Висновки до розділу 2

Дослідивши аспекти співвідношення санкції, права, обов’язку і юридичної відповідальності, функції та умови правомірності застосування санкцій у процесі реалізації юридичної відповідальності, можна сформулювати такі висновки.

1. Правопоновлюючий характер санкцій співвідноситься з реалізацією суб’єктивного права таким чином: 1) виявляє характер та обсяг у суб’єкта відповідних прав та ступінь їх порушення; 2) визначаються засоби захисту суб’єктивних прав з метою їх поновлення.

2. На нашу думку, санкція як структурна частина правової норми не може розглядатися через призму юридичної відповідальності чи навпаки, ці категорії не можуть бути також рівнозначними. Механізм правореалізації є таким, що правова санкція існує з моменту введення в дію норми. Необхідність же її застосування виникає у випадку відхилення від встановлених норм поведінки або спеціально заохочувальної поведінки, тобто на стадії диспозиційного правовідношення, якщо санкція норми носить правопоновлюючий характер.

3. Співвідношення таких правових категорій, як право, обов’язок, юридична відповідальність та санкція полягає в такому:

1) встановлені законом обов’язки, санкції за їх порушення та відповідні заходи відповідальності виступають гарантами забезпечення прав людини;

2) обмеження суб’єктивних прав осіб є можливим у випадку застосування каральних санкцій;

3) правопоновлюючий характер санкцій співвідноситься з реалізацією суб’єктивного права таким чином, що виявляє характер та обсяг у суб’єкта права, ступінь їх порушення та заходи захисту суб’єктивних прав з метою їх поновлення;

4) поняття „відповідальність” за своїм обсягом є ширшим від поняття „застосування санкцій”, оскільки включає також об’єктивні істини по справі, застосування попереджувальних заходів, права особи обвинуваченого, підстави звільнення від відповідальності тощо;

5) спільною рисою юридичної відповідальності і санкції у негативному їх аспекті є, передусім, те, що передбачається можливість застосування державного примусу за протиправне діяння на підставі закону;

6) держава, встановлюючи обов’язки, розраховує на добровільне їх виконання і не вбачає у суб’єктах права правопорушників, і виходячи з такої позиції слід розмежовувати поняття відповідальності та обов’язку;

7) особливістю позитивної відповідальності є те, що в деяких випадках санкція правової норми не реалізується.

4. В аспекті дослідження функціонального спрямування санкцій можна підкреслити, що санкція – це, по-перше, структурний елемент правової норми, що забезпечує дотримання передбаченого в її диспозиції правила поведінки; по-друге, це власне самі забезпечувальні заходи (несприятливі правові наслідки і заходи заохочення).

Функції санкцій правових норм – це основні напрямки правового забезпечення та гарантування належної реалізації правових приписів та утримання від їх порушення, наслідком чого є забезпечення стану законності та правопорядку у суспільстві.

5. Санкція як засіб заохочення правомірної поведінки виконує стимулюючу функцію, яка також сприяє забезпеченню таких загальних функцій права як виховна та соціальна.

Охоронна функція санкцій проявляється у тому, що вона: а) впливає на свідомість і поведінку людей шляхом загрози можливого покарання у випадку вчинення правопорушень; б) інформує їх стосовно соціальних цінностей, які охороняються державою.

Можливість правової санкції здійснювати регулювання суспільних відносин вказує на її регулятивну функцію, яка визначає: а) можливість поновлення порушених прав; б) можливість та межі державного втручання з метою притягнення винних до юридичної відповідальності.

6. Законність як умова правомірності покладання юридичної відповідальності є неможливою без таких засобів, якими є санкції. Зміст принципу законності в процесі застосування санкцій полягає у тому, що:

1) підстави, види і міра відповідальності за конкретні правопорушення завжди прямо встановлені законом, а також не суперечать йому умовами договору (в приватному праві);

2) діяльність державних органів, що направлена на реалізацію санкцій, повинна відповідати принципу законності, тобто рішення про реалізацію санкцій приймається в межах своєї компетенції відповідною посадовою особою;

3) у правозастосовній діяльності реалізуються санкції, встановлені законом, що зменшує сферу власного розсуду правомочних осіб і сприяє стабільності правозастосовної діяльності;

4) існує регламентований законом порядок застосування санкцій (як правило, у процесуальній формі);

5) існує можливість оскарження (у більшості випадків) або опротестування рішень про застосування санкцій.

7. Реалізація санкцій представляє собою діяльність по прийняттю рішень, які виражаються в актах застосування норм права. Діяльність по застосуванню процесуальних санкцій має подвійне завдання: охорона процесуальної норми від порушення з метою досягнення кінцевого результату – прийняття законного, обґрунтованого, об’єктивного рішення щодо реалізації норм права.

8. Умовами правомірності застосування санкцій правових норм можна вважати: законність, справедливість, обґрунтованість, доцільність. Їх особливістю є те, що посадова особа, яка від імені держави застосовує певні види відповідальності, певні заходи, передбачені санкцією правової норми, має впроваджувати вказані умови та принципи у свою діяльність, що свідчитиме про високий рівень професіоналізму, правової культури та правосвідомості.