<<
>>

§ 3. Правовий звичай як джерело права

Правовий звичай - це джерело права, яке підтверджує юридично обоє ’язкове правило, що склалося внаслідок його одноманітного три­валого застосування.

Історично правовий звичай є першим джерелом права, яким регу­лювалися відносини в період становлення державності.

Усі стародавні пам’ятки права були зводами правових звичаїв: Закони царя Хаммура- пі, Закони XII таблиць, Салічна правда, Руська Правда та ін. Так, у Давньому Римі норми звичаєвого права позначалися спеціальними термінами: звичаї предків (mores таіогит), звичаєва практика (usus), звичаї, які склалися у практиці жерців (commentariiponificum),звичаї, які склалися у практиці магістрів (commentarii magistratum),та ін. З ускладненням суспільних відносин, розширенням сфер державного впливу, виникненням нормотворчості правові звичаї поступаються місцем законам та іншим джерелам права.

Правовим звичай стає тоді, коли він одержує юридичну санкцію (офіційне схвалення). Санкціонування (офіційне схвалення) звичаю відбувається двома основними способами: а) визнанням його судовою практикою і використанням як правової підстави судового рішення (судовий шлях)-, б) посиланням на нього в законі (законодавчий шлях). Санкціонування підтверджує юридично обов’язковий характер звичаю та забезпечує його виконання примусом.

Правові звичаї мають такі ознаки:

- формуються спонтанно суспільством;

- застосовуються одноманітно протягом тривалого часу;

- є неписаним джерелом права;

- визнаються юридично обов’язковими (законодавче закріплення або використання судовими органами);

- застосовуються на рівні як окремих груп (локальні), так і всього суспільства (загальні);

- є консервативними за своєю природою.

Залежно від ролі звичаїв у правовій системі французький юрист Р. Давид розрізняє три види звичаїв: а) звичаї secundum legem(на до­повнення до закону), які допомагають тлумачити норми закону; б) звичаїpraeter legem(крім закону), які застосовуються у разі про­галин у праві; в) звичаї abversus legem(проти закону), які іноді за певних умов забезпечують дію правил, що суперечать закону.

Сукупність правових звичаїв утворює звичаєве право.

У сучасний період найбільшого поширення звичаєве право набуває у країнах традиційної правової сім’ї. Крім того, правові звичаї викорис­товуються як додаткове джерело права у країнах романо-германської та англо-американської правових сімей. В Україні правовий звичай має статус обоє 'язкового, вторинного (субсидіарного) джерела права. Його роль зростає у зв’язку з відмовою від централізованого правового регу­лювання у сфері приватного права. Так, у Цивільному кодексі України зазначено, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм - пра­вилом поведінки, яке не встановлено актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин (ст. 7).

Особливого значення набувають звичаї ділового обороту, які ак­тивно використовуються, наприклад, при регулюванні зобов’язальних відносин. Проте звичай ділового обороту, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, застосуванню не підлягає.

ЦК України містить посилання й на звичай національної меншини та місцеві звичаї. Так, ч. 1 ст. 28 ЦК дозволяє змінювати структуру імені фізичної особи (прізвище, ім’я та по батькові), якщо це випливає із звичаю національної меншини. Стаття 333 ЦК допускає набуття права власності на загальнодоступні дари природи у випадках, коли особа діяла згідно із законом, місцевим звичаєм або загальним дозво­лом власника відповідної земельної ділянки.

Стаття 11 Сімейного кодексу України встановлює, що при вирішен­ні сімейного спору суд за заявою заінтересованої сторони може враху­вати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам Сімейного кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

У Кодексі торговельного мореплавства України вживаються термі­ни «звичаї» (ст. 146), «звичаї торговельного мореплавства» (статті 6, 293, 295), «звід звичаїв порту» (ст. 78) тощо. Так, ст. 160 цього Кодек­су зобов’язує перевізника доставляти вантажі у встановлені терміни, а якщо їх не встановлено, - у звичайно прийняті терміни.

Звичаї набувають поширення й у сфері публічного права - у кон­ституційному, адміністративному, фінансовому праві. Наприклад, правові звичаї складаються в парламентській, виборчій практиці, ді­яльності органів місцевого самоврядування.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 3. Правовий звичай як джерело права:

  1. Стаття 11. Верховенство права та джерела права, що застосовуються судом
  2. 1.2. Джерела Кормчих книг
  3. 2.4 Правові норми Єфремівської Кормчої, що регулюють правовідносини мирян
  4. 1.3. Реалізація кримінальних процесуальних гарантій прав потерпілого при здійсненні досудового розслідування
  5. 3.1. Застосування міжнародних правових актів при реалізації прав і законних інтересів потерпілого
  6. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  7. Нотаріат в Україні: поняття, завдання, правове регулювання і принципи діяльності
  8. Злочини у сфері нотаріальної діяльності: кримінально-правова характеристика
  9. 2.1. Об’єкти прав інтелектуальної власності за чинним законодавством України
  10. 2.1. Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій
  11. 1.1. Ґенеза й сутність правового регулювання форм захисту трудових прав працівників
  12. 1.2. Трудові права працівників як об’єкт правового захисту та їх місце в системі прав людини
  13. Список використаних джерел:
  14. 2.1 Конституційно-правові засади концепції правової допомоги
  15. Методологія дослідження концепції ісламського деліктного права
  16. Еволюція формування та розвитку сучасного деліктного права ісламських країн
  17. Вплив ісламського деліктного права на сфери взаємодії ісламських держав з іншими державами