<<
>>

§ 2. Загальні (філософські) підходи до дослідження держави і права

Методи дослідження, які застосовуються у теорії держави і права, залежать передусім від філософських підходів, з яких ведеться пошук, що зумовлює вибір найдоцільніших у контексті обраного загального підходу конкретних способів, засобів та прийомів досягнення адекват­ного наукового результату.

У зв’язку з цим не можна погодитися з беззаперечним відкиданням положень матеріалістичного підходу і вироблених юридичною наукою на його основі положень. За відмови від вульгаризованого бачення одно­бічної зумовленості держави і права як частини надбудови суспільства виключно його економічним базисом це стосується перш за все висновку про тісний зв’язок держави і права з економічними, соціальними, по­літичними, культурними та іншими суспільними чинниками.

Зберігає за нинішніх умов свою цінність діалектична методоло­гія дослідження державно-правових явищ. Її основою виступають принципи і закони діалектичної логіки - закон переходу кількісних змін в якісні, закон єдності та боротьби протилежностей, закон запере­чення заперечення. Діалектичний підхід передбачає необхідність все­бічного вивчення держави і права як явищ, що перебувають у динамі­

ці та постійному оновленні, пов’язаних з іншими соціальними чинни­ками - економікою, політикою, духовною сферою. Для цього загальна теорія держави і права має пов’язувати свої висновки з використанням досягнень усіх суспільних, передусім юридичних, наук. Дослідження державно-правової дійсності значною мірою спрямовується такими загальними категоріями діалектики, як сутність і явище, форма і зміст, можливість і дійсність. На цій основі сама юридична наука повинна весь час поглиблювати знання про державу і право, переходити від емпіричного до теоретичного рівня, що є виявом діалектичної ідеї без­перервного руху в природі, суспільстві та мисленні.

Іншим підходом до пізнання дійсності є метафізика, яка ґрунту­ється на граничних, позаекспериментальних принципах і початках бутгя, знання, культури.

З цього погляду предмети та явища розгляда­ються в статиці, як відсторонені від впливу інших чинників, що дає можливість «заглянути всередину» правових явищ, процесів, дослі­джувати їх ознаки та властивості, їх юридичну природу та специфіку. Саме такий спосіб пізнання права і правових інститутів застосовував австрійський правознавець Г. Кельзен, який обґрунтував «чисте» вчен­ня про право.

У сучасних умовах глобалізації та культурного різноманіття ви­никають методологічні підходи до дослідження держави і права, які дозволяють по-новому розкрити різні грані цих складних феноменів і орієнтуються на створення інтегральних концепцій права. Вони під­німають такі питання, які залишаються поза увагою юриспруденції, сформованої на основі традиційних підходів. Найбільш значущими серед них є феноменологічний, герменевтичний, синергетичний, ан­тропологічний та комунікативний.

Феноменологічний підхід передбачає відмову від будь-яких ідеа­лізацій та сприйняття єдиної передумови - можливості описання спонтанного змістовного життя свідомості або інтерпретації фунда­ментальних структур людського існування. Самоочевидні структури, що передують нормам права, правовим інститутам та правовому мис­ленню, розуміються як загальне, що є в усіх правових явищах, їх гене­тичний принцип, який породжує всі можливі одиничні прояви права. Відповідно норми права розглядаються як такі, що не створюються і не винаходяться законодавцем, а відкриваються подібно законам математики. Подальший розвиток феноменологічного підходу пов’язаний із поняттям життєвого світу - сукупності первісних думок,

очевидностей, вірувань, які не потребують доказів та надають норма­тивним структурам суспільства і держави імперативності. Для цього вважається за необхідне виявити значення, які людина надає типовим життєвим ситуаціям за посередництвом діалогу, співучасного спосте­реження, вживання у роль та інших подібних методів.

Герменевтичний підхід до права продовжує лінію феноменології. Герменевтика - це наука про інтерпретацію (тлумачення) тексту.

У ме­жах герменевтики розуміння права розглядається як основа правової реальності, а тому буття права включає його інтерпретацію. Для того щоб зрозуміти норму, слід розуміти кожну конкретну ситуацію, на яку ця норма поширюється, і навпаки, для розуміння ситуації слід розумі­ти норму як ціле. Тлумаченню і закону, і ситуації передує передрозу- міння, яке складається на основі досвіду знання попередніх норматив­но-правових актів і юридичних ситуацій. Інтерпретація розглядається лише як процес упізнавання сенсу в об’єктивованих формах тексту, котрий їх одушевляє. При цьому слід додержуватися певних вимог (канонів): 1) відповідності герменевтичної реконструкції точці зору автора; 2) залежності цілого від частин, а частин - від цілого (так зва­не герменевтичне коло, яке розв’язується «передзнанням» про ціле до його розчленування на частини); 3) співвіднесення об’єкта, що інтер­претується, з духовним горизонтом інтерпретатора; 4) смислової від­повідності позиції інтерпретатора з імпульсами, які виходять від об’єкта, що інтерпретується.

Активно застосовується й синергетичний підхід до дослідження держави і права. Синергетика є комплексною наукою про системи, що саморозвиваються, мають нерівноважний, слабко детермінований характер, поведінку яких важко передбачити. Такі характеристики мають усі складні соціальні системи, у тому числі право. Методоло­гічні ідеї синергетики дозволять краще зрозуміти різні процеси само­врядування та управління в державно-правовій сфері, особливо за умов розвитку демократичних засад. Нові дані про конструктивну роль випадку в суспільному розвитку більш глибоко пояснюють суб’єктивний чинник у державно-правовому житті суспільства, дозволяють поряд із причинно-наслідковими зв’язками враховувати й випадкові, вірогід­ні зв’язки.

Одним із методологічних підходів, актуальних для сучасної юрис­пруденції, є антропологічний. Його застосування до права полягає у «людському вимірі» правових явищ. Цей підхід актуалізується в умо­

вах активного співіснування різних правових культур та систем; він спричинений необхідністю відповіді на запитання: чи існує загальне у всіх людей у різних культурах? На основі етноірафічних досліджень на стику антропології та юриспруденції у другій половині XIX ст.

складається юридична антропологія як певний напрям історико-право- вих досліджень. Спираючись на висновки про природу людини, антро­пологія намагається обґрунтувати право і правопорядок. Так, початко­вим антропологічним фактом для обгрунтування права може бути думка Арістотеля про те, що людина - істота політична. Це означає, іцо людина живе разом з іншими людьми, але не зливається з ними, іцо зумовлює можливість подвійного виявлення її ставлення до інших людей: як істоти кооперативної, що допомагає іншим і доповнює їх, та істоти конфліктної, що несе загрозу іншим людям. Саме необхідністю обмеження конфліктності людини і розвитку її кооперації й зумовлю­ється існування такого соціального інституту, як право.

У контексті розроблення інтегрального праворозуміння перспектив­ним є комунікативний підхід до права. Згідно з ним право розглядаєть­ся як форма взаємодії (комунікації) суб’єктів, котру неможливо локалі­зувати в одній точці, що позначається термінами «норма», «правовідно­сини», «закон» тощо. Право розглядається як частина життєвого світу людини, комунікація, яка існує лише в системі: 1) текстуальних форм об’єктивації (наприклад, закону); 2) суб’єктів із власним психічним світом, що сприймають та інтерпретують право; 3) легітимації права відповідно до ціннісних стандартів (у тому числі ідеалів); 4) взаємоді­ючих суб’єктів - носіїв відповідних прав і обов’язків.

Сутність цих підходів полягає у тому, що вони орієнтовані на ви­вчення динаміки суспільства та його інститутів, у тому числі держави і права. Водночас для них характерним є уявлення про наявність уні­версального початку, який є принципом і критерієм оцінювання існу­ючого. А це дає можливість зберегти цілісність різноманітного в куль­турному відношенні суспільства і не допустити його розпаду та анар­хії. Історія науки, у тому числі юридичної, свідчить про те, що най­сприятливіші умови для її розвитку створює не моністичний підхід з однієї філософської позиції, а їх плюралізм, який спирається на ви­знання не тільки можливості, а й доцільності декількох (багатьох) шляхів до пізнання істини, що, проте, не повинно призводити до еклек­тики чи методологічного хаосу. Зіставлення та інтеграція знань, на­бутих на основі різних підходів-матеріалістичного та ідеалістичного,

діалектичного і метафізичного, нових методологічних підходів, здатні забезпечити реальну, а не декларативну всебічність і зумовлену цим повноту наукового дослідження, а тому тільки збагачують науку та підвищують цінність її висновків.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 2. Загальні (філософські) підходи до дослідження держави і права:

  1. Історичний розвиток кримінально-правової заборони фіктивного підприємництва
  2. Зарубіжний досвід регламентації та застосування кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво
  3. 1.1. Правовий захист особи, щодо якої вчинено кримінальне правопорушення
  4. 3.1. Застосування міжнародних правових актів при реалізації прав і законних інтересів потерпілого
  5. ВСТУП
  6. 2.1. Процесуальні норми в адміністративно-забезпечувальних і правозахисних провадженнях
  7. 1.2. Трудові права працівників як об’єкт правового захисту та їх місце в системі прав людини
  8. 1.1 Поняття та структура давності як юридичної конструкції кримінального права України
  9. Методологія дослідження інституту адвокатури в процесі реалізації конституційного права на правову допомогу
  10. Висновки до розділу 1:
  11. Взаємовідносини адвокатури та держави в процесі надання кваліфікованої правової допомоги
  12. Методологія дослідження концепції ісламського деліктного права
  13. 3.1. Основні джерела ісламського деліктного права в ісламських державах
  14. ВСТУП
  15. ВСТУП
  16. 1.1. Поняття санкцій у праві: підходи до визначення