<<
>>

§ 1. Термін «право» в юридичній науці

Право як самостійне явище з’являється у Давньому Римі і позна­чається терміном Jus.Воно дістало свою назву від справедливості, тому, за влучним висловом давньоримського юриста Цельса, «право є мистецтвом доброго та справедливого» (ius est ars boni et aequi).

Римське Jus,залишившись як корінь у багатьох термінах, що на­лежать до юридичної сфери (наприклад, юриспруденція, юрисдикція, юстиція, юрист), в епоху пізньої Римської імперії було витіснене словом directum,яке пов’язано із зображенням богині правосуддя (Iustitia)з терезами в руках: de-rectumозначає той момент, коли стріл­ка терезів стоїть прямо (посередині), символізуючи рівновагу спра­ведливості.

Правитель (гех) був тим, хто поєднує regula(правило) з directum (правом). Від лат. directumутворено більшість термінів, що позначають в європейських мовах право: diritto(італ.), derecho (icπ.), direito(порт.), drept(румун.), droit (φp.), Recht(нім.), right(англ.) тощо. Подібний зв’язок можна побачити також у слов’янських мовах: слово «право», так само як і «правда», походить від давньоруського «pravb», тобто прямий,правильний, невинний.

Нині термін «право» широко використовується у різних сферах суспільного життя, є полісемічним за своїм змістом, застосовується

в таких значеннях: право як наявність у особи певного інтересу; право як можливість здійснення вчинку; право як гарантованість своєї влас­ної поведінки; право як вимога до поведінки інших осіб; право як відповідність критеріям правильності, справедливості; право як ви­правданість, правдивість та ін.

Теорія права переважно досліджує позитивне право - як таке, що існує внаслідок його утвердження уповноваженим органом або особою. За цією ознакою воно відрізняється від природного права, яке людьми не створюється. Подібне розрізнення існує з часів Античності: ще в II ст. н. е. грецькі терміни physei(за природою) та thesei(за обдуманим рішенням) були перекладені латиною як naturalis(природне) та positives (позитивне).

З латини вони перейшли у більшість європейських мов як назви двох видів права - природного та позитивного.

У праві слід також розрізняти:

- право об'єктивне, тобто сукупність норм права, що виражені (ззовні об’єктивовані) у відповідних юридичних джерелах - норматив­но-правових актах, судових рішеннях, правових звичаях тощо;

- право суб'єктивне, яке належить окремим особам (суб’єктам) і полягає в наявності у кожного з них певних юридичних можливостей. Ці можливості пов’язані зі змістом тих правил, з яких складається об’єктивне право.

Коли вказується на те, що право щось дозволяє чи забороняє, то мається на увазі право в об’єктивному сенсі. Про суб’єктивне право йдеться тоді, коли стверджується, що конкретна особа має право на відпочинок. Виокремлення права в об’єктивному і суб’єктивному зна­ченнях існує в юридичній науці давно: воно притаманне ще римській юриспруденції, а згодом було запозичене більшістю європейських правових систем. Слід підкреслити, що в сучасних умовах призначен­ня об’єктивного права полягає насамперед у закріпленні, захисті та забезпеченні суб’єктивних прав.

Крім того, терміном «право» можуть позначатися природні права людини, які визнаються в сучасному світі невід’ємними і невідчужу+ ваними від особи. Це насамперед права на життя, гідність, безпеку і недоторканність, свободу пересування, належний рівень матеріаль­ного забезпечення та ін. Права людини закріплюються у міжнародних актах та національних конституціях, а на демократичну державу по­кладається обов’язок їх забезпечувати та захищати.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 1. Термін «право» в юридичній науці:

  1. 2.2. Забезпечення прав і законних потерпілого органами досудового розслідування
  2. 2.1. Об’єкти прав інтелектуальної власності за чинним законодавством України
  3. 2.2. Суб’єкти прав інтелектуальної власності за чинним законодавством України
  4. 1.1. Юридична природа адміністративних актів органів публічної адміністрації
  5. 1.4. Правова характеристика принципів і процесуальних правовідносин з вирішення трудових спорів і конфліктів на сучасному етапі
  6. 2.2. Трудові спори з питань укладення трудового договору у світлі конституційних гарантій права на працю
  7. 4.1. Трудовий колектив як суб’єкт трудового права і сторона колективних трудових спорів і конфліктів
  8. 2.1. Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій
  9. 1.1. Ґенеза й сутність правового регулювання форм захисту трудових прав працівників
  10. 1.1 Поняття та структура давності як юридичної конструкції кримінального права України