<<
>>

§ 2. Способи тлумачення правових актів

Спосіб тлумачення - це сукупність прийомів і засобів аналізу текстів правових актів з метою встановлення змісту викладених у них норм права чи індивідуальних приписів.

В юридичній науці та практиці найбільш повно розроблені спосо­би тлумачення нормативно-правових актів.

Німецький правознавець Ф. К. Савіньї у праці «Курс сучасного римського права» (1840 р.) уза­гальнив класичні способи тлумачення нормативно-правових актів і виокремив серед них граматичний, логічний, системний та історич­ний. Названі способи тлумачення близькі до тих, якими оперує сучас­на юриспруденція.

Граматичний (мовний) спосіб тлумачення -це початковий спосіб, який базується на даних філологічних дисциплін: граматики, лексики, семантики, синтаксису, морфології, етимології та ін. Він становить су­купність прийомів аналізу мовної форми вираження норм права, яку відображено в тексті нормативно-правового акта. Прийоми досліджен­ня граматичного способу спрямовані на з’ясування значення окремих слів, термінів, які виражають зміст правової норми залежно від розмі­щення в тексті єднальних і розділових сполучників («і», «або»), розді­лових знаків, прийменників, вживання доконаних і недоконаних форм дієслів і дієприкметників (наприклад, «вчинює» або «вчинив») тощо. До основних правил мовного тлумачення належать такі:

- термінам, що використовуються в тексті, надається їх загально­вживане значення, за винятком спеціально-юридичних або інших термінів, яким надано законодавчі дефініції («злочин», «правочин», «сім’я» та ін.);

- якщо в законі однакові терміни використовуються неодноразово (наприклад, «батьки», «діти» в сімейному законодавстві), їх не можна

тлумачити в різному значенні, за винятком випадків, коли це визна­чено самим законом;

-різним термінам не може безпідставно надаватися одне значення (наприклад, поняттям «громадянин» і «фізична особа»);

- значення терміна (словосполучення), визначене в межах певної галузі законодавства, не може автоматично поширюватися на інші галузі.

Логічний спосіб тлумачення полягає в аналізі логічної структури і внутрішніх зв’язків між нормами права або їх структурними елемен­тами. Цей спосіб грунтується на використанні законів і правил (при­йомів) формальної логіки, серед яких: логічне перетворення; виведен­ня норм із норм (їх логічний розвиток); дедукція та індукція; логічний аналіз понять; висновки за аналогією; висновки від протилежного; доведення до абсурду; висновок за ступенем та ін. Останній склада­ється з двох правил: 1) хто має право або зобов’язаний до більшого, той має право або зобов’язаний до меншого; 2) кому заборонено мен­ше, тому заборонено й більше. Цей прийом дозволяє, зокрема, обгрун­тувати висновок про те, що законодавчий орган, наділений повнова­женнями приймати закони, володіє й повноваженнями щодо їх роз’яснення.

Спеціально-юридичний спосіб тлумачення передбачає аналіз тексту правового акта з точки зору «догми» права за допомогою спе­ціальних юридичних знань із теорії права і галузевих наук. Він вимагає використання техніко-юридичних прийомів і засобів (юридичних конструкцій, фікцій, презумпцій тощо), спеціально-юридичних термі­нів чи словосполучень, а також правил і прийомів юридичної техніки для з’ясування змісту норм права.

Системний спосіб тлумачення враховує місце правової норми серед інших норм, які викладені в певному нормативно-правовому акті, інституті чи галузі законодавства. Можливість його застосування зу­мовлена системністю права. До системних зв’язків між нормами права, які підлягають з’ясуванню в процесі тлумачення, зокрема на­лежать:

а) зв’язки між нормами, що підлягають тлумаченню, і нормами, що розкривають зміст терміна, який у ній вживається (норми-дефініції);

б) зв’язки норм, що тлумачаться, з оперативними нормами, які можуть їх скасовувати, поширювати їх дію на нове коло відносин, суб’єктний склад чи територію;

в) зв’язки норм, що підлягають тлумаченню, з відсильними, блан- кетними та іншими нормативними приписами. Застосування законо­давцем відсильного чи бланкетного способу викладення норм права вимагає звернення до інших статей цього акта або до іншого норма­тивно-правового акта для повного відтворення всіх елементів правила поведінки, що складає відповідну норму права;

г) зв’язок між загальними і спеціальними нормами, сутність якого полягає в тому, що правила поведінки, визначені в загальних нормах, часто потребують урахування особливостей певних ситуацій або ви­нятків, викладених у спеціальних нормах.

У свою чергу спеціальні норми можуть бути розтлумачені лише у світлі загальних принципів, цінностей і положень, що становлять зміст загальних норм права. Зо­крема, в процесі тлумачення необхідно брати до уваги зв’язки між загальною та особливою частинами кодексів чи інших нормативно- правових актів тощо.

Історичний спосіб тлумачення допомагає встановити зміст нор­ми права, зважаючи на історичні умови та обставини, соціально-еко­номічні, політичні та інші чинники, пов’язані з виникненням, юридич­ним закріпленням норм і застосуванням норм, що підлягають тлума­ченню. До уваги беруться не тільки самі тексти нормативно-правових актів, а й архівні документи, стенограми обговорення їх проектів, пов’язані з ними матеріали ЗМІ та ін., що дозволяє встановити, які саме відносини і в який спосіб мав намір врегулювати нормотворчий суб’єкт. Різновидом історичного способу тлумачення можна вважати конкрет­но-соціологічне тлумачення, яке полягає у встановленні змісту норм права з урахуванням реальних умов суспільного життя, в яких вони функціонують.

Телеологічне (цільове) тлумачення потребує розкриття цілей правових норм і права в цілому. Об’єктом аналізу виступають цілі, на досягнення яких спрямовані відповідні нормативні приписи, очі­кувані результати при їх реалізації. їх з’ясуванню сприяє аналіз пре­амбул конституцій і законів, а також початкових статей кодексів, що містять законодавчо визначені цілі відповідних інститутів і галузей законодавства.

Свої особливості має тлумачення міжнародно-правових догово­рів. Загальні правила і додаткові засоби такого тлумачення визначено в розділі 3 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (1969 р.), де вказано, що міжнародно-правовий договір має тлумачи-

тися сумлінно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їх контексті, а також у світлі об’єкта і цілей до­говору.

На окрему увагу заслуговують способи тлумачення індивідуально- правових актів. Деякі з правил і прийомів їх тлумачення визначено на законодавчому рівні (наприклад, у статтях 213, 637, 1256 ЦК України).

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 2. Способи тлумачення правових актів:

  1. 2.2. Об’єктивна сторона злочину «фіктивне підприємництво»
  2. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  3. 1.1. Правовий захист особи, щодо якої вчинено кримінальне правопорушення
  4. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  5. 1.2. Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах
  6. Поняття та правова природа процесуальних норм адміністративного права
  7. 1.2. Основні положення чинного законодавства України про інтелектуальну власність
  8. 3.1. Поняття та види юридичних засобів захисту
  9. 1.1. Юридична природа адміністративних актів органів публічної адміністрації
  10. 1.2. Система адміністративних актів органів публічної адміністрації та місце в ній адміністративних актів органів прокуратури
  11. 2.3. Проблеми законодавчого регулювання інституту дисциплінарної відповідальності суддів
  12. 1.2. Історико-правовий аналіз вітчизняного регулювання трудових спорів і конфліктів
  13. 4.2. Поняття, зміст і порядок виникнення колективних трудових спорів і конфліктів
  14. 1.2. Трудові права працівників як об’єкт правового захисту та їх місце в системі прав людини
  15. 1.3 Соціальна обґрунтованість кримінальної відповідальності за незаконну міграцію
  16. Конституційне право людини і громадянина на правову допомогу та його реалізація за допомогою інституту адвокатури