ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й вирішення наукового завдання, що полягає в розкритті природи підзаконних актів як різновиду нормативно-правових актів, а також встановленні їх рис, визначенні місця підзаконних актів в системі законодавства, з’ясуванні їх генетичних і функціональних зв’язків із законами як центральними елементами цієї системи.

Основні наукові й практичні результати дослідження є такими:

1. Державою має бути вироблено модель розмежування предметів регулювання на рівні закону і певного виду підзаконних актів. Відповідно, підзаконні акти як складовий елемент законодавства не повинні перебирати на себе регулювання найбільш важливих питань суспільного життя. Серед таких моделей, зокрема, можна назвати: пряме встановлення в Конституції або спеціальному законі переліку тих питань, що входять до сфери регулювання виключно певним видом актів; закріплення в законі доручення відповідним нормотворчим органам у визначений термін ухвалити підзаконні акти з конкретних питань, тощо.

2. Серед ознак підзаконних правових актів особливого значення набувають такі: 1) закріплення в конституції або на рівні закону повноваження за певним органом публічної влади видавати нормативні правові акти, засновані на законі, а також визначення меж нормотворчої компетенції та форм нормативних правових актів, що відповідають цій компетенції; 2) використання для визначення юридичної сили підзаконних правових актів спеціальних юридичних формул - «на підставі та на виконання закону», «не повинні суперечити закону», «відповідно до закону»; 3) здійснення опосередкування приписів законів за допомогою відтворення, доповнення, конкретизації, розвитку, деталізації тощо; 4) обмеженість дії предметом регулювання того закону, на виконання якого прийнято підзаконний акт; 5) більш спрощений порівняно із законом порядок

прийняття, опублікування і введення в дію; 6) видове значення приписів підзаконних актів поряд із приписами законів, які є нормами родового значення; 7) ієрархічність системи підзаконних актів, заснована не стільки на ієрархії органів, скільки на нормативно закріпленому положенні нормативних правових актів того чи іншого органу в системі всіх нормативних правових актів в державі.

3. Уся сукупність вимог, що висуваються до підзаконного правового регулювання, може бути умовно розподілена на такі групи: 1) вимоги до змісту підзаконних актів: а) відповідність міжнародним документам у сфері прав і свобод людини, іншим міжнародним актам, згоду на обов’язковість яких надано у встановленому законом порядку; б) відповідність Конституції, законам та іншим актам більшої юридичної сили; в) дотримання інститутом публічної влади своєї компетенції та ін.; 2) вимоги до форми, зумовлені необхідністю реалізації правил юридичної техніки, зокрема: а) вибір належної форми підзаконного акта; б) відповідність вимогам, що висуваються до стилю нормативних актів; в) належна структура нормативних актів тощо.

4. Допустимість підзаконної нормотворчості з огляду на те, що загальнообов’язкові правила поведінки вводяться до національної правової системи органами вторинного представництва, пояснюється тим, що на певному етапі розвитку суспільних відносин реалізація таких вимог верховенства права як правова визначеність, передбачуваність, а також стабільність правового регулювання стає неможливою без наділення нормотворчими повноваженнями інших органів публічної влади поряд із законодавцем.

5. Практика правового регулювання суспільних відносин сьогодні гостро ставить питання не тільки про місце підзаконних актів в системі законодавства, але й про співвідношення підзаконних актів з іншими первинними джерелами права. Підзаконні акти є ієрархічно підпорядкованими загальним принципам права, міжнародним нормативним

договорам, рішенням Європейського суду з прав людини, правовим позиціям Верховного Суду України. Співвідношення із внутрішньодержавними нормативно-правовими договорами знаходить прояв у наданні пріоритету останнім у межах врегульованих ними відносин, що не позбавляє підзаконні акти регулятивного впливу в аналогічних відносинах за участю суб’єктів, які не виступають адресатом нормативно -правового договору.

6. Акти делегованої нормотворчості за своєю юридичною силою займають один щабель із актами того органу нормотворчої компетенції, який делегував відповідні нормотворчі повноваження.

7. Нормативно -правові акти місцевого самоврядування належать до єдиної системи нормативно-правових актів України і мають підзаконний характер. В той же час, правила вирішення ієрархічної колізії можуть бути застосовані виключно у разі суперечності між Конституцією, міжнародним актом, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України, або законом України, з однієї сторони, і актом місцевого самоврядування - з іншої. Щодо суперечності між актами місцевого самоврядування і підзаконними актами органів державної влади, то вона має бути кваліфікована як змістовна, а не ієрархічна, колізія.

8. Встановлено недоліки у забезпеченні визначеності правового регулювання суспільних відносин на підзаконному рівні. Це, зокрема: 1) відсутність чіткого розмежування між порядком набуття сили підзаконними нормативними актами й індивідуальними; 2) суперечлива практика встановлення переліку друкованих джерел інформації, оприлюднення в яких вважається офіційним опублікуванням підзаконного акту; 3) наявні в роботі органів державної влади непоодинокі випадки, коли можливість ознайомлення з текстом підзаконного правового акту його адресати набувають вже після набрання ним чинності; 4) практика

опублікування текстів нормативно-правових актів без додатків до нього, що ставить питання про визначення дати початку їх дії; 5) використання суб’єктами нормотворчих повноважень в тесті правових актів формули, за якої момент набрання чинності відповідним актом не збігається із датою початку його фактичної дії, та ін.

9. Виділено такі форми контролю за підзаконною нормотворчістю: судовий нормоконтроль; адміністративний контроль, у тому числі через державну реєстрацію підзаконних актів.