ВИСНОВКИ

Отже, з’ясувавши поняття, ознаки, системно-структурні зв’язки санкції з іншими елементами норми права, критерії класифікації та види санкцій, їх місце і роль у механізмі захисту та охорони суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, аспекти співвідношення санкції, права, обов’язку та юридичної відповідальності, їх функціональне спрямування та умови правомірності їх застосування в процесі реалізації юридичної відповідальності, узагальнити викладений вище теоретичний матеріал, ми можемо сформулювати такі висновки.

1. На базі сучасних трансформаційних процесів, що відбуваються в державі і які направлені на людину як найвищу соціальну цінність, у сучасній літературі останнім часом з’являються визначення санкцій у вузькому та широкому розумінні.

Проведений аналіз підходів до розуміння санкції у вузькому розумінні дозволяє визначити природу санкції як багатозначного, комплексного поняття, що виражає всі форми негативного відношення суспільства до порушників правової норми. З цієї точки зору під терміном “санкція” в юридичній літературі прийнято розуміти: а) дозвіл на будь-які дії з боку особи, що наділена відповідною компетенцією (у такому випадку без санкції є юридично неможливим вчинення відповідних дій, наприклад, обшуку); б) заходи юридичної відповідальності (стягнення матеріальної шкоди, пені, штрафу, позбавлення волі тощо); в) заходи попереджувального впливу (привід, арешт майна, знесення самовільно збудованих споруд і т.ін.); г) заходи захисту (поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, стягнення аліментів та ін.); д) несприятливі наслідки, що настають в результаті неправомірної поведінки самого суб’єкта (позбавлення прав, ліцензій тощо).

У широкому розумінні в юридичній літературі виділяється спеціальний різновид санкцій – заохочувальні санкції (позитивні), під якими ми розуміємо посилання в законодавстві на такі наслідки, які можуть виражатись у заохоченнях, у стимулюванні правомірної поведінки суб’єктів правовідносин.

Отже, під санкцією правової норми ми розуміємо структурну частину правової норми, яка містить у собі певне відношення суспільства та держави до юридично значимих діянь суб’єктів права, зокрема, яка передбачає заходи негативного впливу як результат порушення норм права, а також заходи заохочення у випадку відповідних правомірних вчинків.

2. Структурний поділ правової норми на три елементи (гіпотеза, диспозиція, санкція) зумовлений призначенням правових норм – встановлювати порядок, загальнообов’язковий для органів держави, громадян і організацій. Норми права завжди що-небудь приписують як обов’язок, необхідну поведінку; щось дозволяють як права і дозволи; що-небудь забороняють як недозволене; за що-небудь карають як за шкідливе, небезпечне.

Отже, звідси випливає, що норма права повинна так чи інакше, з більшим чи меншим ступенем деталізації:

- сформулювати сам зміст правила поведінки;

- визначити умови, за яких цей зміст може або повинен здійснитися;

- встановити правові наслідки порушення норми, які є несприятливими для порушника.

Цьому якраз і відповідає три компоненти в структурі правових норм: диспозиція, гіпотеза, санкція.

3. Місце санкції в структурі правової норми визначається:

а) розумінням правової норми як загальнообов’язкового правила поведінки, що відображає безпосередньо волю та інтереси суспільства (народу), приймається від його імені чи санкціонується державою, є загальнообов’язковим для виконання всіма суб’єктами права. Правові норми охороняються, забезпечуються державою, що передбачається можливістю застосування державного примусу як засобу охорони цих норм від порушень; б) логічним взаємозв’язком санкції правової норми з іншими її структурними елементами – гіпотезою і диспозицією, який полягає у тому, що: правова норма не може діяти, якщо не передбачені ті фактичні обставини, за яких вона підлягає виконанню (гіпотеза); диспозиція складає саме правило поведінки; санкція ж вказує на ті міри державного примусу, за допомогою яких охороняється відповідне правило поведінки від порушень.

4. Характер окремих санкцій особливо відображається через характер (різновид) правової норми, в якій вона міститься. Тобто, на класифікацію правових норм, розроблену загальною теорією права, перш за все, впливає класифікація санкцій.

Твердження про те, що забороняючим нормам притаманний лише каральний характер, на нашу думку, не має достатнього обґрунтування. Санкції забороняючих норм права, якщо розглядати їх з точки зору функціональної спрямованості, можуть бути: каральними, примусово-каральними, попереджувальними.

Оскільки всі закони та підзаконні нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції України, стає очевидним, що виконання приписів конституційного права забезпечується практично всіма видами юридичної відповідальності, а, отже, й санкціями практично всіх існуючих галузей права. Особливістю даного виду санкцій, на відміну від інших видів, є те, що санкції норм конституційного права не мають майнового змісту.

5. Доцільним та необхідним є вдосконалення системи конституційно-правових санкцій у праві, які, зокрема, визначатимуть механізми та заходи відповідальності держави перед особою, різновиди конституційних правопорушень, їх суб’єктів та відносини по застосуванню конституційних санкцій.

6. Проведений аналіз дозволив розробити власну класифікацію правових санкцій:

I. Залежно від характеру заходів впливу та органів, що їх застосовують, санкції поділяють на: 1) конституційно-правові; 2) кримінально-правові; 3) адміністративно-правові; 4) дисциплінарно-правові; 5) цивільно-правові (майнові).

II. За функціональним призначенням в механізмі правового регулювання санкції правових норм поділяються на: 1) регулятивні; 2) охоронні; 3) санкції нікчемності; 4) заохочувальні (або стимулюючі).

III. Залежно від ступеня визначеності санкцій: 1) абсолютно-визначені; 2) відносно-визначені; 3) альтернативні.

IV. За способом охорони правопорядку: 1) правопоновлюючі санкції; 2) штрафні; 3) каральні.

V. Санкції в сфері економіки та господарювання: 1) організаційні: а) вертикальні, б) горизонтальні; 2) залежно від видів заходів: а) адміністративно-господарські; б) оперативно-господарські (економічні); 3) залежно від закріплення і визначення санкцій: а) договірні; б) законодавчі.

На наш погляд, представлена класифікація досить змістовно виражає систему існуючих правових санкцій, що охоплюють різноманітні сфери дійсності.

6. Санкція забезпечує поведінку суб’єктів права як позитивним, так і негативним способами. З одного боку, можна припустити, що санкцію не можна прямо ототожнювати з мірою захисту, хоча перша в загальному розумінні захищає потерпілу особу. Однак такий захист настає після вчинення акту відхилення від права, а не перед ним, як це має місце при застосуванні заходів захисту та охорони. Тобто, можна стверджувати, що заходи захисту є невід’ємним елементом самої природи і призначення санкції. При цьому санкція, закріплюючи правові наслідки недотримання приписів правових норм, виступає засобом охорони суб’єктивних прав людини і громадянина.

7. Щодо розуміння терміна „охорона суб’єктивних прав”, то нами виділено такі його характеристики: 1) може існувати поза межами правовідносин: у вигляді санкції правової норми, що встановлюється, гарантується та охороняється державою; шляхом здійснення відповідних попереджувальних заходів; шляхом профілактичних заходів як держави, так і суспільства (громадянина); 2) виникає у результаті здійснення охоронних норм права і може супроводжуватися відповідною юрисдикційною діяльністю державних органів (застосування правових санкцій до правопорушника).

8. Термін „захист суб’єктивних прав” характеризується такими особливостями: 1) виникає з моменту порушення суб’єктивних прав, що охороняються державою, і спрямований на виконання обов’язку щодо суб’єкта, права якого порушені; 2) існує в межах відповідних правовідносин, пов’язаних із захистом порушеного права і покладання на винну сторону заходів юридичної відповідальності, передбачених санкцією правової норми; 3) захист суб’єктивних прав може здійснюватися громадянами в процесі реалізації права у формі виконання, використання та дотримання.

9.

10. Виходячи з аналізу категорії „обов’язок”, пропонуємо охарактеризувати юридичний обов’язок як такий, що: а) визначає міру необхідної поведінки індивіда в активній чи пасивній формі (утримання чи виконання); б) є гарантом забезпечення прав людини шляхом встановлення правових санкцій; в) гарантує можливість застосування заходів державного примусу; г) має конкретну форму вираження правової відповідальності.

11. Санкція як структурна частина правової норми не може розглядатися через призму юридичної відповідальності чи навпаки, ці категорії не можуть також бути рівнозначними. Механізм правореалізації є таким, що правова санкція існує з моменту введення в дію норми. Необхідність же її застосування виникає у випадку відхилення від встановлених норм поведінки або спеціально заохочувальної поведінки, тобто на стадії диспозиційного правовідношення, якщо санкція норми носить правопоновлюючий характер.

12. У результаті аналізу таких правових категорій, як „санкція”, „право”, „обов’язок” та „юридична відповідальність”, а також їх співвідношення ми дійшли висновку, що:

1) встановлені законом обов’язки, санкції за їх порушення та відповідні заходи відповідальності виступають гарантами забезпечення прав людини;

2) обмеження суб’єктивних прав осіб є можливим у випадку застосування каральних санкцій;

3) правопоновлюючий характер санкцій співвідноситься з реалізацією суб’єктивного права таким чином, що виявляє характер та обсяг у суб’єкта права, ступінь їх порушення та заходи захисту суб’єктивних прав з метою їх поновлення;

4) поняття „відповідальність” за своїм обсягом ширше від поняття „застосування санкцій”, оскільки включає також встановлення об’єктивної істини по справі, застосування попереджувальних заходів, права особи обвинуваченого, підстави звільнення від відповідальності тощо;

5) спільною рисою юридичної відповідальності і санкції у негативному їх аспекті є, передусім, те, що передбачається можливість застосування державного примусу за протиправне діяння на підставі закону;

6) держава, встановлюючи обов’язки, розраховує на добровільне їх виконання і не вбачає у суб’єктах права правопорушників, тому, виходячи з такої позиції, слід розмежовувати поняття відповідальності та обов’язку;

7) особливістю позитивної відповідальності є те, що в деяких випадках санкція правової норми не реалізується.

13. В аспекті дослідження функціонального спрямування санкцій слід підкреслити, що санкція – це, по-перше, структурний елемент правової норми, що забезпечує дотримання передбаченого в її диспозиції правила поведінки; по-друге, це власне самі забезпечувальні заходи (несприятливі правові наслідки і заходи заохочення).

Функціями санкцій правових норм ми можемо визначити основні напрямки правового забезпечення і гарантування належної реалізації правових приписів та утримання від їх порушення, наслідком чого є забезпечення стану законності і правопорядку в суспільстві.

14. Заохочувальна санкція, як і несприятливо-правова, може забезпечувати і належну дію, і бездіяльність, яка в тих чи інших випадках може бути соціально корисною.

Санкція, як засіб заохочення правомірної поведінки, виконує стимулюючу функцію, що сприяє також забезпеченню таких загальних функцій права, як: виховна, що виявляється в формуванні у людей за допомогою своєчасних і ефективних правових приписів переконання в їх справедливості і соціальній обумовленості, у формуванні поваги до права в цілому; соціальна, яка надає різноманітним соціальним відносинам необхідну стабільність, створює умови для успішного прогресивного розвитку особи, держави і суспільства.

15. Охоронна функція санкцій проявляється в тому, що вона: а) впливає на свідомість і поведінку людей шляхом загрози можливого покарання у випадку вчинення правопорушень; б) інформує їх стосовно соціальних цінностей, які охороняються державою.

16. Санкції правових норм, які є їх невід’ємним елементом і які можуть слугувати підставою для виникнення певних правовідносин між суб’єктами права (наприклад, держави і злочинця), і застосування яких тягне за собою винесення компетентним органом індивідуального акта, є елементом механізму правового регулювання. Саме можливість правової санкції здійснювати регулювання суспільних відносин вказує на її регулятивну функцію, яка визначає: а) можливість поновлення порушених прав; б) можливість та межі державного втручання з метою притягнення винних до юридичної відповідальності.

17. Законність як умова правомірності покладання юридичної відповідальності є неможливою без таких засобів, якими є санкції. Зміст принципу законності в процесі застосування санкцій полягає в тому, що:

1) підстави, види і міра відповідальності за конкретні правопорушення завжди прямо встановлені законом та не суперечать йому умовами договору;

2) діяльність державних органів, направлена на реалізацію санкцій, повинна відповідати принципу законності, тобто рішення про реалізацію санкцій приймається в межах своєї компетенції відповідною посадовою особою;

3) у правозастосовній діяльності реалізуються санкції, встановлені законом, що зменшує сферу власного розсуду правомочних осіб і сприяє стабільності правозастосовної діяльності;

4) існує регламентований законом порядок застосування санкцій (як правило, у процесуальній формі);

5) існує можливість оскарження (у більшості випадків) або опротестування рішень про застосування санкцій.

18. Законність і обґрунтованість є взаємозумовленими властивостями, якими має бути наділене рішення компетентного органу по застосуванню санкцій. Дотримання відповідним правозастосовним органом (чи посадовою особою) встановленої процесуальним законом процедури і форми прийняття рішень по реалізації правових санкцій забезпечує законність і обґрунтованість такого рішення.

19. Виходячи з аналізу зазначених вище аспектів, автор стверджує, що правомірність застосування санкцій відповідними державними органами забезпечується дотриманням наступних вимог:

1) рішення про їх реалізацію приймається в межах компетенції посадовою особою, що застосовує відповідну санкцію;

2) у правозастосовній діяльності реалізуються санкції, встановлені законом;

3) обов’язковість застосування санкцій має відбуватися за наявності достатніх, передбачених законом, передумов;

4) санкції застосовуються до осіб, щодо яких закон передбачає таку необхідність (чи можливість);

5) наявність розгорнутої системи санкцій, що охороняють процесуальні норми від порушень, що дає можливість вибору способу охорони правопорядку і оптимального узгодження санкцій різних видів;

6) дотримання регламентованого законом порядку застосування санкцій;

7) можливість (у більшості випадків) оскарження або опротестування рішень по застосуванню санкцій;

8) наявність різних видів відповідальності (конституційно-правової, кримінально-процесуальної, кримінально-правової, цивільно-правової, адміністративної, дисциплінарної тощо), що настає для посадових осіб у випадку недотримання вимог законності і обґрунтованості при прийнятті рішень щодо реалізації санкцій.

Отже, реалізація санкцій представляє собою діяльність компетентних органів по прийняттю рішень, що знаходить вираження в актах застосування норм права. Діяльність по застосуванню процесуальних санкцій має подвійне завдання: охорона процесуальної норми від порушення з метою досягнення кінцевого результату – прийняття законного, обґрунтованого, об’єктивного рішення щодо реалізації норм права.

Умовами правомірності застосування санкцій правових норм можна вважати: законність, справедливість, обґрунтованість, доцільність. Їх особливістю є те, що посадова особа, яка від імені держави застосовує певні види відповідальності, певні заходи, передбачені санкцією правової норми, має втілювати вказані умови та принципи у свою діяльність, що стане відображенням високого рівня професіоналізму, правової культури та правосвідомості.