<<
>>

§ 2. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації

Важливою стадією в правовому регулюванні, яка сприяє реалізації норм права, є правозастосування. Якщо в процесі нормотворчості створюються норми права, які пропонують загальні правила поведін­ки учасників суспільних відносин, то застосування права продовжує правове регулювання, розпочате нормотворчістю, на рівні конкретних життєвих ситуацій.

Необхідність правозастосовної діяльності зумов­лена тим, що адресати норм права не завжди можуть реалізувати свої права та обов’язки самостійно, без своєрідного посередництва, залу­чення уповноважених суб’єктів.

Застосування права - це правова форма діяльності уповноважених суб’єктів стосовно забезпечення реалізації норм права щодо конкрет­них життєвих випадків шляхом ухвалення індивідуально-правових рішень.

Застосуванню норм права притаманні такі характерні риси:

1) його метою є сприяння реалізації норм права шляхом усунення перешкод, через які їх безпосередня реалізація є неможливою, а також контроль за процесом такої реалізації;

2) воно є владною діяльністю, що передбачає ухвалення юридич­но обов’язкових рішень;

3) передбачає ухвалення індивідуально-правових рішень, які мають конкретного адресата і розраховані на врегулювання певної ситуації;

4) є діяльністю, що здійснюється уповноваженими суб’єктами - насамперед органами державної влади, органами місцевого самовря­дування та їх посадовими особами. У деяких випадках закон наділяє правозастосовними повноваженнями інших суб’єктів (наприклад, фонд соціального страхування, приватного нотаріуса). Водночас громадяни не можуть бути суб’єктами правозастосування, хоча така діяльність може здійснюватися за їх ініціативою (наприклад, у разі подання по­зовної заяви до суду);

5) здійснюється за встановленою законодавством процедурою, при­значення якої - зменшення вірогідності свавілля, забезпечення ухва­лення законних, обґрунтованих, своєчасних і справедливих рішень;

6) завершується прийняттям акта правозастосування (вироком, рішенням суду, розпорядженням, наказом посадової особи тощо).

Правозастосування відбувається в таких випадках:

а) коли передбачені нормами права та обов’язки можуть бути реа­лізованими тільки після винесення індивідуально-правового рішення уповноваженого суб’єкта (наприклад, при призначенні пенсії, зараху­ванні до вищого навчального закладу);

б) коли є спір про право і сторони не можуть знайти погодженого рішення щодо змісту своїх прав та обов’язків (має місце при поділі майна, наявності господарського спору та ін.);

в) коли вчинено правопорушення і необхідно визначити міру юри­дичної відповідальності особи (наприклад, при вчиненні злочину);

г) коли необхідно встановити наявність чи відсутність факту, що має юридичне значення (зокрема, при визнанні фізичної особи безвісно відсутньою або оголошенні її померлою).

Слід виходити з того, що в окремих випадках правозастосування є обоє ’язковою стадією реалізації права (наприклад, воно є необхідним для прийняття, поновлення чи припинення громадянства, реєстрації шлюбу). При цьому воно може як розпочинати, так і завершувати ре-

алізацію права. Так, ухвалення рішення про призначення пенсії розпо­чинає реалізацію особою її права на пенсійне забезпечення, а ухвален­ня судового рішення про розлучення припиняє реалізацію сімейних прав та обов’язків. Крім того, норми права можуть застосовуватися під час додержання, виконання, використання норм. Наприклад, під час виконання працівником трудових обов’язків роботодавець може ухва­лити рішення про його переведення на іншу роботу.

В юридичній науці виокремлюють різноманітні форми правозас- тосовної діяльності, найважливіше значення серед яких має право­суддя, що полягає в розгляді й вирішенні судом віднесених до його компетенції цивільних, кримінальних, адміністративних, господар­ських та інших справ.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 2. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації:

  1. 2.1. Поняття та сутність організації роботи місцевих загальних судів
  2. 1.3. Реалізація кримінальних процесуальних гарантій прав потерпілого при здійсненні досудового розслідування
  3. 2.3. Особливості повноважень прокурора у забезпеченні прав і законних інтересів потерпілого
  4. 3.3. Адміністративна відповідальність посадових та службових осіб органів державної влади як засіб забезпечення паритетності суб’єктів адміністративних правовідносин в аграрному секторі економіки
  5. 1.3. Процесуальні та матеріально-правові норми адміністративного права та еволюція наукових поглядів на їх зміст
  6. 3.1. Проблеми застосування адміністративно-процесуальних норм на сучасному етапі та шляхи їх вирішення
  7. 3.3. Практичні та адміністративно-процесуальні законодавчі аспекти зарубіжного досвіду у сфері розвитку електронного урядування та його використання в Україні
  8. Методологічна основа дослідження та поняття підвищення кваліфікації прокурорів.
  9. 2.1. Поняття та сутність організації роботи місцевих загальних судів
  10. 1.4. Правова характеристика принципів і процесуальних правовідносин з вирішення трудових спорів і конфліктів на сучасному етапі
  11. 3.2. Шляхи реформування трудового законодавства України в сфері захисту трудових прав працівників згідно з міжнародними стандартами
  12. 1.3. Поняття, зміст і значення форм захисту трудових прав працівників
  13. Методологія дослідження інституту адвокатури в процесі реалізації конституційного права на правову допомогу
  14. Роль та місце інституту адвокатури в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина
  15. 2.1. Відкритий судовий розгляд кримінальних справ та його повне фіксування технічними засобами
  16. Поняття законодавства та його система
  17. 1.2. Санкція у структурі правової норми
  18. 1.1. Співвідношення права і економіки
  19. 2.1. Місце галузей права у правовому регулюванні ринкових економічних відносин
  20. ІІ. СИСТЕМА ТА ПРИНЦИПИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ