<<
>>

§ 3. Види прав ЛЮДИНИ

Права людини класифікуються за різними критеріями.

1. За ступенем визначеності можливої поведінки і характером дер­жавного забезпечення розрізняють права і свободи людини. З часів їх первинного законодавчого закріплення права людини передбачали конкретні предметні можливості людини (право на працю, право на від­починок, право на житло) і пов’язувалися з обов’язком держави створи­ти механізм їх реалізації.

Свободи людини означали більш широкий простір для обрання варіанта поведінки на власний розсуд і під власну відповідальність, вимагали гарантій невтручання держави та інших суб’єктів у сферу їх реалізації (свобода думки, совісті, релігії, виражен­ня поглядів та ін.). Ці поняття зустрічаються і в Конституції України, однак зараз відмінність між ними значною мірою нівельовано.

2. Залежно від сфери суспільних відносин права людини поділяють­ся на особисті (громадянські), політичні, соціальні, економічні, куль-

турні права. Таку класифікацію закладено в основу міжнародних стан­дартів прав людини. До особистих (громадянських) прав людини передусім належать: право на життя, право на свободу та особисту недоторканність, заборона катування, рабства чи примусової праці, право на повагу до приватного і сімейного життя, свобода думки, со­вісті, релігії, вираження поглядів, право на недискримінацію. До по­літичних правлюдини належать: свобода слова, право звернення, свобода зібрань та об’єднання, право на участь в управлінні держав­ними справами, рівний доступ до державної служби, право на грома­дянство, право обирати і бути обраним та ін.

Соціальними, економічними і культурними правами людини ви­знаються: право власності, свобода підприємництва, трудові права, право на соціальний захист, право на гідний рівень життя, право на житло, на охорону здоров’я, на освіту, на культурну та історичну спад­щину, на сприятливе довкілля та ін. Ці права залежать від ступеня розвитку і наявних ресурсів конкретної держави, виконання нею со­ціальних функцій.

Водночас кожна держава, незалежно від рівня її економічного розвитку, зобов’язана забезпечити соціально-економічні та культурні права для всіх, хоча б у мінімальному обсязі.

3. За критерієм належності до громадянства країни розрізняють права людини і права громадянина. Права людини існують поза зв’язком їх носія з конкретною державою (право на життя, свободу думки, совісті та ін.). Права громадянина передбачають наявність громадянства як політико-правового зв’язку людини і держави (полі­тичні права, а також деякі соціальні права).

4. Залежно від механізму реалізації і характеру зобов язань дер­жави розрізняють негативні та позитивні права людини. Негативні права людини, до яких належить більшість громадянських та політич­них прав, вимагають передусім невтручання держави в їх реалізацію. Вони напряму не залежать від рівня соціально-економічного розвитку країни. Позитивні права людини потребують більш активної забез­печувальної діяльності з боку державних інституцій. До таких прав належать соціальні права, деякі економічні та культурні права. Вони зобов’язують державу в межах наявних ресурсів вжити заходів для того, аби поступово забезпечити їх повне здійснення.

5. За можливістю легітимного обмеження права людини поділя­ються на абсолютні та відносні. Абсолютні праване підлягають об­меженням за будь-яких обставин (право не утримуватися в рабстві,

право не зазнавати катувань, інших видів жорстокого поводження чи покарання, право не відповідати за діяння, що не вважалися злочином на момент вчинення). Відносні права можуть бути обмежені, якщо такі обмеження передбачені законом, є необхідними у демократичному суспільстві, та переслідують легітимну мету (охорона державної без­пеки, громадського порядку, здоров’я, моральності населення, прав і свобод інших осіб). Причому має бути забезпечена пропорційність обмеження права.

6. За колом та особливостями їх носіїв права людини поділяються на загальні та спеціальні права (права окремих груп). Загальні права люди­ни належать усім індивідам незалежно від статі, мови, релігії та інших особистих характеристик. Права окремих групвключають права жінок, дітей, осіб з інвалідністю, осіб похилого віку, права мігрантів, біженців, меншин тощо. Представники таких груп нерідко потребують підвищеної уваги з боку держави і державних гарантій реалізації їх прав в обсязі міжнародних стандартів. Ці права пов’язані зі свободою від дискриміна­ції та концепцією рівних можливостей, що оперативно забезпечується через застосування позитивних дій — тимчасових спеціальних заходів, спрямованих на досягнення фактичної рівності осіб (наприклад, полі­тичних квот для жінок, квот на працевлаштування інвалідів тощо).

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 3. Види прав ЛЮДИНИ:

  1. 1.3. Становлення та реформування місцевих загальних судів, як основної ланки системи правосуддя
  2. 1.1. Правовий захист особи, щодо якої вчинено кримінальне правопорушення
  3. 1.3. Реалізація кримінальних процесуальних гарантій прав потерпілого при здійсненні досудового розслідування
  4. 3.1. Застосування міжнародних правових актів при реалізації прав і законних інтересів потерпілого
  5. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  6. 1.1. Форми захисту трудових прав працівників
  7. 2.1. Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій
  8. 1.1. Ґенеза й сутність правового регулювання форм захисту трудових прав працівників
  9. 1.2. Трудові права працівників як об’єкт правового захисту та їх місце в системі прав людини
  10. 1.3. Поняття, зміст і значення форм захисту трудових прав працівників
  11. Роль та місце інституту адвокатури в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина
  12. 2.1 Конституційно-правові засади концепції правової допомоги
  13. Конституційне право людини і громадянина на правову допомогу та його реалізація за допомогою інституту адвокатури
  14. Взаємовідносини адвокатури та держави в процесі надання кваліфікованої правової допомоги
  15. 1.3. Критерії класифікації та види санкцій
  16. 1.4. Санкція як засіб захисту та охорони суб’єктивних прав та юридичних обов’язків
  17. 2.3. Умови правомірності застосування санкцій у процесі реалізації юридичної відповідальності