ВИСНОВКИ

В дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в розв’язанні низки концептуальних питань теоретичного та нормативно-правового забезпечення діяльності щодо охорони права.

1. При визначенні поняття „правоохоронна діяльність” слід враховувати надбання юридичної науки та сучасні тенденції розвитку суспільства, зокрема, превалювання загальнолюдських цінностей при розв’язанні будь-яких завдань, що стоять перед державними органами та громадськими організаціями, залучення громадськості до участі в управлінні державою, вирішення питань загальнодержавного значення, процеси гуманізації та міжнародного співробітництва.

Тому пропонуємо таке визначення правоохоронної діяльності: правоохоронна діяльність – це професійна діяльність спеціально уповноважених державою органів та організацій, що здійснюється на підставі та відповідно до чинного законодавства, а у випадках встановлених законом – у відповідній процесуальній формі із застосуванням правових засобів й спрямована на охорону прав та свобод людини і громадянина, законності та правопорядку, усіх врегульованих правом суспільних відносин.

2. Необхідність існування правоохоронної діяльності в сучасному суспільстві та її значимість визначається тими завданнями, що їх вона має виконувати. До них слід віднести:

1) попередження порушень вимог норм права, запобігання протиправним посяганням на безпеку людини;

2) виявлення та припинення правопорушень і зловживань правом;

3) у випадках скоєння злочинів та інших правопорушень – їх оперативне розкриття, встановлення винних та притягнення останніх до юридичної відповідальності; недопущення необґрунтованих обвинувачень невинних;

4) нагляд за процесом правозастосування;

5) неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом;

6) юридична допомога громадянам.

3. Функції правоохоронної діяльності – не просто сукупність функцій суб’єктів правоохоронної діяльності; перші з них мають ознаки, що якісно відрізняються від ознак других. Загалом, до функцій правоохоронної діяльності слід віднести:

— функцію охорони;

— профілактичну функцію;

— функцію нагляду (контролю);

— регулятивну функцію;

— каральну функцію;

— виховну функцію.

4. Обґрунтовуючи необхідність виділення системи відправних начал, незаперечних вимог, якими керуються суб’єкти здійснення правової охорони й які виражають найважливіші закономірності та підвалини даного типу відносин та вказуючи на нерозробленість цього питання в юридичній науковій літературі автор виділяє низку принципів правоохоронної діяльності та розподіляє їх на загальносоціальні та спеціальні.

До загальносоціальних принципів відносяться принципи:

— гуманізму;

— демократизму;

— соціальної справедливості;

— рівності всіх перед законом.

До спеціальних принципів слід віднести:

— принцип верховенства права;

— принцип законності;

— принцип добропорядності громадян;

— принцип гласності;

— принцип взаємодії з органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, населенням;

— принцип професіоналізму та компетентності;

— принцип незалежності суб’єктів правоохорони;

— принцип безперервності.

5. Правоохоронна діяльність здійснюється через певний механізм, який включає в себе нормативний, інституційний та функціональний компоненти. Нормативний компонент механізму правоохоронної діяльності – це система правових норм та принципів, що регулюють відносини в сфері охорони права. Інституційний компонент складають суб’єкти правоохоронної діяльності. Функціональний компонент включає в себе відносини, що складаються при здійсненні діяльності з охорони права та свобод людини.

6. Під суб’єктами правоохоронної діяльності слід розуміти органи та організації, які спеціально уповноважені державою здійснювати на професійній основі на підставі та відповідно до діючого законодавства, а у випадках встановлених законом – у відповідній процесуальній формі із застосуванням правових засобів діяльність, спрямовану на охорону прав та свобод людини і громадянина, законності та правопорядку, усіх врегульованих правом суспільних відносин.

7. Існують такі види суб’єктів правоохоронної діяльності:

1) за територією дії – загальні (діяльність яких здійснюється на території всієї держави) і місцеві (діють в адміністративно-територіальних одиницях);

2) за характером компетенції – суб’єкти правоохоронної діяльності загальної та спеціальної компетенції;

3) за формами здійснення діяльності: індивідуальні та колегіальні;

4) за наявністю/відсутністю повноважень щодо застосування державного примусу: суб’єкти правоохоронної діяльності, які наділені правом застосування державного примусу – правоохоронні органи та суб’єкти правоохоронної діяльності, які не мають повноважень щодо застосування державного примусу – правоохоронні організації.

8. Обґрунтовується недоцільність віднесення до правоохоронних інституцій органів нотаріату, юридичних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних підприємств, установ, організацій, громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, професійних спілок.

9. Під правоохоронними органами слід розуміти спеціально уповноважені державні органи, що наділяються державно-владними повноваженнями з метою професійного здійснення на підставі та відповідно до законодавства, а у випадках встановлених законом – у відповідній процесуальній формі із застосуванням правових засобів діяльність, спрямовану на охорону прав та свобод людини і громадянина, законності та правопорядку, усіх врегульованих правом суспільних відносин.

10. Існує нагальна потреба у виділенні критеріїв, що дозволять віднести ті чи інші органи до правоохоронних. Такими можуть бути наступні положення:

1) діяльність цих органів повинна мати всі ознаки, що притаманні правоохоронній діяльності та відповідати принципам правоохорони;

2) ці органи мають здійснювати завдання та виконувати функції, що покладені суспільством та державою на суб’єктів правоохоронної діяльності;

3) питома вага правоохоронної діяльності в загальному об’ємі діяльності таких органів має бути досить вагомою (для правоохоронних органів ця діяльність є як способом існування, так і формою відображення їхнього соціального призначення);

4) ці органи наділені державно-владними повноваженнями та, відповідно, правом застосовування державного примусу.

Як похідні від цих критеріїв можна навести й такі положення:

1) виконання органом правоохоронних функцій потребує особливого матеріально-технічного, правового, кадрового забезпечення;

2) підвищений правовий захист працівників правоохоронних органів.

11. В сучасних умовах до правоохоронних органів необхідно віднести:

— суди;

— прокуратуру;

— міліцію;

— податкову міліцію;

— Службу безпеки України;

— Управління державної охорони України;

— Військову службу правопорядку у Збройних Силах України;

— Державну прикордонну службу України;

— Державну кримінально-виконавчу службу.

Невизнання того, що суд належить до правоохоронних органів – результат спрощеного розуміння сутності правоохоронної діяльності, ототожнення її з діяльністю по боротьбі зі злочинністю, по охороні порядку в громадських місцях. Разом з тим, не можна відносити до правоохоронних митні органи, Міністерство юстиції України.

12. Підвищити ефективність правоохоронної діяльності неможливо проведенням лише поверхового реформування системи правоохоронних органів та організацій, зміною зовнішньої форми діяльності без зміни внутрішнього змісту. А тому необхідними є процеси докорінного реформування системи правоохорони, проведення яких є вимогою сьогодення й викликане низкою чинників. Однією з головних умов ефективності правоохоронної діяльності є її належне нормативно-правове забезпечення. Необхідно негайно провести заходи щодо приведення правових засад функціонування правоохоронних органів та організацій у відповідність до нових умов їхньої діяльності та розвитку, усунення колізійності, неузгодженості у виконанні завдань правоохоронної діяльності, переорієнтації діяльності суб’єктів правоохоронної діяльності на забезпечення насамперед охорони прав і свобод людини.

14. Особливої уваги потребує питання розробки кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності, спрямованого на створення умов безпечного виконання працівниками правоохоронних органів своїх службових обов’язків, належне її функціонування.

15. Одночасно з удосконаленням правового регулювання правоохоронної діяльності слід поліпшувати матеріально-технічне та кадрове забезпечення, підвищити соціальний захист правоохоронців. Держава повинна дбати про суттєве підвищення соціального статусу тих, хто стоїть на сторожі її інтересів, охороняє закон і діяльність яких пов’язана з реальною небезпекою для життя і здоров’я. Необхідно налагоджувати зв’язки з населенням, створювати привабливий імідж правоохоронця, тим самим виховувати повагу до держави і її законів.

Підсумовуючи викладене, маємо зазначити, що комплексне дослідження проблематики правоохоронної діяльності надало можливість визначити природу, важливість і актуальність цього явища, його зміст, ознаки й особливості, що являє інтерес як для розробки питань основ теорії права, так і для всіх видів правової діяльності.

Виходячи з вищезазначеного, враховуючи названі напрямки вдосконалення діяльності суб’єктів правоохоронної діяльності в Україні, пропонуємо такий варіант проекту Концепції про правоохоронну діяльність в Україні.