ВСТУП

Актуальність теми. Сучасна Україна розвивається відповідно до конституційно закріплених засад суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Існування такої країни є неможливим без ефективної діяльності щодо охорони прав людини та громадянина.

В Україні на тлі економічних, політичних та ідеологічних перетворень проблематика охорони прав і свобод набуває особливої актуальності як в науковому, так й в практичному аспектах. Нагальною є потреба створення ефективної правоохоронної системи, яка б відповідала вимогам сучасності, враховувала останні здобутки юридичної науки, була зорієнтована на реальне виконання практичних завдань в сфері охорони права. Тому зрозумілою є підвищена увага правників, а також суспільства загалом до теми правоохоронної діяльності.

Слід зауважити, що чинне законодавство використовує терміни “правоохоронна діяльність”, “правоохоронні органи”, „правозахисні організації”, однак й на даний момент їх усталеного визначення немає і це викликає певні труднощі. Адже обов’язковою умовою ефективного функціонування правоохоронних інституцій є чітка регламентація їх діяльності. До того ж, правоохоронні органи, маючи державно-владні повноваження, як частина механізму держави, наділені компетенцією розглядати різного роду юридичні справи і спиратися на можливість застосування державного примусу. Зазначене вимагає чіткого окреслення кола цих органів, законодавчого врегулювання їх компетенції та всебічної правової регламентації діяльності.

Завдяки зусиллям вітчизняних та зарубіжних правознавців, на сьогодні накопичено значний теоретичний матеріал з проблематики правоохоронної діяльності.

М.В. Коваль, М.А Ковальов, В.С. Ковальський, А.М. Колодій,

В.В. Копєйчиков, С. Лихова, В.Г. Лукашевич, І.Є. Марочкін, В.В. Медведчук, М.І. Мельник, В.В. Молдован, В.А. Моршинін, О.В. Негодченко,

В.І. Осадчий, О.Д. Святоцький, Н.В. Сібільова, О.Ф. Скакун,

М.Б. Смоленський, І.В. Солов’євич, Р. Тевлін, О.Д. Тихомиров,

О.М. Толочко, О.В. Тюріна, Л.А. Фісенко, О.Ф. Фрицький, М.І. Хавронюк, В.К. Шкарупа, Н.С. Юзикова та інші.

Однак правоохоронна діяльність поки що не стала цілісним об’єктом дослідження. У наукових розробках попередніх часів піднімались важливі, проте лише окремі аспекти цього явища правової дійсності, при цьому праці радянських правників є, певним чином, ідеологізованими. Водночас використання цих джерел є важливим і зумовлено наступністю наукових досліджень. З огляду на потреби сьогодення актуальним стає питання саме комплексного, системного дослідження проблеми правоохоронної діяльності, зокрема її загальнотеоретичних засад, юридичної природи, місця в правовій дійсності тощо. До того ж, вважається за необхідне розглянути вищезазначені питання з принципово нової точки зору, вийшовши за межі нормативного підходу до праворозуміння, адже процеси гуманізації, що відбуваються в сучасному світі супроводжуються актуалізацією концепції природного права й переглядом значення нормативного підходу до праворозуміння. Право не ототожнюється із законом й існування першого вже не пов’язується лише з діяльністю держави.

Отже, наведені обставини визначають актуальність проблематики правоохоронної діяльності, необхідність вирішення якої зумовлена сучасними потребами зміцнення правопорядку в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України, протокол № 1 від 27 січня 2004 року.

Мета і завдання дослідження. Виходячи зі стану наукового опрацювання проблеми, метою дисертаційного дослідження є:

1) у теоретичному аспекті – з’ясування загальних засад та практичних проблем правоохоронної діяльності, юридичної природи, місця в правовій дійсності та зв’язку з такими загальнотеоретичними категоріями, як право, законність, реалізація права та ін.;

2) у практичному аспекті – розробка рекомендацій щодо удосконалення правоохоронної діяльності, врахування яких при проведенні реформи правоохоронної системи сприятиме підвищенню ефективності правоохорони, реальному забезпеченню прав та свобод людини й громадянина, захисту суспільства та держави від протиправних посягань.

Для досягнення зазначеної мети перед дослідником були поставленні такі завдання:

— проаналізувати стан наукової розробки проблематики правоохоронної діяльності на сучасному етапі розвитку юриспруденції;

— визначити методологічні засади дослідження правоохоронної діяльності;

— встановити співвідношення понять „охорона” та „захист” і визначити доцільність виділення правозахисної діяльності як сфери діяльності громадянського суспільства;

— встановити ознаки правоохоронної діяльності та сформулювати дефініцію цього поняття;

— з’ясувати мету, завдання та функції правоохоронної діяльності, розкрити зміст функцій правоохоронної діяльності;

— визначити принципи здійснення правоохоронної діяльності та охарактеризувати їх;

— встановити і проаналізувати структурні елементи механізму правоохоронної діяльності в Україні;

— розробити класифікацію суб’єктів правоохоронної діяльності;

— визначити поняття правоохоронних органів та встановити систему цих органів;

— сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення національного законодавства в сфері здійснення охорони права.

Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення прав і свобод людини й спрямовані на забезпечення захищеності людини, держави та суспільства від протиправних посягань.

Предметом дисертаційного дослідження є правоохоронна діяльність як явище правової дійсності.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність філософських, загальнонаукових та спеціальних принципів і методів пізнання державно-правових явищ і процесів.

Проблематика правоохоронної діяльності складна й багатогранна, має міжгалузевий характер, а тому у своєму вивченні передбачає використання діалектичного (вивчення правоохоронної діяльності як явища, яке, по-перше, визначається умовами життя та розвитку суспільства, по-друге, пов’язане з іншими явищами суспільного та державного життя, пронизує сферу економічних, культурних, політичних та інших видів суспільних відносин, по-третє, зазнає постійних змін, розвивається), історичного (дослідження генезису правоохоронної діяльності), об’єктивного (вимагає необхідності розгляду конкретних явищ у всій багатогранності, складності та суперечливості, виходячи із сукупності позитивних і негативних моментів незалежно від їх суб’єктивного сприйняття та оцінки, виявлення тенденцій та закономірностей правоохоронної діяльності різних типів та форм держави), системного (дослідження сутності, змісту, функцій, завдань правоохоронної діяльності як системного явища), структурно-функціонального (відіграв значну роль при виділенні та характеристиці системи суб’єктів правоохоронної системи взагалі та правоохоронних органів, зокрема), діяльністного (використання цього підходу у вивченні правоохорони зумовило необхідність розгляду механізму правоохоронної діяльності, окремих аспектів діяльності правоохоронних органів, встановлення підстав, засобів, видів правоохоронної діяльності), синергетичного (зумовлює необхідність багатостороннього та функціонального опису правоохоронної діяльності, механізмів її впливу на людину та суспільство, як різновиду функціонування складної динамічної системи) і термінологічного (використано для встановлення змісту понять „правоохоронна діяльність”, „правозахисна діяльність”, „функції правоохоронної діяльності” тощо) підходів.

Із спеціальних методів автор застосував: формально-догматичний (юридико-технічний), який дозволив дослідити правоохоронну діяльність суто з правової точки зору поза сферою економіки, політики тощо; порівняльно-правовий – був використаний при зіставленні деяких елементів правоохоронних систем України та Російської Федерації. Застосування цих підходів дозволило розглянути правоохоронну діяльність у її динаміці та взаємозв’язку з іншими правовими явищами, виявити сталі закономірності й тенденції розвитку, отримати результати, що відповідають реаліям суспільного та державного життя.

Зважаючи на важливість правильного вибору методів дослідження як засобу отримання фактичних даних та досягнення поставленої мети, цьому питанню автор присвятив окремий підрозділ дисертаційного дослідження.

Дисертаційне дослідження базується на результатах теоретичних і практичних досліджень в сфері теорії держави і права, історії вчень про державу та право, конституційного, адміністративного та інших галузей права, філософії.

Нормативно-правову базу дисертації складають Конституція, закони України, міжнародні договори, підзаконні нормативно-правові акти України, що регулюють суспільні відносини в сфері здійснення охорони права.

Емпіричну базу дослідження складає інформація, отримана при опитуванні за спеціально розробленими анкетами 300 осіб, в тому числі 200 працівників правоохоронних органів. Результати анкетування були використані при обґрунтуванні окремих тез і формулюванні пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності правоохоронної діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів визначається вибором недостатньо вивченої теми – проблеми правоохоронної діяльності як загальнотеоретичної категорії й полягає у тому, що ця дисертація є одним з небагатьох у вітчизняній юридичній науці теоретико-правовим науковим дослідженням (у рамках закінченого наукового юридичного дослідження, проведеного з врахуванням сучасних досягнень теорії держави та права) правоохоронної діяльності як комплексної категорії юридичної науки.

Базуючись на узагальненнях попередніх досліджень проблеми правоохоронної системи України, в роботі з нових методологічних позицій досліджується поняття правоохоронної діяльності, її ознак, принципів, функцій, механізму та місця в правоохоронній системі, акцентується увага на недостатньо вивчених загальнотеоретичних питаннях, що мають важливе практичне значення (принципи правоохоронної діяльності, система правоохоронних органів, підвищення ефективності правоохоронної діяльності та інші). Запропоновано авторське розв’язання певних дискусійних проблем, сформовані відповідні пропозиції.

Вперше в українській правовій науці вчинено спробу дати нове в концептуальному плані визначення правоохоронної діяльності, розкрити систему функцій та принципів, що характерні для цього виду суспільної діяльності. Здійснено всебічний аналіз ознак правоохоронної діяльності, видової характеристики суб’єктів правоохоронної діяльності, визначено об’єкт правоохорони.

У межах визначених завдань по темі дисертації висвітлено комплекс теоретичних, практичних та організаційних питань і шляхи підвищення ефективності правоохоронної діяльності.

Все зазначене вище дало можливість автору сформулювати і аргументувати основні положення, які відображають новизну дослідження:

1. Дістала подальший розвиток методологія державно-правових досліджень, зокрема, комплексного використання філософських, загальнонаукових і спеціальноюридичних принципів та методів наукового пізнання правоохоронної діяльності.

2. Зроблено висновок про необґрунтованість тенденції, що прослідковується в юридичній науці та нормотворчій діяльності щодо чіткого розмежування термінів „охорона” та „захист” і, відповідно, розрізнення правоохоронної та правозахисної діяльності як такої, що не відповідає вимогам уніфікації та однозначності юридичної термінології.

3. Запропоновано нове визначення поняття правоохоронної діяльності: це професійна діяльність спеціально уповноважених державою органів та організацій, що здійснюється на підставі та відповідно до чинного законодавства, а у випадках встановлених законом – у відповідній процесуальній формі із застосуванням правових засобів й спрямована на охорону прав та свобод людини і громадянина, законності та правопорядку, усіх врегульованих правом суспільних відносин. На відміну від попередніх визначень цього виду суспільної діяльності наведена дефініція виходить за межі вузьконормативного підходу до праворозуміння й, відповідно, враховує гуманізаційні процеси, що відбуваються в сучасному світі загалом та в Україні зокрема. Акцентується увага на такій ознаці правоохоронної діяльності як здійснення її спеціально уповноваженими державою суб’єктами на професійній основі, що дозволяє чітко відмежувати субєктів правоохоронної діяльності від осіб, які вчинюють окремі акти щодо охорони права або тих, що залучаються до виконання окремих завдань правоохоронної діяльності.

4. Обґрунтовується доцільність вироблення нового розуміння функцій правоохоронної діяльності, оскільки існуючі на сьогодні підходи до виділення системи цих функцій ототожнюють такі категорії як „функції правоохоронної діяльності” та „види правоохоронної діяльності”. Оскільки функція правоохоронної діяльності – це основний напрям її впливу на суспільні відносини, що обумовлений її завданнями та цілями й характеризує її сутність, а вид – це основна структурна та класифікаційна одиниця правоохоронної діяльності; група напрямів правоохоронної діяльності, що мають спільні риси в межах класифікаційної ознаки. Наводиться характеристика таких функцій.

5. По-новому вирішується питання про визначення поняття „суб’єкти правоохоронної діяльності”; акцентується увага на необхідності чіткого розмежування суб’єктів правоохоронної та правозабезпечувальної діяльності. Удосконалено положення про визначення критеріїв віднесення державних органів до правоохоронних; визначається система правоохоронних органів з урахуванням змін до чинного законодавства. Наводиться авторська класифікація суб’єктів правоохоронної діяльності. Додатково обґрунтовується неможливість віднесення до правоохоронних інституцій Міністерства юстиції України, митних органів, нотаріату, юридичних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних підприємств, установ, організацій, громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та деяких інших суб’єктів права. Наводяться додаткові аргументи на доведення того, що судові органи належать до правоохоронних.

6. Вперше у вітчизняній юридичній науці визначається система загальнотеоретичних засад відповідно до яких має здійснюватися правоохорона та наводиться їх характеристика. Наголошується на необхідності врахування принципів правоохоронної діяльності суб’єктами правотворчості при реформуванні правоохоронної системи України.

7. Визначено напрямки підвищення ефективності правоохоронної діяльності.

8. Сформульовані пропозиції щодо удосконалення законодавчого регулювання діяльності правоохоронних органів в Україні.

Практичне значення одержаних результатів визначається актуальністю теми дослідження і новизною розглянутих в дисертації проблем правоохоронної діяльності та пропозицій щодо їх вирішення. Матеріали та висновки дисертаційного дослідження сприятимуть подальшому творчому розвитку концептуальних засад дослідження правоохоронної системи України, її структури, функцій, шляхів подальшого розвитку і вдосконалення. Практичне значення дисертації полягає в тому, що сформульовані в ній висновки та рекомендації безпосередньо стосуються реальних проблем суспільного та державного життя, сутність яких полягає в проведенні державно-правових реформ. Заповнюються існуючі прогалини у вивченні питання про правоохоронну діяльність. Матеріали і висновки дисертації повинні стати теоретико-методологічним підґрунтям наукового вирішення проблем в сфері охорони права.

Основні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути використані:

— в науково-дослідній сфері – для подальшого вивчення проблематики правоохоронної діяльності, її механізму, визначення системи правоохоронних органів;

— у процесі правотворчості – для вирішення проблем у сфері державно-правових реформ, зокрема при розробці нових і вдосконаленні чинних нормативно-правових актів з питань охорони права, ліквідації прогалин у правовому регулюванні та усуненні наявних суперечностей щодо визначення системи суб’єктів правоохорони;

— в процесі правозастосування – для підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів при охороні права, приведення їх роботи у відповідність до принципів правоохоронної діяльності;

— у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з таких дисциплін як теорія держави і права, судові та правоохоронні органи, а також при викладанні відповідних навчальних дисциплін;

— у правовиховній роботі – для пропаганди правових знань з метою підвищення правової культури населення та активізації участі населення у забезпеченні правопорядку.

За результатами дослідження обґрунтовується необхідність розробки та прийняття Закону „Про правоохоронну діяльність та правоохоронні органи в Україні”, Концепції правоохоронної діяльності. Положення і висновки дисертаційного дослідження були використані при розробці проекту такої Концепції, яка була направлена у Верховну Раду України (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження від 14 грудня 2005 року № 06-19/15-1867).

Наукові положення дисертації використовуються в навчальному процесі Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ України при викладанні навчальних дисциплін “Теорія держави і права” й „Судові та правоохоронні органи” (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Юридичної академії МВС України від 2 вересня 2005 року).

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що основні положення і висновки дисертації є результатом самостійної роботи автора над дослідженням наукових аспектів правоохоронної діяльності в Україні.

Деякі результати, отримані під час проведення дисертаційного дослідження, були опубліковані у співавторстві. До таких праць належить: Кучук А.М., Ведєрніков Ю.А. Удосконалення правоохорони як неодмінна умова євроінтеграції // Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія, історія, право. – Луцьк.: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2005.– С. 109-111 (особистий внесок автора: с. 109-110 – досліджується необхідність удосконалення нормативного регулювання правоохоронної діяльності). Однак, розробки наукового керівника Ю.А. Ведєрнікова, що відображені в означеній праці (проект Закону про правоохоронні органи та правоохоронну діяльність), не були використані при написанні дисертації.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації щодо удосконалення ефективності правоохоронної діяльності, викладені в дисертації, були обговорені на засіданнях кафедри теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ. Результати дослідження використовувалися автором при викладанні окремих тем навчального курсу з теорії держави і права та юридичної деонтології в Київському національному університеті внутрішніх справ.

Основні положення дисертаційного дослідження отримали апробацію у виступах автора на:

1) науковій конференції „Науковий потенціал майбутнього України на шляху до європейської інтеграції” (м. Дніпропетровськ, 26 березня 2004 року; тези опубліковані);

2) науковому семінарі „Проблеми наукового забезпечення діяльності правоохоронних органів в умовах розбудови України як правової держави” (м. Дніпропетровськ, 26 березня 2004 року);

3) міжнародній науковій конференції „Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 5-6 листопада 2004 року; тези опубліковані);

4) регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 3-4 лютого 2005 року; тези опубліковані);

5) науково-теоретичній конференції „Україна 2005: поступальна хода до верховенства права” (м. Київ, 15 квітня 2005 року);

6) міжнародній науковій конференції „Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (в рамках ІІ читань пам’яті В.М. Корецького)

(м. Дніпропетровськ, 21-22 квітня 2005 року; тези опубліковані);

7) науково-теоретичній конференції „Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванні злочинів” (м. Київ, 17-18 травня 2005 року; тези опубліковані);

8) міжнародній науково-практичній конференції „Європейські інтеграційні процеси та транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія, історія, право” (м. Луцьк, 19-20 травня 2005 року; тези опубліковані);

9) всеукраїнській науково-практичній конференції „Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (м. Івано-Франківськ, 30 вересня – 1 жовтня 2005 року; тези опубліковані).

Публікації. Основні наукові положення та висновки дисертації містяться у 13 публікаціях, 6 із них опубліковано у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів.

Структура дисертації. Структура дисертації виправдана з огляду на специфіку теми, сформульовані мету та завдання дослідження, послідовність та логіку викладення матеріалу. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять в цілому дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг роботи становить 213 сторінок, у тому числі 21 сторінка списку використаних джерел, що включає 217 найменувань.