1.2. Ринкові економічні відносини як предмет правового регулювання. Визначення правового регулювання економічних відносин.

З проголошенням в Декларації про державний суверенітет України економічної самоcтійності Української РСР, Верховна Рада Української РСР визнала за Україною право самостійно будувати свою економічну систему, визначати її структуру, напрями розвитку.

В той же час, існуюча на момент набуття Україною незалежності її економічна система функціонувала в адміністративно-плановому режимі і, як виявилося з часом, не технологічною і непридатною для функціонування у вільноринковому режимі.

Як доречно підкреслюється в літературі, Україна в історичному вимірі лише стала на шлях радикальних соціально-економічних перетворень, і багато об’єктивних та суб’єктивних чинників минулого, серед яких найголовнішим є людський фактор, залишаються в тій самій якості, що була успадкована від колишньої адміністративно-командної системи господарювання і управління^[40] .

Тому серед найважливіших перешкод на шляху трансформаційних процесів є не стільки зовнішні діяння і загрози, скільки внутрішні обмеження успадкованого стану суспільної свідомості як окремої "радянської людини", так і тієї успадкованої соціальної структури суспільних відносин взагалі, основною складовою якої є та ж сама людина.

В посттоталітарному суспільстві, на всіх його шаблях, і на рівні правлячої державної верхівки, і на рівні пересічних громадян, не сформована, та й не могла бути за такий нетривалий час незалежності України сформована демократична правова і політична культура.

Слід усвідомлювати, що на процес організації і здійснення соціально-економічних перетворень в Україні продовжують впливати існуючі культурно-правові домінанти і, в першу чергу, успадкований від колишнього СРСР так званий соціогенетичний код абсолютизації значення і ролі держави, партійно-політичної влади, яка, по суті, була спотворенням суверенної державної влади, крайнього антиетатизму і антиюридизму, узурпацією громадянського суспільства.

Саме тому не можна прямо, без урахування особливостей історичного перехідного стану України, переносити в нашу дійсність досвід країн, які вже десятиліттями, більш-менш стало, розвиваються шляхом політичної і економічної демократії, де принцип верховенства права став органічним підгрунтям законотворчої і законозастосовчої діяльності держави, що знаходиться під соціальним контролем інституцій громадянського суспільства.

Наразі, слід відзначити, що формування в економіці незалежної України ринкових засад, як це було визначено ще Законом Української РСР від 03.08.1990 року №142-XII "Про економічну самостійність Української РСР^[41] значною мірою залежить від правового забезпечення економічних реформ, а також від створення належної інфраструктури, яка має сприяти формуванню якісно нових економічних відносин через стимулювання ділової активності, добросовісної конкуренції, прогресивних ринкових технологій, процесу залучення інвестицій.

Натомість, вирішення цих завдань вимагає створення відповідної правової основи, а отже переорієнтацію принципів і засад правового регулювання суспільних відносин^[42].

І це цілком очевидно, якщо взяти до уваги ту обставину, що в адміністративно-командній економіці воно будується на засадах організаційної субординації та координації, в той час як учасники ринкового економічного середовища впершу чергу намагаються задовільнити власні потреби.

Саме тому формування ринкових засад в економіці грунтується на розширенні економічної свободи господарюючих суб’єктів та повноважень по регулюванню своєї діяльності, заохочення їх підприємницької активності, рівноваги між прагненням до задоволення особистих інтересів і інтересів суспільства в цілому.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що економічні відносини, які прийшли на заміну планово-організаційному господарюванню в умовах командно-адміністративної системи, потребують правового регулювання на принципово інших засадах, які б відповідали ринковому середовищу.

Як справедливо підкреслюється у юридичній літературі, основи будь-якої сучасної ринкової економіки - це, по-перше визначення правового становища учасників цивільного обороту; по-друге, досконало розроблене договірне право, яке дозволяє контрагентам досягти власну мету; по-третє, чіткі поняття як титулу власника, так і суб’єктивних прав власника, можливості їх відчуження в інтересах їх володільця, що забезпечуватиме передусім відповідну основу для одержання кредиту; по-четверте, надійний механізм, здатний забезпечити об’єктивне і швидке вирішення спорів і виконання судових і арбітражних рішень^[43] .

Вирішення цих завдань лежить в площині переосмислення підходів і засад правового регулювання економічних відносин.

Варто нагадати, що термін "регулювання" походить від латинського слова regula (норма, мірило) і означає процес свідомого упорядкування, встановлення певного порядку, обов'язків.

В юридичній літературі, під правовим регулюванням розглядається, процес впливу держави на суспільні відносини за допомогою юридичних норм (норм права)^[44] .

Таким чином, головним інструментом здійснення правового регулювання є правові норми. Головна роль норм права в правовому регулюванні суспільних відносин наголошується і іншими вченими юристами. Так, в підручнику по загальній теорії держави і права за редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копейчикова, під правовим регулюванням розглядається вплив права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права^[45].

Отже, мірилом такої дії є досягнення певного рівня порядку, упорядкованості. Разом з тим, слід відмітити, що метою правового регулювання є не тільки створення умов упорядкованості суспільних відносин, які були б всебічно забезпечені, як юридично, так і економічно, і дозволяли б особі реалізувати свої природні права та захистити у випадку їх порушення, а й сприяння формуванню суспільної правосвідомості гуманістичного характеру.

Це означає встановлення гармонійного характеру відносин особи, суспільства і держави, де людина, її права і свободи визнаватимуться найвищою соціальною цінністю, головним системоутворюючим чинником суспільства, забезпечення функціонування суспільного і особистого життя, при дотриманні порядку і норм поведінки у відповідності з морально виваженими юридичними засобами.

Варто зауважити також, що важливим завданням держави на сучасному етапі є забезпечення трансформації позитивних макроекономічних показників, досягнутих в економіці нашої держави у поліпшенні соціально-економічного добробуту українського народу, підвищенні платоспроможності населення^[46] , і у першу чергу, через правові механізми.

Необхідність правового регулювання суспільних відносин зумовлена, зокрема, рівнем сталості та стабільності суспільних відносин, рівнем визначеності предмета, засобів та методів правового регулювання тощо. Разом з тим, серед них одне з важливих місць посідає рівень економічного розвитку суспільства, який здійснює визначний вплив на формування суспільних відносин та їх зміст, тобто предмет правового регулювання.

Правове регулювання має також враховувати і специфіку власної економіки, особливості функціонування стратегічних для неї об’єктів, враховувати і інші чинники, які мають форсувати ринкові перетворення в економічній сфері, а не гальмувати їх ^[47].

Регулюючий вплив права на суспільні відносини, головним чином, проявляється в конструюванні за допомогою його норм моделей обов’язкової або дозволеної поведінки суб’єктів цих відносин.

Правове регулювання суспільних відносин здійснюється виключно за допомогою юридичних засобів, що обумовлюються специфікою методу правового регулювання суспільних відносин.

Сучасний стан наукових розробок стосовно методу правового регулювання в теорії права і в галузевих правничих науках вимагає уточнення позицій в частині самого розуміння методів правового регулювання, їх елементів та критеріїв класифікації.

Так, у відношенні розуміння і трактування терміну "методу правового регулювання" вчені в цілому відстоюють єдину позицію. Під методом правового регулювання прийнято розглядати сукупність прийомів та засобів правового впливу, направлених на регулювання правом суспільних відносин.

Таку позицію, зокрема, відстоюють С.Алєксєєв^[48] та Л.Явич^[49]. Вчені цілком обгрунтовано вказують на те, що зміст методу правового регулювання являє собою систему прийомів та засобів правового впливу на суспільні відносини.

В цьому проявляється одна з особливостей правового регулювання.

Отже, правове регулювання суспільних відносин обумовлюється особливостями його методу. Саме метод правового регулювання дозволяє найбільш повно охарактеризувати зміст і сутність регулюючого впливу норм права на суспільні відносини, а зрештою відповісти на питання в чому проявляються особливості правового регулювання суспільних відносин.

Слід відзначити, що оскільки метод правового регулювання являє собою сукупність прийомів, способів і засобів впливу за допомогою права на волю і свідомість людей, їх поведінку в правовідносинах, а зрештою є способом досягнення бажаного результату, то, безумовно, не можна не відзначити, що методи правового регулювання за своїм змістом можуть бути різні.

До головних способів та прийомів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин,у вітчизняній юридичній науці відносять: дозвіл, зобов’язання та заборону^[45].

Таким чином, в літературі виділяється два рівні правових засобів, що охоплюються методом правового регулювання: вольовий і матеріальний або змістовний ^[39]. Так, вольовий спосіб (рівень) реалізується за допомогою різних засобів впливу на поведінку людей. Йдеться, зокрема, про такі засоби, як зобов’язання до здійснення певних дій, надання суб’єкту певної можливості діяти певним чином, заохочення за певні дії, рекомендація щодо певних дій або заборону діяти певним чином.

Змістовний рівень методу проявляється через фактори, які обумовлюють можливості поведінки шляхом визначення статусу суб’єктів права, визначення відповідальності за порушення правових приписів. При цьому варто підкреслити, що ці чинники знаходять свій правовий вираз через вольові елементи методу. Тому варто зупинитись на визначенні саме вольових елементів методу правового регулювання.

Акцентуючи увагу на такому юридичному засобі правового регулювання, як дозвіл, необхідно вказати, що його особливість проявляється в наданні суб’єкту суспільних відносин права на здійснення певних юридичних дій.

Прикладом цього виду юридичного засобу є надання суб’єктам підприємницької діяльності права визначати напрями їх господарської діяльності. На відміну від дозволу, зобов’язання, полягає в закріпленні в нормах права необхідності певної поведінки суб’єкта суспільних відносин в тих чи інших обставинах.

Особливість заборони проявляється в юридично закріпленій необхідності утримуватись суб’єктам суспільних відносин від певних дій. Прикладом заборони є недопустимість необґрунтованої відмови у прийнятті особи на роботу.

Визначені юридичні засоби правового регулювання суспільних відносин досить тісно взаємозв’язані між собою, тому, що лише за такої умови вони є ефективні і досягають своєї мети. Так, наданий суб’єкту суспільних відносин дозвіл на здійснення певної поведінки буде реальним та ефективним, коли на іншого суб’єкта буде покладено зобов’язання задовільнити вимоги, які у зв’язку з цим, виражені уповноваженим суб’єктом.

Найбільш повно такі методи проявляються на рівні галузей права, де вони складають внутрішній комплекс прийомів, визначених законодавцем з урахуванням особливостей предмету правового регулювання, а зрештою - необхідності досягнення максимального соціально-економічного ефекту правового регулювання.

Найбільш повно метод правового регулювання, як доречно зазначається в літературі, можна дослідити через призму їх класифікації.

В основу класифікації методів правового регулювання можуть бути покладені різні критерії (наприклад, зміст методів, соціальне призначення права тощо) ^[50]. Проте дослідження методів в такому ракурсі можливе, коли йдеться про специфіку методів правового регулювання окремих галузей права.

Вказані особливості правового регулювання суспільних відносин є необхідною умовою визначення особливостей правового регулювання економічних відносин. Натомість для дослідження методів правового регулювання економічних відносин найбільш принципове значення мають саме міжгалузеві методи.

Вчені, зокрема, виділяють декілька критеріїв для класифікації міжгалузевих методів правового регулювання. По-перше, за типами правового регулювання виділяють загальнодозвільні та дозвільні методи; по-друге, за способами впливу на поведінку людей виділяють метод заборони, зобов‘язуючий, уповноважуючий, рекомендуючий метод та метод заохочень; по-третє, за характером взаємовідносин учасників правовідносин, виділяють централізований та децентралізований методи правового регулювання^[39].

Безумовно наявність різних методів правового регулювання обумовлена, насамперед, тим, що економічні відносини регулюються нормами різних галузей права.

Практична реалізація та співвідношення цих методів є однією з найскладніших проблем правової науки. Це пояснюється вченими складністю процесів пізнання і відображення в актах законодавства об’єктивних взаємовідносин права і економіки, предмету і методу правового регулювання, складністю суспільних процесів^[39].

Однак, перш ніж розглянути це питання, видається необхідним певну увагу приділити сутності економічних відносин, що виступають предметом (об’єктом) правового регулювання.

На думку Т.Р.Орєхової визначити об’єкт правового регулювання – означає, насамперед, встановити внутрішню будову (структуру, склад і спосіб взаємозв’язків між структурними елементами тощо) об’єкта регулювання, принципи його функціонування і трансформації ^[51] .

В якості об’єкта правового регулювання можна виділити суспільні відносини. Як правило, в літературі акцентується увага на трьох основних групах суспільних відносин, які окреслюють сферу правового регулювання^[51] .

Першу групу складають відносини людей з обміну цінностями (як матеріальними, так і нематеріальними). Тут найбільш яскраво виявляється можливість і необхідність правового регулювання майнових відносин, оскільки у взаємоприйнятному обміні майном заінтересовано і усе суспільство, і кожна окрема людина. Ці відносини будуються на основі загальновизнаних правил (наприклад, визнання виявлення цінності майна у грошовому еквіваленті).

Другу групу утворюють відносини з владного управління суспільством. Управління здійснюється для задоволення як індивідуальних, так і загальносоціальних інтересів. Зрозуміло, що провідну роль тут відіграють органи державної влади і управління.

Третя група включає відносини із забезпечення правопорядку, що мають забезпечити нормальний хід процесів життттєдіяльності і управління в суспільстві. Ці відносини спрямовані на забезпечення належної поведінки людей у двох зазначених сферах.

На думку Р.З.Лівшиця, суспільні відносини, які входять до цих груп, і складатимуть предмет правового регулювання ^[52].

Таким чином, виходячи з зазначеного можна зробити висновок, що об'єктом правового регулювання виступає соціальна сфера, яку складають щонайменше три компоненти:

а) люди (без них не було б ніяких суспільних відносин);

б) суспільні відносини (соціальні зв'язки, залежності розмежування);

в) поведінка людей.

Право регулює поведінку через впровадження у соціальну структуру особливих суспільних відносин – правових, котрі у взаємодії з іншими суспільними відносинами формують фактичну поведінку суб'єкта: усякий конкретний акт поведінки людини є результатом впливу на нього усього комплексу соціальних зв'язків, у яких він знаходиться.

У певних ситуаціях переважаюче значення для вибору суб'єктом варіанта поведінки має правове відношення, що зумовлюється нормами права. Право регулює різні соціальні сфери, і кожна сфера вимагає для себе різних комбінацій, різних сполучень юридичних прийомів впливу.

Зрозуміло, що відносини з еквівалентного обміну цінностями, наприклад майнові відносини, вимагають інших правових засобів і способів регулювання, ніж ті, які застосовуються для регламентації управлінських рішень.

Безумовно, визначальний вплив на економічні відносини здійснюють ринкові перетворення. Становлення ринкових відносин в економічній сфері обумовлює формування економічних відносин на якісно новій основі та принципах.

В літературі визначенню "ринок" приділяється велика увага^[53] . Свого часу першу спробу трактування терміну "ринок" зробив французький економіст Круно, на думку якого він означає "будь-який район на якому взаємовідношення покупців та продавців настільки вільні, що ціни на одні і ті ж товари мають тенденцію легко і швидко вирівнюватись"^[54].

З того часу увага до ринку та відповідно до економічних відносин, що формуються в ринковому середовищі, не спадає. Вчені по-різному оцінюють та характеризують ці важливі елементи світової цивілізації. Англійський економіст А. Марлаш, акцентуючи увагу на характеристиці "ринку", зауважив, що "чим більш досконалий ринок, тим сильніша тенденція до того, щоб у всіх його пунктах в один і той же час платили за одну і ту ж річ одинакову ціну"^[53]. Серед інших визначень "ринку" певний інтерес представляють такі трактування, що характеризують ринок як “пункт, де здійснюється перехід товару з рук в руки...” ^[55];. “будь-яку взаємодію, в яку вступають люди для торгівлі одне з одним” ^[56]; “один з ефективних способів регулювання відтворювального процесу, роздержавлення власності та реалізації економічної самостійності підприємств з метою отримання прибутку та задоволення потреб суб’єктів цього ринку” ^[57].

Отже, ринок розглядається не лише як місце, де відбувається зустріч продавців з покупцями товару, а систему складних зв’язків, відносин, пов‘язаних з виробництвом та розподілом товарів, засіб регулювання та впливу та такі процеси.

У відомій книзі “Економікс”, ринок розглядається як “інститут або механізм, який зводить покупців з продавцями окремих товарів і послуг” ^[53].

Більш виважений підхід до визначення змісту ринку робить Д.В. Валовой, на думку якого, ринок можна розглядати принаймі у трьох аспектах:

по-перше, дослідник вказує, що ринок можна розглядати, як базар, тобто місце торгівлі та обміну товарами;

по-друге, ринок, розглядається ним як особливий сектор суспільного відтворення, тобто сфера, що поєднує виробників з споживачами і характерне для періоду становлення товарного виробництва;

по-третє, ринок, як пише автор, - це абстрактна теоретична економічна категорія.

На сучасному етапі перехід до ринку, на думку Д.В. Валового, означає заміну планових методів управління економікою, її стихійним регулюванням^[57]. Зазначена позиція підкреслює безпосередній зв’язок ринку і економічних відносин. Формування ринку та ринкової інфраструктури є необхідною передумовою становлення ринкової економіки.

Отже, ринок являє собою сукупність економічних відносин між різними типами фірм (промисловими, торгівельними, індивідуальними, корпораціями, державними фірмами та іншими) та індивідами стосовно відчуження товарів та послуг відповідно до законів товарного виробництва.

Подібна точка зору щодо сутності ринку дається в юридичній літературі. Так, в юридичній енциклопедії під редакцією Ю.М. Тихомирова, ринок розглядається як сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, за допомогою яких здійснюється реалізація товарів та остаточно визнається суспільний характер закладеної в них праці.

При цьому, авторами даного визначення підкреслюється, що ринок є формою зв’язку між товаровиробниками, а тому в його основі лежать економічні відносини породжені розподілом праці та форм власності на засоби виробництва ^[21] .

Виходячи з цього, ринок слід розглядати як визначену сукупність економічних відносин між різними типами фірм і індивідів стосовно купівлі-продажу товарів та послуг, де відбувається остаточне визначення їх вартості та реалізації, завдяки чому посилюється конкуренція між товаровиробниками за зменшення витрат виробництва і підвищення суспільної користі товарів, покращуються пропорції розвитку народного господарства, забезпечується безперервність суспільного відтворення та формування цілісної економічної системи, а також здійснюється безпосередній контроль споживачів за виробництвом.

Отже, можна зробити висновок, що ринок, за своєю сутністю являє собою сукупність економічних відносин між різними видами суб’єктів стосовно купівлі-продажу різних товарів, робіт, послуг, в межах яких визначається остаточна вартість їх реалізації.

Таким чином, ринок справляє вагомий вплив на економічні відносини, їх форму і забезпечує розвиток. Під впливом ринку економічні відносини набувають якісно нової сутності і розуміння. Економічні відносини уособлюють і віддзеркалюють притаманні ринку риси та особливості. Саме тому економічні відносини, що формуються в умовах ринку має сенс розглядати як ринкові.

Багатоаспектність та багатогранність "ринку" як системи економічних відносин вказує і на багатогранність ринкових економічних відносин.

Щоб уявити комплексне (або системне) визначення сутності ринкових економічних відносин, необхідно з’ясувати їх основні функції. Ними є:

1) здійснення остаточного визначення вартості товарів та послуг і їх реалізація, перетворення продукту праці в товар;

2) забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення (зокрема, зв’язку між виробником і споживачем), формування цілісної національної економічної системи та її зв’язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку;

3) змушення виробників товарів та послуг знижувати індивідуальні витрати в порівнянні з суспільно необхідними і підвищення суспільної користі товарів та послуг, їх якості і споживчих якостей;

4) регулюючий вплив на економіку взагалі, на співвідношення між різними сферами і галузями економіки, приведення у відповідність платоспроможного попиту і пропозиції, накопичення і попиту та інших пропорцій;

5) посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах як окремих країн, так і світового господарювання.

Таким чином, під ринковими економічними відносинами слід вважати такі відносини, що виникають з приводу виробництва та розподілу матеріальних благ.

До ринкових економічних відносин належать і майнові відносини, учасники яких перебувають по відношенню один до одного в однаковому правовому становищі і податкові - учасники яких перебувають у нерівних правових умовах.

Слід відзначити, що ринкові економічні відносини, за своїм змістом, це також, по-перше, система товарно-грошових відносин; по-друге, система конкурентних відносин; по-третє, це система відносин вільного підприємництва. Безумовно такі чинники мають безпосередній вплив не лише на економічні відносини, а й на методи їх правового регулювання.

Отже, економічні відносини, що формуються на сучасному етапі мають ринковий характер. І головна їх мета забезпечити соціальну спрямованість економічного розвитку держави, поліпшення якісних показників життя наших людей^[58], а, отже, забезпечити практичну реалізацію прав та свобод особи. В цьому проявляється їх головна особливість, що відрізняє їх від планово-командних, що будувались у радянські часи.

Для правового регулювання економічних відносин характерно використання усіх юридичних засобів, зокрема, дозволу, зобов’язання та заборони.

Усі юридичні засоби, за допомогою яких поведінка суб’єктів економічних відносин приводиться у відповідність до вимог і дозволів, які містяться в правових нормах, об’єднуються в механізм правового регулювання економічних відносин.

Основою правового регулювання економічних відносин є правові норми. З їх прийняттям розпочинається вплив права на усі суспільні відносини.

Умовою виникнення правових норм є правотворча діяльність уповноважених органів держави, що полягає в їх прийнятті, зміні або скасуванні. В той же час, слід врахувати, що якісна сторона правового регулювання, значною мірою залежить від того, наскільки правові норми враховують закономірності суспільних відносин, які підлягають правовій регламентації.

До речі, в літературі сформована теорія щодо безпосередньої залежності економічних відносин від правових норм. Її прибічники пов’язують вирішення економічних проблем, а зрештою - накопичення національного багатства виключно в залежність від законодавчої діяльності держави.

Так, досліджуючи залежність норм права на економічні процеси Р.Барр вказував, що економіка є штучним механізмом, багаточисельні деталі якого можуть підтримуватися в рівновазі лише цілим набором постанов та указів^[59].

Важливим елементом правового регулювання економічних відносин є правові відносини, тобто суспільні відносини, що врегульовані правовими нормами. Регулюючи економічні відносини, правові норми надають їм певної юридичної форми, а його учасникам статусу суб’єктів права, які наділяються суб’єктивними правами та юридичними обов’язками.

Відтак, як справедливо, підкреслюється Р. Барром, правові відносини можна собі уявити як форму, в якій визначена в правовій нормі модель поведінки суб’єктів набуває реального буття^[45].

Серед інших елементів механізму правового регулювання економічних відносин варто також виділити акти реалізації прав та обов’язків, як дії суб’єктів щодо здійснення приписів правових норм. Як правило, реалізація прав та обов’язків може провадитись в межах певних правовідносин, наприклад через укладення договору тощо.

Ефективність правового регулювання головним чином залежить від оптимального поєднання механізмів державного регулювання і ринкової саморегуляції. Тобто визначення меж і ролі держави та державного регулювання ринкових економічних процесів та ролі і місця господарюючих суб’єктів та інших учасників економічних відносин у процесах ринкових перетворень.

У зв’язку з цим, на сучасному етапі ринкових перетворень в Україні є необхідність переосмислення ролі держави в правовому регулюванні економічних відносин. Адже включення ринкових механізмів в регулювання економічних відносин веде до звуження ролі держави як регулюючого суб’єкта.

В той же час держава має забезпечувати виконання соціально-економічних завдань, зокрема, зниження масштабів бідності, зниження заборгованості з соціальних виплат, підвищення мінімальної заробітної плати тощо^[60].

З огляду на зазначене, можна зробити такі висновки:

1. Правове регулювання економічних відносин обумовлюється низкою різних чинників, серед яких центральне місце посідає специфіка методу правового регулювання та ринок, як механізм моделювання економічних відносин в нашому суспільстві.

2. Ринкові економічні відносини складають предмет правового регулювання і характеризуються як: по-перше, система товарно-грошових відносин; по-друге, система конкурентних відносин; по-третє, це система відносин вільного підприємництва.

3. Під правовим регулюванням економічних відносин, слід розглядати дію норм права на економічні відносини за допомогою загальнодозвільних та інших міжгалузевих методів правового регулювання через призму яких і забезпечується становлення в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.

4. Основою правового регулювання економічних відносин є правові норми. З їх прийняттям розпочинається вплив права на економічні відносини. Умовою виникнення правових норм є правотворча діяльність уповноважених органів держави, що полягає в їх прийнятті, зміні або скасуванні.