1.1. Співвідношення права і економіки

Відомо, що право є одним з найбільш важливих і дієвих існуючих важелів регулювання суспільних відносин. Як зазначає А.А. Козловський, право як соціальне явище, безперечно, зумовлене специфікою функціонування і розвитком самого соціуму^[10].

Свого часу Б.О. Кистяківський писав, що “немає більш загальноприйнятого положення, ніж те, що право є соціальним явищем^[11]. Натомість, слід врахувати, що право як елемент надбудови не є ізольованим соціальним явищем, а перебуває весь час у русі і є невід’ємною складовою суспільних процесів^[12].

У зв’язку з цим, варто зауважити, що право тісно пов’язане з станом суспільного розвитку і в силу змін, які відбуваються в суспільстві, потребує відповідного реформування. В принципі право навряд чи можна розглядати як автономне, самодостатнє соціальне явище, оскільки його виникнення і функціонування обумовлюється в кінцевому підсумку певними потребами суспільного розвитку, станом соціально-економічних, політичних та інших відносин, що ставить право в певні обмежувальні рамки^[13].

Водночас, будучи відбитком соціально-економічної політики держави, яка спрямована у майбутнє, право здатне сприяти формуванню нових суспільних ( політичних та економічних )^[14] відносин, які ще перебувають у зародковому стані.

Отже, визначаючи місце права в суспільній системі та співвідношення системи права з іншими системними суспільними явищами, слід виходити з визнання провідної ролі політичної системи, яка задає загальні параметри і напрямок розвитку економічної і правової системи через механізми економічної і правової політики.

Саме внаслідок нерозвинутості політичної системи України, відсутності належно сформованого громадянського суспільства, а отже, й правової держави право не здатне повною мірою виявити свій конструктивно-творчий потенціал, що в свою чергу негативно позначається на розвитку економічної системи.

Досвід впровадження в Україні ринкових реформ, переконливо вказує на неможливість і неспроможність здійснення кардинального реформування економіки без істотних змін в інших сферах суспільного життя. У першу чергу це стосується змін у правовій сфері.

В цьому випадку йдеться про створення такого правового механізму, який зміг би адекватно відображати ринкові перетворення у суспільних відносинах, а також забезпечувати їх демократичну спрямованість та законність, гарантувати права та свободи людини, вільний і всебічний розвиток її особистості.

В той же час, реформування права і створення національної правової системи для забезпечення ринкових перетворень матиме позитивні наслідки, за умови, коли ці процеси будуть спиратись на економічні відносини, що склались у суспільстві.

Суспільні відносини, основу яких складають відносини виробництва та споживання, тобто мають економічний характер, є головним джерелом права, як соціального регулятора.

Не вдаючись до детального аналізу існуючих теорій походження права, які можуть бути предметом окремого наукового дослідження, слід відзначити, що в літературі не має однозначного його трактування.

В юридичній літературі виникнення права в суспільстві пов‘язується з виробничою економікою^[15].

Свого часу, видатний російський правник Б.М. Чичерін, розглядав право як свободу, що визначається законом^[16] .

Інший російський правник С.С.Алєксєєв, розглядаючи поняття "права" виходить з принципу загального визначення: "Право у найширшому його розумінні, - зазначає учений,- полягає в тому, що надає визнану в цьому суспільстві, його практичному житті обґрунтованість, виправдання певної поведінки людей, свободи (можливості) такої поведінки^[17].

Харт Х. Л. розглядає право як об‘єднання первинних і вторинних правил^[18], Фуллер Лон Л. вказує на те, що право - це цілеспрямована діяльність, прояв сили суспільства^[19]. Разом з тим, варто вказати, що значна частина вчених розглядає право через призму матеріалістичної доктрини^[20].

Досить важливе значення має точка зору, згідно якої право можна розглядати у об‘єктивному і суб‘єктивному розумінні^[21].

В юридичному енциклопедичному словнику (видання 2001 року), право розглядається як система загальнообов‘язкових соціальних норм, що охороняються силою державного примусу і забезпечують юридичну регламентацію суспільних відносин^[22].

Сучасне визначення поняття права дає український науковець-правник А.П.Заєць. З пізнавально-реалістичної точки зору, зазначає він, - це свобода, обумовлена рівністю, рівне мірило свободи (правомірний порядок). Однак це визначення доповнюється регулятивним визначенням права, як легітимованих у суспільстві норм, детермінованих досягнутим суспільством рівнем моралі і етики, які спираються на владні засоби охорони"^[23].

Таке трактування права є досить важливим і актуальним, оскільки розкриває найбільш важливі його риси на сучасному етапі правотворення.

Аналіз вище приведених та інших визначень поняття права, дозволяє зробити висновок про його складну і багатоаспектну природу, як соціального явища.

Саме на цьому наголошує і П.М. Рабінович. На думку вченого, можливість неоднозначного праворозуміння породжується, взагалі кажучи, багатоаспектністю, багатоякісністю того явища, яке відображають поняттям права.

Але це тільки гносеологічна передумова плюралізації праворозуміння. Дійсністю ж вона стає тоді, коли у процесі інтерпретації поняття права включаються нерідко досить опосередковано, неявно, буває й неусвідомлено- певні індивідуальні та групові інтереси, які зумовлюють акцентування (аж до спотворення) того чи іншого аспекту, "зрізу" цього явища"^[24] .

Отже, право існує в оточенні різних соціальних явищ, які впливають на нього і відповідно формуються під його впливом.

В контексті розглядуваної теми, важливим питанням є співвідношення права і економіки.

В принципі право за своєю суттю, як вже зазначалось, не є автономним, незалежним соціальним явищем.

Варто нагадати, що в літературі немає однозначного трактування терміну "економіка". Так, термін “економіка” ( походить від грецького oiconomike - мистецтво ведення господарства) розглядається вченими в трьох аспектах:

по-перше, як народне господарство, що включає галузі матеріального виробництва і невиробничої сфери;

по-друге, наукова дисципліна, що займається вивченням секторів (промисловість, сільське господарство, послуги) і галузей господарства країни чи окремих її регіонів, а також деякі умови та елементи виробництва^[25].

Разом з тим, на думку інших науковців, що досліджували питання визначення терміну "економіка", під ним слід розглядати найважливішу сферу суспільного життя, в якій на основі використання різноманітних ресурсів здійснюється виробництво, обмін, розподіл та споживання продуктів людської діяльності, формується і постійно розвивається система продуктивних сил і економічних відносин, якими управляють різні типи економічних законів^[26].

Таке визначення видається більш чітким, і дозволяє зробити висновок, що економіка є багатоаспектним соціальним явищем і має складну структуру. Немає потреби доводити, що економіка будь-якої держави повинна бути основою забезпечення її суверенітету і незалежності, міжнародного авторитету, а головне — надійною базою зростання добробуту лю­дини і суспільства в цілому. Економіка держави забезпечує матеріальну основу реалізації соціально-економічних прав та свобод особи.

Сьогодні в країнах з високим рівнем економічного розвитку спостерігається високий рівень правової культури, створені і функціонують дієві і ефективні механізми реалізації та захисту прав та свобод особи.

Одну з найбільш важливих підсистем економіки складають виробничі відносини або відносини економічної власності, які являють собою відносини між різними суб’єктами власності (державою, юридичними та фізичними особами тощо) з приводу привласнення різноманітних об’єктів власності (засобів праці, предметів праці, робочої сили тощо). Саме виборничі відносини, як невід’ємний елемент цієї системи складають об’єктивну основу права.

За своєю сутністю економіка являє собою одну із сторін матеріального виробництва в широкому значенні цього поняття. Інша його сторона - соціальна сфера суспільства, що забезпечує існування та відтворення фізичного життя людини.

З огляду на такі чинники, О.Ф. Скакун робить в цілому досить важливий висновок, що взаємодія цих сторін є об’єктивною основою формування права^[27]. Науковець у приклад приводить таке соціально-економічне явище як власність.

Так, сама по собі належність особі певного майна вказує лише на зв’язок суб’єкта власності з об’єктом.

Як економічна категорія "власність" насамперед теоретично відображає історичні, відповідні певному ступеню розвитку матеріального виробництва виробничі відносини є їх наявним узагальненням^[28]. І лише наявність певних правових норм, що визначають правове відношення суб’єкта і об’єкта власності, тобто юридичного зв’язку між ними, переводить соціально-економічне явище "власність" у правову площину. Так виникає якісно нова категорія "право власності".

З юридичної точки зору, власність означає загальну умову виробництва, його передумову, виявлення загальної волі економічнопануючих соціальних класів, прошарків, груп і правове оформлення цієї волі у законодавчих та інших нормативно-правових актах, у праві власності^[28].

Право власності - це врегульовані нормами права відносини власності, тобто відносини щодо володіння, користування та розпорядження. Звідси слідує, що певним економічним відносинам відповідає правова форма, що їх закріплює.

Таким чином, економіка впливає на право безпосередньо або опосередковано через державу, правосвідомість, політику та інші чинники.

Якщо вести мову про безпосередній вплив, то, як приклад, можна привести закріплене в правових нормах, право держави на розпорядження майном казенних підприємств. Ці підприємства є об’єктом права державної власності, а тому уповноважені державою органи здійснюють управління ним та інші дії щодо нього, і тим самим вправі визначати його правову "долю".

Отже, варто відзначити, що економіка впливає на право через виробничі відносини, як один з невід’ємних елементів структури економіки, який створює необхідну основу формування права. Важливий вплив на право справляють економічні закони. І залежно від того, наскільки право їх враховує, залежить наскільки право або стимулюватиме або гальмуватиме розвиток економіки^[29].

В той же час, право здійснює також вплив на економіку і економічні процеси.

В юридичній літературі акцентується увага на трьох основних напрямах впливу права на економіку: по-перше, право закріплює економічні відносини, що складаються в державі, гарантує їх стабільність; по-друге, право стимулює формування нових економічних відносин; по-третє, право підтримує і охороняє економічні відносини ^[27].

Зазначені вище напрями впливу права на економічні відносини обумовлюють визначення місця і ролі права в забезпеченні ринкових перетворень в економічній сфері. Розкриваючи зміст першого напрямку, слід виходити з того, що необхідність отримання правового закріплення об’єктивно породжується економічними потребами суспільства.

Право закріплює реально існуючі економічні відносини, забезпечуючи їх стабільність. Відповідність права реально існуючим економічним відносинам дозволяє зробити висновок щодо його ефективності.

Право ефективне тоді, коли відповідає сутності і змісту процесів, що відбуваються в економіці. Коли ж право виходить за ці межі, воно є неефективним. Так, якщо український законодавець закріпить в чинному законодавстві соціально-економічні гарантії, наприклад, щодо мінімальної заробітної плати, допомоги по безробіттю, які існують в ФРН, то вони не знайдуть практичної реалізації, оскільки не мають відповідного економічного підґрунтя.

І навпаки, якщо визначені соціально-економічні гарантії матимуть реальну економічну основу, то вони знайдуть практичну реалізацію.

В умовах ринкових перетворень в економічній сфері особливого значення набуває роль права як стимулятора в формуванні ринкових економічних відносин. Право має не просто насаджувати ринкові відносини, а стимулювати їх формування і розвиток.

На сучасному етапі варто акцентувати увагу на тому, що право має скасувати усі перепони на шляху України до ринку, створити економічні стимули, закріпити економічні основи ринкової динаміки, визначити коло ринкових відносин тощо. Так, право має стимулювати через відповідні механізми утвердження рівних умов для розвитку усіх форм власності, захист господарюючих суб’єктів від недобросовісної конкуренції тощо.

Зрештою, варто вказати, що особливого значення в сучасних умовах набуває охоронна функція права. Право охороняє і тим самим забезпечує стабільність економіки, економічних відносин.

Фактично право, з однієї сторони стимулює розвиток ринкових економічних відносин, а з іншої забезпечує їх стабільність через встановлення відповідного порядку розгляду спорів, що виникають між учасниками ринкових економічних відносин, санкцій та інших засобів юридичної, і зокрема майнової, адміністративної відповідальності за порушення господарюючими суб’єктами встановлених правил поведінки.

Таким чином, формуючись під впливом економіки, право має вплив і на економіку через вищезазначені механізми та важелі. При цьому варто вказати, що право стимулює розвиток економіки лише в тому випадку, коли право віддзеркалює реальні економічні процеси, що відбуваються в суспільстві ^[30].

Досить чіткою, з точки зору взаємовідносин права і економіки, є думка Ю. Тихомирова, що право є одним з найбільш важливих регуляторів економіки і питання стоїть лише в тому, як і яким чином міняються об’єкти та методи впливу права, а також наскільки позитивно такий вплив відображається на діяльності господарюючих суб’єктів^[31].

В функціональному розумінні, вказує вчений, виправдано вести мову про правове забезпечення економіки. Воно включає в себе сукупність правових актів з широким спектром засобів впливу і юридичний захист законних інтересів і прав господарюючих суб’єктів. Саме їм належить провідна роль у формуванні ринкової економіки, оскільки від діяльності господарюючих суб’єктів як виробників товарів, робіт та послуг в значній мірі залежать стабільність і ріст економіки.

Правове забезпечення підприємств складається із системи законів, що регулюють різні сторони їх діяльності та підзаконних актів. Для формування ринкової економіки важливого значення набувають такі інструменти правового забезпечення як статути господарюючих суб’єктів, інші установчі документи, локальні акти, договори та угоди.

Правове забезпечення господарюючих суб’єктів полягає:

по-перше, у визначенні юридичного режиму економічного функціонування;

по-друге, у визначенні статусу керівників та спеціалістів та працівників господарюючих суб’єктів;

по-третє, у визначенні механізму взаємовідносин господарюючих суб’єктів з зовнішнім середовищем і державними органами; по-четверте, у створенні механізму юридичного захисту їх прав і законних інтересів^[31].

При цьому варто зауважити, що недооцінювання чи ігнорування такого інструменту як правове забезпечення господарюючих суб’єктів є однією з головних причин економічних і управлінських помилок, послаблення господарських зв’язків, а зрештою послаблення процесів формування ринкової економіки. Тому право безпосередньо впливає на економіку через правове забезпечення господарюючих суб’єктів, які є рушійною силою ринкових перетворень в економічній сфері.

Таким чином, слід відзначити, що право взаємодіє з економікою через визначення правового статусу підприємств та інших господарюючих суб’єктів, які виступають рушійною силою економічних перетворень.

У зв’язку з зазначеним, слід вказати, що право через правове забезпечення економіки сприяє формуванню нових економічних відносин.

Проте дієвість і ефективність права обумовлюється їх відповідністю стану реально існуючим економічним відносинам. Стан останніх визначає реальні можливості права впливати на соціальні процеси та регулювати суспільні відносини, включаючи і ті, що виникають в економічній сфері.

На сучасному етапі ринкових перетворень відбувається, процес ідеологічного взаємопроникнення економіки та права.

На думку проф. А.Мовсесяна, С. Огнівцева, багато вчених намагається розширити сферу застосування ринкових концепцій і підходів до охоплення усіх соціальних і гуманітарних проблем, втручаючись в традиційні сфери впливу політології, етики, соціології та права ^[31].

На такому підході базується концепція економічного імперіалізму. Головний принцип цієї концепції проявляється в застосуванні ринкових принципів не лише до економічних ресурсів, а до таких нових ресурсів розвитку як права, політології, етики, соціології, вплив тощо.

Отже, згідно згаданої концепції: все продається і має ринкову ціну. Реальна дійсність підтверджує актуальність постулатів концепції економічного імперіалізму на сучасному етапі.

Враховуючи ідеї цієї концепції, сьогодні доволі успішно досліджуються проблеми громадського вибору, демократичної організації суспільства, парламентської діяльності, законотворчості тощо ^[32].

Таким чином ринкові перетворення в економіці обумовлюють потребу адекватних змін у праві, які забезпечували б їх ефективне правове регулювання.

Разом з тим, правова культура і правові концепції впливають на економіку та розвиток економічної теорії. Слід вказати, що інституціональна економічна теорія передбачає, що правила ринкової поведінки, які містяться в законах інших нормативно-правових актах визначаються факторами економічного розвитку ^[31].

Варто також відзначити, що еволюція права, яка має багатовікову історію і склалась задовго до нашої ери, має під собою ринкову економічну основу.

В Стародавньому Римі була вже досить розвинена ринкова економіка, яка закріплювалась цілою низкою законодавчих Кодексів і твердими, освяченими часом звичаями ділового обороту^[31] . Саме, як загальновідомо, в Римському праві були закріплені вимоги чесної конкуренції, справедливості і вільного підприємництва, які базувались на праві приватної власності.

Коли ж Рим втратив свою велич, а ринок відповідно скоротився, такий важливий і тонкий інструмент як римське право втратив свою актуальність.

Римське право стало практично не потрібне у варварських державах, що утворились на розвалинах імперії. Це ще раз вказує на тісний зв’язок економіки та права, якщо враховувати, що саме ринок впливав на тогочасну економіку.

Протягом значного проміжку часу римське право не отримувало практичної реалізації, і лише з розвитком середньовічного ринку і ростом міст, а відповідно і економічних відносин, сутність римського права почала відроджуватись.

Як справедливо вказується в літературі "Произошла чудесная и парадоксальная метаморфоза- древнее право, сложившееся пятнадцать - двадцать веков назад на основе обычаев древнего рынка и закрепленное законом уже после его практического исчезновения, пролежав тысячу лет в монастырях, вдруг воскресло в европейском рынке Нового времени^[31].

З цього часу, коли економічний розвиток суспільства набув нової якості, право почало відроджуватись. Положення римського права знайшли застосування в різних державах світу.

Безумовно, значний досвід судової практики і нові законодавчі акти, що відображали зміни в економічному житті провідних, на той час, держав світу вимагали певного узагальнення та кодифікації. Так, у Франції з'явився відомий Цивільний кодекс Наполеона.

Важливість і значимість Кодексу обумовлена тим, що стержнем його норм став захист прав і інтересів власника. Власник отримав найбільші пріоритети в конфліктних ситуаціях. Закріпивши, і законодавчо оформивши відносини власності саме таким чином, Кодекс став вагомим стимулом розвитку ринкових економічних відносин.

Звичаї ділового обороту та засади доброї совісті лежали в основі прийнятого на основі римського права в 1896 році Цивільного уложення Німеччини^[31].

Аналогічну роль в стимулюванні розвитку економічних відносин відіграли Вестмістерські Статути (1285-1290 років), які, головним чином, забезпечили правове оформлення права приватної власності на землю^[31], проблема врегульовання якого є, до речі, наріжним каменем українського суспільства.

Безумовно, на сучасному етапі розвитку цивілізації проблема співіснування і взаємозалежності права і економіки не втратила своєї актуальності.

Право і на даний час залишається вагомим регулятором і стимулюючим фактором в розвитку економічних процесів. Для економіки важливу роль відіграє приватне, а точніше цивільне право.

Cлід відзначити, що предмет цивільного права складають майнові відносини, які є невід’ємною частиною економіки, одним з головних її елементів.

Норми цивільного права закріплюють правовий статус учасників економічних відносин, тобто фізичних та юридичних осіб та держави. У цивільному праві знаходять правове оформлення права учасників економічних відносин.

Норми цивільного права вирішують питання правового зв'язку товарів, предметів, що виступають об'єктами цивільного обороту й учасників економічних відносин. Особливе значення для становлення економічних відносин та здійснення ринкових перетворень набувають норми, що регулюють відносини власності. Адже як відомо саме власність є основою ринкових економічних відносин. Свого часу в Цивільному кодексі Наполеона було відзначено, що власність є правом володіти і розпоряджатися мовами найбільш абсолютним чином, не використовуючи її способом протизаконним.

У Конституції США життя, воля і власність визначені як рівнозначні права особи.

Варто зауважити також, що норми цивільного права закріплюють правила переходу товарів, предметів та послуг від одного учасника економічних відносин до інших.

У контексті вказаного слід додати, що цивільне право визначає статус договору, його сторін, а отже визначає механізм переходу товарів від виробника до споживача. Рівноправний та добровільний договір – головна умова функціонування ринкових економічних відносин.

Визначення учасників економічних відносин, прав власності та розділів договору є основою приватного тобто цивільного права.

Проте, з розвитком ринку проблеми визначення правового статусу учасників економічних відносин, прав власності, розвитку договірних засад набувають нового значення.

Поява нових об’єктів власності (наприклад, винахід, інформація, торгова марка тощо) виникнення яких обумовлено саме інтелектуальним та економічним розвитком, ступенем розвитку економічних відносин, вказує на необхідність їх закріплення у нормах права, а отже, правовому оформленні.

Нові об'єкти власності відрізняються високою мобільністю і транснаціональністю. Дійсно, винахід, інформація, торгова репутація не знають кордонів. Їх потрібно захищати у всесвітньому масштабі. Саме це штовхає до зближення національних законодавств, до вироблення того, що дещо перебільшено названо загальнопланетарним правом^[31].

Безпосередній зв’язок права і економіки реалізується також через функції права, які обумовлюють службове призначення права в суспільстві. Серед функцій права важливе місце посідає так звана компенсаційна функція через яку можна прослідкувати взаємодію економіки та права.

Норми права, регулюючи економічні відносини, мають на меті забезпечити досягнення певного ефекту. Проте, інтереси учасників економічних відносини не завжди співпадають, і це досить часто веде до порушення їх прав та законних інтересів, а отже до виникнення спору.

Юридичний момент, на думку відомого дослідника Е.Б. Пашуканіса, починається там, де є протилежність інтересів^[33] . І якщо, наприклад, одна сторона договірних відносин порушує права іншої сторони, то роль органу, що вирішуватиме такий спір, полягатиме у поновленні рівноваги інтересів учасників спору.

Одним з дієвих способів поновлення відповідності між різновекторними інтересами, і в першу чергу економічними є компенсація заподіяних збитків в межах цивільно-правової відповідальності. Саме механізм компенсації забезпечує встановлення початку економічної еквівалентності, а, зрештою, певних відносин^[34].

Крім того, право виконує і власне економічну функцію. Так, норми права, регулюючи трудову діяльність громадян, активно впливають на виробництво і тим самим виконують економічну функцію.

Економічна функція характерна, зокрема, трудовому праву^[35]. Ця функція трудового права проявляється в тому, що його норми впливають на економічні відносини, встановлюючи міру праці та міру споживання, проводячи диференціацію праці залежно від її складності, стимулюючи економічними засобами високопродуктивну працю найманих працівників.

Таким чином, право, виконуючи в суспільстві економічну функцію, впливає на формування ринкової економіки, захист прав і законних інтересів найманих працівників.

Тісний зв’язок права і економіки проявляється при визначенні і законодавчому закріпленні статусу фінансів. На думку багатьох вчених фінанси являють собою систему економічних відносин, в процесі яких утворюються фонди коштів, які необхідні державі для забезпечення її життєдіяльності, тому держава за допомогою правових норм ретельно регламентує відносини, що виникають при зборі, розподілі і використанні коштів фондів^[36].

Фінансові ресурси необхідні державі завжди для забезпечення всіх сторін її діяльності, причому чим більше розвивається держава, тим більше їй потрібно коштів, зокрема на фінансування соціальних, економічних програм тощо, і тим ретельніше вона повинна регулювати фінансові відносини за допомогою норм права.

Безумовний вплив права на економіку і економічні процеси проявляється через призму норм Основного Закону України. Конституція України закріпила правові основи економічного ладу України.

Особливого значення норми Основного Закону набувають у зв’язку з тим, що саме ці норми, згідно частини 3 статті 8 Конституції України є нормами прямої дії, а отже вони підлягають практичному застосуванню, зокрема, на їх підставі можуть вирішуватись спори, що виникають між учасниками економічних відносин, провадитись захист прав і свобод громадян і господарюючих суб’єктів.

Конституція України містить основні принципи формування економічного ладу в Україні. Вони, зокрема ґрунтуються:

по-перше, на визнанні статусу землі, її надр, атмосферного повітря, водних та інших природних ресурсів, які знаходяться в межах території України, природних ресурсів її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони об'єктами права власності Українського народу;

по-друге, на праві кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону;

по-третє, на забороні використання власності на шкоду людині і суспільству;

по-четверте, забезпечення зі сторони держави рівності усіх суб’єктів права власності перед законом;

по-п’яте, на забезпеченні захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальній спрямованості економіки.

Ці та інші правові принципи забезпечують формування і розвиток економіки України, її соціальну спрямованість.

Саме тому на сучасному етапі розвитку ринкових перетворень можна говорити про те, що стратегічним напрямом економічного розвитку нашої держави є побудова соціально-орієнтованої ринкової економіки. Тобто такого економічного устрою, який базуватиметься на визнанні верховенства прав і свобод людини та забезпеченні економічного добробуту Українського народу.

При цьому слід врахувати, що формування соціально спрямованої змішаної економіки можливе при умові, що поряд з її державним сектором має функціонувати розвинутий приватний сектор народного господарства, де мають взаємодіяти державні та ринкові регулятори економічних відносин, оптимальне співвідношення яких повинно сприяти зростанню продуктивності суспільної праці, ефективності національного народного господарства, забезпеченню прав і свобод людини та гідних умов її матеріального та духовного буття ^[37] .

Варто, нагадати, що свого часу в основі розвитку економіки післявоєнної Німеччини лежала, як відомо, теоретична концепція «соціального ринкового господарства» ^[38].

Тому можна зробити висновок, що право впливає на економіку, по-перше, як чинник упорядкування економічних відносин та економічних процесів; по-друге, як інструмент здійснення економічної політики, як зі сторони держави, так і зі сторони господарюючих суб’єктів.

З огляду на зазначене, досить актуальною є теза, що право виступає фактором впливу на економіку, як закономірність її власного розвитку^[39]. При цьому йдеться, головним чином про соціальну сторону такого зв’язку, пов’язану з організацією виробничого процесу, відносинами власності тощо.

Поряд з цим, вплив права на економіку проявляється через віднесення права до засобів формування в нашій державі соціально орієнтованої ринкової економіки. Саме за допомогою правових норм держава спрямовує розвиток економічних відносин в певному напрямі. І основна роль права в цьому процесі цілком очевидна.

Правові засоби здатні відіграти ключову роль в здійсненні ринкових перетворень в економіці завдяки притаманній їм специфіці - обов’язковості правових приписів і забезпечуваності належного їх виконання усіма учасниками економічних відносин.

Теоретичні дослідження складних і суперечливих процесів, що відбуваються в економіці України, вказують на необхідність розробки і прийняття нормативно-правової бази економічних реформ, які б були зорієнтовані на становлення, формування сучасної ринкової соціально орієнтованої економіки, і, в першу чергу, визначення правового становища її суб’єктів, створення дієвих механізмів реалізації та захисту їх прав.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

1. Економіка впливає на право через виробничі відносини, як один з невід’ємних елементів її структури, які створюють необхідну основу формування права.

2. Право взаємодіє з економікою через визначення правового статусу підприємств та інших господарюючих суб’єктів, які виступають рушійною силою економічних перетворень в економічній сфері. В той же час, господарюючі суб’єкти, використовуючи ринкові засади впливають на право через механізм договірного регулювання.

3. Право через правове забезпечення економіки сприяє формуванню нових економічних відносин.

4. Право, виконуючи у суспільстві економічну функцію впливає на формування ринкової економіки через захист прав і законних інтересів найманих працівників.

5. Право впливає на економіку, зокрема,

як чинник упорядкування економічних відносин та економічних процесів;

як інструмент здійснення економічної політики, як з боку держави, так і з боку господарюючих суб’єктів;

право закріплює економічні відносини, що складаються в державі, гарантує їх стабільність;

право стимулює формування нових економічних відносин; право підтримує і охороняє економічні відносини.

6. Конституція України, як головне джерело права України, містить основні принципи формування економічного ладу України. Основний Закон України визначив головним пріоритетом економічного розвитку України побудову соціально-орієнтованої ринкової економіки. Тобто такого економічного устрою, який базується на визнанні верховенства прав і свобод людини та забезпеченні економічного добробуду Українського народу.

Отже, можна зробити висновок, що право є одним з найбільш важливих чинників в створенні основ для формування в Україні сучасної ринкової економіки. При цьому варто також підкреслити, що право і економіка, як соціальні явища, перебувають в постійному взаємозв’язку, взаємодії та взаємозалежності один від одного.