<<
>>

§ 3. Види тлумачення правових актів

Тлумачення правових актів може бути класифіковано за різними критеріями. Воно розрізняється за обсягом їх правового змісту і полягає у визначенні ступеня відповідності змісту норми права її текстовому вираженню, тобто співвідношенні «духу» і «букви» закону.

За цим кри­терієм розрізняють буквальне, поширене та обмежене тлумачення.

Буквальне тлумачення - це такий вид тлумачення, за якого зміст правової норми повністю збігається з її буквальним вирженням. На­приклад, у ст. 148 Конституції України зазначено, що Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Як правило, буквально мають тлумачитися терміни, відобра­жені в легальних дефініціях, а також завершені (вичерпні) переліки (наприклад, підстави, які обтяжують покарання, що викладені у ст. 67 КК України).

Поширене тлумачення означає, що зміст певної норми права в результаті тлумачення виявився ширшим за її буквальний текст. Це може бути обумовлене як суб’єктивними недоліками законодавства, так і об’єктивним розвитком суспільних відносин, які були врегульо­вані відповідним правовим актом.

Наприклад, поширеного тлумачення вимагають положення консти­туцій, міжнародно-правових договорів чи законів щодо основоположних прав людини, зміст яких визначається не стільки їх буквальним юридич­ним формулюванням, скільки правовими цінностями і принципами, юридичною доктриною та практикою тощо. Водночас таке тлумачення є неприпустимим щодо положень, які є винятком із загального правила, містять підстави обмеження прав і свобод, визначають обсяг компетен­ції органів державної влади чи інших владних суб’єктів тощо.

Обмежене тлумачення має місце тоді, коли зміст правових норм є вужчим за буквальний зміст тексту нормативно-правового акта. Об-

межене тлумачення може здійснюватися на підставі норм загальної частини певного кодексу, оскільки вони стосуються всіх положень особливої частини і можуть звужувати їх буквальний зміст.

Прикладом такого тлумачення є Рішення Конституційного Суду України у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 р., в якому визначено, що положення ч. 1 ст. 58 Кон­ституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Тлумачення правових актів може здійснюватися різними суб’єктами. Залежно від наявності в інтерпретатора повноважень на здійснення тлумачення останнє може бути офіційним або неофі­ційним.

Тлумачення вважається офіційним, якщо воно здійснюється суб’єктом у зв’язку з реалізацією ним повноважень стосовно тлума­чення правових актів. Такими суб’єктами виступають спеціально уповноважені органи державної влади чи органи місцевого самовря­дування, їх посадові особи. Результати офіційного тлумачення набува­ють офіційного значення та юридичної форми, зокрема втілюються в правотлумачних (інтерпретаційних) актах.

Офіційне тлумачення залежно від юридичних наслідків може мати як обов'язковий, так і переконливий (рекомендаційний) характер. Наприклад, обов’язковим є офіційне тлумачення Конституції та законів Конституційним Судом України, тлумачення положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і протоколів до неї, надане за результатами розгляду індивідуальних заяв Європейським судом з прав людини.

Водночас тлумачення положень міжнародно-правових договорів з прав людини, яке міститься в загальних рекомендаціях (коментарях) відповідних органів ООН (Комітету ООН з прав людини, Комітету ООН з прав дитини тощо) має рекомендаційний характер. Воно повин­но враховуватися правозастосувачем завдяки професійному автори­тету визнаних міжнародних експертів, які входять до складу відповід­них структур, повазі до їх позиції. Рекомендаційний характер мають також роз’яснення вищих спеціалізованих судів України, надані судам з питань застосування законодавства, що прямо зазаначено в ст.

32 Закону України від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суддів».

- - Офіційне-тлумачення залежно від того, на яке коло осіб воно роз­раховане, може бути двох видів: абстрактним чи казуальним.

Абстрактне тлумачення є роз’ясненням змісту норми права, що має загальний характер, поширюється на всіх осіб, які опинилися в нормативно регламентованій ситуації, та на всі випадки, врегульова­ні нормами, що інтерпретуються (наприклад, рішення Конституційно­го Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції чи законів України, постанови Пленуму Верховного Суду України, роз’яснення вищих спеціалізованих судів та ін.).

Казуальне тлумачення норм права стосується їх застосування щодо конкретного випадку. Формально воно має значення лише для вирішення «казусу», тобто конкретної юридичної справи. Водночас казуальне тлумачення правових норм вищими судовими інстанціями чи адміністративними органами містить зразки, приклади правильно­го розуміння нормативно-правових актів, які мають значення не тільки для конкретної справи, а й для всіх аналогічних справ. Нижчі інстанції, як правило, враховують практику тлумачення вищих, слідують їй і бе­руть її за приклад. Юридичній практиці загалом сприяє оприлюднення рішень вищих судів в юридичних виданнях і розміщення їх в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Таким чином, інтерпретаційні положення (правові позиції), що містяться в рішеннях вищих право- застосовних органів у конкретних справах, перетворюються на так звані «прецеденти тлумачення» правових норм, обов’язковість яких обумовлена статусом та авторитетом суб’єктів їх ухвалення, перекон­ливістю і розумністю аргументації.

Залежно від участі інтерпретатора в ухваленні актів, що роз’яснюються, офіційне тлумачення поділяється на автентичне і ле­гальне.

Автентичне тлумачення здійснюється тим суб’єктом, що видав правовий акт, який підлягає тлумаченню, тобто це авторське офіційне тлумачення (наприклад, роз’яснення міністерством сутності та окремих положень певної інструкції, що була ним прийнята).

Повноваження суб’єкта щодо автентичного тлумачення виданих ним правових актів безпосередньо випливають з його компетенції.

Легальне (делеговане) тлумачення здійснюється спеціально упов­новаженим органом щодо правових актів, виданих іншими суб’єктами. Повноваження на здійснення суб’єктом такого тлумачення закріплю­ється в правовому акті, що визначає його статус. Так, Конституція

України наділяє повноваженням щодо офіційного тлумачення Консти­туції і законів України єдиний орган конституційної юрисдикції—Кон­ституційний Суд України.

Неофіційне тлумачення здійснюється суб’єктом, який не має повноважень на офіційне тлумачення правових актів. Воно має необов’язковий характер, поділяється на такі види:

побутове тлумачення, що здійснюється в повсякденному житті особами, які не мають юридичної освіти і певної кваліфікації для про­вадження юридичної діяльності. Його результати зумовлені рівнем правової свідомості, юридичної обізнаності та життєвим досвідом громадян;

професійне тлумачення, що здійснюють фахівці з вищою юри­дичною освітою, які займаються різними видами юридичної практики (адвокати, юрисконсульти та ін.);

доктринальне (наукове) тлумачення, що є прерогативою вчених- правознавців. Його результати відтворюються в науково-практичних коментарях до законодавства, працях учепих-юристів (наукових стат­тях, монографіях, підручниках, посібниках, лекціях), юридичних на­укових виданнях тощо. Неофіційне доктринальне тлумачення не має обов’язкової сили, однак воно суттєво впливає на нормотворчу і право- застосовну діяльність завдяки авторитетності та переконливості роз’яснень.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 3. Види тлумачення правових актів:

  1. 1.2. Правовий статус місцевих загальних судів та суддів
  2. 2.2. Об’єктивна сторона злочину «фіктивне підприємництво»
  3. 1.1. Правовий захист особи, щодо якої вчинено кримінальне правопорушення
  4. 3.1. Застосування міжнародних правових актів при реалізації прав і законних інтересів потерпілого
  5. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  6. 1.2. Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах
  7. Поняття та правова природа процесуальних норм адміністративного права
  8. 3.1. Поняття та види юридичних засобів захисту
  9. 1.1. Юридична природа адміністративних актів органів публічної адміністрації
  10. 1.2. Система адміністративних актів органів публічної адміністрації та місце в ній адміністративних актів органів прокуратури
  11. 2.2 Адміністративні акти, які приймаються при здійсненні зовнішньоорганізаційної діяльності органами прокуратури
  12. 2.3. Адміністративні акти, які приймаються при здійсненні внутрішньоорганізаційної діяльності органами прокуратури