<<
>>

§ 5. Співвідношення міжнародного і національного права

Вивчаючи систему національного (внутрішньодержавного) права, ми стикаємося з питаннями його співвідношення з міжнародним пра­вом, тобто з нормами і принципами, що регулюють відносини між державами і міжнародними організаціями, а також у деяких випадках відносини цих суб’єктів з іншими особами.

Існують дві основні концепції співвідношення міжнародного і на­ціонального права: моністична та дуалістична.

Сутність моністичної концепції полягає у визнанні існування єдиної системи права, складовими якої є міжнародне і національне право. Отже, в такому випадку відсутня потреба у закріпленні спеці­альних юридичних механізмів застосування міжнародного права на національному рівні. При цьому пріоритет має або міжнародне, або національне право, що дає змогу виділити два різновиди моністичної теорії - доктрину примату міжнародного праваі доктрину примату внутрішньодержавного права.

Дуалістична теорія, навпаки, визнає самостійний характер цих двох систем права, наявність у кожної із них власних джерел і механізмів реа­лізації права. При цьому необхідною умовою трансформації норми між­народного права у внутрішньодержавну систему та її введення в дію на національному рівні зазвичай є видання відповідного правового акта.

У сучасних умовах домінуючим стає саме дуалістичний підхід, який підкреслює тісну взаємодію національного і міжнародного права та визнає примат останнього.

Цей підхід відображено в ч. З ст. X Декларації про державний су­веренітет України, згідно з якою Україна «визнає... пріоритет загально-

визнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодер­жавного права». Крім того, у ст. 18 Конституції України проголошено, що зовнішньополітична діяльність України здійснюється за загально­визнаними принципами і нормами міжнародного права.

Співвідношення норм міжнародного і національного права зале­жить насамперед від того, в якому джерелі закріплено ту чи іншу норму міжнародного права - міжнародному договорі, міжнародному звичаї, обов’язкових нормативних резолюціях міжнародних організа­цій.

Крім того, допоміжним джерелом міжнародного права визнають­ся судові рішення і міжнародно-правова доктрина.

В Україні вихідною точкою в цьому питанні є ст. 9 Конституції, згідно з якою «чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства Укра­їни. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України».

Більш докладно статус міжнародних угод визначено у ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України»:

«1. Чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

2. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що перед­бачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору».

З наведеного випливає, що норми Конституції України мають біль­шу юридичну силу, ніж норми міжнародних договорів, обов’язкових для України. Отже, міжнародний договір не може суперечити Консти­туції України.

Водночас норми чинних міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і мають більшу юридичну силу щодо всіх інших актів українського законодавства. Цей принцип підтверджуєть­ся також у ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних догово­рів від 23 травня 1969 р. (до якої приєдналася й Україна): «Учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на ви­правдання для невиконання ним договору».

Певні особливості має співвідношення національного права і норм міжнародного права, закріплених в інших джерелах.

186

Так, у деяких випадках згода на обов’язковість міжнародного до­говору для України надається не Верховною Радою, а іншими органа­ми державної влади України (Президентом, Кабінетом Міністрів тощо).

Такі договори не можуть уважатися частиною національного законо­давства, однак вони є обов’язковими для України в частині, що не суперечить Конституції та законам України.

Унаслідок приєднання України до Конвенції про захист прав лю­дини і основоположних свобод, визнання обов’язковості юрисдикції Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування цієї Конвенції, набуло актуальності питан­ня про місце рішень міжнародних судів у вітчизняній правовій систе­мі. Це питання вирішене у ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно з якою суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Що стосується норм, закріплених у міжнародних звичаях, то вони не є частиною національного права України. Проте якщо вони вважа­ються загальновизнаними нормами міжнародного права, то згідно з Декларацією про державний суверенітет України ці звичаї мають пріоритет над нормами національного права.

Рішення міжнародних організацій також не входять до складу на­ціонального права України, але використовуються як авторитетне джерело, наприклад, у практиці Конституційного Суду України.

Крім того, внутрішньодержавна дія міжнародного права не вичер­пується тільки виконанням міжнародно-правових норм. Так, органи державної влади мають тлумачити норми національного права (напри­клад, норми, які визначають права людини або процедуру проведення виборів) з урахуванням норм і принципів міжнародного права.

Контрольні запитання

1. Назвіть основні засади побудови системи права.

2. Назвіть елементи, що утворюють систему права.

3. Сформулюйте відмінності між публічним і приватним правом.

4. У чому полягає відмінність між матеріальним і процесуаль­ним правом?

5. Розкрийте ознаки галузі та інституту права.

6. Назвіть основні концепції співвідношення міжнародного і національного права.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 5. Співвідношення міжнародного і національного права:

  1. Стаття 39. Трансфертне ціноутворення
  2. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  3. 1.2. Основні положення чинного законодавства України про інтелектуальну власність
  4. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  5. 2.1. Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій
  6. 3.1. Стан і проблеми адаптації українського трудового законодавства до системи міжнародних норм у сфері захисту трудових прав
  7. 1.1. Ґенеза й сутність правового регулювання форм захисту трудових прав працівників
  8. 1.2. Трудові права працівників як об’єкт правового захисту та їх місце в системі прав людини
  9. 1.3. Поняття, зміст і значення форм захисту трудових прав працівників
  10. ДОДАТКИ
  11. 2.2 Суб’єктивні ознаки злочинів, що полягають у незаконній міграції (ст.ст. 332, 3321 КК України)
  12. 2.3 Кваліфікуючі ознаки злочинів, що полягають у незаконній міграції (ст.ст. 332, 3321 КК України)