<<
>>

§ 3. Загальні принципи права. Міжгалузеві та галузеві принципи права

Загальні принципи права - це принципи, що притаманні праву в цілому, діють у всіх галузях та інститутах права.

Загальні принципи поширюються на всі галузі та інститути права. Вони надають правопорядку необхідний аксіологічний вимір, указуючи на цінності, які визначають право в цілому.

Загальні принципи форму­ють підвалини не тільки тлумачення та реалізації норм права, а й само­го процесу нормотворчості, є віддзеркаленням основоположних прин­ципів, на основі яких вони забезпечують єдність права.

На думку багатьох дослідників, загальні принципи права тісно пов 'язані з теорією природного права.

Водночас деякі загальні принципи (спеціальний закон скасовує загальний; наступний закон скасовує попередній; ніхто не може пере­дати прав більше, ніж має сам, та ін.) породжені вимогами юридичної логіки та юридичної техніки.

Загальні принципи права стали визнаватися самостійним джере­лом права у другій половині XX ст. Це дає можливість судам застосо­вувати право в умовах існування прогалин і суперечностей. Крім того, це дозволяє уникнути ототожнення права із законами, попереджує створення та застосування несправедливих, свавільних законів.

До загальних принципів права належать принципи правової визна­ченості, пропорційності, добросовісності, розумності та ін.

Основу принципу правової визначеності утворює концепція перед­бачуваності, згідно з якою суб’єктам має бути забезпечена можливість планувати свої дії із впевненістю, що вони знають про правові наслід­ки своїх дій. Цей принцип вимагає, зокрема, аби правові акти заздале­гідь оприлюднювалися, діяли на майбутнє, були ясними, точними, чіткими та несуперечливими. Застосування актів також має бути перед­бачуваним для Індивідів.

Конституційний Суд України виводить принцип правової визна­ченості із конституційних принципів верховенства права, рівності та справедливості (див., наприклад, рішення від 22 вересня 2005 р.

№ 5-pπ∕2005 у справі про постійне користування земельними ділянка­ми; від 11 жовтня 2011 р. № 1 l-pπ∕2011 у справі про строки адміністра­тивного затримання), наголошуючи на тому, що в іншій ситуації не може бути забезпечено однакове застосування права, що неминуче призводить до сваволі.

Оскільки ідеї правової визначеності мають втілюватись у процесі як нормотворчості, так і реалізації права (правозастосування), це ло­гічно зумовлює дві групи відповідних вимог:

- вішога до нормативних актів. Так, акти мають бути зрозумілими, несуперечливими і повинні пропонувати повне врегулювання; акти мають обов’язково оприлюднюватися, повинні не мати зворотної дії, бути стабільними і послідовними;

- вимоги до їх застосування (нормативно-правові акти повинні ви­конуватися; має існувати практика їх однакового застосування; рішення судів повинні бути остаточними, обов’язковими та виконуваними).

Принцип пропорційності (розмірності) ґрунтується на ідеї спра­ведливості і розглядається як елемент принципу верховенства права (див., зокрема, рішення Конституційного Суду України від 2 листопа­да 2004 р. № 15-pπ∕2004, від 24 березня 2005 р. № 2-рп/2005; від 20 червня 2007 р. № 5-pπ∕2007).

Відповідно до цього принципу юридичні дії та владні рішення мають проходити тест на пропорційність, що включає три критерії: по-перше, засіб, призначений для досягнення мети влади, повинен підходити для досягнення цієї мети (доречність)', по-друге, з усіх при­датних має бути обрано той засіб, який найменше обмежує право при­ватної особи (необхідність)', по-гретє, збиток особи від обмеження її права повинен бути пропорційним вигоді від досягнення поставленої мети (пропорційність у вузькому розумінні). Пропорційність у вузько­му розумінні також нерідко йменують принципом балансування.

Так, оцінюючи доречність певного засобу, необхідно врахувати неможливість застосування заборонених засобів (наприклад, катувань), що робить недоречним подальший аналіз тих чи інших обмежень на предмет їх пропорційності.

Крім того, оцінюванню підлягає легітим- ність мети застосування засобу, яка має випливати з конституції і за­конів. Засіб є доречним, якщо він є дійсно обґрунтованим і придатним для досягнення мети.

Водночас доречність засобу необов’язково свідчить про те, що він є єдино можливим. Якщо існують інші, менш обтяжливі засоби, то у держави не має розумних підстав використовувати засоби, що перед­бачають більше втручання: більш м’які засоби є оптимальними; вони краще відповідають інтересам громадян, при цьому рівною мірою відповідаючи інтересам держави.

Перевірка пропорційності передбачає також порівняння інтенсив­ності втручання з метою, яка переслідується. У цій ситуації беруться

до уваги правові та моральні цінності суспільства, відбуваються зва­жування та балансування прав, інтересів та цілей сторін. Баланс мож­на вважати справедливим (розумним) лише за умови, що обмеження, яке запроваджується, не посягає на саму сутність того чи іншого пра­ва і не призводить до втрати його реального змісту.

Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної і чес­ної поведінки суб’єктів при виконанні ними своїх юридичних обов’язків і здійсненні своїх суб’єктивних прав. Він містить вимоги, які допо­магають усунути або пом’якшити недоліки абстрактної і формальної природи права, наблизити його до ідеалів справедливості, рівності, свободи та гуманізму. Добросовісність-це реалізація прав і додержан­ня обов’язків, здійснення нормотворчості, правозастосування та тлу­мачення відповідно не тільки до букви права, а й до його духу. Консти­туційний Суд України визнає добросовісність однією із загальнопра- вових засад (див. Рішення від 1 грудня 2004 р. № 18-pπ∕2004 у справі про охоронюваний законом інтерес).

У принципі добросовісності слід виділити два аспекти:

1) добросовісність при реалізації прав і повноважень, що втілю­ється в концепціях неприпустимості зловживання правом, заборони обходу закону, добросовісної помилки та ін.

Наприклад, неприпустимість зловживання правом зазвичай виво­дять із конституційних положень, згідно з якими здійснення прав і свобод людини не повинне порушувати права і свободи інших осіб.

Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому разі особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, ви­користовуючи насправді свої права, окремі норми та інститути права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право;

2) добросовісність при виконанні обоє ’язків, яка стосується як до­говірних, так і недоговірних зобов’язань.

Принцип розумності, що розглядається як складова верховенства права (див., напр., рішення Конституційного Суду України від 8 грудня 2011 р. № 1 б-рп/2011 у справі про фіксування судового процесу техніч­ними засобами; від 29 серпня 2012 р. № 1 б-рп/2012 у справі про під­судність окремих категорій адміністративних справ), вимагає обгрунто­ваності та послідовності поведінки суб’єктів права (у тому числі суб’єктів владних повноважень), установлює необхідність їх розсудли­вості. Суб’єкти мають зважувати власні дії з урахуванням їхнього зна-

чення та наслідків, аби визначити шкоду, яку вони можуть завдати, зі­ставляти власну оцінку з оцінкою інших. Принцип розумності вимагає перевіряти дії цих осіб на відповідність здоровому глузду, використову­ючи при цьому стандарт «звичайної розумної особи» (людини, яка має нормальний, середній рівень інтелекту, знання та життєвого досвіду). Крім того, у деяких випадках (наприклад, при регламентації поведінки суб’єктів владних повноважень, суб’єктів підприємницької діяльності) при визначенні розумності оцінюється також ефективність дій.

Поряд із загальними принципами в системі права існують між­галузеві та галузеві принципи, а також принципи підгалузей права і правових інститутів. Ці принципи досліджуються насамперед га­лузевими юридичними науками.

Міжгалузеві принципи права - це принципи, що притаманні де­кільком галузям права, визначають їх характер та напрями подаль­шого розвитку.

Наприклад, процесуальні галузі права мають такі спільні принци­пи, як змагальність сторін, гласність судового процесу, незалежність суду та ін.

Галузеві принципи права - це принципи, що притаманні певній га­лузі права, визначають її характер та напрями подальшого розвитку.

Наприклад, цивільному праву притаманні такі принципи, як сво­бода договору, свобода підприємницької діяльності, судовий захист цивільного права та інтересу тощо.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 3. Загальні принципи права. Міжгалузеві та галузеві принципи права:

  1. ВСТУП
  2. 1.3. Становлення та реформування місцевих загальних судів, як основної ланки системи правосуддя
  3. 2.2. Структура єдиної системи підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників.
  4. В С Т У П
  5. 1.3. Становлення та реформування місцевих загальних судів, як основної ланки системи правосуддя
  6. 1.2. Ринкові економічні відносини як предмет правового регулювання. Визначення правового регулювання економічних відносин.