<<
>>

§ 2. Публічне і приватне право

Поділ права на публічне (jus publicum)і приватне (∕us privatum) відомий ще з часів Давнього Риму. Його сутність обґрунтував Доміцій Ульпіан, який вважав, що публічне право є тим, що стосується корис­ті Римської держави, а приватне право - користі окремих осіб.

Якщо в континентальній Європі ідея поділу права на публічне і приватне здобула теоретичного і законодавчого визнання, то в країнах англосак­сонської правової сім’ї вона не мала такого впливу.

Існують декілька теорій обгрунтування критеріїв поділу права на публічне і приватне: матеріальні (на основі інтересів), формальні (за юри­дичними критеріями) і змішані (поєднують матеріальні та формальні критерії). Такий поділ не заперечує традиційного галузевого поділу сис­теми права, однак суттєво доповнює уявлення про її структуру.

Публічне право - це підсистема права, яка складається з норм, що регулюють відносини, пов’язані зі здійсненням функцій публічної влади у сфері реалізації інтересів держави і місцевого самоврядуван­ня за допомогою імперативного методу правового регулювання.

Предметом публічного права є відносини, пов’язані з реалізацією публічних інтересів. Ці відносини зазвичай виникають між суб’єктами владних повноважень, а також між суб’єктами владних повноважень та іншими суб’єктами права.

Метод регулювання публічного права становить сукупність при­йомів, що характеризують використання в публічно-правовій сфері

того чи іншого комплексу юридичних засобів. Він є імперативним, забезпечує побудову публічних правовідносин за субординаційною схемою «влада - підпорядкування», передбачає наділення одного із суб’єктів правовідносин владними повноваженнями і компетенцією.

До складу публічного права входять: матеріальні публічно-правові галузі (конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове право та ін.) і процесуальні публічно-правові галузі (кримінальне процесуальне, цивільне процесуальне, адміністративне процесуальне право тощо).

Публічне право характеризується певним понятійним апаратом: «публічний інтерес», «суб’єкт публічного права», «об’єкт публічного права» та ін.

Публічний інтерес -загальний інтерес суспільства, визнаний дер­жавою, який спирається на її підтримку і правовий захист.

Суб 'скт публічного права - особа, створена або визнана в порядку, встановленому нормами публічного права, яка має повноваження на участь у публічно-правових відносинах з метою забезпечення і захис­ту публічних інтересів. Ним може бути держава, орган державної влади чи орган місцевого самоврядування та їх посадові особи.

Об ’єкт публічного права —об’єкт, щодо якого виникають суспільні відносини у зв’язку з реалізацією публічного інтересу. Такими об’єктами є безпека, інформація, соціальні або адміністративні по­слуги тощо.

Приватне право - це підсистема права, яка складається з норм, що регулюють відносини, не пов ’язані зі здійсненням функцій публічної влади у сфері реалізації приватних інтересів, за допомогою диспози­тивного методу.

Предметом приватного права є відносини, пов’язані з реалізацією приватних інтересів. Ці відносини зазвичай виникають між фізичними та/або юридичними особами.

Метод у приватному праві характеризується: а) диспозитивністю (суб’єктам надана свобода вибору варіанта поведінки: вони можуть використовувати встановлені законодавством моделі поведінки або створювати власні правила); б) визнанням автономії волі та правової ініціативи суб’єктів (зокрема, при вчиненні правочинів, визначенні їх правового змісту, захисті суб’єктивного права); в) юридичною рівніс­тю суб’єктів приватного права.

До складу приватного права входять галузі цивільного, сімейного права та окремі інститути трудового, житлового, земельного права та ін.

Приватне право також має власний понятійний апарат: «при­ватний інтерес», «суб’єкт приватного права», «об’єкт приватного права» та ін.

Приватний інтерес - це інтерес окремої особи, який визнається і захищається державою. До приватних належать інтереси у сфері осо­бистого життя (духовного життя, сфери міжособистісного спілкування, майнової сфери та ін.).

Суб ’єкт приватного права- фізична або юридична особа, створе­на або визнана в установленому нормами приватного права порядку, здатна брати участь у приватноправових відносинах з метою забез­печення і захисту власних інтересів. Водночас відповідно до норм публічного права він може бути суб’єктом публічно-правових відносин (наприклад, у разі подання позовної заяви до суду фізична особа всту­пає в публічно-правові процесуальні відносини). Так само суб’єкт публічного права (наприклад, місцева рада) може стати суб’єктом при­ватноправових відносин, вчиняючи цивільний правочин.

Відмінність між приватним і публічним правом, яка враховує їхні головні ознаки та критерії поділу, відображена у таблиці:

Критерії поділу Публічне право Приватне право
Предмет Сфера публічних відносин (владні, вертикальні) Сфера приватних відносин (рівні, горизонтальні)
Основний .метод регулювання Імперативний (метод субординації) Диспозитивний (метод координації')
Інтерес Публічний (держави, суспільства, громади) Приватний (окремих осіб)
Суб’єкти Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи Фізичні та юридичні особи
Характер відносин між суб’єктами Нерівність (юридична підпорядкованість) Рівність (юридична непідпорядкованість)
Вид правового реіулювання Централізоване Децентралізоване
Вид норм права Імперативні Диспозитивні
Тип правового регулювання Спеціально- дозволенний Загальнодозволенний

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 2. Публічне і приватне право:

  1. 2.4. Проблеми реалізації міжнародно-правових стандартів в діяльності місцевих загальних судів України
  2. Історичний розвиток кримінально-правової заборони фіктивного підприємництва
  3. 2.1. Правовіпідстави реалізації захисту потерпілим прав і законних інтересів на стадії досудового розслідування
  4. 2.3. Особливості повноважень прокурора у забезпеченні прав і законних інтересів потерпілого
  5. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  6. Теоретичні аспекти визначення поняття і змісту інституту адміністративних правочинів у сільському господарстві України
  7. 3.3. Адміністративна відповідальність посадових та службових осіб органів державної влади як засіб забезпечення паритетності суб’єктів адміністративних правовідносин в аграрному секторі економіки
  8. Нотаріат в Україні: поняття, завдання, правове регулювання і принципи діяльності
  9. Злочини у сфері нотаріальної діяльності: кримінально-правова характеристика
  10. Спеціально-кримінологічне запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності
  11. 2.1. Об’єкти прав інтелектуальної власності за чинним законодавством України
  12. 1.1. Юридична природа адміністративних актів органів публічної адміністрації
  13. 2.4. Проблеми реалізації міжнародно-правових стандартів в діяльності місцевих загальних судів України
  14. 2.1. Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій