вдається до злочинної поведінки у сфері нотаріальної діяльності;

г) механізму запобігання злочинним проявам у даній сфері суспільного життя.

Такий підхід відповідатиме поняттю кримінологічної характеристики, яке використовується у кримінології і зазвичай визначається як «опис властивостей, закономірностей, тенденцій, факторів злочинності або окремих її видів, а також ознак особи злочинців (окремих їх типів)» [153; 155, с. 408].

Будь-яке наукове дослідження має враховувати вже існуючі наукові знання, що стосуються обраної проблематики, і, критично, ставлячись до них, рухатись у пошуку принципово нових знань про відповідну проблему і шляхи її вирішення. Кримінологічне дослідження злочинності у сфері нотаріальної діяльності не є виключенням, однак його проведення ускладнюється тим, що наукове підґрунтя для цього є досить незначним і обмежується розробками більш загального характеру.

Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що у радянській правовій науці та правозастосовній практиці злочинність у сфері нотаріальної діяльності не розглядалась як окрема кримінологічна та кримінально-правова проблема. Якщо й можна було б говорити про певні кримінологічні напрацювання у питанні злочинності у сфері нотаріальної діяльності, то вони робились лише в межах досліджень злочинності у правоохоронних органах.

Адже нотаріат, незалежно від свого конкретного місця у радянському державному апараті, чи то як орган судової влади, чи то як орган юстиції, вважався правоохоронним органом. Це в цілому відповідало дійсності, і в цьому радянський нотаріат суттєво відрізнявся від сучасного українського нотаріату. В умовах радянської економіки та ідеології, з її публічним заперечуванням приватної власності та прибуткової вартості, роль нотаріату і де-юре, і де-факто полягала у забезпеченні законності при вчиненні громадянами угод та в деяких інших сферах. Через це й дослідження у сфері нотаріату стосувались скоріше питань ефективності нотаріату при вирішенні покладених на нього завдань.

Можна навіть стверджувати, що існувала, так би мовити, презумпція законності у сфері нотаріату. Уявити існування злочинності серед осіб, на яких покладено вчинення нотаріальних дій, було так само складно, як уявити існування злочинності у радянських органах внутрішніх справ, прокуратурі чи судах.

Так, за твердженням А.Я. Кодінцева, у 1920-1940-х роках проблеми радянського нотаріату не зазнавали глибокого наукового аналізу, а у 19501990-х роках в дисертаціях, що були захищені із загальних проблем правоохоронних органів, нотаріат взагалі не згадувався [117]. Разом з тим в навчальній літературі нотаріат розглядався і традиційно розглядається саме як правоохоронний орган, про свідчать навіть останні підручники з навчальної дисципліни «Судові та правоохоронні органи» [259, 260, 261, 318]. Однак такі публікації, з огляду на їх цільове призначення, мають суто описовий характер і не розкривають суті нотаріату.

Таке становище проіснувало фактично до середини 1990-х років, коли в Україні, паралельно з іншими країнами - республіками колишнього СРСР, була проведена реформа, що полягала у переході до системи так званого латинського нотаріату, а саме у запровадженні інституту приватних нотаріусів. Потреба в цьому була викликана бурхливим сплеском цивільного та господарського обігів, з яким державний нотаріат об’єктивно не міг впоратись.

У роки незалежності Україні увага до нотаріату посилилась, але як правило в межах розвитку науки адміністративного права, цивільного і цивільно-процесуального права.

Так, в першу чергу, нас цікавлять дисертаційні роботи, що були виконані в період незалежності України. До таких робіт можна віднести наступні.

За спеціальністю 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право: «Організаційно-правові аспекти державного регулювання нотаріальної діяльності в Україні». В дисертації Г.Ю. Гулєвської були висвітлені питання: про публічно-правову природу нотаріальної діяльності, як об’єкта державного регулювання; про державне регулювання нотаріальної діяльності в Україні в контексті адміністративної реформи; співвідношення державного управління та державного регулювання нотаріальної діяльності в Україні. На наш погляд, цікавим є питання, розкрите у другому підрозділі роботи, а саме «Перспективи розвитку державного регулювання нотаріальної діяльності в Україні: теоретичні та практичні аспекти», де було розглянуто основні напрямки вдосконалення адміністративно-правових засад державного регулювання нотаріальної діяльності, сформульовано ключові проблеми та власне бачення шляхів їх вирішення [59].

Окрему увагу приділено питанням державного контролю за нотаріальною діяльністю у дисертаційному дослідженні Н.В. Карнарук [102]. Проведене нею дослідження дозволило на підставі аналізу наявних наукових, науково-публіцистичних та нормативних джерел, в тому числі і перспективного законодавства, визначити засади становлення та розвитку організаційно-правового механізму державного регулювання нотаріальною діяльністю в Україні, а також сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного адміністративного законодавства.

Як бачимо, у цих роботах нотаріат та нотаріальна діяльність розкриті як об’єкти державного управління і державного регулювання, окреслені особливості правового статусу державних та приватних нотаріусів, визначені мета, завдання, принципи і функції державного контролю за нотаріальною діяльністю. В цьому аспекті зазначені дослідження мають важливе значення для розуміння соціально-правової функції нотаріату, соціальної обумовленості, підстав та меж юридичної відповідальності нотаріусів. Отже, ці наукові роботи мають важливе значення й для дослідження нотаріальної діяльності у кримінологічному аспекті, оскільки оцінка кримінологічної ситуації в сфері нотаріальної діяльності неможлива без чіткого уявлення про соціально-правову природу нотаріату.

За спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. Цікавою науковою роботою стало дослідження Л.Е. Ясінської «Становлення та розвиток інституту нотаріату в Україні (історико-правовий аспект)». В ній авторка на рівні монографічного дослідження комплексно розглядає проблеми становлення і розвитку інституту нотаріату в Україні впродовж X-XX ст. У дисертації аналізуються передумови, обставини, історичні форми та закономірності становлення та розвитку нотаріальної системи в Європі загалом і в Україні, зокрема. Для нашого дослідження важливим є те, що авторкою виявлено, що нотаріальна діяльність на території України в дорадянський період розвивалася в контексті європейських традицій. Ці позитивні тенденції були перервані в Радянській Україні, де нотаріат було перетворено в бюрократичний орган виконавчої влади. Ми поділяємо більшість позицій Л.Е. Ясинської, оскільки джерельна база дослідження є аналогічною, за виключенням кримінально-правових та кримінологічних джерел, а тому у своїй роботі зосередили увагу саме на означених напрямах [320].

Як було згадано на початку роботи, нотаріат неодноразово ставав об’єктом досліджень у сфері цивілістики. Зокрема, місце і функції нотаріату у механізмі регулювання приватноправових відносин, захист цивільних прав та інтересів за допомогою нотаріату, досить ґрунтовно розкриті у роботах Я.С. Фурси [303, 304], С.В. Хімченка, Л.Данюка, В. Комарова та інших фахівців. Так, наприклад, у дисертації на здобуття наукового ступеню доктора юридичних наук Я.С. Фурсою у якості предмету дослідження обрано теоретичні основи нотаріального процесу в Україні, а саме нотаріальна процедура та юрисдикційна діяльність уповноважених на вчинення нотаріального процесу осіб разом з характерними для цього процесу правовідносинами, а також організаційна структура нотаріату, яка має забезпечити виконання нотаріальної функції.

Водночас юридична відповідальність нотаріусів, в тому числі кримінально-правова, стала окремим предметом уваги з боку науковців відносно нещодавно. У цьому контексті можна згадати публікації М. В. Бондарєвої та Н. В. Василиної, де коротко окреслюються підстави дисциплінарної, професійної, адміністративної, цивільно-правової та кримінально-правової відповідальності нотаріусів. Як зазначають автори, «відповідальність нотаріуса, скоріше, носить комплексний характер, оскільки будучи уповноваженим державою на реалізацію публічно-правової функції, нотаріус відповідає за правомірність своєї діяльності як перед заявниками, так і перед суспільством в цілому. При цьому характер відповідальності визначається, виходячи з характеру вчиненого делікту» [32]. Неоднозначне вирішення у законодавстві України питання про адміністративну відповідальність нотаріусів висвітлюється у статті А.А. Висєканцева [42].

Окрему увагу приділено у науковій літературі проблемам відповідальності нотаріусів за порушення законодавства щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, здобутих злочинним шляхом. Як відомо, така відповідальність може носити характер як адміністративний, так і кримінально-правовий. Проблемним питанням притягнення нотаріусів до адміністративної відповідальності за відповідні порушення законодавства присвячені дослідження О.І. Поповича, В.В. Марченка, О.І. Поповченка, О.В. Романовської та Г.Б. Романовського [168, 208, 209-213, 248]. В цих та інших роботах акцентується увага на недостатній визначеності адміністративно - правового статусу нотаріуса, неузгодженості законодавства про нотаріат і галузевого законодавства про адміністративну відповідальність тощо. Однак реальної картини із дотримання нотаріусами законодавства про фінансовий моніторинг дослідники не надають.

Приведені вище дослідження, незважаючи на їх різнобічний характер, не дають єдиного, системного уявлення про стан розвитку нотаріату на сучасному етапі. Часто вони обмежені аналізом нормативно-правової бази, у відриві від реальної дійсності, правозастосовної практики, судової практики. Відкритими залишаються багато питань сутності нотаріату, статусу нотаріуса у тих чи інших правовідносинах, соціально-правового портрету нотаріуса, шляхів та засобів регулювання нотаріальної діяльності.

В науці кримінального права інтерес до нотаріуса та нотаріальної діяльності спочатку сформувався, з одного боку, в межах дослідження статусу нотаріуса як спеціального суб’єкта злочину, з іншого - у контексті проблем кримінальної відповідальності за посадові злочини, а пізніше - за злочини у сфері службової діяльності. Тривалий час головною темою для наукової дискусії у зв’язку з цим було питання про те, чи є нотаріус посадовою чи службовою особою. Особливий правовий статус нотаріуса викликав до життя декілька основних наукових позицій з цього питання. Так, О. Дудоров, Н. Єгорова, А. Стрижевська та деякі інші вчені пропонували виходити з того, що нотаріус є службовою особою за ознакою виконання ним юридично значущих дій, право на виконання яких делеговано йому державою [70, С. 662; 73; 178, С. 733-734]. Інші науковці наполягали на тому, що нотаріус може визнаватись службовою особою лише при вчиненні окремих дій, наприклад, при виконанні функцій податкового агенту або суб’єкта первинного фінансового моніторингу [98; 167]. Нарешті, велика група вчених, серед яких такі авторитетні як П. Адрушко, П. Матишевський, А. Савченко, В. Кузнєцов, О. Штанько та інші, послідовно наполягала на тому, що нотаріус не є службовою особою, оскільки не виконує ані організаційно-розпорядчих, ані адміністративно-господарських функцій чи функцій представників влади ані за посадою, ані за спеціальним повноваженням [176, с. 181; 262, с. 535]. Останню позицію тривалий час підтримувала й судова практика, у зв’язку з чим часто посилаються на постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2006 року № 5, де зазначено, що при вирішенні питання про наявність у особи, що виконує професійні обов’язки, статусу службової особи, необхідно виходити з конкретних функцій такої особи [238].

З аналогічною проблемою зіткнулись й російська правова наука та правозастосовна практика. Однак російський законодавець більш оперативно відреагував на потреби практики, і вже у 1996 році був прийнятий новий Кримінальний кодекс Російської Федерації (надалі - РФ), ст. 202 якого передбачила кримінальну відповідальність за зловживання повноваженнями приватного нотаріуса та аудитора. При цьому, як відомо, російське кримінальне право розрізняє за родовим об’єктом службові злочини і злочини проти інтересів служби у комерційних та інших організаціях, до яких і належить злочин, передбачений ст. 202 КК РФ. Це дало поштовх для подальших наукових розробок кримінологічного та кримінально-правового характеру. Так, слід згадати кандидатські дисертації А.О. Далгатової «Кримінально-правові і кримінологічні проблеми зловживання повноваженнями у комерційній чи іншій організації» [62], О. А. Обухова «Зловживання повноваженнями приватними нотаріусами та аудиторами: підстави криміналізації, проблеми кваліфікації та диференціації відповідальності» [194], О. О. Молчанової «Кримінальна відповідальність нотаріусів за зловживання повноваженнями» [172], в яких вперше на пострадянському просторі, з урахуванням російської специфіки, були розкриті питання соціальної обумовленості кримінальної відповідальності нотаріусів за зловживанням ними своїми повноваженнями, суспільної небезпеки цих діянь, проблеми кримінально-правової кваліфікації, заходів протидії цьому явищу. Великий інтерес викликає також монографія О. І. Чучаєва та О. В.

Филиппової [314], в якій досить вичерпно дається кримінально-правова характеристика зловживання своїми повноваженнями нотаріусами та іншими особами, уповноваженими на вчинення нотаріальних дій. Зокрема, згадані вище автори стоять на тих позиціях, що нотаріальна діяльність має самостійну соціально-правову цінність, яка полягає у тому, що нотаріат реалізує правоохоронні та інші функції, забезпечуючи законність дій учасників цивільного обороту та інших суб’єктів правовідносин. У зв’язку з цим нотаріальна діяльність може і повинна виступати самостійним об’єктом кримінально-правової охорони. Забігаючи наперед, мусимо відзначити, що серед українських вчених така думка також має багато прихильників, хоча в Україні такого роду дослідження тривалий час не проводились.

На думку В. Г. Хашева, автора кандидатської дисертації «Кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем», державних нотаріусів слід відносити до представників влади, а приватних нотаріусів - до осіб, які здійснюють функції представника влади за спеціальним повноваженням. Однак при цьому науковець визнає юридично обґрунтованим і соціально правильним підхід законодавців тих країн, де сприйнято концепцію про відмінну сутність деліктів державних службовців і службовців інших організацій, і де є окремі розділи щодо злочинів проти інтересів служби в комерційних та інших організаціях, різна відповідальність посадових осіб публічної і приватної сфер [306]. Ще раніше М.І. Мельник також наголошував на необхідності диференціації кримінальної відповідальності за вчинення службових зловживань службовими (посадовими) особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування та особами, які виконують управлінські функції в недержавних організаціях, а також на доцільності поділу відповідної категорії спеціальних суб'єктів злочину на посадових і службових осіб, а посадових осіб - на публічних і комерційних, що передбачає заміну в КК терміну «службова особа» терміном «посадова особа» [171; С. 19].

Врешті-решт, законодавець також сприйняв цю позицію, яка відобразилась як у Законі України «Про загальні засади боротьби та протидії корупції» [227], так й у пов’язаних з ним змінах до КК України, та збереглась при прийнятті Закону України «Про запобігання корупції» [232]. Докладніше про це буде викладено у відповідному підрозділі цього дослідження.

Забігаючи наперед, слід вказати на те, що кримінальна відповідальність нотаріусів ґрунтується на так званому «дуалістичному» статусі нотаріуса, що має прояв у тому, що:

з одного боку, нотаріус в ході своєї діяльності виконує функції держави, яка для цього делегує йому частину своїх повноважень і наділяє правами та обов’язками;

з іншого боку, нотаріус (в першу чергу приватний) не є державним службовцем, не отримує заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету, самостійно та за власний рахунок організовує свою діяльність [83, 84].

Аналіз джерел з розглядуваної проблематики дозволяє стверджувати, що проблеми кримінальної відповідальності нотаріусів цікавили й цікавлять криміналістів перш за все з позицій матеріального кримінального права. Більшість спорів точаться навколо конструкцій відповідних складів злочину, диференціації кримінальної відповідальності залежно від форми здійснення нотаріальної діяльності (державної чи приватної), питань кримінально- правової кваліфікації протиправних діянь у цій сфері. У зв’язку з цим не можна не згадати кандидатську дисертацію О.В. Коротюк «Нотаріус як спеціальний суб’єкт злочину» [132]. Проаналізувавши наявні правові позиції, автор доходить висновку про те, що особливості правового статусу нотаріуса полягають у тому, що нотаріус є представником держави і діє від її імені, але при цьому не володіє владними повноваженнями. Це в однаковій мірі стосується державних і приватних нотаріусів. Однак при цьому нотаріус, на думку автора, не виконує організаційно-розпорядчих та адміністративно- господарських функцій, а також функцій представника влади і місцевого самоврядування, в тому числі не здійснює ці функції за спеціальним повноваженням, а тому визнання нотаріуса службовою особою є помилковим.

Проблемам кримінально-правової охорони нотаріальної діяльності присвячені роботи І.П. Фріса [291-302]. За його поглядами, групу посягань на учасників нотаріального процесу утворюють: примушування учасника нотаріальної дії до вчинення нотаріальної дії; погроза або насильство щодо нотаріуса чи помічника нотаріуса; умисне знищення або пошкодження майна нотаріуса чи помічника нотаріуса; посягання на життя нотаріуса чи помічника нотаріуса у зв’язку зі здійсненням нотаріальної діяльності. Науковець виступає за доцільність посилення кримінально-правового забезпечення охорони учасників нотаріального процесу, у зв’язку чим пропонує низку змін до чинного КК України [293, С. 12].

Питання ж, які охоплюються предметом кримінологічної науки, залишаються поза увагою вчених. Аналіз структури та динаміки злочинності у сфері нотаріальної діяльності не проводиться. Про її стан і місце у загальній злочинності в Україні також говорити й годі. Окремих кримінологічних спостережень злочинних проявів у сфері нотаріальної діяльності не ведеться. Відповідно, немає навіть початкових наукових уявлень про особистісні характеристики осіб, які вчиняють злочини у сфері нотаріальної діяльності, та про систему заходів запобігання цьому явищу.

Слід пам’ятати також, що у свій час перед радянською кримінологічною наукою стояло завдання розробки загальної теорії кримінології, формулювання основних кримінологічних проблем, пошуку відповідної методології, створення цільної теорії запобігання злочинності, більш вузькі кримінологічні проблеми залишались не розробленими.

Стосовно кримінологічного дослідження злочинності у сфері нотаріальної діяльності слід зазначити, що його проведення пов’язане з певними методологічними труднощами характеру, які коротко можна охарактеризувати наступним чином.

По-перше, це відсутність розробленого поняття «злочинність у сфері нотаріальної діяльності», що логічно випливає з невизначеності поняття «сфера нотаріальної діяльності». Навіть на законодавчому рівні визначення нотаріальної діяльності немає, а є лише поняття нотаріату, від якого відштовхуються й відповідні дослідження. Натомість уявляється, що поняття «сфера нотаріальної діяльності» є набагато ширшою за поняття нотаріату, оскільки нотаріальна діяльність в тих чи інших межах може здійснюватись не лише органами та посадовими особами нотаріату, а учасниками відповідних відносин стають не лише нотаріуси чи інші особи, уповноважені на вчинення нотаріальних дій, а й особи, які звертаються за вчиненням цих дій, або в інтересах яких такі дії вчиняються. Дослідження злочинності у сфері нотаріальної діяльності мають рухатись у руслі більш широкої проблематики - злочинності у сфері надання публічних послуг та корупційної злочинності в цілому.

В контексті цього дослідження інтерес становлять підпункт «б» п. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», за якими суб’єктами корупційних правопорушень, серед інших, віднесені особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи, визначені законом).

Отже, сфера нотаріальної діяльності, незалежно від того, державним чи приватним нотаріусом вона здійснюється, розглядається законодавцем як сфера потенційних корупційних правопорушень як з боку нотаріусів, так і з боку інших осіб.

Однак водночас злочинність у сфері нотаріальної діяльності не вичерпується проявами злочинної поведінки серед нотаріусів. Як відомо, досить багато цивільних прав ті інтересів можуть бути реалізовані виключно через вчинення нотаріальних дій: це набуття права власності на об’єкти нерухомості, встановлення певних обтяжень на об’єкти нерухомості, виїзд за державний кордон разом з дитиною, реалізація спадкових прав тощо. Непоодинокими є випадки, коли вчинення злочину опосередковується зверненням до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії - посвідчення довіреності, заяви, правочину, іншого документу чи факту, - коли нотаріус завідомо для злочинця вводиться у оману щодо наявності законних підстав для цього. Легалізувавши свої повноваження отриманням нотаріально посвідченого документу чи факту, зловмисники завершують свої злочинні наміри, які здебільшого полягають у протиправному заволодінні чужим майном чи правом на нього. Нотаріус при цьому фактично виступає як інструмент вчинення злочину, де нотаріальна дія може бути як приготуванням до цього, як замахом, так і закінченим злочином. Мова йде про шахрайство, фіктивне підприємництво, службове і неслужбове підроблення тощо.

По-друге, в Україні відсутня окрема статистична звітність щодо злочинності у сфері нотаріальної діяльності. Ця проблема логічно випливає з попередньої і є наслідком того, що злочинність у сфері нотаріальної діяльності не є об’єктом окремого кримінологічного спостереження. Офіційна судова статистика щодо розгляду кримінальних справ, яка збирається Державною судовою адміністрацією України, не містить виокремлених даних про характер та кількість злочинів, вчинених у сфері нотаріальної діяльності, кількість засуджених нотаріусів тощо. Немає цього і в статистичних даних, які збираються органами внутрішніх справ та прокуратури. Через це картина щодо структури та динаміки злочинності у сфері нотаріальної діяльності може бути сформована лише шляхом співставлення даних судової статистики про злочини, суб’єктами яких можуть бути нотаріуси, з даними єдиного державного реєстру судових рішень, тобто через ознайомлення із змістом відповідних вироків та кримінальних проваджень. При цьому офіційної статистики щодо відкритих кримінальних проваджень відносно нотаріусів, а так само щодо закриття проваджень органами досудового розслідування, взагалі немає. Відповідна інформація є доступною виключно в межах повідомлень у засобах масової інформації або прес-служб правоохоронних органів, які стосуються, як правило, лише найбільш резонансних випадків. Про повну об’єктивну картину досудових стадій притягнення нотаріусів до кримінальної відповідальності говорити вкрай важко, що, звісно, ускладнює проведення кримінологічного дослідження злочинності у сфері нотаріальної діяльності. Аналогічним чином виглядає ситуація із статистичною інформацією про притягнення нотаріусів до адміністративної відповідальності, яка в узагальненому виді відсутня. Певну інформацію про характер та динаміку протиправних дій з боку нотаріусів можуть надати дані про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріусів до органів нотаріального самоврядування, органів юстиції та судів. Однак використання такої інформації в кримінологічних цілях можливе з певними застереженнями, оскільки зазвичай оскарження стосується фактів, не пов’язаних із вчиненням злочинів.

Описана вище ситуація із статистичною інформацією про злочинність у сфері нотаріальної діяльності не можна назвати такою, що відповідає потребам сьогодення, особливо з огляду на перетворення згаданої злочинності на відносно самостійний елемент корупційної злочинності і злочинності у країні в цілому.

По-третє, сфера нотаріальної діяльності, нотаріальна спільнота в цілому є середовищем, відносно «закритим» для стороннього спостереження. Попри досить широке висвітлення діяльності нотаріату з боку органів нотаріального самоврядування та органів юстиції, доступна інформація носить переважно довідковий характер. Негативні явища у нотаріаті, що впливають на авторитет цієї інституції, не прийнято виносити на громадське обговорення. З підвищенням престижності та доходності цієї професії нотаріат став набувати ознак клановості та кастовості, іноді правонаступництва в порядку «спадкування» професії. Зустрічаються випадки, коли в одному нотаріальному окрузі працюють нотаріусами одночасно чоловік та жінка, або батько та син. Розголошення відомостей про внутрішні проблеми у системі нотаріату, факти протиправних дій з боку колег, вочевидь, суперечить корпоративній етиці нотаріусів, як формальній, так і неписаній.

Все це також створює певні перешкоди у кримінологічному дослідженні злочинності у сфері нотаріальної діяльності, оскільки ускладнює застосування таких методів дослідження, як опитування та інтерв’ювання.

1.2.